Текст книги "Зворотний бік світів"

Автор книги: Дара Корний

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 19 страниц)

– Слухай, – скривився Лед, – скільки можна нас лякати? Кажи краще, що далі. Ти ж сидів у голові Ягілки, добре розгледів мапу міста і точно маєш план.

– Маю, – спокійно погодився Остап. – План такий: за кілька хвилин у світі сірих починається комендантська година. Вони називають її періодом спокою. Людей на вулиці не буде, охорони теж. Спокій міста берегтимуть відеоспостережці, пристрої, ну штуки, котрі запам’ятовують зображення. Як би вам краще пояснити? Отже, е-е-е…

Лед підняв руку:

– Стоп, ми з братом не лохи. Без дозволу дорослих ми побували не в одному світі і вскочили не в одну халепу. І у світах типу світу Сонячної Мушлі теж побували. Тож про різні технічні штуки, як ти їх називаєш, добре знаємо. Я так розумію, що записане відеоспостережцями охорона перевірятиме вже вранці?

Остап ствердно кивнув.

– Прекрасно. У нас часу багатенько – ціла ніч, так?

– Так. Сподіваюся, що до ранку ми разом з Мальвою будемо далеко від сірого міста, – Остап сказав це не зовсім твердо.

Лед зробив вигляд, що цього не зауважив, і дуже впевнено заговорив:

– Отже, ми вже зараз рушаємо до багатоповерхівки. Я так розумію, що доведеться йти пішки, бо жодні замовляння та заклинання тут не діють. Варган теж?

Лед питально дивився на Остапа. Той ствердно кивнув.

– Я так і знав, – трохи розчаровано відповів Лед. – Тоді ходімо. Йолкі-матолкі, вперед!

– Е-е-е, той! – врешті озвався Полель, досі приголомшений почутим. – Це все, звісно, чудово, але… Друзі мої! Як бути з охороною в будинку? Вона ж там точно є. І вона не спатиме!

– Ти серйозно, йолкі-матолкі, не спатиме? У тебе ж чарівна сопілка в руках. Чи вона тут теж не той…

Лед трохи розгублено глянув на Остапа. Остап сумно посміхнувся у відповідь:

– Вона той, хлопці! Навіть дуже той. Я це відчуваю.

– А може, давайте вже заграємо? І хай весь цей сірий світ засне мертвим сном! А ми тишком-нишком зробимо свою справу і… – Полель ніжно погладив колянку, тоді радісно показав руками, як вони роблять свою справу й утікають із сірого світу.

– Так, зіграємо, – відповів сумно Остап. – Звісно, не всі заснуть з примусу, у віддалених районах колянки не почують. Але нам того й не треба. Головне – розчистити шлях та приспати охорону. Будемо рухатися спокійно, граючи на колянці.

Лед важко зітхнув:

– То що тоді, йолкі-матолкі? Готові? Побігли!

4. Три таланти

О, то був не світ. То був страх Господній. Головне місто столиці світу Досконалих так і називалося Головним містом. Існували й інші міста, які мали теж геть не претензійні назви: місто 1, місто 2, місто 3 і так далі. З назвами вуличок ситуація була не кращою: вулиця 1, вулиця 2, вулиця 3… Лишень площа перед урядовою установою, де містилась темниця (кімната для роздумів – по– сірячому), у якій сиділа Мальва, трішки випадала із загального тренду назв. Звалася вона майдан Справедливості. Це була широка площа, з фонтаном посередині, з величезним екраном, котрий висів на стовпі навпроти багатоповерхівки. Для чого екран на цій площі – поки не зрозуміла. Усе сірого кольору: будинки, вулична розмітка, лавки і… люди. З вигляду – однаковісінькі. Смертні без статі.

У світі Досконалих діяла комендантська година. Точніше, тут вона називалася періодом спокою. З шостої ранку до десятої вечора невільно було пересуватися сірим світом. Тому Мальва й не побачила людей, коли вперше потрапила в сірий світ. Якраз настав отой період спокою. Після десятої вечора ходити вулицями сірого міста заборонялося. Утім, Мальва була впевнена, що порушників у цьому світі не може бути. Тож комендантська година – це така собі звичайна умовність. Люди повинні вночі відпочивати, а не швендяти без користі вулицями. Яке влучне пояснення! Не посперечаєшся. Зрештою, і не мала бажання. Люди тут, як і вулиці та міста, не мали імен. Мальва вже й не дивувалася. Одне одного вони просто називали сестрами та братами. Правда, мали нумерацію. Для практичності. Крихітний номерок кріпився до сорочки чи на грудях справа.

Дітей на вулицях вона поки не бачила. Дорослі поспішали у своїх справах. Усі однаково вбрані, в однакових сірих окулярах, однаково голомозі – й жінки, і чоловіки. Різнили людей тільки зріст та те, що вони несли у своїх руках: сумки, саквояжі, ящики, теки, коробки. Транспорту в місті не було взагалі. Навіщо? Взуття дозволяло швидко і якісно, без корків на дорогах, добиратися до місця призначення. Коли Мальва хотіла довідатися, як перевозити вантажі, товари в супермаркети чи меблі в будинки, то отримала таку відповідь:

– Усе необхідне для життя людина отримує на місці. Ми не накопичуємо зайвих речей. Усе у світі сірих, включаючи будинки, дороги, зроблено за особливою технологією і ніколи не псується та не ламається.

– А одяг? – Мальва згадала, що вона зараз вбрана не в секонд-хенд. Одяг на ній новенький.

– Одяг та їжа виготовляються на фабриках під землею. Їжа постачає організм потрібними мікроелементами та речовинами, які продукує наша промисловість, ми нічого не позичаємо в природи. Усе виробляємо самі. У теплицях та на фермах вирощується рівно стільки, скільки потрібно. Нічого зайвого. Відходи виробництва одразу переробляються. Зношений одяг також переробляється, і з нього виготовляється новий. Усе автоматизовано, у нас фізично працюють тільки машини. Люди лишень сидять за моніторами та слідкують за процесами. Ферма, яка займається постачанням їжі для цілого міста, складається з тисячі одиниць техніки та… – сірий спеціально зробив ефектну паузу і радісно додав: – чотирьох людей. Чому чотирьох? Слушне запитання. Легко могла би впоратися й одна, але… Виробництво цілодобове, безупинне, і ми шануємо кожне життя. Людина – не машина і потребує відпочинку.

– Ви мені покажете ваші підземні ферми?

– Для чого? Там сумно. Рутинна робота.

Світ сірих продовжував дивувати, але при такому ідеальному порядку та продуманості він чомусь геть не подобався Мальві.

– А де ваші діти? Містом сновигають лишень дорослі. Дивина…

– Діти там, де і мають бути. Де їм добре, де вони захищені, де вони можуть отримати все необхідне для розвитку та зростання: затишок, знання, турботу.

– Любов? – вставила своїх п’ять грошиків Мальва.

Сірий вдав, що не почув, і продовжував:

– Наші діти – це наше майбутнє. Жоден інший світ так не опікується ними, як ми. Коли діти світу сірих закінчують школу, спеціальна програма і тести, які вони обов’язково складають, визначають їхнє майбутнє. І, звісно, насамперед відбираються особини, фізично та інтелектуально найдосконаліші. Вони стають донорами. Здають біологічний матеріал: жінки віддають свої яйцеклітини, чоловіки – сперму в спецклініку запліднення. Майбутнє світу Досконалих потребує лишень досконалих.

Сірий брат погодився показати Мальві клініку, у якій це відбувається. Двоповерхова сіра будівля. Чисті сірі кабінети, найсучасніша техніка з моніторами. Довкола зосереджені працівники, які налаштовані лишень на роботу і не звертають жодної уваги на сторонніх.

Сірий тицьнув пальцем на величезний холодильник на цілу стіну.

– Тут у нас зберігаються найкращі зразки сперми сірих братів. Медичні тести це підтверджують.

– Діти з пробірки, так? – запитала Мальва, вражено перетравлюючи почуте і з острахом оглядаючи людей у кімнаті. Світ, котрий не потребує любові!

– На жаль, поки ні, – трохи розчаровано відповідав сірий. – Так досконало виносити та народити немовля, як це робить жінка, жодне клонування не може. Ми намагалися це зробити, однак… Усі екземпляри, зроблені методом клонування, хоч здавалися нам на початку ідеальними, у процесі розвитку та зростання зазнавали генетичних мутацій. Особливо в третьому та четвертому поколіннях. Наші вчені й далі працюють у цьому напрямку, однак поки не зовсім успішно, на жаль.

– Тобто у вас досі народжують жінки. Штучне запліднення, так?

– Майже. Жінка, яку відбирають як фізіологічно найкращу особину для виношування дитини, стає носієм селекційного біологічного матеріалу.

– Тобто стає мамою, так?

– Не зовсім, – кривиться сірий невдоволено. – Мати – це геть інше. Жінка, яку запліднюють, і найчастіше чужим біологічним матеріалом, за дев’ять місяців народжує фізично досконалу дитину. Хочеш побачити це на власні очі? – несподівано запропонував сірий, і вона чомусь погодилася. Уже дорогою до операційної сто разів передумала, але сказати про це сірому брату не сміла. Ще подумає, що вона боїться крові та криків. Діти народжуються зазвичай у муках, чи не так?

Вони опинилися в тихій затишній кімнаті. Жінка, котра народжувала, робила це тихо, спокійно, без галасу, зручно всівшись на спеціальному кріслі. Якісь дротики та трубочки, підключені до її тіла, найімовірніше допомагали їй. На великому моніторі було видно, як дитина рухається черевом матері. Лишень один лікар-консультант спостерігав за процесом, сидячи перед монітором, проглядаючи цифри та дані, при потребі щось там змінював, покращував і не звертав жодної уваги на жінку. За якусь мить усе закінчилося. Дитина з лона матері м’яко приземлилася в спеціальну посудину, наповнену водою. Відразу ж з’явилася людина в сірому халатику, у сірій шапці та пов’язці-масці. Вона перерізала пуповину і забрала дитину з кімнати. За кілька хвилин, коли монітор закінчив попискувати та загорівся зеленим світлом, за жінкою також прийшли. Крісло, на якому вона сиділа, могло рухатися.

– Жінку забирають на відновлення. Дитя оглянуть лікарі, проведуть тести. Ідеальні пологи, Мальво.

– Дитина і жінка, яка її народила, більше ніколи не зустрінуться. Так?

Мальва налякано дивилася на краплі крові на підлозі, на маленьку механічну машинку, яка всмоктувала в себе ту кров, роблячи світ стерильно чистим.

– А навіщо їм зустрічатися? У світі сірих у кожного своя місія.

– А не може такого трапитися, що жінка народить від свого біологічного брата? Зустрінуться, закохаються і… Чи просто випадково докупи зведуть їхні сперматозоїди та яйцеклітину, – старалася якось зрозуміти побачене Мальва.

– Це неможливо. Генетика – це наука, а не випадкова зустріч хромосом. Велика база даних, зібрана в нас, дає стовідсоткову гарантію. Нам потрібні досконалі істоти, а не каліки. Вкотре повторюю: світ Досконалих зацікавлений у досконалості.

– Гаразд, – Мальва досі не все розуміла. – А післяпологова депресія, а сни, які можуть приходити до жінки, навіть якщо вона цього не хоче? Її ж тіло дев’ять місяців носило дитя, навіть якщо розум змириться, то тіло – ні!

– Перестань молоти дурниці, – перебив її сірий. – Яка депресія? Жінка після пологів має реабілітацію. Відновлення фізичних і моральних сил. Фахова медицина робить дива. Сни у світі Досконалих нікому вже давно не сняться. Людина просто засинає без марень. Тіло і душа її відпочивають. Для чого змушувати ще й уночі їх працювати? Тож жінці депресія після пологів не загрожує. За деякий час наша породілля здає аналізи, фахівці оглядають її та роблять висновок, чи можна ще використовувати її тіло для народжування, чи не варто. У середньому жінка виношує та народжує двох-трьох малят.

– А коли ваші фахівці вирішать, що жінці більше не можна народжувати, що тоді? Куди ви її подінете? – не вгавала Мальва.

– Нічого страшного з нею не відбувається. Вона проходить перепідготовку, складає тести, здобуває новий фах і працює. Здебільшого в теплицях і на швейних фабриках.

– А що з малими? – розпитувала далі Мальва. Устрій цього світу не вкладався в жодну найдивнішу модель світів, які вона вже бачила.

– З новонародженими все просто.

І сірий показав їй клініку, у якій від народження і до року перебувають маленькі діти. Няні-годувальниці пильнують за ними. У перший день здійснюється повна перевірка стану здоров’я новонароджених. Такі медогляди проводяться щотижня, аби убезпечити майбутнє досконалого світу від генетичних мутацій чи болячок, котрі можуть проявлятися не одразу.

Вони зайшли в простору залу з рядами маленьких ліжечок. У кожному з них було маля. Одні – дрімали, другі – вередували, треті – усміхалися.

– А що ви робите в разі виявлення мутацій? Лікуєте?

– Насамперед хочу сказати, що такі випадки у світі Досконалих рідкісні. І… Поки немовляті не виповнився рік, воно вважається біологічним матеріалом. Усі зразки, тобто об’єкти, з генетичними чи фізичними вадами ліквідовуються.

– Як це? – Мальва зачудовано дивилася на рожевощокого піврічного пупса.

Його оглядала медсестра чи то лікар і чомусь невдоволено хмурила брови. Потім впевнено зробила якусь позначку у своєму блокноті. Мальва не втрималася і зазирнула туди. Останній запис:

Об’єкт 34

Вік: 6 місяців, підозра на фізичну ваду +

Висновок: утилізація

Після прочитаного слова «утилізація» Мальву наче перемкнуло. Коли вони вийшли з оглядової зали, вона не втрималася і вибухнула:

– Як ви можете? Ви вбиваєте дітей. Кожен малюк має душу. Вони не об’єкти, вони – люди.

Сірий холодно відповів:

– Душа безсмертна. Ми вбиваємо тільки тіло. Творцеві віддаємо те, що йому належить, не претендуючи на більше. Душа вертається на перенародження. Ми піклуємося про цей світ. Ми прагнемо досконалості. Тому добір найсильніших і найдосконаліших особин – це не примха, а свідомий вибір. Ти ж не їстимеш гниле яблуко, а викинеш його з кошика, правда?

– Але ж це не яблука. Це – люди, – пробувала сперечатися Мальва.

– Це гниле яблуко, тобто майбутній каліка, якому нема місця в досконалому світі. На сьогодні екскурсія закінчена. У мене справи. До побачення, Мальво.

Сірий розвернувся та пішов, даючи зрозуміти, що всі свої думки та побажання, особливо претензії, вона повинна тримати при собі. Усе одно її тут ніхто не слухатиме. Наче з-під землі з’явилися її похмурі охоронці. І Мальва, сердита та збентежена побаченим, неохоче попленталася за ними. Було про що подумати. Це не світ Досконалих. Це світ стерильної нелюбові.

Так, Мальва у світі сірих була заручницею. Вона це розуміла. Їй кортіло утекти, та поки вона не знала, як це зробити. Тому мусила терпіти дурнуваті розмови сірого брата і його тупі екскурсії. Батько все не приходив. Ні завтра, ні післязавтра він не з’являвся. Сірий тільки театрально розводив руками, говорячи, що сам не розуміє, що могло затримати поважного Стрибога, і продовжував знайомити Мальву зі своїм світом.

Дитячий садочок, школа – усе це тут нагадувало їй інкубатори для однаково скроєних бройлерів. Однаково чемні діти, які ходять колонами у їдальню та назад, які однаково відповідають на запитання. Які люблять точні науки і не знають, що таке уроки малювання чи співу. Фізично здорові та ідеально розвинуті діти, котрі вранці роблять зарядку, займаються активно спортом. Тести, ті самі кляті тести, вирішують, до якого виду спорту в дитини є схильність. Усі види спорту колективні. Індивідуалізм не підтримується. Відсутність власного простору вітається. Спільні кімнати відпочинку на п’ять осіб, спільні спальні, спільні ігрові кімнати, спільні кімнати розвитку і так далі…

Після закінчення школи і тестового добору ти або йдеш далі вчитися, якщо твоїх знань та вмінь потребує наука, і знову змушений поділяти індивідуальний простір з колегами за нещастям, або стаєш звичайним робітником, якому вистачає вмінь та навичок, здобутих у школі. Тоді ти врешті переїжджаєш зі школи мешкати в робітничий район, де проживають такі ж трудівники, як ти. Тобі виділяють крихітну кімнатку з чистенькою кухнею та туалетом з душовою кабінкою. У тебе шестиденний робочий тиждень. Один вихідний. І тоді ти можеш поблукати вулицями свого досконалого світу або парком, у якому ростуть досконалі дерева та квіти. Правда, усе розмаїття барв ти навряд чи зможеш побачити й високо оцінити красу матінки природи, бо з першого дня навчання в школі тобі на очі вдягають сірі окуляри. Світ для тебе стає сірим від того самого злощасного дня начебто дорослішання, коли в тебе забирають волосся і твою зовнішню індивідуальність. Ти не маєш права прив’язуватися до людей. Ти просто один із системи й тільки.

У світі сірих усе йде за планом. Тут не буває перенаселення. На місце кожної померлої особини народжується юна і перспективна. У сірому світі немає цвинтарів. Є тільки крематорії. Сірі «гуманно» ставляться до смерті. Людина помирає не в муках, а уві сні. Тоді, коли після обов’язкового щорічного медичного діагностування вона отримує висновок, у якому замість слова «придатний» стоїть позначка «не придатний». Така особина вже нічим не може прислужитися досконалому світу. Вона перетворюється на валізу без ручки, яку утилізують. Немає сталого вікового цензу. Це може трапитися і в тридцять, і в п’ятдесят, і в сімдесят. Дата смерті, чи не єдине для цього світу, індивідуальна. Один чоловік навіть дожив до дев’яноста років.

Людину у світі сірих майже від народження готують до смерті. І смерті тут ніхто не боїться. Ти лягаєш спати, отримуєш смертельну ін’єкцію та засинаєш. Але це не кінець. Бо на тебе обов’язково чекає переродження в іншому тілі.

– У нас немає цвинтарів, Мальво. Вони нам не потрібні. Людина, яка померла, – це пройдений етап цивілізаційного розвитку. Для чого їй ставити пам’ятник? Тіло спалюємо в крематорії. А попіл додаємо в добрива в теплицях.

Після почутого Мальва припинила їсти фрукти та овочі. Перейшла на молочне, рибу та м’ясо. Щойно вона брала до рук огірок чи банан, як їй марилося обличчя старого, котрий помер уві сні й перетворився на добриво… Нічого з тим не могла вдіяти.

Її дивувала також відсутність у світі сірих немолодих облич. Світ сірих не старів. Хоча сірий брат стверджував, що середня тривалість життя у них сімдесят п’ять років.

– Але я тут не бачила жодного старого. Де ви їх тримаєте?

– У світі сірих добре розвинута медицина, зокрема косметологія. «Молоді душею і тілом» – чудове гасло світу Досконалих. Більше тобі скажу. Завдяки науці смертні нашого світу можуть жити не менше, аніж безсмертні. Чому ми цього не робимо, а дозволяємо смерті забирати смертних? По-перше, нам не потрібне перенаселення. По-друге, нам протипоказане і гальмування розвитку. Адже влиття свіжої крові та нових знань можуть прийти тільки з молодістю. Коли особина у своєму розвитку досягає вершини і зупиняється, настає час помирати. Розвиток – то і є життя. У нас немає лікарень. Ми побороли всі віруси та бактерії. Люди нашого світу не хворіють. Вони просто старіють і якоїсь миті перестають розвиватися.

Мальва розуміла, що її переживання та болісне сприйняття дійсності нічого доброго їй не дасть. Тож вирішила приховувати роздратування сірим світом.

– Цікаво! А якщо з інших світів ви на собі принесете чужинський вірус, у вас почнеться епідемія?

– Не почнеться, – самовпевнено відповідав сірий. – Сюди дозволено заходити тільки сірим безсмертним. Якщо ж потраплять інші безсмертні, то лишень з нашої доброї волі. От як ти, наприклад. Тобі відомо, що безсмертні не хворіють. За винятком болячок від заклять. Але вони не передаються від людини до людини. Це індивідуальне лихо. Тож інфекція може потрапити у світ Досконалих лишень на одязі чи брудному тілі. Та на цей випадок є галявина перед брамою в наш світ, яка миттєво вбиває всі видимі та невидимі шкідливі віруси й бактерії на тілі. Одяг спалюємо, як і прикраси та взуття гостя. А ще є місяць карантину. Ти його успішно пройшла.

– Ви знищили мою мушлю? – Мальва ледве не плакала після почутого. – Ну ви і…

– Мальво, правила для всіх однакові. Ти не виняток, – сірий говорив спокійно і впевнено.

– Я не хочу більше ніяких екскурсій. Мені болить душа.

Ця сволота знищила те єдине матеріальне, що пов’язувало її з тим, кого вона любить…

Минав час. Вона перестала запитувати про батька. Міркувала. А якщо надто довго сидіти в плісняві? Пліснява поступово з’їсть тебе чи ні? Нічого, час дасть відповідь і на це запитання. Мальву ніхто не шукав. Схоже, про неї всі забули. І навіть сни про неї забули. Бо тут, у сірому світі, їй геть нічого не снилося. Мальва розуміла, що вся річ у їжі, яку вона вживає. Сірі діяли на свідомість не тільки зовнішньо, вони підкрадалися до неї зсередини. Та не їсти вона не могла. Якщо відмовиться, її годуватимуть силоміць, а це ще гірше.

Невже це кінець? Згинути отак по-дурному в сірому світі? Ягілка казала, що батько вважає її мертвою. Так? Так. Отже, якщо сірий бреше і він не повідомив Стрибога про Мальву, а найімовірніше так воно і є, то він її не шукатиме. Але є ще Птаха, яка точно не повірить у побрехеньку про смерть Мальви. І вона її обов’язково знайде. «Треба тільки набратися терпіння», – підбадьорювала себе Мальва.

У дверях гучно клацнув замок. Мальва зітхнула. Вона нікого не хотіла бачити, але – що могла вдіяти. Сірі в темницю заходили без запрошень.

На порозі стояв сірий брат.

– Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Мальво. Які будуть побажання щодо екскурсій на сьогодні? Адже ти бачила лише дещицю від того, що ми готові тобі відкрити. Це не тільки уклад нашого світу, це і його геніальна філософія.

– Вітаю і вас, сірий брате, – вдавано сумирним голосом відповіла, не намагаючись навіть підвестися з ліжка. Вона цього сірого довбня не поважала. Якого це милого їй на знак поваги вставати? – Не запитую про батька, очевидно в нього важливіші справи. У мене до вас прохання. Я бачила ваші клініки, метеорологічну станцію, яка програмує чудову погоду у світі сірих, житлові квартали, садочки, школи, університети, бібліотеки, парки, однак не бачила жодної художньої галереї, виставкової зали, кінотеатру, концертної площадки, музею, нічного клубу чи театру. Я не чула вашої музики, не насолоджувалася красою полотен митців. Скрипалі, оперні діви, піаністи… Яку музику вони виконують у досконалому світі? Вона теж має бути досконалою, чи не так? Покажіть мені цей бік досконалого світу, будь ласка.

Сірий уважно дивився на Мальву.

– Я думав, що ти розумніша. Ти і не могла бачити того, чого у світі Досконалих не існує. Невже так важко це зрозуміти? У місті нема скульптур, нема картин, не лунає музика, відсутній шкідливий шум, який би порушував гармонію. Немає ресторанів, танцмайданчиків. Навіть більше – немає художніх академій, консерваторій, бо нікого навчати. У нас немає художників, поетів, письменників, співаків, музикантів… Це стерильно правильний світ. Ці всі так звані творчі штучки вносили дисгармонію в ідеальний уклад світу Досконалих. І ми їх ліквідували. Творчість породжує вільнодумство, а те, у свою чергу, – революції, війни, збурення, стихійність. Випереджаючи твоє запитання, скажу, що в нас немає телебачення, немає радіо. Усю необхідну для розвитку інформацію смертні отримують на місці роботи чи в бібліотеці. Таке почуття, як любов, котра народжує творчість, у нас відсутнє. Коли ми позбулися любові, то позбулися багатьох хиб. Бо якщо є любов, має існувати і ненависть, яка породжує вбивства, образи, яка руйнує, гальмує розвиток. У нашому світі немає релігії. Відсутня і віра. Віра породжує марення, містичні передбачення, фантазії. Це неприпустимо, бо також приводить до зневіри, яка спричиняє страх і розпач. А вони – то глухий кут для розвитку. Немає в нашому світі й сумнівів. Немає упередженості. Ти, бачу, читала наші книжки. Які чотири головні слова записані на сірому прапорі справедливого світу Досконалих? – Сірий брат дістав з полиці книжку, розгорнув її й повернув до Мальви. Там великими літерами на цілу сторінку було написано: «Інтелект», «Правда», «Розвиток», «Гармонія».

– Але якщо в людини талант до співу чи хист до малювання, що їй з тим робити?

– Талант, хист? – Сірий акуратно склав книжку і поставив назад на полицю. Він розчаровано дивився на Мальву: – Хист – це така собі індивідуальна психічна властивість людини, котра визначає її успіхи в різних видах діяльності. Талант – це потенційна можливість, яка проявляється або не проявляється. Існує така притча про талант, подарований трьом рабам. Один свій талант загубив, інший – закопав, третій – примножив. Ми талант, якщо він творчий, закопуємо. Що це означає? Науковцям відомо, що основа правої півкулі людського мозку – це інтуїція, обробка невербальної інформації, музичні здібності, уява, конче необхідна письменникам, уміння малювати. Права півкуля відповідає й за емоції, і за містичні та духовні переживання. Невеличка операція при народженні, коли череп повністю ще не закостенів, а людський мозок доступний для хірургічного втручання, і… Жодних ненормальних у світі Досконалих.

– А якщо і це не допомагає? – хапалася за останнє, наче потопельник за соломинку.

– Утилізація, – коротко рубонув сірий.

– Але ж це дурний світ, сумний. Без музики, без вигаданих історій, без кіно та театру. Без скрипки та гітари, без балету та навіть попси. Без натяків на мистецтво.

– Що? Дурний? Це досконалий світ. У чому полягає сутність світу Досконалих? У нас немає насильства, ненависті та зрад…

– Я не хочу на сьогодні ніяких екскурсій. Мені до дупи цей сірий безликий світ. Дайте мені спокій. – Мальва відвернулася від Шепота і втупилася в сіру стіну. З неї поки досить. Знала, що цей світ тримає в собі ще огиднішу правду, ніж та, яка їй частково відкрилася. Та чи прагнула вона знати більше? І того, що знала, було достатньо для того, щоб почати прихильно ставитися навіть до темряви.

Хотілося плакати, але вона стримувалася. Цей покидьок не бачитиме її сліз, нізащо.

– Що? – сірий не збирався нікуди йти. – Що ж, якщо ти так вирішила, то твоє право. Отже, врешті настав час відкрити тобі очі на все. Встань з ліжка, а то стягну силою. Це урочистий момент.

– Ага, і чого такого ви мені скажете урочистого? – Мальва неохоче злізла з ліжка, сіла навпроти сірого, втупилася у його пику. – Ну?

– Встань! – наказав сірий.

Мальва в погляді чоловіка прочитала неприховану ненависть до себе і вирішила послухатися. Вона стояла навпроти сірого, сплівши руки на грудях, і глипала на нього спідлоба. Чоловік говорив спокійно, навіть трохи піднесено:

– Дуже скоро ми тебе відпустимо, якщо ти захочеш, звісно, покинути наш досконалий світ. Наш рай. Хоча, куди тобі податися? Скоро всі світи будуть мертві… А знаєш, хто їх знищить? Твій батько. Наївний, він не знає, що ти тут. І ніхто не знає. Ягілка допомогла тебе сюди заманити. Добра й хороша Ягілка, яку всі мають за напівмертвого виродка. А вона… Ніжна, чуттєва, мудра. – Сірий хитро примружився та продовжував говорити: – Я доволі вчасно зрозумів, що Птаха – це ключ від усіх дверей. Ліквідувавши її, ми здобудемо перемогу. Але треба зробити це мудро. Дочекатися слушної миті. І ми майже зробили це. Ми – великі сірі, досконалі безсмертні! Щойно наша люба Птаха закохалася в темного Стрибога, я зрозумів: Творець посилає мені знак і я мушу діяти. О, спочатку було важкувато. Стрибог комизився. Бо він і справді кохає її, ту дивну Птаху. Я посилав до нього найпривабливіших жінок, найкрасивіших, найвитонченіших, найекзотичніших спокусниць. А він, молодчага, тримався. Добре, що Ягілка допомогла з одним цікавим зіллям. Дурманголов. Він росте лишень у її світі, на межі життя та смерті, і плодоносить раз на тисячу літ. Його плоди унікальні. Вони засівають у душі, навіть у найвірнішій, зерно зради. І для того щоб те зерно проросло, потрібно небагато – краплина води з Мертвої річки. Стрибог випив цього трунку, і… його темна сутність не втрималася. Вода прорвала дамбу, вийшла з берегів та затопила світ. Це було велике випробування для всіх. О, як довго мучилася Птаха! Зради йому пробачала, бо кохала. Аж поки… не з’явилася ти. Я дізнався про твоє існування і влаштував так, що Птаха наче випадково потрапила до світу сарматів. Мальви із саду Птахи, закоханий Стрибог, смертна жінка, яка народжує йому маля… Ти заперечиш. Скажеш, що Мальва до світу сарматів потрапила ще задовго до твого народження. Правильно. Так і мало бути. Вона мала полюбити той світ, твою бабусю, велику Царматір, твою матінку. А батька твого Стрибога вже на той час доволі легко було спокусити. І він таки спокусився і закохався. Так, це був один з багатьох моїх планів, який справдився. Ти при пологах ледве не гинеш, але вчасно з’являється Птаха і рятує тебе. А потім на театральній сцені з’являється ревнива Лада, котра, не знаючи, що Перун батько Птахи, легко йде на зговір із совістю. Вона викрадає в чоловіка стрілу, якою твій батечко вб’є Птаху, і ніщо цьому плану не завадить. Ревнива Лада багато в чому мені допомогла. Ось і тебе в пастку зманила. Ох, скільки різних ниточок я мав зав’язати, щоб мій план спрацював! Обдурений ревнивий Стрибог, готовий убити Птаху через ревнощі. І навіть коли він дізнається, що Перун – батько Птахи, його ненависть до жінки не менша, аніж любов до неї. Птаха для нього зло. То вона розлучила його з рідною донькою, то вона засмітила голову кровинки світлом, і тепер дитина не хоче ставати темною. То через неї донька втопилася в Мертвій річці. Через неї та Морока. Але твій батько не вірить, що ти стовідсотково втонула. Він вважає, що тебе тримають у полоні істоти, котрі, за легендою темних, живуть у водах річки Забутої-Незгаданої, і мстять темним за смерть світу Русалій. І якщо твій батько дуже постарається, то обов’язково звільнить тебе з полону. Він у це вірить. Вірить, розумієш? Як легко маніпулювати віруючими людьми, якби ти тільки знала! А ще моя люба Ягілка допомогла. Вона змайструвала чарівну ладанку для твого батька. Звісно, йому наговорили різного доброго про оберіг: захищає, говорить правду, розпізнає брехню та зрадників. Земля Нави і мудрість сірого світу – ось такий він, оберіг твого батька. І тепер батько слухає тільки те, що нашіптує йому чарівна сила ладанки. А ладанкою керую я. Далі, дівчинонько. На днях моя ніжна Ягілка передала для твого батька мушлю, яка в тебе на шиї бовталася. Це наче знак примирення від неіснуючих почвар з річки Забутої-Незгаданої, котрі буцімто тримають тебе ув’язненою і випустять лишень тоді, коли Стрибог зруйнує Чоронобогів Храм. О, лишень тоді почвари, котрі мстять за знищений світ Русалій, звільнять тебе! Та хіба легко зруйнувати Храм Чорнобога? Це не будинок смертного підпалити. Однак для сірих нема нічого неможливого. Затям собі, любонько! Що поїдає світло і поїдає темряву? Не знаєш? Я тобі відкрию таємницю, усе одно ти нікому не скажеш. Їх поїдає смерть… Втручання Нави у світ живих – це смерть для живих. І якщо перенести краплю Нави у світ живих, то вона легко роз’їсть його. Звісно, усе не знищить, але достатньо й надкусити. Як найлегше зруйнувати висотний будинок? Авжеж, коли впаде перший поверх, рухнуть і вищі поверхи. Разом з мушлею Ягілка передала твоєму батьку чарівний еліксир. Стрибог має покропити ним стіни першого поверху Храму Чорнобога. Суміш чорної води та плісняви нічого не варті без основного інгредієнта. Без мертвої магії Нави. Це те, що завжди вбиває…