Текст книги "Без права на реабилитацию. Часть 2"

В інтернеті прочитав Вашу статтю п.з. “Воював – але не ветеран,

боровся, але не борець”, яка примусила мене публічно звернутися до

Вас відкритим листом, бо ж Ви торкаєтеся в ній справ небайдужих

для України, як держави і українців, як народу.

Темою Вашої статті є захист законопроекту «Про відновлення

історичної справедливості щодо борців за свободу і незалежність

Української держави», підготовленого «Урядовою комісією з вивчення

діяльності ОУН-УПА», яку Ви очолюєте. На жаль, я не читав тексту

проекту, тому обмежуся виключно до Вашої статті.

Мешкаючи у Канаді, я понад двадцять років досліджую феномен

українського інтегрального націоналізму і в ході праць над темою

дослідив тисячі архівних документів і доступну літературу в українській,

англійській, польській, російській і чеській мовах. Пишу про це, щоб

не було сумніву щодо моєї необізнаності проблеми.

Пробачте мою відвертість, але після прочитання Вашої статті в

мене склалася думка, що:

а) Ви ніколи не досліджували доступних в Україні архівних

документів і літератури, які торкаються ідеології, програм і діяльності

структур ОУН, зокрема ОУН Бандери, а однією з тих структур була

т.зв. Українська повстанська армія, членів якої Ви називаєте «борцями

за свободу і незалежність Української держави» – і тому Вам невідомі

факти, а якщо так, то Вам би не брати слова у цій справі і не очолювати

названу комісію;

б) знаючи історичну правду про злочинну суть ОУН-УПА Ви (це

ймовірніше) свідомо стали на захист цього формування не з позицій

людини науки, а з позицій політичного прихильника збройної структури,

яку в українському народі називають “бандерівцями”.

Щоб не ускладнювати проблеми, иідінчуіч до тверджень зі статті

в такому порядку, як вони викладені Вами.

Вже на самому початку Ви, всупереч фактам, пишете, що раніше

у хорі недругів Української повстанської армії звучав тільки голос

українських комуністів. Самі слова: хор недругів, засвідчують, що їх

161

не пише людина науки, а радше пропагандист, бо ж це лексике

пропагандиста, а не історика. Це ж неправда, що тільки українські

комуністи виступали (і надалі виступають) проти ОУН-УПА, тому й

треба запитати: чи українські соціалісти, соціал-демократи, українські

демократи в Україні і поза нею мають іншу, ніж в українських

комуністів, думку про це формування? Зверну увагу, що ОУН Бандери

від лютого 1940 року узурпувала собі право репрезентувати весь

український народ, і Ви, виявляється, йдете по цій же лінії, хоч

ідеологія, політичні програми й діяльність ОУН чужі українському

народові, чужі його природі, доказом чого є наслідки виборів до

Верховної Ради України.

Далі Ви кажете, що до українських комуністів приєдналися російські

політичні діячі, і що працівникам МЗС України довелось нагадати 16

липня ц.р. своїм колегам про неприпустимість втручання у внутрішні

справи України. Виявляється, що й МЗС України стоїть на позиціях,

за якими діяльність ОУН-УПА – це внутрішня справа України. Чи

справді воно так? Чи МЗС України не помиляється в цьому? Чи ж

МЗС України не відомо, що від рук ОУН-УПА-СБ мученицькою смертю

загинуло щонайменше 120.000 польського населення і тому діяльність

ОУН-УПА (і СБ) не може бути байдужою для Польської держави?

Саме тому міністр закордонних справ Польщі 24-го вересня ц.р.

заявив, що «УПА для всіх поляків була злочинною організацією» і що

реабілітація учасників ОУН-УПА була б прийнята в Польщі як «глибоко

несправедлива». Саме злочинна діяльність ОУН-УПА-СБ по відношенню

до польського цивільного населення і брак засудження цього формування

державною владою України й досі стоїть на перешкоді дружньому

співжиттю польського й українського суспільств. Від рук названого

формування мученицькою смертю гинули мирні росіяни, чехи, про

українське цивільне населення в цьому місці не згадуючи. Чи ж може

МЗС Російської Федерації бути байдужим на намагання визнати «бійців

УПА» воюючою стороною, коли структури ОУН Бандери виловлювали

колишніх радянських солдатів (котрі переховувалися у волинських

селян) і розстрілювали їх або душили путами, а трупи вкидали в

колодязі? Ні, справа ОУН-УПА, це не «внутрішня справа України»,

це біль України й суміжних країн, але передовсім України, якого можна

позбутися тільки шляхом розкриття історичної правди про це форму-

вання. Це ж бо проблема, яка стоїть на перешкоді скласти дружні

відносини між українським і польським народами (не між державними

структурами, бо це інша річ, а між народами). Тарас Бульба-Боровець

162

писав у «Відкритому листі до проводу ОУН Бандери» (Оборона України»,

10 серпня 1943 р.) таке: Чи правдивий революціонер-державник може

підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від

вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель?

Йшлося про партію ОУН Бандери. То що ж – держави, яких громадянами

були вирізуванні боївками ОУН Бандери «національні меншості», не

можуть противитись визнанню ОУН-УПА? Пригадаю, що національні

меншості захищаються міжнародним правом. При цьому зразу ж, з

позиції українця, скажу: чи світлу мету – побудову української держави,

можна здійснювати методами народовбивства – «вирізуванням націо-

нальних меншин» і, додам, терором у відношенні до українців?

Ви учасників УПА називаєте бійцями УПА, маючи на думці УПА

як армію. А чи справді УПА була армією? Хто, крім держави, може

творити армію? То, може, Ви вважаєте, що ОУН Бандери 30 червня

1941 року справді прокламувала українську державу? Якщо так, то

розмова з Вами взагалі недоречна. УПА не була ні армією, ні

повстанським рухом, ні партизанкою. Про «армію» я вже сказав, що її

творити може тільки держава, а не якась партія, натомість щодо

«повстанського руху», то в його склад входять виключно добровольці,

тоді коли в УПА вже в травні 1943 року понад 50% були терором,

отже злочинним шляхом, «мобілізовані» українські селяни. Те саме

відноситься до «партизанки» – її учасниками можуть бути послані в

партизанку державою солдати, або ж добровольці, а щодо УПА, слід

повторити, то в її складі були терором «мобілізовані», отже не послані

державою і не добровольці.

Якщо учасники УПА не були ані бійцями (солдатами), ані

партизанами, ані учасниками повстанського руху, то не можна про них

говорити, як про «ветеранів». Не випадково ж Міжнародна Асоціація

Ветеранів ІІ-ї світової війни не прийняла до свого гурту УПА, хоч

ОУН Бандери багаторазово й наполегливо домагалася цього.

У цьому контексті слід поставити запитання: то чим же була УПА?

За визначенням того ж Тараса Бульби-Боровця, збройні відділи ОУН

Бандери мали характер партійних боївок (див. ДАРО, ф. Р-30, оп. 2,

спр. 113, ар. 103-105). Хто ж входив у склад тих «партійних боївок»?

Архівні документи дозволяють на сформулювання досить чіткої відповіді

на це запитання: хребет УПА, тобто її середній і вищий командний

склад, становили члени ОУН Бандери, як правило галичани – колишні

поліцаї в німецькій службі, котрі на наказ ОУН Бандери в березні

1943 року пішли зі зброєю в руках «до лісу» (це в основному середнього

163

рівня командування) і колишні солдати, підофіцери й офіцери батальйонів

Нахтігаль і Роланд, з яких під кінець 1941 року створено 201 батальйон

Schutzmannschaften, розформований під кінець 1942 року, а весною

1943 року вони, на наказ ОУН Бандери, пішли на Волинь формувати

бандерівські збройні відділи, які початково називалися «Українська

Визвольна Армія» (УВА) – див. Літопис УПА, т. 1, с. 46. Названі тут

члени ОУН Бандери створили також хребет підпільної мережі цього

формування й залучили до неї морально сумнівний волинський елемент,

в тому й 16-літніх хлопчаків. До весни 1943 року гітлерівський терор

настільки посилився, що тисячі селян Волині були вимушені перехову-

ватися від переслідування по волинсько-поліських лісах, частина з

них пішла в радянську партизанку, а частину «організувала» ОУН

Бандери, оперуючи гаслами боротьби проти німецьких окупантів.

Але таких було замало, то ж від самого початку існування збройних

відділів ОУН Бандери, тобто від весни 1943 року починаючи, ця ОУН,

застосовуючи терор, узурпуючи право до державної влади, почала

«мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З

архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50%

учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою,

терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США,

на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення

її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського

українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав

таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської

«Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська»

чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й

сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай

вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же,

на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В

архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних

і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації

західних областей України і після їх визволення, якими волинські й

галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності

перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин

включно.

А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до

УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося,

1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором

до неї залучені, були «мобілізовані» не тільки рядові учасники УПА,

164

але й майбутні її командири. Приблизно 30% учасників УПА, це були

ті, котрих, використовуючи стан гітлерівського терору, фальшивою

пропагандою ОУН Бандери залучила до УПА. Вони й «змобілізовані»,

боячись помсти на родинах, боялися залишити ряди УПА, найчастіше

з неї втікали українці з Великої України, але їх, після переловлення,

засуджували за «дезерцію» й карали смертю, найчастіше розстрілом

перед відділом, а інколи й шляхом відрубанім голови перед відділом.

Про це також є архівні документи авторства структур ОУН-УПА-СБ.

Це і є зразок класичного терору.

У контексті статті Сергія Гончарова Ви ставите авторові у закид,

що він пише про участь бандерівців у гітлерівському геноциді, тоді

коли законопроект, про який мовиться, торкається виключно діяльності

УПА після визволення з-під гітлерівської окупації, коли йдеться про

УПА, якої учасники вели збройну боротьбу з радянською владою.

Цим Ви намагаєтесь відмежувати діяльність ОУН-УПА, яка була

скерована проти сталінського режиму, від її іншої діяльності, причому

встановлюєте не відомо чому межу – жовтень 1944 року, хоч західні

області України були визволені починаючи з ранньої весни того року.

Ви, як видно, з тактичних міркувань, вигідних під сучасну пору,

навіть намагаєтесь відмежувати УПА від ОУН Бандери, бо остання

має за собою співпрацю з німецьким окупантом, має за собою страхітливі

злочини бандерівської структури у вигляді «Служби безпеки». Те, що

Ви робите, це намагання увести в оману Верховну Раду України. Таке

Вам, мабуть, підказав чільний захисник ОУН-УПА, колишній упівець,

співредактор Літопису УПА, канадський професор Петро Потічний,

саме він, теж з тактичних міркувань, пропонує тимчасово відокремити

структуру УПА від неславної ОУН Бандери, хоч ОУН-УПА-СБ, це

теж ж саме формування і воно нероздільне ані в часі, ані в просторі.

Тут доречним буде пригадати визначення ОУН, яке зробив для

потреб Канаріса чільний діяч НСДАП (NSDAP – гітлерівська партія)

Шікельданц (Schikeldanz): ОУН є нічим іншим, як тільки малою

терористичною групою зі специфічним галицьким забарвленням.

Такою ОУН була в міжвоєнний період, в час гітлерівської окупації і

після неї, вона, ОУН Бандери, терором присилувала волинських і

галицьких селян скоювати злочини проти поляків, росіян, чехів і

українців, проти мирного, цивільного населення, вона організовувала

й уводила в дію народовбивство.

Ви наголошуєте на тому, що в законопроекті йдеться про пільги

учасникам збройної боротьби із радянською владою. Тепер модно

165

виступати проти радянської влади, але такий підхід до справ слід

залишити політикам, пропагандистам, натомість історик повинен роз-

глядати події в контексті діючого в час подій державного й міжнародного

права. Радянський Союз був державою визнаною міжнародним правом,

він був важливим членом антигітлерівської коаліції, натомість ОУН

вступила в Другу світову війну як союзник гітлерівської Німеччини,

ОУН Бандери дала їй батальйони Nachtigall і Roland, вона до пізньої

осені 1942 року віддала своїх членів у розпорядження гітлерівського

окупанта (201 батальйон Schutzmannaschaften), а до весни 1943 року в

розпорядженні німців була політично підпорядкована ОУН Бандери

українська допоміжна поліція. Ця ж ОУН від грудня 1943 року поновила

співпрацю з гітлерівським окупантом. Ви, шановний Професоре, пишете

неправду про те, що галицькі хлопці воювали тільки за свої клаптики

землі, за свою греко-католицьку церкву. Ні, вони брали участь у

протирадянській боротьбі на наказ ОУН Бандери, яка очікувала на

третю світову війну, про що Ви повинні знати на підставі вже після-

воєнних постанов ОУН Бандери, тексти яких доступні в українських

архівах і в бандерівській літературі,,Ви, Професоре Кульчицький,

словосполучення «злочини УПА» пишете у лапках, неначе ці злочини –

лише видумка «недругів ОУН-УПА». Невже Ви не знаєте зізнань отих

16-літніх волинських хлопчаків (родина Подолець), яким ОУН Бандери

надала необмежену владу над людьми, наділяючи їх членством у

боївках «Служби безпеки», хлопчаків, котрі в потилицю стріляли

колишнім радянським полоненим, душили їх путами і вкидали в

колодязі (пригадайте тільки з архівів колодязь Куровського!). Невже

Ви, Професоре, не знаєте звітів з широкомасштабних «акцій» ОУН-

УПА на Іванову Долину, Гуту Степанську, звітів, які знаходяться в

українських архівах? Ви кажете, що «злочини УПА», це радянська

пропаганда, то невже Ви не знаєте двохтомної фактографічної праці

авторства Владислава й Еви Сємашків, в якій на кожній сторінці

описи жахливих масових, планових, методичних убивств мирного

польського населення Волині й багато прикладів убивств тих українців,

котрі помагали беззахисним поляками схоронитися перед мученицькою

смертю?

Ну, хай Вам – ОУН-УПА-СБ обтяжують радянські, польські й

українські комуністичні автори, але ж є в архівах документи авторства

українця, який 1940 року був посланий на Волинь Андрієм Лівицьким

організувати там протирадянську партизанку, отже документи авторства

послідовника політики Української Народної Республіки. Йдеться про

166

згаданого вже Тараса Бульбу-Боровця. Пригадаю, отже, дещо з тих

документів.

У листі від 25 березня 1943 року до «Крайового Проводу Організації

Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери» (ДАРО,

ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, ар. 103-105), його автор, Тарас Бульба-Боровець,

отже не комуніст і не полонофіл (у міжвоєнний період репресований

польською владою в Березі Картузькій), писав: Польське питання. На

згаданій нашій нараді 21.1. 1943 р. ця справа була всебічно обговорена.

Тим часом, замість дотримуватися устійненої тактики, Організація в

останніх днях відкрила для українців ще один фронт – польський.

Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується та вивішується цілі родини

і випалюється польські оселі. «Сокирники» вирубують та вивішують

ганебно безборонних жінок і дітей. У «Відкритому листі до членів

Проводу Організації Українських Націоналістів Степана Бандери» від

10 серпня 1943 року (див. Оборона України від 10.08.1943 р.) той же

Тарас Бульба-Боровець пише: Вже в час переговорів, замість того,

щоб проводити акцію по спільно накресленій лінії, військові відділи

ОУН, під маркою УПА, та ще й нібито з наказу Бульби, заходились

винищувати ганебним способом польське цивільне населення й інші

національні меншини. Тут повторю з цього ж листа: Чи правдивий

революціонер-державник (за такого вважав себе Тарас Бульба-Боровець –

В.П.) може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову

держави від вирізування національних меншин (...) За що ви боретесь?

За Україну, чи за вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру

в тій державі? За український народ, чи за свою партію?

Тарас Бульба-Боровець восени 1943 року був арештований німцями,

але встиг ще написати листа від 24 вересня 1943 року до Проводу

ОУН-Бандери і Головної команди УПА (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113,

ар. 100-102), в якому мовиться: Ви узурпуєте собі право на суверенну

всеукраїнську державну владу, до чого як одно з багатьох політичних

угруповань не маєте найменших підстав (...) Ваша «влада» поводиться в

терені не як народна революційна влада, а як звичайна банда. Ви

замість поборювати анархію в країні, самі її збільшуєте своїм ганебним

поступуванням, яке зводиться до варварського мордування безборонних

жінок і дітей національних меншин, палення та грабування їх майна,

чим стягаєте вічну ганьбу на цілий український народ (...) шомполування

й розстрілювання українських селян та палення й грабування їх

майна зробилося вашим щоденним заняттям (...) сьогодні ніхто не

хоче з українцями говорити. Цілий культурний світ через вас трактує

167

українців не як людей, що шляхом революції борються за свою

державу, а як звироднілих варварів і звичайних бандитів (...) так звана

«Безпека» на право і наліво шомполує та катує людей.

Пресовий орган Т.Бульби-Боровця Оборона України, отже неначе

сам Т.Бульба-Боровець, у номері за серпень 1943 року (ДАРО, ф. Р-30,

оп. 2, спр. 15, ар. 6, 7) пише: Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці

з висолопленими язиками перли за німецьким фронтом і проголошували

«бандерівську самостійну» (...) Що це коштувало Україні? В першу

чергу життя півтора мільйона полонених українців, що на заклик

бандерівців пішли в німецькі руки і яких німота виморила по таборах.

Хто поверне їх українському народові? Бандера, Максим, Ришард Ярий,

чи може інший провід? (...) Що спільного з українською революцією

мають всі бандерівські безправ’я, побої, грабежі, мордування та

вбивства, яких ми є щоденними свідками. Чи існувала коли на Україні

така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від

найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як «путярами» та

«сокирниками» (...) мордувала гірше від гестапо або НКВД? (...) А

скільки жертв народу, закутування, або ганебне замучення отих голів

сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців,

безпартійних свідомих і чесних українців, які загинули тільки тому,

що були інших переконань і засуджували злочинну бандерівську

роботу (...) Дика і чужа для нас бандерівщина.

Наведені вище слова писані не «москалями», не українськими

комуністами, ані прихильником поляків, їх писав українець, ворог

більшовизму, прихильник принципів УНР. Тут процитовані тільки малі

фрагменти листів (ширше я їх процитовую у статті Рік 1943: ОУН

Бандери на Волині), але й на їх підставі можна стверджувати, що Ви

глибоко помиляєтесь, коли слово «злочини УПА» пишете в лапках,

коли з тактичних міркувань намагаєтесь відокремити УПА від ОУН.

А була ж ще «Служба безпеки» ОУН, була «Польова жандармерія»,

які до підозрілих, з наказом ОУН Бандери публічно застосовували

тортури, домагалися зізнань, підвішуючи над вогнищем. Архівн,

авторства «Служби безпеки» документи, показують, що в «слідстві» в

підозрілого, підвішеного над вогнищем, згоріли ноги по коліна, а той

і так не зізнався у провині. При нагоді скажу, що цитовані вище листи

Тараса Бульби-Боровця не поміщені у багатотомному виданні Літопис

УПА, хоч вони безпосередньо торкаються цього формування.

Професоре, замість того, щоб давати наукові докази на тему суті

і методів діяльності ОУН-УПА-СБ, Ви, щоб відвернути увагу від

168

злочинів ОУН-УПА-СБ, взялися звинувачувати органи радянської

влади у злочинах. Щоб не підозрювати мене у прихильності до цієї

влади, скажу, що мого батька, Варфоломія Левковича Поліщука (як і

понад три тисячі інших, арештованих в Західній Україні після вересня

1939 року, не враховуючи інших понад 20.000 польських громадян), у

квітні 1940 року НКВД розстріляло без суду, на підставі резолюції

Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року; мене ж з матір’ю і

двома сестрами в той же час депортували (в адміністративному

порядку) до Північного Казахстану. Не зважаючи на це і в жодному

разі не виправдовуючи радянські структури у скоєних ними злочинах,

скажу, що «спецгрупи», про які Ви пишете, мали за завдання

поборювати ОУН-УПА, і це вони робили, а що в ході здійснюваних

ними операцій мали місце зловживання (тими ж колишніми упістами),

то це окрема проблема. Тому що окремою проблемою є, навіть

бандерівські, докази злочинних масових убивств українських селян,

вчинених боі’вками «СБ ОУН» під ширмою радянської партизанки.

Крім цього, Ви, Професоре, повинні б знати, що військовий радянський

прокурор офіційно вказав на ряд злочинів, вчинених «спецгрупами» і

що їх члени, котрі їх допустилися, були притягнені до карної від-

повідальності. Є також документи, які показують, що організування

«спецгруп» було в очах деяких радянських діячів помилкою радянської

влади. При цьому слід вказати на те, що організування згаданих

«спецгруп» не натрапляло на великі труднощі тому, що «змобілізовані»

учасники УПА не погоджувалися ані з метою, ані з методами діяльності,

до застосовування яких примушувала їх ОУН Бандери. Може саме

тому НКВД був спроможний створити 156 «спецгруп», може саме

тому Б.Козак («Смок») спричинився до смерті тисячі бійців УПА і

889 членів ОУН? Цікавим було б психологічне дослідження діяльності

того ж «Смока» за час його активності в «СБ» і в «спецгрупі».

Далі, Ви пишете про сталінський набір про злочини бандерівців,

я ж кажу, що більш доказового матеріалу про злочини ОУН-УПА-СБ,

який залишив історикам Тарас Бульба-Боровець (побіч того також

документи авторства структур ОУН-УПА-СБ), не треба, щоб встановити

злочинну суть ОУН-УПА-СБ. Це правда, що в радянську епоху

радянських людей з дитинства привчали бачити в них (бандерівцях –

В.П.) ще небезпечніших ворогів, ніж самі гітлерівці. Але те ж саме ще

1943 року твердив Тарас Бульба-Боровець: українці боялися бандерівців

(бандерівців, а не примушених бути в УПА упівців) гірше, ніж

гітлерівського гестапо чи НКВД.

169

Ви, Професоре, з одного боку, вивищуєте вочевидь злочинну

«Службу безпеки» ОУН Бандери, а з другого – делікатно вказуєте на

«негативний відбиток» діяльності цієї структури. Вам повинно бути

відомо, що в рядах ОУН Бандери після визволення західних областей

України прийшло до суттєвих ідеологічних і політичних розходжень,

Ви, мабуть, знаєте, що на цю тему написав «Дубовий» у своєму

обширному, з 1946 року, елабораті (60 сторінок, шукайте в київських

архівах). Цього не можна було уникнути: ОУН була партією

фашистського типу, а більшість українців Волині були прихильниками

УНР, а для українців Великої України фашизм ОУН і поготів був

чужий їх природі. Ви, Професоре, ставите у закид Сергію Гончарову,

що він наголошує на злочинах ОУН-УПА, а не на самому законо-

проекті, який, за його словами, є сумнівним продуктом і який, за

словами того ж С.Гончарова, дуже пагано пахнет. Але погодьтеся –

Ви ж самі захищаєте ОУН-УПА як цілісну структуру – з її програмою,

метою і, мабуть, методами, й одночасно Ви в полеміці проливаєте

сльозу, кажучи, що Вам незрозумілао, чому так затято ці люди

намагаються не допустити інших (тобто упівців – В.П.) до мізерних

благ, які сучасна Україна спроможна надати ветеранам. То ж про що

Вам, Професоре, йдеться: про історичну правду про ОУН-УПА, чи,

просто, про жалість над залишками учасників УПА? Бо, на мою

думку, Вашим опонентам (і я до них належу, хоч тільки з наукових, а