Текст книги "Емма"

Автор книги: Джейн Остин

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 34 страниц)

Розділ 15

І надалі Емма не відкрила для себе нічого такого, що змусило б її змінити свою погану думку про місіс Елтон. Її перші спостереження виявилися в основному правильними. Якою місіс Елтон видалась їй під час другої зустрічі, такою вона виявилась і при всіх наступних їхніх зустрічах: пихатою, самовпевненою, фамільярною, малоосвіченою та погано вихованою. Вона була не дуже красивою, не дуже здібною та не дуже розумною, і з цієї останньої причини вважала, що з її появою притаманне їй неабияке знання життя сприятиме пожвавленню і поліпшенню сільської глушини; в її уяві міс Гокінс посідала колись у товаристві таке високе місце, що його змогла б перевищити тепер своєю значущістю лише місіс Елтон.

І не було підстав вважати, що містер Елтон думав інакше, ніж його дружина. Здавалося, він почувається з нею не лише щасливим, а ще й пишається нею. Він виглядав вдячним самому собі за те, що привіз до Гайбері таку жінку, з якою не може зрівнятися навіть міс Вудхаус; більшу ж частину її нових знайомих це абсолютно влаштовувало, бо вони звикли погоджуватись і не звикли до самостійних суджень, заглядали до рота завжди люб'язній міс Бейтс або як природну річ сприймали те, що молода обов'язково мусить бути такою ж розумною і приязною, якою вона себе проголошувала. Тож слава місіс Елтон переходила, як і належить, із уст в уста без будь-яких перешкод з боку міс Вудхаус, яка всіляко наполягала на своєму першому враженні та з готовністю й люб'язністю повторювала, що молода є «приємною і вишукано вбраною».

А в одному відношенні місіс Елтон виявилася навіть гіршою, ніж видалася спочатку. Змінилось її ставлення до Емми. Мабуть, образившись за той недостатній ентузіазм, із яким було зустрінуто її пропозиції щодо встановлення дружніх стосунків, вона теж у свою чергу стала стриманішою, а потім поступово – набагато холоднішою і відстороненішою; і хоча було досягнуто якраз потрібного ефекту, недоброзичливість, яка до нього спричинилася, неминуче збільшувала неприязнь з боку Емми. А ще вона – та й містер Елтон – погано ставилися до Гаррієт. Вони зневажали та ігнорували її. Емма сподівалася, що це неодмінно стане швидкодіючим зцілювальним засобом для Гаррієт; але здогадка про причини такої поведінки сильно пригнічувала їх обох: ясно було, що почуття сердешної Гаррієт стали жертвою подружньої відвертості, причому скоріш за все її роль у цій історії було подано в найнепривабливішому світлі, а його – у най вигіднішому. Тому не дивно, що вона стала об'єктом їхньої обопільної неприязні. Коли сказати вже було нічого, то завжди легко було вдатися до паплюження міс Вудхаус; і та ворожість, яку вони не наважувалися виявити як відверту неповагу до неї, знайшла вихід у презирливому ставленні до Гаррієт.

Місіс Елтон пройнялася надзвичайною симпатією до Джейн Ферфакс, причому відразу ж – із самого початку їхнього знайомства, а не тому, що стан війни з однією дівчиною обов'язково передбачав дружбу з іншою; їй було мало цілком природних і зрозумілих у цьому випадку виявів захоплення – без будь-якого клопотання з чийогось боку, прохання і виконання обов'язку вона просто хотіла допомагати їй і приятелювати з нею.

Ще до того, як Емма втратила її довіру – десь під час їхньої третьої зустрічі, місіс Елтон повідала їй всі свої наміри, від яких відгонило донкіхотством і фальшивим милосердям:

– Міс Вудхаус, Джейн Ферфакс просто чарівна. Я до краю захоплена Джейн Ферфакс. Таке миле і цікаве створіння! Така стримана і шляхетна, така талановита! Кажу вам, я не сумніваюся, що їїї здібності надзвичайні! Не побоюся сказати, що грає вона пречудово. Я знаюся на музиці достатньо, щоб із упевненістю це стверджувати. О, яка вона чарівна! Можете сміятися з моєї емоційності, але, здається, я тільки те й роблю, що говорю про Джейн Ферфакс. А її доля просто не може не викликати співчуття! Міс Вудхаус, ми мусимо докласти зусиль і спробувати зробити що-небудь для неї. Ми маємо посприяти її утвердженню в житті. Неприпустимо, щоб такий талант, як у неї, перебував у безвісті. Сподіваюся, вам відомі ось ці поетичні рядки:

 
Ніким не бачені, ті квіти рум'яніють,
Відчути нікому їх марний аромат.
 

Не можна допустити, щоб ці рядки справдились у долі милої Джейн Ферфакс.

– Не думаю, що така небезпека існує, – спокійно зауважила Емма. – І коли ви краще познайомитесь із ситуацією міс Ферфакс та дізнаєтесь, якою була її попередня домівка в полковника Кемпбелла та його дружини, то ви, напевне, облишите думку про те, що її таланти нікому не відомі.

– Але ж люба міс Вудхаус, тепер вона така самотня, всіма забута й покинута; пропадає надаремне. Тим привілеям, що вона користувалася ними в Кемпбеллів, настав украй болісний кінець! Вона не може цього не відчувати. Я впевнена в цьому. Вона дуже пригнічена й мовчазна. Видно, що відчуває брак підтримки. Через це вона подобається мені ще сильніше. Мушу зізнатися, що для мене – це спонука до дії. Я – велика прихильниця сором'язливості; на мою думку, ця риса нечасто зустрічається в житті. Але коли зустрічаєш її в людини, пригніченої життям, то це викликає надзвичайну до неї прихильність. О! Кажу вам, Джейн Ферфакс – особа просто чарівна, і я навіть висловити не можу, як сильно вона мене цікавить!

– Ви, бачу, дійсно схвильовані надзвичайно, але я не уявляю, як ви чи хтось інший із тутешніх знайомих міс Ферфакс – хтось із тих, хто знали її довше, ніж ви, – можуть допомогти їй у якийсь інший спосіб, окрім…

– Люба міс Вудхаус, тим, кому достає рішучості діяти, здатні зробити багато. Ви і я нічого не мусимо боятися. Якщо ми подамо приклад, то багато хто наслідуватиме його мірою власних можливостей, хоча не всі мають такі можливості, як ми. Для того, щоб забирати і відвозити її додому, мимаємо карети, а нашстиль життя, якщо додати до нього Джейн Ферфакс, ніколи і ніяк від цього не постраждає. Мені дуже не сподобається, якщо Райт коли-небудь подасть нам такий обід, котрий змусить мене жалкувати, що я замовила не більше, ніж Джейн Ферфакс здатна з'їсти. Я такого не розумію. І навряд чи зрозумію, враховуючи те, до чого я звикла. Можливо, найбільша небезпека для мене полягає в тому, щоб не займатися домашнім господарством надто багато і не витрачати гроші недбало. Мабуть, Кленовий Гай буде моїм зразком більшою, ніж слід, мірою, бо куди вже нам до статків мого зятя, містера Саклінґа! Що ж стосується привернення уваги до Джейн Ферфакс, то тут я налаштована рішуче. Я обов'язково запрошуватиму її до себе, коли тільки зможу, – виводитиму її в товариство, для виявлення її талантів проводитиму музичні вечори та постійно підшукуватиму їй підходящу роботу. Коло моїх знайомств дуже широке, і я не сумніваюся, що незабаром для неї знайдеться місце. І, звичайно ж, я особисто відрекомендую її моєму зятю та сестрі, коли вони до нас приїдуть. Я певна, що вона їм сподобається надзвичайно; а коли вони трохи познайомляться, то її страхи та стриманість розвіються повністю, бо в манерах обох моїх родичів немає нічого такого, щоб не налаштовувало на заспокійливий лад. Коли вони будуть у нас, я запрошуватиму її дуже часто, і думаю навіть, що інколи їй знайдеться місце в ландо під час наших виїздів на природу.

«Бідолашна Джейн Ферфакс! – подумала Емма. – Перед ким ти завинила, щоб заслужити таке? Може, і вчинила негарно з містером Діксоном, але це явно надмірне покарання! Доброта і протекція місіс Елтон! От завела – „Джейн Ферфакс“ та „Джейн Ферфакс“! Боронь Боже, ще насмілиться ходити і примовляти: „Емма Вудхаус, Емма Вудхаус“! Слово честі, немає меж розпущеності язика в цієї жінки!»

Та Еммі більше не довелося вислуховувати таких показних заяв – розрахованих тільки на неї та навмисне для неї щедро розцяцькованих улесливостями типу «люба міс Вудхаус». Невдовзі ставлення місіс Елтон до неї зазнало зміни, і їй дали спокій – більше не силували стати ні близькою подругою місіс Елтон, ні діяльною патронесою Джейн Ферфакс (під чуйним керівництвом тієї ж місіс Елтон); і наразі Емма не більше за інших знала про її почуття, наміри та вчинки.

Тож тепер Емма стала з цікавістю спостерігати за подіями, що відбувалися. Вдячність міс Бейтс за турботу місіс Елтон про Джейн була зразком безхитрісної простоти і сердечного тепла. Місіс Елтон дійсно була для неї наче якась знаменитість, – надзвичайно приязною, люб'язною і чарівливою жінкою – такою ж всебічно розвинутою, талановитою і поблажливою, якою вона хотіла виглядати. Емму дивувало тільки, з якого це рожна Джейн слід приймати цю турботу і терпимо ставитися до місіс Елтон – а саме це вона і робила. То розповідали, що вона прогулювалася з Елтонами, то – що засиджувалась в Елтонів, а одного разу навіть провела з Елтонами цілісінький день! Це було неймовірно! Вона й гадки не мала, що добрий смак і гордість міс Ферфакс дозволять їй витримати таке товариство і приятельство, на які вона могла розраховувати в будинку священика.

«Вона – це загадка, просто якась загадка! – міркувала Емма. – Із власної волі залишається тут місяць за місяцем, потерпаючи від усіляких нестатків! А тепер їй до вподоби терпіти приниження від уваги до неї місіс Елтон, від її беззмістовних розмов, замість того щоб повернутися до своїх незмірно вищих приятелів, які її завжди любили справжньою, безкорисливою любов'ю».

Спочатку вважалося, що Джейн прибула до Гайбері на три місяці, бо на три місяці до Ірландії від'їхали Кемпбелли. Але нещодавно вони пообіцяли своїй дочці пробути в неї принаймні до середини літа, тож Джейн отримала нове запрошення приєднатися там до них. Якщо вірити міс Бейтс – а все це виходило від неї, – місіс Діксон особливо наполягала на приїзді. Якби Джейн наважилася-таки їхати, то знайшлися б відповідні кошти, було би прислано слуг, задіяно друзів – було б усунуто всі можливі подорожні труднощі; та вона все одно відмовлялася!

«Напевне, вона має якусь вагомішу, ніж здається, причину, щоб відмовитися від такого запрошення, – ось до якого висновку прийшла Емма. – Напевне, вона відбуває якесь покарання, накладене на неї Кемпбеллами або нею самою. Тут хтось виявляє великий страх, велику обережність і велику рішучість, їй забороненобути з Діксонами. І хтось є автором цієї заборони. Але чому ж тоді вона погоджується спілкуватися з Елтонами? А це окрема загадка».

Після того, як вона вголос поділилася своїм здивуванням із тими нечисленними людьми, що знали про її ставлення до місіс Елтон, місіс Вестон придумала для Джейн таке виправдання:

– А чому ми маємо вважати, що їй дуже подобається бувати в домі священика, моя люба Еммо? Просто це краще, ніж весь час сидіти вдома. Її тітка – створіння добросерде, але як постійна компаньйонка, напевне, є надзвичайно набридливою. Перш ніж засуджувати її смак стосовно того, кудивона йде у гості, слід зважити на те, звідкивона йде.

– Ви маєте рацію, місіс Вестон, – емоційно зазначив містер Найтлі, – міс Ферфакс не гірше за будь-кого з нас здатна сформувати правдиве уявлення про місіс Елтон. Якби вона мала змогу обирати, з ким спілкуватися, то вона б не обрала її. Але, – докірливо посміхнувшись Еммі, – від місіс Елтон вона отримує саме ту увагу, котрої не отримує більше ні від кого.

Емму вразила його емоційність; їй також здалося, що місіс Вестон крадькома на неї поглянула. Злегка почервонівши, вона швидко відповіла:

– Увага з боку місіс Елтон, на мою думку, мала б видаватись огидною для міс Ферфакс, а не подобатися їй. Не розумію, що привабливого може бути в запрошеннях місіс Елтон?

– Я не здивуюся, – мовила місіс Вестон, – якщо міс Ферфакс просто змушена це робити, спровокована тим запопадливим завзяттям, із яким її тітка приймає ці люб'язності від місіс Елтон. Скоріш за все бідолашна міс Бейтс зобов'язаладо цього свою племінницю і похапливо заохотила її виявляти дружні почуття, сильніші за ті, що підказував би їй здоровий глузд, попри цілком природний потяг до певної різноманітності.

Обом жінкам хотілося знову почути містера Найтлі, тож через якусь мить він мовив:

– Тут слід зважити ще на одну річ – місіс Елтон розмовляє ізміс Ферфакс зовсім по-іншому, ніж розповідає пронеї. Нам усім відома різниця між займенниками «він»або «вона»і «ти» —прямим звертанням, що ми ним користуємося. Під час особистого спілкування одне з одним усі ми відчуваємо вплив чогось такого, що перебуває поза межами звичної ввічливості, чогось набутого раніше. В особистій розмові ми нікому не висловимо відверто тих неприємних натяків, що могли переповнювати нас лише годину тому, бо відчуваємо різницю між ситуаціями. А ще, окрім впливу цього загального принципу, можете не сумніватися, що місіс Елтон благоговіє перед міс Ферфакс, бо відчуває вищість як її розуму, так і манер, і що сам на сам місіс Елтон ставиться до неї з усією належною повагою. Мабуть, така жінка, як Джейн Ферфакс, ніколи не траплялася місіс Елтон раніше, тож ніяка міра марнославства не завадить їй визнати – принаймні у вчинках, якщо не в думках – свою нікчемність у порівнянні з нею.

– Знаю, що ви дуже високої думки про Джейн Ферфакс, – сказала Емма. Її думками заволодів малий Генрі, а занепокоєння укупі з делікатністю позбавили її впевненості, і вона не знала, що сказати далі.

– Так, – прозвучала відповідь, – напевне, всі знають, якої я про неї високої думки.

– Однак, – швидко почала було Емма з грайливим виглядом, але враз спинилася – ні, все ж, мабуть, було краще дізнатися про найгірше відразу ж – тож вона продовжила так само швидко, – напевне, ви й самі можете не здогадуватися, наскільки високою є ваша думка про неї. Одного дня міра вашої захопленості нею може застукати вас зненацька.

У цей момент містер Найтлі морочився з нижніми застібками своїх товстих шкіряних гамашів, і чи то зусилля, з яким він намагався з'єднати їх, чи то щось інше, змусило його почервоніти, коли він відповів:

– Ага! І ви туди ж! Одначе ви безнадійно спізнилися. Містер Коул натякнув мені про це ще шість тижнів тому.

Він зробив паузу. Емма відчула, як місіс Вестон злегка наступила їй на ногу, і тому не знала, що казати. Через якусь мить він продовжив:

– Можу запевнити вас, цього ніколи не трапиться. Гадаю, що міс Ферфакс не дала б мені згоди, якби я попросив її руки, я ж зі свого боку абсолютно не сумніваюся, що ніколи цього не зроблю.

Емма, зацікавившись, теж наступила на ногу своєї подруги; вона була така задоволена почутим, що вигукнула:

– Ви ж не марнославні, містере Найтлі? Давайте я зроблю їй пропозицію від вашого імені!

Здавалося, він не почув її; він замислився і трохи згодом відповів; у голосі його пролунало незадоволення:

– Так, значить, ви збирались одружити мене із Джейн Ферфакс?

– І зовсім ні. Ви й так мене багато лаяли за влаштування шлюбів, тому я не могла дозволити собі таку вільність із вами. Те, що я тільки-но сказала, не означає нічого. Зазвичай подібні речі мовляться без будь-якого наміру сказати щось серйозне. Боже борони, я не мала ані найменшого бажання, щоб ви одружились із Джейн Ферфакс або з якоюсь іншою Джейн. Були б ви одружені, ви не змогли б отак невимушено приходити й сидіти з нами.

Містер Найтлі знову замислився. І ось яким був результат його глибокодумних міркувань:

– Ні, Еммо, гадаю, що міра моєї захопленості нею ніколи не застукає мене зненацька. Запевняю вас, що в такому плані я про неї зовсім не думав. – А трохи згодом додав: – Джейн Ферфакс – надзвичайно чарівна молода жінка, але навіть вона не є бездоганною. Має одну ваду. Їй бракує тієї відкритості вдачі, яку чоловіки бажають бачити в своїх дружинах.

Емма не могла не зрадіти, зачувши, що у Джейн Ферфакс виявилася хоч якась вада.

– Що ж, – сказала вона, – сподіваюсь, ви швидко втихомирили містера Коула?

– Так, дуже швидко. Він мені натякнув про це, а я відповів йому, що він помиляється; він вибачивсь і більше нічого не питав. Коул не прагне бути розумнішим чи кмітливішим за своїх сусідів.

– У цьому відношенні він такий несхожий на люб'язну місіс Елтон, яка хоче бути і розумнішою, і кмітливішою за цілий світ! Цікаво було б почути, як вона говорить про Коулів, як вона їх називає! Яке ж імення вживає вона для них, аби воно було достатньо фамільярно-вульгарним? Вас іменує «Найтлі». А що ж тоді придумала для містера Коула? Тому мені зовсім не дивно, що Джейн Ферфакс приймає її запрошення і погоджується навідуватися до неї. Місіс Вестон, ваш аргумент мені більше до вподоби. Я скоріше піддамся спокусі втекти від міс Бейтс, ніж повірю в тріумф розуму міс Ферфакс над розумом місіс Елтон. Не віриться в здатність місіс Елтон визнати себе нижчою за неї в думках, словах або вчинках; у здатність стримувати себе поза межами дії її хирлявих правил благопристойності. Я ніяк не повірю в те, що вона не зможе не ображати безперервно свою співрозмовницю похвалою, заохоченням і пропозицією своїх послуг. А також у те, що вона не буде безперервно і в подробицях змальовувати свої грандіозні наміри: від забезпечення пристойного заміжжя до запрошення її взяти участь ув отих захоплюючих виїздах на природу, що мають відбутися в ландо.

– Джейн Ферфакс – людина емоційна, – сказав містер Найтлі. – Я не звинувачую її в бракові емоцій. Наскільки здогадуюсь, вона має сильні почуття і прекрасний характер у розумінні його здатності ці почуття передбачати, заспокоювати або контролювати. Але все ж йому бракує відвертості. Вона стримана, здається, навіть стриманіша, ніж була раніше. Мені ж подобаються натури відкриті. Ні, доки Коул не натякнув мені про мою начебто небайдужість до неї, це ніколи не спадало мені на думку. Так, я дійсно зустрічавсь і розмовляв із Джейн Ферфакс – завжди із захопленням і задоволенням, – але без будь-якої задньої думки.

– Ну що, місіс Вестон, – тріумфально мовила Емма, коли він пішов, – що ви тепер скажете про наміри містера Найтлі одружитись із Джейн Ферфакс?

– Знаєте, люба Еммо, як на мене – то він надто багато думає про те, що її не любить,тож я не здивуюся, коли, врешті-решт, він скінчить тим, що таки полюбить її.Ви мене не переконали.

Розділ 16

Усякий в Гайбері та його околицях, хто хоч раз бував у містера Елтона, поспішав засвідчити йому свою шану з приводу його одруження. На його честь і на честь його дружини влаштовувались обідні та вечірні прийоми; запрошення йшли швидким потоком, і тому в місіс Елтон невдовзі закралася приємна підозра, що їм уже не судилося мати хоча б один незайнятий день.

– Тепер я бачу, до чого воно насправді йде, – сказала вона. – Тепер я бачу, яке мені тут судилося життя! Так можна швидко перетворитися на п'яниць та гуляк! Ми просто в моду ввійшли! Якщо це і є сільське життя, то я не бачу в ньому нічого страшного. Кажу вам, із понеділка до суботи ми не мали жодного вільного дня! Жінка з меншими, ніж у мене,можливостями – і та не мала б тут ніяких проблем.

Вона не пропускала жодного запрошення, всі вони були для неї доречними. Унаслідок сформованих під час її перебування в Баті звичок вечірні прийоми були для неї чимось абсолютно природним, а Кленовий Гай прищепив їй смак до прийомів обідніх. Вона була трохи шокована відсутністю другої вітальні, невдалими тістечками й тим, що в Гайбері на картярських вечорах не подавали морозива. Місіс Бейтс, місіс Перрі, місіс Годдард та інші сильно відстали в плані світського життя, але нічого! Незабаром вона покаже їм, як слід усе облаштовувати. Якось улітку вона обов'язково віддячить за виявлену їм пошану і влаштує один надзвичайно розкішний прийом, під час якого кожен картярський стіл матиме свій окремий канделябр і нерозпечатані колоди карт – усе буде як годиться, а для рознесення закусок і напоїв у належний час і в належному порядку будуть залучені додаткові слуги.

Тим часом Емма теж мусила дати в Гартфілді обід на честь Елтонів. Відставати від інших не личило, бо інакше вона могла би стати об'єктом негідних підозр, і її б визнали спроможною на варті осуду дрібні капості. Отже, як не крути, а прийом обов'язково треба було влаштувати. Після приблизно десятихвилинного Емминого умовляння містеру Вудхаусу, врешті-решт, здалося, що він не має заперечень проти такого обіду; він зробив лише своє звичне застереження, що не хоче сидіти в кінці столу, після чого мали звичну проблему, вирішуючи, хто там сидітиме замість нього.

Зате було мало проблем із вирішенням, когозапрошувати. Крім Елтонів, це мусили бути Вестони і містер Найтлі; а ще там цілком природно і не менш обов'язково мала бути сердешна крихітка Гаррієт – вона би стала восьмою. Але її запрошували з меншою охотою, тому Емма внаслідок багатьох причин була дуже задоволена, коли та попросила дозволити їй відхилити запрошення. Бути в одному з ним товаристві – то було б для неї занадто. Вона ще не зовсім готова бачити його разом зі своєю чарівною та щасливою дружиною – і почуватися при цьому цілком комфортно. Якщо міс Вудхаус не буде заперечувати, то краще вона залишиться вдома. Саме цього і бажала б Емма, якби вважала таке бажання здійсненним. Вона була в захваті від сили духу своєї юної подруги – бо її рішення не йти на прийом і залишитися вдома якраз і свідчило про силу духу; тепер же вона мала змогу запросити саме ту людину, котрій призначалося стати восьмою: Джейн Ферфакс. Із часу своєї останньої розмови з місіс Вестон і містером Найтлі Емма частіше, ніж зазвичай, зазнавала докорів сумління щодо Джейн Ферфакс. Слова містера Найтлі все не виходили в неї з голови. Якось він сказав, що Джейн Ферфакс отримує від місіс Елтон саме ту увагу, котрої не отримує більше ні від кого.

«Саме так воно і є, – розмірковувала Емма, – принаймні стосовно мене, а саме це він і мав на увазі, і самеце – великий для мене сором. Ми – одного з нею віку… я вже давно з нею знайома… слід було ставитися до неї приязніше. Тепер же вона ніколи не ставитиметься до мене з симпатією. Надто довго я її ігнорувала. Але тепер я виявлю їй більшу, ніж раніше, повагу».

На кожне запрошення була отримана схвальна відповідь. Усі були незайняті, і всі були раді прийти. Однак на цьому підготовка до обіду не закінчилася. Виникла одна нещаслива обставина. Двох найстарших дітлахів Джона Найтлі колись запросили провести кілька весняних тижнів у дідуся та тітоньки, тож їхній татусь запропонував сам приїхати з ними до Гартфілда і пробути там цілий день, а якраз на цей день і припадав призначений прийом. Його професійні обов'язки не дозволяли йому перенести цей візит, але і батько і дочка були занепокоєні таким поворотом подій. Містер Вудхаус вважав, що коли на обід збираються восьмеро людей, то це – той максимум, який здатні витримати його нерви, але ж очікувався ще й дев'ятий; тому Емма побоювалася, що цей дев'ятий буде не в захваті від того, що, приїхавши до Гартфілда лише на дві доби, потрапить на обідній прийом.

Еммі вдалося заспокоїти свого батька навіть краще, ніж саму себе, подавши справу таким чином, що хоча містер Найтлі і стане дев'ятим, зайвого шуму від нього буде небагато, бо він завжди здебільшого відмовчувався. Ось для неї ця переміна дійсно буде несприятливою, бо їй доведеться тепер сидіти не напроти його брата, а напроти нього самого, і споглядати його серйозну міну та слухати, як він із явною неохотою розмовляє.

Доля виявилася прихильнішою до містера Вудхауса, ніж до Емми. Джон Найтлі приїхав, але містера Вестона несподівано викликали до міста, і в день, коли мав відбутися обід, він мусив бути у від'їзді. Існувала можливість його повернення надвечір, але до обіду він ніяк не встигав. Містер Вудхаус заспокоївся зовсім; і його умиротворений вигляд, а також прибуття двох хлопчаків, і та філософська незворушність, із якою її зять сприйняв свою гірку долю, усунули основну причину Емминої стурбованості.

Призначений день настав, із належною пунктуальністю прибули гості, і містер Джон Найтлі відразу ж заходився демонструвати, яким люб'язним він може бути. Замість того, щоб потягнути свого брата до вікна, коли всі очікували на обід, він почав розмову з міс Ферфакс. На місіс Елтон, що була настільки елегантною, наскільки їй дозволяли мережива і перлини, він подивився мовчки, бажаючи побачити якраз достатньо, щоб розповісти потім Ізабеллі; але міс Ферфакс була давньою знайомою, дівчиною спокійною і мовчазною, тож із нею він міг поговорити. Зустрів її перед сніданком, повертаючись із прогулянки зі своїми хлопчаками, саме тоді, коли почав накрапати дощ. Щодо цього можна було зробити деякі ввічливі зауваження, тож він почав:

– Сподіваюся, що сьогодні вранці ви не ходили далеко, міс Ферфакс, а то неодмінно промокли б. Ми і то ледве встигли потрапити додому. Сподіваюся, що ви повернулися відразу ж.

– Я лише заходила на пошту, – відповіла вона, – і встигла повернутися додому ще до того, як дощ посилився. Це моє щоденне доручення. Коли я тут буваю, завжди забираю листи. З мого боку це і допомога, і привід не сидіти вдома. Мені корисні прогулянки перед сніданком.

– Так, але, мабуть, не прогулянки під дощем.

– Звичайно, але коли я виходила, дощу зовсім не було.

Містер Джон Найтлі посміхнувся і відповів:

– Тобто ви хочете сказати, що, незважаючи на дощ, вирішили-таки пройтися, бо коли я мав приємність зустріти вас, ви і шести ярдів не відійшли від своїх дверей; а Генрі та Джон на той час уже давно втратили лік краплям дощу. В якийсь період нашого життя пошта криє в собі велику привабливість. Коли ж ви доживете до мого віку, то вам почне здаватися, що листи ніколи не варті того, щоб ходити за ними на пошту під дощем.

Спалахнув слабкий рум'янець і пролунала така відповідь:

– Навряд чи я коли-небудь опинюся в ситуації, схожій на вашу, коли дорогі для мене люди завжди будуть під боком, тому я не можу сподіватися, що буду байдужою до листів тільки через те, що стану старшою.

– Байдужою?! О, ні! Я і гадки не мав, що ви станете байдужою. Листи не мають до байдужості ніякого відношення; часто-густо листи – це справжня біда.

– Ви говорите про листи, в яких ідеться про бізнес; у моїх же листах ідеться про дружбу.

– Мені часто здавалося, що останні є ще гіршими, – пролунала холодна відповідь. – Бізнес, як відомо, інколи може принести гроші, а дружба – майже ніколи.

– Та годі вам, ви, напевне, жартуєте. Я досить добре знаю містера Найтлі й не сумніваюся, що він не гірше за інших знає ціну дружби. Я готова повірити, що листи для вас значать мало, набагато менше, ніж для мене, але справа не в тому, що ви на десять років старші за мене; різниця не у віці, а у становищі. Ви завжди матимете дорогих вам людей поруч із вами, я ж – більше, мабуть, ніколи; і тому, доки я не переживу всі мої уподобання, думаю, що пошта завжди буде спроможна витягувати мене на вулицю й у гіршу, ніж сьогодні, погоду.

– Говорячи про те, що ви змінитеся з часом, із плином років, – сказав Джон Найтлі, – я мав на увазі зміну становища, що її зазвичай приносить із собою час. Вважаю, що до першого неодмінно входить друге. Зазвичай час послаблює прив'язаність до людей, що перебувають за межами щоденного кола спілкування – але не таку зміну я пророкував для вас. Дозвольте мені, міс Ферфакс, як вашому давньому приятелю, сподіватися, що і через десять років ви матимете біля себе стільки ж об'єктів вашої уваги, скільки маю їх я.

Це було сказано по-доброму, без будь-якого бажання підштрикнути. Здавалося, що її люб'язне «дякую» призначалося для того, щоб із усмішкою полишити цю тему, але несподіваний рум'янець, тремтячі губи, сльоза в куточку ока свідчили про те, що за цим крилися серйозні почуття і що Джейн Ферфакс було зовсім не до сміху. Тут її увагою заволодів містер Вудхаус, котрий – відповідно до свого звичаю в подібних випадках – якраз обходив гостей, розсипаючись у компліментах перед дамами; вона була останньою, тож із усією притаманною йому лагідною ввічливістю він мовив:

– Я з жалем дізнався, міс Ферфакс, що ви сьогодні вранці потрапили під дощ. Молоді панночки мусять турбуватися про себе. Молоді панночки – як ніжні квіти. Вони мають турбуватися про власне здоров'я та колір обличчя. Серденько, ви поміняли панчохи?

– Так, сер, я їх поміняла, справді. Дуже вдячна вам за вашу ласкаву турботу про мене.

– Моя люба міс Ферфакс, дівчатам украй необхідно берегтися. Сподіваюсь, що ваші бабуся й тітка в доброму здоров'ї. Вони – мої дуже давні приятельки. Шкода, що здоров'я не дозволяє мені бути кращим сусідом. Ви робите нам сьогодні велику честь, авжеж. Ми з моєю донькою дуже вдячні вам за вашу доброту і надзвичайно раді бачити вас у Гартфілді.

Після такої промови цей добросердий, ввічливий і вже немолодий чоловік зміг присісти, знаючи, що, виявивши кожній красуні свою доброзичливість і налаштувавши її на невимушений лад, він тим самим добре виконав свій обов'язок господаря.

На той час новина про прогулянку під час дощу досягла місіс Елтон, тож вона не забарилася висловити Джейн свої докори.

– Люба моя Джейн, що я чую? Ви ходили до пошти під дощем! Та хіба ж так можна! Як ви могли таке утнути, неслухняна дівчинко? І як же я могла таке прогледіти!

Виявивши терплячість надзвичайну, Джейн запевнила її, що вона не застудилася.

– О, тільки не треба мені цього казати. Ви – противна неслухняна дівчинка і вам байдуже до свого здоров'я. До пошти – під дощем! Оце так! Місіс Вестон, ви коли-небудь чули про щось подібне? Тут нам, безперечно, треба застосувати владу.

– Щодо влади – не знаю, – ласкаво і переконливо мовила місіс Вестон, – а от від порадиутриматися не можу. Міс Ферфакс, вам не слід так ризикувати. З вашою схильністю до сильних застуд, вам дійсно необхідно бути надзвичайно обережною, особливо в цю пору року. Я завжди вважала, що весна потребує додаткової обережності. Краще нехай ваші листи почекають годину-дві, а може, й півдня, ніж піддавати себе ризику нової застуди. До речі, як ваше самопочуття зараз – ви не застудились? Я вірю у вашу розважливість. Несхоже, щоб ви знову на таке наважилися.

– А вона просто не зможебільше на таке наважитися, – не забарилася знову приєднатися до розмови місіс Елтон. – Ми їй більше не дозволимо цього робити. – Вона значуще кивнула головою: – Тут необхідно домовитися, просто конче необхідно. Я поговорю з містером Е. Служник, котрий ходить щоранку за нашими листами – один із нашої прислуги, забула як звати, – питатиметься і про ваші й заноситиме їх вам. Це усуне труднощі. Гадаю, що ви не відмовите у такій послузі з нашогобоку, Джейн.

– Ви надзвичайно ласкаві, – відповіла Джейн. – Але я не можу відмовитися від своєї вранішньої прогулянки. Лікар порадив мені якомога більше бувати на свіжому повітрі, тож мені кудись треба ходити, і пошта – це слушний привід; і повірте мені – навряд чи коли-небудь іще погода вранці була такою поганою, як сьогодні.