Текст книги "Медицина доказова і не дуже"

Автор книги: Андрій Сем'янків

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 13 страниц)

Розділ 10 Deus ex machina Біорезонанс

Якби автор почав перераховувати всі наявні на ринку «медичних» послуг псевдоприлади, йому довелось би написати ще одну книжку такого самого обсягу. Різновидів лайна може бути багато, але базова субстанція завжди лишається та сама.

У цих приладів є спільна риса: майже всі вони (з винятком, який автор наведе нижче) маніпулюють людським страхом перед голками й кров’ю. Тому майже всі вони мають максимально мирний вигляд: екранчик і дротики, які тягнуться до пацієнта. Або ж якась ручка, яку треба взяти в долоню. Що може приховуватися всередині цих приладів, знає один лише шайтан. Це може бути простий електричний ланцюг, або якісь котушки з дротами, або й узагалі нічого.

Основних «принципів» дії два: апарат або міряє температуру (в одному місці, у різних ділянках, справа і зліва тощо), або ж вимірює електричне поле (у локалізації так само можливі різні комбінації). Варіант з температурою – безглуздий, бо визначення температури на поверхні тіла – найменш точний метод вимірювання 127 (чутливість 52–54 %). Варіант зі струмом – ще безглуздіший. В уявленні шарлатанів усе живе випромінює електромагнітні хвилі. У живого тіла, мертвого тіла, пухлин і мікробів частота цих випромінювань різна і специфічна. За допомогою цього апарата нібито можна робити корекцію хвиль, завдяки чому все хороше розквітне, а все погане повиздихає. Тут варто зауважити, що «електромагнітного поля тіла» як такого не існує, бо воно складається з мільярдів різниць потенціалів окремих клітин. І різниця між потужністю зарядів здорових клітин різного типу колосальна. Тому, наприклад, приєднавши до тулуба електроди, лікарі отримують кардіограму (а не якесь біополе), тому що розряди в серці перекривають електромагнітну активність нирки, вуха й соска (наприклад).

Взагалі якщо під час ознайомлення з принципом дії якогось апарата ви натрапляєте на слова: біорезонанс, біорегуляція, послідовність Фібоначчі, золотий перетин, штучний інтелект, теорія хаосу, маятники, інформаційно-хвильовий, кванти, телепортація, фрактал – з імовірністю 99 % вас намагаються розвести на гроші.

Прикладом апарата, який міряє температуру, є «Біопромінь» – розробка чи то наша, чи то російська. Після вимірювання він видає купу біохімічних і клінічних аналізів: кількість різних клітин крові, рівень ферментів печінки, рівень глюкози, практично все, що можна придумати. Насправді апарат в принципі нічого не може поміряти, бо це суперечить усім законам фізики. Смішно, але є одне дослідження, у якому при використанні апарата збіг кількості лейкоцитів (як порівняти зі стандартною методикою вимірювання) склав аж 43 % 128. Це те, що називається «пальцем у небо». Разом з тим апарат коштує 15 тисяч доларів, і за державні кошти його закупили в Маріуполі.

Прикладом біорезонансного апарата (того, що міряє електричне поле) є КСК-БАРС. Він одночасно проводить діагностику (усього тіла, усіх хвороб, усіх біомаркерів, усіх речовин і навіть психологічного стану) пацієнта й усуває всі порушення біополя, розсмоктуючи пухлини, убиваючи віруси, прояснюючи думки. Усього цього він, звичайно, не робить.

Але вже за самими обіцянками того, що буде зроблено, розважливий пацієнт устигне зробити висновки перший. Також мають насторожувати всі прилади, які показують вам здоров’я у «відсотках». Здоров’я – поняття абстрактне, і одиниць вимірювання для нього немає (так само, як їх не має, приміром, радість). Тому, якщо читачі коли небудь стикнуться із чимось подібним, автор сподівається, що вони без бою не здадуться. Нейрофідбек

Псевдотехнологія, дуже схожа на попередні два апарати, хіба що має сучаснішу назву й коштує близько 150 доларів за півгодинний сеанс. Мізансцена така сама: приємний кабінет, апарат з моніторчиком, на якому стрибають рисочки, ви лягаєте на кушетку, у вуха – навушники, до голови – електроди. Апарат починає «взаємодіяти з вашим мозком» і вчить його адаптуватися, протистояти стресу, покращувати пам’ять і підвищує когнітивні здібності (тут через кому можна дописати будь-які хороші слова, суть від цього не зміниться). Методика навіть застосовується в багатьох розвинених країнах світу, тому існують наукові дослідження її ефективності. Висновки такі: «Ефекти нейрофідбеку зумовлені ефектом плацебо. Методика призначається тим, у кого багато часу, грошей і хто хоче лікуватися саме нейрофідбеком» 129. Гемосканування

Шарлатанська методика, яка має у своїй основі цілком пристойну технологію – темнопільну мікроскопію. Простими словами: для використання звичайного мікроскопа зразки, які в подальшому будуть аналізувати, треба фарбувати спеціальними речовинами. Темнопільна мікроскопія допомагає отримати контрастніші зображення нефарбованих зразків. Чим і займаються пройдисвіти. Вони візьмуть у вас краплю крові, слини, шматочок зароговілої шкіри, волосину чи зіскоб зі слизової, засунуть його під лінзу й довго вдивлятимуться, прицмокуючи. Після цього оголосять, що у вас глисти, кліщі, одноклітинні паразити, якісь солі, кристали, пухлини, бактерії, віруси чи ще що-небудь. Навіть дадуть вам подивитись на знімок! І вам навіть може здатися, що ви бачите черв’ячка. Але, хай на що скидатиметься зображення: на опариша, Бібу, Бобу чи мешканців планети Нібіру – це все артефакти. Можливо, дослідник розмазав по окуляру кисляк, можливо, узявся пальцем за скельце, лишивши масну пляму. Або саме скельце вже давно тріснуло від сорому. Хай там як, після гемосканування вам миттєво запропонують пролікуватися. А ви так само миттєво вилетите з кабінету (як ви там узагалі опинилися?). Аутогемотерапія

АГТ – чудова методика, якщо гідроколонотерапія вже набридла, але зад продовжує шукати яскравих вражень.

Колись автор книжки відчув на собі всі переваги такого способу «лікування». Звичайний сеанс відбувається так: з вени набирають 20-мілілітровий шприц крові і вводять у сідницю, яка жила собі спокійно, нічого не підозрюючи. Наступного дня це повторюється ще раз. А потім ще і ще, поки той, хто лікує, не пожаліє вас. Або не вирішить, що «бажаного ефекту досягнуто».

Після таких страждань приємно було б дізнатися, що АГТ є високоефективною методикою від багатьох хвороб.

В одному з досліджень виявлено, що АГТ чудово допомагає від кропив’янки (алергічний дерматит) 130. Правда, плацебо, за висновками самих дослідників, дає той самий ефект.

В іншому дослідженні за допомогою АГТ лікували від герпесу 131. Лікували, але дизайн дослідження повністю провалили. Не було жодного засліплення, плацебо-контролю і рандомізації. Що не дозволяє довіряти висновкам дослідження зовсім.

Є, звісно, публікації, які кажуть дещо інше. Зокрема, що АГТ – науково не доведена методика 132.

А в дослідженнях на тваринах (добре, що хоч хтось вирішив пожаліти людей) АГТ не продемонструвала жодних ефектів, крім запалення та набряку в місці ін’єкції 133.

Останніми роками АГТ в чистому вигляді поступово відходить у минуле (мабуть, через свою «незрівнянну» ефективність). На зміну їй приходить вливання власної озонованої крові. До вени під’єднується система, яка забирає кров, проганяє через спеціальну машинку, де відбувається «очищення крові озоном», і повертає кров назад до господаря.

Щодо цього методу є певна кількість теоретичних праць, які нас мало цікавлять. Бо набагато корисніше знати, що ж ми маємо в клінічній площині.

А поки що маємо таке. Різні варіанти озонотерапії можуть призводити до тяжких побічних ефектів та смерті 134. І не має значення, що ви збираєтеся лікувати (прикрість у тому, що частина клієнтів іде на цю процедуру добровільно без жодних хвороб, для профілактичного «очищення крові»). Ризики врізати дуба однакові для всіх.

Звідки береться вся ця небезпечна маячня?

Так сталося, що епоха карколомних відкриттів, які перевертають світ з ніг на голову, взяла паузу. Ми не відкриємо нового континенту, не здійснимо ще раз поділу ядра атома, не винайдемо повторно антибіотиків.

Але медична галузь у ХХІ столітті конкурентна як ніколи. І справжні прориви в ній сьогодні здійснюються за допомогою робототехніки, нанотехнологій, генної імунології тощо.

Як не зникнути під напором сучасної науки «геніям» країн третього світу чи західним не надто талановитим ескулапам? Правильно: відкопати дику ідею столітньої давнини і пробувати відшукати в цій купі застарілого перегною нові перлини.

Аутогемотерапія, гіпербарична оксигенація, кровопускання, магічні корінці, озон, біоенергетичні установки, гомеопатія, нелюдські клізми – і взагалі все підряд, аби було дешево та ефектно.

Говорити й писати про це багато, наукоподібно, впевнено.

«Здаватися», а не «бути» – ось шлях справжнього шарлатана.

А піпл, як то кажуть, схаває.

127 https://bit.ly/2usdhaE

128 https://bit.ly/2LiTcgB

129 https://bit.ly/2JuztJ9

130 https://bit.ly/2PrP3ct

131 https://bit.ly/2ESNct2

132 https://bit.ly/2OgTiCL

133 https://bit.ly/2Pu9Mfv

134 https://bit.ly/2zizGsr

Розділ 11 Найстрашніший розділ книжки Небулізація

Небулайзери – це медичні прилади, щоб доставляти ліки просто в легені інгаляційно. Принцип дії на пальцях такий: препарат заливається в небулайзер, далі під дією ультразвуку лікарська речовина розбивається на надзвичайно маленькі краплинки, утворюючи туман. А потім пацієнт дихає цим лікувальним туманом.

Водночас небулайзери у ХХІ столітті – страшна кара українського народу. Бо кількість родин, які придбали небулайзер, – астрономічна. Згідно із сучасними науковими даними та провідними медичними гайдлайнами, небулайзери зазвичай застосовують за дуже обмеженого переліку захворювань: астма, бронхоектатична хвороба, хронічне обструктивне захворювання легенів, муковісцидоз. В Україні ж їх регулярно рекомендують купувати для лікування звичайного кашлю та застуди. А іноді навіть для профілактики цих станів. Жертвами небулізації найчастіше стають діти.

Тут автор мусить обмовитися, що не має жодних претензій до небулайзерів як до технології, тим паче, коли вона використовується суворо за обґрунтованими показаннями. Тому в цьому розділі йтиметься про лікарські препарати, які призначаються українськими лікарями для вдихання через небулайзер.

Спойлер: якщо існує медично-наукове пекло, воно починається на цих сторінках. «Декасан»

Можливо, у деяких читачів складеться враження, що автор – дуже упереджений щодо лікарських препаратів радянського походження тільки з причини, власне, їхнього походження. Ну що ж, частка правди в цьому є. Але, на щастя, ми живемо в епоху інтернету, коли науковці всього світу надзвичайно цікавляться взаємним досвідом і постійно намагаються повторити дослідження одне одного.

Так от, праці зарубіжних колег із застосування «Декасану» щодо живих людей – відсутні. Існує кілька статей родом із пострадянського простору. Але їх не варто сприймати як джерело об’єктивної інформації. Не через слов’янофобію або ще якісь нетолерантні штуки. Просто коли купка з кількох лікарів – єдині, хто пише про препарат, уживаючи при цьому комерційні назви (чому це підозріло – читайте в розділі «Хто знає істину»), а їхні публікації висять на сайті виробника… Є великі ризики, що це – не наука, а фікція (що водночас не є прямим доказом неефективності препарату).

Однак нечистоплотність публікацій проявляється, наприклад, ще й так: автор висвітлює рекомендації Surviving Sepsis Campaign 135 і періодично ввертає пасаж про «Декасан». А це вже відверта маніпуляція, бо в жодних рекомендаціях його немає й близько. Теоретично в голові незазомбованого читача такий підхід має викликати миттєву відразу, а на препарат кинути важко позбувну тінь.

Можна, звісно, виправдовувати радянські препарати інакше: американцям і європейцям невигідно реєструвати й досліджувати в себе такі прекрасні ліки, бо… Далі продовжити складно, хіба що ви досі мислите категоріями «холодної війни». А можливо, крім нас ніхто більше не наважився розгадати секретну формулу? Доведеться розчарувати: декаметоксин висить у міжнародному реєстрі сполук з 1971 року. Американці навіть номер йому дали 136.

Крім того, маємо приклад відвертої брехні. В інструкції виробник стверджує: «Вірусів, стійких до дії препарату, не виявлено». Мабуть, тому, що не старалися виявити. Навіть з огляду на механізм дії (який також описаний в інструкції) «Декасан» впливає на фосфоліпідну оболонку. Відтак віруси, що не мають подібних структур (а такі є), будуть нечутливі. Ось, будь ласка, є дані, що «Декасан» зовсім не діє, зокрема на респіраторні аденовіруси 137.

Дрібниця? Звичайно. Але чи точно це єдине хибне твердження в інструкції?

Як уже згадувалося, про сам «Декасан» наукових праць мало. Але про клас четвертинних амонієвих сполук QAC (до авторів про які належить наш покірний слуга) – предостатньо.

Наприклад, дослідження з далекої Малайзії 138. Величезна частота генів резистентності до QAC у Acinetobacter baumannii, а це один із головних збудників внутрішніх інфекцій.

У США виявили, що резистентність до QAC наростає в резистентного золотистого стафілокока 139.

Те саме стосується синьогнійної палички 140. В опікових пацієнтів ця бактерія щедро наділена генами резистентності до QAC.

Подібні проблеми реєструються не лише в заморських краях 141. Ще у 2009 році норвезькі вчені доповідали, що збільшення резистентності до цього QAC загальновідоме. І вважають, що треба зменшувати використання цих сполук. Як розуміють читачі, з 2009 року популярність в Україні декаметоксину лише зростала.

В інструкції виробник обіцяє, що «Декасан» збільшує чутливість мікробів до антибіотиків. Але дані досліджень переконують, що використання QAC спричинює ріст і поширення перехресної резистентності до деяких протимікробних препаратів (тобто бактерії, яких намагалися вбити QAC-антисептиком, не тільки здатні бути стійкими до нього, а ще й зможуть протистояти певним антибіотикам) 142.

З 1971 року декаметоксин дедалі ширше призначався лікарями. Як можна зрозуміти з попереднього огляду літератури, деякі мікроби просто мусили стати резистентними до нього. А коли вони стають резистентними, це відбувається на генетичному рівні (тобто такі бактерії-командос поширюють свою популяцію, заселяючи все нових і нових особин).

Однак після розпаду СРСР тим особливо ніхто не переймався, адже останні спроби перевірити мікробну чутливість до декаметоксину були в 1990 році.

Що ми маємо врешті?

Про «Декасан» немає актуальних даних. Жодних перевірок чутливості, жодної статистики ефективності його використання. Лише оплачені виробником дослідження й голослівні твердження в інструкції (подекуди відверто неправдиві).

Якою має бути природна реакція науково-медичної спільноти? Може, перевірити, чи багато резистентних мікробів до цього антисептика, і спланувати розумне його використання? 143 Але в нас чомусь діють інакше: спринцюють і заливають усіх «Декасаном» і в хвіст і в гриву (та в багато інших природних отворів). Адже написано, що він допомагає. Було написано, десь і колись. Перевіряти, звичайно, ми це не будемо.

Якщо читачі захочуть виконати веселий челендж, хай знайдуть бодай одну-єдину англомовну публікацію, де буде написано, що «Декасаном» можна дихати. Це наперед провальна ідея, бо антисептиками через небулайзер дихати не можна!

«Декасан» – це антисептик, яким обробляють руки, каталки, брудні хірургічні інструменти, промивають розвалені туберкульозні каверни в легенях, і аж ніяк не дають його дітям при респіраторних інфекціях.

Хоча виробник каже дослівно: «Декасан – інгаляційний антисептик при будь-якій застуді» 144.

Тільки є одна проблема: офіційна інструкція до «Декасану», яку надає сама фірма-виробник 145. До цієї інструкції є багато питань, але уявімо, що все написане там – правда. Цитата: «Застосовують для лікування дітей з 12 років з хронiчним бронхiтом у фазi загострення» і ще «При інших показаннях досвід застосування дітям до 18 років відсутній». Виробник «Декасану» сам каже, що серед дітей до 12 років «Декасан» не досліджувався! І взагалі показаний тільки старшим дітям із загостренням хронічного бронхіту. А не «при будь-якій застуді». Навіть на рекламному постері маленькими літерами знизу написано: «Дозволено дітям з 12 років» 146.

Але хто ж читає маленькі літери, правда? Батьки просто інгалюють свою малечу ледь не з перших днів життя. (Батьки, може, і себе «Декасаном» інгалюють, але їх автору не так шкода, як дітей, яких нема кому захистити від дорослої глупоти чи неуважності.)

Ніде у світі (крім пострадянського простору) «Декасан» не використовується взагалі, навіть для миття йоржиків у вбиральні. Тим паче – у небулайзері для дітей.

Крім того, виробник стверджує, що «Декасан» якимось магічним чином діє на мікроорганізми, а на людські клітини не діє взагалі. Як тоді пояснити «вiдчуття жару за грудиною», що його виробник сам указує як побічну реакцію? Запитань ще мільйон. Але автор сподівається, що розумним людям буде досить уже сказаного.

Небулізація «Декасану» при застудах (тим паче малим дітям) – це абсурдна, бездоказова, не досліджена і потенційно небезпечна ідея. Амінокапронова кислота (АКК)

АКК – чудовий препарат для профілактики й лікування вірусних інфекцій у дітей! Ну, принаймні так стверджує виробник на своєму сайті 147.

Розберімося, що в цьому правда.

АКК прекрасно відома і застосовується в усьому світі. Тільки чомусь не для лікування грипу, а при кровотечах, коли треба «загустити» кров.

В усіх фармацевтичних базах написано: «АКК – антифібринолітик», тобто препарат, який не дає розчинятися тромбам. Для організму людини критично важливо, щоб кров мала оптимальну в’язкість (не витікала з усіх отворів і не закупорювала судини). Тому щомиті в наших венах і артеріях протиборствують дві половинки системи згортання. У разі кровотеч у місці пошкодження судин починає інтенсивно утворюватися тромб, який затикає дірку і рятує нас від смерті. У деяких випадках медики вважають за доцільне втрутитися в процес і трошки «придушити» протизгортальну систему. Саме з такою метою використовують АКК 148 149 150 151 152.

Автор уже чує збентежені коментарі: «Дякуємо, дуже дякуємо за цікаву історію. Але до чого тут діти, застуди, небулайзери й оце от усе?».

Усе просто, за задумом однієї української фармацевтичної компанії, АКК чудово підходить для лікування захворювань дихальних шляхів. Якщо ніхто у світі цим препаратом інфекції не лікує, у який конкретно науковий мозок прийшла така чудова ідея? Виробник з радістю дає нам перелік літератури 153. Усі праці значаться за авторством однієї особи, пана Лозицького. (Не питайте, хто це, автор з ним не знайомий. На щастя.) Тут можна ознайомитися з добіркою його «наукових здобутків» 154.

Від 1982 року пан Лозицький пропонував лікувати за допомогою АКК усе підряд: грип, пташиний грип, віруси у ветеринарії, антибіотикорезистентність, ВІЛ/СНІД, герпес, аденовіруси тощо. Переважна кількість його досліджень були виконані на мишах або культурах клітин. На людях адекватні клінічні дослідження не проводилися. І навіть там немає жодного слова про небулайзери.

Близько 35 років ці наукові доробки лежали в тіні. А потім настала зима 2009/2010 року, і під шумок свинячого грипу препарат АКК отримав новеньку інструкцію до використання. З нею можна ознайомитися на сайті виробника 155 (жодного слова про небулайзер). Знаєте, як можна застосовувати АКК, згідно з інструкцією? Пити або закрапувати в ніс. Тобто єдине місце, де рекомендується вдихання АКК через небулайзер, – сайт виробника. Це неофіційна інформація, не перевірена ніким.

Даєте дитині інгалюватись АКК? Знайте: робите це на власні страх і ризик, а відповідальним за це не буде ніхто, бо ви порушуєте офіційну інструкцію до препарату.

Але чи є взагалі якісь ризики?

Насамперед запалення (яке супроводжує інфекцію) саме по собі підвищує згортання крові. АКК діє в тому самому напрямку. Що потенційно може призводити до тромбоутворення.

В інструкції зазначають: «Даних щодо обмеження застосування у дітей немає». У рекламних матеріалах узагалі закликають застосовувати з перших днів життя 156. Але чому тоді сказано, що матерям у разі застосування АКК треба припиняти грудне вигодовування? Невже є небезпека для дитини, яка може отримати АКК з грудним молоком?

Відповідь на цю логічну суперечність дасть американська інструкція до АКК: «Ефективність і безпечність у педіатрії не досліджувалася». (Про те, що ніяких інфекцій у показаннях до застосування там немає, можна не згадувати 157.)

Американці пишуть, що АКК не можна застосовувати без лабораторних аналізів згортальної функції крові. Чи всі батьки перевіряють своїй малечі коагулограму (набір тестів згортання крові) перед кожним прийомом АКК?

АКК прекрасно всмоктується в кровотік, тому, коли дитина його вдихає, можна бути впевненим, що препарат швидко потрапляє в кров. А оскільки АКК аж ніяк не фуфломіцин, потенційні побічні ефекти цілком реальні й дуже серйозні.

Підсумуймо.

Небулізувати АКК в разі інфекції – це давати не той препарат від не тієї хвороби, не тому пацієнту і не в той спосіб, порушуючи інструкцію і наражаючись на небезпеку ускладнень, без жодних доказів позитивного ефекту.

Це небезпечно, бездоказово, але модно і стильно. «Лорде Гіаль»

Звісно, для цілковитої небулайзерної гармонії нам потрібен третій персонаж.

«Лорде Гіаль» – чергова бовтанка (гіпертонічний розчин натрію хлориду + гіалуронова кислота), яку рекомендують вдихати через небулайзер дітям із аденоїдами, інфекціями носоглотки, сезонним та алергічним ринітом.

Уважний читач інструкції помітить, що в ній відсутні опис фармакологічної дії, взаємодія з іншими препаратами, інформація про передозування 158.

І це невипадково. Бо, згідно з інструкцією, «Лорде Гіаль» НЕ Є лікарським препаратом! Він зареєстрований як «медичний виріб».

Медичні вироби (вироби медичного призначення, медична техніка) – це системи, пристрої, транспортні засоби, устаткування, пристосування, приладдя, інструменти, перев’язувальні й шовні засоби, ємності для зберігання зразків, калібратори, програмне забезпечення тощо 159.

Ну, загальну картину ви вловили, правда?

«Лорде» – виріб. Отже, фармакокінетики й фармакодинаміки виробникові можна було не досліджувати. Чому його не зробили препаратом? Бо так швидше й дешевше. Можна не проводити клінічних досліджень, не треба доводити ефективності. Люди все одно інгалюються, бо їм себе не шкода.

Цікаво, що навіть звичайний розчин натрію хлориду у воді – це ліки, а не виріб! 160

135 Провідна світова організація, яка займається розробкою протоколів лікування сепсису, тобто тяжкої загальної інфекції в організмі.

136 https://bit.ly/3sZVvYu

137 https://goo.gl/dFpge3

138 https://bit.ly/3cUhtXs

139 https://bit.ly/3fR24sS

140 https://goo.gl/n5BbGa

141 https://shrtm.nu/1uB8

142 https://goo.gl/UH4F3N

143 Поширена практика – ротація антисептиків. Тобто в окремій лікарні чи відділенні складається графік: місяць використовуємо антисептик А, наступного місяця – В, і так по колу. Робиться це для того, аби мікроби не встигали «звикати» до того, чим їх труять.

144 https://goo.gl/aT7SC8

145 https://goo.gl/rrb7Pf

146 https://goo.gl/RuVcPw

147 http://bit.ly/2FeuN9P

148 http://bit.ly/2I4F1rh

149 http://bit.ly/2Fp9hyl

150 http://bit.ly/2oRFynw

151 http://bit.ly/2thYS2L

152 http://bit.ly/2oRFAf8

153 http://bit.ly/2Fq8iOh

154 http://bit.ly/2I5xA31

155 http://bit.ly/2I73YCm

156 http://bit.ly/2FeuN9P

157 http://bit.ly/2FV9J5o

158 https://bit.ly/2Qzajdj

159 https://bit.ly/2Ps7tKG

160 https://bit.ly/2OG14WZ