Текст книги "Без права на реабилитацию. Часть 2"
Автор книги: авторов Коллектив
Жанры:
Политика
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 18 (всего у книги 21 страниц)
36 тисяч чол.). (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251; т. 100, арк. 65).
18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення “Про посилення
політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової
виучки у винищувальних батальйонах”. У лютому 1947 року винищувальні
батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції
регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. №48, де
передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів
також у всіх колгоспах для їх охорони і збройної відсічі від нападів
учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий
батальйон з підлеглими групами в селах.
У подальшому, у зв’язку із зміною обстановки в західних областях
України, ліквідацією великих формувань УПА та масовою колективізацією
сільського господарства, функції винищувальних батальйонів були
змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи
охорони громадського порядку із завданням охорони колгоспів, радгоспів,
МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх
колгоспах західних областей були такі групи.
Із звітних архівних матеріалів видно, що в 1944-1945 роках бійцями
винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників
підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано
265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищу-
вальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік.
(Арх. спр. №372, т. 98, арк. 1).
237
На початок 1954 р. в зв’язку з ліквідацією ОУН-УПА в західних
областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони
громадського порядку. (Арх. спр. №372, т. 103, арк. 20-29).
Одним із заходів у боротьбі з націоналістичним підпіллям було
виселення сімей учасників ОУН-УПА за межі України. Вказівкою
НКВС СРСР від 31 березня 1944 року №122 органам НКВС та НКДБ
республіки наказувалось:
«… Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуневцев,
а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при
столкновениях – ссылать в отдалённые районы Красноярского края,
Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество
конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. №2, арк. 4).
13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення
П59/123 про виселення сімей активних оунівців віддалені райони, на
підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та
інструкції про порядок здійснення цих заходів.
Як видно з архівних матеріалів, період з 1944 до 1955 роки з
території західних областей України були виселені у віддалені райони
СРСР 65906 сімей (203662чол.) учасників ОУН-УПА. (Фонд 2, опис 31,
пор. №3, арк. 5; опис 103, арк. 1-5, 11-12). (Арх. спр. №372, т. 100,
арк. 205).
Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН-УПА органами
НКВС-НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі
виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної
Ради, Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників,
селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників
ОУН-УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та
незважаючи на погрози з боку “СБ” ОУН-УПА, в 1944-1945 рр.
з’явилися з зізнанням 76742 учасники ОУН-УПА та їх посібники.
(Фонд 2, опис 88, пор. №29; арх. спр. №372, т. 74, арк. 162; т. 100, арк.
73).
Згідно з вказівками Центрального Проводу ОУН-б від початку
50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок
українських націоналістів на території західних областей України. Як
свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені
живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися
на території України: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень
1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або
ліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.
238
Всього за період 1944-1955 рр., як видно з архівних матеріалів, у
процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами
радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського
порядку заходів боротьби з тероризмом та іншими антидержавними
проявами з боку націоналістів, було вбито 153262 і заарештовано
103828 учасників ОУН-УПА та їх помічників, в тому числі більше
7800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних надрайонних
та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, “служби безпеки”,
а також “куренів” і “сотень” УПА.
При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61
артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 огнеметів, 358 протитанкових
рушниць, 844 станкових і 8327 ручних кулеметів, близько 26 тисяч
автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пістолетів, більше 100
тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів.
Розшукано і вилучено більше 100 друкарень з друкарською технікою,
більше 300 радіопередавачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена
значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націо-
налістичної літератури. (Арх. спр. №372, т. 74, арк. 159-160; т. 100,
арк. 73-75).
Робоча група співробітників
Служби безпеки України:
Бурлаков В.М.
Василенко М.Г.
Вижак В.А.
Лябах О.Д.
Цімох М.П.
Шевцов В.Д.
“30” липня 1993 року
№113
239
СОЛДАТСКАЯ ПРАВДА О «ПОДВИГАХ »БАНДЕРОВЦЕВ .
Апологеты украинского (галицийского)
национализма, стремясь обелить и
реабилитировать
бандеровщину,
запустили в массовое сознание миф
будто бы вояки ОУН-УПА, борясь «за
свободу» Украины, не нападали на
солдат Советской Армии, а все свои
силы направляли на борьбу с партийно-
советским
активом,
сотрудниками
госбезопасности и внутренних дел. Эта
ложь опровергается многочисленными
фактами, в том числе и содержанием
публикуемого письма.
Данное
письмо,
освещает
обстоятельства
бандитской
акции
бандеровцев,
направленной
против
раненных красноармейцев, в числе
которых оказался Руденко В.Л., было
написано 18 июня 1946 г бывшим его
Адрес на конверте
сослуживцем.
«треугольнике ».
Копию письма издателям данной
книги
передал
сын
погибшего
красноармейца Леонид Руденко, который и рассказал, что его отец
1894 г родился в Киевской обл, в 1941 г ушел добровольцем на
фронт. Воевал пулеметчиком в пехоте. В 1944 г, после третьего
ранения, находился на излечении в госпитале, расположенном на
территории Ровенской области. Группа выздоравливающих солдат, в
которую входил и отец, была направлена на заготовку сена. Во время
работы на них неожиданно напала вооруженная банда. Жертвами
бандитов стали 8 красноармейцев. Погиб и Руденко В.Л.
В 1944 г пришло извещение о гибели Руденко В.Л. Подробности
о гибели семя узнала лишь из письма его сослуживца Музыки А.Ф.,
присланное в 1946 г.
240
241
І .С .СКІБІЦЬКИЙ ,
інвалід IIгр .Вітчизняної війни .
смт .Новгородка ,
Кіровоградська область.
СХАМЕНІТЬСЯ ,ЛЖЕПАТРІОТИ !
Останнім часом деякі періодичні видання, радіо та телеканали
настійно пропонують під знаком примирення і порозуміння визнати
вояків ОУН-УПА воюючою стороною в боротьбі за визволення
України від фашистських загарбників. До цього схильний і
Президент України В. Ющенко, цього наполегливо вимагала
пропрезидентська фракція у Верховній Раді України, задекларувавши
відповідний проект закону.
З цього приводу хочу висловити свою думку і обґрунтувати своє
ставлення до цієї теми. Я є безпосереднім свідком злодіянь вояків
ОУН-УПА на терені Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської
областей України. Мені довелося нести службу в цих краях,
охороняючи продовольчі і матеріальні склади, лікарні, комунікації,
промислові об'єкти.
В нашій військовій частині у 1944—1945 роках проходив
службу хороший солдат родом з Болехівського району.
Повернувшись в жовтні 1945 року від болгаро-греко-югославського
кордону в Одесу, він був демобілізований на підставі Закону про
демобілізацію військовослужбовців, які брали участь у бойових діях і
мають загальну середню освіту. Солдатська доля розпорядилась так,
що мені в січні 1946 р. довелося декілька разів бачитися з ним у м.
Болехові. За те, що він зустрічався зі мною як товариш по воєнному
лихоліттю оунівці по-звірячому вбили його. Хлопцеві відсікли
голову і вкинули у вікно до батьків .Звірі !
У лютому 1947 р. на залізничній станції Львів військовий
комендант познімав всіх військовослужбовців з поїздів і строєм (в
колону по одному) провів біля постаменту в залі для чекання. На
постаменті стояла труна, в якій лежав понівечений труп ще одного
мого однополчанина. Він виїхав з розташування військової частини
двома днями раніше. Пасажирські вагони постійно "супроводжувала"
спеціальна група бандитів.
242
Про звірства бандерівців не можна без гніву 1 презирства
говорити. Одного разу військовий лікар зібрала в санітарний автобус
хворих і поранених солдатів, аби відправити їх до медсанбату. Купка
оунівців, знавши маршрут автобуса, перейняла його в лісі біля м.
Коломиї і спалила всіх разом з лікарем і автобусом. По мені як по
живій цілі останній постріл був зроблений 12 серпня 1946 року.
Всім прихильникам примирення і порозуміння я раджу
пошукати в архівах Львова, Івано-Франківська, Тернополя та інших
міст західного регіону підшивки газети "Вільна Україна" за другу
половину 1941 і наступний 1942 рік. Там кожна інформація
починається словами "Головна квартира фюрера". В одній із таких
інформацій є сенсаційне повідомлення, що митрополит Андрій
Шептицькии у свято-юрському соборі Львова "висвятив зброю та
благословив вояків ОУН-УПА на боротьбу в тісній дружбі з вояками
фюрера". Варто також прочитати вирок Міжнародного військового
трибуналу в Нюрнбергу. Міжнародне співтовариство визнало вояків
ОУН-УПА та їх ватажків разом з фашистською елітою військовими
злочинцями.
Занадто необачними виявилися деякі наші історики, в тім числі
доктор історичних наук О. Лисенко, заперечуючи і ревізуючи
волевиявлення міжнародної спільноти. Схаменіться, лжепатріоти!
“Ветеран України ”№ 8 (286)квітень 2006р .
243
Редакию газеты "Радянська Волинь " (г Луцк )по сетила
пожилая женщина и передала зтот материал —исповедь активной ,в прошлом ,бандеровки ,жительницы одного из сел Луцкого района ,которая многое переосмыслила в своей далеко не простой жизни .И
под конец жизненного пути своей исповедью ,которая ей далась ой
как тяжело ,решила искупить свой грех перед людьми .
СЛЬОЗАМИ БЛАГАЮ ВАС ,ПРОСТІТЬ МЕНЕ ,ЛЮДИ ...
Я, ВДОВИЧЕНКО Надія Тимофіївна, жителька Волині. Но так
як життя моє уже кінчається, то перед смертю хочу висповідатись не
у батюшки, а перед людьми, якщо мені люди простять, а я і моя сім'я
просим людей простити нас, усім посмертно, бо коли будуть читати
цей лист, то і мене уже не буде (а це усе порушить моя подруга).
Нас було у батьків п'ятеро дітей, ми усі були запеклі бандери,
брат Степан, сестра Анна, я, Надя, сестри Оля і Ніна. Сестра Анна
менше за нас усіх брала участь у бандеровщині. Ми усі ходили у
бандерах по селах і лісах, ми дньом спали по хатах, а вночі ходили і
їздили по селах, було нам дане заданіє душити людей, хто держав
плєнних руських, і самих плєнних. Цим душінням займалися
чоловіки, ми, жінки, перебирали одежу. Забирали корови і свині у
подушених людей, корови різали, свині кололи, усе переробляли,
перепікали і клали у бочки. Но коли за одну ніч в селі Романові
задушили 84 душі, хоч ніч зимою була велика, но ми не могли з тим
усім справитись, що було зверху, те забирали, а що закопане, те
оставалось (люди одежу закопували від німця). Старших людей і
старих душили, а дітей маленьких, за ножки раз вдарив головкою об
грубку чи двері, і воно готове, і на віз. Ми шкодували чоловіків, що
вони крепко намучаться за ніч, но за день одіспляться і на слідуючу
ніч у друге село. Були люди, що ховалися, але якщо чоловік ховався,
то коли жінку притиснуть, то вона скоро признається де чоловік.
На Верхівці самих перших за душили Левчук Палажку і Лічко
Максима. Палажку попросили дати холодного молока із льоха, вона
пішла давати молока, а хлопці зірвали з неї хустину і давай її
душити, а вона ще почала кричати, що хустину порвеш, за душили і
на віз, тоді поїхали по Максима. Того скоро взяли, бо той був
старенький. Звозили у Воротнівський ліс усіх. Там люди, приречені
244
на смерть, викопали дві ями 4 х 4 і углуб 4. Других на Верхівці
прибрали: Ковальчука Тилімона жінка довго не признавалась де він і
одчиняти не хотіла, но їй пригрозили і мусила одчинити, сказали їй,
скажи де він і ми тебе не троне мо, вона призналась, що у клуні у
соломі, його витягли, били, били, пока забили (він робив у
фінвідділі). А двоє дітей Степаньо і Оля, крепко були хороші діти 14 і
12 років. Оля менша, то пороздирали на дві частини, а матір Юньку
уже не треба було душити, у неї розрив серця получився. Брали
молодих здорових хлопців, щоб душити людей, так взяли із Верхівки
два брати Левчуків Миколу і Степана, і вони не захотіли душити, а
повтікали додому, ну і що ж, ми присудили їх на страту, Коли
поїхали по їх, то батько каже: берете синів і я іду, а Кольова жінка
каже (бо Коля був жонатий) берете чоловіка і я іду. Повиводили їх за
метрів 400 і Надя проситься: одпустіть Колю, а Коля каже, Надя не
просись у бандерів, ніхто не випросився і ти не випросися. Колю
вбили, Надю вбили, батька вбили, а Степана забрали живим до нас у
Романов. Держали Степана у Пугінців у льосі дві неділі і кожний
день вводили до хати в одному біллі—сорочка і штани, лягав на
стольці і били його шомполами залізними, щоб казав, де родина, но
він був твердий, нічого не зізнався, і послідній вечір побили його. І
він просився у туалет, один повів його, а була сильна заметіль, туалет
був із соломи, і Степан продер солому і втік з наших рук. Нам усі дані
давав із Верхівки земляк Петро Римарчук, Жабський і Пуць.
Ще у Воротневі знайшовся один герой. Коли пошли по його, то
він відкрив стрілянину, но усе закінчилося тим, що запалили хату і
йому кінець, а так люди прямо, немов так і треба, ніхто не
оборонявся.
У Новосілках була одна комсомолка Мотря, а Новосілки, то уже
Ровенська обл., забрали Мотрю на Верхівку до старого з Жабського у
льох і давай Мотрі доставати живою серце. І старий Саливон в одній
руці держав часи, а у другій серце, скільки ще буде битися на руці
серце, і коли прийшли руські, то сини хотіли поставити пам'ятник,
так як батько боровся за Україну.
Ішла єврейка із дитинкою, втекла із гето, спинили її, забрали,
забили і в лісі закопали. Один наш бандера ходив до дівчини-
полячки. Дали йому приказ прибрати її і він каже, думаю, де ж її
подіти, аж ідем коло криниці, я, каже, підняв її і в криницю. Рано,
каже, мати прибігає плачучи, питає, чи я не бачив, кажу, що ні, кажу,
ідем шукати, ідем понад тою криницею, я і її матір туди. Нам був
245
приказ євреїв, поляків, руських плєнних і хто переховує їх усіх
душити без ніякої пощади. Видушили сім'ю Северинів, а дочка була у
другому селі замужем. Приїхала до Романова, а батьків нема, вона у
плач, переплакала, та й давай одежу відкопувати, а бандери прийшли,
одежу вибрали, а дочку у ту ж скриню зачинили і живцем закидали
землею яму. І осталось двоє маленьких дітей, а були б дітки з матір'ю,
то і вони були б у тій скрині. Був також у нашому селі Кублюк. Його
направили у Котів, Ківерцівський р-н, на роботу. Поробив тиждень і
що ж, одрубали голову Кублюку і на палю насадили, а Кублюкову
дочку узяв сусідський хлопець, бандери приказали убити Кублюкову
дочку Соню і Василь сказав, їдемо по дрова в ліс. Поїхали, і привіз
Василь Соню мертву, сказав людям, що дерево вбило.
Жив у нашому селі Романові Ойцюсь Тимофій. Старий-старий
дід, що він сказав, так воно і буде, то був пророк від Бога. Коли
зайняв нас німець, то відразу донесли, що є такий у селі, і німці
відразу поїхали до старого Ойцюся, щоб сказав, що буде з ними... А
він їм каже, нічого я вам не скажу, бо ви мене вб'єте, переговорщик
сказав, що пальцем не зачепим, ну і він їм каже, що до Москви ви
дійдете, но звідти будете втікати як могти. І німці його не зачепили, а
коли старий пророк сказав бандерам, що душінням людей України не
зробите, то прийшли бандери, їй положили на стільці і до тих пір
били, пока не забили.
Тепер опишу про свою сім'ю. Брат Степан був запеклий бандера,
но і я не втікла від його, я ходила у всьому вишитому по-українськи і
ходила з бандерами, хоча була заміжня. Коли найшли руські, то
почали арешти, У вивозіння людей. Моя сім'я: батько, мати і дві
сестри Оля і Ніна. Вивозять їх. Оля договорилася на вокзалі і вроді
втікає, коли прийшла у Романов, то прийшли бандери, забрали сестру
Олю і задушили її. Остався батько із матір'ю і сестрою Ніною в Росії.
Мати стара. Ніна навідріз відмовилась іти на роботу робити на Росію,
тоді начальство говорить – іди робити секретарем. І тут Ніна
знайшла відповідь, сказала, що я совєтського пера не хочу в руках
держати, тоді пішли їй назустріч. Якщо ти не хочеш нічого робити, то
розпишись, що будеш видавати бандерів, і ми тебе відпустимо
додому Ніна, довго не роздумуючи, бере розписується, і пускають
Ніну додому. Ще Ніна не приїхала додому, як її чекають у селі
бандери. Коли Ніна приїхала у село Романов, то бандери збирають
збори в Кузьминих хлопців і дівчат і судять Ніну, дивіться, мов, хто
246
підніме на нас руку, то усім так буде. По цей день не знаю, де її
поділи.
Усю свою жизнь носила тяжкий камінь у серці, я ж так вірила
бандерам. Я могла любу людину продати, хто що скаже на бандерів.
А вони, прокляті бандери, і будь вони прокляті Богом і людьми на
віки вічні. Скільки вони людей передушили невинних, іще вони
хотять, щоб їх прирівняти до воюючої сторони. А з ким же вони
воювали? Із своїми сусідами, душогуби прокляті. Скільки крові на їх
руках, шо я знаю, скільки криниць, ше поними закидано, людей
вивозили, но вони і зараз не хотять вертатись на ту бандеровщину.
Сьозами умоляю Вас, люди, простіть мені мої гріхи.
(В письме сохранены орфография ,синтаксис и язык оригинала ,напечатано с незначительными сокращениями ).
247
Юрий Козлов
ГАЛИЧИНА –НЕ УКРАИНА ,
ГАЛИЦИЙСКИЕ НАЦИОНАЛИСТЫ –НЕ УКРАИНЦЫ
Последнее интервью Н .В .Струтинского *
В апреле-июле 2003 г. было опубликовано интервью с Николаем
Владимировичем Струтинским под заголовком: "В нашей стране
организовано
тотальное
искажение
исторических
событий".
Продолжение публикации не состоялось в связи с трагическими
обстоятельствами – 11 июля 2003 г. Николай Владимирович умер.
В наших беседах Николай Владимирович высказал свои взгляды
в отношении причин устойчивой деградации Украины в
экономическом, социальном, политическом и моральном отношении.
Его взгляды уникальны по своей четкости, объективности,
целенаправленности и несоответствия общепринятым объяснениям
бедственного положения Украины.
Ниже публикуются высказывания Николая Владимировича,
касающиеся Галичины, Украины и России.
Оуновцы -враги Украины ,России ,славянских стран
На вопрос, почему галицийские националисты из ОУН-УПА **,
их идейные наследники на крутых поворотах истории всегда
выступали на стороне врагов СССР, а теперь выступают – на стороне
врагов Украины, России, Белоруссии, Николай Владимирович
рассказал следующее.
Прежде всего, он назвал основную причину такой хронической
враждебности – галицийские националисты являются этномутантами
248
и, поэтому, всегда будут стремиться к захвату, покорению Украины, к
ее бандеризации и окатоличиванию.
Вторая причина – это особый менталитет жителей Галиции,
приученность признавать только силу и указания руководителей
ОУН-б (бандеровцев – Авт.), ОУН-м (мельниковцев – Авт.), слабая
информированность о реальных событиях, непонимание сущности
происходящего.
С.Бандера, А.Мельник и другие руководящие деятели обеих
ОУН прекрасно знали, что немецкие фашисты намечали не менее
половины русских, украинцев и белоруссов физически истребить, а
оставшуюся часть выселить в Сибирь, земли Украины и европейской
части России заселить немцами.
Ни о какой "незалежной" Украине и речи быть не могло.
Попытка оуновцев провозгласить "правительство" Я.Стецько 30
июня 1941 г. во Львове немедленно была пресечена путем разгона и
ареста самозванцев.
Несмотря на это оуновцы продолжали сотрудничать с СС,
Абвером, Вермахтом, Гестапо, писали верноподданнические письма
лично А.Гитлеру, которые можно прочитать в газетах того времени.
После разгрома Германии ОУН-б и ОУН-м стали сотрудничать
со спецслужбами США и Англии, предоставили свои кадры для
подрывной деятельности против СССР.
Советский разведчик Ким Филби своевременно и точно
информировал органы КГБ о заброске свыше 30 оуновских
эмиссаров, агентов спецслужб Англии и США на территорию СССР,
и все они были арестованы или ликвидированы в боях в основном на
территории Галичины.
Современные галицийские националисты теперь уже действуют
в глобальных интересах США. Американские специалисты, имеющие
отношение к вопросам стратегии, открыто хвалятся опытом по
развалу СССР и прогнозируют развал других стран по принципу
"разделяй и властвуй". По их планам Испания должна разделиться на
два государства, Канада на пять, Россия минимум на шесть
государств, а Украина на 3-4 государства и т. д.
Маскируясь под украинцев, галицийские националисты
фактически разваливают Украину, делают ее сателлитом США.
249
О статусе ОУН -УПА
Формирования ОУН-бандеровцев, ОУН-мельниковцев и ЗЧ
(закордонные части – Авт.) ОУН и УПА с юридической,
политической, военной и моральной точки зрения, это нелегальные
военные
формирования,
которые
создавались,
финансово
поддерживались и использовались СС, Абвером, Гестапо, Вермахтом
в сборе шпионской информации и открытой вооруженной борьбе
против СССР и других стран.
Эти формирования, состоявшие из галицийских националистов,
в советские времена совершенно обоснованно назывались бандами
ОУН-УПА.
О том, что ОУН-б, ОУН-м и ЗЧ ОУН соперничали между собой,
тесно сотрудничали со спецслужбами Германии в довоенный период
и во время Великой Отечественной войны, неопровержимо
доказывается архивными документами, захваченными у оуновцев, у
немецких фашистов, показаниями свидетелей, воспоминаниями
руководящих и рядовых оуновцев, опубликованных в настоящее
время.
УПА создавалась ОУН-б при организационной, материальной и
кадровой поддержке спецслужб Германии, о чем свидетельствуют
оуновские и немецкие документы. Несмотря на то, что немецкие
спецслужбы активно сотрудничали с ОУН-УПА, в своей секретной
переписке они называли их, своих союзников, не иначе как
"бандиты", "украинские бандиты".
В Украине появилось много псевдоисториков, которые,
игнорируя неопровержимые доказательства, пытаются утверждать о
борьбе ОУН-УПА против немецких фашистов и СССР одновременно.
Эти псевдоисторики и фальсификаторы пытаются дать возможность
галицийским националистам любым способом протащить проект
Закона о реабилитации ОУН-УПА. К таким "историкам" относятся
С.Кульчицкий, возглавляющий комиссию историков при Кабинете
Министров Украины, Ю.Шаповал, В.Сергийчук и др., которые ранее
служили советской власти, а сейчас выполняют задание наследников
ОУН-УПА.
Некоторые народные депутаты Верховного Совета Украины в
свою очередь делают попытки заставить большинство проголосовать
за реабилитацию ОУН-УПА; прировнять их к ветеранам Великой
Отечественной войны. Так, народный депутат Верховного Совета
250
Украины Шкиль внес на рассмотрение Верховного Совета проект
Закона "О признании воюющей стороной во Второй мировой войне
Украинскую повстанческую армию и Организацию украинских
националистов (ОУН-УПА)".
Из анализа текста проекта Закона становится ясно, что Шкиль –
это киллер истинных исторических фактов, правды и справедливости.
Для Шкиля и его единомышленников напоминаем заявление депутата
Ровенского горсовета В.Шкуратюка, сделанное под бурные
аплодисменты галицийских националистов: "Я горжусь тем фактом,
что среди 1,500 карателей в Бабьем Яру было 1,200 полицаев из ОУН
и только 300 немцев.
Николай Владимирович Струтинский, анализируя сложившуюся
ситуацию, ссылаясь на известные ему факты и документы, говорил,
что в случае признания ОУН-УПА "воюющей" стороной и
реабилитацией – противостояние между Галичиной и Украиной
усилится и закрепится, моральный и физический террор в отношении
русскоязычных участников Великой Отечественной войны, всех, кто
не поддерживает националистов, приобретет еще более агрессивный
и массовый характер.
О моральном и физическом терроре
Свои взгляды на террор Николай Владимирович изложил в
целом ряде бесед довольно подробно.
В данном случае внимание будет сосредоточено на
террористической деятельности оуновцев в период с 1991 г. по
настоящее время.
Необходимо отметить, что в настоящее время террористическая
деятельность галицийских националистов, оуновцев осуществляется
в разных формах: демонстративно и тайно, массово и строго
индивидуально. Например, в 1991 г. оуновцы пригнали из г. Ивано-
Франковска в г. Киев бензовоз под стены Верховного Совета, где
было большое количество людей и, угрожая его взорвать, выставляли
свои ультимативные требования.
Избрание в Верховный Совет Слава Стецько в Богородчанском
районе Ивано-Франковской области, и Левко Лукьяненко в
Тернопольской области сопровождалось устными и письменными
угрозами физической расправой над теми, кто не проголосует за них.
Славы Стецько – "Муха", жена Ярослава Стецько руководила ОУН в
251
Украине, умерла в 2003 году. Левка Лукьяненка работал
инструктором Львовского обкома Компартии Украины, ярый
националист за антисоветскую деятельность был осужден,
амнистирован.
К постоянно действующему морально-информационному
террору
относится
систематическая
публикация
в
СМИ,
распространение листовки с призывами "Чемодан – вокзал – Россия -
или смерть на оккупированной территории", "Жизнь москалей во
Львове должна стать нетерпимой", выставленный в центре Львова
возле входа в областную прокуратуру металлический венок с текстом
"8 травня 2000 року на цьому мicцi росiйско-мовними шовiнiстами
було закатовано нацiонального композитора Iгоря Бiлозiра".
Безумство галицийских националистов дошло до того, что они
поставили в Верховном Совете вопрос о том, чтобы посол России в
Украине В.Черномырдин выступал на пресс-конференциях на
украинском языке. С определенным умыслом было также
организовано посвящение В.Черномырдина в украинские козаки, и
как инородцу ему стали подбирать фамилию на конкурсе.
"Украiнська газета" в № 42-2003 г. опубликовала список
предлагавшихся
фамилий:
Шмаровоз,
Витька
Чмардило,
Нагломырдин, Кучмомырдин и т.д. Наконец остановились и
присвоили ему фамилию Витька Рохкало.
Галицийские националисты подняли шумиху по перенесению
Генерального Консульства России в г. Львове в другое место или
принудить уплатить большую сумму денег за обеспечение
сохранности секретов расположенной невдалеке воинской части.
Всем известно, что в Украине никаких секретов нет. Все секреты и
секретоносители находятся в США. Какие секреты могут быть в
Львове, если Лазаренко и Мельниченко все вывезли в Америку.
Обратиться к Бушу с претензиями оуновцы боятся, могут и наказать
или даже разбомбить.
Галицийские
националисты
открыто
высказывают
террористические намерения и пропагандируют их с помощью СМИ.
Так, зам. председателя УРП (Украинская Республиканская Партия. -
Авт.) "Собор" Т.Бурковский заявил: "Если вы не уберетесь из этого
помещения (здания генерального консульства РФ во Львове – Авт.) то
берегитесь. Это не угроза, а предупреждение" (Львовская газета
"Поступ" № 42-2003 год).
252
Полученные из разных источников данные, их анализ и
сопоставление с некоторыми документальными материалами,
позволяют обоснованно подозревать галицийских националистов из
ОУН-б в совершении целого ряда атентатов (террористических актов
– Авт.). Так, в конце ноября 1983 г. в центральных газетах и по
различным каналам телевидения СССР была передана информация о
неудавшейся попытке ЗЧ ОУН при поддержке ЦРУ США завербовать
в качестве агента для подрывной и шпионской деятельности Кухтяка
М.Е., ассистента кафедры ортопедии и травматологии Ивано-
Франковского Мединститута.
Непосредственным
руководителем
этой
операции
был
"Ризьбарь" – Стецько Ярослав, соратник Е. Коновальца и С. Бандеры,
террорист, неудавшийся глава так называемого "украинского"
правительства, провозглашенного 30 июня 1941 г. во Львове и
разогнанного немцами за недостаточное подчинение.
Кухтяку было предложено пересылать обусловленным способом
"Ризьбарю" сведения политического, военного и экономического
характера через Р.Портера и Д.Соуртса, работавших в консульстве
США в Киеве. Для запасного варианта были даны и адреса
работников посольства США в г. Москве.
Через "туристов" Кухтяк систематически получал десятки тысяч
долларов США, ценные предметы для выполнения задач,
поставленных перед ним. Кухтяк помог разоблачить подрывную
деятельность ОУН и ЦРУ против СССР.
Зная мстительность и коварство галицийских националистов,
органы КГБ предложили Кухтяку переезд в любой город Советского
Союза, чтобы избежать возможных трагических последствий. Однако
Михаил Евгеньевич, несмотря на предупреждения об опасности,
проявил необоснованный оптимизм и остался жить и работать в г.
Ивано-Франковске. Через некоторое время, после развала СССР и
прихода к власти галицийских националистов, Кухтяка направляют в
командировку в отдаленный район Ивано-Франковской области, где
он на следующий день после приезда на место "скоропостижно
скончался", якобы от сердечного приступа. Обычно крикливые
националистические
СМИ
об
этом
трагическом
и
сверхподозрительном событии умолчали.
Аналогичный случай произошел с профессором Львовского
филиала АН УССР В.И. Масловским.
253
Виталий Иванович писал и печатал статьи, разоблачающие
террористическую деятельность ОУН-УПА в отношении евреев,
поляков, русских и украинцев по этническим, религиозным и
политическим мотивам, за что подвергался преследованиям, а затем
был уволен из института.
На его жизнь неоднократно были совершены неудачные
покушения.
В 1999 г. Масловский издал на украинском языке книгу "С кем и
против кого воевали украинские националисты во второй мировой
войне".
Вскоре Масловский был найден в подъезде своего дома
мертвым с разможенным черепом. И в этом сверхподозрительном
случае никакой реакции в СМИ, никаких журналистских и других
расследований. Во Львовском высшем военно-политическом
училище более чем успешно работал начальником кафедры искусств
полковник Провозин В.В. По указанию спецгруппы "Руха" по
этническим и политическим мотивам незаконно досрочно Провозина
уволили весной 1992 г. Провозин – единственный в мире военный,
имевший ученое звание профессора-искусствоведа. Ни малейших
