Текст книги "Чотири кроки до початку"

Автор книги: Тетяна Юр’єва

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 15 страниц)

Стійте, де стоїте!

– Розташовуйтесь зручніше! – сказав Посередник. – Сподіваюся, тут нам запропонують справжній англійській чай.

Кирило і Сашко роззирнулися. Ще хвилину тому вони були у власній вітальні, а зараз сиділи за столом з картатою скатертиною у невеличкій і затишній кав'ярні.

– Нічого собі! – присвиснув Сашко. – Швидко! Ви б хоч раз дали валізу зібрати, Посереднику!

– Все за рахунок замовника, – той лагідно посміхався та із задоволенням сьорбав чай з великої чашки.

– Май на увазі, це – останній раз, пацан! – Сашко повернувся до Кирила, який насилу зберігав непорушний вигляд. – Останній раз, коли я пішов у тебе на поводу! Чого щиришся? Задоволений?

– Так, – Кирило все ж таки не втримав посмішки. – Дуже задоволений!

– І вже точно буде спокійніше, ніж витримувати напади хандри у пана Холмогорова, – підморгнув Сашкові Посередник.

– Ну добре, – Сашко роздратовано відсунув стілець і різко піднявся, – Якщо вже вийшло по-вашому, то годі тут сидіти! Ходімо шукати привида. Чи кого там ми підрядилися знайти? Хеміша Хогса? Та яка, в біса, різниця...

– Оце я називаю діловим підходом! – із захопленням вигукнув Посередник.

Але, – Сашко раптово зробив крок впритул до нього і міцно стиснув за плече, – якщо на цьому знову все не закінчиться... Якщо ви знову знайдете спосіб нас надурити... Я вб'ю вас, Посереднику! Я ще не знаю як, але я знайду спосіб, клянуся!

– Це буде дуже справедливо, – Посередник скривився від сашкової залізної хватки і обережно вивільнився. – Проте, вам немає чого турбуватися, Олександре! Я ніколи не брешу і завжди виконую домовленості.

Сашко відпустив Посередника і пішов до виходу, не звертаючи уваги на дещо розгубленого Кирила, який широким кроком поспішив слідом. Посередник дріботів останнім.

– Де ми? – спитав Сашко, оглядаючи вузьку вулицю, вимощену бруківкою. Три, чотири і п'ятиповерхові будинки стояли впритул один до одного.

– Мерілебон-роуд, – коротко відповів Посередник.

– Це – серце Лондону! – захоплено видихнув Кирило. – Агов, докторе, ти ж завжди хотів побачити Лондон! – він штрикнув ліктем Сашка.

– Вгамуйся, пацан! Ми тут заради діла, а не розваг!

– Ходімо до пекарні, – нетерпляче сказав Посередник. – Там ви зможете зорієнтуватися на місці злочину.

– Не факт, що саме там – місце злочину, – Кирило швидко обігнав своїх менш довгоногих супутників. – Гасаючи за привидом, Хогс насправді мав змогу зникнути будь-де! Викрали? Пхе! Кому міг знадобитися цей нехлюй? Хіба що, все тому ж привиду? Але...

– Самі побачите, – обірвав Посередник розлогі міркування детектива. – Та не біжіть ви так, пане Холмогоров, я вже захекався! – він зупинився і витер спітнілого лоба. – Ми прийшли.

– Хм... – Кирило не поспішав заходити всередину і заходився оглядати будинок ззовні. – Не схоже, що помешкання лишилося без власника.

– З чого ти це взяв? – Сашко і собі підійшов ближче. – Здається, двері зачинено.

– Так, але, – Кирило вказав на вітрину, – дивись, тут свіжа перепічка.

– Дійсно! – Сашко підійшов ще ближче, майже ткнувшись носом у скло. – А може, в нього є помічники, у цього Хогса? Посередник?

– Є, – не став заперечувати той. – Кілька хлопчиків, які розкладають товар на полиці та відносять його постійним покупцям.

– Може це вони?

– Може, – Кирило ще раз ретельно оглянув вітрину. – Проте давайте вже зайдемо.

– Але ж двері зачинені... – зауважив Сашко. – Упс... Посереднику?! Де це ви так вправно навчилися зламувати замки?

– Була така нагода, – просопів той, ховаючи в кишеню набір відмичок. – То ви заходите?

– Так, – Холмогоров відсторонив Посередника і зробив рішучий крок всередину. – Сашко, давай за мною.

Сашко переступив поріг і озирнувся. Невеличка акуратна хлібна крамничка, сходи на другий поверх, де, напевно, розташована квартира Хогса.

– Треба глянути, що там, – сказав він Кирилу, який вже заніс ногу над першою сходинкою.

– Стійте, де стоїте! – раптом роздалося зверху.

Хлопці одночасно підняли голови. З другого поверху, над перилами сходів, на них дивилося дуло пістолету.

Хеміш Хогс

– Хто ви в біса такі? – спитав різкий голос зверху. – І як сюди потрапили?

– А ви хто такий? – не розгубився Кирило, поки Сашко прикидав свої шанси обеззброїти невидимого поки що супротивника. – До речі, не раджу в нас стріляти, бо наш товариш за дверима вже викликав поліцію.

– Які нахабні грабіжники, – з тіні виступила висока фігура. Високий і стрункий чоловік з темним, гладко зачесаним волоссям, тонким хижим носом і досить великими вухами, у довгому халаті, накинутому поверх штанів і сорочки. Пістолет він як і раніше держав наставленим на хлопців. – Я володар цієї крамниці – Хеміш Хогс. Попереджую, я служив в армії і вмію поводитися зі зброєю.

– От і слава богу! – полегшено позіхнув Сашко. – Тобто, ніхто нікуди не зникав, і ми можемо бути вільними.

– Стояти! – вигукнув Хогс, коли Сашко зробив крок до дверей. Кирило, проте, і не думав йти.

– Мені потрібні докази, що ви – Хеміш Хогс. Я – приватний детектив, і мені доручено розслідувати зникнення одного нікчемного пекаря.

– Та ми зараз запитаємо у Посередника, – Сашко повернувся до дверей, але там вже нікого не було. – Ах ти ж бісова потвора! – просичав він. – Кирило, він нас підставив!

– Очевидно, – тихо відповів Холмогоров. – Ти тільки-но зрозумів?

– Підставив і покинув?! Я точно його вб'ю!

– Ви геть здуріли? – втратив терпець Хогс. – Вдираєтеся до мене в крамницю, торочите щось про зникнення, але я повинен вам щось доводити?

– Саме так, – кивнув Кирило.

– І сховайте вже, заради бога, вашу запальничку, – додав Сашко.

Хогс помовчав, потім заховав пістолет в кишеню довгого темного халату.

– Хм... Мабуть ви справді детективи, якщо з такої відстані побачили, що пістолет не справжній, панове...

– Кирило Холмогоров, – коротко кивнув Кирило. – А це мій друг і помічник – Алекс Вартовий.

– Добре, проходьте, – Хогс, вочевидь, прийняв остаточне рішення і спустився на перший поверх до несподіваних гостей. – І розкажіть мені більш докладно про моє... хм... зникнення.

– Ну, – сказав Сашко, все ще озираючись на двері. – Ви зникли... – Кирило закотив очі, але промовчав, – а містер... Посередник...

– Це той ввічливий, але слизький, пан? – Хогс махнув рукою. – Проходьте, нумо! Так, я дійсно маю деякі справи з паном Посередником, але я нікуди не зникав. І я не розумію, до чого тут ви.

– Маєте справи? – примружився Кирило. – Я думаю, що ви працюєте на нього, Хеміш. Точніше кажучи – працювали.

– Цікаві висновки!

– Боюся, ви розчарували свого замовника, – Кирило проігнорував останню репліку.

– Що ти верзеш?! – процідив Сашко.

– Я в змозі виконати свої домовленості з ним, і не потребую помічників, – гнівно відрубав Хогс.

– Посередник вважає інакше, і запросив нас з приятелем, щоб виконати ваші з ним домовленості. Чесно кажучи, ви його дуже розчарували, Хогс. І я цим геть не здивований.

– Припини... – знову спробував вгамувати друга Сашко, але наразився на фірмовий холмогорівский шалений погляд, і мимоволі стулив рота.

– Ви хочете сказати, що Посередник розриває нашу угоду? – спитав Хогс.

– Саме так! Як ви взагалі вплуталися в його справи, пекарю?

– Послухайте, містер...

– Холмогоров.

– Так, я пам'ятаю, – Хогс вже близький до вибуху, але Кирила це геть не хвилювало. – До вашого відома, я не завжди був пекарем.

– Служили в армії, так я пам'ятаю.

Сашко бачив, що Кирило навмисно передражнює та дратує Хогса, але не міг зрозуміти, навіщо його друг так поводиться з англійцем.

– І коли в моїй крамниці стали відбуватися дивні речі...

– Які саме?

– Чому я повинен вам про це розповідати?!

Сашко зітхнув. Схоже, другий кандидат Посередника був ще більш впертий, ніж його ліпший друг.

– Хлопці, – примирливо сказав він. – Ми всі опинилися в одному човні. Той покидьок Посередник нахабно втік, перед тим звівши нас докупи. Чи не здається вам, що ми повинні діяти злагоджено?

– Ні, – знизав плечима Хогс.

– Не здається, – одночасно з ним стенув плечима Кирило.

Сашко закотив очі.

– Слухайте, ви, детективи! Запхайте свою пиху куди подалі і давайте вже розберемося з тією справою клятого привида, бо інакше я за себе не ручаюся!

Будинок з привидом

– Все почалося десь тиждень тому, – Хогс зручно вмостився в кріслі біля каміну в кімнаті на другому поверсі. Кирило і Сашко сиділи навпроти в не менш зручних кріслах для гостей. – В домі і в крамниці почали відбуватися незрозумілі речі. Для початку, якось ввечері зі стелі у крамниці ні с того ні з сього посипалася штукатурка.

– А що тут дивного? – здивувався Сашко. – До такого, буває, призводить рух транспорту.

– Якого транспорту? – перебив його Кирило. – Ти пам'ятаєш, взагалі, де ми? Карети й кеби тут землю трусять по-твоєму?

– А, дійсно, не подумав...

– Не розумію, про що ви! – Хогс вийняв з кишені халату люльку, – але, як на мене, осипання штукатурки – то дивно. А потім, наступним вечором, я побачив його.

Він замовк, розпалюючи люльку.

– Кого – його? – нарешті не витримав Сашко.

– Того чоловіка. У дивному одязі. В крамниці після зачинення. Я вирішив, що це злодій. Власне, я і про вас так подумав.

– Ви і зараз ще не до кінця полишили цю думку, – Кирило з цікавістю роздивлявся люльку в руках Хогса. – Хоча більше схиляєтеся до того, що ми трішки не сповна розуму... До речі, у вас немає ще одної люльки? Це... знаєте, заспокоює.

– Ти не палиш, ми домовлялися, – прошипів Сашко.

– Ми домовилися про цигарки, – нахабно відмахнувся Кирило. – Про люльку мови не йшло.

– Ви доволі спостережливий, – Хогс встав з місця і взяв з камінної полки ще одну люльку та кисет з тютюном. – Тримайте.

– Я – детектив, – нагадав Кирило і заходився набивати тютюн в люльку.

– Власне, я мабуть вже теж.

Кирило зміряв конкурента пронизливим поглядом.

– І як з вами сталася така біда, Хогсе?

– Ну, після того як той візитер розчинився в стіні...

– Що, даруйте, він зробив? – перепитав Сашко.

– Я не сказав? – здивувався Хогс. – Той чоловік у яскравому лахмітті, якого я застав у крамниці після її зачинення, він пішов просто в стіну. Це мене дещо налякало, чесно кажучи.

– Я б не сказав, що ви з лякливих, – зауважив Кирило.

– Це так. Але привиди... – Хогс пересмикнув плечима. – Власне, саме тоді я вирішив, що від будинку треба позбавлятися. Я і раніше хотів... Думав про зміну роду діяльності. Але виявилися, що це не так вже й просто. Якимось чином вістка про привида розповсюдилися містом, і тоді до мене з'явився цей пан – Посередник. Він зробив мені пропозицію: я вистежу привида, а він купує мій будинок.

– Будьте впевнені, Хогс, саме він і розповсюдив ці плітки! – запально вигукнув Сашко. – Не здивуюся, якщо він і нацькував на вас привида.

– Але навіщо? – здивувався Хогс.

– Бо... Не знаю!

– Не верзи дурниць, – обірвав його Кирило і повернувся до Хогса. – Отже, ви детально описали цього привида у лахміттях Посереднику. Зрозуміло... До речі, що значить «вистежити»? Ну побачите ви його ще раз, Хеміше? І що? Це рахується за «вистеження»?

– Він сказав, що я маю слідувати за ним.

– Куди? В стіну??? – щиро здивувався Кирило. – Щось тут не в'яжеться...

– Так... – розгублено кивнув Хогс. – Про це я якось не подумав...

– А про що ви взагалі подумали, пекарю? – презирливо фиркнув Кирило, підвівся з крісла і підійшов до вікна. – Перш, ніж укладати такі угоди з такими... істотами, треба дуже гарно подумати.

– Власне, я подумав, що спробую його застрелити, – Хогс і сам не помітив, як почав виправдовуватися.

– Посередника? – глузливо перепитав Холмогоров, розсіяно роздивляючись вулицю за вікном. – Чи привида?

– Ви самі себе чуєте? – обурено спитав Сашко. – Привиди... Застрелити... Ви при розумі, хлопці?

– Ти правий, – Кирило різко стрепенувся, немов великий кіт. – Ми щось не туди зайшли з Хемішем у наших міркуваннях. – А все почалося зі штукатурки... Транспорт, кажеш? – він раптом розвернувся до Сашка. – Ти вмієш подати ідею, друже!

– Що? – напружився той. – Про що ти?

Але Кирило вже звернувся Хогса.

– Скажіть-но, Хеміше, а де тут найближча станція метро?

Неадеквати і реакції

– Якого ще метро? – знизав плечима Сашко, поки Хогс морщив лоба. – Нагадаю тобі твої ж слова: ти забув де знаходишся?

– Ні, – Кирило із задоволенням затягнувся димом з люльки під несхвальним поглядом Сашка, – я то як раз пам'ятаю. Друже, ми в місті, що найперше побудувало метрополітен. І було це, – він зробив дещо театральну паузу, – у тисяча вісімсот шістдесят третьому році. Тобто, майже за сорок років від сьогоднішнього дня.

– Не знав, що ти такий ерудований, – здивувався Сашко. – Думав, ти тільки в своїй хімії обізнаний.

– Як бачиш, не тільки.

– Про що ви взагалі, панове? – здивовано спитав Хогс, витрушуючи люльку у камін.

– Де найближча станція Труби? – повторив Кирило.

– Декілька кварталів звідси. А навіщо вам?

– Декілька кварталів? Серйозно? А може, ще якась будується десь поряд?

– Може... – Хогс знизав плечима. – Я не цікавився.

– Може... Навіщо... Не цікавився... Як для детектива, ви занадто тупі, – визвірився Кирило.

Хеміш спалахнув так, що навіть його великі вуха, що стирчали як вітрила над піратським судном, почервоніли.

– А ти, як для гостя, занадто нахабний! – рішуче перебив товариша Сашко. – Вибачте його, Хеміше. Він не завжди буває адекватним.

– Це я неадекватний? – обурився Кирило. – У вас, Хогс, майже розвалилася справа всього життя, крамницю довелося зачинити, привиди по будинку вештаються, як у себе вдома, та штукатурка зі стелі сиплеться, а ви навіть не спромоглися поцікавитися, чи є цьому якесь розумне пояснення!

– А будівництво нової станції Труби, це, по-вашому, розумне пояснення?!

Холмогоров лише презирливо фиркнув, але до роз'яснень не зглянувся.

– Ясно, – Хогс різко підвівся з крісла. – Ну ходімо, прогуляємося, нетупий детектив! Я вдягнуся, з вашого дозволу, – і він зник у спальні.

– Вибачся перед ним, – прошипів Сашко. – Нам ще працювати разом.

– Ще чого! – відрубав Кирило. – Я не винен, що Посередник обрав такого нездару.

– Ах он воно що! – закотив очі Сашко. – Ревнощі? Все ж таки боїшся, що він займе твоє місце найкращого детектива всіх часів і перехопить головну роль у темних справах Посередника?

– Ще чого! – повторив Холмогоров, набурмосився і відвернувся.

Хогс вийшов із спальні. Халат, накинутий поверх штанів і сорочки, він зняв. Замість нього вдягнув піджак, поверх якого накинув довгий темний плащ. На голові у нього був дерстокер.

Володар пекарні і новоспечений розслідуватель темних справ Посередника (як тільки що зауважив Сашко), був настільки схожий на відомий образ Шерлока Холмса, описаний сером Конаном Дойлем, що Сашко не стримався і розреготався. І реготав він не стільки з розгубленого Хогса, скільки з неперевершеного виразу обличчя Холмогорова. Кирило тільки що зубами не рипів, розглядаючи стрункого і високого Хогса, з типово англійським обличчям і довгим, ніби дзьоб хижого птаха, носом. Скуйовджені кучері Холмогорова ще трішки, і стали б дибки, вилиці напружилися, а свого кирпатого носа Кирило задрав майже до стелі.

– Охолонь, бовдур! – все ще сміючись, звелів Сашко.

– Вибачте, – звернувся він до Хогса. – Я сміявся не з вас.

– Ви обидва дуже дивні, – процідив крізь зуби той. – Можливо я пошкодую, що з вами зв'язався, але, якщо подумати, в словах вашого зухвалого приятеля може бути рація.

– В моїх словах завжди є рація! – відрізав Кирило. – Звідки у вас ця шапка?

– Яка шапка?

– Ви знущаєтесь?! – скипів Холмогоров. – ЦЯ шапка! Це шапка Шерл... Коротше кажучи, де ви, в біса, її взяли, Хогс?

– Це звичайний мисливський капелюх, – холодно відповів Хогс. – Я завжди вдягаю його на полювання задля вдачі, а зараз у нас начебто теж полювання. Не розумію, чому я виправдовуюся перед вами обома? Ми йдемо?

– Так, – кивнув Сашко. – Охолонь, кажу тобі! – і непомітно від Хогса дав Холмогорову добрячого стусана. Той скривився, але промовчав.

Вартовий висуває гіпотезу

– Ага, – Кирило із задоволенням пильно озирав свіжу траншею. – Отже, щодо будівництва я не помилився.

Вони стояли поряд з великим ровом, в якому порпалися робітники і будівнича техніка, якщо ці примітивні машини можна було так назвати. З похмурого лондонського неба накрапував дощ. Хогсовий дерстокер опинився дуже доречним о цій погоді, Холмогорову, як і завжди, було просто однаково на мряку, а от Сашко із своєю по-військовому короткою зачіскою кривився і втягував голову в плечі.

– Припустимо – так, то і що? – задерикувато спитав Хогс. – Це за сім кварталів від мого будинку! Як це пояснює штукатурку, що сипалась зі стелі?

– Ще не знаю, – роздумливо протягнув Кирило, – але якось, мабуть, пояснює.

– А я знаю! – швидко, поки ці двоє знов не посварилися, сказав Сашко.

Двоє потенційно великих детективів одночасно повернулися до колишнього військового лікаря і зміряли його майже однаковими недовірливими поглядами.

– Та невже! – критично сказав Кирило.

Більш ввічливий Хогс попросив:

– Поясніть вашу думку, шановний Алекс.

– Охоче. Тільки ходімо кудись... Кудись, де не ллється за комір! – попросив Сашко. – Ви вже побачили все, що хотіли?

– Те ж мені, бравий військовий! – хмикнув Кирило. – Якийсь дощик, і ти ледь не розтанув. – Він махнув рукою на ріг вулиці. – Ходімо туди. Здається, там можна отримати чашку чаю, або навіть кави!

– Як ви його ще не вбили за такі манери? – з подивом поцікавився Хогс.

– Сам не знаю, – знизав плечима Сашко.

– Бо я розумний, – долинуло до них майже від дверей маленького ресторанчику.

– Замовляй на всіх, генію, – крикнув Вартовий. – Моя черга висувати гіпотези.

Вони всілися за прямокутний стіл біля вікна, чекаючи на замовлені Кирилом чай та каву, і двоє кандидатів Посередника очікувально зорили на Сашка.

– Добре, – зітхнув той. – Хотів спочатку кави випити, але ж ви, панове, такі нетерплячі. Обоє! – підвищив голос він, коли Хогс відкрив було рота, щоб заперечити. А Холмогоров – той навіть заперечувати не став. Тільки вишкірився.

– Давай, – наказав Сашко йому.

– Що? – невинно перепитав Кирило.

– Те, що дав тобі Посередник, перед тим, як майстерно зникнути на порозі хогсової пекарні. Що, думав я не помічу?

– Ти і не помітив, – засопів Кирило. – Здогадався?

– Застосував дедукцію! Давай сюди!

– Що, всі? – неабияк засмутився детектив.

– Та не гроші, йолоп! Їх можеш лишити собі. Дай мені мапу Лондону!

– А, це! – Кирило з полегшенням поліз у кишеню піджаку, і раптом зупинився: – Тільки з поверненням! Вона мені ще стане у нагоді!

– Не блазнюй! – розлютився Сашко. – Не тільки в тебе бувають гарні ідеї, звикни вже до цього!

Детектив норовливо відкрив було рота, але чомусь передумав сперечатися і мовчки витяг з кишені згорнуту в декілька разів мапу міста.

– Дивіться, хлопці, – Сашко розстелив мапу на столі. – Пекарня Хогса знаходиться тут. – Він ткнув пальцем у карту на розі Мерілебон-роуд і Бейкер-стріт. – Тут, – палець перемістився на півмилі правіше, – будується нова станція метро «Регент-парк». – А тут, – палець вказав на точку майже поряд з пекарнею, – вже існуюча станція «Бейкер-Стріт», до речі, перша у світі. Як думаєте, що повинно з'єднувати ці станції?

– Підземний тунель, – прошепотів Хеміш Хогс.

– Підземний тунель, що наразі будується, – виправив його Кирило. – Ось вам і штукатурка зі стелі, Хогс! – Визнаю, – звернувся він до Сашка, – іноді тобі вдається міркувати досить логічно. Звісно, це мене дивує!

– Ви ніколи не думали викликати його на дуель, Алекс? – Хогс несхвально дивився на кучеряву маківку детектива, що схилився над мапою і більше геть ні на що не звертав уваги. – Я міг би бути вашим секундантом.

– Дати йому прочухана? – стенув плечима Сашко. – Це я завжди встигну.

– Кулачний двобій, розумію... – кивнув Хогс. – Це дуже чемно, а ви – справжній джентльмен! Моя пропозиція щодо секунданта лишається в силі.

– А це що? – Кирило підняв очі від мапи. Його палець був посередині між пекарнею і рестораном, де вони зараз знаходились.

Хогс зацікавлено перегнувся через стіл.

– Дайте подивитися, пане... Холмос-го...

– Коротко кажучи, Холмс, – буденним тоном виправив його Кирило і ледь помітно підморгнув Сашкові, який ледь кавою не вдавився від такого нахабства.

– Це музей воскових Фігур мадам Тюссо, – сказав Хогс. – Він не так давно переїхав сюди з Бейкер-Стріт.

– Ага, – задоволено мугикнув Кирило. – А ось і наш привид намалювався!

Небезпека для Хогса

– Та ну! Облиш! – недовірливо сказав Сашко. – Ти хочеш сказати...

– Невже ви думаєте, що якась з воскових фігур музею ходила вночі моєю крамницею?! – обурено вступив Хогс.

– А чом би й ні? – Кирило із задоволеним виглядом відкинувся на стільці. Схоже, ідея йому сподобалася. – Такий собі утікач від жалюгідного буденного життя експонатів.

– Ти ж не віриш у привидів! – обурився Сашко.

– Так, – коротко відповів детектив. – Але, якщо ми відкинемо все неможливе, те, що залишиться, яким би неймовірним воно не здавалося, і має бути правдою.

– Гарна сентенція! – захоплено вимовив Хогс, поки Сашко очманіло кліпав очима на приятеля.

– Занотуйте, – недбало кинув Кирило.

– Похизувався? Тепер давай по-людськи.

Холмогоров театрально позіхнув, покосився на кулак, який показав йому Сашко, і перейшов до пояснень.

– Отже, панове шукачі пригод, які в нас є факти? З недавнього часу в крамниці Хогса відбуваються незрозумілі речі. Зі стелі валиться штукатурка – але цьому ми вже знайшли логічне пояснення, а хатою вештається привид у брудному простирадлі і згодом – розчиняється у повітрі.

– Зникає у стіні, – прискіпливо поправив його Хогс. – І він був досить пристойно, хоч і яскраво, вдягнений.

– Так. Деталі мають значення.

– Ти сьогодні так і сиплеш цитатами, – їдко сказав Сашко.

– О! Ти помітив? – Кирило посміхнувся. – Маю вас розчарувати. Ніякого логічного пояснення другій загадці наразі в мене немає. Але! – він рвучко перехилився через стіл, – невже ви справді вірите в такі збіги?

Сашко і Хогс перезирнулися.

– Не знаю, – Хогс нервово потер довгого носа, – але маю погодитися з вами, пане Холмс, на збіг це не схоже.

– А на що це схоже? – спитав Сашко.

– А схоже на те, що, наш бідолашний пекар, сам того не відаючи, опинився в центрі невідомих і небезпечних подій ще до того, як зв'язався з Посередником. А ми з тобою, Сашко, повинні з'ясувати, що це за події. І саме для цього ми тут! – Кирило прийняв гордовитий вигляд, як і завжди, коли був впевнений в своїх висновках.

– Ну не знаю... – засумнівався Сашко. – Ти буваєш таким самовпевненим індиком! Думаєш, що справді викрив плани Посередника?

Кирило лише коротко хмикнув.

– Що ж, – сказав Хогс. – Я згодний прийняти вашу допомогу, панове. Бо твердо вирішив позбутися будинку. А без прояснення історії з привидом це неможливо. Чи можу я запропонувати вам ночівлю?

– Так, – відповів Сашко.

– Ні, – рішуче заперечив Кирило. І під здивованими поглядами обох пояснив: – Це небезпечно.

Хогс іронічно хмикнув, і Холмогоров одразу ж вибухнув:

– Не фиркайте, бовдуре! Кажучи про небезпеку, я у першу чергу мав на увазі вас!

– Що ви собі дозволяєте?! – обурився Хогс, підхоплюючись на ноги. – Знаєте, пане Холмс, я маю всі підстави вважати, що впораюсь із своєю справою без вас!

– Знаєте, пане Хогс, я теж маю всі підстави вважати, що впораюсь з вашою справою без вас, – іронічно заперечив Кирило. – Сідайте! – різко додав він, і Хогс слухняно сів. – Ви справді хотіли змінити свою пекарню на кар'єру детектива? З таким маленьким і неповоротким мозком?! Ви не розумієте, що комусь ви добряче заступили шлях?! Це вчора вас трохи полякали привидом у ночі, щоб ви зникли з будинку і не відсвічували, а сьогодні, якщо ви натяку не зрозуміли, приб'ють і закопають без зайвого галасу!

– Він правий, – втрутився Сашко. – Він – зухвалий гівнюк і часто поводиться нечемно, але зараз він правий, Хогсе!

– Чому я взагалі вас слухаю? – пробурмотів той, втупившись в чашку з чаєм.

– Бо ми вам потрібні, – відрубав Холмогоров.

– Я не ваш клієнт.

– Наш клієнт – Посередник. Він же, за сумісництвом, ваша остання надія на продаж будинку і спокійне життя в майбутньому.

– З чого ви взяли, що мені потрібне спокійне життя? – з викликом спитав Хогс. – Я, може, сам в хотів розгадати цю загадку!

Кирило скривився, як від зубного болю, а Сашко покачав головою:

– Боюся, одному це вам не під силу.

– Ну? – звернувся він до Кирила. – То де ми будемо ночувати, розумник?

– Як це – де? – здивувався той. – Ну звичайно ж, на Бейкер-стріт!