Текст книги "Атомний вогонь над океаном"
Автор книги: Курт Герварт Балль
Соавторы: Лотар Вайзе
сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 15 страниц)
– І це говорите ви, Кальман, – людина, яка хоче, щоб її вважали серйозним ученим. Ви ніколи не були і не будете вченим, – кинув Метіус своєму ворогові в обличчя.
Кальман зблід, хотів щось відповісти, але Метіус не дав йому й слова вимовити.
– Свій гнилий товар ви ще, можливо, продасте, його дехто шукає. Але люди довідаються, що ви пропонуєте, і назвуть цей товар вашим ім'ям.
Кальман мовчки потягнув Барна до дверей. Вони квапливо пройшли коридором і опинилися на, залитій сонцем вулиці. Лише тут батько знову заговорив до сина:
– Ти міг би позбавити мене цієї милої бесіди. І треба ж тобі було піти саме до Метіуса, до цього йолопа. Він розробляє такі проблеми, на обчислення яких навіть електронний мозок витрачає кілька тижнів! А технічне здійснення проблеми займе багато місяців. Та що там місяців, багато років!
Барн зупинився і глянув на батька.
– А які ти висуваєш проблеми, тату?
Кальман зніяковів.
– Я дивлюся на науку з ширшої перспективи. Тобі теж слід так підходити до справи, сину.
Барн гукнув електрокар. То була машина Тедда О'Брайєна. Водій чекав молодого вченого.
– Пробач, тату, – сказав Барн, – підходить моя машина. До вечора. – Він відійшов од батька, не чекаючи відповіді.
Джек Кальман дивився вслід синові. Хлопець дуже швидко став самостійним. Невже Метіус саме це мав на увазі своїм глузливим зауваженням? Невже чужі люди мають більший вплив на його сина, ніж він? Чіткою ходою Кальман попрямував до своєї машини, яка відвезла його до головного корпусу.
* * *
Джеймс Еверет зручніше вмостився в м'якому кріслі літака і глянув крізь велике вікно. Під літаком простяглася пустеля. Худі руки старого з набряклими жилами неспокійно, наче в такт його думкам, рухалися по хромованих бильцях крісла. Раптом Еверет глибоко вдихнув повітря і наморщив носа.
– Бензин! – пояснив його секретар Вільямс.
Старик підняв руку і вказав уперед. Вільямс швидко пройшов по вузькому проходу посередині машини до кабіни пілотів, щоб дізнатися, чи не нахиляється часом важка машина на ніс?
Президент Першої електричної корпорації занепокоївся, на його вилицях почала рухатися жовта, зморшкувата шкіра. Ще не вистачає вимушеної посадки в пустелі! Він згадав застереження Вільсона й іронічно посміхнувся. Чудово, нічого не скажеш – зламати собі шию за півгодини польоту до Мехіко-Занда. Вільсон, певно, зрадів би. Він зараз у Парижі. Ні, любий, Джеймс Еверет так скоро не помре, в нього, ще є справи на землі. Успіхи ПЕК – це наслідок його шістдесятирічної праці. Тепер ніхто не може обійтися без корпорації, навіть уряд. Еверет вважав своїм найкращим бізнесом залучення Вашінгтона до експериментів у Мехіко-Занді. Завдяки цьому легше перенести такі втрати, як вибух у корпусі 37. А втім, продукцію атомного міста, яка загинула під час вибуху, останнім часом однаково стало важко збувати. Світовий ринок охоче брав тільки тритій. Тепер це найдорожчий матеріал на землі. Створення Мехіко-Занда виявилося добрим бізнесом. Завдяки йому фірма завжди утирає носа своїм конкурентам.
Еверет заплющив очі, в думках він бачив цифри, підсумовував їх, задоволено плямкаючи губами. Нова конструкція дасть нові прибутки. Вона стане колумбовим яйцем. Бомба без радіації! Коли в ПЕК надсилають звіти з атомного міста, Пентагон одразу ж цікавиться, як посувається робота. Треба рахуватися з розвитком політичних подій. Через отих росіян божеволіє весь світ. Від них можна сподіватися чого завгодно. Вони провели приблизно вдвічі менше ядерних випробувань, а просунулися вперед значно далі, ніж США. Треба діяти швидше, набагато швидше. Тому Еверет і летить у Мехіко-Занд. Приїзд президента ПЕК піджене людей. Досі він ще ні разу там не був – не може ж президент бувати на всіх об'єктах ПЕК. Досить і того, що він читає звіти…
В дверях кабіни пілотів з'явився Вільямс. Еверет запитливо випнув уперед підборіддя.
– Нічого особливого, сер. Зіпсувався бензопровід лівого сопла. Ніякої небезпеки немає.
– Дякую. Пошліть Брекдорпу радіограму про час нашого прибуття.
Брекдорп остовпіло глянув на Біт Стефсон, що поклала на стіл радіограму. Президент? Неможливо! Адже Вільсон лише вчора вилетів в Європу, щоб як спостерігач взяти участь у сесії НАТО. Хіба за таких умов Еверет може прибути сюди? Виходить, може! Літак, на якому він летить, за двадцять хвилин буде в Мехіко-Занді.
– Дякую, міс Стефсон. Добре. Викличте мій автомобіль. Пошліть на аеродром дві чи три машини. Все інше я зроблю сам.
Біт вийшла. Щось тут не так. Чому Брекдорп хоче сам організувати зустріч Еверета? Адже завжди він доручав готувати такі зустрічі їй. Біт подзвонила батькові і розповіла йому про приїзд Еверета.
– Дякую, – дуже коротко промовив батько.
Брекдорп глянув на годинника. Ще сімнадцять хвилин. Він натиснув клавішу розмовного апарата. Відповів Метіус.
– Професоре, – сказав директор, – через півгодини я чекаю вас! Не можна? Можна, професоре! Зараз на аеродром прилітає президент Еверет. Ви будете в його розпорядженні. – Потім Брекдорп подзвонив Лексу Шпрінгеру.
Отже, Вільсон не зміг перешкодити приїздові Еверета в Мехіко-Занд. Шкода. В атомному місті президент мало кому потрібен. А тут ще й Кальмана немає. Він учора вилетів у Філадельфію, де вестиме переговори про метали, потрібні для його експериментів. А може, це й добре, що Кальман відсутній. Еверет має неприємну звичку натискати на працівників. На іншому підприємстві це, може, й непогано, а ось тут… Кальман уже й так тримає лабораторії в постійному збудженні. Якщо Еверет ще почне особисто натискувати, вибух може статися ще перед тим, як бомба буде готова. Треба звести його з Метіусом. Звичайно, пояснення президентові мусив би давати Стефсон, та нехай технічний керівник бачить, що він уже не перша людина в атомному місті. А Метіусу після того, як його відсунули на задній план, потрібно трохи бальзаму на рани. І все-таки неясно, як поводитиметься Метіус. Про всяк випадок Шпрінгер повинен скоротити час перебування Еверета в атомному місті.
Біт Стефсон зустріла Метіуса привітною усмішкою і дала зрозуміти, що він, очевидно, буде гідом Еверета. Метіус скривився. Вчений вважав візити ввічливості, – а саме так він розцінював і приїзд президента, – даремним гаянням часу. Трохи розсерджений такою «честю», Метіус ходив по кабінету Брекдорпа і думав над тим, що він скаже президентові ПЕК.
Тим часом Брекдорп по дорозі з аеродрому поінформував гостя про загальну ситуацію в атомному місті. Він дуже шкодував, що зараз нема професора Кальмана – ініціатора нових експериментів по створенню чистої щодо радіації ядерної реакції. Проте робота над новою конструкцією X-10 провадиться дуже успішно, як це відзначено у звітах. Звичайно, весь комплекс знає тільки професор Кальман, але його асистенти можуть доповісти про справи на окремих ділянках роботи. Брекдорп запропонував президентові послухати розповідь професора Метіуса, експерименти якого сягають значно далі завдань.
Еверет був явно розчарований.
– Дорогий Брекдорп, – сказав він, – я прибув до атомного міста саме заради нової конструкції Х-10.
Атомний слон ще раз висловив свій жаль:
– Якби ви заздалегідь повідомили, сер, про свій приїзд, то професор Кальман затримався б на день-два, хоч з його відрядженням слід було дуже поспішати, бо для експериментів потрібні нові метали. Але, думаю, дослідження професора Метіуса дадуть вам матеріал для дуже цікавих міркувань про нові конструкції, фінансове значення яких сьогодні ще й уявити не можна.
Еверет слухав директора з задоволенням, хоч, звичайно, сприймав обіцянки своїх підлеглих з певним скепсисом.
Брекдорп познайомив Метіуса з Еверетом. Президент ПЕК уважно оглянув професора. Він уявляв ученого з таким ім'ям трохи іншим. На його думку, це мала бути особа, на обличчі якої відбилося натхнення. А Метіус просто атлет якийсь!
Після кількох вступних слів Брекдорп запропонував Метіусу:
– Може, ви поінформуєте містера Еверета, в якій стадії перебувають ваші експерименти? Потім ми проїдемось по атомному місту.
– Наскільки це можливо, містер Брекдорп, – зауважив Еверет, якщо я не заважаю. – Він хотів сказати: «Якщо це безпечно».
Метіус відкашлявся. Брекдорп вимагав від нього чогось подібного до квадратури кола. Що розуміє Еверет у ядерній фізиці, особливо в тих складних експериментах, якими займається Метіус? Та нічого не вдієш, і професор почав читати гостеві лекцію:
– Сер, ідеться про спроби зробити корисною атомну енергію без відомих шкідливих явищ радіації. З цього приводу є різні теорії. Мій колега Кальман шукає новий варіант експерименту, розпочатого Стефсоном.
Метіус помітив, як скривився Брекдорп. Ну добре, він нічого не скаже про приречені на провал експерименти Кальмана. Треба ж зважати на волю начальства.
– Як вихідний пункт, – пояснював Метіус далі, – беруть звичайний водень і важкий водневий ізотоп тритій. Під впливом температури в кілька мільйонів градусів атомні ядра цих обох матеріалів сполучаються в новий елемент літій. При цьому звільняються величезні маси енергії, які протягом невеликої частки секунди поширюють реакцію на всю суміш. Складність полягає в тому, що тритій виробляють штучно, піддаючи ізотоп літію дії повільних нейтронів. Коштує це виробництво дуже дорого. Ось чому для експериментів насамперед потрібен новий реактор…
– Це вже інше питання, містер Метіус, – спокійно зауважив Брекдорп. – Це фінансове питання, сер, на яке можна не звертати уваги, бо другий варіант професора Метіуса позбавлений такої вади. Будь ласка, розповідайте далі, професоре.
Метіус звів брови. Очевидно, треба говорити тільки те, що подобається Брекдорпу.
– Звичайно, може бути і така точка зору, хоч…
Зумер розмовного апарата перервав пояснення Метіуса. Брекдорп узяв трубку, послухав і сказав:
– Дякую, так, – ікс плюс п'ятнадцять. – Він поклав трубку.
Еверет щось собі занотував.
– Другий шлях, – знову почав Метіус, – полягає в тому, щоб добитися сполучення ядер водню і літію 7. Але для цього потрібні запалювальні конденсатори, які дають можливість одержати електричний розряд, котрий виділяє щонайменше двадцять мільйонів градусів тепла. При такому процесі можна заощаджувати тритій, який дорого коштує. Але, на жаль, поки що таких потужних запалювальних конденсаторів немає. Наші експерименти спрямовані на те, щоб знайти матеріал, який мав би потрібні високі діелектричні константи. Ми їх робимо безперервно. Проте слід мати на увазі, що використання для сполучення ядер високих у кілька мільйонів градусів температур може спричинитися до несподіваних, ще ніким не досліджених реакцій. Незважаючи на це, робота по створенню досить-таки складних процесів запалювання провадиться…
Еверет підняв руку. На його зморшкуватому обличчі з'явилася посмішка.
– Шановний професоре Метіус, – сказав він, – це, без сумніву, цікава наукова проблема. Я певний, що ви завершите свої, гм, дослідження з ядерної фізики і досягнете практичних успіхів. Містер Брекдорп подаватиме вам потрібну допомогу, тим більше, що можна, мабуть, підрахувати співвідношення між видатками і прибутками.
Брекдорп поквапливо запевнив, що він неодмінно зробить усе потрібне. Метіус знову відкашлявся, йому хотілося сказати Еверету про свої потреби, але Брекдорп випередив його:
– Іноді між ученими виникають суперечки щодо проведення окремих робіт. Але вирішальним є те, що монополія на дослідження лишається в наших руках. Ми працюємо заради інтересів ПЕК і Сполучених Штатів.
Еверет поважно кивнув головою на знак згоди з Брекдорпом.
– Ми розуміємо один одного без гучних слів, – сказав президент. – Держава такого рангу, як Сполучені Штати, повинна займати панівне становище в світі. Це панівне становище цілком залежить від наших учених. Я розумію сумніви деяких людей щодо її радіації. Але, думаю, геній наших учених, – він зробив люб'язний жест у бік Метіуса, – переборе цю новітню чуму. Якщо я вас правильно зрозумів, містер Метіус, ви на вірному шляху.
Мерлан Метіус пробурмотів щось невиразне. Еверет, очевидно, переплутав його з Кальманом. На того похвала президента вплинула б, мов бальзам. А Метіусу гучні слова ні до чого, йому потрібні новий реактор і запалювальні конденсатори.
– А те, що ви сказали, містер Брекдорп, про роботу професора Кальмана, сповнює мене найкращих надій, – закінчив свою думку президент.
Брекдорп поквапливо висловив згоду. Метіус вражено глянув на директора. Невже президент вірить, що Кальман і справді?.. В цю мить Еверет підвівся з місця і запропонував поїхати оглянути місто.
– Я все-таки комерсант, – сказав президент, – і мені хочеться хоч раз подивитися на те, що споруджено на мої гроші.
Це мало звучати як дотепний жарт. Брекдорп усе зиркав на розмовний апарат. Чого мовчить Шпрінгер? На пропозицію він люб'язно відповів:
– Якщо ваша ласка, сер. Може, відвідаємо натрій-графітовий реактор, містер Метіус?
Метіус знітився. Він же не екскурсовод у музеї! Проте йому не лишилося нічого іншого, як погодитися: адже Еверет людина, яка дає гроші.
Вийшовши з головного будинку, всі троє подалися на територію реактора. Через двадцять хвилин вони під'їхали до невисокого чотирикутного будинку. Ліфтом спустилися в зал, розташований на глибині десяти метрів під землею.
– Ми зараз у залі регуляторів реакторів. За розподільчими щитами ведеться тільки контрольний нагляд. Система регуляторів діє цілком автоматично.
Метіус запросив Еверета підійти до розподільчого щита, за якими сиділи три чоловіки. Професор і не пробував пояснювати президентові призначення численних важелів, кнопок, коліщат, вмикачів, клавішів та вимірних приладів. Він лише сказав:
– Перед вами засоби вмикання, якими можуть керувати інженери. Значно більша кількість вмикачів автоматично регулюється в залах, що розміщені вище, і в самому реакторі. Може, ви оглянете один такий реактор, сер? – спитав професор і широким жестом показав на двері. – Це один з наших ветеранів. Він працює на повільних нейтронах. Витікання енергії, тобто швидке наростання процесу розщеплення ядер, який міг би закінчитися вибухом, тут майже неможливе. Кожух реактора достатньо захищає і від будь-якого випромінювання.
Президент погодився.
До реакторів, розміщених навколо залу регуляторів на відстані тисячі метрів, вели вузькі тунелі. Електрокара Метіус не викликав, і високе товариство вирушило пішки аж до широких стальних дверей, крізь які воно потрапило в перше приміщення. Величезний теплообмінник займав усю прилеглу до реактора стіну і водночас правив за бар'єр, що захищав від радіоактивних променів. У цьому ж приміщенні стояли парові турбіни? генератори. Метіус запросив Еверета до світлового щита, він уже примирився з роллю гіда.
– Оце і є натрій-графітовий реактор, який ми кілька разів згадували. В його серцевину, в канали, вкладено прути урану з атомною вагою 238, який містить високий процент здатного розщеплюватися урану 235. Нейтрони, що пролітають через гальмівний матеріал – графіт – і завдяки цьому набувають певної швидкості, руйнують атомні ядра урану. При цьому звільняються найлегші частки і знову утворюються нейтрони, які в свою чергу руйнують інші атомні ядра урану. Цей процес і є та відома ланцюгова реакція, яка, наростаючи, немов лавина, розвивається в короткий час. Проте з допомогою регуляторів нею можна керувати. Розщеплення атома звільняє енергію у формі теплоти і променів. Щоб теплота могла діяти в турбінах під максимально високим тиском, її відводять з допомогою рідкого натрію. Натрій рухають електромагнітні насоси. Він циркулює між котлом реактора і натрієвим обмінником. Відібрана теплота передається на другий натрієвий кругообіг, звідки потрапляє в труби охолодної системи, які з'єднуються з паровим котлом. Пара підігрівається до температури близько п'ятисот градусів. У турбогенераторі вона втрачає напругу і з допомогою генераторів дає, кінець кінцем, електричну енергію.
Мерлан Метіус підняв обидві руки і розставив пальці так, наче показував Еверету і його супутникам щось магічне. Вони дивилися на нього очима зацікавлених дітей. А професор буквально спітнів, так важко було йому просто і доступно пояснити цей складний процес.
Метіус жестом запросив Еверета в машинне відділення. Раптом весь зал сповнився виючим звуком сирени. Одночасно засвітилися яскраво-червоні сигнали.
Тривога! Тривога! Тривога!
Метіус відсахнувся, міцно схопив Еверета за руку і швидко відвів його в приміщення біля тунелю.
– Тривога, сер, – пояснив професор. – Нас це не зачепить, реактор у цілковитому порядку. Не бійтеся. – Він оглянувся, шукаючи розмовний апарат, але тут його не було, бо сюди рідко заходили.
Брекдорп промовив:
– Яка шкода, сер, що саме сьогодні десь сталася аварія.
Еверет оволодів собою, хоч його не приваблювала можливість загинути в атомному місті через якусь аварію. Він тримався цілком спокійно. Проте Метіус помітив в очицях старика іскорки страху. Професорові ще ніколи не доводилося бачити такий одвертий прояв страху, його не було навіть у Брауна, коли той піднімався на трубу реактора. Хто щодня тримає смерть у руках, уже, певно, не відчуває страху. А от у цього дідугана, чий порух губ іноді коштує мільйони доларів, в очах – неприхований жах. Цей пан не хоче помирати. Він, мабуть, ніколи не схоче вмирати.
Їм довелося зачекати. Метіус щось говорив Еверету, аби тільки його заспокоїти. Раптом професор згадав про Брекдорпа і обернувся до нього. Той був цілком спокійний. І це Брекдорп! Людина, яка страшенно боїться променевої хвороби. Метіус оглянувся, пошукав індикатори. Щити сяяли жовтим світлом без найменших домішок червоного.
Коли б сталася аварія і атомне місто було заражене радіоактивними частками, як тоді під чає вибуху в корпусі 37, індикатори спалахнули б червоним світлом. Метіус помітив, що Брекдорп насмішкувато дивиться на старого пана, який тремтів од страху.
Раптом професор зрозумів: це пробна тривога. Чому ж її влаштували саме тоді, коли в атомне місто прибув Еверет? Не інакше, як сам Брекдорп наказав провести тривогу.
Метіус відчував, що в його душі наростає гнів проти Брекдорпа за його підлий вчинок. Професор вирішив відплатити директорові. Звернувшись до Еверета, Метіус сказав:
– Пробачте, сер, але тривога надто довго не припиняється, і я змушений зайняти своє місце в лабораторії.
– Ви хочете піти, містер Метіус? – Еверет пильно подивився на професора маленькими очицями.
– Так, сер. Я, звичайно, лишився б. Тут безпечніше, ніж деінде. Але ж інструкція…
– Це не обов'язково, Метіус, – втрутився Брекдорп.
– Обов'язково, – твердо сказав Метіус і, вклонившись Еверету, попрямував до дверей.
– Залиштеся, Метіус! – гукнув йому вслід Брекдорп.
– Щоб ви потім дорікали мені, ніби я не додержуюсь інструкції. Крім того, ніякої небезпеки нема, пане директор. Боятися нічого, – кинув професор і пішов геть.
Брекдорп знову звернувся до Еверета, якого оточили супутники, немов хотіли собою захистити президента від променів чи іншої небезпеки, і ще раз висловив свій жаль з приводу того, що сталася аварія. В душі директор вилаяв Шпрінгера, який надмірно затягнув учбову тривогу. В своєму захисному приміщенні в головному будинку Брекдорп почував би себе краще. До того ж тут ще доводиться стояти. Ну що ж, Шпрінгеру він скаже кілька слів…
Метіус сів у електрокар і поїхав по тунелю назад до приміщення з розподільчим обладнанням, звідки попрямував порожніми вулицями атомного міста у свою лабораторію. Співробітники сиділи в сховищах. Ніхто не працював. Експерименти було перервано. Частину І з них доведеться повторити з початку – цілковите безглуздя. Тепер Метіус ясно уявляв собі ситуацію: Брекдорп наказав провести учбову тривогу, щоб не допустити Еверета до експериментів Кальмана. Правда, шановного колеги немає в місті. Але його асистенти могли прохопитися словом і сказати правду. Раптом Метіус зупинився серед безлюдної вулиці. Де ж правда: на боці Брекдорпа чи Стефсона? Може, досліди Кальмана матимуть успіх? Учений не міг придушити в собі якесь неприємне почуття. А що коли це була справжня тривога? Дурниця, тоді по вулицях мчали б пожежні й санітарні машини. А все-таки! Метіус озирнувся. Підійшов до сховища. Воно було призначене не для науковців, але Метіусу кортіло глянути, що там діється.
Біля входу хтось гукнув його: вартовий Шпрінгера вимагав, щоб Метіус негайно зайшов у сховище.
– Ви ж бачите, що я йду, – сердито просичав професор. Він різко відсторонив вартового, спустився в підвал і зупинився біля дверей.
Приміщення було обладнане досить затишно: столи, стільці, під стінами шезлонги. Тут, унизу, людей було небагато. В місті досить сховищ, до найближчого треба йти не більше півхвилини. Той, хто потрапляв у підвал, міг пройти майже в усі інші сховища, бо вони з'єднувалися між собою. Кожен вхід в підземне приміщення мав герметичні двері.
Мерлан Метіус запалив сигару і сів до стола біля колони, що підтримувала стелю. Він чув позаду голоси, але не звертав на них уваги. Метіус знову бачив перед собою Еверета й Брекдорпа: страх в очах першого і лиховісну радість на обличчі другого. Еверету не завадить хоч раз відчути страх, побути в шкурі інших. У скількох людей саме тільки його ім'я викликає сльози. І все-таки поведінка Брекдорпа підла…
– Щось на диво тиха тривога, – зауважив хтось за спиною професора.
– Мабуть, нічого особливого не сталося! – відповів другий голос.
– Досить лиха і без тривоги, – озвався третій. – Згадаймо історію з дружиною Бредлі. На світ уже народжуються потвори.
Метіус прислухався.
– Ви добре говорите, містер… – Чоловік зробив паузу, чекаючи, щоб співбесідник назвав своє прізвище, але так і не діждавшись, закінчив думку: – Людина рада, коли має роботу і щось поїсти. Правда, в цьому місті живеш, мов у тюрмі. Зате тут не загрожують кризи.
– Ще не загрожують, – кинув другий голос.
– Краще бути три місяці без роботи, ніж поступово отруюватись, – сказав третій голос. – А ще. краще, коли не доводиться тремтіти ні перед кризою, ні перед радіацією.
– І це говорите ви, людина з освітою, – зауважив другий голос.
– Людину з освітою теж може спіткати і те, й друге.
Метіус поклав сигару: голос здався йому знайомим. «Це ж Гарріман з «бара привидів». Професор трохи нахилився за колону. Цікаво. Гарріман ще щось сказав, але Метіус не розібрав слів.
– Спробуйте це зробити, – знову почувся перший голос, – і можете одразу пакувати свої речі.
– Наш брат тут голосу не має, – озвався другий.
– Один ні, – сказав Гарріман, – а всі разом мають. Якби ми об'єдналися… Адже ПЕК не може припинити роботу.
– Добре. Оголосити протест, а потім що? – запитав перший голос. – Працювати далі? Чи, може, ви хочете припинити свої досліди? Адже ядерні випробування проводите ви, науковці, а не ми, робітники.
– Досі ми ще не робили ядерних випробувань, – відповів Гарріман. – Бувають різні досліди. Вся справа в тому… – він не доказав.
Метіус так рвучко підвівся з місця, що стілець упав. З-за колони вийшов Гарріман. Начальник і підлеглий зустрілися віч-на-віч. Метіус без слів кивком голови вказав Гарріману на вихід і твердою ходою пішов уперед.
Вартовий біля дверей сказав:
– Палити заборонено!
Метіус кинув сигару в підвал. Вартовий хотів затримати професора, але той гримнув на нього:
– Не чіпляйтеся з вашими учбовими тривогами! – і вийшов.
Небо над атомним містом було ясне. Пройшовши кроків десять, Метіус обернувся до Гаррімана і спитав;
– З ким ви розмовляли?
Гарріман засміявся у відповідь:
– Один, мабуть, шофер, другий, можливо, слюсар – в усякому разі робітники. Можна ж іноді перекинутися з людьми кількома словами, професоре.
– А що коли це люди Шпрінгера?
– Ні, вони не такі, містер Метіус.
– А що ця розмова має означати?
– Думаю, Шпрінгер…
Раптом завила сирена. Гарріман сказав:
– Містер Метіус, наукові працівники, принаймні частина з них, хочуть приєднатися до міжнародного протесту проти атомної зброї і ядерних випробувань. Серед робітників теж поширені такі настрої. Нам треба діяти спільно.
Метіус зареготав:
– І це говорите ви, Гарріман, людина, що працює в «барі привидів» над ідіотською ідеєю Кальмана!
– Можливо, нам пощастить припинити ці експерименти. Досі ми в Мехіко-Занді провадили дослідну роботу і не створювали ніяких бомб. Якщо Штати припинять ядерні випробування, експерименти Кальмана будуть зайві.
Метіус замислився. Він пригадав, що Стефсон теж якось натякнув йому на щось подібне.
– Звичайно, справа стоїть не зовсім так, як я говорив у підвалі, містер Метіус. А втім, не знаю, що саме ви чули…
– Радійте, що це чув тільки я.
Не звернувши уваги на слова професора, Гарріман розвивав свою думку далі:
– Звичайно, неправильно ставити питання: або безробіття, або атомна хвороба. Людям не потрібні ні те, ні те.
Мерлан Метіус скоса глянув на молодого науковця, Після випадку з учбовою тривогою в ньому все кипіло. Щось тут не так. І поведінка Брекдорпа, який перед Еверетом весь час висував на перший план Кальмана, і розмови Гаррімана, і натяки Стефсона. Є, очевидно, в атомному місті щось таке, чого він не знає. Помахом руки професор перервав мову Гаррімана і пробурмотів:
– Ходімо працювати.
Але позбутися тривожних думок професор не міг. «Куди це заведе, – міркував він, – якщо вчені разом з робітниками почнуть протестувати проти наукових досліджень? І що це взагалі означає «виробництво бомби», «ядерні випробування»? Хіба в Мехіко-Занді цим займаються? Правда, експерименти Кальмана з варіантом Х-10 викликають сумнів. Але вони не матимуть успіху. А Гарріману слід бути обережним, щоб не вскочив, бува, з такими теревенями в халепу».
Через три чверті години Еверет попрощався з директором атомного міста на аеродромі.
– Ну, що ж, Брекдорп, – сказав президент, – це було не дуже приємно. Я щасливий, що ніхто не потерпів. Тим людям, які запобігли аварії на реакторі, треба, мабуть, видати премії.
– Звичайно, сер. – Брекдорп доповів Еверету, нібито мало не «пробило» швидкодіючий натрієвий реактор. Тільки завдяки енергійному втручанню кількох сумлінних людей вдалося відвернути нещастя.
Вже підходячи до літака, Еверет спитав Брекдорпа:
– Ну, а з іншим як, Брекдорп? Ми можемо на вас покластися? Мені дуже хотілося б особисто поговорити з Кальманом.
– Сер, ви можете цілком і повністю покластися на атомне місто. Експеримент буде здійснено 31 березня і успішно… – з усмішкою відповів Брекдорп.
Еверет поклав свою маленьку руку в дебелу, м'ясисту руку Брекдорпа, кивнув головою, піднявся по сходах і зник у великому череві літака. Через хвилину загули двигуни, і машина рушила на стартову доріжку.
Увечері Стефсон спитав у дочки:
– Як це Брекдорп додумався до такого? Звів Еверета з Метіусом і влаштував учбову тривогу, причому саме тоді, коли всі вони були не в головному будинку, а біля старого реактора.
– Ах, якби це була єдина таємниця Мехіко-Занда, – відповіла Біт, знизавши плечима. – Для мене це дуже просто: Кальмана, коника номер один, немає. Стефсон тільки теоретично вважається першою» людиною в місті, нехай же побачить, як далеко його відсунули. Може, він змінить свою позицію…
– Цього не буде, – перервав Стефсон дочку.
– По-третє, – закінчила свою думку Біт, – непогано дати щигля Метіусу, якого дратує постійна неувага до нього: нехай побуде гідом президента.
– Метіус не дуже рветься до таких проявів пошани, – зауважив Стефсон.
– Навіть тоді, коли є нагода випросити в Еверета запалювальні конденсатори?…
– Президент ПЕК їх не носить у кишенях. – Стефсон швидко заходив по кімнаті. Потім рвучко відчинив вікно: йому було душно.
– Вийдімо в садок, тату.
У садку Стефсон, усе ще під впливом неприємного почуття, викликаного підступністю Брекдорпа, запитав:
– А які ж у нас ще є таємниці?
– Ах, звідки я знаю. Наприклад, нічні візити.
– Я чув, що в місто приїжджав Вільсон.
– Так. Він дві години радився з Брекдорпом. Дуже мила розмова була.
– Це тобі Брекдорп розповів?
– Ні. Він записав розмову на плівку і забув вийняти ролик з диктофона. Це зробила я.
Стефсон саме нахилився, щоб зірвати квітку. Він випростався і здивовано вигукнув:
– Біт!
Дочка прикинулася, ніби не помітила його подиву.
– Я вже кілька разів хотіла прокрутити тобі цю плівку ввечері, але боялася, що ти зробиш неправильні висновки. – Дівчина запропонувала батькові зайти в дім.
– Що значить висновки? Треба зробити те, що слід. Але як ти могла отак просто…
– Змогла! – промовила Біт і пішла в дім. На дверях вона зупинилася і додала – А щодо висновків, тату, я, здається, все добре обміркувала. Тобі доведеться сісти в Сінг-Сінг чи в іншу тюрму, а може, і на електричне крісло. Згадай, що було з Розенбергами. – Все це Біт сказала на диво спокійно.
Стефсон схопив дочку за руку і вигукнув:
– Щоб я пішов у тюрму!
Біт мовчки відчинила двері.
Весь час, поки крутився ролик з плівкою, Стефсон спокійно сидів у кріслі, підперши голову руками, і уважно слухав розмову.
Коли плівка скінчилась, Біт вимкнула магнітофон.
Стефсон відкинувся в кріслі і уважно подивився на дочку. Трохи згодом він встав, вийшов у садок і попрямував до річки.
Додому професор повернувся пізно, коли надворі вже було темно.
Як і передбачала Біт, батько спершу хотів піти з плівкою до Брекдорпа. Але потім роздумав. Атомний слон тільки посміхнувся б у відповідь. Звичайно, Стефсон може попросити, щоб його звільнили, але однаково змушений буде мовчати. Кілька днів тому професор усе ще не вірив, що Брекдорп і Кальман наважаться створити бомбу. Але тепер, після відвідин Вільсона й Еверета!.. І він, Стефсон, повинен мовчати.
– Ми передамо ролик з плівкою дідові.
Біт уже й про це думала і відповіла:
– Дід теж не зможе опублікувати матеріали. Нам не повірять, що на плівці записано розмову Брекдорпа й Вільсона або нас просто обвинуватять у державній зраді. Адже ПЕК працює на гроші уряду. Це дуже прості міркування, тату.
Біт мала рацію. Є тільки один вихід – переконати Кальмана. Кальмана? Стефсон втомлено й безнадійно махнув рукою. Той скоріше погодиться злетіти разом із своєю бомбою в повітря, ніж припинити досліди.
* * *
– Робота посувається надто повільно! – сказав Метіус і кинув презирливий погляд на будівельну площадку, де споруджувався великий тритієвий реактор.
Потужний екскаватор проривав широкий підземний тунель від реактора до головного каналу. Будівельники бетонували фундамент, інші зводили стіни, довкола гуркотіли крани, екскаватори та інші машини. Стефсон попросив Метіуса приїхати на будівельну площадку, бо сподівався, що там вони зможуть поговорити без перешкод.
На сердите зауваження Метіуса Стефсон відповів:
– Земляні роботи ведуться в дві зміни, бетонники теж працюють у дві зміни. Беручи до уваги значення споруди, можна було б працювати в три зміни. Треба перемістити півмільйона кубометрів землі. Звичайно таку роботу виконують за півтора року. Цей строк можна було б скоротити, але тоді довелося б витратити більше грошей.
