Текст книги "Атомний вогонь над океаном"
Автор книги: Курт Герварт Балль
Соавторы: Лотар Вайзе
сообщить о нарушении
Текущая страница: 6 (всего у книги 15 страниц)
Через чверть години обидва директори вже сиділи в службовому кабінеті Брекдорпа. Вільсон вийняв сигару, відкусив кінчик і кинув його у велику попільницю, що стояла на письмовому столі. Брекдорп тим часом увімкнув диктофон.
– Президент хоче особисто ознайомитися з новим відкриттям, – одразу ж почав Вільсон. – Він може приїхати сюди завтра чи післязавтра.
Брекдорп чекав усього, тільки не того, що в Мехіко-Занд приїде президент. Це вже занадто. Товста рука директора безсило впала на стіл.
– Президент? З новим відкриттям? Але ж це… утопія! Ми навіть теоретично ще не розв'язали проблеми, не кажучи вже про її практичне здійснення. – Брекдорп розсміявся. – Президент хоче пройтися по лабораторіях і повезти звідси чисту бомбу, так би мовити, як подарунок гостеві. Мабуть, не вийде.
Вільсон поставив завдання: цієї ночі тут, на місці, остаточно все вирішити. Якщо буде потрібно, він звільнить з роботи одного з керівників – Стефсона або Брекдорпа,
– Значить, кажете, не вийде, Брекдорп? Але ж ідеться про найбільший бізнес століття. Саме через це я й прибув сюди вночі.
Брекдорп кивнув головою. Він простягнув руку по електричну запальничку, уникаючи негайної чіткої відповіді.
– Ще позавчора я повідомив президента, – сказав Вільсон з глузливою посмішкою, – що попередні експерименти дали позитивні наслідки. Я запевнив його, що тут ведеться гарячкова робота, аби у встановлений строк повністю завершити всю програму по створенню нової конструкції. В нас лишилося тільки два місяці.
– Два місяці, – повторив Брекдорп і похитав головою. – Неможливо. Це неможливо, містер Вільсон. Я подам у відставку.
На обличчі Вільсона застигла посмішка: він провів рукою по гладенькому напомадженому волоссю і примружив-ліве око.
– Це було б лінією найменшого опору. Так ділові люди не роблять, Брекдорп. Нам треба спокійно все обговорити, обміркувати. Ви згодні? Що ви скажете про Стефсона?
– Стефсон чудовий учений. З усіх можливих шляхів розв'язання проблеми він завжди обирає найвірніший. Але… він думає! Думає про речі, які його не стосуються. – Тепер Брекдорп говорив без будь-якої роздратованості, цілком по-діловому. – Його, гм… Скажемо відверто, його особисті інтереси не збігаються з нашими і лежать в іншій площині. Цей професор захоплений безглуздою ідеєю мирного застосування атомної енергії в промисловості і відмовляється використовувати атомну енергію для… винищення людей. Так він і сказав: «Винищення людей!» Стефсон не вірить у покликання Америки, не вірить, що нове відкриття потрібне для того, щоб Америка здійснила свою місію.
На обличчі Френка Вільсона з'явився вираз іронії й глузування. Покликання Америки. Вирішальним, з його погляду, було інше питання: хто зробить великий бізнес на чистій бомбі – ПЕК, атомне місто державної комісії з атомної енергії в Лос-Аламосі чи росіяни. Бізнес повинна зробити ПЕК. Нехай тоді укладають хоч сто угод про припинення ядерних випробувань. Але тільки після того, як Мехіко-Занд матиме чисту бомбу.
– Стефсон симпатизує росіянам? – спитав Вільсон і прикусив нижню губу.
– Це занадто сильно сказано, містер Вільсон. Цього ніхто не доведе, навіть сам Лекс Шпрінгер. Стефсон учений, його дослідження прославили Мехіко-Занд в усьому світі. Але відтоді, як він став технічним керівником, професор скеровує людей на розв'язання своїх завдань.
– Ну, а Метіус?
– Це фанатик від науки. Він працює над проблемою вільного від нейтронів сполучення ядер. Що ми зробимо з його відкриттям: виготовимо бомбу чи холодильник – ученого не цікавить. Можливо, він досягне реакції на сто процентів чистої від променів, але позбутися сильної радіації в момент вибуху і альфа-бета-гамма променів, яких усунути не можна, хоч вони теж являють собою значну небезпеку, йому не вдасться.
– Отже, Метіус, – сказав Вільсон.
– На жаль, ні, – Брекдорп прикрив обличчя шовковим носовичком, щоб гість не помітив його мимовільної посмішки. – Метіусу потрібно щонайменше два роки. Він ніколи не погодиться на проміжне рішення між звичайною і чистою бомбою. Почуття гідності вченого не дозволить йому піти на компроміс.
– Тоді лишається тільки Кальман, – холодно констатував Вільсон.
У Брекдорпа ця кандидатура теж не викликала захоплення.
– Кальман честолюбний, – зауважив директор. – Він добре підготовлений як теоретик, його тут називають «верховним жерцем» американського століття. Він збожеволів на ідеї американського століття і заради неї ладен зробити що завгодно. Слід, мабуть, спробувати використати його честолюбство і суперництво з Стефсоном…
– Чудово, Брекдорп, – сказав Вільсон, підводячись з місця. – Кальман саме та людина, е яка нам потрібна, кращої і не знайдеш. – Він потер руки і додав – А Стефсона треба усунути з посади.
* * *
Стефсон був дуже здивований, коли в його лабораторію завітав Атомний слон. Звичайно Брекдорп, коли йому треба було поговорити з технічним керівником, заходив до його кабінету в головному корпусі. Сюди, в лабораторію, директор не приходив, боячись радіації.
– Прошу, містер Брекдорп, – показав професор гостеві на крісло.
Директор неспокійно оглянув лабораторію і спитав:
– У вас тут є радіоактивні препарати?
– Ні. – Стефсон вслід за Брекдорпом подивився на індикатор і роз'яснив: – Червонуватий колір походить від великих швидкостей натрієвого інкубаторного реактора. Я вже кілька разів нагадував, що реактор треба відремонтувати. Мабуть, доведеться на деякий час припинити роботу, що знизить виробництво плутонію. Бо коли реактор працюватиме так і далі…
– Хіба зараз можна думати про це, Стефсон! – Здавалося, червонувате світло на індикаторі раптом втратило для Брекдорпа будь-яке значення. – Плутоній і тритій потрібні нам до зарізу. Я вже не кажу, що вони дають чималі прибутки. Про це вам теж треба думати, Стефсон. Мехіко-Занд, зрештою, не тільки інститут, а й підприємство і мусить давати прибутки.
– Це вже ваша компетенція, містер Брекдорп, – холодно сказав Стефсон. – Я відповідаю за технічне керівництво.
– Ви хочете сказати, що фінансовий бік справи вас не цікавить і ви живете тільки технікою і наукою? Якщо це навіть так, у ваших міркуваннях є, мені здається, помилка. Ви ж обстоюєте в певному розумінні небезпечну ідею, що ядерні випробування слід припинити і навіть заборонити. Чому ж ви тоді не дбаєте про створення потрібних для цього передумов? Ви зробили б добру послугу своєму батькові. Як посуваються роботи з вашою… гм, з вашим мирним ядерним сполученням?
Стефсон пильно подивився на Атомного слона із вишуканою ввічливістю спитав:
– Пробачте, містер Брекдорп, але чому ця розмова виникла саме тут і саме сьогодні? Я відповідаю за дослідження і подаю вам звіти про них.
– Чому? Чому? Наївне запитання, професоре.
– Це наївне запитання постало в зв'язку з нашою розмовою, містер Брекдорп.
Брекдорп вирішив відповісти ударом на удар.
– В останні тижні ви, здається, так погано розумієте наші міркування і завдання атомного міста, що я змушений запитати, хто вам платить гроші? – Брекдорп завжди обминав такі розмови, бо від хвилювання в нього починало калатати серце. Але зараз він уже не міг думати про своє серце. – Лишилося неповних два місяці до святкування сторіччя ПЕК.
– Пробачте, – іронічно зауважив Стефсон, – трохи більше двох місяців.
– Байдуже, неповних два місяці чи трохи більше! До того дня атомне місто має завершити нову конструкцію, про яку ми говорили вже багато разів.
– Ви знаєте, що вона технічно нездійсненна, містер Брекдорп.
– Нездійсненна! Ось уже кілька місяців я чую від вас одне й те саме, містер Стефсон. Технічний керівник Мехіко-Занда мусив би вже прийти до іншого висновку.
– Я відповідаю за дослідження з ядерної фізики, містер Брекдорп, а не за дослідження й експерименти по виготовленню вільної від радіоактивності бомби. В моєму договорі і в даних мені інструкціях ідеться тільки про наукові дослідження в галузі енергетики.
– І для цього у вас працюють тисячі співробітників? Що у вас робить професор Кальман? Що робите ви? Звичайно, я читаю ваші звіти. Робота над керованим процесом сполучення ядер. Але всі ваші звіти схожі один на один.
Стефсон хотів щось сказати, але товстун не дав йому й слова вимовити.
– Ви ніяк не можете закінчити роботу, повідомляєте про самі тільки проміжні рішення, самі тільки варіанти. Ви посилаєтесь на договір. Гаразд. Але не забувайте, що відтоді минуло кілька років, за цей час виникли нові потреби. І головне, ПЕК не благодійна організація для вчених, а господарське підприємство.
Стефсон вирішив не відповідати. Та й що він мав сказати? Останні два-три місяці з Брекдорпом взагалі не можна говорити, особливо коли мова заходить про бізнес. А його бізнес – це розвиток політичних подій у світі, розвиток, в якому США дедалі більше відступає на задній план. Цей бізнес полягає у спробі якось налякати противника. Такою спробою повинна стати «чиста» бомба. Науково-дослідні роботи самі по собі вважаються в Мехіко-Занді справою другорядною. Вони підпорядковані єдиній меті – виготовленню озброєння, яке має дати величезні прибутки. Звичайно, керований процес сполучення ядер, це зовсім інше. За ним криється мирне використання атомної енергії. А те, чого хоче Брекдорп, призведе до винищення переважної частини людства, знищення цілих континентів. Стефсон знав про ці задуми. Такі, як Брекдорп, сподіваються одним зусиллям, раптовим нападом знищити противника або настільки розгромити його, щоб забезпечити собі світове панування. Для здійснення такого плану атомні й водневі бомби мають бути чистими. Інакше вони залишать після себе занапащену, заражену на десятиліття чи, може, і на століття, безлюдну землю, знищать життя на всій планеті. А «володарям світу» потрібна буде людська сила, що даватиме прибутки, потрібні будуть люди, які підтримуватимуть їх панування…
Брекдорп, не дочекавшись відповіді Стефсона, знову заговорив:
– Гадаю, для прискорення роботи над новою конструкцією потрібна реорганізація. Переключіть на цю роботу професора Кальмана і всі лабораторії від п'ятої до вісімдесят другої. А щоб у вас було більше часу для досліджень, мені щодня доповідатиме про хід робіт професор Кальман.
Спочатку І. Ф. Стефсон хотів запротестувати проти такого приниження своєї ролі й значення, йому лишили всього десять лабораторій з якоюсь сотнею співробітників. Це означало, що Брекдорп одним помахом руки звільняє його з посади і фактично робить технічним керівником атомного міста Кальмана.
Але Стефсон оволодів собою і промовив цілком спокійно:
– Робіть як хочете, містер Брекдорп. Бажаю вам і колезі Кальману великих успіхів.
Професор сів до письмового стола і зайнявся своїми справами.
Брекдорп чекав, що Стефсон образиться, висловить обурення… Він усе ще сподівався, що його загроза вплине, і вчений погодиться працювати над створенням «чистої» бомби.
Директор вийшов з лабораторії не попрощавшись. Далі дратувати Стефсона було небезпечно, бо фірма поки що не могла без нього обійтися. Адже в руках ученого дуже важливі результати досліджень.
Коли двері за Атомним слоном зачинилися, Стефсон застогнав від люті. План Брекдорпа був страхітливий, а його бездумність – просто жахлива. Чистої бомби не може бути. Незважаючи на слова Брекдорпа, Стефсон усе ще не хотів вірити, що ПЕК і справді вирішила її створити…
* * *
Біт Стефсон віддала секретаркам звичайні ранкові розпорядження і пішла до кабінету Брекдорпа. Вона поклала на величезний письмовий стіл праворуч свіжу пошту, щоб директор міг одразу її дістати. Дівчина підсунула розмовний апарат ближче до середини стола і поправила підставку з автоперами, шариковими ручками і різноколірними олівцями. Це все вона робила щоранку майже машинально сама, не доручаючи нікому з секретарок.
Потім дівчина зайнялася диктофонами, якими Брекдорп звичайно користувався, коли вів ділові розмови або диктував листи. Біт увімкнула перший апарат і почула голос директора: «Два листи у Міамі, один у Нью-Йорк, доручення відділам…» Біт вимкнула, натиснула кнопку, щоб плівка знову згорнулася. Отже, другим приладом Брекдорп не користувався. Проте перевіривши його, Біт помітила, що на плівку вже щось записано. Дивно: вона ж тільки вчора поставила новий ролик.
Невже Атомному слону довелося так багато диктувати? Увімкнувши другий апарат, Біт почула чужий голос:
«Чудово, Брекдорп. Кальман саме та людина, яка нам потрібна, кращої і не знайдеш. А Стефсона треба усунути з посади».
Що це? Хто це говорив? Хто приходив до Брекдорпа і коли: ввечері чи, може, вночі? «Батька треба усунути… Кальман це саме та людина…» Дівчина мимоволі стиснула кулаки.
Раптом Біт усе зрозуміла. Це голос Вільсона. Френка Вільсона – генерального директора ПЕК. Виходить, він був тут уночі без офіціального попередження. Отже, йдеться про якусь дуже важливу справу. Чому хочуть усунути з посади батька? Що треба доручити Кальману, як саме «тій людині»? Біт Стефсон оглянулася довкола, наче боялася, що хтось непомітно зайшов у кімнату і стежить за нею. Який же план обговорювали Вільсон з Брекдорпом? Вона знову витягла кінчик плівки і ввімкнула апарат.
Почувся голос Брекдорпа:
«Слід, мабуть, спробувати використати його честолюбство і суперництво з Стефсоном…»
Дівчина рішуче вимкнула апарат, прокрутила ролик назад і вийняла його. Потім вийшла з кабінету директора і поклала ролик з плівкою у свій письмовий стіл.
Біт уперше з тривогою чекала повернення Брекдорпа. А що як він спитає про другий ролик? Дівчина намагалася взяти себе в руки, підійшла до дзеркала, трошки підфарбувала губи. Коли Брекдорп покликав Біт, щоб забрала папери, які він підписав, неспокій знову охопив її.
Брекдорп віддав розпорядження, потім подав Біт кілька листів і сказав:
– Можете одразу відповісти на них. Я на полях зробив помітки. – І, наче мимохідь, зауважив – З сьогоднішнього дня професорові Кальману передаються лабораторії від номера 5 до номера 82. Дайте, будь ласка, відповідні вказівки плановому відділу, особовому столу, відділу дослідницьких картотек та іншим – словом, ви знаєте, що треба зробити. – І, не міняючи тону, директор спитав – Диктофони в порядку?
– В порядку, містер Брекдорп, – цілком спокійно відповіла Біт. – Листи з апарата вже передруковуються.
Трохи подумавши, директор знову спитав:
– А другий апарат?
– Там же нічого не було, містер Брекдорп, – здивовано промовила Біт. – Я щойно вставила новий ролик. Учора диктофон був трохи зіпсований, відійшов контакт. Я оце його полагодила. Тепер ви знову можете ним користуватися. – Раптом дівчина злякано оглянулась і запитала – Сподіваюся, ви нічого не диктували, містер Брекдорп? – Її слова звучали цілком щиро.
– Ні.
Директор заспокоївся. Це дуже добре, що його бесіду з Вільсоном не записано. Він оглянув стіл, чи все на ньому в порядку, кивнув Біт і промовив:
– Дякую, міс Стефсон.
Біт вийшла з кабінету, сіла до свого письмового стола і замислилася. Що це все означає? Якщо Брекдорп ставиться до вчорашньої бесіди байдуже, то чому він завів мову про диктофон? Може, хотів її перевірити? У батька забрали більшість лабораторій… Отже, фактично технічним керівником Мехіко-Занда став Кальман. Брекдорп шукає привід, щоб її теж звільнити? Що сталося в атомному місті?
День тягнувся нестерпно довго. У вухах дівчини знову й знову лунали голоси Брекдорпа й Вільсона. Щоразу, коли її викликав шеф, вона боялася, що директор спитає про ролик. Раптом Біт спало на думку, що їй треба буде пронести ролик через контроль. Дівчину ще ніколи не перевіряли на воротах – адже вона секретарка директора. Але хто знає, що буде сьогодні?
Проїжджаючи ввечері повз вартового, Біт відчула, що в неї злегка тремтять коліна. Але хвилювання було даремне: вартовий, як і завжди, пропустив Біт, коли вона показала перепустку.
Готуючи вечерю, Біт весь час відчувала неспокій, якусь тривогу на серці. Нарешті, прийшов батько. Дівчина пильно глянула йому в обличчя. Але на професора реорганізація, здавалося, не справила особливого враження. Можливо, він ще не знає?
– Тату, Брекдорп дав мені сьогодні вказівку… – Вона все-таки не змогла змовчати.
– Передати мої лабораторії? – осміхнувшись, спитав Стефсон.
– Отже, Кальман, по суті, стає технічним керівником.
– Ну й що ж? Хіба ти не розумієш причини?
– Я розумію, але ж так не можна…
– Не можна? Чому? Я ж проти цієї… нової конструкції. Я ігнорував деякі вказівки, зволікав з розгортанням робіт, бо досі в Мехіко-Занді не виробляли бомб, ми були дослідницьким інститутом ПЕК. Значить, тепер Кальман мій начальник. Він має виготовити бомбу… Але в нього нічого не вийде, хоч би він перевернув усе атомне місто догори дном. Кальман впіймає облизня. Мені його шкода.
Батько з дочкою мовчки повечеряли. Потім Стефсон підвівся і вийшов у садок. Він щовечора проводив щонайменше годину в садку.
Лише тепер Біт дістала змогу прослухати розмову, записану на плівці. Вона нетерпляче чекала цієї хвилини. Дівчина сподівалася, що розмова між Брекдорпом і Вільсоном роз'яснить їй, чому усунули батька від керівництва. Біт ще вдень дізналась, що Френк Вільсон прибув опівночі і через кілька годин знову вилетів. З'ясувала вона це дуже легко. Варто було секретарці шефа подзвонити на аеродром, щоб їй сказали, коли Вільсон прилетів і коли полетів назад.
Біт вставила ролик у магнітофон, ввімкнула прилад і сіла в крісло.
Початок розмови вона вже чула. А що далі?
Вільсон. Спочатку про найголовніше, Брекдорп. Кальману треба офіціально доручити розробити теоретичні основи створення чистої бомби, а потім провести експеримент.
Брекдорп. Кальман, без сумніву, дуже високої думки про себе. Але за встановлений строк він не доб'ється вільної від радіоактивності реакції. Невідомо, чи це взагалі можливо…
Вільсон. Не наш клопіт думати про це. Покладімося у всьому на Кальмана. Негайно передайте йому більшість лабораторій.
Брекдорп. Кальман буде з шкіри лізти, щоб наблизитися до своєї честолюбної мети. Він захоче довести Стефсону, що здатний зробити більше.
Вільсон. Про мене, хай доводить.
Брекдорп. Не треба забувати, що Кальман працює за методологією ї процесом, розробленим Стефсоном. Але Стефсон відмовився од цього процесу, вважаючи його нездійсненним. Кальман хоче…
Вільсон. Не має ніякого значення, що він хоче. Для нас є лише дві можливості: він упорається або не впорається…
Брекдорп. Цілком імовірно, що не впорається. Тоді його доведеться звільнити за те, що не зумів виконати завдання.
Вільсон. Правильно. Але бути звільненим з такою характеристикою – ганьба. Кальман це розуміє і погодиться на нашу пропозицію. Він проведе випробування звичайної водневої бомби, скажімо, на п'ятнадцять мегатонн.
Брекдорп. В тому й уся небезпека. Міжнародні виміри…
Вільсон. Дурниці, Брекдорп. Для міжнародних пролаз і пройд буде зроблено повідомлення, що проведено випробування бомби на шістдесят мегатонн. Це дуже проста арифметична задача: повна радіоактивність бомби на п'ятнадцять мегатонн складатиме тільки двадцять п'ять процентів радіоактивності бомби на шістдесят мегатонн. Це означатиме, що ми добилися зменшення радіоактивності на сімдесят п'ять процентів. Успіх чи ні? Ото ж бо й воно. А якщо врахувати, що Кальману, можливо, все-таки вдасться добитися деякого зменшення радіоактивності, тоді ми матимемо на вісімдесят чи вісімдесят п'ять процентів чисту бомбу. Цього ніхто, крім нас, не зробить.
Брекдорп. Воно начебто і так. Але міжнародні виміри встановлять, що бомба мала силу п'ятнадцять мегатонн.,
Вільсон. Ми просто не дозволимо нікому сумніватися в результатах вимірювань, зроблених нами на місці вибуху. Виміри, проведені на відстані сотень чи навіть тисячі кілометрів, не можуть конкурувати з нашими.
Брекдорп. А де ми візьмемо ті «бездоганні» результати вимірів?
Вільсон. А для чого у вас. є Шпрінгер, містер Брекдорп?
Брекдорп. Це можна зробити. А що коли, незважаючи…
Вільсон. Тоді вся вина впаде на Кальмана. Адже він обіцяв нам чисту реакцію. Ми ж не вчені.
Брекдорп. А де будуть проведені випробування?
Вільсон. Найкраще було б випробувати бомбу в пустелі. Але величезна вибухова сила бомби не дозволяє цього робити. Ми не маємо права ще більше заражати атмосферу США. Випробування доведеться перенести в Тихий океан. Деталі плану я ще тільки розробляю і сповіщу окремо. Проте дату випробування встановлено точно – 31 березня. А через два тижні після того почнуться ювілейні дні в Міамі. До святкування сторіччя ПЕК ми покладемо на стіл чисту бомбу. Це буде грандіозним успіхом Мехіко-Занда.
Біт Стефсон вимкнула магнітофон і підвелася. Цей план просто злочинний. Вони хочуть видати звичайну водневу бомбу за чисту, вільну від радіоактивності!
Дівчина була схвильована. А ЩО. коли про все розповісти? Тільки хто їй повірить? Правда, є плівка, та як дівчина доведе, що це запис справжньої розмови? Плівку в неї відберуть, а її звільнять, арештують, примусять мовчати.
Біт підійшла до вікна і хотіла покликати батька. Професор стояв у садку і байдуже дивився на свої улюблені рослини. Думками він був десь далеко-далеко звідси. Батько, певно, тільки удавав, що проведена Брекдорпом реорганізація його не дуже вразила. Насправді йому було важко з цим примиритися. Чи не прокрутити батькові ролика? Цікаво, що б він зробив? Пішов би до Брекдорпа? А далі що? Розмова батька з Атомним слоном може мати тільки один кінець: звільнення, переслідування, їх примусять мовчати. Батько занадто багато знає. А той, хто має змогу заглядати в карти цих панів, стає небезпечним для них.
Але приховувати цю таємницю від людей вона не має права. Кому ж можна звіритися? Браун? Хріс Браун? Ні, Барн Кальман. Він повинен поговорити з своїм батьком, відмовити його од участі в цьому злочині.
* * *
Тепер Джек Кальман повертався у Рівертаун пізно. Щоб прискорити роботу, він іноді залишався в атомному місті на ніч. Учений весь віддався новому завданню.
Його спроба залучити до своєї роботи і сина не вдалася. Барн відмовився. Робота в лабораторії В-24 не просто подобалася йому: він вважав, що повинен і далі провадити досліди, розпочаті Хрісом Брауном. Крім того, мета досліджень Стефсона, впевненість і спокій ученого були Барну приємніші, ніж плани батька, його гарячковість у роботі.
Того вечора Кальман відверто заявив про свою перемогу над Стефсоном і Метіусом. Уже після перших слів між старим і молодим виникла суперечка. Кальман об винуватив сина у зраді інтересів батька.
Але Барн не здавався.
– Ти вчений, тату, і я вчений. У нас різні погляди на деякі питання. Якщо ти доведеш, що моя думка помилкова, я тільки радітиму. Але, наскільки я знаю, експеримент тобі не пощастить здійснити. Ти провалишся!
– Це тобі Стефсон набалакав!
Барн знизав плечима.
– Нехай і так. Звичайно, ми говорили з ним. Адже цю теорію розробив Стефсон?
– Він допустив багато помилок.
– Можливо. Правда, я не помітив жодної, коли читав його нотатки. А там, де він не знайшов дальших шляхів, пробач мені, тату, ти теж навряд чи знайдеш нові варіанти. Їх нема, він усі…
– Він усі їх підрахував на папері, – збуджено відмахнувся Джек Кальман. – А я здійсню всі варіанти на практиці і перевірю їх.
– Крім того, я не маю бажання рискувати своєю репутацією, зв'язуючи її з виготовленням бомби.
– Хто тобі сказав, що наша нова конструкція має на меті бомбу?
– А хіба це таємниця, батьку? Про це говорить весь Мехіко-Занд, хоч відверто висловлювати думки тут рисковано, бо агенти містера Шпрінгера пильно стежать за кожним. Співробітники один одному не довіряють.
– І все-таки ти вже щось знаєш. Дивно. Адже йдеться про дослідницькі таємниці, які…
– Послухай, тату, – перервав його син, – ми, мабуть, набагато далі просунулися б уперед, якби у нас в атомному місті не було таємниць, дозволялося міжнародне співробітництво. Вчені-природознавці завжди обмінювалися досвідом, незважаючи на кордони між країнами.
– Застарілі погляди, – промовив Кальман старший. – Якщо вас так навчають в університетах, то це суперечить завданням американського століття.
Він почав читати свою звичайну проповідь.
– Пробач, тату, але я хочу прогулятися, – Барн підвівся і вийшов.
Молодий Кальман гуляв по Рівертауну, намагаючись триматися далі від будинку Стефсонів. Правда, Барну кортіло поговорити з Біт; його мало цікавило, що сказав би про це батько. Але він боявся, що Стефсони розцінять це як настирливість. А які висновки зроблять агенти Шпрінгера? Хай їм грець отим шпикам! І все-таки він вільний американець, навіть тут, у Мехіко-Занді і Рівертауні.
Барн оглянувся довкола. ПЕК пощастило, вона знайшла прегарну місцевість у пустелі. Тут є вода, а де вода – там життя. Тут можна… Що тут можна? Думки Барна крутилися навколо одного: мабуть, краще було б усе-таки не підписувати договору. Барн сердито шпурнув сигарету. Він уже не маленький і може сам вирішити, що робити і з ким зустрічатись.
У цій частині міста будинки були одноманітні і маленькі – житла молодших службовців і робітників. Вони стояли один біля одного, зовні дуже схожі, майже однакові. Біля кожного – невеликий садочок. У Барна було таке відчуття, наче він попав у в'язницю. Молодий учений все оглядався довкола і думав про тих людей, що жили за цими стінами, йому дуже хотілося знати, що вони думають. Але між ними і вченими тут, у Рівертауні, стоять паркани, вищі за ті, що огороджують садки. Робітники і вчені – люди різних категорій. Барну Кальману закортіло постукати в чиїсь двері, зайти і поговорити з людьми.
Раптом хтось гукнув його:
– Алло, Барн!..
На розі вулиці стояла біла машина Біт Стефсон. Дівчина привіталася і сказала:
– Ви так стоїте, наче щось загубили.
Барн глянув на дівчину: сині мигдалевидні очі, невеличкий ніс, на щоках ямочки, а губи…
– Я саме думав про те, що мені колись подобалися блондинки.
– Он як? – Біт відчинила дверцята машини. – Їдьмо до нас! А тепер який колір вам до вподоби – сіро-ліловий чи зелений?
– Мені найбільше до душі колір вашого волосся, Біт.
Згодом, у садку, дівчина спитала:
– А що ви там, власне, шукали, в тій частині міста?
– Слушне питання. Що я маю шукати в протилежному кінці міста. Якби у Рівертауні був вокзал, то я, мабуть ходив би туди гуляти.
– Ви ж не маєте наміру залишити Мехіко-Занд? – спитала Біт. – Це неможливо. Ви підписали договір строком на п'ять років.
– Ах, якби вся справа була в договорі, – відмахнувся Барн. – Як ваш батько сприйняв реорганізацію, рішення директора забрати в нього більшість лабораторій? Це пов'язано з роботою над новою конструкцією.
– Ви справді так думаєте? – здивовано спитала Біт.
– Я ще мало тут живу, щоб правильно міркувати про все, – ухилився від прямої відповіді Барн. – Якщо вірити батькові, то потрібні для нової конструкції формули вже лежать у нього в кишені. Але боюсь, що Брекдорп поставив перед ним нездійсненне завдання, і він може провалитись.
Молоді люди гуляли в садку. Дівчина хотіла сказати: він не тільки може провалитися, а напевне провалиться; його пошиють у дурні, поклавши на нього всю відповідальність… Але вона оволоділа собою, хоч це було нелегко, і заговорила про інше:
– Я оце була у Ліліан Бредлі. Ви ще не знаєте Ліліан? Роджер Бредлі це один з найкращих наших молодих науковців. Він працює у професора Метіуса. Ліліан чекає дитини. Вона сказала, що сьогодні ввечері піде в санаторій. Вона боїться, що вибух, який стався у корпусі 37, міг зашкодити їй або дитині.
Біт безтурботно щебетала про всяку всячину. Барн навіть не здогадувався, яких зусиль це їй коштувало. В її вухах знову й знову лунав глузливий голос Вільсона: «Але бути звільненим з такою характеристикою – ганьба. Кальман це розуміє і погодиться на нашу пропозицію…». І ще: «Тоді вся вина впаде на Кальмана… Ми ж не вчені».
– Кажете, в санаторій? Добре, що ви нагадали, Біт, – сказав Барн. – Завтра я відвідаю Хріса Брауна. З того часу, як він передав мені лабораторію, ми не бачилися.
– Підіть до нього, Барн. Він буде радий, – озвалася Біт і знову звернула розмову на неприємну тему – Ваш батько уже натякав, що він?..
– Облишмо, Біт, – промовив Барн, захищаючись обома руками. – Невже ми й зараз говоритимемо про це? Досить з мене розмов і вдома. Батько знає, що робить. Вільне від нейтронів сполучення ядер…
Барн не висловив своєї думки до кінця, по його обличчю пробігла тінь. Коли Біт запитливо глянула на молодого вченого, їй здалося, що він дуже збентежений. Барн ніжно взяв дівчину за плече.
– Мені, певно, буде важко тут жити. Якби ви, Біт, не привезли мене тоді з аеродрому, ми були б знайомі з вами тільки по роботі, і я не мав би тут нікого, жодної людини, з якою можна поділитися думками.
Біт сіла на схилі біля річки. Вона все ще гарячково обмірковувала, чи довіритися Барну і розповісти про ролик із записом бесіди.
– Скажіть, Барн, ви завжди так швидко відмовляєтеся од своїх рішень?
– Взагалі ні, – відповів Барн, сідаючи поруч з дівчиною. – Але тут на мене одразу навалилося стільки… А може, я просто не наважуюсь дивитися правді в обличчя.
Біт мовчки сплітала стеблинку. Ні, нехай Барн спершу сам дійде до якоїсь певної думки, лише тоді вона довіриться йому. Але, з другого боку, як він може знайти правильне рішення, коли йому ніхто не допоможе?
На землю повільно спадав вечір. Біт і Барн мовчали. Вони думали про те саме, та говорити про це не наважувалися.
* * *
Санаторій Рівертауна стояв у молодому парку над самою річкою.
Хріс Браун сидів на широкому балконі, замислено всміхаючись. Сонце тільки-но зійшло, і Брауна огортала приємна прохолода. Хріс заплющив очі, повернувшись обличчям до сонця, йому, певно, вже не доведеться побачити, як ці молоді дерева стануть могутніми велетнями. Браун без лікарів знав, що він тяжко хворий. Іноді Хрісу здавалося, що лікарі доглядають його, аби тільки повчитися на ньому.
Правда, вже знайдено засіб проти променевої хвороби, але він не завжди дає добрі наслідки. Все залежить від стадії захворювання і ступені ураження променями. Хворого добре харчують і дають йому цілковитий спокій. Лікують тонізуючими медикаментами і нескінченними переливаннями крові. Свіжа кров поступово виполіскує з тіла променеві речовини. Намагання вилікувати його, Хріса, – дуже важкий і копіткий експеримент, так само, як і спроба винайти і розробити безперервний процес вільного від нейтронів сполучення ядер. У кількох випадках уже пощастило врятувати людей, уражених променевою хворобою. Успіх давав право з незламною вірою займатися іншими випадками, аби тільки в пацієнтів вистачило терпіння. А в Хріса Брауна терпіння вистачить. Хіба ж міг би він, не маючи терпіння, ставити у своїй лабораторії сотні, тисячі, десятки тисяч експериментів? Хіба Стефсон не навчив його мужності? Та й Барн приїхав сюди! Хрісу дуже хотілося видужати.
