Текст книги "Легкий спосіб кинути курити спеціально для жінок"

Автор книги: Лекса Пёрышкина

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 16 страниц)

Розділ 14
Курю час від часу, тому я щаслива людина

Затяті курці не ймуть віри, що у світі є щасливці, які беруться за цигарку лише час від часу. Якщо ви курите часто, значить, ви не належите до тих щасливців. Інакше ви не читали б цю книжку. Усі курці змушені брехати собі та всім довкола. Але оскільки в усьому іншому вони чесні й порядні громадяни, то ми їм віримо. Утім, варто лише проаналізувати, як створений ними міф розвіється.

Навіщо ж затятим курцям заздрити тим, хто курить час від часу? Коли я захоплювався гольфом і грав у нього тричі на тиждень, то не заздрив бідолахам, які бували на полі лише раз на сім днів. Заздрість у мене викликали професійні гольфісти, які все своє життя грають у гольф. Якщо затяті курці заздрять тим, хто курить зрідка, то чому б їм самим не курити час від часу?

Людина, яка курить подеколи, зазвичай заявляє: «Можу курити, можу й не курити. Іноді не торкаюся цигарок цілий тиждень, місяць, півроку, рік». Мимоволі думаєш: «Щастить же йому! Мені б так». Але якщо цим людям дійсно подобається курити після їжі чи під час телефонної розмови, з якого ж дива їм терпіти цілий тиждень? Якби вони дійсно могли легко обходитися без цигарок, то взагалі не бралися б за них. Адже нам відомо, що куріння призводить до звикання, до того ж це задоволення не із дешевих і вважається у західному світі вбивцею номер один. Тільки повний ідіот чіплятиметься за таку звичку – зрозуміло, якщо він ще не став залежним. Запевняю вас, я з легкістю можу вживати, а можу і не вживати героїн. У правді своїх слів я міг би переконати вас, якби ніколи не пробував наркотики. Але ж ви образитеся, почувши: «Я легко можу обмежити себе в героїні. Іноді я тижнями його не торкаюся!»

А ви коли-небудь замислювалися над тим, чому від курців нерідко можна почути щось на кшталт: «Можу курити, а можу і не курити. Іноді не торкаюся цигарок цілий тиждень»? Якби я сказав вам, що тижнями не вживаю моркви і не потерпаю від того, ви подумали б: «Ну то й що? І я так можу. Навіщо взагалі говорити про це, тим паче вихвалятися?» Кожен, хто вживає героїн (не важливо, як часто), залежить від нього. Те ж саме стосується і курців. Пам’ятаєте, що ми говорили про «СПУСТОШЕННЯ»? Ніхто не став би вживати наркотик, якби міг легко обходитися без нього.

Коли курці запевняють: «Можу курити, а можу і не курити. Іноді не торкаюся цигарок цілий тиждень», вони намагаються переконати вас і самих себе в тому, що куріння не є для них проблемою. Але насправді вони зізнаються хоча б вам, якщо не можуть зізнатися собі, у протилежному. Якби вони дійсно не мали проблем, то і заяви такі не знадобилися б. Вони завжди виголошують їх хвалькуватим тоном. А все тому, що мають реальну на те причину – це дисципліна, завдяки якій курець упродовж тижня протримався без цигарок.

Якщо ви коли-небудь намагалися зменшити кількість викурюваних вами цигарок, то, напевно, пам’ятаєте відчуття гордості, що виникає в перші дні. Здійснилася заповітна мрія затятого курця: тепер ви курите так мало, що можете не замислюватися про витрати й не боятися, що занедужаєте від якої-небудь жахливої хвороби, яку спричиняє куріння. Одначе вам не вдалося повністю відмовитися від цигарок. Вам лише здається, що ви вже в раю.

Типовий приклад Мері, молода домогосподарка, яка звернулася до мене по допомогу. Вона намагалася кинути курити, скорочуючи щоденну кількість цигарок. Спочатку вона викурювала по дві пачці на день. Якось в розпачі вона зім’яла пачку і жбурнула її в смітник. А через годину вже рилася в картопляних очистках, шукаючи ті цигарки. Наступного дня її охопила та ж сама відраза до куріння. Як поміркована жінка, Мері вирішила не повторювати помилку, тому спочатку вимазала цигарки гірчицею, а вже потім викинула їх. Але через годину вона знову рилася в смітті й зіскрібала ту гірчицю із цигарок. Щось подібне траплялося майже з кожним курцем, але деякі з них продовжують запевняти, що курять тільки заради неповторного смаку цигарок.

Мері вирішила, що такого «ламання» вона не переживе. І спробувала полегшити своє життя. Вона міркувала так: «Я курю по дві пачці на день. Коли викурюватиму щодня хоча б на одну цигарку менше, то значних зусиль для цього не знадобиться. Швидше за все, я нічого навіть не відчую, а якщо чітко дотримуватимуся плану, то врешті-решт зовсім кину курити».

Усі курці свого часу приймають подібні рішення. На перший погляд вони звучать цілком логічно. За шість тижнів Мері скоротила щоденну кількість цигарок до однієї штуки. Але відмовитися від цієї останньої цигарки їй ніяк не вдавалося. Три місяці вона викурювала по одній цигарці на день, а потім звернулася до мене. Ось як вона описувала своє життя: «Я проводжаю чоловіка на роботу, а дітей – до школи. Потім сідаю, дістаю з пачки оту цигарку, ховаю її назад і вирішую спочатку вимити посуд».

Закінчивши мити посуд, Мері повторювала ту ж саму процедуру, але спочатку вирішувала попрасувати білизну. Увесь день цигарка була для неї оманливою метою, і Мері навіть не доводилося обдурювати себе. Вона точно знала, що викурить свою єдину цигарку незадовго до приходу дітей зі школи. Просто сяде й покурить.

Уявляєте, яку радість вона відчувала після цілого дня очікування і на що була готова заради цього ілюзорного задоволення? Можна посперечатися, адже, можливо, Мері дійсно насолоджувалася? Ні і ще раз ні: смак цигарки був таким же неприємним, як завжди. Задоволення вона отримувала від можливості позбавити себе подальших страждань. Якби цигарка дійсно їх припиняла, то я погодився б: так, Мері насолоджувалася. Але єдина цигарка тільки посилювала її потерпання, і Мері, не витримавши, звернулася по допомогу до мене.

Припустімо, що ви познайомилися з Мері під час тих трьох місяців, коли вона викурювала одну цигарку на день. Тільки уявіть собі, яких зусиль довелося докласти Мері при тій спробі відвикнути від мерзенної отрути, яку силу волі вона проявила! Думаєте, Мері пішла на все це тому, що хотіла бути курцем? Чи, можливо, вона стрімко рвалася на волю? Якби в ці три місяці (тобто в період, коли Мері вдавалося викурювати лише одну цигарку на день) ви запитали, як у неї справи, то якою була б найімовірніша відповідь? Можливо, такою: «Так, я і сама розумію, що марную час. Цигарки прекрасні, не розумію, навіщо мені знадобилося так травмувати себе». Або ж Мері викрикнула б: «У мене все чудово! Тепер мені вистачає всього однієї цигарки на день!» Звісно ж, тоді б ви її привітали. А насправді її варто було б пожаліти. Заздрити тому, хто курить час від часу, – однаково, що робити об’єктом заздрості людину, яка все життя сидить на дієті, до того ж споживає не їжу, а отруту.

А тепер подивимося на реальний стан речей. За логікою Мері, від мети її відокремлювала лише одна цигарка. Але впродовж двадцяти трьох годин на добу її переслідувала думка про наступну цигарку, до того ж Мері потерпала й фізично. Куріння лише збільшує тяжіння до нікотину. За аналогією голоду: чим довше мучишся, тим приємніше припинити страждання хоча б на якийсь час. Мері не позбулася ілюзорної нікотинової залежності, у її свідомості укорінилася думка про те, що цигарка – найдорожча річ у світі.

Якщо ви коли-небудь намагалися за допомогою одного зі способів викурювати меншу кількість цигарок, то вам відомо, що такий підхід спрацьовує недовго. Деякі мої візаві запевняли мене, що саме таким способом їм вдалося повністю відмовитися від куріння. Хоч як це дивно, але, розповідаючи про це, вони курили або жували нікотинову гумку! Якщо курець зумів відмовитися від куріння, поступово обмежуючи себе в цигарках, мені залишається лише зняти перед ним капелюха. Мабуть, він володіє феноменальною силою волі. Проте мені шкода його: він сам себе прирік на зайві страждання.

Чому ми віримо, що можна або викурювати меншу кількість цигарок (скажімо, декілька штук на день), або ж скористатися цим зменшенням як сходинкою на шляху до повної відмови від куріння? Тому, що така логіка інформації, якою ми володіємо. Ми знайомі з деякими щасливими курцями, які курять час від часу. Якщо вони так можуть, то чому б і нам не спробувати? Адже і ми колись належали до тих щасливців. (Тоді, коли нас ще нудило при кожній затяжці і ми ще не встигли призвичаїтися до постійного куріння. А чи було таке з вами? Поміркуйте хвилинку, пригадайте той час.)

Скільки цигарок із тисяч викурених вами запам’яталося вам надовго? Чи часто вам доводилося глибоко затягнутися і подумати: «Це було чудово!»? Ви коли-небудь говорили собі: «Добре, що я почала курити. Мені пощастило, що я стала курцем»? Чи ви втяглися поступово, як усі, намагаючись не думати про те, що відбувається, нечітко пообіцявши собі, що колись таки кинете курити?

Згадаємо слова Емми Фройд:

«Єдиною подією у моєму житті, про яку я по-справжньому жалкую, стала перша цигарка – я викурила її, коли мені виповнилося чотирнадцять. Через дванадцять років я вже викурювала по двадцять цигарок на день, і мені це подобалося, хоча я й боялася, що куріння негативно вплине на моє здоров’я».

Одразу кидається в око її внутрішня боротьба. Якщо Емма щиро жалкувала, що почала курити, залишається припустити, що мінуси куріння значно переважали його плюси. Емма чітко дала зрозуміти, чим викликані ці мінуси, але жодних натяків не зробила на те, за що вона любила куріння. Дивно, але це загальна проблема всіх курців, незалежно від віку і стажу куріння. Для молоді прилучення до цигарки починається зі слів: «Голова йде обертом!» Запитайте цих людей, чи готові вони витратити 50 тисяч фунтів стерлінгів і піддати себе ризику занедужати невиліковною хворобою тільки для того, аби відчути це запаморочення. Адже можна просто закрити очі та обернутися навколо себе! Не дивно, що це бентежить мого співрозмовника.

Нагадаю: Емма написала наведені слова через кілька місяців після того, як кинула курити, – тоді вона ще вірила, що курити їй по-справжньому подобається. Лише цим можна пояснити, чому вона знову почала курити: Емма забула по– збутися наслідків промивання мозку.

Людська натура влаштована так, що ми легко забуваємо погане, але дбайливо зберігаємо у своїй пам’яті все добре. Тому й народився вираз «старі добрі часи» – коли можна було браво підкотити до шикарного ресторану в екіпажі, запряженому четвіркою коней, з’їсти по-справжньому смачний обід, послухати найкращий концерт у рідному місті та ще й отримати здачу з фунтової купюри. Але нам властиво випускати з уваги те, що тоді ж чимало громадян було без роботи, не кажучи вже про гроші, а більшість наших співвітчизників взимку бігали по холоду вдовольняти свої потреби до «зручностей» у дворі та й з кранів текла тільки холодна вода.

Якщо ж звернутися до досвіду курців, то нам пригадується лише погане. Саме тому майже всі ми пам’ятаємо, як викурили першу цигарку, – не тому, що вона була чудовою, а тому, що від неї нас ледь не вивернуло. Ми також пам’ятаємо, як колись бігали в пошуках цілодобового магазину, щоб купити серед ночі цигарки, аби тільки приборкати паніку. Майже всі ми любимо викурити цигарку після їжі, але чи запам’ятався вам хоч один такий обід із багатьох тисяч? Радше у пам’яті спливуть вечірки, безнадійно зіпсовані забороною курити. Жінка, історію якої ми вже наводили як приклад, ніколи не забуде, як почала панікувати, втративши дві останні цигарки, а Мері довго пам’ятатиме, як намагалася зіскребти гірчицю з цигарок, і ту ненависть до себе за те, що перетворилася на нікотинову рабиню.

Якщо ви вважаєте, що викурюєте певну кількість цигарок тільки тому, що привчили себе до цього, то логічно буде припустити, що можливий і незворотний процес. Тобто якщо можна змусити себе поступово курити менше, то звичка залишиться і згодом навіть зникне бажання збільшувати кількість цигарок. Ба більше, звичкою стане і відсутність будь-якої потреби чи бажання хапатися за цигарку. Усе досить просто і зрозуміло. Чому ж цього не відбувається? Чому курці, яким вдалося відмовитися від шкідливої звички за допомогою вольового методу, як і раніше, час від часу мріють закурити – навіть після того, як загасять свою останню цигарку? Чому переважна більшість знову попадає на той же гачок?

ВІДПОВІДЬ ОЧЕВИДНА: КУРІННЯ – НЕ ЗВИЧКА, А НІКОТИНОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ.

Ми з’ясували, що зменшення кількості цигарок – то марна справа. Від цього ми не станемо ані колишніми курцями, ані курцями, які згадують про цигарки час від часу. Тільки-но ви зрозумієте сутність нікотинової пастки, як у вас виникне думка: спроби скоротити кількість цигарок просто переконують мене, що без них я не здатна радіти життю та долати стреси.

Уявіть собі, що «маленьке чудовисько» – це нестерпна сверблячка. Яка наша природна реакція на звичну сверблячку? Правильно: ми чухаємо те місце, де свербить. Напевно, ви погодитеся з моєю дружиною Джойс, що від почісування нам стає тільки гірше. Можливо, ви разом з нею і праві. Але я краще погоджуся чесати деякі укуси комарів, попри те що розчісую їх до крові, аніж терпітиму те подразнення. Сверблячку можна порівняти з курінням: поки куриш, ти відчуваєш полегшення, навіть не підозрюючи, що воно тимчасове.

Дозвольте мені ненадовго ухилитися від теми. Свого часу виробники тютюнової продукції рекламували свій товар, вживаючи слова «задовольняти» або «отримувати насолоду». Не треба бути генієм, аби зробити висновок: досягти задоволення неможливо, якщо до цього не почувався незадоволеним. Розглянемо кілька прикладів. Ми втамовуємо голод, спрагу, сексуальні потреби. Але цигаркою вдовольнитися неможливо. Від неї можна отримати насолоду лише за умови виникнення нікотинової «сверблячки». Хоча (і я вже говорив про це) то лише тимчасове зцілення, оскільки саме нікотин і спричинив оту «сверблячку». Некурці з такими проблемами взагалі не стикаються.

Коли ми лишень починаємо курити, то періоди між «розчісуванням місця, що свербить» і «поновленням свербіння» ще досить великі. Але досить скоро ми вже починаємо купувати цигарки регулярно, курити з певною періодичністю (не тільки за компанію), і врешті-решт нас охоплюють приступи паніки, коли закінчуються цигарки. Усі ці зміни відбуваються не тому, що у нас виробилася звичка, – просто така натура чудовиська. Ми набуваємо імунітету полегшення, «сверблячка» стає перманентною, так само часто виникає і природне бажання «почухати там, де чухається». Тобто ми куримо одну цигарку за іншою.

Проте чому не всі стають затятими курцями? Тому, що для постійного куріння – цигарка за цигаркою – потрібні дуже міцні легені, повірте мені. Чимало курців фізично не витримують більше п’яти-десяти цигарок на день. Інші курять час від часу, тому що можуть дозволити собі лише такі витрати. Більшість із них, ще не отримавши нікотинової залежності, курять зрідка не тому, що вони розумніші за решту курців. Просто ці люди не можуть змиритися з негативним впливом нікотину, або їм не по кишені значні витрати в процесі звикання, або ж їм просто пощастило мати друзів, які з якихось причин не потрапили до нікотинової пастки.

Зараз багато жінок курять час від часу з кількох причин – усі вони пов’язані з докорами сумління, презирством до себе і постійним застосуванням самодисципліни. Розповсюджена причина обмеження кількості викурених цигарок – приклад, який жінки надають дітям і онукам. Випадок Христини – типовий, у чомусь потішний, але разом із тим зворушливий:

«Я і без того потерпала від докорів сумління, розуміючи, що є поганим прикладом рідній дочці Сарі. Коли вона поверталася зі школи і читала мені лекції про шкідливість куріння, розповідаючи, як їй страшно, що я помру, то я всіма силами намагалася відмовитися від куріння. Початок був успішним, я пишалася собою. Коли я вже думала, що перемогла, то одного вечора, поклавши Сару спати, вирішила, що заслуговую на маленьку винагороду. Навряд чи одна цигарка мені зашкодить. Не варто й говорити, що звичка повернулася, а одна цигарка згодом перетворилася на декілька. Відверто кажучи, невдовзі я щовечора викурювала одну цигарку за одною. Проте згодом мене викрили. Якось Сара довго не могла заснути. Розлютившись, я пішла з її спальні. Хоча й розуміла, що Сара ні в чому не винувата, але без куріння не могла більше витерпіти ані хвилини. Щойно я закурила і зайнялася посудом, як дитячий голосок за моєю спиною вимовив: “Матусю, хіба ти куриш?” Я підставила цигарку під струмінь води, обернулася і зуміла вимовити: “Звісно що ні, люба”. По щоках у Сари котилися сльози. Я також розревілася. Я брехала рідній дочці… Від хвилювання я (не повірите!) знову закурила – у неї на очах. Я проклинала себе, проте не лише не змогла зупинитися, але й курила весь наступний день, майже без упину. Будь ласка, ви можете допомогти мені?»

Я з радістю повідомив, що можу. Але знову-таки, якби вам довелося поспілкуватися з Христиною тоді, коли вона щовечора викурювала всього по одній цигарці, то вона переконала б вас, що курить лише час від часу і цілком щаслива. Так воно й було. Але через сутність «чудовиська»

ТАК ТРИВАТИ НЕ МОЖЕ.

Багато курців привчає себе не курити в певних ситуаціях: під час поїздок в автомобілі, вдома або в ліжку. Курці-діти намагаються не курити в присутності батьків. Утім, куріння – це не просто споживання цигарок. Це надходження доз нікотину до організму, а затим виведення його, після чого виникає відчуття порожнечі й невпевненості. Придивіться уважніше до курців, які заявляють: «Я можу обійтися без цигарок». Зверніть увагу на те, якими неспокійними вони стають, коли в них подовгу немає можливості покурити, як легко вони знаходять нагоду, аби взяти-таки цигарку. Зрозумійте, що викурювання кожної нової цигарки – це не полегшення симптомів тієї «сверблячки», а просто спроба поповнити дефіцит нікотину в організмі. Погляньмо: цигарка згоряє досить швидко, і щойно ви її загасите, як «сверблячка» знову повертається. Насправді ж ми ведемо реальну війну з перемінним успіхом: з одного боку – нестерпна «сверблячка», що супроводжується бажанням «почухати там, де свербить». З іншого – вагомі причини бажати, аби потреба чухатися не виникала взагалі.

Зменшення кількості цигарок чи куріння вряди-годи (що в широкому розумінні одне й те ж) не допомагає тому, що чухання сверблячого місця – це єдине задоволення, яке курець отримує від куріння. Чим сильніше чухаєш, тим сильнішим стає імунітет полегшення сверблячки, тобто бажання курити одну цигарку за іншою. Проте чим більше ми куримо, тим серйозніші маємо шанси втратити здоров’я, фінанси і нерви. Нікотинова залежність – страшна пастка: наш мозок хоче, щоб ми продовжували курити, і водночас закликає нас курити менше.

Ми ніяк не второпаємо, що завжди перебуваємо в незручній ситуації. Допоки ми ще не вирішили щодо зменшення кількості цигарок, то закурювали одразу, щойно виникало таке бажання чи була потреба в цьому. Та нам це не подобалося – інакше навіщо захотіли курити рідше? Проте щоб зменшити кількість цигарок, треба відучитися закурювати за першим бажанням. Отже, доведеться просто позбавити себе декількох цигарок. Розумієте, про що я? Чим більше куриш, тим менше хочеться курити. Чим менше куриш, тим більше хочеться курити. Курці завжди в програші. Звісно, це вже вам відомо, але хочу, щоб ви зрозуміли – чому саме. І прийміть це як неминучість. Лижник може спуститися з гори, майже не витрачаючи сил. Але згодом він дізнається, як важко підніматися на лижах вгору. Потерпати від нікотинової залежності – те ж саме, що все життя підніматися на лижах схилами.

Зменшуючи кількість цигарок, ми привчаємо себе не реагувати на «сверблячку», щойно вона виникає. Чим довше носиш тісні туфлі, тим приємніше нарешті скинути їх – так само і зі «сверблячкою»: чим довше її терпиш, тим яскравіше ілюзія насолоди, коли нарешті можна дозволити собі «почухати там, де свербить». Таке посилення впливу ілюзії насолоди негативно позначається на нашому бажанні кинути курити. Ви, очевидно, заперечите, адже чим менше ми куримо, тим менше шкодимо своєму здоров’ю і гаманцю. Що ж тут поганого? А от що:

ОСКІЛЬКИ БАЖАННЯ КИНУТИ КУРИТИ СЛАБШАЄ, ТО МИ НЕ РОБИМО НІЧОГО, ЩОБ ЗУПИНИТИСЯ.

Саме тому «часткові» курці залежать від цигарок більше, ніж затяті. З листів на тему «Я діяв за всіма вашими вказівками, але мені “Легкий спосіб” не допоміг» особливо мене дратують ті, де є такі фрази: «Хоча є і плюси: тепер я викурюю всього п’ять цигарок на день. А до візиту у вашу клініку викурювала по сорок!»

Такі новини, безперечно, порадували б «експертів». Чому ж мені прикро за тих курців? Та тому, що вони так і не зуміли усвідомити характер нікотинової пастки: відмовляючи собі в нікотині впродовж тижня, зрозуміло, що такі курці відчують безмежне полегшення, коли нарешті зможуть «почухати там, де свербить». Таке саме полегшення вони відчули б, якби позбулися запору, від якого потерпали тиждень. Але знову ж таки нікому не спаде на думку навмисне страждати від запорів тільки для того, аби потім насолоджуватися полегшенням.

Бажання зменшити кількість цигарок чи ті ж невдалі спроби кинути курити переконують нас: так, куріння – це насолода і підтримка в житті. Тому що без цигарок ми почуваємося знедоленими і нещасними, але наші муки закінчуються, варто нам лишень закурити. Тому логічно припустити, що насолоду ми отримуємо саме від цигарок. Однак, якщо ми маємо можливість курити будь-коли, щойно виникне таке бажання, то не дуже цьому радіємо і сприймаємо як належне все, що надає нам куріння. Така поведінка дивує насамперед тим, що, маючи можливість насолоджуватися повсякчас, ми не можемо зрозуміти, яке саме задоволення отримуємо від куріння, тож хочемо позбутися цієї звички. Курити стає приємно тільки тоді, коли це забороняється.

Я не намагаюся виправдати таку точку зору. Сила тривалого промивання мозку в тому, що воно створює ілюзії, які продовжують існувати лише тому, що їх повторюють мільйони разів. Якщо вам доводилося використовувати вольовий метод відмови від куріння, то після цього важко буде уявити, що кинути курити можна одразу і з радістю. Але чи можна зрозуміти, наскільки приємно позбутися запору, коли в тебе його ніколи не було? А якщо не страждаєш від запорів, то хіба бракуватиме відчуття полегшення? Звісно ж ні. Невже так важко усвідомити, що без «маленького чудовиська» чи нікотинової «сверблячки» вам не знадобиться стримувати себе цілий тиждень, вам не потрібно буде позбуватися чи бажати позбутися цієї «сверблячки», а коли позбудетеся, то відчуєте полегшення?

Переконайтеся самі. Вам траплялося відмовлятися надовго від куріння і настільки вірити в себе, що вам не кортіло зробити пару затяжок – просто щоб довести свою перемогу? Якщо ви піддавалися цій спокусі, то вам відоме і продовження: цигарка не тільки була огидною на смак, але й нічого вам не давала. Хоча ви переконувалися, що більше ніколи не станете жертвою нікотинової залежності. Тому приблизно через тиждень ви дозволяли собі викурити всього одну цигарку з абсолютною впевненістю, що від цього не почнете курити знову. Ви потрапляли в ту ж саму пастку, що й першого разу. Тож мільйони курців рятувалися з цієї пастки тільки заради того, щоб потрапити в неї знову.

Проте нагадаю, що ми прагнемо досягти такого стану, аби раз і назавжди втратити будь-яке бажання чи потребу навіть в одній цигарці. Тому зменшення кількості цигарок – неефективне: воно лише посилює ілюзію насолоди і допомоги. Куріння не лише підтримує життя «маленького чудовиська», але й надає сил «великому чудовиську». От чому всі цигарки, які викурюємо після тривалого утримання – приміром, після їжі, сну або ж сексу, – ми називаємо особливими.

Під час куріння ви радієте лише одному: настав кінець потерпанням без нікотину. Переконаний, що немає сенсу вкотре повторювати: наступна доза нікотину не позбавить вас від тих страждань.

Якщо хоча б одну цигарку ви сприймаєте як певний вид допомоги чи насолоди, то і мільйон інших цигарок сприйматимете так само. Я знаю «експертів», які пояснять: вам необхідно побороти спокусу викурити лише єдину цигарку – наступну. Шкідливість від таких запевнень у тому, що вони справедливі. Але ж вам не пояснюють інше: якщо хоча б одну цигарку ви розціните як допомогу чи насолоду, то вам доведеться до скону днів боротися з бажанням закурити! Хто ж цього захоче?

Зменшення кількості цигарок не може зарадити нам через природу того «чудовиська», яке змушує нас щоразу «чухати там, де свербить» і не дає змоги робити це рідше. Спроба курити менше частково схожа на дієту: щоб досягти успіху, доводиться використовувати силу волі й дисципліну. Хіба їжа втрачає для вас свою цінність через те, що ви сидите на дієті? Звісно ні. Ви стаєте одержимі їжею, перебуваєте в неї в полоні. Після кожної трапези ви або потерпаєте від докорів сумління, тому що порушили дієту, або страждаєте від голоду і невдоволення, бо дотрималися її. Намагання курити рідше означає постійно мучитися і від самої сверблячки, і від того, що не можна, коли цього дуже хочеться, «почухати там, де свербить». Така ситуація потребує постійно застосовувати силу волі, змушує бути дисциплінованим. Можливо, певний час вам це вдаватиметься. Хочу, аби ви затямили: характер процесу такий, що він неминуче посилюватиме бажання курити й послаблятиме готовність кинути курити. Навіть якщо вашої сили волі вистачить, аби терпіти ці страждання все життя, то чи ви дійсно бажаєте такого безрадісного існування?

Проте сила волі та дисципліна рано чи пізно перестануть діяти. Тоді бідний курець остаточно стане знервованим, зневажатиме себе, переконається, що він безвольний і не здатен без нікотину існувати й радіти життю. Напевно, тільки років через п’ять він наважиться спробувати ще раз. От чому мені прикро, коли чую: «Проте тепер я викурюю всього п’ять цигарок на день».

То що – ви і зараз вірите, ніби люди, які курять зрідка, по-справжньому щасливі й упродовж усього життя в них жодного разу не виникало бажання викурити понад п’ять цигарок на день? Тоді я прошу вас запам’ятати дві речі. Перша стосується наведених прикладів. Так, це лише приклади. Але попри те що двох абсолютно однакових історій не існує, у більшості своїй вони схожі одна на одну. Особисто я надав допомогу 25 тисячам курців. На сьогодні існує понад 40 клінік, де застосовують «Легкий спосіб», і регулярні консультації з нашими лікарями підтверджують мої припущення: коли курці звертаються по допомогу, то їм уже немає сенсу робити вигляд, начебто вони все тримають під контролем і щасливі бути затятими чи «частковими» курцями.

Наступне, що варто запам’ятати, стосується самих курців. Нерозумно вважати, що люди, які курять час від часу, щасливі тому, що вони самі кажуть про це, чи тому, що нам промили мозок і переконали в існуванні таких курців. Незайвим буде ще раз повторити: знайдуться такі розумники, які намагатимуться переконати вас, що щасливі бути курцями, але спробуйте відшукати хоча б одного з батьків-курців, який потуратиме своїй дитині в цій шкідливій звичці. Те ж саме стосується і батьків, які курять подеколи. Поговоріть з цими щасливими курцями. Поговоріть з ними віч-на-віч, і ви переконаєтеся, що більшість з них охоче відмовилася б від цигарок. У тому, що серед них є люди, готові прикриватися щитом, що складається головним чином зі страху, можна легко пересвідчитися. Зараз я розповім вам про Дейрдре – її випадок досить типовий.

Дейрдре зателефонувала в клініку і наполягала на індивідуальній консультації. Я одразу зрозумів: вона знає, чого хоче, і звикла завжди досягати свого. Тож пояснив, що веду групові заняття по десять годин на день сім днів на тиждень, а для решти прийомів мені просто бракує часу. На що вона заявила: мовляв, коли справа у грошах, то для неї це не проблема. Мене це вразило. Не знаю, як ви, а я готовий визнати, що в кожного своя ціна, проте натяки на те, що мене цікавлять тільки гроші, сприймаю досить категорично. Я відповів, що не в грошах справа – мені бракує часу, який Дейрдре зараз у мене попусту віднімає. Вислухавши це, вона розревілася.

Ці сльози були справжніми. Дейрдре змусило плакати те ж лихо, від якого ридма ридають мільйони інших сильних, щасливих, здорових чоловіків і жінок, – нікотинове рабство.

Вас, очевидно, це здивує, але Дейрдре курила вже дванадцять років і жодного разу не перевищила щоденну дозу – дві цигарки. Затятий курець міг би вирішити, що вона живе в раю. Скільки курців щиро вірять, що дві цигарки на день врятували б їх від безодні розпачу!..

Невже в Дейрдре був рак легенів чи, можливо, якась інша важка хвороба? Навпаки, вона фанатично стежила за своєю фізичною формою і вирізнялася відмінним здоров’ям. Але рак легенів відігравав важливу роль у її побоюваннях: батьки Дейрдре померли від цієї хвороби ще до того, як вона потрапила в нікотинову пастку. Дейрдре, так само як і я, страшенно боялася куріння задовго до того, як стала потерпати від тієї горезвісної залежності. Та попри це вона не витримала соціального пресингу і викурила першу цигарку, яка здалася їй огидною. Але якщо згодом я докотився до майже безперервного куріння, то Дейрдре втрималася. Проте її не оминули страхи, які переслідують усіх курців. Це щось на кшталт того ж голоду: чим довше мрієш про цигарку, тим вона стає дорожчою, коли мрія нарешті здійснюється. І звісно, коли куриш менше, то і менші втрати для здоров’я та гаманця, але водночас і менша потреба відмовлятися від куріння.

Оскільки батьки Дейрдре померли від раку легенів, то для себе вона зробила висновок, що наслідувала якусь ваду. Мій брат також смертельно боявся раку, адже і сестра, і батько померли від раку, коли їм не було і шестидесяти. Дивно, яким чином людству вдалося проіснувати віки, не відаючи, що таке рак? 1900 року від цієї хвороби вмирав лише один із п’ятдесяти громадян Великобританії. Сьогодні – кожен четвертий. Чому ж ми звинувачуємо батьків або навіть Творця нашого? Якщо вам стане дурості щодня обливати свій автомобіль солоною водою, то, коли машина зрештою заржавіє, невже ви звинувачуватимете виробника? Ми отруюємо свої легені, їжу, річки, повітря, яким дихаємо, а потім витрачаємо мільярди, аби винайти панацею. А засоби для зцілення прості й очевидні – треба позбутися умов, які спричинили хворобу. Якби в мене була хоча б одна мільярдна частина тих грошей, то я ліквідував би і нікотинову, і будь-яку іншу наркотичну залежність.

Батьки Дейрдре померли з тієї ж самої причини, що і мої сестра та батько: вони були затятими курцями. Дейрдре дуже боялася збільшити кількість цигарок, які викурювала, аби, як і її батьки, не стати жертвою раку легенів. Але вона викурювала всього дві цигарки на день. Хіба важко відмовитися від такої незначної дози? Так, нам промили мозок і привчили вірити, що це дуже просто. Саме тому ми не розуміємо, чому продовжують курити наші діти. Невже так важко здогадатися, що вони можуть стати залежними? Насправді ж ми нічого не розуміємо. Нам навіть не вдається вберегти дітей і онуків від нікотинової пастки.