Гірчичне зерно

Текст добавлен: 25 октября 2017, 05:00

Текст книги "Гірчичне зерно"

Автор книги: Галина Пагутяк

Жанр:

Советская классическая проза

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 13 страниц)

Назад к карточке книги

Бесіда четверта
Чужинці

Основа:

Не бійся тих, хто вище грому
В зеніт замірились злетіть
І сподіваються при тому,
Що можуть витримать політ.
З тобою ті дружить стидяться,
Що в небі прагнуть потоптаться.

Ігнатій Максимович. «Ода на перший день травня 1761 року».

Мертва совсем душа человеческая, не отрешенная природному своєму дому, подобна мутной и смердящей воде, в тесноте заключенной.

Григорій Сковорода. «Разговор, называемый алфавит, или Букварь Мира», 70-ті роки XVIII ст.

Великі дерева шануй,
Що плід дають і в спеку тінь,
А як і плід часом хибне,
Чи ж тінь сама не є добром?

Іван Франко. «Строфи». Із книги «Мій Ізмарагд», 1898 рік.

Бесідники: Перевізник, Антон, Денис, Петро.

Місто таке велике, що важко його покинути, навіть коли дуже втомишся. Блукаючи між натовпу, ставши його часткою, Перевізник думав не про його безликість, а про дещо цілком протилежне, що його можна оцінити за реакцією на таке, приміром, питання, задане просто на вулиці: «Звідки ви родом?» Задане без кінокамер, без мікрофона, навіть без блокнота з ручкою. Одразу ж людські обличчя склалися б у симетричний візерунок тих, які не бажають відповідати, тих, які соромляться, і тих, які не пам’ятають. Ті, що дадуть вичерпну відповідь, раптом спохмурніють і розтануть в повітрі, сивому від туману й людських подихів, а ще вище, під самими весняними хмарами, кричатимуть у неторканій тиші дикі гуси з натертими під крилами кривавими мозолями.

Гуси-гуси-гусенята!

Візьміть мене на крилята, прошепоче Перевізник і заверне на ринок, щоб вдихнути запах землі, котра ось-ось прийме в себе зерно, овоч, коріння. Треба вертатись, радітиме він, ще не знаючи, чи має право бути щасливим. Чоловічок, завбільшки з метелика, загублений між сторінками неопублікованої казки, все своє недовге життя уникав тих, хто не був йому рівний, а рівних собі не міг зустріти серед високих квітів, трав і безмежно порожніх полів.

Там, на перевозі, його не мучили сумніви, навіть уночі, навіть коли ніхто не приходив і здавалось, його забули геть-чисто.

Сьогодні Перевізник йшов у гості до одного чоловіка, котрий теж мав свій перевіз, хоч перевізником його ніхто не кликав. Через те йому здавалося, що він іде в гості до себе самого, бо й дорогу добре знав і вікно на восьмому поверсі. Але ключа від квартири не мав. Натис кнопку дзвінка, і через хвильку вічко у дверях затемнилось.

Антон

Заходь! У мене якраз зібралися друзі. Вони давно хотіли з тобою познайомитися: Денис і Петро. А це – наш Перевізник. Ми знаємо твою скромність, щоб ти не думав, що зібрались ради твоєї персони. Тут така справа… Розумієш, Денис написав п’єсу і хоче нести її в театр. Ми намагаємось переконати його в тому, що це абсурд. Наш розсудливий Денис вперся лобом у стіну й думає її повалити…

Денис

Хіба моя п’єса абсурдна?

Антон

Вона – чудова. На Заході її б сприйняли, але тут ти можеш запропонувати її лише вузькому колу, як-от наше. Десять чоловік тебе оцінять, а решта кине каменем. Та й хто поставить твою п’єсу, йолопе нещасний?

Петро

Не кричи, Антоне. Ти у нас раціоналіст, і тобі не збагнути святої простоти митця. Згадайте, з моїми новелами було так само. Я надсилав їх до журналів, одержував відмову, хоч то були речі досить скромні з технічного і морального боку, але заляканим редакторам вони видались надто сміливими. Що ж, я став писати для себе і для друзів уже нескромно. Правда, між «тоді» й «тепер» пролягла до біса довга доріжка. Я встиг облисіти. Наш гість, певно, вважає нас за диваків?

Антон

Я й він, казав колись Перевізник, дві сторони однієї руки, або дзеркала, або дверей. Він іноді називає мене другим перевізником, але це завелика честь для такої складної й заплутаної істоти. Я радше провідник у печері, де нема світла, окрім світла ліхтаря. Сонце мені видається безсоромним.

Денис

Антон для нас бог герметизму, моделлю якого є його квартира, куди приємно сховатися й погомоніти серед книжок. Це теж протест проти масової культури, не хочу казати «маси». Протест пасивний, але єдино можливий. Речі, які ми створюємо, – бомби, чиї вибухи не чути поза межами нашого світу.

Антон

Знову іронізуєш, Денисе? Наш світ – не такий уже й малий. Книги розширюють його до безмежності, але чуже око бачить лише стіни.

Денис

Ти казав, що моя п’єса чудова, а зараз натякаєш, що я не належу до вашого кола. Отже, я недаремно збираюся віднести її в театр…

Перевізник

Пробачте, а про що ваша п’єса?

Денис

Зміст її цілком вкладається в назву: «Покинь свого батька». А сюжет… Художник покидає свого вчителя, уже мертвого, і дуже жалкує, що не зробив цього раніше. Учитель оживає на хвилю, щоб він міг це зробити.

Перевізник

Це справді бомба, і її треба засипати піском, щоб вона не вибухла й не рознесла стін герметичного світу.

Петро

Що за езопівською мовою ви розмовляєте сьогодні?

Антон

Перевізник не іронізує. Він дуже стриманий чоловік, бо живе сам.

Петро

Не люблю езопівської мови, як і будь-якої іншої, окрім мови жестів. Мені гидко послуговуватися навіть найпростішими фразами, а не те що алегоріями, які здешевіли, як…

Денис

Що ж тебе втримало від порівняння?

Петро

Та ну тебе! Може, ви, Перевізнику, любитель алегорій, любите ще й спекулятивне мислення? Тоді я вас вітаю.

Перевізник

Спекулятивним мислення стає лише тоді, коли ним намагаються скористатись як знаряддям забави чи заради корисливої мети. Хитромудра термінологія – це теж витвір спекулятивного мислення, бо дзвеніння чужих слів – шаманство, не гідне поета. Точність – відповідність природі, а не догма. Спробую пояснити свою думку на основі Денисової п’єси, якої я не читав. З його дозволу, звичайно.

Денис

О прошу, прошу…

Перевізник

Настає час, коли учневі здається, ніби він переріс вчителя. Не досвідом, звісно, а вправністю, котру іноді ще підміняють талантом. Я не знаю, може, й справді учень з вашої п’єси, Денисе, талановитіший. Маю право трактувати його, як мені заманеться, оскільки гра це дозволяє. Підсвідомо учень, так само, як діти по відношенню до батьків, відчуває на собі тягар боргу. Є люди, котрим легше вбити свого кредитора, ніж віддати йому борг.

Петро

Достоєвщина або й фрейдизм!..

Перевізник

Прошу мене не перебивати. Учень знає, що коли він скаже прямо вчителеві, що більше його не потребує і прагне якнайскорішого визволення, то старому буде гірко до розпачу. Він помре зі своїм слабим серцем. Але найгірше те, що й учня чекає та сама доля: бути відкинутим власними учнями. Кожне покоління митців видається талановитішим за попереднє. Якби так було, вбивство вчителів стало б моральною нормою. Але ж кожен, починаючи рости, мусить пустити коріння в ту землицю, яка зветься культурою…

Учень знає, що приречений на нерозуміння. Але думки такі нав’язливі, що йому сниться, ніби вчитель мертвий, і його образ зливається з образом учня. Про це Денис не захотів мені сповістити. Отже, під цим кутом зору стає зрозумілим вчинок Іуди, вина якого була мізерна, оскільки впізнати Христа у Гефсіманському саду міг кожен, таким він був відомим.

Петро

Борхес.

Перевізник

Можливо. У цій грі не передбачені оригінальні думки, а лише власні.

Петро

Не бачу різниці!

Антон

Тепер у нас з’явився ще один наївний чоловік. Перевізник піде, забравши з собою власні думки, але чи збагнете ви колись силу удару спекулятивного мислення, друзі мої хороші? До речі, Перевізнику, твоє трактування Денисової п’єси цілком в дусі абсурду. Ми її зрозуміли так само.

Денис

Так, але не зовсім так. Перевізник довів нам, як легко можна написати п’єсу, володіючи спекулятивним мисленням, і яка велика прірва між умінням і творчістю. Але я досі не втямлю, що за удар, бо моє авторське самолюбство не дуже уразливе. Зрештою, це перша моя п’єса…

Петро

Твоя п’єса – вирок усім майбутнім п’єсам і нашому герметизму.

Антон

Навіщо так трагічно, Петре? Це тільки гра, яка вже закінчилася. І Перевізник може позбутися осоружної тоги спекулятивного мислення й просто сказати, що він думає про нас. Навряд чи ми знайдемо меч проти його меча, а зі шпагою виступати недостойно…

Перевізник

Маєш рацію, Антоне. У цій тигровій шкурі я чуюся досить кепсько, і якби ви захотіли, то, безперечно, перемогли б у грі. Те, що ви не зробили цього, тішить мене безмежно. Облишмо п’єсу. Я не читав її й не можу судити про достоїнства чи вади. Це тільки критики вміють судити про все. Денис подає сигнал біди. Його не задовольняє ізоляція, тобто герметизм. Для митця то не такий уже й великий гріх. Герметизм приносить свої плоди, коли він айсберг, а не пласка тонка крижина, коли він протест, а не вдоволення амбіцій. Із вас трьох я був донині знайомий лише з Антоном. Він близький мені. Я назвав би його братом Перевізником. Але, на відміну від Антона, я не витираю рук після того, як привітаюсь з обмеженою людиною, бо кожний чоловік здатний нас чогось навчити. Я не раз казав, що люди мають можливість віддавати лишки свого досвіду іншим, не вимагаючи нічого взамін. Іноді зовсім убогі виявляються найщедрішими.

Уявіть собі, що Денисова п’єса йде в театрі. Слідом за нею виходять на сцену десятки п’єс, побудованих ще легше й безболісніше. А за ними, як невблаганний присуд долі, з’являється тужливе бажання реальності, щирості, людського тепла. Я бачив подібне видовище, коли останній раз був у вашому місті: фестиваль рок-музики. Вкупі воно більш помітно, ніж поодинці. Подібний фестиваль міг відбутися і в Токіо, і в Алжірі, і в Нью-Йорку. Я тут відкидав провінціалізм, який зробив рок-групи втричі безталанними. Де паслися ці овечки, на чиєму лузі, мені й досі незрозуміло.

Петро

Ви проти еліти?

Перевізник

Чому я маю бути проти високої духовності, котрої начебто не потребує суспільство, а насправді не може без неї обійтися? Я проти чужинців. Не тих, хто приїжджає сюди і дивиться на нас очима туристів. Я обіцяв більше не звертатися до Денисової п’єси, але знову зроблю це. Причина абсурду – це відрив від грунту. Традиція – слово, не вельми поважане серед молодих, то я не буду його вживати. Зрештою, ви розумієте, про який я грунт кажу. От, приміром, є жаба і є дерево. Дерево росте на одному місці. Чим воно вище, тим глибше його коріння. Жаба живе на землі, але їй треба час від часу стрибати у пошуках поживи. А тепер скажіть мені, кого більше нагадує вам людина – дерево чи жабу?

Антон

Ха-ха! Дерево – це красиво, але нудно. Петро аж закляк від твоїх алегорій.

Петро

Ви маєте на увазі жабку-мандрівницю?

Перевізник

Боронь боже, звичайнісіньку жабу.

Петро

Зрештою, з таким же успіхом ви можете назвати черепаху.

Денис

А гібрид можна?

Перевізник

Природа не любить неприродних поєднань. Більшість людей також. Сучасна людина все-таки більше нагадує жабу. Рух для неї – це життя. Відштовхуючись від землі, вона пам’ятає, що вернеться до неї. Тому мусить рухатися стрибками. Гадаю, моє порівняння вас не ображає? Півроку я проводжу на березі ріки, майже на безлюдді, й багато чого надивився цікавого.

Петро

Якби ви жили в місті, то знайшли б більше спільного між людиною і машиною. Хоч для цього, може, й не треба жити в місті.

Перевізник

Якщо є те спільне, то, мабуть, комусь вигідно вважати людину машиною. Так легше виховувати і потім спілкуватись з нею. Машиною керує людина, а хто керує жабою?

Антон

Бог, Перевізнику, бог. Машина не допускає існування бога, як і ми. Віра втрачена безповоротно. Я ще починав з неї, а закінчив, як бачиш, циніком. Людям-машинам не дано інтуїції, а віра не виникає без її благословіння.

Перевізник

А в себе ви вірите?

Антон

Ні, ми себе лише любимо і оберігаємо. Хай це прозвучить для тебе свідченням безсилля. Поодинокі, безсилі істоти, ми знаходимо одне одного, зближуємось, і від того єднання стаємо сильнішими. Це остання можливість вижити, раз ми не народилися з вірою у Спасителя. Містика – для божевільних і недорозвинутих. Нам немає діла до болячок і виразок світу. Раніше їх просто випікали вогнем, а зараз оберігають цілу купу сміття…

Перевізник

…щоб не вихлюпнути разом з водою дитину.

Антон

…ще одного покруча цивілізації. Бачиш, Перевізнику, ми навіть не здатні кинути цю кляту цивілізацію і піти за тобою. Втрачене покоління, яке не було на війні й народилось від ситих здорових батьків. Чому ж ми хворі? Коли це почалось?..

Перевізник

Певно, тоді, як ваші батьки продали дідівську хату на селі, не усвідомлюючи, що прирікають своїх дітей на чужинство. Немає ганебнішого видовища, ніж занедбаний цвинтар. Я народився у місті й прожив у одному домі 20 років. А потім його знесли. Відтоді я теж чужинець і хочу застерегти всіх від цього нещастя.

Бесіда п’ята
Лже-Перевізник

Основа:

Сія землица была часточка той земельки, где странствовавшая между человеки истина и, убегающая во зле лежащего міра сего, последніе дни пребыванія своего на земле провождала и остатній роздых имела, дондеже возлетела из долних в горнія страны.

Григорій Сковорода. Притча «Убогій жайворонок», 80-ті роки XVIII ст.

Бесідники: Перевізник, Лже-Перевізник, Бабця, Чоловічок завбільшки з метелика.

Набридли Перевізникові і пізня осінь, і зима, і рання весна, та не так вони, як постійне бажання повернутися додому. Тут мала б початись казка, вірна супутниця дитинства, але тоді б Перевізник не був би Перевізником. Неможливо повернутися з мандрів, обтяженим пилом і зайвими словами, й розповідати казки. До того ж Перевізника ніхто не чекав, крім котика й песика, котрі жили поки що в Бабці, чия хатка ліпилась до старезної груші край гостинця. Від Бабці було рукою подати до перевозу, а ріка шуміла вже й тут, збуджена весною й перелітними птахами. Перевізник кожного разу боявся, що старенька вмре, і ще здалеку видивлявся ознак життя над хаткою, яку легко могла втримати куряча лапка. Диму він не побачив, але на подвір’ї весело крутився жовтий песик.

Значить, усе гаразд.

Бабця була нічийна. Мала таку-сяку пенсію, городець, курей, в Перевізник рубав їй дрова. Так що не зовсім була нічия баба. Песик кинувся до нього, а рябий кіт привітно нявкнув. Вийшла Бабця у синьому латаному фартусі й чорній хустці й довго роздивлялась Перевізника старечими очима, ніби не впізнавала, хоч чула його голос.

Бабця

А я думала, що ти вже не прийдеш. Хотіла сама йти до перевозу, та зле бачу – можу ногу зламати. Тоді вже зовсім погибати бабі.

Перевізник

Ви ж знаєте, що я спочатку до вас, а потім уже на перевіз.

Бабця

Та знаю, але воно всяк буває… Люди мені казали, що ти на перевозі. Та й ходять уже туди гуляти. Вчора було двоє: хлопець з дівкою. Правда, які йшли, такі й верталися, хіба дівка спину собі зазеленила…

Перевізник

Я ж щойно з автобуса! Що за мара?

Бабця

Мо’, хто інший там хазяйнує? На чуже позаривсь. Воно й місцина там гарна. Гусей можна держать, качок. І город посадити. Котик і песик твої за рибою скучають. Як же тепер буде? Ти на службі, а воно влізло.

Перевізник

Може, то такий чоловік, що йому нікуди діватись…

Бабця

З тюрми втік, чи як?

Перевізник

Та ні, прийшов до мене і чекає.

Бабця

Ага, чекає! Хазяйнує, аж гай гуде. Кажуть, хату ставить…

Перевізник

Піду вмиюся з дороги.

Бабця

А я тобі їстоньки пошукаю.

Сів Перевізник до столу, і шматок йому в горло не лізе. Такого з ним ще не було.

Бабця

Ну, розказуй… Де ходив, з ким балакав.

Перевізник

Щиро кажучи, втомився я. А коли втомишся, то й люди здаються прикрими і все воно не так. Хочеться побути на самоті.

Бабця

А я так тішуся, коли хтось зайде бодай води напитися. До магазину піду: рада б з кимось поговорити, але кому охота з дурною бабою балакати? Куплю хліба, оливи, цукру, та й плентаюся назад. Хоч би церква в селі була – до церкви ходила б. Молитви вже всі позабувала, але матінка божа замовить за мене слово перед Спасителем. Скаже: «Не дуже гнівайся на бабу, синку. Мала і вона колись діток. Один син в шахті погинув, другий вмер ще дитиною, а донька живе в Сибіру, раз на три роки приїжджає…» Більше за мене нікому заступитися. «А вірує вона в тебе, – скаже матінка божа, – бо інакше б давно з горя вмерла».

Колись і тут люди жили, не хіба в селі. Хат з десяток було. Ще трохи яблунь лишилося старих. А там, де дорога, цвинтар був. Якби камінні гробовці стояли, може б, і не рушили, а то самі дерев’яні хрести похилились. Повисмикували, на грузовик кинули… Маєте дорогу. Там мій синочок лежав. Самі, кажуть, викопуйте, у нас нема часу. Хрести ж повисмикували. У голові в мене макітриться. Пам’ять загубила баба. Я би ті кісточки голими руками вигребла, аби по них машина не їздила. Отак лишився мій синочок там. Я вже звикла. А раніше було їде машина, то, здається, не по дорозі, а по мені вона їде…

Перевізник

А люди, що жили тут? Чому ви з ними не перебрались на село?

Бабця

Та хіба ж то люди? На кожну хату по старій бабі. Котрі повмирали, а котрі до родини на комірне пішли. А мене ніхто й не просив дуже. Раз сказала «не хочу», то більше не чіплялись. Знають, що не вічна. Мені ліпше тутка. Ще маю силу робити, дасть бог, і вмру за роботою…

Перевізник ледве дочекався світанку, а тоді тихенько вийшов з хати. Трава була сива від роси, І небо сиве. Чекали на сонце, котре мало їм вернути природну барву. Перевізник ішов помалу, бо той чоловік, певно, спав, а будити сонного не випадає. Спіймався на думці, що йде не до себе додому, й розсердився. Ще, чого доброго, вернеться назад, якщо проженуть. Чомусь здалося, що той лже-Перевізник колись приходив до нього і, може, навіть, був на зеленому острові. Значить, недогледів… Легко звалювати усе на втому. Перевізник не ставив собі за мету самовдосконалення і не міг жити де завгодно, занурившись у споглядальність. А все ж гірко, що й досі, незважаючи на роки чистого і мудрого, як йому вдавалось, життя, мозок його іноді сочився отрутою недовір’я. Якщо треба, я піду, а якщо перевіз став знаряддям лихої людини, я знищу його. Спалю. І не буде більше зеленого острова. Хай кожен шукає його сам.

Сам? Від несподіванки Перевізник аж спинився. Він ніколи про це не думав, бо то було б надто легке вирішення проблем. Навіщо ж тоді перевіз? Навіщо Перевізник, один і другий? Щоб охороняти клаптик землі посеред ріки-майї?

Бабця сказала вчора: «То не той чоловік. Від тебе люди вертались наче скупані в божій купелі, а від нього – як не п’яні, то з опущеними очима».

Зелений острів виник з туману, ніби стіг сіна, що пливе по річці. Тепер Перевізник йшов по піску вздовж берега. Хатинка стояла непорушна, вистигла за ніч. Біля причалу вовтузився літній чоловік, чомусь у шапці-вушанці. Він не міг не почути кроків і повільно обернувся.

Перевізник

Добрий день!

Лже-Перевізник

День добрий! Рано ви прийшли. Певно, з села?

Перевізник

Я ночував неподалік.

Лже-Перевізник

Хочете на острів?

Перевізник

Хотілося б. А де ж Перевізник, той, що був тут минулого літа?

Лже-Перевізник

Казали, вмер десь у місті.

Перевізник

Як вмер? Такий молодий?

Лже-Перевізник

Відки мені знати? Казали. Певно, напився десь і замерз. А вам яке діло? Я тепер за Перевізника. Оно пофарбував перевіз, купив рятувальні круги, бо є такі дурні, що у воду звалитися можуть.

Перевізник

А вам тут подобається?

Лже-Перевізник

Скучно. Нема з ким погомоніть. Людей по вихідних багато, але їм треба від мене хіба інструкцію. Ну, що можна, що не можна. Кажу, всьо можна, тілько ліс не запаліть, бо я за нього в одвіті.

Перевізник

А ви звідки самі будете?

Лже-Перевізник

Звідціля не видно. Скажу хіба одне: з великої біди я вибрався, хлопче. Все покинув: хату, город, худобу… Всьо пішло собаці під хвіст. Нічого, доживу віку тут. Хатину зліплю, порося куплю, козу. Буду хазяйнувать.

Перевізник

Може, коло людей вам веселіше було б?

Лже-Перевізник

Е ні! Щоб на мене до смерті пальцем тикали – приблуда! То не місто, де випив чарку з чоловіком і вже породичався. На селі люди переплелися корінням, чужаків їм не треба. То що, поїхали?

Перевізник

Поїхали.

Лже-Перевізник

Наскучить – махнеш прапорцем білим. Я тобі покажу де. Хіба невтямки мені, що там самому робити? Ні грибів, ні ягід…

Перевізник

Походжу, подивлюся.

Лже-Перевізник

Дивися.

Перевізник зійшов на берег, а чоловік хутко відчалив і тоді вже відчув себе в безпеці.

Лже-Перевізник

Я знаю, хто ти. Прийшов по своє, волоцюга… Хочеш мене вигнати звідціля? Так я документа дістану, що мені положено тут жити. А ти йди звідки прийшов. Мусиш мені обіцяти, бо не заберу назад. Так і здохнеш. Я не збираюсь довіку гультяїв на острів возити. Я їх віднаджу, ой віднаджу… Не позирай на берег – не допливеш. Ріка ця отрута, вода в ній гірка. Я жив по ній угорі. Теж мав перевіз, але мене витурили звідти. Думаєш, мені шкода людей возити? Але за ділом. Траву косити, ягоди збирати, а не валятися догори пузом з транзистором і чужих молодиць обнімати.

Перевізник

При мені цього не було…

Лже-Перевізник

Я не такий мудрий, щоб когось вчити. Моє діло – перевезти на той бік, через води гіркі. Скоро вони острів з’їдять і мене разом з ним. Та я вже мічений. І старий. То ти ліпше втікай, га?

Перевізник

Неправда то все, дядьку.

І відійшов стежкою в глиб острова. Лже-Перевізник щось кричав йому вслід, але він не дослухався. Острів був такий маленький, що проглядався наскрізь. Аж тепер Перевізник помітив, що сонце уже давно зійшло, як перше сходило, ще до того, як була сама ріка, а острова на ній не було. І зійде воно й тоді, коли не буде ні Перевізника, ні острова. Трава підсохла настільки, що він ліг у неї й заплющив очі, дарма що хтось дивився на нього: пташка, чи квітка, чи метелик.