Текст книги "Без права на реабилитацию. Часть 2"

Автор книги: авторов Коллектив

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 21 страниц)

московського більшовизму”. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 54).

Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи

“мельниківців”, які у зайнятих німцями містах і селах створювали з

дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ

різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу

в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним

підпіллям.

210

Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мель-

никівцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що

створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд

установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи

редакцією газети “Волинь”, обласною друкарнею, театром тощо.

Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями

областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь

вступати до німецьких формувань.

Боротьба між “мельниківцями” і “бандерівцями” загострилась,

справа дійшла до вбивства (у м. Житомирі бандерівці вбили членів

мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був

убитий мельниківець Шульга).

Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення

до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що

ніякої самостійної української держави вони не потерплять і стали

проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які

згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального

Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.

У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписаном

А.Мельником , митрополитом А.Шептицьким та іншими (всього 5 осіб),

пишеться:

“...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной

борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и

союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного морально-

политического фактора… Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство,

что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному

сотрудничеству с Германией, чтобы объединёнными силами немецкого

и украинского народов завершить борьбу против общего врага и

претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной

Европе…» (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 405-410; Копія листа від-

друкована в перекладі з української на російську мову).

У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого

1943 року піднято питання про необхідність створення української

армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті

при умові, що за Україною “... буде визнане право на існування як

держави”. (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 414-415).

Зазнаючи до середини війни втрати в живій військовій силі,

керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го

квітня 1943 року спеціальним “державним актом” генерал-губернатора

211

Галичини Вехтера було офіційно проголошенно про формування

стрілецької дивізії СС “Галичина” з числа добровольців-галичан.

Активну роль у створенні дивізії СС “Галичина” відіграв “Український

Центральний Комітет”, що знаходився під впливом ОУН – мельниківців

(ПУН) і очолюваний професором Кубійовичем, а також керівництвом

греко-католицької церкви. За повідомленням газети “Український

доброволець” (№9 від 26.07.43р.) на кінець липня у дивізію записалося

80 тис. добровільців. Її командиром став генерал Курманович, який

входив до складу “воєнного штабу” при А.Мельнику.

Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року,

яке міститься у “Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і

СД” №2. Від 18 серпня 1943 року, “галиційську дивізію” заборонялось

іменувати українською. Повне найменування дивізії-114 добровольча

піхотна дивізія СС “Галичина”. (Щодо діяльності всіх формувань “СС”

відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на нюрнберзькому

процесі).

ОУН-б бачили в учасниках зазначеної дивізії можливий резерв

поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить “Інструкція 4.7/22”

організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого

1944 року, де зазначено:

“...2. На терени ЗУЗ-ель прибули малі частини “СС Дивізії Гличина”.

На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися,

що влада уживає “СС Дивізію Галичина” до боротьби з партизанами

на ЗУЗ-ях. У зв’язку з тим поручаю:

а) Нав’язати сталий і добрий зв’язок з частинами “Дивізії Галичина”,

переміщеними на ЗУЗ...

б) Використовувати “СС Див. Галичина” до боротьби з больше-

вицькою партизанською й польськими бандитами на українських землях.

в) За допомогою зв’язків з “СС Див. Галичина” збільшувати

боєприпаси Організації.

д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального

роззброєння чи вивезення “СС Див. Галичина” поза землі України

належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...”

(Збірник №1, арх. №409, арк. 395).

19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади

була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи само-

управління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада

того ж року німці видали наказ про їх знищення. (В архівах не знайдено

212

узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників

ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т.74, арк. 43).

Внаслідок початих німцями масових репресій проти бандерівців,

останні перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу

із створення підпільних оунівських організацій і збройних бойових

груп (боївок).

З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським

проводом почалось формування “Української повстанської армії”.

Зазначене твердження свідчить про те, що керівництво ОУН і

УПА розглядало СРСР і фашистську Німеччину як двох рівних за

можливостями своїх супротивників. Однак німецька оцінка діяльності

УПА була іншою. Так, у трофейному документі, підготовленому

Управлінням 2 – Схід фронтової розвідки Німеччини і надісланому в

Головне міністерство окупованих Східних областей 17 листопада

1944 року, зазначалося:

“УПА – военная организация ОУН стремится к созданию само-

стоятельного украинского государства в борьбе с «оккупантами»

украинской территории. Советский Союз (или Россия) и Польша

рассматриваются в данном случае главным противником и историческим

врагом… Главной задачей является борьба против Советского Союза, т.е.

Красной Армии. Форма борьбы УПА состояла до сих пор, главным

образом, в нападениях, саботаже, волнениях, ликвидации советских

функционеров, пропаганде и т.д.» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 264-269.

Переклад документа здійснено російською мовою).

УПА мала розгалужену структуру. Головнокомандувачем УПА з

1943 року був військовий референт Центрального проводу ОУН Роман

Шухевич (“Тарас Чупринка”, “Тур”). У своєму розпорядженні він мав

Головний військовий штаб (ГВШ) УПА. У складі штабу функціонували

відділи: оперативний, політичний, бойової підготовки, зв’язку, санітарний

і господарчий. Крім того, при Головному командуванні УПА був

відділ “Служби безпеки” – “СБ”.

В територіально-організаційному відношенні УПА поділялась

на три групи: УПА – Північ (Волинська, Рівненська, частково Жито-

мирська і Київська області); УПА – Захід (Львівська, Дрогобицька,

Станіславська, Тернопільська та частково Закарпатська і Чернівецька

області) з окремим військовим округом “Сян” (район так званого

Закерзонського краю – Перемишльщина, Холмщина, Лемківщина);

УПА – Південь (частково Хмельницька і Вінницька області). Неодноразові

спроби створити групу УПА – Схід успіху не мали.

213

Наказом Головнокомандувачем УПА від 15.07.1943 року на

території Галичини була створена “Українська народна самооборона”

(УНС), яка діяла на території Львівської, Дрогобицької і Станіславської

областей.

У кінці 1943 – на початку 1944 років, коли чисельність УПА

була найбільшою, в її загонах нараховувалося близько 45 тисяч бійців.

Комплектуванням УПА займалися референтури з військових справ

крайових, обласних, окружних, надрайонних і районних екзекутив

ОУН. Командний склад від командирів сотень і вище підбирався і

призначався крайовими екзекутивами з числа активних оунівців.

При головному командуванні УПА діяли школи підготовки

командних кадрів – офіцерських і підофіцерських.

УПА будувалася за військовим зразком, тобто: рій (відділення),

чота (взвод (3 рої)), сотня (рота із 3 чот), курінь (батальйон з 3-4

сотень і “роя” польової жандармерії). 2-3 курені складали загін

(бригаду), а в інших випадках 4-5 куренів складали групу – вище

військове формування УПА (Арх. спр. №372, т. 5, арк. 141-144).

Поповнення УПА йшло за рахунок добровольців з числа сільської

і міської молоді, а також мобілізації чоловічого населення. Мобілізовані

складали приблизно 60% загальної чисельності УПА.

Разом з тим, УПА широко використовувала для свого поповнення

створену німцями українську поліцію, військовополонених, що втекли

з таборів, а також осіб, які переховувалися від відправлення на при-

мусову працю до Німеччини. Пізніше в підрозділи УПА забиралися

особи, які ухилилися від призову в Червону Армію. Основною

соціальною базою УПА було селянство.

У “Святочному наказі Головного Командира Української Повстан-

ської Армії” Тараса Чупринки від 14 жовтня 1947 року (віддрукований

друкарським способом) зазначалося:

“На протибільшовицькому фронті УПА не допустила (1943 –

перша половина 1944 рр.) до заливу українських теренів большовицькою

партизанкою. Ніхто інший як саме УПА в цілому ряді переможних

боїв розбила орди сталінських гунів...” “...Караюча рука бійця УПА

досягла навіть найчильніших представників окупантів, як командувач

“1-м Українським фронтом” Ватутіна... Відділи УПА неодноразово

здобували ворожі районні центри, вривалися в обласні центри...”

(Арх. спр. №372, т. 13).

В архівах містяться тільки матеріали, трофейні документи ОУН-

УПА та німецьких спецслужб, які свідчать лише про дрібні сутички

214

між підрозділами УПА і німцями в 1943 році. Ніяких значних

наступальних чи оборонних операцій, масштабних боїв у документах

не зафіксовано. Тактика боротьби підрозділів УПА з німецькими

окупантами в зазначений період зводилася до нападів на пости, дрібні

військові підрозділи, оборони своїх баз, засідок на дорогах. В про-

пагандистському оунівському документі “Два етапи УПА” повідомлялося

про “кілька сот відбутих боїв і сутичок з німцями...”(Арх. спр. №476,

т.60, арк. 49).

Разом з тим, значна кількість трофейних і оперативних матеріалів,

що знаходяться в архівах, свідчить про випадки співробітництва

керівництва ОУН-УПА з німецькою окупаційною владою і спец-

службами.

У матеріалах поліції безпеки і СД в Галичині, які були виявлені

в колишньому приміщенні СД м. Львова після вигнання німецьких

окупантів, є ряд цілком таємних документів цієї поліції щодо їх

переговорів навесні 1944 року про спільну діяльність з ОУН-УПА на

території західних областей України в боротьбі проти Червоної Армії

і Радянської влади. За цими документами:

«... немецкие охранно-полицейские власти обязуются освободить

всех политических украинских пленных и арестованных, чтобы физи-

чески сохранить их для решительной борьбы против большевиков…

…ОУН – бандеровская группа представляет в распоряжение

немецкой договаривающейся стороны собранный своей разведкой

агентурный материал против поляков, коммунистов и большевизма и

предоставляет немецкой договаривающейся стороне возможность

использовать этот материал и проводить карательные операции

соответствующим немецким интересам способом…

…ОУН – бандеровская группа получает свободу действий в

своей организационной деятельности.

Обеспечение свободной деятельности касается: пропагандистской,

организаторской и военно-подготовительной работы с категорическим

ограничением затрагивания немецких интересов… Подготовительная

и военно-организационная работа распространяется исключительно

на будущую борьбу против большевизма или на боевые задания,

поставленные и указанные организацией со стороны немцев…, с

немецкой стороны будет предоставлена бандеровской группе возможность

вводить свои войсковые единицы против советских банд и против

советских военных мероприятий». (Арх. спр. №372, т.36, арк.1-10).

215

У зв’язку із зазначеною домовленістю командир поліції безпеки

генерал-майор Бреннер 06.04.1944 р. видав наказ “Обращение со

служащими националистической повстанческой армии (УПА)”, в якому

повідомив, що:

«…начатые некогда переговоры с руководителями украинской

повстанческой армии в районе Деражне успешно проводятся сейчас

также в районе Вербы.

Пришли к согласию:

Солдаты УПА не будут нападать на немецкие подразделения.

УПА засылает лазутчиков, преимущественно девушек, в районы, занятые

врагом, и сообщает результаты 1 ц (разведотделу) боевой группы.

Пленные Красной Армии, а также советские банды передаются 1 ц

для допроса, местные чуждые элементы используются боевой группой

на работах. Чтобы не мешать этому необходимому для нас сотруд-

ничеству, приказано:

1) Разрешить беспрепятственный переход агентам УПА, имеющим

пропуска, подписанные капитаном Феликсом, или выдающим себя за

члена УПА. Оружие у них не отбирается. По требованию агентов

представлять им быстрейший доступ к 1 ц боевой группе.

2) При встрече с немецкими отрядами члены частей УПА дают

себя узнать знаком – держат левую руку с растопыренными пальцами

перед лицом, таковых не задерживать, это означает их взаимо-

понимание…» (Арх. спр. №372, арк. 36-37, т. 37, арк. 335-336).

У звіті штурмбанфюрера “СС” доктора Вітіска від 05.02.1944 р.,

відправленому командуванню в Берлін і Краків, повідомлялось:

« ...никакой помехи немецкому подвозу не должны чинить УПА

на территории XІI – АК на основании договорённости полицейских

служб с руководителями банд…

3) Даю для сведения запись оперативной группы Ц полиции

безопасности и СД от 05.03.1944 г., направляемую в войсковую

группу Юга, касающуюся переговоров с УПА. Запись была доставлена

упомянутой сетью связистов в распоряжение местных органов.

До сих пор в различных местностях происходили успешные

переговоры с УПА. Целый ряд агентов был до сих пор расставлен

УПА и они доставляли полноценные сведения. Гарантируется активная

борьба. В некоторых случаях сообщения об успехах отрядов УПА

перепроверили. Из высказываний пленных выясняется, что Красная

Армия направила ряд батальонов для борьбы с националистическими

украинскими бандами, и что их войска несут большие потери от

нападений УПА.

216

В советском тылу группы УПА успешно мешают подвозу. С

местными группами была до сих пор договорённость о доставке

советских пленных для допроса, о борьбе с советскими бандами и

насаждении агентов. Уполномоченный Центра, начальником связи ко

мне посланный (капитан Феликс), просил, чтобы независимо от этого

положения дел договорённости с УПА как с военной организацией

оставались в силе. УПА утверждает, что она в состоянии поднять

общеукраинское восстание против Советов, если последует договорён-

ность с немецким руководством, и может выставить 10000 человек. В

остальном УПА будет выставлять требования в каждом случае отдельно»

(Арх. спр. №372, т.36, арк. 46-49).

Окружний керівник Нерінг у радіограмі з Каменка – Струмилова

повідомляв губернатора Галичини 2.4.1944р.:

«…После предыдущего соглашения меня посетил сегодня на

квартире руководитель организации УПА в районе Каменка. Он носит

псевдоним «Орёл» (Адлер), 26 лет, заслужил в дивизии «СС» «Мёртвая

голова» Железный Крест 1-й степени, знак отличия участников пехотных

штурмовых атак и серебряный знак отличия раненых. Во время

обсуждения, в которых временно принимал участие и здешний полевой

комендант полковник Мейлер, были вынесены конкретные решения о

сотрудничестве в разведке и тактике в борьбе с больше-вистскими

бандами. Командир УПА получил оружие и боеприпасы…» (Арх. спр.

№372, т.36, арк. 61-62).

У рапорті від 4.4.1944 р. «Сотрудничество с УПА в районе Равы-

Русской» повідомлялось, що під час переговорів з бандерівцями вони

«объяснили командиру разведывательного звена, что они нашли со

стороны вермахта полное понимание их дела и сожалеют, что с

полицией ещё не достигнуто единство. Их планы направлены не к

тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против действую-

щих на всём пространстве русских, в первую очередь польских банд…

Чтобы подчеркнуть своё сотрудничество с немецкими силами, бандиты

упомянули о том, что они никоем образом не нарушали коммуникации

и подвоза на восток, хотя имели возможность производить взрывы на

железнодорожных путях и нападения на немецкие колонны…» (Арх.

спр. №372, т. 36, арк. 67-72).

В інформації від 04.04.1944 р. командиру поліції безпеки і СД

повідомлялося із Рави-Руської:

«04.04.1944 г. в местной службе стало известно, что вблизи

деревни Бутыни 687 обойдена, окружена и заключена в мешок людьми

217

УПА большая группа советских русских, около 60 человек. Русские

засели в траншеи, так что людям УПА при недостатке тяжелого

оружия стало невозможным уничтожить русских; даже взять в плен.

Последние вступили в переговоры с людьми УПА с целью добиться

свободного отхода, но люди УПА не пошли ни на какие условия и

объяснили русским, что они будут расстреляны при любых условиях.

Одновременно через связных было высказано мнение, что немецкие

власти, особенно полиция, больше заинтересованы УПА, которая по

той же линии, как и немцы, борется с советскими… (Арх. спр. №372,

т. 36, арк. 73-75).

У німецькому трофейному документі від 08.04.1944 р. зазначено,

що до німецьких властей в Сокалі звернулися з пропозиціями пред-

ставники УПА про те, що «… они готовы отдать себя в распоряжение

немцев при следующих условиях:

1) Им должна быть разрешена борьба против большевистских и

польских банд.

2) Им необходимы вооружение и боеприпасы для приблизительно

4000 чел., которые им должен был поставить вермахт. Их силы

составляют сейчас около 800 человек, вооруженных карабинами…

Командиры банд сообщили, что они уже уничтожили группу в 30

человек и захватили много советских русских агентов, некоторых из

них ликвидировали…» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 99 – 101).

У документі від 08.04.1944 р. повідомляється, що штурмбанфюрер

СС Шлиптц 1-Ц (розвідвідділу) бойової групи інформував командування

про те, що він

«… из-за потребности расширения сети связистов вступил в

связь с малыми группами – бандитами УПА, чтобы использовать их

против советских банд и Красной Армии в разведке и диверсионных

группах, первые попытки сопровождались успехом… В общем выдано

с ведома служб вермахта 70-80 винтовок, 4 пулемёта и около 10000

патронов…» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 118, 119. Переклад документа

віддрукований російською мовою).

У документі – «кратком докладе о переговорах между офицерами

УПА, организацией «Адлер» с одной стороны и оберлейтенантом

Пютцер – с другой» повідомлялося, що 06.04.1944 р. під час переговорів

«… с украинской стороны присутствовали высший украинский командир,

которому среди других подчинены группы Бобрика, Перемышль,

Полюканы, Бжезаны, Подъясы» и другие лица УПА (9 человек).

Переговоры касались возможности сотрудничества и совместной борьбы

218

против польских и большевистских банд и очень бы приветствовали,

если бы с немецкой стороны, как например в районе Вислое, в их

распоряжение были даны тяжелые орудия. О деятельности банд в

районе Злочев – Бобрика – Подъясы – они сообщили о еврейской

банде в Свирце, о польской банде в Висине и о русской банде в

районе Подъясы…» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 120-124. Переклад

документа віддрукований російською мовою).

У квітні 1944 року на ім’я Головнокомандуючого німецької армії

в Галичині надійшов лист від командира групи української повстанської

армії “Охріма” з пропозицією “боротися проти більшовиків і звільняти

область від Червоної армії”. Ставився ряд умов, зокрема «… об

освобождении из тюрьмы и возвращении на родину вождя украинцев

и руководителя украинских организаций (ОУН) Степана Бандеры и

всех политических заключенных, … немецкие части поставляют согласно

указаний их командования со своих складов для вооружения частей

УПА: 10000 пулемётных лент, к ним 250000 патронов, 200 скорострельных

ружей марки «Кольт», к каждому по 4 диска патронов, 20 полевых

орудий, 30 гранатомётов марки «Штокезнор», 10 зенитных пушек,

500 большевистских «финок» или немецких пулемётов – пистолетов,

500 бельгийских пистолетов, 10000 гранат, 100 млн и известное число

снарядов для орудий и патронов для пистолетов…

Немецкие войска, управление и полиция не мешают нам в борьбе

с элементами, которые сотрудничают или хотят сотрудничать с

большевиками». (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 127-138. Документ від-

друкований російською мовою).

В інформації від 29.04.1944 р. повідомляється про зустріч

29 квітня представників німецького командування “с вожаками банди

УПА”, в ході якої вони «заявили о своём намерении постепенно

отдать в распоряжение немцев членов УПА силой до одного батальона,

которые, будучи снабжены заданиями немцев, могли бы проникать за

линию советского русского фронта. Там прежде всего должны были бы

эти люди саботировать советско-русское снабжение фронта, уничтожать

уполномоченных НКВД и вести разведывательную деятельность для

немецкого вермахта. Для последней цели УПА предоставит несколько

приспособленных для этой цели радистов. Они поставили условия,

чтобы отданные в распоряжение немцев люди из УПА были вооружены

немцами и снабжены радиоустановками…» (Арх. спр. №372, т. 36,

арк. 173-174. Документ віддрукований російською мовою).

219

У трофейному німецькому документі від 15 травня 1944 року, який

був надісланий у Головне управління державної безпеки, а також в

інші органи поліції і СД (в Берліні, Кракові, Львові) повідомляється

про зв’язки УПА з німецькою окупаційною владою і стверджується:

«… со стороны УПА не предпринимается чего-либо против

рейсхдойче…, у них с немцами общий враг – большевизм. Они успешно

борются с ним за советской линией фронта… Находившиеся в лесах

части УПА препятствуют высадке большевистских парашютных десантов

за немецкой линией фронта. УПА громит также большевистские

банды…» (Арх. спр. №372, т. 36, арк.229-244. Переклад документа

віддрукований російською мовою).

У німецькому трофейному документі від 01.06.1944 р. також

повідомляється про попередні переговори між “двома вожаками УПА”

і представниками поліції безпеки в Раві-Руській, де було зазначено:

«1. УПА требует немедленного прекращения действий против

УПА и её подразделений.

а) УПА обязуется передавать полиции безопасности всех русских,

равно как и других вражеских парашютистов.

б) УПА обязуется немедленно доставлять полиции безопасности

все русские секретные шифры.

в) УПА обязуется немедленно сообщать полиции безопасности

относительно стоянки или постоянного местоприбывания русских

или польских банд и бороться с этими бандами совместно с немецким

вермахтом или полицейским подразделениями.

г) общий обмен пленными между УПА и полицией безопасности,

за исключением лиц, не принадлежащих к УПА.

д) УПА обязуется выдавать полиции безопасности всех дезертиров

немецкого вермахта, членов СС и стрелковой дивизии СС-Галиция ...

5. УПА и полиция безопасности обязуется соблюдать в строгой

тайне все сведения о переговорах…» (Арх. спр. №372, т. 36, арк. 256-

259. Переклад документа також віддрукований російською мовою).

Про факти співробітництва з УПА у спільній боротьбі проти

Червоної Армії і радянських партизан дав свідчення в 1946 р. на по-

передньому слідстві і в суді Лацарек Ю.Ф., який у період окупації

України займав посаду референта П відділу угруповання “Південь”.

Зокрема, він показав, що за вказівкою командування під час переговорів:

«…Мы пришли к соглашению о совместной борьбе с УПА против

Советской власти, о снабжении УПА немцами оружием, деньгами и

другим. Мы договорились, что из Львова и из Кракова будем направлять

220

в УПА оружие, а Криницкий (один из руководителей УПА) предложил

его доставлять в Чёрный лес. В течение марта – апреля 1944 г. из

Львова через своего подчинённого направил в Чёрный лес три раза по

две груженных машины с оружием. Там было всего 15 тонн разного

оружия… Приблизительное количество переданного УПА оружия с

марта 1944 г. выражалось в 20000 с лишним экземпляров». (Арх. спр.

№372, т. 38, арк. 318-340. У справі свідчення Лацарека віддруковані

російською мовою).

В архівних матеріалах містяться також інші численні документальні

дані про факти співпраці УПА з німцями та про їх спільну збройну

боротьбу проти Червоної Армії і радянських партизан.

Факти співпраці з німцями підтверджують також документи

УПА. Так, у “Надзвичайному звіті” від 14.03.1944 р. зазначалося:

“Курінь УПА стаціонував в с. Черниця (Брідщина).

Почались переговори..., що німці не будуть стріляти до УПА, ні

УПА до німців.

Німаки зараз видали 200 крісів, 2 міномети, 6 максимів, 20 лент,

2 легкі кулемети, 12 дисків, 32000 амуніції, карти.

Німці в двох повітах: Золочів і Броди заборонили української

поліції та всім своїм частинам зачіпати наші відділи та стріляти до

них, якщо вони проходитимуть” (Арх. спр. №376, т. 66, арк. 244).

Подібні угоди укладалися також з представниками військових

влад і спецслужб Румунії і Угорщини, союзників Німеччини. Як по-

відомлялось НКДБ УРСР Наркому іноземних справ УССР і Наркомату

безпеки СРСР 3 січня 1946 р., Центральний Провід ОУН у жовтні

1943 р. через Семчишина и Павлишина-Лісовського зв’язався з

керівниками румунського розвідувального центру в м. Одесі полковником

Пержу і капітаном Аргіром. У ході переговорів була досягнута

домовленість, що ОУН не буде вести роботи проти Румунії, а румуни

погодились звільнити з в’язниць арештованих оунівців і надати

допомогу УПА зброєю, боєприпасами й обмундируванням.

25 грудня 1943 р. в с. Дермане Мізоцького району Рівненської

області відбулись переговори між делегацією ОУН на чолі з членом

Центрального Проводу Логушем Омеляном і представниками команду-

вання окупаційної армії. Угорці зобов’язались не чинити перепон УПА

і допомагати їй зброєю, а оунівці обіцяли не проводити операцій

проти мадярів і надавати їм всебічну допомогу. Потім представники

ОУН літаком були доставлені в Угорщину, де мали зустріч з началь-

ником угорського Генштабу та рядом офіцерів вищого командного

221

складу. В результаті була досягнута домовленість про сумісні дії проти

СРСР, за що мадяри зобов’язались надати з необхідності можливість

емігрувати керівникам ОУН в Угорщину (Арх. спр. №372, т. 35, арк.

73-76).

З початком відступу німецьких військ з території західно-

українських земель ОУН-УПА почали підготовку збройних формувань

для диверсійної, терористичної і повстанської діяльності, створенню

баз для зберігання продуктів харчування, одежі, зброї і боєприпасів,

знищення партійних і радянських органів, командного складу Червоної

Армії, працівників НКВС і міліції, ліквідації колгоспів і протидії

мобілізації до лав Червоної Армії.

В архівному документі «Как проходили «выборы» в Верховный

Совет СССР в западных областях т.н. Украинской ССР», надрукованому

в оунівському збірнику “Ідея і чин” ч. 10-11, зазначено:

«Революционная подпольная и повстанческая борьба на украинских

землях ведётся с начала захвата этих земель наступающими больше-

вистскими армиями в 1944 году.

Размеры этой борьбы, в частности, вооруженной, мы постараемся

иллюстрировать некоторыми данными. Так, например, только в октябре

1945 года на территории Станиславской области УПА провела 18

больших боев (с участием куриней и сотен), 41 малый бой, провела

три нападения на 3 райцентра и одно нападение на областной центр

Станислав (31.10.1945 г.).

В этих боях уничтожено 564 большевистских оккупанта, в т.ч.

26 офицеров и 538 рядовых, тяжело ранено 30 захватчиков, уничтожен

первый секретарь по пропаганде, направленный республиканским

центром в Западную Украину. Кроме того, убиты районный прокурор,

секретарь РК ЛКСМУ, уничтожено 30 нефтепромыслов, две железные

дороги, одна военная казарма, помещения всех большевистских

учреждений в райцентре Делятин, пущены под откос три товарных

поезда с награбленным на Украине зерном, уничтожено 17 автомашин,

захвачено много оружия и другого имущества…

…На территории Стрийского района в течение ноября 1945 года

УПА провела в селе Белычи Заричны один большой бой со сталинскими

захватчиками, в котором уничтожено 30 большевиков, 19 ранено, а

многие во время бегства утонули в реке Свича; проведены 3 засады, в

результате которых уничтожены 12 работников МВД, в т.ч. один ст.

лейтенант, разбросаны сотни революционных листовок и призывов…»

222

(Арх. спр. №372, т. 51, арк. 76-82. У справі знаходиться цей документ

в перекладі російською мовою).

Сильну протидію ОУН і УПА здійснювали щодо колективізації

в західних областях України. Так, в документі командування УПА

“Вказівки в роботі на час жнив” (датований 23.06.1944 р.) містилися

конкретні вимоги:

а) Нищити транспорт.

б) Нищити дороги і мости, якими возять збіжжя до державних

збірних пунктів.

в) Нищити державні елеватори, амбари, приймальні пункти...

Зерно роздаємо селянам, якщо б хтось з колгоспників зі страху від-

мовлявся брати – змушувати.

г) Нищити партійних заправил... Зобов’язувати голів, бригадирів,

рахівників, комірників не переслідувати селян в розбиранні хліба.

д) Худобу і інше колгоспне майно пороздавати селянам.

е) Нищити горюче і змазуючі матеріали”.(Арх. спр. №376, т. 61,

арк. 46).

Якщо в 1945-1946 рр. терористичні акції здійснювалися в основному

проти радянсько – партійного активу (загинуло 2434 осіб) співробітників

НКВС-НКДБ (737 осіб) і військовослужбовців (1675 осіб), то в 1947-

1949 рр. – проти голів сільських Рад (538 осіб), голів колгоспів (233),

рядових колгоспників (371 осіб)...(Арх. спр. №372, т.100, арк. 111).

У директивній вказівці проводу ОУН, яка була знайдена і вилучена

у схроні керівника Олександрійського районного проводу “Сагайдачного”,

зазначалося:

«…нужно:

а) сельскую администрацию из русских (с востока) как пред-

седателей сельсоветов, секретарей и т.д. и председателей колхозов –

расстреливать;

б) сельскую администрацию из украинцев (с востока) – выслать

после предупреждения, чтобы за двое суток убрались, если не послушают –

расстреливать.

2. К вопросу вывезенных семейств в Сибирь организовать ответные

акции.

а) Расстреливать русских районной администрации. Партийцев,

комсомольцев – не взирая на их национальность.

б) Выгнать из сёл учителей, врачей разного рода… с востока.

Выслать после предупреждения, чтобы в течение 48 часов выбрались.

Не послушают – расстреливать.

223

в) Не допустить, чтобы на места вывезенных семей в Сибирь