Текст книги "Імена твої, Україно"
Автор книги: Иван Корсак
Жанр:
Рассказ
сообщить о нарушении
Текущая страница: 21 (всего у книги 21 страниц)
1607 року.
Записи часів Американської революційної війни та Громадянської війни подають
перелік українських імен. Також 1809 року Росія створила фортецю та колонію біля
Сан-Франциско в Каліфорнії, яку було названо «Форт Рус» (тепер відома під назвою
«Форт Рос»). Серед ранніх поселенців цієї колонії були українські козаки, яких
російські царі вигнали до Сибіру та Аляски. Однак про цих ранніх емігрантів нам
відомо дуже мало.
Преподобний Агапій Гончареко, американський видавець ХІХ століття,
народився 1832 року біля Києва та закінчив Київську православну богословну
семінарію, школу для православних священиків. Коли Гончаренко став священикомрезидентом
російського посольства в Афінах, він почав виступати проти царя.
Російська таємна поліція арештувала Гончаренка».
290290
ЯПОНСЬКИЙ КЛАСИК ВАСИЛЬ ЄРОШЕНКО
Могутня постать Василя Єрошенка у нас мало вивчена, творчість його недостатньо
популяризована, залишається сподіванка лише на прийдешніх дослідників…
1914 року в Японії члени Мистецької групи «Яра» Вірляна Ткач, Ванда Фіппс
та Ватокук Уенно створили виставу «Сліпий зір». Темою вистави є життя Василя
Єрошенка.
Із відгуків:
«…Як Василь Єрошенко, мистецька група «Яра» шукає світла в житті та
мистецтві для того, щоб перебороти людську «темноту»: расові, культурні та
соціальні упередження» Ірен Міллер, Слов’янська та східно-європейська вистава,
осінь 1993 р.
«Першим українцем, який зробив значний внесок у встановлення
інтеркультурних зв’язків між Україною та Японією, був Василь Єрошенко
(1890–1952) – сліпий письменник та есперантист, який жив у Японії в 1914–
16 та 1919–21 рр., публікував свої роботи в японських наукових та літературних
журналах. Казки та легенди Ярошенко написав японською, яку вивчив, та есперанто,
яку він знав досконало. Ці казки стали добре відомими, а деякі з них були навіть
опубліковані в японських шкільних підручниках». Вієслав Котанські, із виступу на
Міжнародній конференції з вивчення Японії, 19–12 травня 2006 р.
[109] http://miresperanto.narod.ru/pri_esperantistoj/jeroshenko.htm
У передмові до одного з творів Василя Єрошенка Лу-Сінь, китайський класик,
вчений і письменник, написав про українського сліпого літератора таке:
«Наївна краса та реальність його мрії стала для мене зрозумілою. Можливо, ця
мрія була вуаллю, що прикривала трагедію митця? Я також був мрійником, я закликав
автора не розлучатися із його прекрасною дитячою мрією. Я закликав читачів увійти
в цю мрію, побачити справжню веселку та зрозуміти, що ми не лунатики»
1) Лу Сінь писав у передмові до його казок, опублікованими китайською:
«Я зрозумів трагедію людини, котра мріє, щоб люди любили один одного, але не
може здійснити свою мрію. І мені відкрилась його наївна, прекрасна і разом з тим
реальна мрія. Можливо, ця мрія – вуаль, що приховує трагедію художника?» (про
Василя Єрошенка).
[110] http://www.brama.com/yara/blind-review.html
Із відгуків на п’єсу Яра Артс Груп «Сліпий зір» (її створили Вірляна Ткач,
Ванда Фіппс, Ватока Уенно):
«Like Vasyl Eroshenko, the Yara Arts Group is seeking light in life and art with the
aim of overcoming our human «darkness»: racial, cultural and social prejudice». Irene
Miller, Slavic and East European Performance, fall 1993».
[110] «Як і Василь Єрошенко, Яра Артс Груп шукає світло в житті та мистецтві,
аби перебороти людську «темноту»: расові, культурні та соціальні упередження».
291
[111] Ірен Міллер, Слов’янська та Східно-європейська вистава, осінь 1993 р.
«With just such a vision in mind, Tkacz created Blind Sight, based on the true story
of the life of a blind Ukrainian poet named Vasyl Eroshenko, to traveled to Tokyo in 1914
and, writing in Japanese, became a noted author there. «Peter Bejger, American Theatre,
September 1993».
[111] «Маючи таке бачення, Ткач створила «Сліпий зір», який базується на
правдивій історії з життя сліпого українського поета на ім’я Василь Єрошенко, який
1914 року поїхав до Токіо і, пишучи японською, став там відомим автором».
Пітер Бейджер, Американський театр, вересень 1993 року.
[112] http://www.ukrweekly.com/Archive/1999/369915.shtml
In the foreword to one of Vasyl Yaroshenko’s works, Lu Hsun, a Chinese scholar,
wrote about the blind writer from Ukraine:
«His naive beauty and the reality of his dream became clear to me. Perhaps this dreamwas a veil that covered the tragedy of an artist? I also was a dreamer, I called upon the
author not to part with his beautiful childish dream. I called upon the readers to enter thisdream, to see a genuine rainbow and understand that we were not sleep-walkers».
[112] У передмові до однієї з робіт Василя Єрошенка Лу Сінь, китайський
вчений, написав про сліпого письменника з України так: «Його наївна краса
та реальність його мрії стали мені зрозумілими. Можливо, ця мрія була вуаллю,
яка прикривала трагедію митця? Я також був мрійником, я закликав автора не
розлучатися зі своєю прекрасною дитячою мрією. Я закликав читачів увійти в цю
мрію, побачити справжню веселку та зрозуміти, що ми не лунатики».
[113] http://www.suite101.com/article.cfm/esperanto/57396
«The Russian Revolution, which began on October 4th 1917, had serious consequences
for Vasyl Eroshenko, as it did for everyone of Russian nationality. Eroshenko was no longer
able to receive the regular income his parents had provided during his travels. And to add to
his problems, he was expelled from Calcutta by British government officials who regarded
any Russian with great suspicion. It didn’t matter that Eroshenko was as unpolitical an
individual as you could find anywhere: the fact that he was Russian constituted sufficient
grounds for his expulsion and he was obliged to leave India altogether. He made his way
back to Japan and reached Tokyo in July 1919.
Ironically enough, after his return to Japan, Eroshenko did become associated with
the socialist movement. He met and made friends with Takatu Seido (1893-1974) who,
soon after, helped to found the Communist Party of Japan. Takatu introduced Eroshenko
to other young Japanese socialists, one of whom, Kamitika Itiko (1888–1980) helped the
young Russian a great deal. Itiko was a journalist who later became an influential member
of the Japanese Socialist party, and, although neither of them knew it at the time, she laid
the foundation for Eroshenko’s later friendship with the Chinese novelist, Lusin.
Although Eroshenko was able to earn some money by teaching Esperanto and working
as a masseur he needed more. (He does not seem to have been able to derive any income
from his musical talents, which I find rather strange.) And so, helped by Kamitika Itiko,
(and by other Japanese friends too), Eroshenko began to write stories, which he called
292292
«fables» in the Japanese language and to sell them to various journals. These stories had
a certain quality which really appealed to Japanese readers. I’m not sure exactly what it
was, but they certainly also had a lyrical quality to them and that resulted in Eroshenko
being known as the «Blind Poet». In fact, with one exception, Eroshenko does not seem to
have written any poems in any language during his time in Japan. The only poem which
is known is «Antaudiro de la Ciganino» (The Gypsy’s Prophecy), which he recited at
the Japanese Esperanto Conference in 1920. On that occasion, his dramatist friend Akita
Uzyaku translated the poem into Japanese and read out that version to the audience.
But it was as a writer of prose that Eroshenko became known as in Japan and in 1920
his portrait was painted by a short-lived but well-known painter of the modern school,
Nakamura Tune (1888–1924). And as we will see, later his stories also had a strong appeal
to the Chinese temperament».
David Poulson
[113] «Російська революція, що почалась 4 жовтня 1917 року, мала серйозні
наслідки для Василя Єрошенка, як і для будь-кого, хто був за національністю
росіянином. Єрошенко вже не міг отримувати постійний прибуток, який під час
подорожі йому надавали батьки. До того ж британський уряд, який із великою
підозрою ставився до будь-якого росіянина, вигнав його із Калькутти. Не мало
значення те, що Єрошенко був не причетним до політики та індивідуумом, якого
можна знайти будь-де: той факт, що він був росіянином, надавав повні підстави для
вигнання і разом з тим він був змушений покинути Індію. Єрошенко повернувся до
Японії та приїхав до Токіо в липні 1919 року.
За іронією долі, після повернення до Японії його почали асоціювати із рухом
соціалістів. Він познайомився та здружився із Такату Сейдо (1893–1974), який згодом
допоміг заснувати Комуністичну партію Японії. Такату познайомив Єрошенка з іншими
молодими японськими соціалістами, одна з яких, Камітіка Ітіко (1888–1980) ду же
допомогла молодому росіянинові. Ітіко була журналісткою, яка пізніше стала впливовим
членом Японської Соціалістичної партії, і, хоча про це в той час ніхто не знав, вона
заклала підґрунтя пізнішої дружби Єрошенка та китайського письменника Лу Сіна.
Єрошенко міг заробляти викладанням есперанто та працюючи масажистом,
однак йому потрібно було більше грошей. (Він, на мій подив, здавалося, не заробляв
на власних музичних талантах). Отож, з допомогою Камітіки Ітіко (а також інших
японських друзів) Єрошенко почав писати японською мовою історії, які називав
«байками», та продавати їх у різні журнали. Цим історіям була притаманна певна
якість, яка дуже подобалася японським читачам. Я не впевнений, що саме це було,
але вони мали певні ліричні якості, в результаті чого Єрошенка знали як «сліпого
поета». Насправді, за одним винятком, під час перебування в Японії Єрошенко,
здавалося б, не написав жодного вірша жодною мовою. Єдиний вірш відомий
під назвою «Antaudiro de la Ciganino» («Пророцтво циган»), який він декламував
на Конференції есперанто в Японії 1920 року. З такої нагоди його друг-драматург
переклав поему на японську мову та прочитав цю версію перед аудиторією.
Але в Японії Єрошенко прославився саме як прозаїк, а 1920 року його портрет
написав добре відомий художник Накамура Тюн (1888–1924). І, як ми побачимо,
пізніше його історії також мали сильне посилання на китайський темперамент».
Девід Поулсон
293
[114] http://bahai-library.com/east-asia/divine.flag/chapter3.html
«Eroshenko was a Russian Esperantist associated with the School for the Blind. He
knew Mr. Torii, who was a student at the school, and introduced him to Miss Alexander. She
taught the Faith to both of these friends. Eroshenko did not commit himself to becoming
a Baha’i…
In 1915 Mr. Eroshenko translated the Arabic portion of The Hidden Words
(Kakusaretaru Kotoba) into Esperanto and it was printed about 1916. Miss
Alexander read the book to him and he first took it down in English Braille».
Unfurling the Divine Flag in Tokyo: An Early Baha’i History by Barbara R. Sims,
Baha’i Publishing Trust of Japan, 1998.
[114] Єрошенко був російським есперантом, якого асоціювали зі Школою для
сліпих. Він знав містера Торіі, який навчався у Школі та познайомив його із міс
Александер. Вона викладала Віру обом цим друзям. Єрошенко не став Бахаі…
1915 року Єрошенко переклав арабську частину «Прихованих слів» (Какусаретару
Котоба) на мову есперанто, і цей переклад було надруковано десь 1916 року.
Сімс Барбара Р. Розгортання божественного прапора в Токіо: рання історія
Бахаі. – Бахаі: Паблішінг Траст Японії, 1998.
[115] http: //bekkoame.ne.jp/~gensei/ten/ebosu.html
«Blind Russian poet Vasil Eroshenko was born in Russia in 1890. He had been a
healthy and cheerful boy, but lost sight suffering from serious illness at the age of 4. The
dark world had changed his character drastically…
He entered a school for the blinds in Moscow, but completely isolated world under
the strict surveillance injured seriously the sensitive boy, and planted rebellious spirit in
him before long.
In 1909, Eroshenko who returned home, got a job in the orchestra consisting of blind
people and learned the Esperanto which was an artificial international language.
In 1912, while traveling he heard the rumor that Japan was very generous to blinds,
and decided to go to Japan.
After learning Japanese and exchanging letters in Esperanto in Russia, he finally
landed on his longing land of Japan.
In those days, Soma Kokko held a society for the study of Russian Literature at regular
interval.
She met Eroshenko through the introduction of Katayama Shin, a professor of Waseda
Univiesity. She decided to look after him and Eroshenko was so attached to her as to call
her a mother. Eroshenko became a model of painting of Turura Goro or Nakamura Tune.
At the reading circle of scenario, his script was read and the way of cultural exchange
opened before him by the care of Soma Kokko.
On the other hand, he had gradually devoted himself to socialism, and was suspected
of being the member of Bolshevik.
Policemen surrounded the Nakamuraya Bakery, broke into the room of Kokko to
find Eroshenko and forced to take him to a police station.
294294
At this time, the couple of Soma accused of the policemen and forced the head of the
police station to resign the post.
In spite of such a protection, Eroshenko was exiled at the third time of his arresting
in 1921.
Later, Eroshenko was invited by Lu Xun and went to Beijing. He taught at Beijing
University and was engaged in writing a drama.
And he joined the May Day and the international meeting of Esperantist in China as
he had done in Japan.
In 1923, he retuned to Russia and worked for the blind and died in his hometown in
1952».
[115] «Сліпий російський поет Василь Єрошенко народився в Росії 1890 року.
Він був здоровим та веселим хлопцем, але в чотири роки втратив зір через серйозну
хворобу. Світ темряви дуже змінив його характер…
Він вступив у школу для сліпих в Москві, але повністю ізольований світ
під суворим наглядом серйозно травмував чутливого хлопця, і заклав у нього
повстанський дух.
1909 року Єрошенко, повернувшись додому, отримав роботу в оркестрі, до
складу якого входили сліпі, вивчив штучну міжнародну мову есперанто.
1912 року, подорожуючи, він почув плітку про те, що Японія дуже добре
ставиться до сліпих, відтак вирішив туди поїхати.
Після вивчення японської та обміну листами мовою есперанто в Росії, він
нарешті осів на японській землі.
В ті дні Сома Кокко керувала товариством вивчення російської літератури.
Із Єрошенком її познайомив Катяма Шін, професор університету Васеда. Вона
вирішила доглядати за ним, і Єрошенко настільки прв’язався до неї, що почав
називати мамою. Єрошенко став моделлю для картини Турура Горо чи Накамура
Тюн. Його роботи читали в читацькому гуртку, а спосіб культурного обміну відкрився
перед ним за сприяння Соми Кокко.
З іншого боку, він поступово присвятив себе соціалізму, його підозрювали в
тому, що був більшовиком.
Міліціонери оточили пекарню Накамура, увірвалися в кімнату Кокко, щоб
знайти Ярошенка та примусово забрати його до відділку міліції. Саме тоді подружжя
Сом звинуватило міліціонерів та змусила керівника відділку міліції відмовитися від
посади.
Незважаючи на таку протекцію, Єрошенко потрапив у вигнання після третього
арешту 1921 року.
Пізніше на запрошення Лу Сіня Єрошенко поїхав до Пекіна. Він викладав у
Пекінському університеті та писав драматичні твори. Як і в Японії, у Китаї він
приєднався до Мей Дей та міжнародної зустрічі есперантистів.
1923 року він повернувся до Росії, працював для сліпих та помер у рідному місті
1952 року».
Цю інформацію розмістила Йошімура Наохайро.
295
ХІБА ЗУСТРІНУТЬСЯ В ЕНЦИКЛОПЕДІЯХ
[116] «From The History Channel UK comes this shaggy dog story: «During the
Boer War of 1899-1902 in South Africa, the commander of one of the Boer regiments
was the Ukrainian Yuriy Budiak. Winston Churchill, a military journalist, was taken
prisoner by these troops. Budiak himself saved Churchill from execution. Later thanks
to an appreciative Churchill, Budiak entered Oxford University. He later worked in the
government of the Ukrainian People’s Republic, and then he faced Soviet camps and death
in 1943».
[116] «Британський журнал «Гісторі Ченел Юкей» (History Channel UK)
повідомляє таку історію: « Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899–
1902 роках, командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від
розстрілу одного молодого англійського військового журналіста Вінстона Черчілля.
Згодом останній допоміг Ю. Будяку вступити до Оксфордського університету. 1917
року і Ю. Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. 1943 року помирає
в радянському концтаборі».
Літо 2005. Номер 127. Журнал центр Черчілля та громадськості
296296
«КОРОЛЬ АМЕРИКИ»
[117] http://www.ukrweekly.com/Archive/2002/520202.shtml,
Former Canadian Governor General Ramon Hnatyshyn dead at age 68 byChristopher Guly
«Whatever he did, though, «he never forgot his heritage or his people», said Archbishop
Yurij Kalitschuk, head of the Toronto and Eastern Eparchy of the Ukrainian Orthodox
Church of Canada during his sermon at the state funeral.
«When others hid their identity and changed their surnames to fit in, he wore his
heritage on his sleeve – [and] enjoyed saying that he changed his name to Hnatyshyn to
get elected in Saskatoon West».
According to long-time friend and eulogist, Quebec Liberal Sen. Yves Morin, Mr.
Hnatyshyn considered his official visit to Ukraine – the first by a Western leader to newly
independent Ukraine and which included a stop in his father’s birthplace, Vashkivtsi in the
province of Bukovyna – «the most outstanding moment during his time in office».
During that 1992 visit, thousands of people from Vashkivtsi and surrounding villages
spent hours waiting for the arrival of «the King of America», as some of Mr. Hnatyshyn ‘s
relatives referred to him, said Sen. Morin.
Patron of the Chair of Ukrainian Studies at the University of Ottawa, Mr. Hnatyshyn’s
ascension to vice-regal status made him a hero to Ukrainian Canadians. But he never let
that separate himself from the rest of them. For that reason he was as loved as much as he
was admired».
Copyright © The Ukrainian Weekly, December 29, 2002, No. 52, Vol. LXX.
[117] Галі Крістофер. Колишній Губернатор Канади генерал Рамон Гнатишин
помер у 68-річному віці
«Однак, що б він не робив, «він ніколи не забував про своє походження, про
свій народ», – сказав архієпископ Юрій Калінчук, голова Єпархії Торонто та Східної
Єпархії Української православної церки в Канаді під час проповіді на державному
похороні.
«Коли інші приховували свою ідентичність та змінювали прізвища, щоб
прилаштуватися, він написав про власне походження на рукаві – [і] любив казати,
що він змінив своє ім’я на «Гнатишин», щоб бути обраним до Саскатун Вест».
За словами давнього друга та панегіриста, ліберального сенатора з Квебеку
Уайвеса Моріна, пан Гнатишин планував свій офіційний візит на Україну – перший
візит західного лідера до України, яка щойно отримала незалежність, візит, який
включив у себе зупинку на місці народження батька, у Вашківцях в провінції
Буковина – «найвідоміший момент протягом його керування».
Під час візиту 1992 року тисячі людей із Вашківців та навколишніх сіл годинами
чекали приїзду «Короля Америки», як назвав Гнатишина один із його родичів»,
сказав Сен Морін.
Будучи патроном кафедри українознавства в університеті Оттави, підйом пана
Гнатишина до віце-королівського статусу зробив його героєм для українських
297
канадців. Але він ніколи не дозволяв відділити його від них. З цієї причини його і
любили, і обожнювали.
Авторське право © «Український тижневик» (The Ukrainian Weekly), 29
грудня, 2002, No. 52, том. LXX
[118] http://www.parl.gc.ca/37/2/parlbus/chambus/senate/deb-e/032db_2003-02-05-E.htm?
Language=E&Parl=37&Ses=2#1
Hon. A. Raynell Andreychuk
«Ramon Hnatyshyn’s father was the first senator of Ukrainian heritage, appointed
by the Right Honourable John Diefenbaker. His mother, Helen, contributed greatly to the
acceleration of rights and opportunities for women through her varied associations and
organizations, including the United Nations Organization.
With that parental background, Mr. Hnatyshyn was quickly committed to a life of
excellence in his profession and to public service, something which he did throughout
his life. In his years of practice in Saskatoon, he was involved in many institutions and
organizations, including many Ukrainian organizations».
[118] А. Райнел Андрейчук
«Батько Рамона Гнатишина був першим сенатором українського походження,
призначеним Високоповажним Джоном Діфенбакером. Його мати Хелен через
різні асоціації та організації, в тім числі й Організацію Об’єднаних Націй, зробила
великий внесок у розширення прав та можливостей для жінок.
З таким батьківським походженням пан Гнатишин присвятив себе життю, яке
відрізнялося у його професії та в громадській діяльності – це було те, що він робив
протягом життя. Під час роботи в Саскатуні він був членом багатьох інституцій та
організацій, включаючи багато українських організацій».
[119] http://www.artukraine.com/historical/hnatyshyn.htm
«He was born Ramon John Hnatyshyn, but everybody called him Ray. His grandparents
had been illiterate immigrant farmers, one of many Ukrainian families that settled on the
Canadian prairies in the 19th century. «One of his proudest moments, he once said, was
to return to his ancestral homeland as governor-general after Ukraine won independence
when the Soviet Union collapsed».
By JEFF SALLOTGlobe and Mail Toronto, CANADA Thursday, December 19,
2002 – Page A3.
[119] «Його після народження нарекли Рамоном Джоном Гнатишиним, але всі
називали його Реєм. Його дід та баба були неосвіченими емігрантами-фармерами,
однією із багатьох українських сімей, які оселилися в канадських преріях у ХІХ
столітті. За його словами, одним із тих моментів, якими він пишається, було
повернення до батьківщини його предків, коли був генерал-губернатором, в час,
коли Україна після розпаду Радянського союзу отримала Незалежність»
Уривок зі статті Джефа Саллота, Глоуб енд Мейл, Торонто, Канада,
Четвер, 19 лютого 2002 р. – С. A3.
298298
[120] http://www.encyclopedia.com/doc/1G1-13687844.html
A worldly perspective. (Global ReLeaf International) (American Forests Today)
From: American Forests | Date: 1/1/1993 | Author: Rice, Doyle S.
«In September, the governor general of Canada, Ramon Hnatyshyn, paid a visit to
Ukraine. It was Hnatyshyn’s first official visit to his ancestral homeland, and while there
he planted an oak tree. His wife, Herda, planted a Canadian maple. Attending the ceremony
were Kyiv’s mayor, Ivan Saliy, and Lev Lukianenko, the Ukrainian ambassador to Canada.
Lukianenko, who had been imprisoned for 15 years under the Brezhnev regime for his
outspoken views on Ukrainian independence, planted a viburnum tree, long the symbol of
an independent Ukraine.
The event received extensive news coverage and publicity for the Ecocentre. On
November 1, Ecocentre staff, schoolchildren, and volunteers planted 1,000 trees on the
banks of the Rubizh River near Kyiv».
[120] Земна перспектива (Глобал РіЛиф Інтернешнл) (Ліси Америки
сьогодні). Із: Американські ліси, Дата: 1 січня 1993 року, Автор: Дойль С. Ріс
«У вересні Високоповажний Рамон Гнатишин здійснив візит в Україну. Це був
перший офіційний візит Гнатишина на батьківщину його предків, і під час візиту
він посадив дуба, його дружина Герда посадила канадський клен. Серед тих, хто
відвідав церемонію, були мер Києва Іван Салій та Левко Лук’яненко, український
посол в Канаді. Лук’яненко, який під час режиму Брєжнєва був 15 років ув’язнений за
відверті погляди щодо незалежності України, посадив калину – символ незалежності
України.
Ця подія отримала широкий розголос та рекламу для Екоцентру. 1 листопада
робочий колектив Екоцентру, школярі та волонтери посадили 1 000 дерев біля Києва
на березі річки Рубіж».
***
Сказане Рамоном Гнатишиним перед українськими парламентарями я переніс
дослівно зі стенограми Верховної Ради. Однак цього, звісно, замало, то ж узявся
телефонувати у буковинські Вашківці, звідки ще немовлям простелилися у далекі
світи дороги його діда. Слухавку підняв учитель історії.
– Чи це ті Вашківці, звідки родина Гнатишинів? – перепитав для певності, бо ж
у Чернівецькій області таку назву мають два населені пункти.
– Так, це ті, – відказав педагог.
– А може, ви маєте якісь матеріали про славетного земляка, про його перебування
тут?
– Та нема чогось такого... Він як був, то не в нашу школу заходив, в іншу, у
Вашківцях же два середніх заклади.
Я сторопів від учителевого тону, скидалося, що з Вашківців вийшов хіба з
добрий десяток різних там президентів та генерал-губернаторів, подумаєш, що ж
тут такого...
Від нас і надалі відбиратимуть імена та рідну історію, допоки ота андерсенівська
скалка льоду байдужості стирчатиме в нашому серці. Та, на щастя, крізь мліч століть,
крізь ядучі минулі заборонно-цензорські тумани повертаються нарешті ці імена,
299
відкривається малознане і зовсім невідане. Є там прекрасні сторінки, є й полинногіркі,
є сповнені величі духу, є на ницості густо замішані.
Але якими вони б не були – то наші сторінки.
Автор висловлює щиру вдячність за допомогу в перекладі
першоджерел Ігорю Кузьмичу, Вікторії Жуковській,
Мирославі Супрунюк, Ларисі Ніжегородцевій-Кириченко,
Оксані Пікуль, Наталії Денисюк
Відгуки про книгу та пропозиції авторові
прохання надсилати на електронну адресу:
Літературно-художнє видання
Серія «Пантеон»
Серію засновано 2006 року
Іван Феодосійович КОРСАК
Імена твої, Україно
Художньо-документальні оповідання
Редактор Петро Коробчук
Художній редактор Володимир Камінський
Комп’ютерна верстка Володимира Камінського
Здано до набору 25.07.2006. Підписано до друку 11.09.2006.
Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Baltica.
Ум. друк. арк. 15,60. Обл.-вид. арк. 12,50.
Наклад 1500 прим.
Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня»
п/с-9, м. Луцьк-21, 43021
тел.: 8-050-2950250
Свідоцтво Державного комітету телебачення і радіомовлення України
ДК № 2030 від 14.12.2004 р.
Друк МПП «Медіа»
Просп. Волі, 27, м. Луцьк, 43010
Свідоцтво Держкомінформу України
ДК № 416 від 12.04.2001 р.
Корсак І. Ф.,
К 69 Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. –
Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. – 300 с. – (Сер. «Пантеон»).
ISBN 978-966-2115-01-7
ISBN 978-966-8770-55-5 (серія)
Книга відомого літератора з Волині Івана Корсака повертає нас обличчям
до постатей української історії та культури, замовчуваних або забутих.
УДК 821.161.2–32
ББК 84.4 УКР 6
