Текст книги "Медицина доказова і не дуже"

Автор книги: Андрій Сем'янків

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 13 страниц)

Розділ 7 Не фуфломіцини «Есенціале»

Цей препарат належить до так званих гепатопротекторів, тобто препаратів, які захищають печінку. Чому «так званих»? Бо подібного терміна в авторитетних медичних настановах не використовують. Його широко вживають лише на пострадянському просторі. Чому – доволі очевидно. За кількістю випитих літрів алкоголю на рік колишні республіки СРСР задніх не пасуть ніколи. Алкоголізм є однією з головних причин передчасної смерті серед населення, а «страх за печінку» – вічно актуальна турбота для багатьох громадян. Саме тому гепатопротектори, зокрема «Есенціале», так добре продаються «в нас» і не продаються «в них».

Чи не вся доказова база (якщо її можна так назвати) для цього препарату була написана одним-єдиним дослідником, паном Gundermann K. J., якого далі для простоти ми називатимемо просто Гундерман.

У 2011 році він опублікував великий огляд гепатопротекторів, де зібрав усі-усі дослідження 84. Не лякаймося кількості сторінок, а погортаймо їх. Першою кидається в очі відсутність опису методології. Як він порівнював результати тих досліджень? Як їх добирав? Як відбраковував? У доказовій медицині, навіть якщо дослідник не проводить експериментів, а просто аналізує вже наявні публікації, існують чіткі вимоги до методології та статистичної обробки. Якщо їх не дотримуватися, можна легко опинитися в ситуації, коли слони додаються до котлет, а висновки, які отримують після цього, не відображають реальності, від слова взагалі.

Крім того, у багатьох публікаціях зазначено, що послуги Гундермана з написання статей оплачує компанія Abbott Laboratories. Трошки ґуґлу – і дізнаємося, що підрозділ Abbott Індія випускає… Essentiale-L! 85

Отже, маємо конфлікт інтересів.

Кожен зі знайдених фактів сам по собі ні про що не свідчить. Але, якщо зліпити докупи сумнівну якість статей, оплату від спонсора і те, що Гундерман – чи не єдиний у західній медицині ентузіаст, який десятиліттями відстоює ідею ефективності фосфоліпідів (діюча речовина «Есенціале»), можуть виникнути правомірні підозри. І справді, якщо «Есенціале» так допомагає, де сотні досліджень від сотень різних лікарів? Адже про справді ефективні препарати пишуть буквально всі, з усіх країн світу.

І врешті-решт, головне запитання: чому препарат «Есенціале» представлений у переліку продуктів компанії «Санофі» в Україні, Росії, Казахстані та відсутній у портфоліо тієї самої фірми у Великій Британії, Німеччині, США?

Чому якщо ви живете в Західній Європі, то «Есенціале» зможете купити лише на eBay, де він буде зафіксований як харчова добавка? Чи може так статися (і автор тут ні на що не натякає), що доказів ефективності цієї речовини було недостатньо, щоб її визнали ліками в цивілізованих країнах?

Чергова загадка, масштабів більших, ніж єгипетські піраміди та Бермудський трикутник. Анальні інтерферони

Іншого заголовка автор дібрати просто не міг. Адже всі, хто має дітей, у певний момент стикалися з призначенням «противірусних свічок» своїм малюкам від педіатра чи сімейного лікаря.

Шморгаєш носом? Підставляй зад!

Концепція надзвичайно рідна і звична для нас. Настільки, що мало хто цікавиться: які таємниці приховують інтерферони у свічках? Розгляньмо їх на прикладі популярного «Віферону» (діюча речовина – інтерферон альфа 2б [ІФА-2б]).

Під час читання інструкції виникає декілька запитань.

А що, «Віферон» добре засвоюється у прямій кишці? Всмоктування в кров супозиторіїв (фармацевтична назва для «свічок») суттєво залежить від «наповнювача», яким у Віфероні є какао-масло, його замінник або таємничий «кондитерський жир» 86. Виявляється, що какао-масло застаріле й у світі переважно не використовується, бо є хімічно нестабільним. Крім того, у склад свічок додають усякі гігроскопічні речовини, щоб натягувати в пряму кишку воду (якої там у нормі небагато і без якої ліки нормально не засвояться). Крім того, молекули ІФА-2б дуже великі, тому пройти крізь стінку кишки їм не надто просто. У прекрасній науковій праці зі скромною назвою «Ректальний шлях лікування дітей у ХХІ столітті» 87 можна дізнатись, які ліки у світі використовуються в супозиторіях, і (о жах!) інтерферону ви там не знайдете.

А що, «Віферон» не має побічної дії? На офіційному сайті препарату є цілий розділ під назвою «Безпека» 88. Там указують, що єдина побічна дія – індивідуальна непереносимість препарату (себто алергія). Натомість в інструкції до закордонного ін’єкційного ІФА-2б з 14 по 30 сторінку описуються побічні ефекти, серед яких: інфаркт, суїцидальні спроби, апластична анемія, сліпота, незворотне ураження щитоподібної залози, летальне ураження печінки, саркоїдоз легень і решта страшних станів 89. Абортивний ефект і безпліддя йдуть на закуску. Можливо, тому інтерферони в цивілізованих країнах застосовують при гепатиті С та онкологічних захворюваннях, коли користь переважає ризик? А от нашим «Віфероном» можна лікувати шмарклі. І вагітним, і малим дітям. А все тому, що він уводиться в пряму кишку. Виробник каже, що це дозволяє препарату зменшити токсичність. Але незалежно від того, куди вводяться, зрештою інтерферони мають потрапити у кров, щоб реалізувати свій вплив. Тому пазл усе одно не складається: та сама речовина – і така різниця в побічних ефектах. Одна з потенційних розгадок елегантна і проста: можливо, у «Віфероні», крім кондитерського жиру, нічого немає? Інакше серед дітей із сезонним вірусним захворюванням після лікування інтерферонами виживали б далеко не всі. Виробник сам, опосередковано, цей факт підтверджує, наголошуючи, що «у „Віферону“ аналогів немає. Будь-який інший інтерферон матиме страшні наслідки!» 90.

А що, є доказова база? Дослідники Кохрейнівського центру ще у 2007 році дійшли висновку, що ефективних противірусних препаратів проти ГРВІ не існує 91. В одній когорті з «Віфероном» перебуває «Лаферобіон», серед показань якого лише ГРВІ 92. Цікаво, що він позиціонується як імуностимулювальний засіб. Тимчасом як ідентичний за складом «Віферон» (виробник наголошує!) НЕ Є імуностимулятором. Не можна також не згадати про прекрасний «Анаферон». Це гомеопатичний засіб, який має з інтерферонами ще менше спільного, ніж описані раніше препарати. Чому гомеопатія не працює – можна прочитати у відповідному розділі.

Головне, що треба знати про інтерферони тим, хто живе в Україні.

Інтерферони в пряму кишку ніхто за межами пострадянського простору не пхає.

Справжній інтерферон – серйозні ліки від страшних хвороб з потенційно страшними побічними ефектами.

Гомеопатичних інтерферонів не буває «Актовегін»

Це один з тих препаратів, які можуть урятувати людину майже від усього: від шкірних уражень, опіків, ран, інсультів, порушень енергетичного балансу тощо. Виготовляється актовегін із крові корів (розумне слово «гемодериват» додає +10 до науковості).

Найвідоміше дослідження щодо актовегіну було опубліковане в журналі Stroke у 2017 році і стосувалося відновлення розумових функцій у пацієнтів після інсульту 93. Оскільки дослідження оплачувалося спонсором, висновки вийшли максимально схвальні. Але вчені намагалися не акцентувати зайвий раз на тому, що в групі актовегіну повторних інсультів було у 2,5 раза більше, ніж у групі плацебо.

Окрема річ – актовегін у контексті спортивної медицини. Протягом певного часу він був занесений у список Міжнародного антидопінгового агентства. Однак ефективність актовегіну, мабуть, така висока, що зараз він навіть не вважається допінгом 94.

Попри всі гучні заяви, наукові праці й шалену популярність у Східній Європі, виробник актовегіну так і не зміг ліцензувати його як лікарський засіб у Канаді та США.

84 https://goo.gl/mTiLch

85 https://goo.gl/C8JVpe

86 https://goo.gl/vSaHQL

87 https://goo.gl/AKqBm3

88 http://viferon.su/bezopasnost/

89 https://goo.gl/G3Y6G6

90 http://viferon.su/viferon/

91 https://goo.gl/XRpXpR

92 https://goo.gl/GgsyWm

93 https://goo.gl/TxQN38

94 https://bit.ly/3sZbbLM

Розділ 8 Ми теж можемо!

У цьому розділі автор хоче довести читачеві, що українці – нічим не гірші за інші народи, принаймні коли це стосується виготовлення сумнівних препаратів. Складати повний перелік таких ліків – справа заздалегідь приречена на провал, тому увазі читача буде запропоновано лише кілька представників, зате еталонних. «Реосорбілакт»

Хто не чув про ці ліки?

В Україні їх призначають усім, завжди і від усього: від крововтрати, діабету, інсультів, черепно-мозкових травм, серцевих захворювань і просто так, коли лікар не знає, що призначити, але щось треба.

Регулярно входить у десятку найпопулярніших препаратів у аптеках.

І можна було б просто порадіти такому успіху, але ми не будемо. Основна діюча речовина реосорбілакту – сорбітол. Спирт, який широко використовується в ролі цукрозамінника. Для більшості людей абсолютно безпечний. Крім тих, хто має спадкову непереносимість фруктози. Якщо вони його їстимуть – нічого страшного не буде: сорбітол погано всмоктується. А от внутрішньовенне вливання – абсолютно інша річ.

Частота непереносимості фруктози складає близько 1 випадку на 20 тисяч людей 95. Для таких осіб перша доза реосорбілакту може бути останньою 96. Прояви отруєння включають падіння рівня цукру, лактат-ацидоз (закислення крові), гостру печінкову недостатність 97. Незворотне ураження органів відбувається після інфузії 30 г сорбітолу 98. В одному півлітровому флаконі 6 % реосорбілакту якраз міститься така кількість цієї речовини.

Шкода, але не всі люди з непереносимістю фруктози про неї знають. І виробник це прекрасно розуміє. Адже в інструкції до препарату виробник радить проводити пробу перед повноцінною інфузією реосорбілакту 99. Але, по-перше, автор книжки, який працював із призначеннями реосорбілакту протягом 15 років, жодного разу не бачив і не чув, щоб хтось проводив пробу. А по-друге, у Європейських настановах пишуть, що проба на толерантність до сорбітолу така ж небезпечна, як і його повноцінне вливання 100.

Яке ставлення до інфузій сорбітолу на Заході? 101 У Швейцарії з 1989 року вважають: «Багаторічний досвід свідчить, що отримати інформацію про непереносимість фруктози і уникнути ускладнень не вдається… Сорбітолумісні розчини для інфузії більше не мають місця в наших лікарнях» 102.

У США з 2009 року кажуть: «Інфузійні розчини із сорбітолом більше не продаються через ризик побічних ефектів» 103.

У «Міжнародній енциклопедії побічної дії ліків» за 2016 рік написано так: «Інфузії сорбітолу можуть спричинювати лактат-ацидоз. У деяких країнах він виключений з переліку дозволених препаратів».

Якщо ризики реальні, а виробник про них знає, для чого він пропонує нам іти на такі ризики?

Згідно з інструкцією, причини дві:

«Сорбітол покращує мікроциркуляцію і перфузію тканин». Звідки це взято – невідомо. Жодних якісних клінічних досліджень на підтримку цього тезису немає.

«Сорбітол використовується для енергетичних потреб». Відновлює енергетичні потреби? Це ми можемо, на щастя, перевірити за допомогою олівця й ручки. Максимальна доза реосорбілакту в інструкції – 1800 мл 104. Це 108 г чистого сорбітолу. Калорійність його складає 2,9 ккал/г 105. Загалом у нас виходить 313 ккал. Це, на думку деяких спеціалістів, має закрити енергетичні потреби організму. Цікавий факт: у середньому в організмі голодної людини є близько 500 г глікогену. (Це аналог крохмалю, але у тварин. Коли глікоген розпадається, з нього утворюється глюкоза, яка і є джерелом енергії 106.) Така кількість глікогену еквівалентна 2000 ккал. Без усяких сорбітолів. Ті самі 2 тисячі ккал – середнє значення основного обміну людини (тобто мінімальної кількості енергії на добу, яка необхідна для базового підтримання життя). Щоб таку кількість енергії забезпечити за рахунок «Реосорбілакту», треба перелити протягом однієї доби майже сім максимально допустимих добових доз! Здається, не потрібно мати докторський ступінь у медицині, щоб запідозрити щось не те.

У цивілізованому світі сорбітол використовують тільки як проносне (внутрішньо) або як рідину для промивання порожнин тіла в хірургії 107 108 109 110.

Чому знову така разюча відмінність між нами й західною медициною? Можна було б удатися до звичних завивань про наше містечкове «ноу-хау». Але сорбітол прекрасно відомий у світі вже майже сто років. Його дослідили, використали й відмовилися від внутрішньовенного введення.

Натомість в Україні – він у почесному топі препаратів.

Найстрашніше те, що лікарів навіть не потрібно змушувати призначати «Реосорбілакт». Ми самі його з радістю крапаємо всім підряд, незрозуміло для чого. Точніше, зрозуміло. «Реосорбілактом» лікують, коли більше нічого не можуть придумати, за звичкою, через брак знань, для міфічної «детоксикації». І мало хто готовий визнати, що доказова база цього препарату нульова. Зате він чудово продається в колишніх республіках СРСР та деяких країнах Африки 111. «Тівортін»

За хімічною структурою це аргінін у поєднанні з аспартатом. Тобто розчин амінокислот. (Це ті штучки, з яких у нашому тілі будуються білки.)

Призначають «Тівортін», будьмо відверті, направо й наліво, особливо в неврології й акушерстві. Оскільки склад препарату досить тривіальний (бо як можна теоретично обґрунтовувати лікувальний ефект звичайних амінокислот, яких і так повно в організмі?), нам не залишається нічого, крім як подивитися на практичні докази його ефективності.

Найбільша онлайн-бібліотека медичних публікацій PubMed за запитом «tivortin» видає сім статей. Усі вони походять з пострадянського простору, і жодна не описує рандомізованого дослідження. Тобто якісно, відповідно до сучасних стандартів «Тівортін» ніхто не вивчав. Або ж дослідження є, але світ про них не знає.

Оскільки вже на цьому етапі ми, як адвокати «Тівортіну», зайшли в глухий кут, шукаймо за основною діючою речовиною.

За запитом «arginine» знаходимо вже тисячі праць. Більшість з них стосуються теоретичної й експериментальної біохімії. У клінічних (там, де лікували людей) публікаціях визнається важливість аргініну (ще б пак, без амінокислот жити неможливо) і потенційна користь його додаткового вживання. Але є кілька «але»:

ідеться про виснажених пацієнтів у критичному стані (сепсис, тяжка травма тощо). Тобто тих, у кого порушене живлення, хто нормально не харчується в силу тих чи інших причин;

добова норма споживання аргініну в здорової людини – близько 6 грамів;

у публікаціях про виснажених голодом пацієнтів ідеться про додаткові 20 і більше грамів на добу, щоб здолати дефіцит амінокислот;

відповідно до інструкції «Тівортіну», його максимальна добова доза складає 8 ложок. У перерахунку вони містять загалом 4,56 грама аргініну;

ту саму кількість аргініну можна отримати зі 130 грамів арахісу чи 85 грамів гарбузового насіння;

вартість максимальної добової дози «Тівортіну» приблизно в 3,5 раза перевищує вартість тієї самої кількості аргініну в перерахунку на арахіс.

Але не варто забувати, що арахіс до того ж може бути зі смаком бекону! І запивати його добре пивом, яке теж містить аргінін.

Якщо читачів не надто зацікавили фармакоекономіка й пиво, можна перейти до метааналізів аргініну (тобто великих публікацій, де зібрані воєдино десятки клінічних досліджень, що дає змогу робити надійні висновки про препарат) 112.

Немає доказів, які дозволяли би призначати аргінін пацієнтам з інсультом 113.

Немає доказів, що прекурсори оксиду азоту (аргінін) попереджують прееклампсію чи її ускладнення 114.

Немає доказів, що антиоксиданти (аргінін і туди затесався) збільшують фертильність у жінок 115.

Аргінін не має впливу на профілактику й лікування післяпологової гіпертензії.

Таким чином, застосування «Тівортіну» серед пацієнтів з неврологічними захворюваннями та в акушерстві не має під собою жодного наукового підґрунтя. А якщо мова йде про недогодованих пацієнтів, то призначати «Тівортін» просто невигідно. За ті самі гроші можна придбати набагато корисніші й смачніші харчі.

95 https://bit.ly/2IFO3xW

96 https://bit.ly/2rGTqTD

https://bit.ly/2GgEnoe

97 https://bit.ly/2Ij9YHO

98 https://bit.ly/2GgksG1

99 https://bit.ly/2KZvK52

100 https://bit.ly/2GgksG1

101 https://bit.ly/2Ggz9bX

102 https://bit.ly/2rJQ01E

103 https://bit.ly/2rJQ41o

104 https://bit.ly/2KZvK52

105 https://bit.ly/2IiI2b6

106 https://bit.ly/2rS1UW6

107 https://bit.ly/2IgFeLH

108 https://bit.ly/2Io8EmP

109 https://bit.ly/2GcK06Z

110 https://bit.ly/2jWEpcj

111 https://bit.ly/2IfwWnf

112 https://www.cochranelibrary.com/cdsr/doi/10.1002/14651858.CD000398.pub2/full

113 https://www.cochrane.org/CD006490/PREG_nitric-oxide-for-preventing-pre-eclampsia-and-its-complications

114 https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6483341/

115 https://www.cochrane.org/CD004351/PREG_prevention-and-treatment-of-postpartum-hypertension

Розділ 9 Під лежачий кал вода не тече

З давніх-давен люди помітили: те, що в животі, зазвичай гидко пахне й має не надто привабливий вигляд. Ще на папірусах давніх єгиптян відображені процедури вигнання фекалій і очистки кишківника. Минали епохи, а захоплення тельбухами не тільки не вщухло, а й почало обростати наукоподібними теоріями.

На початку ХХ століття з’являються праці про токсини в кишках, які здатні отруювати все тіло 116.

Особливо ця ідея сподобалася серу Вільяму Арбутнот-Лейну (провідному британському хірургу), який вирішив не розмінюватися на дрібниці, а просто видаляти товстий кишківник. За тим самим принципом, як колись видаляли здоровий апендикс.

Зрозуміло, що таке проктологічне свавілля не могло тривати довго. І десятки невинно скалічених пацієнтів нарешті довели хибність теорії аутоінтоксикації.

Однак тисячолітня жага колупатися в кишках нікуди не поділася. Вона просто трансформувалась у гідроколонотерапію.

Що це таке? Суперпопулярна процедура для «схуднення і оздоровлення», коли в пряму кишку вставляють спеціальний розтруб і промивають тіло зсередини 40–60 літрами рідини. Дуже часто це не просто вода, а чаї, настоянки, трави, ензими (зрештою все, що придумає розбишака-гідроколонотерапевт). Воістину, людська фантазія інколи не має меж.

Чи має ця методика адекватне наукове обґрунтування?

Ще в 1997 році світ побачила чудова стаття «Гідроколонотерапія і теорія аутоінтоксикації – тріумф невігластва над наукою» 117. Назва непрозоро натякає, про що там ідеться.

У ХХІ столітті наукова позиція із цього питання не змінилася 118.

Гідроколонотерапія – завжди погана ідея, особливо для пацієнтів із хворобами шлунково-кишкового тракту, бо користі від неї немає.

А ризики є: зневоднення, електролітні розлади, панкреатит, гостра ниркова недостатність, інфекції, перфорація (продірявлення) кишківника, серцева недостатність серед іншого.

Притомних доказових даних щодо користі гідроколонотерапії немає. І це абсолютно зрозуміло хоча б тому, що еталонної методики не існує і кожен виробляє з ніжними отворами пацієнта що захоче.

Окрема проблема (крім відсутності користі від гідроколонотерапії) – це хто і чим здійснює «глибинне буріння». Пацієнту дуже пощастить, якщо це буде лікар (хоч лікар мусив би знати про безглуздість і шкідливість такої затії). Проте найчастіше сеанси проводить якийсь «колонотерапевт», «ліцензований» хто-зна-якою велнес-фірмою. І кожному клієнту варто щиросердечно молитися, аби шланги й насадки були добряче оброблені після попереднього клієнта, оскільки під час таких процедур є ризик інфікуватися чужими клостридіями або іншими злими бактеріями.

«Спеціалізовані прилади» для гідроколонотерапії – окреме велике питання. У США вони часто опиняються поза законом. FDA (Адміністрація ліків та харчових продуктів США) періодично публікує застережувальні листи щодо неліцензованого використання кишкоочисної техніки 119.

Таким чином, гідроколонотерапія – це типова російська рулетка. Де за оптимістичного сценарію незнайомець насадить клієнта на шланг і полоскатиме йому нутрощі без жодного позитивного ефекту. Про песимістичний варіант розвитку подій написано вище.

Серце – Родині.

Життя – Вітчизні.

Дупу – Нікому!

(За винятком ендоскопіста чи проктолога.)

Ще одна тема, дотична до прямої кишки (хай пробачить читач цей випадковий каламбур), — пробіотики.

Ми звикли пурхати метеликом, за день встигаючи в десятки місць. У спеку і холод. З температурою і на милицях. Відтак чи не єдиний непереборний фактор, здатний прикувати нас до місця постійної дислокації, – це пронос.

Фарма і маркетинг упевнено роблять свою справу. Тому з високою ймовірністю, упіймавши швидку Настю, пересічний громадянин обережно, але рішуче рушить в аптеку купувати желатинові капсули з мертвими/живими/дохлуватими молочнокислими мікробами.

Тим паче, коли мова йде про діарею, асоційовану з прийомом антибіотиків (ДАПА), можна бути впевненим, що лікар практично завжди призначить пробіотики. Популярність цих пігулок не має меж. За результатами продажу вітчизняних препаратів у січні 2017 року пробіотик посідає сьоме місце 120.

Наскільки це виправдано?

Більшість антибіотиків в адекватній терапевтичній дозі знищують як шкідливі, так і корисні бактерії. А саме ретельно виважений природою баланс мікробів у нашому кишківнику й забезпечує адекватне перетравлювання їжі та формування «правильного» стулу. У якийсь момент виникла проста й закономірна думка, що треба їсти корисні бактерії, аби вони зайняли місце тих, хто загинув під час антибіотикотерапії. Тільки от не зовсім зрозуміло, чому виробники так вчепилися саме в лактобактерії 121. У товстому кишківнику вони далеко не єдині мешканці. Страждають десятки інших штамів мікроорганізмів. Наприклад, кишкова паличка. Але її вкласти в пігулки, щоб потім проковтнути, не вийде (занадто високий ризик того, що ця паличка сама викличе захворювання). Тому ставку зробили на біфідо– і лактобактерії.

Насправді екосистема кишківника та її дисфункція занадто складні й багатофакторні, щоб лікувати «дисбактеріоз» (діагноз, якого в англомовному світі не існує) препаратами зі стандартним набором бактерій 122.

Що нам каже доказова медицина з приводу пробіотиків при ДАПА?

Існують помірні докази того, що пробіотики можна використовувати для профілактики ДАПА у дітей 123. Однак ефект досить слабкий. Ризик розвитку діареї не зникає, а знижується на 50 % у кожного одинадцятого пацієнта.

Крім того, у тому самому дослідженні і в інших великих метааналізах ( 124) наголошується, що від пробіотиків варто утриматися пацієнтам з послабленим імунітетом. Цікаво, а дитина з інфекцією, тяжкість якої вимагає призначення антибіотиків, має послаблений імунітет чи ні?

У дослідженні PLACIDE, яке включало 17 000 пацієнтів, різниці між плацебо і пробіотиками не виявили125.

Усесвітній журнал гастроентерології не радить рутинне використання пробіотиків, бо причини діареї в кожного пацієнта є індивідуальними 126. А отже, вимагають специфічного підходу в доборі «пробіотичних» мікроорганізмів.

Не слід також забувати про реалії, у яких ми живемо. І про те, які препарати бувають у нас на ринку. Низка досліджень, здійснених спілками споживачів, виявили, що в деяких виробників стартова кількість мікроорганізмів не відповідає заявленій на упаковці. В інших – капсула не витримує потрібної часової експозиції в шлунковому соку. Обидва чинники нівелюють будь-яку можливу користь від препаратів.

В усіх дослідженнях автори сходяться на думці, що пробіотики не слід застосовувати щодо тяжких пацієнтів, бо це несе ризик транслокації мікрофлори й генералізації інфекції. (Тобто мікроорганізми, яких вони проковтнуть у пігулці, можуть вирішити трохи помандрувати їхнім тілом. А позаяк імунітет послаблений – їх ніхто вчасно не спинить. Це запросто може закінчитися новою інфекцією, яку вже викличуть «корисні» пробіотики.)

Наприкінці можна поставити ще одне запитання, але вже самим собі: чи наше суспільство справді таке багате, щоб витрачати кошти на ліки із сумнівною ефективністю? Чому не витратити ті самі кошти на покращення раціону, на включення до нього різноманітніших продуктів, кисломолочки, достатньої кількості овочів?

Можливо, тому, що, як завжди, нам хочеться простих рішень і чарівної пігулки.

116 https://bit.ly/2A2V5rn

117 https://bit.ly/2NzgjRl

118 https://bit.ly/2OPxS46

119 https://bit.ly/2ytaNdj

120 https://goo.gl/4zY8ZL

121 https://goo.gl/NsLkE1

122 https://goo.gl/dvJryI

123 https://goo.gl/uFLLu8

124 https://goo.gl/pHKduF

125 https://goo.gl/C7CDCy

126 https://goo.gl/IQjeLh