Текст книги "Маха гола"

Автор книги: Бласко Ібаньєс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 20 страниц)

Маестро схвильовано відкинувся на спинку крісла.

«Хосефіна! Хосефіна!»

Перед ним стояла його юна дружина. Ось такою жила вона в його пам’яті; такою була того незабутнього літа в горах неподалік Рима – у своїй рожевій сукні та простому капелюшку, що надавав їй премилого вигляду опереткової селянки. Ті моди, з яких молодь тепер сміялася, були для Реновалеса найгарнішими, найартистичнішими витворами вигадливого жіночого смаку – вони ж бо нагадували про весну його життя.

«Хосефіна! Хосефіна!»

Реновалес сидів і мовчав; ці вигуки зроджувались і завмирали лиш у його думках. Він не зважувався ні ворухнутись, ні заговорити, немов боявся сполохати це примарне видіння. Пепіта всміхалася, потішена, що її поява так схвилювала художника і, побачивши себе в дзеркалі, визнала, що в цьому химерному вбранні вона досить таки гарненька.

– Що мені робити? Сісти? Стояти?

Маестро насилу здобувся на голос і відповів їй хрипко, ледь чутно. Нехай влаштовується як хоче…

Тоді Пепіта сіла в крісло і прибрала позу, в якій завжди сиділа у костюмерній свого театрика і яку вважала надзвичайно елегантною: підперла щоку долонею й закинула ногу на ногу, виставивши напоказ рожеву ажурну панчоху. Ту саму шовкову панчоху, яку вдягала колись інша, кохана жінка.

Це Хосефіна! Він бачить її перед собою в плоті, вдихає пахощі любого тіла.

Підсвідомо, скоряючись давній звичці, він узяв палітру і вмочив пензель у чорну фарбу, щоб спершу накидати контури цього обличчя. О, рука старого, рука невправна й тремтяча! Куди поділася колишня легкість, його художній почерк, його майстерність, яка всіх вражала? Невже він умів колись малювати? Чи це він, художник Реновалес?.. Відчув, що в голові у нього порожнеча, рука не хоче йому коритись, а від білого полотна війнуло жахом незнаного… Він не вміє малювати, він просто не може. Марні всі зусилля. Думка його згасла. Можливо… іншим разом…

У голові в нього дзвеніло, обличчя зблідло. Вуха почервоніли, в роті пересохло, і йому здавалося, він помирає від спраги…

«Чарівна Фреголіна» побачила, що художник впустив палітру на підлогу і, як божевільний, кинувся до неї.

Але страху дівчина не відчула: надто часто вона бачила ці спотворені від жаги обличчя. Напад шалу, безперечно, входив у сьогоднішню програму; вона була готова до цього, ще коли тільки збиралася сюди йти, після дружньої розмови з Лопесом де Coca. Зрештою цей сеньйор такий поважний, такий величний, нічим не відрізняється від інших чоловіків, що їх вона досі знала; в ньому нуртують ті самі брутальні бажання.

Він схопив її в обійми й міцно пригорнув до себе. Потім упав перед нею навколішки і глухо застогнав. Тоді Пепіта, дівчина добра і жаліслива, захотіла його підбадьорити. Вона нахилила голову й підставила йому губки, професійно скорчивши милу гримаску.

Від цього поцілунку маестро зовсім утратив тяму.

«Хосефіна!.. Хосефіна!»

Від одягу її линули ніжні пахощі щасливих часів, огортали жадане тіло. Перед ним Хосефінина сукня, Хосефінина плоть! Художник ладен був померти в ногах у цієї жінки. Він задихався від нестямної пристрасті. Це вона… Ті самі очі… Хосефінині очі! І митець зазирнув у них, прагнучи побачити своє відображення в цьому тремтливому дзеркалі… Та з-під примружених повік на нього з професійною цікавістю дивилися очі байдужі й холодні; іронічно й безтурботно милувалися вони цим сп’янінням плоті, цим божевіллям, які змушувало чоловіка шаленіти і стогнати від жаги.

Реновалеса аж морозом обсипало; руки й ноги його ослабли, а очі затьмарилися імлою гіркого розчарування.

Чи справді він тримає в обіймах свою Хосефіну?.. Це її тіло, її пахощі, її вбрання, її бліда краса зів’ялої квітки… Але це таки не вона. Які чужі очі!.. І даремно вони раптом полагідніли, засяяли ніжністю – налякана виразом його обличчя Пепіта зрозуміла, що треба прикинутись – а їй це було зовсім неважко. Полуда вже спала з очей Реновалеса, і він бачив у блискучих зіницях дівчини саму порожнечу. Душі його коханої дружини там не було. П’янкі пахощі більше не хвилювали митця – вони йому тільки примарились. Він справді бачив перед собою улюблену вазу, але з неї вже не курився запашний фіміам.

Реновалес звівся на ноги і поточився, дивлячись на жінку, яка сиділа перед ним, нажаханими очима. Потім упав на диван і затулив обличчя долонями.

Почувши, що він ридає, дівчина перелякалась і побігла в натурницьку. Скоріше б скинути із себе це вбрання й утекти! Цей сеньйор, напевне, божевільний.

Маестро плакав… Прощай молодість! Прощайте жадання! Прощай ілюзіє, сирено-чарівнице, ти втікаєш від мене назавжди! Марно він ганявся за щастям, марно шукав порятунку від гнітючої самоти. Смерть не віддасть йому своєї жертви – і тільки вона зможе поєднати його з Хосефіною. Він уже не зустріне нікого, хто зумів би так оживити спогад про небіжчицю, як оця куплена жінка, яку він щойно тримав у обіймах… І все ж таки вона не Хосефіна!

У ту саму мить, коли він сподівався спізнати райське блаженство, під грубим доторком дійсності розвіялася солодка ілюзія, і він збагнув, що це не тіло Хосефіни – його голої махи, яку він кохав у щасливу пору своєї юності.

Крижаним спокоєм віяло від цієї жінки, і моторошне гнітюче розчарування захлюпнуло душу художника…

Розпадіться ж високі вежі ілюзій! Розсиптеся надхмарні замки, які він вибудував у своїй уяві, щоб не бачити жахливого обрію, щоб зробити приємною свою земну подорож!.. Тепер перед ним дорога рівна й пустельна. І немає сенсу сідати на узбіччі й вичікувати – однаково доведеться рушати далі. Що частіше він спочиватиме, то надовше розтягуватиме муки страху. Бо віднині йому судилося дивитись і бачити кінцеву мету своєї мандрівки – і не заступлять її більше ні хмари, ні ілюзії… дивитись і бачити свою останню оселю, з якої нема вороття… пащу чорної прірви… смерть.

Мадрид. Лютий – квітень 1906 року.

Коментарі О. Алексеєнко

Музей Прадо– Національний музей живопису та скульптури в Мадриді, створений у 1819 році на основі королівських колекцій.

Єронімітиабо «відлюдники святого Єроніма» – старовинний чернечий орден.

Бульвар Ретіро– продовження центральної вулиці Алькала у Мадриді.

Джордано, Лука(1632–1705) – відомий італійський майстер декоративного живопису.

Веласкес, Родрігес де Сільва, Дієго(1599–1660) – видатний живописець, провідний майстер іспанського реалістичного живопису XVII ст.

…війни XVII ст. – внаслідок Тридцятилітньої війни 1618–1648 рр. та наступних воєн з Францією і Англією Іспанія втратила значну територію.

Ель Греко(бл. 1541–1614) – славетний іспанський художник, грек за походженням, справжнє ім’я Доменіко Теотокопулі. Один з перших представників пізнього Ренесансу. Жив і працював спочатку у Венеції, 1575 року переселився до Іспанії. Для творчої манери митця характерні збуджений, нервовий ритм, видовженість пропорцій, блискуча колористична техніка.

Рібера, Хосе (Хусепе) де(бл. 1591–1652) – іспанський живописець і гравер. Для раннього періоду його творчості характерні різкі контрасти світла й тіні, драматичні сцени мучеництва.

Мурільйо, Бартоломе Естебан(1618–1682) – іспанський живописець. Його композиції на релігійні сюжети часто представлені як сцени з народного життя. Реалістичним в цілому полотнам Мурільйо властива певна ідеалізація та зовнішня декоративність.

«Фрейліни» Веласкеса… – ця картина більш відома під назвою «Меніни» (ісп. – фрейліни). В ній художник зобразив на передньому плані інфанту Маргариту в супроводі фрейлін та карликів, а поряд – себе за мольбертом.

«П’яниці»… – або «Вакх», відома картина Веласкеса (к. 1620-х рр.), характерна для реалістичного мистецтва художника. Міфологічний сюжет подається як жвава народна сцена: прості селяни з негарними, але виразними характерними обличчями п’ють вино в товаристві молодого Вакха. Вакх(грецьк.), Бахус (лат.) – в античній міфології бог родючесті, виноградарства, виноробства та земних радощів.

Гойя-і-Лусьєнтес, Франсіско Хосе де(1746–1828) – славетний іспанський живописець і гравер. Повнота життєсприймання, гострота і сила реалістичного розкриття образу найяскравіше виявилися в численних портретах Гойї.

…королі були схожі на елегантних ченців– Веласкес, як придворний художник, створив цілу галерею портретів членів королівської сім’ї. Виконані за традиціями іспанського парадного портрета, стримані за колоритом, ці картини, проте, сповнені життя.

…монархи були гладкі, заплилі жиром… – портретна творчість Гойї нерідко сповнена викривального пафосу й спрямована проти пороків панівного класу. Яскравим прикладом може служити груповий «Портрет сім’ї Карла IV» (1800, Прадо, Мадрид), найвиразніший своїм критицизмом у європейському живописі цього періоду.

Весталки– в давньоримській міфології жриці богині Вести, покровительки домашнього вогнища. Мали служити богині тридцять років, не беручи шлюбу.

…вдерлися загарбники– під приводом війни з Португалією наполеонівські війська у 1807 р. окупували північні райони Іспанії. Невдовзі армія маршала Мюрата розпочала наступ на Мадрид. Французька інтервенція викликала в Іспанії визвольну війну і послужила поштовхом до революції.

Мамелюки– турецько-єгипетська кіннота, частини якої після поразки під час наполеонівського походу в Єгипет перейшли до французької армії і воювали в її складі.

…помирав під кулями завойовників… – йдеться про картину Гойї «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 р. на пустирі Монклоа». Перше збройне повстання народних мас проти французьких загарбників розпочалося в Мадриді 2 травня 1808 року.

Монклоа… – північна околиця Мадрида. В Монклоа перебував штаб маршала Мюрата, там було розстріляно багато іспанських патріотів-повстанців.

Палафокс-і-Мельсі, Хосе де(1776–1847) – генерал, який очолив оборону Сарагоси у роки війни за Незалежність. Леонід – спартанський цар в 488–480 рр. до н. е. В античній традиції його ім’я – символ патріотизму і воїнської доблесті.

«Маха гола»– відома картина Франсіско Гойї (бл. 1802 р., Мадрид, Прадо). Незважаючи на існуючу за тих часів в Іспанії заборону зображувати оголене жіноче тіло, Гойя у своїй картині дав нову інтерпретацію ідеалу жіночої краси. Яскравий і глибоко національний образ не мав нічого спільного з тодішніми академічними канонами.

Веласкесова Венера– «Венера з дзеркалом» (1657, Лондон. Національна галерея). Одне з небагатьох зображень оголеної натури в іспанському живописі XVII ст.

Тіціан,Тіціано Вечелліо (бл. 1476/77–1576) – славнозвісний італійський живописець венеціанської школи доби Відродження. Його мистецтво пройняте мужнім життєствердженням, повнокровним сприйняттям краси людини і навколишнього світу.

…при дворі короля-поета… – йдеться про короля Іспанії Філіппа IV (період правління 1621–1665 рр.).

…донья Хуана… – Хуана де Міранда. Дочка художника Франсіско Пачеко, яка у 1618 р. стала дружиною Веласкеса.

Циклопи… – в давньогрецькій міфології одноокі велетні.

Раскін (Рескін), Джон(1819–1900) – англійський теоретик мистецтва, критик, публіцист. В своїх працях «Сучасні живописці» (1843–1860), «Сім світочів архітектури» (1849) та ін. розвиває концепцію єдності краси й добра, з позицій романтизму виступає з критикою капіталістичної цивілізації, ворожої мистецтву як синтезу природи, краси та високої моралі.

Зігфрід (Сігурд) – герой давньогерманського епосу, втілення краси та мужності.

Пентаполін Гарамантський– персонаж рицарських романів. В першій частині роману «Дон-Кіхот» Сервантеса (розділ XVIII) героєві замість стада баранів ввижаються війська Пентаполіна та його ворога імператора Аліфанфарона.

Перемога під Павією… – у 1525 році відбулася битва під Павією (північна Італія) між іспанцями та французами. У ній іспанські війська знищили понад 10 тисяч солдатів ворога й захопили у полон французького короля Франціска І.

Імператриця Євгенія(1826–1920) – дружина французького імператора Наполеона III, уродженка Гранади.

Ватто, Антуан(1684–1721) – відомий французький живописець і гравер. Своєрідний стиль Ватто визначається граціозністю образів, витонченістю. Творчість Ватто сповнена глибокого людського почуття, тонкої лірики. Відомий як автор творів на теми «галантних сцен» та на театральні сюжети.

Цитра– струнний щипковий музичний інструмент, відомий у Західній Європі з кінця XVIII ст.

Квірінал– папський палац у Римі, головна резиденція італійських королів (1870–1946 рр.); з 1948 р. – резиденція президента Італійської республіки.

Рубенс, Пітер Пауль(1577–1640) – видатний представник фламандської школи живопису. У його жіночих портретах виразність і витонченість поєднуються з життєвою повнокровністю образів. Художник виконував дипломатичні місії в Іспанії.

Єлена Фурман (Фоурмен) – друга дружина Pубенса, образ якої став центральним у пізній творчості художника.

Дож– так називався правитель Венеціанської (к. 7–18 ст.) та Генуезької (XIV–XVIII ст.) республік.

…вагнерівського мідного грому… – Вагнер Ріхард (1813–1883) – відомий німецький композитор, диригент і драматург. Важливу роль відводив у своїх творах оперному оркестру.

Валькірії– діви-войовниці, богині, які, за скандинавською міфологією, розподіляли перемоги та смерть на полі бою. Із скандінавських легенд про Нібелунгів, де виступають валькірії, Р. Вагнер запозичив сюжет опери «Валькірія».

…четверик золотих коней… – антична скульптура, що колись прикрашала тріумфальну арку Константина в столиці Візантії. Була перевезена до Італії і увінчала фасад собору св. Марка у Венеції.

Виставка в Парижі– йдеться про всесвітню паризьку виставку 1889 р.

…перипатетичний урок… – (грецьк. peripatetikos – той, що прогулюється). Поняття пов’язане із звичкою давньогрецького філософа Арістотеля, який, за переказами, викладав учням свою філософську систему під час прогулянок.

Пардо– королівська резиденція поблизу Мадрида.

Фріна– відома грецька гетера. Прославилась тим, що була натурницею знаменитих митців Праксителя і Апеллеса.

Ісабела Друга(1843–1868) – королева Іспанії, дочка Фердінанда VII. За період правління Ісабели змінилось 25 урядів.

Гендель, Георг Фрідріх(1685–1759) – видатний німецький композитор, майстер опери і творець класичної ораторії.

Фавн– у давньоримській міфології бог полів, гір та лісів, покровитель домашньої худоби.

Деустський університет– старовинний католицький університет, заснований єзуїтами в місті Деуст на півночі Іспанії.

Король Едуард– Едуард VII (1841–1904), король Великобританії та Ірландії. Син королеви Вікторії.

Сарсуела– жанр іспанської оперети. Термін походить від назви королівської вілли поблизу Мадрида, де часто ставились подібні спектаклі.

…дев'яносто третій рік, як у Франції…– йдеться про народне повстання 31 травня – 2 червня 1793 р. в Парижі, що привело до встановлення якобінської диктатури.

Геракл– герой античної міфології, наділений надзвичайною фізичною силою. В одному з міфів про Геракла розповідається, як він служив лідійській цариці Омфалі. За вчинена вбивство Геракл три роки мав служити Омфалі, одягнений по-жіночому.

Буколічна… – буколіка (від грецьк. bukolikos – пастушачий) – жанр античної поезії, що оспівує життя пастухів на лоні природи.

Доктор Фауст– герой народної легенди, який запродує душу дияволові в обмін на пізнання істинної сутності життя. Легенда про доктора Фауста знайшла художнє втілення в поемі Гете «Фауст».

Венера Медіцейська– статуя Венери у Римі (останнє сторіччя до н. е.). Богиню зображено у вигляді цнотливої юної красуні.

Мендельсон-Бартольдіу Якоб-Людвіг-Фелікс(1809–1847) – видатний німецький композитор. Заснував першу німецьку консерваторію. «Шлюбний марш» належить до числа його найкращих творів.

…зі своїми росінантами… – тут іронічне; Росінант – кінь Дон-Кіхота.

Альма-Тадема, Лоуренс(1836–1912) – англійський художник голландського походження.

Офелія– героїня відомої трагедії Шекспіра «Гамлет».

Колізей– амфітеатр-цирк у Римі, визначна пам’ятка римської архітектури. Збудований у 75–80 рр. н. е. для боїв гладіаторів та інших видовищ.

Сусанна– за біблійною легендою молода, багата і набожна жінка, несправедливо звинувачена старійшинами в подружній невірності.