Текст книги "Атомний вогонь над океаном"
Автор книги: Курт Герварт Балль
Соавторы: Лотар Вайзе
сообщить о нарушении
Текущая страница: 15 (всего у книги 15 страниц)
Перед очима Брауна м'яко коливався, безмежний простір. Тихого океану. Ніде не видно острова, ні пальми, ні хижі, жодного людського обличчя… Куди не глянеш, скрізь сама тільки вода. Вода, вода і воднева бомба…
Хріс потер руками обличчя. А чому стальний кожух бомби досі не розірвало тиском газів? Невже тритій і дейтерій нагріваються так повільно? Може, він допустив помилку, як Кальман? Ні, професора обдурили, через те він мовчки підкорявся.
Страх примусив Хріса звестися на ноги. При цьому його тіло затремтіло від неймовірного болю. Невже він усе-таки помилився? Ні! Він завжди працював з високою науковою точністю. Стефсон його не раз хвалив за це. Він не міг помилитися!
Хріс зашкандибав уздовж стіни до спуску і, намацуючи ногами сходинку за сходинкою, спустився в темряву.
У ці хвилини він думав про все, тільки не про те, що колись біля корабля стояв катер. Якби він підкорився тій думці, то викинувся б за борт.
У темному трюмі все ще було чути тихе шипіння.
Холод безжально пік беззахисне тіло Хріса.
Звідки це шипіння? То, певно, шипить газ, що витікає.
Браун випростався і махнув рукою, наче відганяючи свою тінь, що стояла поруч і застережливо дивилася на нього. «Що вже тепер важить моє життя? – подумав Хріс. – Нічого. Десь там є Біт і Барн. Не можна допустити, щоб Біт марно чекала Барна, щоб Ліліан Бредлі… Ні, для вродливої Ліліан уже пізно щось робити. Але треба зробити, щоб інші чоловіки, жінки й діти, живі і ще не народжені, не могли заразитися. Треба звільнити людство від жахливих мук. Я перешкоджу вибуху цієї водневої бомби. А про інші подбаєш уже ти, Барн».
Браун болісно напружував мозок. Щось треба зробити, щоб прискорити нагрівання газів. «Може, запалити бензин? Правильно, тут є бензин для моторів. Але де стоять баки з бензином? Ліворуч чи праворуч?»
Раптом у темряві щось тріснуло. Браун скам'янів.
Велетень порвав свої кайдани! Почувся ще тріск, і стальний кожух з громовим гуркотом розірвало на шматки.
Хріс Браун голосно тріумфуюче закричав. Він виграв! Люди можуть жити! І Біт, і Барн!
Ще п'ять хвилин…
У великому залі на «Ізабеллі» всі замовкли. Брекдорп витер піт з лоба. Він вийняв з кишені ампулу, відламав кінчик і крадькома квапливо вилив ароматичну рідину в рот. Хоч би серце витримало. Пережити б ще сьогоднішній день.
А де поділися Вільсон і Кальман? А що як Вільсон не прийде? Невже натиснути кнопку доведеться йому? Йому?..
Ще три хвилини…
Увійшли Вільсон і Кальман. Усі присутні зітхнули з полегшенням. Вільсон, посміхаючись, підвів Кальмана до пульта керування. Коли професор сів, Вільсон став за його спиною.
Ще дві хвилини…
«Ще сто двадцять секунд, – думав Френк Вільсон… – Ах якби ж то вони скоріше пролетіли. Якби вже Кальман натиснув кнопку». Тоді можна було б протиставити росіянам свій тріумф і сказати світові: «Ми маємо чисту бомбу». Нехай тільки Кальман, Стефсон і Метіус не підтвердять того, що він звідси, з корабля, викрикне на весь світ!
За чверть години він покаже гостям, що зібралися на «Ізабеллі», перші аналізи великого експерименту. Від двадцяти до двадцяти п'яти процентів радіоактивності. Хто ще може повторити такий дослід! Остаточні результати експерименту буде опрацьовано в Мехіко-Занді.
Післязавтра, на святкуванні сторіччя ПЕК, він сповістить Джеймса Еверета про монополію на чисту бомбу. І містер Джеймс Еверет, ця мумія, передасть, йому, Френку Вільсону, своє місце, своє крісло президента Першої електричної корпорації.
Ще одна хвилина…
Кальман заплющив очі. І чому тільки не розірветься його серце і не звільнить його від цього страшенного тягаря? В Рівертауні Барна чекає мати. А він його зараз отруїть, уразить променями, уб'є, рідного сина вб'є.
Ще тридцять секунд…
Перед очима Брекдорпа серед океану розкрився велетенський кратер, височенна піниста хвиля підскочила до неба і з громовим гуркотом упала назад. Вона з ревінням наблизилася до «Ізабелли», підхопила корабель і з силою жбурнула у киплячий вир…
Ще десять секунд.
Три секунди.
Дві.
Одна.
Нуль.
Джек Кальман не натиснув кнопку. Він повернув голову до Вільсона, підвівся і сказав:
– Я не злочинець, Вільсон.
Але той схопив його за комір, силою знову посадив у крісло і щось просичав. Кальман затиснув руки між колінами, і Вільсон не міг витягти їх.
А час не стояв…
Тоді Вільсон правою рукою знайшов червону кнопку, – ліва лежала на потилиці Кальмана, – і натиснув її.
В тому місці, де стояв «Ураган», на екрані спалахнуло біле полум'я.
З глибини моря злетіла невелика вогненна куля. Вона почала розширюватися, дедалі набираючи круглішої форми і змінюючи біло-блакитний колір на червоний. Над Тихим океаном попливла розпечена хмара, мінячись всіма барвами райдуги. Потім піднявся і розрісся гриб, його полум'я стало сіро-попелястим.
За кілька хвилин це все. розвіється, швидше, як після вибуху контрольної бомби. Це був зовсім невеличкий вибух, набагато менший, ніж передбачалося.
Барн Кальман і Джон Стіпс стояли на острові і дивилися на воду.
– Йому вдалося здійснити свій намір, – промовив Барн. – Те, що там злетіло у повітря, тільки плутонієва запалювальна бомба. Вона невелика, навіть менша за контрольну. Хріс пожертвував заради нас своїм життям.
Вільсон повернувся, його крива тінь впала на телевізійне зображення моря.
Якийсь різкий голос вигукнув:
– Сталося чудо, бомба не вибухнула!
Цей голос пролунав як сміх божевільного. Вільсон хотів заткнути Кальману рота. Але той, пручаючись, вигукував:
– Чудо! Чудо!..
Вільсон обернувся і зробив знак рукою. Підбігли два охоронники і витягли Кальмана із залу.
Брекдорп підійшов до Вільсона, який втупив очі в екран.
– Кожух з тритію й дейтерію не спалахнув, – сказав він.
– Це я теж зрозумів, – прошепотів Вільсон.
Він бачив, як його гості мовчки виходили із залу. Підготовлені договори не буде підписано. Перемогла Москва! Ні, про цю невдачу громадськість не повинна знати. Нічого, нічогісінько не можна повідомляти!
Хтось від нервового збудження цокотів зубами. Вільсон зрозумів, що то він сам цокотить. В нього боліли вилиці, а підборіддя так тремтіло, що мало не вискакувало з суглобів. Поступово Вільсон оволодів собою.
– Подбайте, щоб привезли всі буї, а також прилади з островів і щоб ніхто не підходив до них. Молодому Кальману накажіть повернутися до свого батька: «Ізабелла» має негайно піти звідси. Ага, мало не забув, цих чорношкірих висадіть у човни. Катер, який поїде забирати Кальмана, може відбуксирувати їх на острів.
– Вибух був слабший за вибух контрольної бомби, – знову почав своєї Брекдорп,
– Ну й що з того? – гримнув на нього Вільсон. – Ви вже наклали в штани від страху. А про долари, – вказав він через плече на екран, – які ми марно викинули в повітря, не думаєте? Таку штуку ви могли запалити в своєму садку в Рівертауні як вечірній фейєрверк. – Директор ПЕК повернувся і пішов до виходу. – Я зараз же вилітаю звідси. Треба про все поінформувати Еверета. Уявляю, яке в нього буде пісне обличчя. Думаю, Брекдорп, вам слід підшукати інше місце. Бажаю щастя.
Він, широко ступаючи, вийшов із залу.
Перше, що зрозумів Брекдорп, це те, що свого кабінету в Мехіко-Занді з температурою повітря в двадцять один з половиною градуса він більше не побачить.
* * *
Повідомлення, що Радянський Союз припинив ядерні випробування, викликало у людей всіх країн великі надії. Весь світ з нетерпінням чекав повідомлення з Вашінгтона, що американський уряд наслідує приклад Радянського Союзу. Але Вашінгтон мовчав.
Високо в небі сяяло у всій своїй чудовій красі сонце, заливаючи океан пекучим золотим промінням.
У пункті нуль, де нещодавно стояв «Ураган», ранковий вітерець кружляв легенькі брижі. На дні моря якорі дедалі більше вгрузали в пісок – все, що лишилося від корабля місткістю в три тисячі тонн. Спека від вибуху запалювальної плутонієвої бомби розплавила сталь і всі інші метали, а дерево спопелила за кілька секунд. Тільки дим плив над ідилічно красивими, мирними, чарівними південними островами, які знову побачили поблизу себе руйнівне атомне сонце.
Повертаючись у Нью-Йорк, Френк Вільсон послав з борту літака радіограму Еверету: «Х-10 потонула. Вільсон».
Президент ПЕК вирішив не чекати свого найближчого співробітника, який прагнув стати його наступником: в нього не було для цього часу. Наступник! Еверет криво посміхнувся. Разом із своїм радником з ядерної фізики він спостерігав у Міамі вибух по телевізору і бачив, що з другої, основної бомби, нічого не вийшло. Це його приголомшило.
Коли надійшла радіограма од Вільсона, Еверет, не читаючи, кинув її у корзинку. Він звелів Стефсону і Метіусу негайно прилетіти в Міамі.
Джеймс Еверет одразу ж прийняв обох учених Мехіко-Занда.
– Я з радістю вітаю вас, містер Стефсон і містер Метіус, промовив президент ПЕК і показав їм на крісла. Сподіваюсь, ви завтра візьмете участь у нашому прийомі?
Стефсон і Метіус переглянулися: тепер вони мають прикрасити святкування сторічного ювілею ПЕК. Ще вчора ця честь припала б Джеку Кальману. Зважаючи на ситуацію, вони, Стефсон і Метіус, без сумніву, можуть поставити певні вимоги щодо своєї майбутньої роботи.
– Сер, ми вдячні вам за честь, – сказав Стефсон. – На жаль, ми не зможемо взяти участі в святі. Події останніх днів примушують нас відмовитися од зобов'язань, записаних у наших договорах з корпорацією.
Еверет одразу ж збагнув: обидва дослідники загрожують відставкою, щоб поставити свої вимоги.
– Як хочете, містер Стефсон, – удавано байдуже кинув президент. – А ви, містер Метіус, теж дотримуєтеся такої думки?
– Так, – хрипко відповів професор.
– Вчора у нас була з вами малоприємна розмова, – наче між іншим зауважив Еверет. – Пригадую. Ви, мабуть, знаєте, які наслідки може мати ваше звільнення з роботи в атомному місті?
– Умови договорів нам відомі, – відповів, злегка вклонившись, Стефсон. – Ці умови передбачають обмеження нашої особистої свободи.
– Таке обмеження випливає з важливості досліджень, що ведуться в Мехіко-Занді. Так скрізь.
– Ми знаємо, які умови було створено для науковців у Лос-Аламасі наприкінці війни – зауважив Стефсон.
– Відтоді минуло багато років. Тепер війни нема, навпаки… – сказав Метіус.
Еверет спершу глянув на вчених зневажливо, потім надав своєму погляду привітності і відповів тоном, яким дорослі розмовляють з дітлахами.
– Дати точне визначення нинішньої політичної ситуації нелегко, містер Метіус.
– Пробачте, сер, – з усмішкою промовив Стефсон. – Це дуже просто. Після заяви Москви цілком ясно, що треба робити: проводити мирні дослідження на міжнародній основі.
– Бо лише за таких умов можливий справжній розвиток науки, – швидко додав Метіус.
– Чи не хочете ви цим сказати, що у вас не було умов для проведення точних наукових досліджень?
Вчені не відповіли.
– Ситуація така, експеримент з ядерною зброєю… – знову почав Стефсон..
– Провалився, – перервав його Еверет і безнадійно махнув рукою. – Причин невдачі я ще не знаю.
– Причини? – запитав Метіус. – Експеримент Кальмана з самого початку був приречений на невдачу, і насамперед з наукового погляду. – Професор хотів детально роз'яснити свою думку, але його, перервав Стефсон.
– І все-таки випробування провели. Це означає, сер, що особи, які відповідали за експеримент, використали для досягнення злочинної мети політичні погляди Кальмана, а також його надмірне самолюбство. – Стефсон вирішив позбавити Еверета, дуже хитрого полеміста, будь-якої можливості викрутитися.
– Ви, мабуть, не зовсім ясно уявляєте собі мотиви керівних службовців ПЕК, – сухо промовив Еверет, примруживши очі. А втім, чого це він захищається? Хіба президент уже не господар у корпорації? Лише він може ставити вимоги й умови. – Ви говорили про точні наукові дослідження. Ми витратили на них багато грошей, а. на дальші експерименти доведеться витратити ще більше. – Еверет зовсім не зважав на бажання Стефсона і Метіуса подати у відставку. Це питання вирішує президент, а не вчені! Він викликав їх для того, щоб дати-вказівки на майбутнє. – Ви ж хочете довести свої роботи до успішного завершення?..
– Ідеться про зовсім нові дослідження, сер, – підтвердив Метіус.
– От бачите, тим краще. Проте долари залишаються доларами. Ви, мабуть, читали опубліковане нещодавно повідомлення про те, що в світі вже близько десяти тисяч атомних бомб різних видів і калібрів. Слід констатувати, що половина цих бомб лежить у-наших арсеналах. Всі вони виготовлені з плутонію Мехіко-Занда. Виручені за плутоній гроші, – підвищив Еверет голос, – давали вам, містер Стефсон, можливість вести дослідження, а вам, містер Метіус, будувати реактори. – Президент посміхнувся і зробив жест рукою, який, мабуть, означав: «Ану, спробуйте тільки зняти бучу!»
Метіус збентежено глянув на Стефсона: може, він занадто поквапився із своїми обвинуваченнями? Але Стефсон дуже спокійно промовив:
– В ніч на 28 січня між Вільсоном і Брекдорпом відбулася в Мехіко-Занді розмова. Обидва директори виявили цілковиту єдність думок щодо методів, якими вони вирішили спонукати містера Кальмана назвати звичайну водневу бомбу радіоактивно чистою. – Стефсон замовк і трохи почекав.
Еверет сидів у глибокому кріслі за письмовим столом і скреготав зубами.
– Плівка з записом тієї розмови, – знову заговорив Стефсон, – у нас. В нашому розпорядженні є також показання одного співробітника таємної служби безпеки Шпрінгера про те, що аналізи, які готував для Кальмана науковець Ватфілд. за дорученням Шпрінгера і Брекдорпа сфальсифіковано. За допомогою цього обману були усунені сумніви в успіху випробування, які виникли в Кальмана. На нашу думку, сер, ці дії керівника Мехіко-Занда можуть зацікавити генерального прокурора.
Еверет нервово вертів у руках позолочене автоперо. Які ж вони йолопи, цей Вільсон і Брекдорп! А Шпрінгер? Чому він не платить своїм людям стільки, щоб противники не могли їх підкупити? Ці двоє, що сидять перед ним, дуже небезпечні. Вони занадто багато знають, знають більше, ніж кажуть. Еверет стиснув кулаки. І він не може затулити їм рота. Час, коли це можна було зробити, минув. Судовий процес проти вчених підняв би на ноги весь світ. Крім того, вони йому ще потрібні.
Дідуган скривився так, наче проковтнув гірку пілюлю.
– Облишмо минуле, – сказав він. – Поговорімо краще про наші майбутні роботи.
Від стриманості Метіуса не лишилося й сліду. Коли мова заходила про майбутні роботи, абстрактні розмови втрачали для нього будь-який інтерес.
– Наші дослідження, сер, спрямовані на докорінне поліпшення нинішнього недосконалого використання ядерної енергії. Ми багато думаємо над створенням невеликих силових реакторів, які вже тепер використовуються для двигунів на деяких суднах. Проблема полягає в тому, щоб підвищити коефіцієнт корисної дії з двадцяти процентів принаймні до шістдесяти. При цьому треба вдесятеро зменшити вагу установок. Ці дослідження безпосередньо пов'язані з новітніми науковими досягненнями в техніці напівпровідників. Якщо вони матимуть успіх, то нинішні двигуни на різних транспортних машинах будуть замінені транзисторними атомними батареями.
В кабінеті почулося деренчання зумера. Еверет натиснув на клавішу, його секретар повідомив, що з президентом хоче поговорити містер Бен Вайт. Пергаментне обличчя Еверета на кілька секунд пожвавішало. Президент роздумував, чи можна вести розмову з керівником найвпливовішого в США інформаційного агентства в присутності двох учених. Але ці двоє і так усе знають.
– Будь ласка! – відповів він.
– Дякую, сер, за надану мені можливість поговорити з вами, – голос містера Бена Байта звучав по-діловому. – Я щойно одержав від свого представника з Гонолулу повідомлення про ядерні випробування, проведені ПЕК позавчора в районі Ратакових островів. Ідеться, сповіщає мій представник, про розповідь очевидців, якогось Барна Кальмана, фізика-атомника з Мехіко-Занда, і Джона Стіпса, знайомого мені журналіста, що цілком заслуговує на довір'я. Обидва пред'являють покази приладів і кіноплівку, які свідчать про хід випробувань, зокрема про ступінь радіації. Ви слухаєте, сер?
– Так, сер, слухаю. – Еверет сидів, заплющивши очі. Стефсон і Метіус знову переглянулися.
– Нас повідомили, – знову заговорив Бен Вайт, – що було здійснено вибух контрольної бомби малого калібру, після чого проведено невдале випробування об'єкту, виготовленого одним з ваших фізиків-атомників. Ви слухаєте, сер? – Еверет тільки щось пробурмотів у апарат. – Барн Кальман розповідає, що мала вибухнути надпотужна воднева бомба, проте насправді вибухнула тільки плутонієва бомба запалювання, бо один з ваших колишніх службовців, якийсь Хріс Браун, знешкодив бомбу і сам загинув. Це підтверджують обидва: Кальман і Стіпс.
Стефсон заплющив очі. Так ось чому бомба не вибухнула! Хріс Браун пожертвував заради цього життям.
– Сер! – Еверет випростався в кріслі, на його старечому обличчі жили тільки очі. – Я уповноважую вас повідомити: що ПЕК зацікавлена тільки в мирному використанні ядерної енергії. Думаю, таке повідомлення зараз найважливіше. – В цю мить у нього промайнула думка: «Транзисторні атомні батареї для великих транспортних машин – для кораблів, літаків, автомобілів, це значить для військових кораблів, бомбардувальників, танків…»
Бен Вайт подякував президенту.
Еверет нахилився до розмовного апарата і сказав:
– Це я маю вам дякувати за те, що ви особисто звернулися до мене. Вас, можливо, ще цікавить, що я оце зараз обговорював з обома керівними ученими Мехіко-Занда професорами І. Ф. Стефсоном і Мерланом Метіусом? Йдеться про нові можливості мирного використання ядерної енергії.
– Дуже цікаво, сер. Я передам пресі відповідне повідомлення.
В апараті щось клацнуло, розмова закінчилася. Сьогодні ввечері інформаційне агентство Байта передасть усім газетам повідомлення: «ПЕК почне друге століття свого існування епохальним досягненням в галузі мирного дослідження ядерної енергії…» В повідомленні не буде жодного слова про випробування в районі Ратакових островів.
– Містер Стефсон, містер Метіус! – Еверет підвівся з крісла. – Дякую вам. Давайте поговоримо про вашу дальшу роботу в Мехіко-Занді. – Він вказав на невеликий стіл у другому кінці кабінету. – Перейдімо туди, там трохи зручніше.
Що це означало? Він визнав свою поразку чи обдумував, як її перетворити на перемогу?
* * *
На сторічний ювілей ПЕК до Міамі з'їхалися гості з усього світу. Президент Джеймс Еверет виголосив святкову промову в підкреслено стриманому тоні. Організацію свята було покладено на начальника секретаріату Вільямса. Ні Френка Вільсона, якого вважали наступником президента ПЕК, ні Атомного слона на святі не було. Нікого не видно було і з учених-атомників Мехіко-Занда. З усім цим не в'язалися слова Еверета про те, що нове століття принесе ПЕК великі успіхи в галузі використання ядерної енергії. Конкретніше президент нічого не сказав, пославшись на те, що говорити ще рано.
– Уже самі прізвища І. Ф. Стефсона і Мерлана Метіуса, – сказав президент, – гарантують успіх досліджень, наслідки яких не поступляться перед досягненням ні дружньої англійської нації, ні інших народів.
Стефсон і Метіус одразу ж після розмови з Еверетом вилетіли з Міамі в Нью-Йорк, де зустрілися з Джеймсом Стефсоном і Бердом Магоном. Наступного дня до Нью-Йорка прилетіла також Біт Стефсон. Від неї вчені дізналися, що Еверет прийняв пропозицію Стефсона і Метіуса і призначив Варна Кальмана начальником другого відділення. Отже, Барн став наступником свого батька. Спочатку президент не хотів цього робити, але Стефсон не поступився, і Еверет мусив погодитись. Правда, найважливіша посада в атомному місті ще не зайнята, бо досі ще немає домовленості з комісією з атомної енергії про те, хто заступить Брекдорпа. Але це не так важливо. Адже керівництво науковою роботою зосереджено в руках трьох людей, які вважають себе досить сильними, щоб не допустити ніякого відхилення од поставленої мети – провадити справді мирні ядерні дослідження. Нову програму робіт міста мали затвердити одразу ж після святкування сторіччя ПЕК. Скласти цю програму було доручено Стефсону. Для її розгляду і затвердження Еверет обіцяв особисто приїхати в Мехіко-Занд.
Через три дні в Нью-Йорку сів «Альбатрос», у якому прилетіли Барн Кальман і Джон Стіпс. Зустрічати їх на льотне поле прийшла Біт Стефсон.
Побачивши обох приятелів, Біт на хвилинку затрималася, щоб вгамувати хвилювання, але так і не змогла цього зробити – побігла і кинулась в обійми Барну.
Джон Стіпс відкашлявся, тицьнув Варна, в плече і спитав:
– Ти мене познайомиш?
– Пробач, звичайно познайомлю, – відповів Барн і випустив Біт. – Це Джон Стіпс. А це Біт Стефсон.
Усі троє повільно пройшли до машини Біт. Джон хотів попрощатися, але дівчина його затримала.
– Ви поїдете з нами, Стіпс. Нас чекає дід, а також тато і Метіус. Обидва професори, – звернулася вона знову до Барна, – хочуть привітати нового начальника відділення.
– Ти хочеш сказати, що мене?.. – зупинившись, спитав Барн.
– Саме так. – Біт побачила, як його очі засяяли і одразу ж знову потьмарилися.
У машині дівчина спитала:
– А як почуває себе твій батько, Барн?
– Я весь час думаю про нього. Він мріяв побачити мене начальником відділення. Це була небезпечна мрія – Барн провів рукою по очах і додав – Сподіваюся, він почуває себе добре, принаймні краще, ніж у день вибуху. Він вилетів на спеціальній машині з борту «Ізабелли» в Гонолулу. В нього нервове потрясіння. Ми боялися, що буде гірше.
Друзі поїхали на квартиру Джеймса Стефсона. Старий професор і Берд Магон зустріли їх в під'їзді будинку. І. Ф. Стефсон і Метіус чекали гостей в кабінеті.
Прибульців сердечно привітали. І. Ф. Стефсон обняв Барна, поплескав його по плечу і по-батьківськи сказав:
– Сину мій.
Кілька хвилин усі постояли мовчки, вшановуючи пам'ять Хріса Брауна.
– Я хочу запропонувати, – сказав І. Ф. Стефсон Метіусу, – назвати новий реактор, перший реактор в Мехіко-Занді, який даватиме ядерну енергію лише для мирних потреб, ім'ям Хріса Брауна. Ви з цим згодні?
Мерлан Метіус нахилив голову і відповів:
– Він надто рано пішов від нас, І. Ф., щоб з його ім'ям можна було пов'язати науковий подвиг. І все ж його прізвище займе належне місце серед імен героїв атомної ери.
Потім Барн і Стіпс розповіли про останні години свого перебування на острові.
В уяві присутніх знову ожили всі події.
– Цю спробу обдурити людство, хоч вона й провалилася завдяки самовідданості Хріса Брауна, так не можна подарувати, – сказав Джеймс Стефсон. – Ми подамо до верховного федерального суду скаргу на комісію з атомної енергії і вимагатимемо, щоб суд ухвалив рішення припинити ядерні випробування.
Барн Кальман хитнув головою, наче був не згоден з таким рішенням.
– А ви дотримуєтеся іншої думки, друже? – запитав Джеймс Стефсон, помітивши цей жест.
– Так, – відповів Барн. Ця коротка відповідь прозвучала майже неввічливо. – Я вам вдячний, містер Стефсон, – звернувся Барн до батька Біт, – що ви виявляєте мені таке довір'я і даєте можливість заступити мого батька, хоч мені було б нелегко своєю роботою виправити наукові і політичні помилки батька. Але в мене інша мета, і я не боюся, що не зможу виправдати вашого довір'я. Ви і професор Метіус поставили перед собою високе наукове завдання. Ви хочете відкрити нову ядерну енергію, яка служитиме тільки миру. Дуже добре і те, – звернувся Барн до Джеймса Стефсона, – що ви хочете подати скаргу до федерального суду. Треба спробувати всі шляхи і засоби. Скарга до суду буде протестом, про який знатиме весь світ. Але чи пощастить вам досягти, більшого, професоре, чогось реального?
– Я теж боюся, що ми не доб'ємося значного успіху, – погодився з ним Берд Магон. – Але ми повинні використати ці й інші засоби, щоб проторувати шлях, яким дійдемо до мети. Треба підняти людей у Сполучених Штатах.
– А ви що думаєте робити? – спитав І. Ф. Стефсон.
– Невже ви хочете відмовитися од дослідної роботи, Кальман? – не стримався від докору професор Метіус. – Адже наукова робота…
– Наукова робота! – перервав його Барн. – Я знаю, професоре, що, крім дослідної роботи, для вас більше нічого не існує. Ви і професор Стефсон сподіваєтеся, що новий реактор, який буде названо ім'ям Хріса Брауна, служитиме миру. Боюся, що до цього ще далеко. Надто багато довелося мені бачити, що робиться за лаштунками.
Барн підвівся з крісла і нервово заходив по кімнаті. Потім зупинився біля заваленого книгами й рукописами письмового стола.
– На острові, перед вибухом контрольної бомби, я сказав Джону: поки не буде припинено ці прокляті випробування, я не переступлю порога лабораторії. В мене було досить часу обміркувати рішення. Я працюватиму разом з Бердом Магоном. Наукові дослідження в Мехіко-Занді та й в інших місцях тим скоріше досягнуть тієї мети, про яку думаєте ви і всі ми, чим більше людей боротимуться проти атомної зброї, виступатимуть за мир і мирне співробітництво.
Барн замовк і замислився. Інші теж мовчали. Крізь відчинене вікно долинав вуличний гомін.
– Ми мусимо застерегти людей, – знову заговорив Барн, – розповісти американцям про жахливі наслідки, які чекають на них, вказати їм інший шлях. На перший погляд, влада Еверета могутня і непорушна, насправді вона вже хитається. Але звалити велетня, навіть тоді, коли він не твердо стоїть, нелегко. Ми це зробимо, Берд, нам допоможуть багато людей, які підтримають справжню науку і не потерплять, щоб її досягнення використовувалися для злочинів.
Барн відійшов од стола і став біля Берда. Біт Стефсон глянула на нього і поклала свою руку йому на лікоть. Стефсони мовчали. Метіус міцно стулив губи і кілька разів схвально кивнув головою.
