Текст книги "Медицина доказова і не дуже"

Автор книги: Андрій Сем'янків

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 13 страниц)

Розділ 4 Вакцинація

Якщо у ХХІ столітті хтось хоче, щоб його почала одномоментно ненавидіти купа людей, варто просто висловити свою схвальну позицію щодо вакцинації. Автор перевіряв це на власній шкурі. Виявилося, що люди готові відмовитися від фуфломіцинів 26, рекомендацій пройдисвітів, фейкових гуру. Але ні за що не здадуть власних антивакцинальних позицій. Причин цьому досить багато.

Насамперед: ми не бачимо, від чого вакцини нас уберігають, саме тому, що вони працюють. Автор сподівається, що про натуральну віспу ще хтось пам’ятає (це саме та хвороба, яка вбила у ХХ столітті більше людей, ніж обидві світові війни), і тільки завдяки щепленням ця хвороба живе винятково в нашій пам’яті та у двох лабораторіях у світі. До кінця усвідомити цінність вакцин вийде лише тоді, коли людство припинить вакцинуватись і почне помирати прискореними темпами.

По-друге, антивакцинаторські настрої багато в чому продиктовані психологічними особливостями людей. Так, особи, які мають загострене відчуття «утискання свободи», більше схильні протестувати проти будь-яких соціальних обмежень і примусу, а значить, і проти щеплень 27. Крім того, згідно з даними досліджень, серед антивакцинаторів легше знайти людей, які бояться голок і крові.

По-третє, істинний антивакцинатор обов’язково вірить у змову. Поміркуйте лишень: якщо всі провідні медичні установи світу одностайно виступають за вакцинацію, якщо практично всі уряди на планеті підтримують вакцинацію тією чи іншою мірою, а насправді вона вбиває людей, то іншого варіанта, крім як вірити, що всіх купили-залякали-придумайте-свій-варіант, – бути не може.

Парадоксально, але антивакцинатори, навпаки, вважають себе єдиними критично мислячими людьми, які всіх давно розкусили й не вірять у маніпуляції бігфарми і масонів. Паралельно, звісно, вони розганяють безглузді фейки, дуже часто їх навіть не читаючи.

Особливо прикро, коли шкідливі та брехливі міфи поширюють самі лікарі. Наприклад, коли в Україні зареєстрували спалахи кору, деякі медики почали поширювати фейки, «підкріплюючи» їх нібито науковими публікаціями: «Перенесений кір запобігає розвитку хронічної лімфоцитарної лейкемії (ХЛЛ)» 28.

Можемо припустити, що це правда, і люди, які перехворіли на кір, рідше мають ХЛЛ. Але тут пропущені деякі важливі нюанси. До запровадження вакцини летальність від кору у світі складала 2,6 млн осіб щороку 29 – це переважно діти до 5 років. Частота ХЛЛ становить близько 7 на 100 000 населення 30.

Значить, у світі хворіє близько 500 000 осіб. Хворіє, не вмирає. Насправді 83 %пацієнтів з ХЛЛ живуть не менше 5 років після встановлення діагнозу 31. Не надто рівноцінний обмін, вам не здається? Середній вік для пацієнтів з ХЛЛ – 71 рік. Отже, чоловіки-українці, в середньому, до своєї ХЛЛ однаково не доживуть 32. А от дітей, які потенційно можуть захворіти на кір і отримати страшні ускладнення, – повно.

Подібні аргументи проти вакцинації нагадують щось на кшталт «Найкраща профілактика плоскостопості – ампутація».

Ще одне поширене маніпулятивне твердження: «Перенесений кір уберігає від коронарних захворювань» 33.

На його підтвердження також було наведено наукову публікацію. Шкода, що самі маніпулятори цієї статті не читали. Справді, у ній розповідається, що під час порівняння пацієнтів-«сердечників» зі здоровою контрольною групою виявилося, що більшість здорових пацієнтів у дитинстві хворіли на кір. Говорячи мовою дворової статистики: якщо в дитинстві ти хворів на кір – шанси коронарного захворювання зменшуються на 30 %. От тільки для цього дослідження р = 0,063. Що це таке й чому має значення, викладено в розділі 2.

Для тих, хто розділ із поясненнями медичної статистики пропустив, розтлумачимо: кількість тих, хто перехворів на кір, серед здорових і «сердечників» статистично не відрізнялася. Тобто це – збіг обставин. Інакше кажучи, якби ми порівнювали будь-яких людей з будь-якими людьми, то могли б отримати такі самі результати, і ніякого впливу кору на подальші захворювання серця дослідники насправді не знайшли б.

Можна проявити академічну щедрість і уявити (гіпотетично), що знахідка в статті відповідає дійсності. Однак зліпити аргумент проти вакцинації все одно не вийде: інфаркт у 60 років чи інсульт у 70 – це не те саме, що смерть 2 мільйонів дітей на планеті щороку. Ані з медичної точки зору, ані з економічної, ані з гуманістичної – і взагалі ні з якої. Тільки – з антивакцинаторської.

Далі – маніпуляція щодо жіночого здоров’я. «Перенесений кір уберігає від карциноми яєчників» 34. У цьому дослідженні була група хворих А і дві контрольні: В і С. Так-от позитивний вплив перенесеного кору на профілактику карциноми яєчників виявили, порівнюючи А і С. Між А і В статистично достовірної різниці не було! Отже, висновку, вберігає кір чи не вберігає, зробити не можна. Самі автори дослідження в тому самому абзаці кажуть, що до їхніх даних треба ставитись обережно.

Завзяті антивакцинатори не розуміють, що «обережно» – не значить купити смартфон і постити в соцмережах сумнівну писанину 1977 року випуску. Тим паче, що в публікації все одно не підтверджується бажана ними думка.

Загалом антивакцинатори дуже специфічно ставляться до наукових статей. Коли публікація містить щось крамольне про щеплення – не має значення, хто, де й коли це написав. Для всіх людей, які користуються таким підходом, хочеться порадити недавню монографію 1876 року, де ідіотію лікують обрізанням 35.

Якщо медики-дисиденти схильні наводити хоч якісь підтвердження в літературі, пересічні антивакцинатори просто виголошують гасла, не підозрюючи, як легко вони спростовуються. Це можна проілюструвати за допомогою «Генератора рандомних антивакцинаторських гасел»™:

«З вашими вакцинами як хворіли, так і хворіють!». Неправда 36. Південна Африка, 2009–2010 рік. Порівняння частоти захворювань до і одразу після вакцинальної кампанії. Зниження кількості хворих на 60–90 % (залежно від вікових груп). Охорону здоров’я, гігієну і харчування за місяць у країні ніхто не змінював. Тобто пояснити покращення іншими чинниками, крім щеплень, – складно. Для тих, кому досвід країн третього світу не здається цінним, є змога перевірити, яким був ефект вакцинації у США 37 38. Зокрема про кір: протягом десяти років перед упровадженням вакцини середня щорічна кількість померлих – 440 випадків. У 2004 році – 0.

«Вакциновані хворіють так само, як і невакциновані!». Неправда 39. Яскравий приклад – спалах кору в Німеччині, що почався з учнів антропософічної школи (це коли виховують духовно багатих особистостей, відкритих до «пізнання» 40. Зі 161 хворої дитини 97 % – не вакциновані. З ускладненнями – 29 41. Дані про всіх хворих на кір у США 2009–2014 років свідчать, що 74 % були невакциновані, 10 % вакциновані, 16 %– невідомо 42. Під час спалахів кору протягом дев’яти років у одній із провінцій Китаю більшість хворих – невакциновані 43. У Берліні також реєструвалися спалахи у 2014–2015 роках. Загалом захворіло 1344 особи. Серед усіх хворих 86 % були не щеплені. 25 % довелося госпіталізувати 44. У Франції у 2011 році під час спалаху кору було госпіталізовано 36 осіб. У жодної не було двох підтверджених щеплень. П’ятеро з них померли.

«Дайте гарантію, що вакцинація абсолютно безпечна!». Усі дорослі люди нарешті мають зрозуміти: не існує стовідсотково безпечних медичних втручань. Усе, абсолютно все, від видалення родимки й мащення «вавки» кремом до серйозних хірургічних втручань або багаторічного прийому ліків, має певні ризики розвитку ускладнень. І це не якась специфіка медицини, це просто загальний підхід до всього нашого життя. Можна перебігти трасу в недозволеному місці, щоб зекономити час. Так, ризики збільшуються, але що, як на тому боці хтось близький утрапив у халепу й чекає на вас? Можна перейти на світлофорі, що за кілометр, але спізнитися. До того ж завжди існує ймовірність на добре облаштованому й освітленому пішохідному переході потрапити під колеса. Можна взагалі ніколи не виходити з дому і втопитись у ванні або підірватися, коли в сусіда рвоне газова плита. Ризики оточують нас, і ми постійно (найчастіше навіть не усвідомлюючи) зважуємо можливі небезпеки й потенційну користь, перед тим як прийняти рішення. Те самісіньке і в медицині загалом, і у вакцинації зокрема. Оскільки від ризиків уберегтися неможливо, єдине, що ми можемо зробити, – максимально раціонально підійти до питання, отримавши всю потрібну інформацію. Наприклад, частота специфічних ускладнень від вакцини проти кору45: тромбоцитопенічна пурпура – 0,0025 % щеплених; епізод судом – 0,025 % щеплених. Це – ризики. Якщо ми на них погоджуємося, то які переваги можемо здобути? Приміром, можемо вберегтися від ускладнень кору, які трапляються з такою частотою 46: судоми – 0,1–2,3 % хворих; енцефаліт – 1–4 осіб на 1000 хворих 47. Вушні інфекції трапляться в одного з десяти хворих (у невеликої частини розвинеться незворотна глухота). Пневмонія – в одного з двадцяти хворих. Одна-дві особи з тисячі хворих помруть.

У багатьох читачів закономірно виникне запитання: де всі ці померлі від кору люди? Чому ми їх не бачимо навколо і нічого не чуємо про них?

Тому, що в Україні, попри негативні тенденції, великий відсоток людей продовжує вакцинуватися. І спалахи кору не стали нормою, вони досі розглядаються як надзвичайна подія. Ще тому, що нам пощастило жити в європейській частині континенту, а наші західні сусіди значно відповідальніше ставляться до щеплень і зазвичай не завозять кір до нас.

Але не всім на планеті пощастило так само 48.

Якщо проаналізувати всесвітні дані за 2010 рік, то можна побачити, що від «нестрашної дитячої хвороби», кору, серед дітей віком 1–4 років померло 3,8 %. Для порівняння: потонуло 3,3 %; загинуло в ДТП 2,9 %; 2,5 % померло від вроджених вад; згоріло 2,4 %; померло від туберкульозу 1,3 %; розбилося при падінні 1,1 %; помер внаслідок епілепсії 1 %.

Чому тисячі наших співгромадян відмовляються вакцинувати своїх малят від кору, але водночас учать правильно переходити через дорогу? Чому слово «туберкульоз» звучить страшніше за слово «кір»?

Хоча є одне слово, якого бояться ще більше. Це «СНІД» 49.

У 2016 році серед усіх дітей світу віком від одного місяця до п’яти років 1 % помер від кору. Стільки ж померло від СНІДу. Виходить, СНІД теж нестрашна хвороба?

І все сказане стосується не лише кору. Коли здійснюєш аналіз «ризик —користь», сидячи на кухні, а з інструментів маєш олівець і доступ в інтернет, багато речей починають сприйматись інакше.

Наприклад, обов’язкова вакцина АКДП має певні потенційні ускладнення:

температура в 1 з 4 дітей;

блювання в 1 з 50 дітей;

судоми в 1 з 14 000 дітей;

тяжка алергічна реакція в 1 з 1 000 000 дітей 50.

Усе це, звісно, неприємно, і хто би при світлій пам’яті наражав власне чадо на додаткові небезпеки? Але всіх небезпек уникнути не вийде. Ми можемо лише обрати ризик, на який готові піти. І бажано обрати, керуючись холодною логікою, а не емоціями.

Ось які ускладнення має «абсолютно нестрашний кашлюк» (як його тепло називають антивакцинатори):

пневмонія в 1 з 4 дітей;

судоми в 1 зі 100 дітей;

зупинка дихання в 3 з 5 дітей;

смерть в 1 зі 100 дітей 51.

Деякі аргументи проти вакцин, аби бути спростованими, не потребують навіть знання якоїсь специфічної інформації, бо вони просто не мають внутрішньої логіки. Наприклад, те, що щеплення проти гемофільної палички робити не потрібно, бо сьогодні дітей вакцинують тільки від гемофільної палички типу b, а крім неї існують ще типи а і f.

Воістину геніальна думка, чи не так? На районі вимкнули гарячу воду? То нумо викручувати лампочки в під’їздах, однаково ж навколо розруха! Разом з тим у США вакцинація від Hib дозволила знизити кількість хвороб, які вона викликає, на 99 %. До вакцинації від Hib щороку гинуло близько тисячі дітей 52.

Або ж візьмімо закид, що дітей не треба вакцинувати від гепатиту В, бо вони не займаються незахищеним сексом і не колють собі наркотики. Хочеться нагадати, що діти – це homo sapiens віком до 18 років. Очевидно, вони ніколи не займатимуться сексом (тим паче незахищеним), ніколи не спробують ін’єкційних наркотиків, ніколи не підуть до стоматолога, їх ніколи не оперуватимуть, їм не переливатимуть кров і не робитимуть татуювань. Крім того, їхні матері ніколи не бувають інфікованими гепатитом В. А саме від цього й повинна захищати вакцинація, яку роблять ще в пологовому будинку.

Як так вийшло, що запровадження вакцинації в США знизило кількість випадків гепатиту В у 2,5 раза (особливо серед народжених після 1991 року, коли почали вакцинувати)? 53

Окремо слід згадати антивакцинаторів-командос. Це такі інтернет-особистості, які пишуть інкогніто, регулярно й так, щоб їхні дописи максимально поширювались і тими, хто виступає проти щеплень, і тими, хто ще не визначився.

Улюблений полемічний прийом цих діячів – так званий «галоп Гіша». Це коли опонент починає закидати вас аргументами в такій кількості і з такою швидкістю, що відповісти на кожен немає змоги. Якість аргументів при цьому його абсолютно не цікавить. У випадку антивакцинальних дописів аргументи включають безліч посилань на публікації, вирвані з контексту цитати, перекручені результати досліджень, маніпуляції та відверту брехню. Розрахунок на те, що ніхто не піде перевіряти, що насправді написано в статті, на яку ти посилаєшся. Для непідготованої публіки сама лише кількість перерахованих публікацій уже є доказом «мудрості» пропагандиста.

Наприклад, вам можуть розповідати, що прийом вітамінів ефективніший за вакцини, посилаючись на статтю, де просто написано, що вітамін А корисний. Або ж наводити всілякі показники низької ефективності щеплень, забувши сказати, що ці дані 50-річної давнини, коли вакцини були інші та й графік щеплень відрізнявся. Досить часто можуть доводити, що внаслідок хвороби в людей створюється кращий імунітет до неї ж у майбутньому, ніж після щеплень. І дуже часто так і є! Але, як завжди, з маленькими нюансами 54. Приміром, нігерійці, які перехворіли на кір, мають ефективніші антитіла, ніж щеплені люксембуржці.

Питання в тому, якою ціною отримані ці незрівнянні антитіла. Цікава інформація: у 2000 році в Люксембурзі на кір перехворіло 0 людей, а в Нігерії – 212 183 55. Там само від кору в 2000 році померло 19 % усіх дітей до 5 років. А на згадку лишився прекрасний імунітет.

То чому в захисників вакцин не виходить спростовувати всю цю маячню? Тому, що написати «сенсаційну новину про круті нігерійські антитіла» можна за дві хвилини. А для того щоб у звітах ВООЗ знайти дані по Нігерії для певного захворювання за певний рік, а потім – те саме для Люксембургу й порівняти їх, потрібно витратити годину. І за цю годину, поки хтось сумлінний спростовує одне-єдине посилання маніпулятивного антивакцинатора, останній встигне накатати ще тридцять. Якщо цього антивакцинатора спіймати на брехні та вказати на це, він може просто сказати: «Та ти сам брехло». І його аудиторії цього буде цілком достатньо. Тому ефективна боротьба з більшістю антивакцинаторів неможлива в площині цивілізованих дебатів. Їм просто не треба давати голосу в публічному медіапросторі. (Це можна вважати закликом до журналістів. Не завжди доцільно висвітлювати позиції обидвох сторін у конфлікті.) Повірте, для критики окремих питань вакцинації можна запрошувати експертів, які загалом щеплення підтримують, але їм вистачає фаховості знаходити точки для покращення й змін. Що ж до медиків, які відмовляють своїх пацієнтів від щеплень (без науково обґрунтованих причин), то для них має бути лише один засіб впливу – вовчий білет без права практикувати медицину.

А паралельно із цим держава має суворо й чітко впроваджувати вакцинальну політику, не заграючи з популістичними гаслами та не ведучись на різні юридичні маніпуляції. Усе це разом дає чудовий ефект, бо саме так воно й працює в більшості цивілізованих країн, де люди вакцинуються, живуть довше, багатше та щасливіше. Навіть не здогадуючись, що «щеплення їх убивають». Коли конспірологія стає реальністю?

Нам усім чудово відомо, що уряд РФ дуже переймається добробутом усіх людей на планеті. Звісно, зараз стало особливо модно валити будь-які негаразди (і власну неоковирність) на містичну «руку кремля».

Але чи є в цьому зерно істини?

Американські дослідники звернули увагу, що росіяни надзвичайно цікавляться сферою щеплень у США 56. Учені проаналізували американський сектор твіттера і от що виявили.

Російські боти і тролі у твіттері відіграють значну роль у висвітленні теми вакцинації, вони пишуть про неї достовірно частіше за звичайних користувачів, а російські комерційні боти постять антивакцинальний контент на 75 % частіше від інших користувачів. Водночас російські спам-боти (яких дуже легко виявити) не декларують чіткої позиції, не постять інформації про хвороби, а просто вкидають гучні заголовки про вакцини, щоб збільшити кількість кліків на потрібному контенті й підігрівати інтерес до теми. Російські тролі постять порівну про– і антивакцинального контенту, створюючи картину палкої дискусії і поляризуючи суспільство.

Особливо цікавими є твіти, розміщені з хештегом «VaccinateUS». Порівняно з іншими твітами, вони містять менше помилок у словах і знаках пунктуації. Але у фразах більше граматичних помилок, неприродно вжитих слів і дивних фразеологізмів (таке буває за активного використання гугл-транслейту).

У твітах з хештегом «VaccinateUS» і про-, і антивакцинальні аргументи висуваються для претензій до уряду, наголошення, що «свобода, демократія і конституція в небезпеці», для натяків на конспірологічні теорії. У цих самих твітах (на відміну від інших) є аргументи, що торкаються раси, етносу, релігії – тобто тих тем, які найбільше розділяють суспільство. Ну і, звісно, уся ця російська ботоферма паралельно поширює комп’ютерні віруси.

Підігрівання антивакцинальної полеміки в США за допомогою російських ботовкидів – підтверджений факт. Це дуже зручно: сприяє поширенню інфекцій і розхитує соціальну сферу.

Дуже добре, що в нас із усіма сусідами прекрасні стосунки. І ніхто подібних кібератак на Україну не здійснює. І щоразу, побачивши чергову сенсацію про #вакцинынасубивают, можна сміливо поширювати її в соцмережах, не задумуючись про наслідки.

Усім, хто вірить у всесвітню змову, варто поміркувати над таким питанням: як так виходить, що темпи й обсяги вакцинації у світі щороку збільшуються, а кількість населення, особливо в найбідніших країнах (куди буцімто завозять найбільш смертельні вакцини), не тільки не скорочується, а й стрімко зростає? Невже вороги роду людського не могли придумати ефективнішого інструменту для геноциду?

Чи є інша можлива відповідь?

26 Фуфломіцин – це препарат, який не працює, про що, власне, і свідчить його «назва».

27 https://bit.ly/2PzmGev

28 https://goo.gl/dRCcHT

29 https://goo.gl/o3hc3u

30 https://goo.gl/p5Cv17

31 https://goo.gl/6Z2F8E

32 https://goo.gl/cVPMZz

33 https://goo.gl/omDyBa

34 https://goo.gl/QcEurE

35 https://goo.gl/aA4gLk

36 https://goo.gl/Kw6e1A

37 https://goo.gl/U1VceR

38 https://goo.gl/CruqTk

39 https://goo.gl/H9AH6H

40 https://goo.gl/PrKmfq

41 https://goo.gl/LReZVU

42 https://goo.gl/1DAE4F

43 https://goo.gl/vR1b4L

44 https://goo.gl/bRpciX

45 https://goo.gl/wCWdKS

46 https://goo.gl/sqAnSs

47 https://goo.gl/nKyfJH

48 https://goo.gl/sqHyJ9

49 https://goo.gl/oRYktV

50 https://bit.ly/2yh1JZI

51 https://bit.ly/2NiJEzS

52 https://bit.ly/2k2sV5G

53 https://bit.ly/2BEqr95

54 https://goo.gl/CZpHtn

55 https://goo.gl/tSMGNg

56 https://bit.ly/2OmRgWO

Розділ 5 Гомеопатія

Кожен сучасний популяризатор доказової медицини (і науки загалом) вважає за свій священний обов’язок проїхатись асфальтоукладачем по нещасній гомеопатії. Ну що ж, автор цієї книжки винятком не стане, однак спробує зробити це не в надто нудний спосіб.

Перш ніж читати далі, запам’ятайте: Її Величність Королева Великої Британії має власного гомеопата! (До цього ми ще повернемося наприкінці розділу.)

Мабуть, жодна «слизька» медична тема не викликає стільки резонансу в медіа, науковому середовищі та серед звичайних громадян, як гомеопатія. І популярністю своєю вона завдячує трьом речам: скандальності, неосвіченості і традиції.

Разом з тим відверто зневажливе ставлення (у компанії з висловлюваннями) спеціалістів і скептиків щодо гомеопатії часто зле жартує з ними самими. Погодьтеся, важко переконати людину у вашій правоті, використовуючи в ролі аргументів лише приниження й знецінення. Тому нам залишається відкинути всі упередження й розглянути гомеопатію детально, як вона є. Так би мовити, «у власному соку».

Це вчення (хоча запросто можна сказати і «вірування» чи «ідеологія») є продуктом запаленого мозку лише однієї-єдиної людини – гера Ганемана, німецького лікаря XVIII–XIX століть. Самюель Ганеман, слід віддати йому належне, під час своєї медичної кар’єри справедливо зауважив, що тогочасні медичні втручання, маніпуляції та ліки є в найкращому випадку не надто ефективними, а в найгіршому – просто ведуть пацієнта до могили прискореним темпом. Справді, основним способом допомоги стражденним у ті часи було кровопускання, яке, безперечно, у деяких випадках є помічним, проте в переважній кількості хвороб лишить людину з тими самими симптомами, ще й із крововтратою на додачу. Ефективних (у сучасному розумінні) ліків було мало, а левову частку асортименту аптекарів складали токсичні мазі чи сумнівні настоянки. Наука сучасного зразка була ще в ясельному віці. І, як усі діти, що вчаться ходити й говорити, періодично белькотіла цілковиту нісенітницю з надзвичайно впевненим виразом обличчя, обмащуючись при цьому коричневою субстанцією з підозрілим запахом.

І саме в такому середовищі професійно формувався наш Ганеман. Звісно, як людина непересічна (далі ми оцінимо масштаби його креативності), він хотів допомогти своїм пацієнтам, покращивши тогочасні медичні технології. Зокрема, він досліджував тодішню новинку фармакології – хінне дерево, яке в Європі було величезною рідкістю. А застосовували його кору для лікування малярії. Аж раптом Ганеман помітив, що ефекти, які викликало вживання кори хінного дерева, неабияк нагадували симптоми малярії 57.

Із цього спостереження він зробив висновок, що речовина, яка викликає певні симптоми, може ці самі симптоми полегшувати. Таким чином сформулювався перший постулат учення: «Лікуй подібне подібним». Того вчення, яке в результаті отримало ім’я гомеопатія.

Додайте до такого логічного (на перший погляд) висновку багато вільного часу, натхнення й фантазії – і ви отримаєте величезний список різноманітних речовин, які викликають різні симптоми. Викликають вони їх насправді чи ні – питання десяте. Оскільки в псевдонауці (а гомеопатія є чи не найяскравішим її представником) усі спостереження та факти мають укладатися в базову теорію. А якщо вони ніяк туди вкладатися не хочуть, то можна ці факти підрізати, перекрутити, замінити, додумати, проігнорувати чи й зовсім вигадати. Менше з тим: ми маємо перелік речовин. І деякі з них справді можуть бути токсичними для організму. То як ними лікувати, щоб не вбивати кожного другого бідолаху-клієнта? Елементарно: застосовувати дуже маленькі концентрації діючої речовини, або, як це називається в гомеопатії, – розведення. Головний інструмент гомеопатії – великі розведення, о іронія! Та багато хто собі навіть не уявляє, наскільки вони великі. Уявіть, що ми взяли якусь надзвичайно таємничу цілющу субстанцію (наприклад, фекалії носорога-альбіноса) в кількості 1 грам. Розкалампоцали її у 100 мілілітрах води. Потім узяли 1 мілілітр цієї, хм… рідини й додали в 100 мілілітрів чистої води, потрусили, узяли 1 мілілітр нового розчину, знову розвели – і так далі 30 разів поспіль. Те, що ми отримаємо в результаті, є типовим гомеопатичним розчином у розведенні 30С. Але що це означає на практиці? Уявіть водну сферу, яка заповнює весь простір між Землею і Сонцем. Ми знаємо, що десь у ній захована одна особлива молекула. Яка ймовірність знайти цю молекулу? Така сама, як імовірність знайти молекулу фекалій (хай що це означає) носорога-альбіноса в нашому препараті. Таким чином, майже всі гомеопатичні препарати з великими розведеннями (існують ще більші, ніж у нашому прикладі) не містять ЖОДНОЇ молекули діючої речовини. Це ставить гомеопатичне вчення перед новим викликом: як пояснити дієвість своїх ліків? Адже якщо у воді, крім води, нічого немає, то що ж спричинює «лікувальну дію»?

Тут і полягає головна відмінність між наукою та псевдонаукою. Перша, коли не може пояснити певне явище чинними теоріями, почне перевіряти, чи правильно було зареєстроване й описане явище взагалі. Може, це було щось інше? Може, ми його неправильно зрозуміли? Може, це взагалі не знахідка, а просто артефакт (глюк обладнання, помилка дослідника тощо)? Псевдонаука такими дрібницями не переймається. Вона просто вигадує ще якийсь шматочок до своєї базової теорії, і не має значення, наскільки правдоподібний, головне, щоб отримані факти вписувалися в загальну догму. Саме так ми приходимо до «пам’яті води».

Якщо фекалій носорога в препараті вже немає, отже, вода якимось магічним чином запам’ятала інформаційне поле лайна й отримала його коричневі властивості (хай автора пробачать за те, що він мусить переказувати ці нісенітниці). До цього зазвичай підтягують деякі наукові факти, або радше «факти», про те, що вона може бути структурована. І в цьому є правда. Молекули води всередині звичайної склянки можуть створювати структури, тобто об’єднуватися групками, не схожими на довколишніх братів і сестер. І суто теоретично можна було би впливати на формування цих групок так, щоб їхня взаємодія кодувала й несла в собі якусь інформацію (інформацію можна закодувати в чому завгодно – у послідовності камінчиків, фотонів, криків або грудочок манної каші). Але ці водні структури живуть дуже мало – вони десятками й сотнями народжуються і помирають щосекунди. Тому жодної інформації склянка води не несе. (Якщо ви не згодні та регулярно отримуєте інформацію від склянки води – зверніться до відповідного спеціаліста.)

Друге зауваження до пам’яті води: а чому вона запам’ятала саме присутність носорога? Вода на Землі не з’являється і не зникає, вона перебуває в постійному колообігу. І за мільйони років вода (яку гомеопати використовують для розведення) контактувала з такими речами, що носоріг тихо смалить у кутку. На це й багато інших запитань послідовники Ганемана всміхаються, стенають плечима і видають чергову порцію псевдонаукової маячні зі ще більшим градусом неадекватності. Їхня базова віра в принципи свого пророка лишається й завжди лишатиметься непорушною. Бо інакше довелось би визнати, що останні двісті років вони займалися розвішуванням на вуха спагеті в планетарних масштабах. Найчесніші гомеопати на запитання «Як це працює?» чесно кажуть: «Не знаю як, але працює».

Щиро кажучи, до популяризації гомеопатії доклали руку і вчені (навіть видатні вчені).

З розвитком хімії стало зрозуміло, що цілющих молекул, наприклад, полярного їжака, у розчинах гомеопатичних препаратів немає. А відтак потрібно було по новій обґрунтовувати принцип їхньої дії.

На сцені дуже вчасно з’явився імунолог Жак Бенвеніст, чиї досліди засвідчили, що навіть при величезних розведеннях вода зберігає «пам’ять» про речовини, які були розчинені в ній раніше. Уся вчена спільнота заклякла.

Гомеопати були в захваті, бо їхню маргінальну тусовку нарешті допустили до реальної науки. А рукопис Бенвеніста опублікував журнал Nature. Але під чесне слово, що мсьє Жак згодом повторить свої досліди в присутності комісії.

Комісія складалася з головного редактора журналу Nature Меддокса, ученого-дефальсифікатора Стюарта та ілюзіоніста Джеймса Ренді. Дослід ідентично повторили з абсолютно переможними результатами для Бенвеніста. Проблема була в тому, що дослідники не були засліпленими й точно знали, у яких пробірках вода звичайна, а в яких – «з пам’яттю». Тоді ілюзіоніст Ренді перемішав пробірки для нового досліду, а конверт з інформацією про вміст пробірок закрив у металевий ящик. Ящик він приліпив ізоляційною стрічкою до стелі посеред лабораторії й ввімкнув відеозапис. У таких умовах експеримент провалився.

Надалі команда мсьє Жака повторювала дослід під егідою різних установ. З перемінним успіхом. Цікаво, що експерименти завжди вдавалися, коли до них залучали двох колег Жака, які отримували зарплату в гомеопатичній компанії «Буарон». На це Бенвеніста відповідав: «Вода розумна і вступає в потрібні реакції тільки в присутності людей, які в неї вірять».

Трохи згодом Бенвеніст заявив, що може пересилати пам’ять води телемережами. Якось він навіть відправив електронною поштою «пам’ять» про алерген і на іншому кінці дроту довів морську свинку до смертельної алергічної реакції. (Хоча ймовірніше, що нещасна тварина просто насмерть обурилася такій нісенітниці.)

Невдовзі цією інформацією зацікавилась американська оборонна промисловість, у межах якої було здійснено близько 2000 дослідів. Результат був цілком передбачуваний, тобто – ніякий.

Потім мсьє Бенвеніст ще трохи поїздив світом і помер.

У вузьких колах посвячених існує легенда, що перед смертю Бенвеніст пустив свій ДНК-відбиток телефонними лініями. І коли якесь падло дзвонить вам о першій ночі, гукаючи: «Алло! Це міністерство культури?» – знайте, що це бентежний дух дослідника шукає правди в дротах Укртелекому.

Достеменно невідомо, чи справді Бенвеніст вірив у свої доробки, а чи був умілим шахраєм. Проте, хай там як, його справа не загинула. Естафетну паличку підхопив Люк Монтаньє.

Вірусолог Люк Монтаньє – лауреат Нобелівської премії за відкриття ВІЛ.

Свою премію він отримав у 2008 році. А вже за рік опублікував два скандальних дослідження про електромагнітні сигнали ДНК. Досягнувши пікового визнання й популярності, Люк пішов дивним шляхом. Згідно з його теорією, кинувши ланцюжок ДНК (наприклад, вірусної) у бідон води, розвівши це все до стану 10 у мінус 12–18 ступені (коли ДНК вже фактично немає), можна отримати «електромагнітний сигнал» ДНК, записаний на водних наноструктурах. Далі цей сигнал записується у вигляді файлу у форматі WAV. Файл пересилається електронною поштою в інше місто. Там його програють, опромінюючи баняк з водою. З тієї води за допомогою полімеразної ланцюгової реакції синтезується ДНК, на 98 % ідентична стартовій. Вражає? Авжеж. Особливо те, що крім Монтаньє ніхто таких дослідів не проводив.

Опублікувати результати такого скандального дослідження допоміг міжнародний авторитет Монтаньє і той факт, що він був головою редколегії журналу.