Текст книги "Царська охота"
Автор книги: Валентин Чемерис
Жанр:
Юмористическая проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 18 (всего у книги 19 страниц)
СКАНДАЛУ БЛАГОРОДНОМУ АНТАРКТИЧНОМУ ЦАРСТВІ
І спалахнув скандали за морями-океанами, за тридев’ять земель, у тридесятому Антарктичному царстві.
Щоправда, спершу Гарнесеньку звинуватили в подружній невірності. Не розібравшись, ясна річ. Гарнесенька була заміжнею і мала свого Єдиного, якому віддалася на все життя, а не так, як дехто – на один сезон. А втім, у них в Антарктиді, як і у всьому цивілізованому світі, – моногамія. Тож мусиш вік вікувати з одним.
І віддалася Гарнесенька тому Єдиному не просто так, а – з любові. А ось іншим вона віддавалася всього лише за камінці – ні про яку любов у другому випадку і мови не могло бути. То яка ж це подружня зрада? Любов свою вона ніколи не зраджувала – це вже точно. Старалася лише для сімейного гніздечка. А в світі пінгвінів вважається (і, що характерно, геть справедливо): затишне, надійне, і, головне, кам’яне гніздо – це сім’я. А міцне гніздо – міцна сім’я. А міцна сім’я – міцна колонія. А міцна колонія – міцне благородне Антарктичне царство. Що ж тут невтямки?
Отож гарнесенька, зміцнюючи гніздечко, зміцнювала сім’ю. Бо спробуйте без камінців-голишів облаштувати затишне сімейне гніздечко! В Антарктиді камінці, щоб ви знали, дефіцит із дефіцитів! У Антарктиді всюди лід і сніг, і вся вона врита льодовиковим щитом. Найсуворіша частина Землі, полярна пустеля! Взимку – мінус 30–40. Вітриська дмуть із швидкістю від 30 до 90 м/сек. Особливо лютують «шалені п’ятдесяті широти». Спробуй там без гнізда знести яйце і висидіти з нього пташат! У їхніх краях лише де-де надибаєш місцину без криги-льоду. А там – жодного камінчика! Все вже визбирали. А без камінців (себто без гнізда) і любові немає. Як дме з усіх боків – яка любов! Куди відкладати яйця, де висиджувати малят? В імператорських та королівських пінгвінів, правда, самці висиджують яйця й переносять їх на лапах, вигрівають під шкірною складкою черева, а от простим, не титулованим пінгвінам без гнізда не обійтися, їх прості пінгвіни викладають тільки з гальки, з камінців-голишів. А їх – обмаль. За кожний камінець – бійка. А чи винувата Гарнесенька, що її Єдиний – тюха-матюха? День походить-потиняється – хоч би тобі щось приніс! Спробуй з таким викласти гніздо і відповідно створити міцну сім’ю.
Але Гарнесеньку недарма так звуть, вона й справді Гарнесенька та звабливенька – у світі пінгвінів, звичайно. Чорна спина, коричнева манишка з переливом, білосніжно-еротичний живіт – картинка! Як пройде колонією перевальцем – рідко який пінгвін на неї не витріщиться! А захоче котрийсь (а він неодмінно захоче, як того захоче Гарнесенька) з нею шури-мури покрутити – будь ласка, крути! Такса відома й твердо-незмінна: камінець. Не знаєш де його знайти? Із власного гніздечка виколупай, то й матимеш любов.
Швидко чи ні, а невдовзі Гарнесенька перетворила своє гніздечко на найзатишніше і найміцніше у всій їхній колонії. Не гніздо, а фортечне укріплення! І Єдиний її задоволений, бо сам він не спромігся дістати будівельного матеріалу. То яка ж це зрада, пінгвіни добрі? За так Гарнесенька ще нікому не віддавалася (крім Єдиного, звичайно), бо за таке – це розпуста. До всього ж, додому несла той заробіток свій, до сім’ї. І пташата її тепер у надійному затишку ростуть здорові. У сусідів, щоправда, гнізда чомусь як решета поставали, але що їй до того? Рада була, що в неї все благополучно.
Аж тут – скандал. На всю колонію. Ба навіть на все благородне Антарктичне царство! Гарнесенька подала позов на свого Єдиного, якому досі вірила та вірила! А що виявилося? Таке надійне, таке міцне, тепле й затишне їхнє гніздечко, з такими зусиллями і з такою… любов’ю створене Гарнесенькою, само почало перетворюватися на решето – дірка на дірці! Бо що виявилося? Доки Гарнесенька ходила до моря з малятами ловити рибу, її Єдиний тим часом тишком-нишком виколупував по камінчику з гнізда і розплачувався ними за шури-мури з пінгвінячими шльондрами!
Тепер на пронизливих антарктичних вітрах невдаха-донжуан, обскублений по саме нікуди, гнеться майже голяка – хай знає, як дружину зраджувати! От і спробуй з такими невірними та зрадливими жити в благородному Антарктичному царстві, побивається Гарнесенька.
Але Гарнесенькій від того, ясна річ, утіха мала. Адже знову доведеться їй лагодити сімейне гніздо, зруйноване тим аморальним, тим… тим безсоромним розпусником, зрадливим її Єдиним!
ПАЛІННЯ В ЛІЖКУ. І ЩЕ ДЕЩО…
З коханцями Вені не таланило – все з шкідливими звичками попадалися. Себто курці. Після забавки такі відразу ж – ще в ліжкові – хапалися за сигарету. Кайфу їм, бачте, замало! А Веня (хоча їй кайфу та нірвани й так вистачало!) теж, буває, не стримається і за компанію задимить. Одне слово, з ким поведешся… Так і знадили її коханці, прилюбилися їй сигарети.
А вдома чоловік, ніжно цілуючи дружиноньку свою, скривиться, як середа на п’ятницю:
– Ти ж слово давала більше не курити, – почне її совістити.
Вені й справді тоді совісно стає, що вона – в принципі порядна – так безпардонно обманює чоловіка.
– В останній раз, любий, – щораз ніжніше щебетала. – Що вдієш, як і кожна женщина, я теж слабка. Але даю слово честі більше не буду палити.
Останній раз Веня поклялася най-найстрашнішою клятвою, навіть слово честі дала (останнє-преостаннє!) не вживати тютюну та берегти своє здоров’я, а що з того? Знову трапився їй курець – от невезуха! Як і попередній, він теж після любощів у ліжку задимів, пускаючи кільця диму до стелі – кайфував, гад! Веня не стрималась і собі в нього сигарету стрельнула, теж з насолодою задиміла.
– Хороше лежимо. – перефразував коханець чийсь вислів і Веня, жадібно затягуючись, підтвердила: так, хороше!
А тоді раптом засміялась.
– Ти… чого? – подивувався він.
– Уявила свого… єдиного, – після сміху, щоправда, ледь не схлипнула. – Я ж його оце нахабною обманюю – давала слово не палити і… Ой, розлютився б він, якби побачив мене в твоєму ліжкові… Із сигаретою в зубах.
Коханець заходився заспокоювати Веню, але Веня вже не могла заспокоїтися – совість їй муляла.
– Бідолашний, він уже стомився боротися з моєю триклятою пристрастю до тютюну. Звісно, він правий, це – шкідлива звичка, але ж іноді, – посміхнулась крізь сльози, – так хочеться… шкодничати. Тим більше, я ж богиня.
Повне ім’я її було досить рідкісним як для слов’янського вуха: Венера і Веня (так вона себе звала і так її звали) навіть десь чула, що в якомусь там Римі – все ліньки дізнатися, де ж він, у яких краях той Рим? – так, буцімто, звалася колись богиня кохання та вроди.
Того вечора Веня прийшла додому дещо пізнувато, правда, перед тим подзвонила чоловікові, аби не хвилювався: затримується на роботі, надурочна, а це – заспокоїла його – подвійна оплата (тут Веня не кривила душею, плату вона й справді брала подвійну), роздяглася і тільки-но хотіла було в самих трусиках шмигнути у ванну, аж глядь, а на ній – ЖАХ! – чоловічі труси… Т-туди!.. (бідна жінка в екстремальних умовах іноді дозволяла собі й не такі вислови) – Веня й обімліла. А єдиний, як на гріх, витріщився на ті, явно чужі, труси на її звабливих тілесах, як баран на нові ворота. (Якби ж то був чемним та вихованим джентльменом, міг би й очі відвести!)
«Дідько б забрав тих електриків! – вилаялася подумки Веня. – Взяли моду енергію ночами, коли й так темно, заощаджувати, світло вимикати».
Одягалася вона в темряві, не дивно, що й переплутала…
«Треба подати на електриків до суду, – подумала Веня в розпачі. – Хай компенсують мені моральні збитки…»
Чоловік її, все ще витріщаючись на чужі труси на тілесах своєї половини (кращої притому), ніяк не міг оговтатись. Ні, таки треба подати на електриків до суду – ач до чого довели чоловіка!
Чим би воно закінчилося – невідомо, якби Веня, напружено думаючи, як з гідністю й честю вийти з ситуації, що склалася, чисто механічно не дістала з сумочки пачку сигарет та запальничку і таки механічно задиміла…
– Хі-і-і… – нарешті почав отямлюватись нещасний чоловік. – Ти, – йому явно забракло повітря. – ти… П-палиш? Себто куриш?
Тільки тут Веня нарешті збагнула, що вона – мало їй чужих трусів! – натворила. Ой, що ж тепер буде?.. Скандал? Ураган?
– Як ти… посміла?! – не на жарт розійшовся чоловік. – Ти ж слово мені давала!..
– Яке? – безневинно прощебетала Веня, бо й справді в ту мить не пам’ятала, коли кому вона… теє… До всього ж слів честі у неї було багато, на кожний день, на кожну пригодоньку, і вона їх завжди легко давала-роздавала і так же легко про них забувала.
– Не курити! – кричав чоловік: – Давала?
– Ну… давала, – думаючи про своє, змушена була щиросердно зізнатися дружина.
– І ти… не дотримуєшся свого слова? – вкрай був подивований чоловік. – Тихцем од мене смокчеш цю гидоту?
– Я-яку? – жахнулась дружина і подумала: невже він і про це знає?
– А ці… сигарети. Зрештою, скільки разів тобі товкмачити: куріння шкідливе для організму! Востаннє застерігаю: дала слово – тримай його! Ще раз спіймаю з цигаркою в зубах – ображайся на себе!
Чоловік виголосив – доки Веня у ванні міняла труси, чужі на свої – добрячу лекцію, актуальну й животрепетну, про шкоду від куріння, і Веня мусила дати йому найостанніше чесне-пречесне слово більше не вживати тютюну.
Тільки тоді чоловік нарешті заспокоївся і ніби повірив – теж, мабуть, востаннє – своїй ненаглядній.
Другодні Веня з роботи подзвонила коханцеві, говорила коротко й рішуче, все перед тим добре зваживши:
– Значить так, г-голубчику! Затям: все! Що все? Та з курінням. Я вирішила по-справжньому взятися за свої шкідливі звички. Віднині ніяких сигарет у постелі! Ні, ні! І не спокушуй! Слово честі, що його я дала своєму єдиному, – а я його шаную і ціную, бо кращого за нього у світі немає! – я врешті-решт мушу дотриматися. Інакше, чого я тоді варта? І ще одне. Придбай свічки. Із запасом. Бо ті… – тут вона вжила таке слівце, що автор, будучи цивілізованим, не наважується його вжити, – ті… знову економлячи енергію, можуть вирубати світло, а я знову в постелі переплутаю труси… До завтра, мій любий! І пам’ятай: із сигаретами – зав’язую. І свого чоловіка коханого більше підводити не збираюся! Дала йому слово честі – буду його тримати!
ПРО БІКІНІ
та ще… гм – гм… про дещо, та про те, що треба щодня милуватися чарівними принадами дружини. Своєї!..
– Своєї??? – ледь чи не в розпачі вигукнув мій приятель, як у нас зайшла мова на цю делікатну тему. – Ну ти, вибачай, і даєш! Своєї! Хоча… Воно і в своєї, якщо об’єктивно, то дещо… гм-гм… є. Не сперечаюсь. Згоден. Але в чужої… гм-гм… тих чарівних зваб-принад ще більше. Чому так? Не знаю. Мовби ж і порода одна й та ж, що твоя жінка, що чужа, а бач… В чужої завжди більше… Ну, отих самих… принад. Так воно чогось заведено. А може, я помиляюся, га? Може, і в своєї отих самих… принад не менше, га?
Зрештою, ми зійшлися з приятелем на тому, що чарівних принад у своєї дружини ще більше – просто не кожному чоловікові їх дано бачити. Себто, кожному чоловікові їх треба заново відкривати. У своєї, ясна річ. Бо в чужої (чужих)… А втім, до суті.
Тобто про бікіні. (Для тих, хто не знає: бікіні, це така… гм-гм… інтимна частина жіночого туалету, яка… Але – не буду, не буду, бо таких, хто б не знав, що це таке, думаю, нема).
Так ось про одного 52-річного австралійця, якого бікіні ледь було не відправили на той світ. Збирав він на пляжах свого містечка (курортного!) черепашечки. Безневинне, скажу вам, зайняття. Корисне, бо – на свіжому повіті. Та й нервову систему добре заспокоює. Але… Але на тих пляжах курортниць! Черепашечок з-за них не видно. Та ще й у бікіні… Не черпашечки, а – курортниці! А бікіні на них!.. Тільки й того, що назва. А насправді – ніякого бікіні, лише якісь там поворозочки. Та ще клаптик спереду – трохи більший за ніготь великого пальця путнього чоловіка. Спробуй на таких бікіні та не погоріти!
На свою біду, той збирач черепашечок, забувши про обережність, так надивився на ті бікіні на розкішних, звичайно, тілесах представниць прекрасної половини роду людського, та на їхні загорілі сіднички і ще на дещо, що з ним таке сталося, таке… Одне слово, схопив чоловік інфаркт! Хоча сам і винуватий! Щоб знав, як витріщатися на бікіні, коли збирав оті самі черепашечки.
Сяк-так оговтавшись аж у лікарні, бідолаха почав вимагати, аби лікарі видали йому довідку, що інфаркт у нього стався він… Так, так, від «надміру збуджуючих моментів». Що, мовляв, до того у нього ніколи не було подібного із серцем. «Хіба що, – зізнався, – перехоплювало подих, як дивився на напівроздягнених дівиць».
Найняв потерпілий адвоката і подав позов у суд. На місцеву мерію. При чім тут мерія, запитаєте ви? Хіба вона ходить у бікіні?
ПА при тім, що вона не слідкує, у яких бікіні розгулюють а пляжах різні там дівиці. Виявляється, ту модель бікіні, що його ледь не довела до ручки, заборонено носити на відкритих пляжах Іспанії, Португалії та США. В Австралії ж дозволено, ось чому бідолаха й опинився на межі життя і смерті – через ті бікіні.
Тож або хай мерія виплатить йому компенсацію, або хай заборонить різним фіфочкам ходити у тих бікіні там, де він збирає черепашечки…
Що ж, шкода чоловіка. Справді, дівиці таке зодягають, що й залізного можуть до чого завгодно довести!
За рятунком мерія звернулася до різних, значить, спеців з цього… е-е… профілю. А вже ті, закоренілі в своїй науці типи, заявили, що
а) з медичної точки зору молоде (оголене!) жіноче тіло, це, мовляв, здоров’я всього чоловічого населення планети Земля;
б) що наука вже випробувала вплив голих жіночих тіл на стан здоров’я добровольців (під час експерименту) і виявила, що
в) сексуальне збудження прискорює серцевий ритм і значно покращує кровообіг, що
г) десятихвилинне милування голими цицечками (чи стегнами, сідничками) виявляється (виявляється!) за цілющими властивостями для бідних чоловіків рівнозначно півгодинним акробатичним тренуванням…
І що взагалі, той, хто щодня милується (бодай і по 5 хвилин!) голим жіночим тілом, довше живе. Адже у нього удвічі менший ризик схопити інфаркт чи інсульт. Але головне, застерігає всезнаюча наука – регулярність! Не раз там на рік подивитися, а кожний чоловік, вважає наука, мусить привчити себе щодня в один і той же час кілька хвилин милуватися принадами жінок (це ж треба ще мати те, що ним милуються!), і все буде добре. Чи по-їхньому о’кей!
І чоловіки довго-довго тоді житимуть. Разом, до речі, із жінками.
Тож суд ухвалив:
Перше: якщо ти йдеш на пляж збирати черепашечки, так збирай їх на здоров’я, нічого на бікіні витріщатися! Логіка є? Є!
А якщо вже й витріщаєшся, так радій, як тобі й належить радіти, коли ти бачиш голе жіноче тіло, бо для чоловіків – це саме здоров’я!
Друге: якщо вже тобі так небезпечно дивитися на те… бікіні (на голому жіночому тілі, звичайно), то нічого тоді пертися на пляж. Купи бікіні для своєї дружини і милуйся ними стільки, скільки захочеш – без шкоди для власного здоров’я. Як впевнений високоповажний суд, – най здоровим він буде! – ніякі інфаркт, якщо, звичайно, чоловік милуватиметься бікіні на тілесах своєї дружини, йому в такому випадку не загрожують.
Спробуйте, шановні чоловіки! І на бікіні надивитесь, і на різні принади своїх дружин (своїх!) заодно надивитесь і, головне, – ніяких тобі інфарктів!
ЩОБ УСЕ У НАС БУЛО «ДУЗЕ-ДУЗЕ ХОЛОСО»
Нарешті й Урана посіла… Ні, ні, не одне з перших, а таки точно перше-щонайперше місце. У світі.
Поки що, правда, лише по сексу. На жаль.
Тобто, пардон, на щастя. Бо хіба ми не козаки? Чи нам звикати до інтимно-оздоровчих стрибків у гречку? Адже всі ми Бубки з цього виду стрибання.
Та й не все ж нам і задніх пасти. Серед африканських країн. Коли можемо й першими бути. Серед європейських. І взагалі – будь яких. Що з того, що по любощах? А хай вони, високорозвинені країни в цій, так би мовити галузі та позмагаються з нами! На виробництві й дурень, даруйте, може трудитися, а ви спробуйте в іншому місці достойно потрудитися. В інтимі. В любострастях. Тож бо!
А ми перші не по якомусь там… високому рівню життя (кого цим нині подивуєш?), а по любощах-милуваннях попереду світу усього. Що не кажіть, а нам і самим невтямки, з якого дива нас аж на перше місце у світі виперло. Чи в нас сексуалізм підвищений? Хтивість? Досі спільнота світова була переконана, що ми в Україні тільки тим і зайняті, що гадаємо, як нам вижити та ридма ридаємо, що бідні, а ми тим часом ще й хтиві. На здоров’я!
Так що ми, українці, нарешті, можемо й носа позадирати, кирпу свою викирпити. І що з того, що в 11-томному Словнику української мови до слова секс наводиться лише один-єдиний приклад. До речі, звідки б ви думали, його взято? З «Комуніста України» (№ 4, 1968 р., стор. 83). А то розпатякались: комуністи, мовляв, проти сексу! А якщо й виступають за любов, то лише до їхньої рідної комуністичної партії та її вождів-керманичів. А вони й про секс писали. Ось приклад:
«Буржуазія, що погрузла в пороці, посилено тягне за собою і молоде покоління, заражаючи його паталогічним сексом». А ви – комуністи… секс і не згадують. Згадують, та ще і як! Що, спіймали облизня? Так вам і треба!
Та й ми хороші. Валили, валили все на кляту буржуазію, а самі тим часом тишком-нишком перше місце у світі! По все тому ж сексу! А ніби ж зовсім недавно за пріснопам’ятної есесесерії (а ми ж були її частиною. Та ще й якою. Друге місце займали в тім кагалі народів!) заявляли: в СРСР немає сексу.
І ось вам…
Справді, немає. Але – СРСРа, а в нас перше місце по все тому ж сексу. Метаморфоза та й годі!
А зробила це нечувано-разюче (ледь чи не карколомне) відкриття американська соціологічна агенція «Рупер старч». Виясняючи, громадяни яких країн задоволені любощами, а яких – не задоволені, агенція опитала в 30 державах світу (розвинуті країни і т. зв. країни третього світу) 20 тисяч чоловіків та жінок віком від 21 до 50 літ і ось що виявилось.
В число лідерів країн, чиїх громадяни і громадянки, виявляється, сексуально задоволені аж-аж, Україна не просто увійшла, а зайняла серед них перше місце!
За нею – Аргентина, потім Бразилія та Угорщина. А ось групу секс-невдах склали – і хто б міг подумати – Німеччина та Італія.
Але ось що цікаво. І – симптоматично. За даними соціологів «Рупер старч», чим вище сексуальне благополуччя країни (себто її громадян та громадянок), тим нижче у тій країні матеріальне благополуччя. І – навпаки. Чим вищий рівень економічного розвитку, чим заможніше в країні живуть люди, тим більше в тій країні сексуально… незадоволених. Диво та й годі! Благополуччя в тебе є, а сексу немає. Секс у тебе є, а ось благополуччя катма! Виходить якесь зачароване коло: погано живеш – добре в сексі, добре живеш – із сексом кепсько. Як кажуть: Клим дома, Хоми нема, Хома дома – Клима чортма! У світлі цих фактів напрошується мало престижний для нас висновок: мабуть, ми тому й зайняли перше місце по любострастях, що ми чи не найгірше в Європі живемо. Одне слово, не було б щастя, так нещастя допомогло. Отож і виходить, як у тому анекдоті, що за есесесерівських часів був у нас вельми популярним.
На передовий завод прибула японська делегація. Їй показали все – від цехів до заводського дитячого садка. Японці кивали і ввічливо посміхалися. Коли ж їх запитали, що їм найбільше сподобалося, відповіли посміхаючись:
– Діти у вас дузе-дузе холосі.
– Ну, а в цехах, що вам запам’яталося?
– Діти у вас дузе-дуза холосі.
– А що ви скажете про нашу продукцію?
– Діти у вас дузе-дузе холосі, а все, що ви робите руками, знацно хузе…
Громадяни України! Брати і сестри! Парубоцтво і дівоцтво! Чоловіцтво та жіноцтво! Дорогі співвітчизники! Вітаючи вас із першим місцем у світі по любощах, закликаємо і далі докладати всіх зусиль, аби втримати його і в наступні роки. Не ликом же ми врешті-решт шиті! А тому давайте з любов’ю трудитися на любовній ниві, щоб у нас у цій… гм-гм… галузі і надалі все було «дузе-дузе холосо» (приклад тому – наші чудові дітки, а вони в нас і справді чудові!). Уміємо ж ми ударно трудитися на інтимному фронті, чого ж пасуємо на інших, менш романтичніших та приємніших? Тож давайте так трудитися, аби і те, що ми робимо руками, у нас було не гірше за те, що ми робимо іншими… гм-гм… своїми органами.
Зайняли перше місце по любові, давайте займемо таке ж місце і в інших галузях (не сексуальних) життя нашого. Наприклад, у сільському господарстві, на виробництві тощо. Ось тоді нам і справді буде кругом «дузе-дузе холосо».
ХВОРОБА ПІД НАЗВОЮ ЛЮБОВ
«В муках любові стою край вікна».
В. Сосюра.
Ні, ні, мова у нас піде не про ту любов, що її так палко й самовіддано оспівав колись (чи змушений був?) Максим Рильський («І в дійсність радісну, як юність і любов, Він (Комсомол) учнем Партії коханим увійшов»)., і не про ту любов, що за свідченням Олеся Гончара «рухає наші арії вперед» («Гаряча братерська любов до всіх трудящих людей на землі»), – ні і ні.
А піде у нас мова-розмова про ту любов, що прозаїчно, але точно тлумачиться як «почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі, кохання». («Поранив козак серце не в хороброму бою, а в нещасливому коханні; замутили любощі та ревнощі йому голову» – І. Волошин). Одне слово, про «стосунки між чоловіком і жінкою, викликані сердечною прихильністю…»
Стривай! Сердечні? Хіба сердечні, хоч традиційно так споконвіку і вважається, а тому всі пертурбації стійко валять на бідне серденько? Адже у світлі нових даних науки любов – це щось трохи інше, аніж звичайна сердечна прихильність. Ось новітнє (най-найточніше!) визначення учених спеців: «Стан прострації, незбагненна ейфорія – все це чіткі ознаки хвороби під назвою любов».
А далі – більше. Британські біологи дійшли висновку, що любов – це не що інше, як специфічна активність головного мозку.
А як же тоді з порадою Поета: «Кохайтеся ж, любітеся. Як серденько знає». Виходить, серденько якраз і не знає, бо воно у цій справі взагалі ні при чім. А що ж тоді (чи хто?) при чім?
Під час експериментів піддослідним показували фотографії їхніх коханих. І миттєво в них (при погляді на фото своїх симпатій) активізовувалися чотири ділянки головного мозку, які залишалися у спокої при погляді на фотографії із зображенням просто друзів, знайомих. І пожвавлювалися ті ділянки в частині мозку, яка зазвичай активізовується при вживанні «веселеньких таблеток».
На основі цих даних специ з антропології дійшли висновку, що любов ділиться на три етапи: хтивість (жадоба володіти), романтизм, симпатія (прихильність). На першому етапі задіяні гормони, подібні до тестостерону. Романтичні відносини пов’язані з такими хімічними реакціями в головному мозку: сфокусуй свою енергію на одній людині. Третій етап зумовлюється речовиною скитосином. Досить його штучно ввести в організм, як піддослідний, котрий до того і думати про любов і не думав (та й предмета для любові не мав), відразу ж відчує, що він… закохався. Якщо ж речовину блокувати, піддослідному краще стає, коли він самотній.
А тепер щодо «вічного кохання». Один професор Корнельського університету запевняє (досліди його в цьому переконали): коли з’являється любов, у головному мозку спостерігається різке збільшення концентрації трьох хімічних речовин: допаміну, фентилтиламіну і скитосину. Цитуємо: «Під час спостереження за кількома тисячами пар вдалося з’ясувати, що концентрація цих речовин досягає свого максимуму протягом 18–30 місяців знайомства. А потім… зменшується. Любов, з хімічної точки зору, стає просто звичкою». От вам і «вічне кохання».
Ще цитата (слабосилих просимо не читати): «Але існує ще більш вражаючий результат досліджень, встановлений вченими: характеристика любовних емоцій ідентична найсильнішому психічному… розладові». Недарма ж про закоханих кажуть: «Сходять з розуму від любові». (Згадаймо Котляревського: «Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила», – оце любов, цур їй, пек!). Ще цитата: «Справді зійдеш (з розуму), якщо кров закоханої людини втрачає до 40 відсотків протеїну – необхідного препарату, що допомагає другій хімічній речовині – серотоніну забезпечувати обмін інформацією в нервових клітинах». (А без такого обміну вони працюють не в загальному злагодженому «оркестрі», а кожне по-своєму, що й веде до розладу психіки». Виявляється, серотонін у роботі головного мозку відповідає за багато аспектів його діяльності: регулювання сну, сприймання болю, врівноважує емоційну та сексуальну поведінку. «Нестача серотоніну викликає в закоханих безсоння, готовність до фізичних і психічних болів. А це веде до дисфункції, тобто порушення нормальної роботи головного мозку, що згодом переростає в захворювання».
Ух! Проте італійські вчені пішли ще далі. (Хоча куди вже далі?) Отже – досить взяти лише краплю крові, і якщо в результаті аналізу виявиться нестача відповідних протеїнів, то ви вже точно закохані. І можна навіть встановити, до якого ступеня.
То, виходить, любов – бодай і най-найпалкіша – це всього лише хімія?
Чи не тому І. Франко колись «скаржився» на нерадісну свою любов? («Я теж люблю. Палка, важка, нерадісна моя любов; Вона, мов слабкість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров»).
Жах, жах! То що ж нам (вам) робити, якщо любов виявляється лише хімією, реакцією її речовин у головному мозку? Наявністю різних там протеїнів (фентилтиламінів, допамінів, скитосинів тощо). А те, що радив Поет: «Кохайтеся ж, любітеся. Як серденько знає». Перевірено (хоча міни – можуть бути). Доведено: інших порад людство поки що не знає.
Не беріть прикладу з героя І. П. Котляревського, який «жінок любов’ю не морив». Моріть! Це далебі краще, ніж не морити взагалі.
Як казала одна з практичних героїнь Ю. Яновського: Любилася я з моїм так, що швидко вже почала сподіватися на вагітність».
На здоров’я! Бо якщо любов це й справді хімія і, взагалі, хвороба, то хвороба, смію вас запевнити, одна з най-найкращих, та хвороба, від якої Боже вас борони видужувати.
Хворійте собі на щастя, на радість, на світлу днину у вашому житті!