Текст книги "Факир (СИ)"
Автор книги: Вячеслав Васильченко
Жанр:
Прочие детективы
сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 10 страниц)
– Гадаю, й не трапиться, – весело п╕дморгнув Тейлор, а очима просигналив до Лисиц╕: "мотай на вус". – З ким не бува╓...
– Гаразд. Не будемо заважати, – мовив д╕ловито м╕стер Казандзак╕с. – Працюйте. З Божою допомогою. А ми п╕демо. Ход╕м.
– А можна... ключ в╕д дверей, – поц╕кавився "сл╕дчий Теодорак╕с", – а то через в╕кно не дуже зручно...
– Будь ласка. – Казандзак╕с поклав ключа на журнальний столик. – У мене ще один ╓.
– ╤ б╕льше н╕ в кого? – "по-службовому" запитав "╕нспектор".
– Н╕. Ключ╕в в╕д номера т╕льки два...
Б╕ля дверей Казандзак╕с зупинився й сумно запитав:
– А як же тепер ╕з фак╕ром-╕люз╕он╕стом? Я ж уже розтрубив...
– Усе в сил╕, – запевнив Лисиця. – Тут без проблем. Про час я пов╕домлю.
Казандзак╕с повесел╕шав:
– Чудово... Гаразд. Бувайте.
Двер╕ зачинились, легенько клацнувши. "Пол╕смени" усм╕хнулися. Щиро й беззвучно. Спрацювало! ╤ тепер Казандзак╕с (а це важливо!) матиме ╖х за профес╕онал╕в. ╤ – допомагатиме. А пом╕чник – н╕коли не зайвий. Якщо в╕н, зв╕сно, не кат. Що виб'╓ табуретку з-п╕д н╕г.
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 00 год. 39 хв.
– А ви непоганий актор, «м╕стере Теодорак╕с», – п╕дморгнув Лисиця, задоволений розв'язкою. – Зв╕сно, якби люди менше дивилися й читали детектив╕в, вони б напевне знали, що н╕якого суперусесильного «╕нспектора ╤нтерполу» не ╕сну╓. ╤ н╕коли не ╕снувало. ╤ що в╕н – усього лиш вигадка. Хоч ╕ дуже схожа на правду. А ╤нтерпол, тобто М╕жнародна орган╕зац╕я крим╕нально╖ пол╕ц╕╖, насправд╕ – ╕нформац╕йний та методичний центр. ╤ завдання його – об'╓днувати сили для боротьби з м╕жнародною злочинн╕стю.
– А може, воно й краще, – уже серйозно мовив Тейлор, – ╕накше наш обман не вдався б... Гаразд. Час. Я огляну реч╕, а ви – к╕мнату.
– Добре. Але спочатку ще раз обстежу трупа. Тепер осв╕тлення у нас шикарне.
Тейлор заходився порядкувати б╕ля шафи. Знайшов дв╕ однаков╕ чорн╕ вал╕зи та красивий Лукас╕в костюм, акуратно "роз╕п'ятий" на в╕шалц╕. Огляд почав з нього. У кишенях – носова хустинка й товсте портмоне. Хустинка н╕чого ц╕кавого не пов╕домила. В портмоне – грош╕. Американськ╕ долари ╕ грецьк╕ драхми. Все. Б╕льше н╕чого.
Подивився на Лисицю. Той клопотався б╕ля трупа. Може, що та й знайде. Дав би Господь. Бо поки усе – в густому туман╕. ╤ жодного зблиску не видно. Е-е-е-ех!
Продовжив огляд речей. Д╕став ключ╕ ╕ взявся в╕дмикати верхню вал╕зу.
– М╕стер Чуж╕ Обличчя! – вигукнув Богдан, ╕ ц╕ злякан╕ слова гахнули на всю к╕мнату громом серед ясного неба.
Тейлор пошепки запитав:
– Що ви сказали?
– М╕стер Чуж╕ Обличчя, – тих╕ше повторив Богдан, дивлячись на поета широкими, до смерт╕ наляканими очима. Пот╕м непоквапом опустив погляд на трупа.
– Це такий жарт?
Тейлор невпевнено наблизився.
– М╕стер Чуж╕ Обличчя, – втрет╓ повторив "╕нспектор ╤нтерполу" ╕ кивнув на труп.
Тейлор поглянув на Лукаса. Богдан почав стягувати з його голови майстерно виготовлену маску.
– Шикарний жарт, м╕стере Лукас... чи пак м╕стере "Дволикий"... – знайшов силу для ╕рон╕╖ поет. В╕н оговтався першим. – Не спод╕валися зустр╕ти вас саме тут ╕ в так╕й неприваблив╕й рол╕... Закон карми. Спрацьову╓ ч╕тко. Завжди ╕ скр╕зь. Якою валютою платиш, такою ╕ решту отриму╓ш. Справедливо.
– Так, – сказав Богдан. – Але до вбивц╕ м╕стера Лукаса це нас не наближа╓... Чи як там його насправд╕... Цього, м╕стера Чуж╕ Обличчя... Тим б╕льше, коли ми вже пошилися в "профес╕йн╕ детективи", а наш╕ можливост╕ серйозно зб╕льшились... Гаразд. Зак╕нчуймо та забираймося геть. Не бажано, щоб убивця д╕знався про наш╕ в╕дв╕дини. Це може нашкодити.
"Сл╕дчий" знову повернувся до шафи ╕ взявся до Лукасового багажу. Замки в╕д╕мкнулися легко. Верхня вал╕за вщерть заповнена одежею: сорочки, спортивний костюм, б╕лизна. Н╕чого особливого. Усе, потр╕бне звичайн╕й людина для мандр╕вки. Чи – в╕дпочинку в╕д вирольоту життя.
Перейшов до друго╖.
– Ох ти ж, б╕сова личина, – вирвалося в поета, коли поглянув на вм╕ст. Пот╕м додав: – Ви т╕льки погляньте сюди, м╕стере Фокс.
Лисиця п╕д╕йшов ╕ з ц╕кав╕стю зазирнув. Дв╕ трет╕х вал╕зи займали прозор╕ целофанов╕ пакети з масками ╕ перуками, а також – р╕зноман╕тн╕ баночки-коробочки. Третину ж простору займала... зб╕рка Марка Тейлора. "Ревю заплаканих небес". Оточена порожнечею.
Богдан подивився на приятеля. Той довго не роздумував. Нахилився й д╕став книжку. Став гортати. Ого! Вирвана стор╕нка!!!
– Це вже зовс╕м ц╕каво. Але погляньте й на мою знах╕дку. – ╤ в╕н п╕дв╕в поета до неб╕жчика.
Тейлор важко проковтнув. Побачена картина вивергала моторош. Без маски м╕стер Лукас постав навдивовижу потворним. Потворн╕сть ця скор╕ше набута, н╕ж вроджена. Скидалося на те, що шк╕ра на обличч╕ серйозно обпечена.
– З такою "ф╕з╕╓ю", – зауважив м╕стер Тейлор ╕ нервово пригладив волосся, – ╕ шикарн-н-ний костюмчик в╕д Кардена не допоможе. Про усп╕хи казанови й не мр╕й... В╕ртуоз гримування.
– Ваша правда, – погодився Богдан.
– Страшна картина, – мовив "сл╕дчий Теодорак╕с" ╕ рушив до шафи, а вже там додав: – Ф╕льм жах╕в.
За к╕лька хвилин зак╕нчили. Замели сл╕ди й тихенько залишили к╕мнату, замкнувши ╖╖ ключем. ╤ знову м'яка килимова дор╕жка приглушувала кроки н╕чних шукач╕в пригод. ╤ це добре. Та╓мниц╕ люблять та╓мнич╕сть.
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 00 год. 57 хв.
Напруга сьогодн╕шньо╖ ноч╕ спала лише тод╕, коли переступили пор╕г Лисициного номера, який став «оперативним штабом». Тут «сл╕дчий Теодорак╕с» та «╕нспектор ╤нтерполу Фокс» почувалися захищеними. Тихо замкнувшись, «детективи», наче п╕сля команди, втомлено попадали в кр╕сла. Лисиця в╕дкинув голову назад ╕ заплющив оч╕. Тейлор же посп╕хом д╕став сигарету ╕, вже не питаючи дозволу, жад╕бно до не╖ припав. Н╕би щойно пережив кл╕н╕чну смерть в╕д тютюново╖ спраги.
Так минуло к╕лька хвилин. Для детектив╕в вони лишились непом╕ченими. Надто мало ╖х нав╕ть для маленького в╕дпочинку. П╕сля тако╖ роботи.
– Отже, м╕стер Чуж╕ Обличчя...
Це "воскрес" Тейлор. В╕н уже позбавив сигарету ╖╖ недавньо╖ привабливост╕ ╕ тепер нещадно розправлявся в поп╕льничц╕ з б╕долашним недопалком.
– Не думав, що в╕н опиниться серед нас, – пов╕в в╕н, с╕вши р╕вно й поклавши руки на поручн╕. – Гм, "Дволикий"...
Трохи помовчавши, продовжив:
– Дивна р╕ч: коли чу╓ш по рад╕о або чита╓ш у газет╕ про жахливу под╕ю, вона тоб╕ зда╓ться такою далекою...
В╕н не договорив ╕ поглянув на Богдана. Той не зм╕нював пози. Так ╕ ╓. Узяв та й заснув. ╤ поет – сам соб╕ слухач. Але – н╕. Лисиця, не розплющивши очей ╕ не поворухнувшись, теж "воскрес". Голосом:
– У всякому раз╕ нам тепер зрозум╕ло, чому його вбито.
– Коштовност╕ м╕с Димитр╕ад╕с? – Поет розвернувся до Богдана.
– Безумовно. – "╤нспектор" Фокс грався в "сонну голову, що вм╕╓ говорити".
– Я теж так думаю... Нав╕ть б╕льше: ц╕лком можливо, що разом ╕з коштовностями зникла й зброя. Треба бути на╖вною дитиною, аби думати, що така людина, як м╕стер Чуж╕ Обличчя, не мала при соб╕ "чогось". Згадайте газетну крим╕нальну хрон╕ку. Зрозум╕ло, що того молодика вколошкав саме Лукас. Зв╕дси – й кривавий напис на брук╕вц╕. Б╕долашний хлопець, безперечно, знав про Лукас╕в маскарад. ╤ тому хоч так хот╕в спокутувати провину. ╤ тепер убивця озбро╓ний однозначно. Треба на це зважати.
Богдан розплющив оч╕:
– Так. Розуму цьому Лукасов╕ не позичати... Зна╓те, я все б╕льше схиляюсь до думки, що саме в╕н – автор ╕ натхненник всього зухвалого "проекту". А вбитий м╕стер Дайярм╕д, так, зда╓ться, називала його газета, – лише пок╕рний ╕нструмент у руках цього в╕ртуоза. ╤ от, убивши сп╕вучасника, Лукас швидко ╖де на Авг╕ – цей маленький, загублений у морському безмежж╕ остр╕вець з його малов╕домим панс╕онатом. Розрахунок простий: завмерти, перечекати метушню. Або нав╕ть ╕ сховати здобуте. Уяв╕ть соб╕: Лукас над╕йно хова╓ "коштовност╕ Пенелопи" на остров╕ (благо, можливостей тут вистача╓), а пот╕м, через певний час, знову нав╕ду╓ться сюди, забира╓ "скарб" ╕ робить з ним усе, що забажа╓. Аж до меценатських вибрик╕в. Н╕хто й н╕що не завадить.
– Стривайте-стривайте, – випалив Тейлор, наче всередин╕ у нього розправилась потужна пружина, яку до ц╕╓╖ мит╕ тримали над╕йн╕ лещата. – Але... – В╕н знову став попередн╕м. – Точно. Тепер я не сумн╕ваюсь, що вбивство Лукаса обдумане саме тут, на остров╕. По-перше, вбивцею не може бути людина, знайома йому, ╕ тим б╕льше – як╕й в╕домо що-небудь про Лукас╕в проект. Упевнений, що сьогодн╕ таких людей просто не ╕сну╓. Св╕дки йому не потр╕бн╕. Адже з╕рвано сол╕дний куш... Н╕. Усе зроблено ч╕тко. Лукас почувався тут у ц╕лковит╕й безпец╕. Однак... – Поет на мить замовк, але одразу ж ╕ продовжив: – По-друге, вбивця д╕зна╓ться про вм╕ст вал╕зи ╕ вже п╕сля цього замислю╓ вбивство. ╤ тут виника╓ питання: як же в╕н д╕знався? Розпатякав сам Лукас? Абсурд. Не для того в╕н виконав таку велику роботу, щоб пот╕м в╕дкритися в екстаз╕ одкровення. Хтось сам потрапив до його номера? Теж малоймов╕рно. Двер╕ незамкненими Лукас не лишав би. Тод╕ виника╓ крамольна думка: ╖х в╕д╕мкнули ключем. Яких усього два. Один – у Лукаса, а ╕нший... – у Казандзак╕са...
– Убивця – власник панс╕онату? – Лисиця с╕в р╕вн╕ше. – Гм... А як же тод╕ Альбер? Докази ж проти нього!
– Так, проти нього. – Марк задумався, потер пальцями скрон╕ й мовив: – Не будемо виключати, що вони могли чудово порозум╕тися, роз╕гравши цей спектакль так, щоб провина падала на Март╕на. А пот╕м Казандзак╕с та╓мно взявся ╕ за Альбера.
– Але ж батько... В╕н же Март╕нов╕ батько!
– Облиште. Сяйво жовтого диявола кому завгодно засл╕пить оч╕. ╤ тод╕ на все плюють. З високо╖ дзв╕ниц╕.
Богдан зв╕вся, п╕д╕йшов до шафи, д╕став ╕з-за пояса п╕столета ╕ знову поклав до вал╕зи. Пот╕м сказав:
– Тод╕ киньмо Казандзак╕сов╕ до н╕г сол╕дний букет кв╕т╕в. Його гра ген╕альна. Та й розум неабиякий. Створив подв╕йне коло захисту, пустивши нас аж двома хибними шляхами – за "Ункасом" та Бр╕ссоном. А я й думаю, чому ж це в╕н так ставився до нас, хоч ╕ намагався це приховувати?
– До реч╕, з ус╕х в╕н ма╓ найб╕льше можливостей. Йому найлегше зробити все, що тут останн╕м часом в╕дбулося. Зна╓ ходи-виходи. Ма╓ в╕д усього ключ╕. До всього в╕дкритий доступ. – Раптом Тейлор гн╕вно ударив кулаком по поручню: – Що ж ми нако╖ли! Дилетанти! Налякати Казандзак╕са! Тепер в╕н д╕ятиме в сто раз╕в обережн╕ше. ╤ вся наша робота не варта ламаного пенн╕. Оце так «лицар╕ Ордену детектив╕в»! Пуцьв╕р╕нки жовторот╕!
Тейлор роз╕йшовся не на жарт. Цю пожежу треба загасити. ╤ Богдан ув╕мкнув брандспойта:
– Не треба так перейматися. Це всього лиш припущення. Доказ╕в же нема╓... Ну, а якщо все й справд╕ так, гадаю, ви переб╕льшу╓те його можливост╕. Та й невелика поразка в бою – ще не трагед╕я. Мусимо не програти битви. Вир╕шально╖. Ось послухайте. – ╤ Богдан, в╕дчуваючи, що легко доведе правоту, окрилено пов╕в: – Ми припису╓мо соб╕ поразку, припускаючи, що вбивця – Казандзак╕с. Може, це й правда. Але почн╕мо спочатку. Казандзак╕с (а в╕н, мабуть, уже здавна мав таку звичку, хоча це знову ж лише припущення) вир╕шив понишпорити у вал╕зах ново╖ групи в╕дпочивальник╕в. Коли це найзручн╕ше зробити? Коли зголодн╕л╕ гост╕ розпочнуть святкову трапезу, про яку так люб'язно потурбувався власник "Прер╕╖". Ключ╕ у нього ╓. Але, зв╕сно, нишпоритиме в╕н лише в тих, хто "виклика╓ дов╕ру". Ну, ╕ як же тут обминути Лукаса? Ус╕ рушають донизу, в ресторан, ╕ задоволено наминають. А Казандзак╕с тим часом рев╕зорить. ╤ в номер╕ Лукаса надибу╓ «коштовност╕ Пенелопи». Такий куш запаморочить будь-який розум. Водночас в╕н розум╕╓: пом╕тивши пропажу, Лукас не сид╕тиме склавши руки. Тому вир╕шу╓ його прибрати. В╕н розробля╓ страх╕тливий план: убити Лукаса ╕ п╕дозру перекинути на синов╕ плеч╕. А пот╕м – ╕ на плеч╕ Альбера. ╤ тут я п╕дхожу до дуже ц╕каво╖ реч╕. ╥╖ я зрозум╕в зовс╕м недавно, п╕сля Андреасових сл╕в, коли в╕н сказав, що заснув. Пам'ята╓те, вчора я не зм╕г з╕грати в тен╕с, бо зле почувався, а пот╕м швидко заснув? Под╕бне сталося ╕ з Лукасом. Чому? А тому, що Казандзак╕с, бачивши, як м╕стер Чуж╕ Обличчя смаку╓ морозивом, додав до нього снод╕йного. Розрахунок точний: Лукас з'╖сть ╕ засне в номер╕. Не б╕да, якщо дехто з в╕дпочивальник╕в теж задр╕ма╓. ╤нш╕ ж будуть на корт╕. Шлях в╕дкритий. Заховати «Ункасову» п╕р'╖ну в кущ╕ проти в╕кна дв╕ст╕ сьомого номера – не проблема взагал╕... Дал╕: коли вс╕ збираються на корт╕, в╕н непом╕тно заходить у Лукасове помешкання й заколю╓ його стр╕лою. Причому т╕╓ю, що Лукас витяг з голови оленя в ресторан╕. На стр╕л╕ я виявив к╕лька шерстинок. Але п╕демо дал╕. – Лисиця знову с╕в у кр╕сло. Так набагато зручн╕ше. – П╕сля вбивства Казандзак╕с ╕м╕ту╓ «постр╕л через в╕кно». Розсл╕дування неминуче п╕де Март╕новим сл╕дом. Але пот╕м, очевидно, план трошки п╕дправив. Адже при╖де пол╕ц╕я, почне допитувати-розпитувати... Тому сл╕д виграти час: деяк╕ докази знищаться сам╕, деяк╕ – знищить в╕н. Для крим╕нал╕ст╕в гор╕шок стане тверд╕шим, н╕ж тод╕, коли б вони прибули в╕дразу. В╕н шаманить б╕ля катера й рад╕останц╕╖. Коштовност╕ ж хова╓ в над╕йному м╕сц╕.
Тейлор увесь час уважно слухав, а коли Богдан зак╕нчив, з ╕рон╕╓ю сказав:
– От ╕ розкрито кривавий злочин... Н╕, м╕стере Фокс. Надто все гладко, щоби бути правдою. Жодно╖ зач╕пки, кр╕м другого ключа. ╤ вся ваша верс╕я виросла саме з нього. Так можна зап╕дозрити кожного: ╕ тих, хто мешка╓ в сус╕дн╕х к╕мнатах, ╕ персонал. Н╕. Доки не матимемо серйозних факт╕в, усе скидатиметься на сон рябо╖ кобили. Хай нав╕ть ╕ кольоровий... А от Альбер... Тут набагато тепл╕ше.
– Не все так просто, друже, не все, – похитав головою Лисиця ╕ встав. В╕н знову п╕д╕йшов до шафи, в╕дкрив вал╕зу, що нагадала чар╕вну скриньку фак╕ра, з яко╖ за його бажанням з'являються то штучн╕ кв╕ти, то стр╕чки, то голуби. – Ось почитайте ще раз ╕ пригадайте.
Богдан подав записку з "друкованим" в╕д руки текстом.
Поет проб╕г очима.
– Ну ╕? – не розум╕ючи, запитав в╕н.
– Анон╕мна записка, яка показу╓ м╕стера Бр╕ссона як розгн╕ваного рогоносця, що, на в╕дм╕ну в╕д Отелло, зрива╓ лють не на дружин╕, а на можливому суперников╕. Гадаю, правильним може бути одне з двох: або Бр╕ссон сам написав ╕ п╕дкинув ту записку, аби сховати справжню причину вбивства, або хтось хоче остаточно заплутати нас. П╕дсовуючи цього Альбера. Щиро кажучи, я втомився в╕д цих "або".
– Думаю, таке "або" може бути ще одне. – Останн╓ Богданове речення Тейлор пропустив повз вуха. – Альбер – справд╕ вбивця. ╤ саме з ревнощ╕в, але хтось хоче виказати його, аби повести нас хибним шляхом. Я про "коштовност╕ Пенелопи", про як╕ Бр╕ссон н╕ сном н╕ духом. Хоча... Пригадую, н╕би Альбер увесь час вештався на корт╕. Коли м╕г уколошкати Лукаса – не розум╕ю... – У словах поета звучали щир╕сть ╕ розгублен╕сть. Останньо╖ значно б╕льше. – Хоча тепер можу сказати одне: я остаточно заплутався. Проти Казандзак╕са практично нема╓ доказ╕в, але в╕н найб╕льше п╕дходить. Проти Альбера факти ╓, але суперечлив╕... Глуха ст╕на. Непрох╕дна... Але правда ваша. Втома да╓ться взнаки. А зранку голова варить краще. Дасть Бог ранок, дасть ╕ розум. П╕ду я.
Поет знехотя п╕дв╕вся й рушив до дверей.
– На добран╕ч, – прошепот╕в в╕н, переступаючи пор╕г.
– Солодких сн╕в.
Лисиця замкнув ╕ подався чистити зуби.
За к╕лька хвилин застрибнув до л╕жка й почав м╕ркувати, "що ж таке щастя", пов'язуючи в╕дпов╕дь з найсолодшою у св╕т╕ р╕ччю. Але так ╕ не зробив цього. Бо заснув.
Глава V╤╤. «Швець» ╕ «гострий меч»
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 10 год. 27 хв.
Ранок для Лисиц╕ почався п╕зно. Бездушний годинник спов╕стив: сьогодн╕ ти, друже, прокинувся на дв╕ години п╕зн╕ше, н╕ж завжди. Але Богдана це аж н╕як не бентежило...
Н╕, що не каж╕ть, а н╕чний сон ╕ найпри╓мн╕ший, ╕ найм╕цн╕ший, ╕ найздоров╕ший. Перев╕рено. Й не раз.
Холодний душ прив╕в до тями. Можна й об╕дати, бо сн╕данок вс╕ нормальн╕ люди вже давно зак╕нчили. ╤ починали задумуватися про об╕д. "Детективи" й так учора-позавчора приповзали якраз п╕д зав╕су. Зате сьогодн╕ найпершими пооб╕дають!
Смакуючи цю думку, Богдан, одягнений для сн╕данку-об╕ду, постукав у Тейлоров╕ двер╕. Поет в╕дчинив за хвилину. У халат╕ й заспаний, в╕н часто кл╕пав.
– Що трапилося? – Переляканий голос додавав Марков╕ ком╕чност╕. – Воскрес м╕стер Чуж╕ Обличчя? Чи знайдено ще чийсь труп?
В╕н, схоже, жив т╕льки думками про розсл╕дування. ╤накше, мабуть, не могло й бути. В╕н же тепер ц╕лий "сл╕дчий"!
– Н╕би поки н╕чого такого, – невпевнено в╕дпов╕в Лисиця, бо н╕ про як╕ новини ще не знав. – Просто я подумав, що вже пора чого-небудь пожувати. Природа вимага╓.
– Це точно... Та ви проходьте, – тручи руками оч╕, запросив поет. – Зна╓те, я ще н╕коли, зда╓ться, так м╕цно не спав, як ц╕╓╖ ноч╕. Як упав, так оце й прокинувся в╕д вашого стуку. Наче вимкнули – н╕ тоб╕ сн╕в не бачив, н╕ жодного разу на ╕нший б╕к не перекинувся. В╕зити, як учора, непогано дружать з мо╖м сном.
– Не збира╓тесь же ви щоноч╕ нав╕дувати м╕стера Лукаса? – поц╕кавився Лисиця. – А раптом йому надокучить? Чи – навпаки. Сподоба╓ться. ╤ н╕куди вже не в╕дпустить.
Тейлор лише усм╕хнувся й п╕шов умиватися. За мить уже лунав житт╓рад╕сний плюск╕т води й задоволене форкання в супровод╕ заразливо╖ бадьоро╖ п╕сеньки.
Тим часом Богдан ув╕мкнув телев╕зор. Помандрувавши каналами, знову спинився на Б╕-Б╕-С╕. Першим ╕шов сюжет про ав╕акатастрофу б╕ля австрал╕йського узбережжя. Розбитий л╕так. Т╕ла, упакован╕ в целофан. Убит╕ горем, заплакан╕ р╕дн╕. Дал╕ розпов╕дали про боротьбу з наркотиками. На екран╕ чергувалися кадри: то англ╕йський пол╕смен з╕ спец╕ально натренованою собакою вишукували ╖х на торг╕вельному судн╕, то прац╕вники митниц╕ демонстрували майстерно замаскован╕ п╕д цукерки парт╕╖ геро╖ну. На десерт показали наркоман╕в. Жахливо. Нещасн╕, втрачен╕ люди. Не хот╕в ╖х бачити. Швидше перемкнути на спортивний канал. Та голос чар╕вно╖ ведучо╖ зупинив.
– А зараз, – мовила довговолоса шикарна блондинка, – репортаж ╕з Аф╕н. Як ви пам'ята╓те, ми регулярно пов╕домля╓мо про х╕д розсл╕дування злочину, що наробив так багато галасу. Йдеться про пограбування доньки м╕стера Димитр╕ад╕са, в╕домого грецького б╕знесмена й мецената, Пенелопи.
Тепер на екран╕ – високий худий кореспондент у круглих окулярах, який нагадав Богданов╕ кролика з радянського мультф╕льму про В╕нн╕ Пуха.
– Я бес╕дую, – упевнено почав звичну роботу "кролик", – з новим сл╕дчим, що в╕дучора займа╓ться справою м╕с Димитр╕ад╕с. Його попереднього колегу усунуто на вимогу розгн╕ваного батька потерп╕ло╖. Як заявив м╕стер Димитр╕ад╕с, його не влаштовувало, що сл╕дство "безнад╕йно тупцю╓ на м╕сц╕". Ц╕каво, чи зможе новий сл╕дчий довести справу до к╕нця, причому швидко й ефективно? ╤з цим непростим питанням я й звертаюсь до нього.
В екран утиснулась ще одна людина. ╥╖ показували лише з╕ спини. Ясно. В╕дома тема. "Сл╕дчий побажав лишитись нев╕домим".
– Так, – сказала коротко обстрижена чорна голова, – я маю деяк╕ м╕ркування, але поки вони в ╕нтересах сл╕дства мусять залишатися та╓мницею. А взагал╕, справа – аж надто складна й заплутана. Ма╓мо випадок, коли проти закону виступила дуже й дуже розумна людина, що розрахувала все до найменших др╕бниць. Злочинець разом з коштовностями наче у воду впав. Н╕ найменшого сл╕ду, н╕ найменшо╖ зач╕пки. – ╤нколи обстрижена голова дещо поверталася праворуч, ╕ тод╕ ставало видно таку ж чорну, як ╕ на голов╕, порость на обличч╕.
– А що ви можете сказати про отой кривавий напис на брук╕вц╕ б╕ля трупа м╕стера Хейвена? – пустив розмову в потр╕бне русло кореспондент. Чорна голова, не роздумуючи, наче оч╕кувала на це запитання, упевнено повела дал╕:
– Ми перев╕ря╓мо вс╕ можлив╕ вар╕анти. Установлено, наприклад, що в дитинств╕ м╕стер Хейвен хвор╕в мен╕нг╕том. Тому дехто з фах╕вц╕в висловлю╓ припущення, що цей напис – усього-на-всього один з прояв╕в хвороби. Це, зв╕сно, лише верс╕я. Остаточне слово сказати ще належить. ╤ я певен, що ми його скажемо. Справедлив╕сть буде встановлено. Злочинець отрима╓ сво╓ в╕дпов╕дно до закону, а коштовност╕ – повернуться до законного власника. ╤накше бути не може. ╤ я разом з колегами зроблю все потр╕бне для цього...
– Добре, хоч не об╕ця╓ зробити все до вечора, – долинули слова Тейлора. В╕н вийшов з ванни поголений, св╕жий ╕ зовс╕м не схожий на того, заспаного, що к╕лькома хвилинами ран╕ше утомлено човгав капцями. – Переможець, – хмикнув поет. – В╕дтарабанив завченими фразами. А збоку – н╕би до в╕дгадки якихось п╕вкроку. Знав би ти, друже, що вже треба шукати не м╕стера Чуж╕ Обличчя, а його вбивцю...
– Та все одно з коштовностями разом, – додав Лисиця.
– Еге ж.
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 10 год. 36 хв.
За к╕лька хвилин обидва вже крокували коридором.
Тераса ресторану порожня. Жодного в╕дв╕дувача за його маленькими столиками. ╤ т╕ – наче покинут╕ коханц╕ – застигли в сумн╕й н╕мот╕.
– Ми чи п╕зн╕ше за вс╕х, чи ран╕ше, – сказав с╕даючи Лисиця.
– Посн╕да╓мо й пооб╕да╓мо одним махом, – п╕дтримав Тейлор.
– Ух, як я зголодн╕в. – Богдан розгорнув меню. – У шлунку – глобальний катакл╕зм. Треба швиденько принести жертву. Тод╕ божество заспоко╖ться.
– Гадаю, для цього ви не замовлятимете екзотичних страв. Потр╕бне щось просте, дешеве ╕... багато. Хоча... "сонет з яловичини" або "рондо з п╕дсвинка" не найг╕рш╕ вар╕анти.
Богдан усм╕хнувся: цей англ╕╓ць ум╕╓ жартувати... Але яке неподобство – оф╕ц╕анта й дос╕ нема╓. Чи не заснув в╕н, бува?
Тейлор наче прочитав Лисицин╕ думки. В╕н п╕дв╕вся й мовив:
– П╕ду покличу.
Марк зник за тими дверима, з яких завжди з'являвся кельнер.
Богдан, лишившись на самот╕, розгорнув серветку й почав бавитись нею, думаючи про н╕чн╕ в╕дв╕дини та ╕нтерв'ю нового сл╕дчого. Дивно й недоладно все це. Там, на материку, ст╕льки людей винюхують невидим╕ сл╕ди м╕стера Чуж╕ Обличчя. ╤ – без найменшого результату. А тут, на остров╕, дво╓ любител╕в розгадувати загадки, вдаючи профес╕онал╕в, теж длубаються в ц╕й та╓мниц╕. Ех, "об'╓днати б зусилля"... М╕цний гор╕шок швиденько луснув би навп╕л. Але ж... Авг╕ зараз – мов ╕нша планета. Далека й нев╕дома. ╤ до Земл╕ – м╕льйони св╕тлових рок╕в. Розраховуй лише на себе.
З'явився Марк. Обличчя несло тривогу. Лисиця насторожився.
– Сумн╕ новини, "м╕стере Фокс", – сказав п╕д╕йшовши.
– Що сталося? – злякався Лисиця. Нового вбивства якраз ╕ не вистачало. Для повного щастя.
– Поранено м╕стера Казандзак╕са.
– Як? Коли? – Зв╕стка повалила на землю. ╤ не давала п╕днятися.
– Кельнер зна╓ небагато. Чув, що поранено з п╕столета, прив'язаного до дерева, коли м╕стер Казандзак╕с уранц╕ проб╕гав парком.
– Самостр╕л?
– Схоже.
– Весело, – ляснув долонею по столу Богдан. – Убивця зупинятись не плану╓. – На мить замислився, а пот╕м твердо сказав:
– Ход╕мо пров╕да╓мо.
╤дея абсолютно очевидна. Та озвучити ╖╖ треба.
– Правильно, – п╕дтримав Тейлор. – В╕н ╕ розпов╕сть, як усе сталося.
Про ╖жу забули. Хоч шлунок ╕ горланив на весь голос. Але його н╕хто не слухав. Замовкни! Не до тебе!
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 10 год. 53 хв.
Казандзак╕с лежав на широкому двоспальному л╕жку у сво╖й к╕мнат╕. Бл╕дий. Чи то поранене плече бол╕ло, чи ще не минув страх, чи б╕лосн╕жна пост╕ль кидала на обличчя бл╕ду мертвотну т╕нь. А може – всього потроху.
Доглядала за пораненим поко╖вка.
Коли Тейлор з Лисицею прийшли, ж╕нка впустила ╖х, а сама вийшла.
Прив╕тавшись, узяли ст╕льц╕. Ус╕лися. ╤ т╕льки тепер побачили м╕ж тумбочкою ╕ ст╕ною знайому вже гвинт╕вку. Казандзак╕с перехопив погляди ╕ траг╕чним голосом мовив:
– Непри╓мна ╕стор╕я, джентльмени. Комусь захот╕лось, щоб я зак╕нчив св╕й земний шлях ╕ переселився до кра╖ни, де в╕чно живуть наш╕ померл╕ предки. – Власник панс╕онату так висловився навмисне. Щоб пов'язати замах з убивством Лукаса. ╤ – з "очевидною" для вс╕х виною в ньому "Ункаса". Хоча й так зрозум╕ло: вс╕ под╕╖ на остров╕ обертаються довколо ц╕╓╖ та╓мничо╖ смерт╕. – Але, – продовжив в╕н, – не так сталося, як гадалося. Комусь... Куля влучила в плече. Господь в╕дв╕в в╕д мене смерть. Виявля╓ться, стежц╕ мого життя ще витися... Так записано в книгу життя... – Казандзак╕с погладив закривавлен╕ бинти. – Але тут я в безпец╕. На н╕ч замкнуся на вс╕ замки. Ключ╕ ╓ т╕льки в мене. А ця подруга, – кивнув на гвинт╕вку, – не схибить. Допоможе. Я, зна╓те, колись добрячим мисливцем був. Багато трофе╖в, що в ресторан╕, здобут╕ мо╓ю рукою. Тому непроханого гостя зустр╕ну з ус╕ма церемон╕ями... Шановного м╕стера Бр╕ссона...
– Гада╓те, це зробив в╕н? – поц╕кавився Богдан.
– А хто ж, кр╕м нього? – здивувався кр╕зь бл╕д╕сть Казандзак╕с. – Ви ж чули, як в╕н нападав на мене. Погрожував... Н╕, це т╕льки в╕н. Б╕льше н╕кому.
– А може, серед нас ╓ той, що ма╓ на вас давн╕й зуб? – Тейлор уважно подивився на порть╓. – Але ви його не вп╕знали. Погодьтесь, кожний з нас десь, колись, якось... Люди гр╕шн╕. Факт.
– Н╕, м╕стере Теодорак╕с, – заперечливо покрутив головою Казандзак╕с. – Ус╕х цих людей я бачу вперше.
– Урешт╕, не обов'язково самому ╖хати сюди, – сказав Богдан, – можна спок╕йно найняти когось. А його, м╕стере Казандзак╕с, ви, зв╕сно ж, ну н╕як не можете знати.
– ╤нту╖ц╕я п╕дказу╓, що це т╕льки Бр╕ссон, – стояв на сво╓му поранений. – Згадайте його вчорашн╓ "до завтра ще треба дожити"? Гадаю, не обов'язково служити в пол╕ц╕╖, щоб побачити очевидний зв'язок. Невже вам це не зрозум╕ло?
Незгода "детектив╕в" з незаперечним, на думку порть╓, фактом починала дратувати. В╕н хот╕в п╕дсунутися вище, але зробив це незграбно: об╕перся на забинтоване передпл╕ччя ╕ крикнув в╕д болю.
Лисиця й Тейлор сид╕ли н╕ в сих н╕ в тих. Кожен наче в╕дчував провину за те, що т╕льки-но трапилося. Але чим вони могли зарадити?
На якийсь час запанувала тиша. Заплющивши оч╕, Казандзак╕с гладив рукою поранене м╕сце. Тейлор вивчав ╕нтер'╓р к╕мнати. Лисиця допомагав.
Першим спробував вийти з╕ становища поет. В╕н неголосно запитав:
– То як же все трапилось?
Казандзак╕с розплющив оч╕, але пози не зм╕нив.
– А нав╕що це вам? Ви ж усе одно не погоджу╓тесь з очевидними речами. – В╕н р╕зко повернув голову: – Та зрозум╕йте ж ви! Улаштувати цю пастку м╕г т╕льки Бр╕ссон! Певен. В╕дчуваю це вс╕ма частинами т╕ла. Його сл╕д арештувати. Доки в╕н ще чогось не втнув! – Казандзак╕с розпалився. Говорив з такою пристрастю й завзяттям, з таким вогнем ув очах, що збоку могло здатися, н╕би хворий марить.
– Але скаж╕ть, будь ласка, м╕стере Казандзак╕с, – запитав Лисиця, коли поранений трохи заспоко╖вся, – нав╕що Альберов╕ потр╕бна ваша смерть? Як╕ мотиви? Сенс?
Казандзак╕с перев╕в погляд на Богдана.
– Зда╓ться, пол╕ц╕я з'ясову╓ це, як убивство вже вчинили ╕ знайшли труп, – недобре пожартував в╕н, нав╕ть не приховуючи ворожост╕. ╤ штрикати цих "пол╕цейських" нишпорок – для нього робота при╓мна.
За хвильку порть╓ додав:
– В╕н просто псих. А може, нав╕ть ╕ б╕льше... Ман╕як. Я з ним посварився. Це – для нього образа. А для психа вбити людину – те саме, що муху роздушити.
– Тод╕ виходить, – докинув свого поет, – якщо йти за вашою лог╕кою, ц╕лком можливо, що Лукаса теж Бр╕ссон уколошкав. Адже для нього досить образи, щоб убити?
– Чому б ╕ н╕? – знову запалювався Казандзак╕с, – Лукас писаний красень. Бр╕ссон на його тл╕ – жалюг╕дний п╕гмей. Може, в╕н побачив, що Лукас погляда╓ на Кр╕ст╕н неситим оком. ╤ цього – з головою. Проте Лукаса не просто вбито. Убивця намага╓ться пустити сл╕дство хибним шляхом. Та й м╕й випадок – теж незвичний... Гм... Наш убивця – натура романтична. А божев╕льн╕ – ус╕ ж романтики. ╤ навпаки. Але почерк – схожий, рука – одна.
Богдан слухав Казандзак╕са ╕ думав: "У запал╕ м╕стер Казандзак╕с балансу╓ на меж╕. Його син теж божев╕льний. А от спостереження про ту саму руку в обох злочинах – ц╕нне".
– Ви наче справжн╕с╕нький детектив, м╕стере Казандзак╕с, – сказав без т╕н╕ жарту Богдан.
– Доводиться, – уколов в╕н. – Бо т╕, кому це належить "в╕дпов╕дно до службових обов'язк╕в", лиш безпорадно кл╕пають очима. – Казандзак╕с торжествував (хоч ╕ недовго). Утер-таки носа цим тупим пол╕сменам!
"Пол╕смени" н╕як не в╕дреагували, а Тейлор повторив запитання:
– То що ж усе-таки трапилось?
Казандзак╕с поглянув на "сл╕дчого", зустр╕вся з його допитливими очима й дещо зм╕нився. Збагнув, що "детективам" треба знати якомога б╕льше. Голос зазвучав ур╕вноважено й доброзичливо:
– Сьогодн╕ рано-вранц╕, як, вт╕м, ╕ завжди, коли т╕льки почина╓ с╕р╕ти, я проб╕гав парком. Давня звичка. Зна╓те, ╕ самопочуття краща╓, ╕ бадьор╕стю на весь день запаса╓шся. ╤ от коли вже доб╕гав до к╕нця головно╖ але╖ (це там, з протилежного боку, неподал╕к фонтану), гахнув постр╕л. Я в╕дчув сильний б╕ль у л╕вому плеч╕ ╕ впав. Схопився за рану й, остер╕гаючись приц╕льн╕шого постр╕лу, покотився до живоплоту. Перша думка – заховатися. Не знаю, як вийшло, але здавалося, що я зал╕г б╕льш-менш безпечно. Мною заволод╕в страх. Що я – беззбройний ╕ поранений, до того ж у руку, – м╕г уд╕яти проти озбро╓ного Бр╕ссона? ╢диним порятунком стало мовчазне, прича╓не лежання. Так ╕ зробив.
Минав час. Рана все б╕льше кровоточила й бол╕ла. Я, як м╕г, затискав ╖╖ рукою... Нев╕домо, ск╕льки б ще пролежав, остер╕гаючись нового... Можливо, сконав би в╕д утрати кров╕. Та нагодився Андреас. Роз╕гнав мо╖ страхи, знайшовши прив'язаний п╕столет. Я наказав лишити все як ╓. Спод╕ваюся, це вам допоможе.
М╕стер Казандзак╕с замовк. Оце й уся «казочка». Але за мить напружився й додав:
– Це Бр╕ссон. – Б╕ль заважав, але порть╓ стерп╕в. Лише скривився. – Т╕льки в╕н. Б╕льше н╕кому. Ех, шкода, що в мене рука... Я б його роз╕рвав! Та н╕чого... На неб╕ все бачать. Поквита╓мось... Заарештуйте його, джентльмени. Бо в╕н, не доведи Господи, ще щось уко╖ть. Не зап╕зн╕ться. Дуже вас прошу.
Казандзак╕с розс╕ював таку переконан╕сть, що мимовол╕ й справд╕ хот╕лося встати й поб╕гти арештувати Бр╕ссона. Але "детективи" не б╕гли. Керував тверезий розум. Шеф. Директор. Бос. А емоц╕╖ на бек-вокал╕.
Лисиця зв╕вся ╕, ставлячи ст╕льця на м╕сце, сказав:
– Гаразд. Видужуйте.
Казандзак╕с кивнув.
Тейлор теж п╕дв╕вся.
Попрощавшись, рушили.
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 11 год. 18 хв.
Ще одна НП... «Надзвичайна под╕я». «Над-звичайна». ╥х за ц╕ майже три доби, на жаль, не бракувало ╕ могло вистачити на к╕лька чи╖хось житт╕в. Спок╕йних. Несп╕шних. ╤ – с╕рих. Як у бухгалтера задрипаного л╕спромгоспу.
Дорогою "прихопили" Андреаса. Той показав фатальне м╕сце.
Коли сад╕вник п╕шов, розпочали.
Праворуч в╕д головно╖ але╖, якщо йти в╕д панс╕онату, до одного з дерев прив'язано п╕столета. З глушником.
– HARDBALLER, AMT, AUTOMATIC, CALIBER 45, – прочитав Лисиця на блискучому метал╕, зблизька роздивляючись зброю. – Гм... – Усм╕хнувся. – Красунчик...
– Ну, ви да╓те! – обурився Тейлор. – Ваш "красунчик" м╕г легко в╕дправити Казандзак╕са сл╕дом за Лукасом. Назавжди. ╤ це не см╕шно!
