Текст книги "Емма"

Автор книги: Джейн Остин

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 34 страниц)

Розділ 14

Спочатку місіс Елтон побачили в церкві, але вигляд молодої на церковній лаві не зміг задовольнити загальної цікавості, на догоду якій дехто змушений був навіть відволікатися від служби; тож у вирішенні питання щодо того, чи є молода дуже гарною, просто гарною чи зовсім негарною довелося покластися на формальні візити, що мали відбутися незабаром.

Вирішивши не пасти задніх із засвідченням своєї поваги, Емма керувалася скоріше почуттям гідності та міркуваннями пристойності, аніж цікавістю; до того ж вона навмисне взяла з собою Гаррієт, аби найгірше минулось якомога скоріше.

Вона не могла просто так знову ввійти до будинку, знову бути в тій самій кімнаті, до якої, виявляючи марну хитрість, вона вийшла начебто зав'язати шнурок: спогадинаринули на неї. Знову виникла безліч неприємних згадок: компліменти, шаради, жахливі помилки; скоріш за все Гаррієт теж пригадувала все це, але поводилася вона дуже добре, хіба що тільки була досить блідою та мовчазною. Цей візит не затягнувся, певна річ, а ще було стільки ніяковості, стільки бажання скоротити його, що Емма не змогла належним чином сформувати своє враження про молоду, і воно не вийшло за межі беззмістовних виразів загального характеру на кшталт «елегантно вбрана й дуже приємна».

Насправді ж господиня їй не сподобалась. Емма зовсім не поспішала прискіпуватись, але запідозрила відсутність у ній витонченості: була невимушеність, але витонченості не було. Вона була майже впевненою, що для приїжджої, молодої дружини місіс Елтон мала забагато невимушеності. Зовні вона виглядала непогано: обличчя її було досить привабливим; але його рисам, а також поставі, голосу та манерам бракувало благородства. Еммі здалося принаймні, що це початкове враження підтвердиться потім.

Що ж до містера Елтона, то його манери здалися не зовсім… але ні, вона не дозволить собі поквапливих чи уїдливих суджень про його манери. Прийом візитерів із приводу вінчання – справа завжди обтяжлива, тож чоловік зазвичай потребує всього свого такту, щоби триматися під час такого візиту належним чином. У цьому випадку жінкам доводиться легше; їм сприяють гарне вбрання та привілей сором'язливості, чоловікам же доводиться покладатися лише на власний здоровий глузд; тож узявши до уваги, що містер Елтон мав нещастя опинитися в одній кімнаті з жінкою, з якою він щойно одружився, жінкою, з якою він хотів одружитися, і жінкою, що її йому ладили за дружину, Емма не могла не визнати за ним права бути настільки нерозважливим, поводитися настільки неприродно й настільки скуто, наскільки він міг собі дозволити.

– Ну що, міс Вудхаус, – мовила Гаррієт, коли вийшли з будинку і після того, як не дочекалася, що її подруга почне першою. – Ну що, міс Вудхаус, – з легким зітханням, – якої ви про неї думки? Вона дуже приваблива, чи не так?

У відповіді, що її дала Емма, відчувалася деяка непевність.

– Так, звичайно!.. вона – дуже… дуже приємна особа.

– А мені видається гарною, дуже гарною.

– Так, вона дійсно добре вбрана; і плаття у неї надзвичайно елегантне.

– Зовсім не дивно, що він у неї закохався.

– Так, звичайно! Що ж тут дивного. Чималенький статок, і взагалі – він зустрів її дуже вчасно.

– Смію сказати, – знову зітхнула Гаррієт, – смію сказати, що вона теж його сильно кохає.

– Може, й так; але не кожному чоловіку випадає одружитися з жінкою, котра кохає його найбільше. Скоріше міс Гокінс потребувала домівки й подумала, що це – найкраща пропозиція, яку вона може мати.

– Дійсно, – з жаром мовила Гаррієт. – І правильно зробила, бо кращої вона б і не дочекалася. Що ж, усім серцем я бажаю їм щастя. Після цього, міс Вудхаус, я не виключаю можливості, що буду не проти знову з ними зустрітися. Він такий же прекрасний і недосяжний, як і завжди; але знаєте, тепер, коли він одружився, це вже зовсім інша річ. Та ні, міс Вудхаус, вам не слід боятися; тепер я можу сидіти й захоплюватися ним, не почуваючись при цьому дуже нещасною. Це так приємно – усвідомлювати, що він не прогадав і вдало одружився! Вона дійсно видається чарівливою, саме такою, на яку він заслуговує. Щасливе створіння! Він назвав її Авґуста. Як красиво!

Емма визначилася зі своїм ставленням до місіс Елтон під час їхнього візиту у відповідь, коли у неї з'явилася можливість краще бачити і краще судити. Гаррієт якраз не було в Гартфілді, а її батько був зайнятий розмовою з містером Елтоном, тож у своєму розпорядженні вона мала чверть години, щоб поговорити з цією дамою наодинці і придивитися до неї уважніше. Цієї чверті години було цілком достатньо, аби переконати Емму, що місіс Елтон – жінка марнославна, надзвичайно самовдоволена й пихата; що вона має намір перед усіма красуватись і над усіма вивищуватись, але манери її – нахабні й фамільярні – явно сформувались у поганій школі; що всі її поняття було отримано в обмеженому колі одних і тих же людей із одним і тим самим стилем життя; що є вона жінкою якщо не дурноверхою, так принаймні малоосвіченою; і що від її товариства містер Елтон аж ніяк не виграв.

Гаррієт була б набагато кращою супутницею життя. Як не надто розумна й витончена сама, вона сприяла б його спілкуванню якраз із людьми витонченими та розумними; а міс Гокінс – і це було видно з її виразного марнославства – була кращою представницею свого власного кола людей. Багатий зять, що мешкав біля Брістоля, являв єдину гордість цього шлюбного альянсу, а його маєток та карети були єдиною йогогордістю.

Після того, як вони всілися, першою темою розмови був Кленовий Гай – «маєток містера Саклінґа, мого зятя» – і його порівняння з Гартфілдом. На думку місіс Елтон, Гартфілд, попри свої невеликі розміри, є чепурним та охайним маєтком із добре збудованим, сучасним особняком. Мабуть, найбільше враження на місіс Елтон справили розміри кімнат, а також вхідні двері й усе те, що вона змогла побачити чи уявити. І справді – дуже схоже на Кленовий Гай! Вона просто вражена подібністю! А ота кімната – така ж за формою й розмірами, що й невеличка вітальня в Кленовому Гаю, улюблена кімната її сестри. І, звертаючись за допомогою до містера Елтона, – «Правда ж, вони вражаюче схожі? Вона навіть почувається майже так само, як і в Кленовому Гаю».

– А сходи – знаєте, коли я зайшла, то відразу ж помітила, наскільки схожими є сходи; і розміщені вони в тій самій частині будинку. У мене навіть дух перехопило! Запевняю вас, міс Вудхаус, мені вкрай приємно, що тут усе нагадує мені про місце, до якого я така небайдужа, – про Кленовий Гай. Я провела там скільки щасливих місяців! – замріяно зітхнувши. – То є дійсно чарівне місце. Всіх просто вражає його краса; для мене ж цей маєток був майже рідною домівкою. Якщо вам, міс Вудхаус, колись доведеться, як і мені, зазнати такої «пересадки» на інше місце, то ви неодмінно зрозумієте, наскільки то є приємною річчю – знову зустріти хоч щось, що нагадувало б покинуте. Я завжди вважала це одним із відчутних недоліків заміжжя.

Емма відповіла якомога коротше й невизначеніше, але місіс Елтон цього було цілком достатньо: вона слухала лише саму себе.

– Ну надзвичайно схоже на Кленовий Гай! І не тільки будинок – ділянки й насадження, наскільки я можу судити, теж є вражаюче схожими, запевняю вас. У Кленовому Гаю лаврових дерев так само сила-силенна, як і тут, і посаджені вони приблизно так само – упоперек галявини; а ще мені потрапило на очі велике красиве дерево з лавкою навколо нього, воно нагадало мені таке ж точно в Кленовому Гаю! Людям, які самі мають великі маєтки, завжди приємно бачити щось у подібному стилі в іншому місці.

Емма взяла під сумнів щирість сказаного, бо мала тверде переконання, що власники великих маєтків дуже мало цікавляться чужими великими маєтками, але суперечити такій відвертій нісенітниці було не варто, тож у відповідь вона мовила тільки:

– Коли ви краще познайомитеся з цією місцевістю, то, боюсь, почнете вважати, що поцінували Гартфілд надто високо. От Саррі – це дійсно місце, сповнене красот.

– Авжеж, я це добре знаю. Відомо, що Саррі – це квітник Альбіону. Саме так.

– Це дійсно так, але не треба думати, що ця особливість притаманна лише нам. Я певна, що багато графств, як і Саррі, можна з повним правом називати квітником Альбіону.

– Е ні! – відповіла місіс Елтон із самовдоволеною посмішкою. – Я ніколи не чула, щоб так називали ще якесь графство, крім Саррі.

Емма змушена була промовчати.

– Мої зять і сестра обіцяли приїхати до нас цієї весни, або найпізніше – влітку, – продовжила місіс Елтон. – І тоді настане наш час для мандрівок. Доки вони будуть з нами, ми встигнемо оглянути чимало, це точно. Вони, напевне, приїдуть у своєму ландо, що чудово вміщує чотирьох; і завдяки йому – не кажучи вже про нашукарету – ми прекрасно зможемо досліджувати різноманітні місцеві красоти. Гадаю, що навряд чи вони приїдуть у своєму фаетоні в таку пору року. І дійсно, коли підійде час, я всіляко рекомендуватиму їм скористатися ландо – це було б набагато доречніше. Знаєте, міс Вудхаус, коли люди приїздять у таку прекрасну місцевість, то цілком природно хочеться побажати їм побачити якомога більше; а містеру Саклінгу такі мандрівки надзвичайно до вподоби. Минулого літа ми двічі робили схожі вилазки до Кінґс-Вестона, як тільки вони придбали ландо. Це було просто захоплююче! Гадаю, що ви теж часто влаштовуєте тут подібні пікніки кожного літа, міс Вудхаус?

– Ні, безпосередньо тут ми їх не влаштовуємо. Звідси дуже далеко до тих вражаючих красот, що приваблюють компанії, про які ви говорите; до того ж ми – люди скоріше стримані, більше схильні сидіти вдома, ніж брати участь у розвагах.

– Авжеж! Справжній комфорт тільки вдома і знайдеш. Таких домосідок, як я, ще пошукати треба! У Кленовому Гаю я стала справжньою притчею во язицех. Скільки разів чула від Саліни, коли та вирушала до Брістоля: «Ніяк не вижену з будинку оце дівчисько. Хоч бери і їдь сама, а я ж терпіти не можу нудитись у ландо без супутниці; сама ж Авґуста, коли б на те її воля, ніколи б не заходила далі паркової огорожі». Чула це від неї багато разів; однак я не є прихильницею абсолютного усамітнення. Гадаю, що навпаки – дуже погано, коли люди повністю відгороджуються від товариства, і що набагато доцільніше бувати в товаристві якраз розумною мірою – не надто мало і не надто багато. Однак я чудово розумію вашу ситуацію, міс Вудхаус, – поглянувши при цьому на містера Вудхауса. – Стан здоров'я вашого батька – то є велика перешкода для вас. А чому б йому не поїхати до Бата? А й справді – чому? Дозвольте мені всіляко рекомендувати вам Бат. Повірте мені, я не сумніваюся, що він піде містеру Вудхаусу на користь.

– Раніше мій батько не раз їздив туди; але це ніяк йому не допомогло; і містер Перрі, чиє ім'я скоріш за все є для вас невідомим, вважає, що тепер це тим паче йому не допоможе.

– Що ж, дуже шкода, бо запевняю вас, міс Вудхаус: там, де води підходящі, вони приносять чудодійне полегшення. Під час мого перебування в Баті я була свідком подібних випадків. І взагалі – це таке жваве і бадьоре місце, воно обов'язково матиме позитивний вплив на настрій містера Вудхауса, що, наскільки я розумію, інколи буває в нього пригніченим. Стосовно рекомендування його вам,то гадаю, що тут мені не треба докладати особливих зусиль. Принадність Бата для молоді є загальновідомою. Ви жили усамітненим життям, тому для вас це було би прекрасним виходом у світ; до того ж я могла б посприяти вашому негайному приєднанню до найкращого місцевого товариства. Кілька рядків од мого імені забезпечили б вам досить широке коло знайомств; а місіс Партрідж, жінка, в якої я завжди мешкала, коли бувала у Баті, була б надзвичайно рада приділити вам усю належну увагу і стала б тією людиною, з якою ви змогли б з'являтись у товаристві.

Це було рівно стільки, скільки Емма могла витерпіти й не сказати при цьому щось неввічливе. Подумати тільки, своїм так званим «виходом у світ» вона завдячуватиме місіс Елтон, а в товаристві з'явиться під протегуванням подруги місіс Елтон – напевне, якоїсь вульгарної, моторної вдовиці, що ледь зводить кінці з кінцями за рахунок квартирантів! Низько впала репутація міс Вудхаус із Гартфілда, нічого не скажеш!

Однак вона утрималася від можливих докорів зі свого боку й лише холодно подякувала міс Елтон; «але про їхню поїздку до Бата і мови бути не могло; до того ж вона не має абсолютного переконання, що ця місцевість підійде їй краще, ніж її батькові». А потім, щоб уникнути можливої образи та обурення, вона круто змінила тему:

– Не буду питати про ваше ставлення до музики, місіс Елтон. У подібних випадках розповідь про вдачу жінки часто передує її приїзду; тож у Гайбері вже давно знають про вашу бездоганну виконавську майстерність.

– Та що ви, ні! Я мушу висловити незгоду з таким уявленням. Бездоганна виконавська майстерність? Куди там мені! Нічого подібного. Треба зважати на те, що цю інформацію ви отримали від людини далеко не байдужої до мене. Я до нестями люблю музику – душі в ній не чую; і друзі кажуть, що я не позбавлена смаку, але стосовно всього іншого, повірте мені – моє виконання є посереднім до останньої ноти. Зате ви, міс Вудхаус, – і я добре це знаю – ви граєте пречудово. Для мене дійсно було величезним задоволенням і втіхою довідатися, в яке вишукане товариство я потрапила. Без музики себе не уявляю і без неї просто не можу жити. Я звикла до товариства надзвичайно музикального і в Кленовому Гаю, і в Баті, тож відсутність такого товариства тутбула би для мене дуже болісною втратою. Я так просто і сказала містеру Елтону, коли він розповідав мені про мою майбутню домівку і висловлював побоювання щодо її віддаленості та усамітненості, а також щодо менших розмірів його будинку – він же знав, до чого я звикла; тож певні сумніви в нього були. Коли він мені говорив про це, то я відверто сказала йому, що зможу полишити світське товариство – прийоми, бали, розваги, бо усамітнення не боюся. Особисто я не маю великої потреби в світському товаристві, бо доля благословенно наділила мене багатими внутрішніми ресурсами. Я прекрасно можу обійтись і без світського товариства. Інша справа – ті, хто не має здібностей до цікавого проводження часу; я ж у цьому відношенні – людина цілком самодостатня. А що стосується моєї звички до кімнат більшого розміру, то для мене це – дрібниця, не варта уваги. Я була абсолютно готовою до такої жертви з мого боку. Зрозуміло, що в Кленовому Гаю я звикла до всіляких розкошів; але я дійсно запевнила його, що для щастя мені не потрібні ні дві карети, ні великі кімнати. «Але, – сказала я, – відверто визнаю, я просто не зможу жити без хоч якогось музикального товариства. Це – єдина моя умова; але без музики життя втратить для мене сенс».

– Не сумніваюся, – посміхнулась Емма, – що містер Елтон тут же запевнив вас, що у Гайбері існує товариство надзвичайномузикальне; сподіваюся, ви переконаєтеся, що коли він навіть дещо і перебільшив, то можна буде вибачити йому з огляду на його мотиви.

– Та ні, з цього приводу не було в мене ніяких сумнівів. Я у захваті від того, що опинилась у такому оточенні. Сподіваюся, що ми з вами влаштуємо не один маленький чарівний концерт. Гадаю, міс Вудхаус, що нам треба започаткувати музичний клуб і влаштовувати регулярні тижневі зустрічі у вашому будинку або в нашому. Чим не гарний план? Якщо ми з вамипостараємося, то нам недовго бракуватиме спільників. Щось подібне було би для мене вкрай бажаним як спонука до постійної практики, бо ви ж знаєте, що заміжніх жінок загалом чекає сумна доля: вони надто схильні кидати заняття музикою.

– Але ж вам, із вашою любов'ю до музики, це не загрожує, так?

– Сподіваюсь, що мені – не загрожує, але коли я погляну на своїх подруг, то мене просто острах бере. Селіна зовсім полишила музику – і навіть не торкається інструмента, а грала ж так добре! Це ж саме можна сказати і про Клару Партрідж, тобто місіс Джефріз, і про двох сестер Мілменз, що стали місіс Берд і місіс Джеймс Купер, – усіх і не згадаєш. І дійсно, це на мене просто жах наганяє! Я часто сердилася на Селіну, але тільки тепер починаю розуміти, що існують багато речей, які відволікають увагу заміжньої жінки. Сьогодні вранці, наприклад, я півтори години проморочилася зі своєю економкою.

– Але ж усе таке, – мовила Емма, – незабаром стане регулярним явищем…

– Що ж, – розсміялася місіс Елтон, – поживемо – побачимо.

Емма, зрозумівши, що її співрозмовниця твердо налаштована припинити розмови про музику, не мала що сказати; тож після невеличкої паузи місіс Елтон обрала іншу тему.

– Ми заїжджали до Рендоллза, – сказала вона, – і застали їх обох удома; схоже, що Вестони – дуже приємні люди. Вони мені подобаються. Містер Вестон – так просто особистість приємна до надзвичайності, він – мій найперший фаворит, клянусь вам. А вона – як втілення добра, в ній є щось настільки материнське і добросерде, що відразу ж викликає прихильність. Здається, це колишня ваша гувернантка?

Емма була надто спантеличеною, щоб відповісти, але місіс Елтон, не чекаючи на ствердну відповідь, продовжила:

– Коли я про це дізналася, була просто вражена – вона поводилась, як справжня пані! Вона дійсно має вигляд жінки дуже шляхетної.

– Манери місіс Вестон, – сказала Емма, – завжди були бездоганними. Їх стриманість, простота і витонченість могли б слугувати надійним зразком для будь-якої дівчини.

– І хто б ви думали зайшов, коли ми були там?

Емма розгубилася. Тон вказував на якогось давнього знайомого, але звідкіля вона могла знати?

– Найтлі! – продовжила місіс Елтон. – Сам Найтлі! От поталанило, правда ж? Бо коли він якось заходив, мене не було вдома, тож я раніше ніколи його не бачила; він викликав мій великий інтерес як близький друг містера Е. Я так часто чула «мій друг містер Найтлі», що мені дуже кортіло його побачити. Мушу віддати належне моєму caro sposo [1]1
  caro sposo – дорогий чоловік (італ.)


[Закрыть]– йому дійсно не слід соромитися свого друга. Найтлі – справжній джентльмен. Він, безперечно, справляє враження істинного джентльмена.

На щастя, вже час було йти, і вони попрощались. Емма нарешті змогла перевести подих.

– Яка нестерпна жінка! – відразу ж вирвалося в неї. – Вона навіть гірша, ніж я гадала. Абсолютно нестерпна! «Найтлі»! Не вірю власним вухам! «Найтлі»! Ніколи в житті його не бачила і називає «Найтлі»! Ти диви – ще й виявила, що він джентльмен! Нікчемна вискочка, вульгарна істота – зі своїм містером Е., своїм caro sposo, багатим внутрішнім світом і з усіма своїми манерами, від яких відгонить нахабною претензійністю та позбавленим смаку вбранням! Навіть спромоглася виявити, що містер Найтлі – джентльмен! Сумніваюся, що він зможе відповісти їй тим же компліментом і виявити, що вона – справжня леді. Це щось неймовірне! Ще й мала нахабство запропонувати нам разом відкрити музичний клуб! Можна подумати, що ми – найщиріші подруги! А що вона казала про місіс Вестон! їй, бачите, дивно, що людина, яка мене виростила й виховала, є шляхетною пані! Гірше вже нікуди. Такого я ще не бачила! Вона перевершила всі мої побоювання. Та її просто соромно порівнювати з Гаррієт. А що сказав би їй Френк Черчілль, коли б тут був? Ото б він розлютився, ото б потішився! Ой! Знову я про нього думаю. Завжди перший, хто спадає мені на думку! Сама себе спіймала! Я так часто думаю про Френка Черчілля, що…

Усе це промайнуло в її думках так швидко, що на той час, коли її батько встиг заспокоїтися після сум'яття, викликаного від'їздом подружжя Елтонів, вона знову могла слухати більш-менш уважно.

– Ну що, серденько, – обережно почав він, – зважаючи на те, що ми ніколи раніше її не бачили, вона видається мені дівчиною дуже гарною; і мені здалося також, що ти їй дуже сподобалася. Щоправда, говорить вона надто швидко. Трохи швидше, ніж треба, і це неприємно на слух. Та може, я прискіпуюся: незнайомі голоси дратують мене; а говорити так, як ти і сердешна міс Тейлор, не вміє ніхто. Однак виглядає вона дівчиною дуже ввічливою та гарно вихованою, тож можна не сумніватися, що буде містеру Елтону доброю дружиною. Однак гадаю, що краще б він не одружувався. Я вибачився, як умів, за те, що не спромігся нанести візит йому і місіс Елтон із приводу цієї щасливої нагоди. Сказав, що сподіваюся це зробити протягом літа. Але все ж таки треба було раніше. Негоже, коли забувають засвідчити пошану молодій. Гай-гай! От і видно, що я стара і хвора людина! Але так боюся отого повороту на Церковний провулок!

– І ваші вибачення, сер, звичайно ж, було прийнято. Містер Елтон знає вас.

– Так, але ж дівчина… молода дружина… Мені слід було, по можливості, засвідчити їй свою пошану. А то вийшло дуже некрасиво.

– Але, любий тату, ти ж не прихильник шлюбу; тож чи слід тобі так турбуватися про засвідчення своєї пошани молодій?Хіба це може бути обов'язком для тебе?Якщо ти надаватимеш цьому такої уваги, то лише сприятимеш одруженням.

– Та ні, моя люба, я ніколи нікого не заохочую одружуватись, але завжди вважав за необхідне приділяти належну увагу дамі – а особливо непростимо забувати про молодих дружин. За загальним визнанням, основна увага має припадати саме їм. Як тобі відомо, моя люба, молода завжди є першою особою в будь-якому товаристві, інші ж можуть бути ким завгодно.

– Але, тату, що це, як не спонука до одруження? Ніколи б не подумала, що ти будеш заохочувати подібні марнославні приманки для горопашних молодих дівиць.

– Серденько, ти мене не розумієш. Це – справа звичайної ввічливості й доброго виховання, що нічого спільного не має зі спонуканням людей до одруження.

Емма припинила розмову. Її батько починав нервуватись і нездатен був зрозуміти її. Вона подумки повернулася до провинностей місіс Елтон і довго, дуже довго зайнята була тільки ними.