Текст книги "Легкий спосіб кинути курити спеціально для жінок"

Автор книги: Лекса Пёрышкина

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 16 страниц)

Розділ 16
Яка стать сильніша?

Навіть тепер побутує думка, ніби чоловіки в цілому сильніші за жінок і фізично, і психологічно. Вірити в цей факт людей привчали впродовж багатьох поколінь. Безперечно, зараз у країнах Заходу курців-жінок більше, ніж курців-чоловіків. Така ж тенденція спостерігається й серед молоді, яка потрапила до нікотинової пастки. Чому так відбувається?

Так звані експерти часом переконливо пояснюють це явище тим, що курці з розвиненим інтелектом усвідомлюють критичність ситуації, тому намагаються зупинитися. Зазвичай вольові люди досягають успіху – це думка «експертів», які натякають на те, що в цілому чоловіки розумніші за жінок і наділені більшою силою волі. Тож зазвичай подібні заяви можна почути від «експертів» чоловічої статі.

А тепер звернімося до фактів. Ми вже з’ясували, що найбільш заповзяті та вольові представники як чоловіків, так і жінок найчастіше стають об’єктами для наслідування і «допомагають» іншим потрапити в пастку. Раніше, коли понад 90 % дорослих чоловіків курили, то чоловіків-некурців вважали слабаками. Цьому твердженню притаманна своя логіка: потрібно мати міцні легені, щоб вдихати отруйний дим, і силу волі, аби звикнути до куріння. Але справжня причина, через яку 10 % чоловіків усе-таки оминула пастка, не в тому, що вони були розумнішими: ці люди на фізичному рівні не сприймали вплив нікотину або ж не могли дозволити собі марно витрачати гроші на отруту.

«Експерти» подовгу обговорюють причину, через яку в нікотинову пастку потрапляє молодь. Проте ці фахівці набагато більше довідалися б про різні аспекти нікотинової залежності, якби досліджували прямо протилежне явище – підлітків, яким вдалося уникнути нікотинової пастки. Логічно припустити: якщо в цілому курці фізично й психологічно міцніші за некурців, значить, сучасна жінка сильніша за сучасного чоловіка. По суті, жінки завжди були сильнішими!

Я вже пояснював, що таке «сверблячка курця»: це «маленьке чудовисько», тобто бажання курити. Говорив і про стурбованість та дискомфорт, які відчувають курці, бажаючи «почухати там, де свербить», але з якихось причин не маючи можливості закурити. Це явище я називаю «неврозом курця»: він пальцями торкається губ, потирає щелепи, розминає цигарки, клацає запальничкою – це характерні ознаки такого стану. Якщо подруга говорить вам, що їй «треба хоч що-небудь з’їсти», то ви розумієте: вона дійсно голодна і не заспокоїться, доки не втамує голод. Вам відома різниця між потребою в їжі і бажанням що-небудь перекусити – ви розумієте її. Багатьом некурцям важко зрозуміти, навіщо курцеві взагалі хочеться курити і чому в нього постійно виникає потреба в цигарці. Проте некурець, який упритул спілкується з курцем, чітко бачить: той не просто хоче курити, йому конче необхідна цигарка. Людині, яка не курить, непросто зрозуміти, чому так відбувається, однак не викликає сумніву те, що курець залежний, він – раб своєї звички.

Моя мама не курила. Ніхто в родині не розумів причин «ранкових хоралів» – так ми саркастично називали ту мить, коли батько зі сльозами на очах відкашлювався, ледь не вихаркуючи легені. Ми розуміли, що від того куріння батько не отримує жодної насолоди. На маминих очах згасав батько від раку легенів, їй напевно було боляче дивитися на те, як стаю курцем я, і разом із тим усвідомлювати, що переконати мене їй не вдасться. Але вона спробувала, інстинктивно відчувши, що моя дружина має наді мною певну владу. І мама запитала Джойс: «Можливо, ти пригрозиш йому, що покинеш його, якщо він не кине курити?» Джойс відповіла: «Та він радше відпустить мене, аніж кине курити». Джойс теж не курила, тому, як і мама, не розуміла, навіщо це безглуздя. Вона знала, що я всіма силами намагався кинути курити, розуміла, що я курю не тому, що хочу, а тому, що переконаний: без куріння мені не протриматися, життя моє буде безрадісним! Соромно визнавати, але, незважаючи на всю мою любов до Джойс, я не кинув би курити, навіть якби вона поставила ультиматум. Це приклад того, як у жертви куріння зароджується і міцнішає страх.

Різницю між бажанням покурити і потребою в курінні важливо усвідомлювати насамперед самим курцям. Вони охоче зізнаються в тому, що їм треба перекусити, а якщо вони не алкоголіки – у своїй потребі в спиртному. Але вони нізащо не зізнаються в тому, що їм необхідна цигарка. Несхвальне ставлення громадськості змусило найбільш свідомих курців взяти собі за правило не курити в машині або в гостях у друзів, які не курять. Почувши від друга-некурця: «Якщо тобі треба покурити, не соромся, кури прямо тут», курець, скоріше за все, відповість, що куріння для нього – не обов’язок, а задоволення. Після цього курці зазвичай намагаються тривалий час не курити, аби переконати друзів у своїй правоті та довести самим собі, що в них усе під контролем. Вони навіть не розуміють, що своєю поведінкою доводять протилежне. Не в силах терпіти довше, курець знаходить який-небудь привід і залишає дім або зал ресторану. Якщо ж йому знову скажуть, що дим нікого не дратує, а отже, і виходити немає сенсу, курець відхилить пропозицію, пояснюючи, що антисоціальні витівки не для нього. У нього навіть не виникає думка, що друзі, які не курять, із задоволенням побули б у його компанії, навіть якщо заради цього довелося б дихати димом. Курець не усвідомлює, що, позбавляючи друзів своєї присутності, він діє антисоціально.

Цигарки, викурені в компанії, наприклад після їжі, видаються нам найприємнішими, однак без цієї ілюзії ми цілком можемо обійтися. По-справжньому ми відчуваємо потребу в цигарці в стресовій ситуації. Помірковані та заповзяті люди вибирають відповідальну роботу з різних на те причин: вона престижніша, краще оплачується, сприяє розвитку особистості тощо. Водночас відповідальність у нас асоціюється зі стресами, тому помірковані й відповідальні працівники найчастіше стають затятими курцями. Логічним буде сказати, що наділені інтелектом і силою волі курці мають курити менше за решту. Але тут, як і в кожному аспекті куріння, факти суперечать логіці, якщо не до кінця розібратися безпосередньо в природі нікотинової пастки.

Безперечно, жінкам доводиться виконувати значно більше різних ролей і обов’язків, ніж середньостатистичним чоловікам. Донедавна після укладання шлюбу право власності на майно жінки переходило до її чоловіка. Колись і сама дружина вважалася власністю чоловіка. Споконвіку побутувала думка, начебто жінки здатні лише на брудну, чорну роботу, приміром домашню, а коли в неї не було власної родини – тим самим вона займалася поза домом: доглядала за хворими і немічними, працювала служницею. Навіть аристократки могли претендувати лише на доброчинну чи громадську діяльність.

Мені ніяково, коли чую, як на групових заняттях у клініці, відповідаючи на запитання про професію і місце роботи, жінки, потупившись, з відчуттям провини бурмочуть: «Просто домогосподарка».

Розглянемо обов’язки, які виконує «просто домогосподарка». Якщо ви не заперечуєте, то наведу приклад, відомий мені краще за інші, – мою дружину Джойс. Я з головою занурився у своє прагнення звести куріння до рівня попередньої форми нікотинової залежності – вживання нюхального тютюну. Аби ніщо не відволікало мене, Джойс виконує 99 % усіх функцій у нашому подружньому житті. Вона справляється з усіма традиційними обов’язками домогосподарки: пере і прасує, купує продукти і побутову хімію, підтримує в будинку чистоту і порядок, готує, накриває на стіл і миє посуд. Джойс не тільки купує весь необхідний одяг, але й підбирає мені костюм на щодень, бо знає: інакше я витрачу дорогоцінний час на пошуки та вибір. Раніше вона піклувалася і про дітей, просиджувала з ними всю ніч, коли вони нездужали, і ніколи не скаржилася. Усе перелічене, мабуть, не становить і десятої частини домашніх справ, виконаних Джойс упродовж багатьох років.

Прошу не звинувачувати мене в забудькуватості – краще повернімося до Джойс. Вона не тільки опікується домашніми справами, але й разом зі мною допомагає курцям позбутися цієї шкідливої звички. Джойс бере на себе функції секретаря в приймальні та на телефоні, вона оплачує рахунки і веде облік витрат. Якщо нам потрібна допомога водопровідника чи електрика, їх викликає знову ж таки Джойс. У наших спільних поїздках вона замовляє квитки, бронює номери в готелях, відповідає за обмін валюти, оренду машини тощо. Зрештою зауважу, що Джойс – порадниця, утішниця і моя опора.

Завдяки дружині я можу направити свої зусилля на досягнення своєї єдиної мети. Відверто кажучи, я не спроможний ефективно виконувати кілька справ одночасно. Іноді Джойс зверталася до мене з проханнями полагодити розетку чи перевірити рівень масла в машині. Соромно визнавати, але в таких випадках я пропонував їй повчитися на курсах автомеханіків. Зовсім забув: Джойс працює не тільки в будинку, але й у саду, тому це рятує нас від необхідності наймати садівника і хатню робітницю.

Як і більшість жінок, Джойс вміє виконувати одночасно тисячу справ, притому з високою ефективністю. Зрозуміло, що майже всі повсякденні домашні турботи відрізняються приземленістю і одноманітністю. Безвідповідальна людина вважає таку роботу занадто напруженою, а інтелектуал – не тільки стресовою, але й нудотною. Я знаю, що Джойс надзвичайно розумна, але, хоч як це дивно, зі своєю роботою вона справляється життєрадісно, навіть без нарікань. Життя поруч із нею сповнене радості, що підтверджує навіть її ім’я.

Мене нерідко хвалять за досягнення, а Джойс, яка завжди поруч, погоджується, не намагаючись нагадати про свій внесок у нашу спільну справу. Не знаю, хто колись сказав: «За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка». Хто б то не був, але він не дуже помилився. Слід було б сказати: «Велика жінка стоїть за кожним посереднім чоловіком». Джойс працює зовсім безкорисливо, тому що любить мене і вірить у нашу спільну справу так само, як і я. На мій погляд, вона не типова домогосподарка, а одна з найвеличніших жінок на землі. Утім, на об’єктивність я не претендую. Але переконаний, що більшості чоловіків і жінок властиві ті самі недоліки і переваги.

Емансипація допомогла жінкам домогтися виборчого права, дала їм майнові права, частково зрівняла професійні можливості й оплату праці жінок на рівні чоловіків. Парадокс, але деякі з цих досягнень лише підвищили рівень стресів у житті жінки. Щоб домогтися рівності в професіях, які колись вважалися виключно чоловічими, жінці доводиться бути на голову вище колег-чоловіків. Більшість жінок не тільки вибудовують кар’єру і терплять пов’язану з нею напруженість, але й змушені миритися з такими традиційними джерелами стресу, як вагітність, народження дітей, годування, обслуговування і виховання дітей, зокрема і доволі дорослих.

Одне попередження, шановні пані: можливо, вам поки здається, що цими словами я намагаюся переконати вас, ніби жінкам кинути курити набагато складніше чи відмовлятися від куріння в цьому випадку нерозумно. Аж ніяк. Я всього лише підкреслюю, що в житті жінок стресів більше, ніж у житті чоловіків, незалежно від того, справедливо це чи ні. Саме тому жінкам легше потрапити до нікотинової пастки і застрягти в ній. Спробуйте затямити: куріння не допомагає при стресі! Навпаки, викликає його. Дійсно, для більшості курців нікотинова залежність – не тільки основне джерело стресів, але й причина, через яку багато інших сфер життя вони сприймають як напружені та стресові.

Я маю на увазі не тільки те, як впливають на наше фізичне і психічне здоров’я, а також працездатність і самооцінку накопичення отрути в організмі і фінансові витрати (хоча й ці фактори також посилюють стрес). Ідеться також і про паніку, спустошеність, невпевненість, спричинені нікотиновою залежністю. Повсякденні, пересічні життєві проблеми, які некурці переборюють не замислюючись, куріння перетворює на доволі серйозні травми. Я вже згадував, що почав курити майже безупинно з однієї причини: через ненависть до своєї роботи й викликаний цією обставиною стрес. Але істина полягала в моїй залежності від нікотину, саме залежність і створила стресову ситуацію. Така природа «нікотинового чудовиська».

Припустимо на хвилинку, що цигарки дійсно допомагають впоратися зі стресом. Виходить, курці мусять бути спокійнішими і врівноваженими порівняно з некурцями. А що ми спостерігаємо насправді? Хіба ми не знаємо, що курці перебувають у напруженому і неспокійному стані, особливо коли перекур неможливий? Вам не доводилося криком заганяти дітей спати, аби тільки без перешкод вислизнути з дому і спокійно покурити? Хто, якщо не курці, вічно щось крутять в руках, смикаються, намагаючись хоч як-небудь заспокоїти свої нерви? Якщо цигарки дійсно заспокоюють, звідкіля ж тоді у курців ця нервозність?

Щойно ви кинете курити, як стресів у вашому житті значно поменшає. Природа забезпечила вас усім необхідним для подолання нормальних життєвих перешкод. Але вона не наділила вас здатністю справлятися зі стресами, спричиненими курінням, лишень навчила розпізнавати сигнали тривоги, переконуючи, що курити небезпечно.

У куріння занадто багато непривабливих аспектів. Важко вирішити, який із них більш негативний, але одне з перших місць у цьому списку посідає

КУРІННЯ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ.

Розділ 17
Куріння під час вагітності

Безумовно, громадська думка щодо куріння під час вагітності досить негативна. Не можу уявити собі іншу ситуацію, де б курець потерпав від настільки ж болісних докорів сумління. Цікаво, що курці-вагітні охоче погоджуються зі своїми обвинувачами, принижуючи тим самим своє і так незавидне становище. Листи, що надсилають мені матері, які курять, переповнені самокритикою і презирством до себе. Ці жінки звинувачують себе в тому, що подають поганий приклад дітям і ризикують залишити їх сиротами. Деякі з них дали клятву відмовитися від куріння, якщо завагітніють, і їм – найважче. Уривок з листа Джин – яскравий приклад того:

«За іронією долі, у перші чотири роки нашого шлюбу ми робили все, аби тільки уникнути вагітності. Ми були міцними і здоровими (незважаючи на моє куріння) і не думали, що згодом у нас виникнуть якісь проблеми. Не стану навантажувати вас кошмарними подробицями обстежень, які ми пройшли, але після восьми років марних спроб ми повірили, що дитини нам ніколи не зачати, і всерйоз задумалися про всиновлення.

А потім – сталося чудо. Навіть не намагатимуся передати відчуту радість! Я не могла дочекатися повернення чоловіка з роботи, аби поділитися радісною звісткою. На той час у мене була звичка строго розподіляти пачку цигарок з таким розрахунком, щоб до ранку в ній залишалося не менше п’яти штук. Закуривши, я раптом побачила, що в мене в запасі всього дві цигарки. Була майже п’ята вечора, тобто я безупинно курила відтоді, як повернулася додому. І не дивно – цьому сприяли обставини. Потрясінням для мене стало інше: я згадала, що заприсягла Эрику і самій собі, що обов’язково відмовлюся від цигарок, якщо мені пощастить завагітніти. По суті, я з нетерпінням чекала вагітності тільки тому, що сподівалася позбутися шкідливої звички! Але тепер моя радість раптом змінилася панікою.

Эрику я нічого не сказала. Він ніколи не курив, проте ставився до мене з розумінням і не зачіпав мене, переконуючи облишити цю звичку, хоча я знала, що куріння йому неприємне. Зараз я на п’ятому місяці, вагітність стає помітною, а я дотепер нічого не сказала йому. Спочатку я виправдувалася тим, що ще рано, що не варто обнадіювати Эрика, коли ще нічого невідомо. Але зараз я розумію: я мовчала, боячись навіть подумати про те, що мені доведеться кинути курити.

Як я могла розраховувати на розуміння чоловіка, особливо після всього, що ми пережили? Я пригнічена і нещасна. Навіть якби я зраджувала чоловікові, то не почувалася б гірше, проте я в такому стані, начебто дійсно зраджувала йому. Зрештою, я ж не дурна, але мені аж ніяк не вдається викурювати хоча б дві пачці на день. Проте зараз я розумію: краще самій розповісти чоловікові про все, не чекаючи, доки він здогадається сам. Я знаю: ви переконані, що кожен курець легко може відмовитися від куріння, і ви, напевно, порадите мені зробити те ж саме, але мені страшно думати навіть про можливі спроби.

Кажуть: “Не судіть, і не будете судимі”. Я ледве не втратила кращу подругу: накричала на неї при всіх за те, що під час вагітності вона викурювала по п’ять цигарок на день. Вона буде з мене знущатися, коли довідається, що я нічим не краще! Не те щоб я не вірила, що куріння завдає шкоди здоров’ю майбутньої дитини, – я вірю в це. Я знаю, що відбувається зі мною, мені постійно сниться, начебто в мене народилося огидне чудовисько. Але курити я не кидаю, незважаючи на всі ці кошмари. Мабуть, я безнадійна, і ви, напевно, теж не зможете мені допомогти».

Я не став радити Джин відмовитися від куріння. Замість цього я запропонував їй прийти в клініку разом із чоловіком. Я був готовий пояснити їм обом, що нікотинова залежність намертво оволодіває своєю жертвою. Джин не довелося б зневажати і картати себе, а чоловік набагато краще зрозумів би, у якому скрутному становищі вона опинилася.

Джин чудово усвідомлювала всі наслідки нікотинової залежності. Вона думала: «Зла сила так міцно тримає мене, що я ніколи не зумію вирватися з її лап, не кажучи вже про те, щоб легко кинути курити». Ця сила – відчуття паніки і впевненість у тому, що вже ніколи не зможеш радіти життю чи долати труднощі без цигарок. Ця паніка справжня. Але щойно ви зрозумієте, що кожна цигарка не тільки не рятує вас від паніки, а викликає її, як зла сила втратить всю владу над вами і перетвориться в ту саму силу, що не дасть вам захотіти викурити нову цигарку. Під час нашої зустрічі Джин вдалося усвідомити це.

Деяким людям важко розібратися в цих поясненнях, доки в них зберігається нікотинова залежність. Але якщо ви вільні від неї, вам усе зрозуміло. Джин та Эрик виявилися розумними людьми. Наприкінці сеансу Эрик обійняв дружину й сказав: «Тепер я все розумію. Навіть не намагайся кинути курити, доки не захочеш сама». До речі, тієї миті він ще не знав про вагітність Джин. Вона відповіла: «Свою останню цигарку я вже викурила», а затим повідомила про дитину… За двадцять років війни з нікотиновою залежністю я багато чого пережив, не раз стикався з ворожнечею, зберіг у пам’яті чимало неприємних хвилин. Але якою винагородою за всі ті труднощі для мене стала розмова чоловіка і дружини, свідком якої мені випала честь бути. Бачив це і великий пакунок паперових хусточок.

Випадок Джин можна назвати винятком, хоча лише деякою мірою: загалом же він навіть занадто типовий. Мене обурює, що наше суспільство в буквальному значенні слова полегшує дівчатам спосiб потрапити до нікотинової залежності, практично штовхає їх у цю пастку. Ми терпляче чекаємо, коли вони завагітніють, а потім, коли настає час, можливо, найбільш напруженого періоду їхнього життя, коли, на їхню думку, без маленьких «друзів» їм не обійтися, ми пригнічуємо їх, картаємо, переконуємо відмовитися від куріння. Вагітність перетворюється на нескінченну низку обстежень і проб, варіантів і рішень, радості й страху. А якщо жінці, яка курить, не вдається пройти випробування вагітністю, ми дорікаємо їй та зневажаємо за її слабкість.

Таке ставлення з боку медичних працівників цілком виправдане, хоча й не дуже корисне для майбутньої матері й дитини. Але некурці, колишні курці, родичі та навіть сторонні люди вважають своїм обов’язком зробити свій внесок у те цькування. До «полювання на відьом» приєднуються зі своїми зауваженнями навіть курці-подруги майбутньої мами: «Не розумію, як ти можеш курити зараз, коли ти вагітна. На твоєму місці я б одразу кинула». Утім, коли настає черга цих подруг виношувати дитину, їхня позиція змінюється: вони опиняються по іншу сторону барикад. Така нездатність до співпереживання властива людській природі. Коли ви сильно застуджувалися і почувалися зовсім розбитою, скільки разів ви чули від близьких: «Ну і чого ти переживаєш? Подумаєш, застуда!» Зазвичай співчувають у таких ситуаціях тільки люди, які перебувають у такому ж становищі і на власному досвіді знають, як ви зараз почуваєтеся. На жаль, серед нас завжди знайдуться такі, хто не вміє ставити себе на місце ближнього.

Зустрічаються і щасливиці: під час вагітності природа змінює їхні звички, пов’язані з харчуванням, робить їх корисними для дитини і самої матері, тож жінка втрачає будь-яке бажання курити. Ось ще один приклад чудової роботи людського організму. Деякі жінки свідомо вирішують припинити куріння, але їм це не вдається. Невдача, у якій жінка анітрохи не винувата, навіть якщо дитина народжується здоровою, змушує її потерпати від докорів сумління все життя. Важко уявити собі, як страждає мати, дитина якої народжується з якою-небудь вадою.

Деяким жінкам вдається кинути курити на час вагітності, тоді після дев’яти місяців дискомфорту, страху, напруженого очікування і радості починається найбільш напружений період їхнього життя: родові муки зі страхом і болем, психологічним і фізичним виснаженням, які завершуються народженням дитини. Якщо пологи проходять успішно для матері і для дитини, страх зникає, нездужання й біль моментально забуваються. Жінка миттєво злітає з безодні до немислимих висот. У житті курця є дві крайнощі, коли мозок змушений подати сигнал:

«ХОЧУ КУРИТИ!»

Від жінок, які протрималися без цигарок майже всю вагітність, я нерідко чув, як вони знову закурили ледь не під час перерізання пуповини чи одразу після пологів. Декому вдається придушити перший порив, але вони надолужують втрачене під час післяпологової депресії. На жаль, остаточно і безповоротно кидають курити через вагітність далеко не всі. Як і в решті ситуацій, щойно зникає причина не курити, як пропадає і бажання не курити.

Одна жінка втратила бажання курити під час першої вагітності, але одразу після неї знову стала залежною. Вона розповідала мені, що навмисне завагітніла знову – не тому, що хотіла ще однієї дитини, а заради того, щоб кинути курити. Спочатку ця ідея здалася мені дикою, але чим довше я розмірковував, тим більше змісту в ній бачив. На жаль, цей спосіб не спрацював.

Багато вагітних жінок або навідріз відмовляються вірити в негативний побічний вплив куріння на плід, або виправдовують куріння: «А по-моєму, дитині буде набагато гірше, якщо я зараз перестану курити». Деякі навіть стверджують, що саме з цієї причини лікар заборонив їм кидати курити. Про висловлювання лікарів щодо куріння я міг би написати окрему книгу. Безперечно, серед їхніх висловлювань трапляються і слушні, але, по-моєму, більша частина їх вирвана з контексту або прикрашена. Ще один улюблений метод захисту курців – виправдання і відмовки, почуті від інших курців і взяті на озброєння під тим приводом, що вони справедливі для всіх.

На одному з моїх семінарів молода дівчина, що страждає на астму, заявила: лікар порекомендував їй курити, щоб позбутися приступів астми. Цю заяву було зроблено в присутності понад тридцяти курців. Я заперечив: «Але куріння є основною причиною астми. Неможливо повірити, що лікар міг таке вам порадити». Дівчина продовжувала наполягати на своєму. «Нечувано! – обурився я. – Прошу, назвіть мені прізвище і адресу цього лікаря – я позиватимуся до суду». Тоді моя співрозмовниця відступила: «Узагалі-то він нічого такого не говорив, просто я пояснила йому, що під час приступів астми куріння допомагає мені, і він кивнув». Якби я не витяг з неї цього зізнання, тридцять курців пішли б із семінару переконаними, начебто деякі лікарі визнають користь куріння при астмі.

Керуючись благими намірами, чимало лікарів радять вагітним пацієнткам якщо не повністю кидати курити, то хоча б скоротити кількість цигарок, які вони викурюють. Ця порада видається логічною, але я вже пояснював, що для майбутньої матері таке рішення найгірше з трьох можливих. Замість того аби впродовж декількох днів перетерпіти симптоми психологічної та фізичної абстиненції, вона всі дев’ять місяців потерпає від додаткового стресу, викликаного самообмеженням, крім того, у неї виникає відчуття провини, якщо у важкий для неї день вона раптом перевищить свою норму. Особливо ж шкідливий цей метод тим, що у жінки з’являються ілюзорні уявлення про цінність кожної цигарки. Вона постійно з нетерпінням чекає порятунку від «сверблячки». Щойно закурюється цигарка, як колосальне полегшення стає винагородою за терпіння. Після пологів мати опиняється в тому ж становищі, що і людина на дієті, у якої більше немає причин, аби терпіти обмеження. Шанувальник дієт від’їдається, курець накурюється до очманіння.

Не буду детально пояснювати, якої шкоди може завдати куріння дитині в утробі матери і навіть занапастити її (частково тому, що про це вже написано чимало, але перш за все тому, що вагітним найменше хочеться читати про те, як вони шкодять власним дітям). Курець усе вже знає, але це його не зупиняє.

Доброзичливці, які залякують вагітних, не розуміють одного: шкідливість куріння ці жінки усвідомлюють краще, ніж будь-хто інший. Навіть якщо співрозмовниця не зізнається в цьому чи спробує виправдати свої вчинки, докори сумління не перестають переслідувати її ні на мить. Вона поводиться так само, як і решта курців упродовж усього життя. Чим гостріша тривога, нервозність і невпевненість, спричинені оточуючими, тим сильніша потреба жінки в ілюзорній опорі.

Вагітність сама по собі та пов’язані з нею моральні переживання викликають неспокій, а жінка-курець у цей період зазнає додаткового потрясіння. Загалом молодь, яка курить, переконана, що сама регулює режим куріння, тож, якщо виникне потреба, вона зможе відмовитися від нього. Найчастіше вагітність стає подією, яка змушує молодих курців усвідомити: вони нічим не відрізняються від мільйонів інших «нікотинових наркоманів»!

Не можу не згадати про один із аспектів впливу куріння на здоров’я дитини. Я читав, що діти матерів, які вживають героїн, теж страждають абстинентним синдромом. І це цілком логічно. Зрештою, у судинах матері та її плоду тече одна й та ж сама кров. Отже, той самий принцип справедливий і для нікотинової залежності.

Пам’ятаю, коли я намагався кинути курити вольовими методами, то нервував перш за все тому, що цигарки були для мене під забороною. Однак варто було лишень усвідомити, що почуття спустошеності викликане саме цигарками і невдовзі зникне, як відсутність можливості курити абсолютно перестала дратувати мене. Отже, тепер мені відомі дві ключові ситуації. В одній я впевнений, що цигарка рятує від відчуття спустошеності, а в другій – що цигарка спричиняє це відчуття. Не розумію, як можна терпіти фізичний дискомфорт через відсутність нікотину і не пов’язувати його з курінням, але як переконатися, що вони взаємозалежні?

Можна вдатися до одного корисного способу. Я вже зазначав, що фізичний дискомфорт при нікотиновій абстиненції подібний до відчуття звичайного голоду. Коли діти голодні, то вони плачуть. Якщо у дитини нікотинова залежність, то при нестачі нікотину вона постійно відчуватиме голод, отже – плакатиме. І годуванням цей голод не заглушити. Тож стомлена і розгублена мати лише понадміру годує дитину, чим ускладнює ситуацію.

Але повернімося до того, з чого ми почали. Незалежно від того, вагітні ви чи ні, я хочу, щоб ви кинули курити виключно з егоїстичних міркувань і надалі раділи життю. Звісно, життя не завжди безхмарне. Якщо у вас є серйозні проблеми, але їх можна розв’язати, то зробіть це! Та коли заподіяти в складній ситуації нічим, то змиріться з цим фактом і визнайте, що хвилювання не зарадять у жодній із них. Якщо ви курите, то у вас дійсно серйозна проблема. На щастя, вирішити її можна легко і просто:

КИНЬТЕ КУРИТИ!

Кинувши курити, ви, як і я та тисячі інших людей, почуватиметеся настільки прекрасно, що пересвідчитеся: решта нерозв’язаних проблем зникла сама по собі. Якими б справжніми чи ілюзорними не були ваші переживання і труднощі щоразу, варто лишень втекти з нікотинової пастки, і вони втратять колишню значимість та гостроту.

А тепер звернімося ще до однієї ілюзії, яку беруть близько до серця мільйони жінок:

МІФ ПРО КУРІННЯ І СХУДНЕННЯ.