Текст книги "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Автор книги: Франсуа Рабле

сообщить о нарушении

Текущая страница: 42 (всего у книги 54 страниц)

Розділ L
Як Здоровега архетип папи нам показав

По завершенні обідні Здоровега дістав біля головного вівтаря в'язку ключів, відімкнув тридцять два засуви і чотирнадцять колодок, на які було замкнене вівтарне загратоване віконце; відтак із таємничою міною накрився мокрим мішком і, розсунувши шарлатову саєтову шторку, показав нам якесь мальовидло, на мій суд ляпанину, тицьнув у нього довгим пірначем, а потім дав нам усім поцілувати те місце, де його пірнач торкнувся, і спитав:

– Як по-вашому, чий це образ?

– Це (відповів Пантаґрюель), певне, папа. Я впізнав його з тіари, з мантії, з наплечника і з пантофлів.

– Ваша правда (сказав Здоровега). Це модель того Всеблагого Бога, який на землі і якого ми побожно чекаємо до себе. О, щасливий, сподіваний і довгожданий день! А ви, блаженні і преблаженні! Світила небесні були до вас такі прихильні, що ви сподобилися воістину і направду лицезріти цього всемилостивого бога земного, саме мальовидло якого уже цілком розгрішує нас від усіх пам'ятних нам гріхів вкупі з одною третиною і вісімнадцятьма сороковими гріхів забутих! Ось чому ми наважуємося споглядати на нього лише на великі святки.

Пантаґрюель сказав, що це мальовидло нагадує роботи Дедала. Хай навіть це і мазанина, але в ній криється якась божественна сила, таємнича і прихована, здатна розгрішувати.

– Це (сказав брат Жан) усе одно, як у Сеї. Сидять якось у свят-вечір у заїзді похатники і хваляться: той вимантачив шість бланків, той два су, той сім каролюсів, а один гладкий жебрак наканючив аж цілих три тестони. «Виходить (кажуть йому кумпани), у тебе Божа нога», так ніби якесь божество засіло в його згризеній пранцями і гнильній нозі.

– Перш (сказав Пантаґрюель) ніж частувати мене такими розповідями, не забудьте принести мені мідницю. А то на мене вже блювачка напала. Згадувати святе ім'я Господнє, говорячи про такі огидні, паскудні речі! Тьху, тьху, як вам не сором! Там у себе в монастирі ви, монахи, любите теревені гнути. А тут уже цитьте!

– Але ж (озвався Епістемон) і лікарі визнають, що в деяких недугах дається взнаки божественна сила. Так само Нерон хвалив гриби і називав їх, як і греки, поживою Богів, бо він отруїв ними свого попередника, римського цезаря Клавдія.

– По-моєму (сказав Панурґ), цей портрет не має ніякої притоки до останніх наших пап, я бачив їх без наплечника, зате у шоломі і в перській тіарі, і коли у всій християнщині панував мир і спокій, вони одні вели криваву й запеклу війну.

– Але ж (сказав Здоровега) вони воювали з ворохобниками, єретиками, затятими протестантами, які наповратилися більше не підкорятися його щасливості, благому Богу, що на землі. Така війна не тільки дозволяється і схвалюється, а ще й ставиться за повинність святими Декреталіями, і папа мусить пустити на пожар і під меч положити цезарів, царів, дуків, принців і цілі панства, як вони його накази не виконують, банітувати, анафемувати і не лише умертвляти їхні тіла і тіла їхніх домівників і челядинців, а й душі ввергнути в геєну огненну.

– У пекло (сказав Панурґ), до всіх дідьків! У вас тут не виймуться єретики уподіб Коцького або ж ті, що водяться межи німців та англійців! Ви всі християни голова в голову.

– От, от (сказав Здоровега). Тому ми всі й урятуємося. Гайда по святу воду, а потім пообідаємо.

Розділ LI
Застілля з речами на честь Декреталій

Занотуйте собі, гультяйство, що поки Здоровега правив суху обідню, три дзвонарі з великими тарелями обходили вірних і горлали товстим гласом:

– Пожертвуйте на тих щасливців, що його лицезріли!

Коли Здоровега з храму виходив, вони піднесли йому ці тарелі, повні бренькачів папоманських. Здоровега сказав нам, що це на бенкет і що одна часть це винове, а друга часть це їдлове, як того вимагає чудодійна ґлоса, схована десь у святих Декреталіях.

І так воно славно їлося-пилося у гарному шиночку, схожому на ам'єнський шинок Ґійотів. Наїдки були ситі, трунки рясні, запевняю вас. Від цього обіду дві речі мені упам'ятку: хоть би яке м'ясиво подавалось, чи то козулі, каплуни, свинина (а в Папоманії її подостатком), чи то голуби, кролі, зайці, гиндики або ж ще щось, усе було з щедрою начинкою, осередком, потрібкою, товчеником; і перші і другі страви подавали дівчата на порі, місцеві правички, кралі (повірте мені!), білявочки, хорошульки, любусі, у довгих легких білих стихарях, подвійно підперезаних, простоволосі, кіски дрібними стрічечками і шовковими ліловими стьожками закосичені, поперетикувані трояндами, гвоздиками, майораном, кропом, апельсинним цвітом та іншими духмяними квітками; і в кожній паузі вони обносили гостей вином, гоже вклоняючись їм і припрохуючи, а гості любували на них. Брат Жан кидав на них косяки, наче пес, несучи в роті крильце. Після першої переміни дівчата зграйно проспівали епод[445]445
  Епод – приспів (грекою).


[Закрыть] на славу сокровенних Декреталій.

А як уносили другу страву, Здоровега, розвеселений і розпромінений, звернувся до одного підчашого з такими словами:

– Прислужи, прислужко!

На ці слова одна дівчина мерщенько піднесла йому великий келих екстраваґантського вина. Той узяв його з її рук і, набравши повітря, сказав Пантагрюелю:

– Мій сеньйоре і ви, любі друзі! П'ю до вас від щирого серця. Ви мої любі-прелюбі гості!

Вихиливши келих і вернувши його гожій дівчині, він покликнув:

– О божественні Декреталії! Як ви всолодили солодке се вино!

– Нічогеньке (сказав Панурґ) винце!

– Я б волів (сказав Пантагрюель), щоб і несмаковите смакувало!

– О серафічна Шоста! (провадив Здоровега). Ти так потрібна для порятунку безталанних людей! О херувимські Клементины! Як повно у вас виводиться і як вірно описується ідеал щирого християнина! О янгеличні Екстраваґанти! Без вас пропали б нещасні душі, які блукають у своїх бренних тілах цим падолом сліз! Леле! коли ж нарешті дарована буде людям та особлива благодать, яка заохотить їх кинути всі клопоти і справи, щоби читати вас, пізнавати, вивчати, застосовувати, втілювати, всмоктувати, вбирати і вводити вас у найглибші шлуночки головного мозку, у шпик, у заплутаний лабіринт їхніх артерій? О, лише тоді, не раніше, не пізніше, цей земний світ стане щасливий!

На ці слова Епістемон підхопився на рівні і так, без сорому казка, ляпнув Панурґові:

– За браком стульчака доведеться вийти! Від цієї начинки й утрібки у мене кутнячку так розпирає, що стерпу нема!

– О, тоді (провадив Здоровега) не буде більше граду, морозу, інею, бурі! О, тоді прийде щедрота всіх благ земних! О, тоді в усьому всесвіті запанує вічний, міцний мир: ущухнуть війни, шарпанина, здирщина, харцизство, душогубство, убивати можна буде лише єретиків та клятих баламутів. О, тоді для всього роду людського запанують відрада, всерадість, усолода, млость, розваги, втіхи, блаженство! О велике віровчення, безцінна наука, божественні управи, увічнені в дивовижних розділах безсмертних цих Декреталїй! Хто з вас, читаючи хоча б півканона або ж одну-єдину сентенцію пресвятих Декреталїй, не відчував у собі, якщо тільки він не єретик, запаленого посвітача божественної любови і співчуття до ближнього, нездоланної нехоті до мирської марноти, захвату душі, піднесеної аж до третього неба, і цілковитого задоволу всіх бажань!

Розділ LII
Дальший тяг розмови про дива, Декреталіями вчинені

– Оце-то (сказав Панурґ) медотоуст! Та тільки я цьому ні на йоту не йму віри. Бо притрапилось мені якось у Пуатьє в шкотського вченого-декреталієзнавця прочитати один розділ, і від цього читання мені, хай ти сказишся, так заколодило, що я потім днів чотири, а то й п'ять відкладав малесенький оковелок. Але знаєте який оковелок? Такий, присягаюсь вам, як, за Катуллом, відкладав його сусіда Фурій:

 
Ти викладаєш в рік десяток жовтляків,
Оце і все лайно, що витрусить зумів.
Вони такі тверді, як ті боби чи камінь,
Що не каляєшся, узявши їх руками.
 

– Ха-ха! (сказав Здоровега). Іваном Предтечею свідчусь, на душі у вас, либонь, якийсь смертний гріх.

– Це (сказав Панурґ) не з тої бочки.

– Якось (сказав брат Жан) у Сеї надало мене підтертися аркушиком цих клятих Клементин, а треба вам знати, що Жан Ґімар, наш економ, викинув їх на монастирський дворик, – так ось, хай мене дідько візьме, якщо у мене потім не відкрився почечуй з такою страшною кровотечею, що гузняне моє гузно розгузнилося.

– Іваном Предтечею свідчусь (сказав Здоровега), це вас, безперечно, Господь покарав за те, що ви ці святі книги закаляли, а вам же треба цілувати їх і шанувати як самого Бога або ж, у крайньому разі, як найшанованіших святих. Панорміта зроду не збреше.

– Жан Шуар (сказав Понократ) з Монпельє купив у ченчиків святого Оларія кілька дивовижних Декреталій, на чудовому, великоформатному ламбальському пергамені, і заходився робити з них велень – золото плющити. А що б ви думали: всі аркуші вийшли з вадою, драні і рвані.

– Мста (сказав Здоровега), кара Божа.

– Манський аптекар (сказав Евдемон), Франсуа Корню, наробив з бганих Екстраваґант фунтиків, і хай я перестану вірити в біса, якщо все, що він туди клав, тої ж миті не споганилось, не знівечилось і не обернулось у трутизну: ладан, перець, гвоздика, кориця, шафран, віск, прянощі, касія, ревень, тамаринд, коротше, дроґі, ґоґі і ксеноґі.

– Бич (сказав Здоровега), кара Господня! Пускати святі скрижалі на порожнечу світовую!

– У Парижі (сказав Карпалим) Роньє, кравець, пустив старі Клементини на викройки і змірки. Диво дивне! увесь одяг, за цими зразками скроєний і за цими мірками пошитий, був збагнітований: мантії, плащі, опанчі, жупани, спідниці, козакини, колети, камзоли, кобеняки, гуні, фижми. Роньє думає, що кроїть кирею, аж виходять матнисті штани. Замість жупана у нього викроюється крислатий капелюх. Крає козакин, а виходить наплечник. За зразком камзола викроюється кардинальська шапочка. За тією ж викройкою взялися шити його кравчики, спину розрізали, а вийшла якась пательня – каштани смажити. Візьметься за колет, вийде чобіт. За зразком фижм викроює Богородицю. Думає, що шиє опанчу, а в руках у нього швейцарський тамбурин. Зрештою суд зобов'язав сердегу заплатити всім замовникам за зіпсований крам, і тепер у нього як виметено.

– Кара (сказав Здоровега), Боже віть за віть!

– У Каюзаку (сказав Гімнаст) сеньйори д'Етісак і віконт де Лозен замислили кидати в мету стріли. Пероту розрізав півтома Декреталій доброго каноніка Лакарта і наробив з них білих кружків на цілі. І що ж? Я віддам, я продам свою душу всім дідькам, як бодай хтось з місцевих арбалетників (на всю Ґієнну не знайти кращих) у ціль улучив! Що не стрільне, то й прокине. Пресвята мета так і зосталася недіткнутою, непорочною і неушкодженою. Сансорен-старший, який збирав застави, присягався нам золотими фиґами (найстрашнішою своєю клятвою), що він ясно, явно, чітко бачив, як Каркеленова стріла летіла просто в мушку посеред білого круга і раптом, ледь не торкнувшись її і не ввігнавшись, відхилилась на цілу туазу вбік, до пекарні.

– Диво (гукнув Здоровега), диво, диво! Прислужи, прислужко! П'ю до всіх, хто тут! Ви всі щирі християни.

На ці слова дівчата пирхнули. Брат Жан чмихнув носом, ніби наміряючись по жереб'ячому скочити на кобилу, чи по-чернецькому на віслючку, чи сісти верхи, як Ербо, на бідноту.

– Мені здається (сказав Пантагрюель), що стріляти в таку мету ще безпечніше, ніж у Діогена.

– Що таке? (спитав Здоровега). Хіба Діоген був декреталістом?

– Це (сказав Епістемон, уже своє, свійське, уробивши) добрий пац по шиї.

– Діоген (відповів Пантагрюель) надумав якось розважитися і пішов подивитись, як лучники стріляють. Один із них був такий незграба і недотепа, що, як випадала черга йому, глядачі, побоюючись, як би він їх не вцілив, тікали хто куди. Діоген, свідок того, як стріла його відхилилась від цілі на цілий трабют, вдруге, коли глядачі сипонули врозтіч, підбіг і став біля мети, бо, як на нього, це було найбезпечніше місце, мовляв, лучник у те трафля, в що не мірить, тому меті жодна стріла не загрожує.

– Пахолок (сказав Гімнаст) сеньйора д'Етісака на ім'я Шамуяк підмітив цю диявольську мороку. Він порадив Пероту перемінити мету і взяти на неї папери з Пуякового досьє. Отоді у змагунів почали стріли в ціль лягати.

– У Ландерусі (сказав Ризотом) весілля Жана Деліфа, як там давно повелося, справляли бучно і буйно. Після вечері гралися фарси, кумедії, веселі сорнети, танцювалися маврески з бубонами і калатальцями, являлися карнавальники і маскарадники. Я і мої товариші по бурсі, бажаючи гідно шлюбованців повіншувати (зранку нам подарували гарні білі й лілові весільні стрічки), начепили собі потішні бороди з силою святомихайлівських скойок і равликових черепашок. За браком опуші, реп'яха, лопуха і паперу ми змайстрували собі машкари з отворами для очей, носа і рота з старої, занедбаної Шостої. Та от чудасія! щойно закінчилися наші скоки і вискоки і ми скинули машкари, з'ясувалося, що ми за чортенят з Дуейських Страстей жаськіші й калікуватіші, такі споганені мали ми обличчя в тих місцях, де їх торкалися декретальські аркушики. У кого ряботиння, у кого гвіздочки, у кого віспа, у кого червона висипка, у кого великі фурункули. Коротко, найменше потерпів із нас той, хто зуби згубив.

– Чудо (гукнув Здоровега), чудо!

– Де ж пак (сказав Ризотом). Мої сестри, Катрін і Рене, поклали під цю прегарную Шосту, як під прес (бо вона була вкрита грубими дошками і підбита ґонталями), випрані, вибілені й накрохмалені манишки, чохолки і комірці. І от, Богом свідчуся…

– Стривайте! (сказав Здоровега). Якого Бога ви маєте на увазі?

– Бог один, – відповів Ризотом.

– Так це (сказав Здоровега) на небесах. А хіба нема у нас бога на землі?

– Агій на тебе! (сказав Ризотом). Про нього, сказати по щирости, я й не подумав! Отож, богом земним, папою, присягаюсь: їхні манишки, комірці, нагрудники, слинявки і всякі пов'язки стали від міїпка вугляра чорніші.

– Диво (гукнув Здоровега). Прислужи, прислужко, і затям ці гарні придибенції.

– Як це (спитав брат Жан) співається?

 
От як Декрет декретували,
Жандарми потягли чували,
Ченців скакати потягло,
І в світі воцарилось зло.
 

– Розумію (сказав Здоровега). Все це новонасталих єретиків блазенство.

Розділ LIII
Як уміло Декреталії із Франції до Рима золото переганяють

– Я б охітно (сказав Епістемон) цілий казан утрібки поставив лиш за те, щоб прочитати у первотворі такі страшні розділи, як Execrabilis, De multa, Si plures, De annatis per totum, Nisi essent, Cum ad monasterium, Quod dilectio, Mandatum[446]446
  Проклятий, Де-про-що, Якщо багато хто, Про всі аннати, Якби не були, Коли в монастирі, Що шанувати, Розпорядження (латин.).


[Закрыть] та деякі інші, які щороку переганяють з Франції до Рима чотириста тисяч із гаком дукатів.

– Та й усе? (сказав Здоровега). Мені здається, що цього ще й мало, якщо зважити, що Найхристиянніша Франція єдина годувальниця римської курії. А проте знайдіть-но якусь книгу з філософії, права, математики, белетристики, нарешті (прости Боже!) святоотецьку книгу, здатну витягати з кишені аж стільки? Не знайдете. Нізащо! Ніїде вам не запопасти такого золотодайного джерела, я вас запевняю. А ці окаянні єретики досі не бажають вивчати і пізнавати Декреталії! Паліть, ущикніть щипцями, ріжте, топіть, вішайте, на палю садіть, кості ламайте, четвертуйте, колесуйте, кишки випускайте, розпинайте, розчленяйте, шаткуйте, чикрижте, смажте, парте, варіть, кип'ятіть, на дибу підіймайте, печінки відбивайте, спопеляйте гидосвітних цих єретиків, декреталієненависників, декреталієубійників, бо вони ще гірші за людиноубійників, гірші за батькоубійників, гаспидські ці декреталіктони![447]447
  Декреталіктони – декреталієумертвителі (грекою).


[Закрыть]

Якщо ви, добрі люди, прагнете числитися й бути щирими християнами, то я благаю вас ні про що інше не думати і не розважати, нічого не робити і не починати, окрім того, чому нас навчають святі Декреталії та їхні королларії, а саме чудородна Шоста, чудородні Клементини і чудородні Екстраваґанти! О, божественні книги! Тоді, добрі люди, ви сподобитесь тут, на крузі земнім, слави, почести, величання, багатства, високих чинів і переваг. Усі побожно поважатимуть вас, кожен млітиме перед вами, вас вирізнять, виокремлять і піднесуть, бо по всій піднебесній не знайдете ви більших умільців, як ті, хто з веління і призводу Предвічного присвятив себе вивченню святих Декреталій.

Вам хочеться обрати лицарського цезаря, славного верховоду, гідного отамана і командира війська, який під час війни уміє всі перепони долати, всіх небезпек тікати, весело вести своїх людей на приступ і в бій, нічим не важити, завжди без утрат брати гору і збирати лаври звитяги? То візьміть декретиста, даруйте, декреталіста.

– Нічого собі ляп! – сказав Епістемон.

– Вам потрібен муж умудренний і удатний до того, щоб мирного часу заряджати республікою, королівством, імперією або ж монархією, аби і церква, і ноблі, і сенат, і люд жили у всякому привіллі, в розкоші, в достатках, у добрі, у догоді, у згоді? То візьміть декреталіста.

Вам потрібен муж, що зразковим своїм життям, проречистістю, спасенним всамобожжям за короткий час, без розливу крови, здолав Святу землю відвоювати і безвірних турків, жидів, татар, москалів, мамелюків і саррабовитів на святу віру навернути? То візьміть декреталіста.

Чому у багатьох краях люд баламутний і розперезаний, челядь захланна і ледача, а бурсаки – лобуряки й осли? Бо їхні володарі, шафарі і вихователі не були декреталістами.

А хто (скажіть чесно) запровадив, утвердив, підніс славні чернецькі закони, якими оздоблена, розцяцькована й осяяна Християнщина, ніби шата небесна ясними зорями? Божественні Декреталії.

Хто зафундував, заклав і розбудував підвалини життя в пустиньках, монастирях та абатствах і хто нині держить, годує і плекає ченчиків чесних, їхніми ж невсипущими денними і нічними молитвами світ позбавлений від загрози бути знову зануреним у дочасовий хаос? Святі Декреталії.

Хто щодень видає і щедро примножує всі земні, матеріяльні і духовні, блага, у високославній і високохвальній батьківщині Святого Павла? Святі Декреталії!

Хто надав апостольському папському престолу в Римі такої грізної потуги, що в цілому всесвіті, хоч-не-хоч, усі королі, цезарі, потентати і сеньйори, залежні від нього, ним одним підтримувані, ним короновані, конфірмовані, воцарювані, приїздять поцілувати, упавши ницьма, його чудородну пантофлю, чиє зображення ви оце споглядали? Щасливі Декреталії Божі.

Я хочу вас у великий секрет утаємничити. На ваших університетських гербах і гаслах зображується книга, чи то відкрита, чи то закрита. Як по-вашому, що це за книга?

– Хтозна (відповів Пантагрюель). Я її ніколи не читав.

– Це (сказав Здоровега) Декреталії, без яких загинули б усі університетські привілеї. Вам це й невтямки! Ха-ха-ха-ха!

Тут Здоровега почав ригати, пердіти, реготати, плюватися і пітніти і вручив свою заяложену цупку рогачку одній дівчині, яка веселенько наділа її на свою гарненьку голівку, ніжно поцілувавши її, як запоруку й обіцянку того, що вона одружиться перша.

– Віват! (гукнув Епістемон) віват! фіфат! піпат! бібат[448]448
  Бібат – хай вип'є (грекою).


[Закрыть]! От уже справді секрет апокаліптичний!

– Прислужко (сказав Здоровега), прислужко, прислужи нам не в службу, а в дружбу. Правички, десерт! Отож-бо кажу: присвятивши себе вивченню святих Декреталій, ви шани і багатства приподобитесь ще на цьому світі. А ще я додам, що на тому світі вготоване вам спасіння у блаженному Царстві Небесному, ключі від якого довірені благому нашому Богу, декреталіарху. О всеблагий Боже, ти, якому я поклоняюся, ти, якого мені ще не довелося лицезріти! Яви нам особливу ласку і бодай у смертну нашу минуту відкрий нам многоцінний сей скарб святої нашої матері Церкви, якого ти єси блюститель, хранитель, доглядач, розпорядник і розподільник! І хай за твоїм призволом завше у нас буде здобіль найсолодших плодів боголюбства, чудородних цих єпитимій, щоби біси не змогли накинутися на наші безщасні душі і щоби страшний зяв пекла не поглинув нас. Як же не минути нам Чистця, хай буде так! А все ж у твоїй руці і в твоїй волі одрятувати нас, коли тобі заманеться.

Тут Здоровега попустив патьоки буйних і гарячих сліз, б'ючи себе в груди і складені хрестом палюхи цілуючи.

Розділ LIV
Як Здоровега Пантаґрюелю груші доброго християнина подарував

Епістемон, брат Жан і Панурґ, свідки цього несподіваного горя, прикрилися серветками і закричали: «Няв, няв, няв!», вдаючи, ніби плачуть і сльози втирають. Дівчата не розгубились і піднесли всім коряки з клементинським вином, а до нього варення, повидло і конфітуру. Веселий бенкет відновився.

Наприкінці трапези Здоровега обділив нас горою великих і гарних груш і сказав так:

– Пригощайтеся, друзі, груші ці особливі, таких ви ніде не знайдете. Землі не всеплодющі. Ебен росте лише в Індії. Сабея добрий ладан родить. Острів Лемнос дає глину на сургуч. А ось такі добірні груші ростуть тільки на нашому острові.

– А як (спитав Пантагрюель) вони у вас називаються? Як на мене, груші дуже смачні і соковиті. Якщо покраяти їх начетверо, покласти у рондельку, додати туди трохи вина й цукру і все разом зварити, то вийде страва, дуже корисна як для недужих, так і для здорових.

– Ще б пак (відповів Здоровега). Ми люди, хвалити Бога, прості, і фиги називаємо фиґами, сливи сливами, а груші грушами.

– Далебі (сказав Пантагрюель), от я домів вернусь (а це, дай Боже, буде скоро), посаджу і вщеплю їх у моєму туреньському саду на березі Луари, і будуть вони називатися грушками доброго християнина. Адже щиріших християн за тутешніх папоманів я ще не видів.

– А ще (сказав брат Жан) чом би їм не подарувати нам два-три візки своїх дівчаток.

– На кий біс? – спитав Здоровега.

– Щоб мазку (відповів брат Жан) їм пустить межи палюхами ніг, дебеленький харалужний чингал туди засадивши. Так ми вщепимо на них діток доброго християнина, і цього плоду ото вже наплодиться у нас, а то ж наш несмачний.

– Ба ні (відповів Здоровега), ми вам їх не дамо, ні. Ви хочете, щоб ваші хлопці їх виграли: я це вгадую з вашого носа, навіть якби зроду вас не бачив. Лишенько, от уже синаш! Невже ви душу свою хочете занапастити? В наших Декреталіях щодо цього ніякого попуску. Ви б лучче їх пильно прочитали.

– Воля ваша (сказав брат Жан). Та тільки si tu non vis dare, praesta, quaesumus.[449]449
  Як дати не хочеш, то позич, благаю (латин.).


[Закрыть]

Так, принаймні, у Требнику сказано. Отже, мені жоден бородань не страшний, хай навіть це кристалічний, чи то пак декреталічний, учений мудь у своєму триріжному капелюсі.

Пообідавши, ми попрощалися зі Здоровегою і всіма добрими островиками, доземно подякували їм і обіцяли на віддяку за гостинність упросити, коли будемо у Римі, його щасливість негайно одвідати їх. Потім вернулися до нашого ковчега. Пантагрюель, як завжди гойний, на віддяку Здоровезі за те, що той показав нам святий лик папи, подарував йому дев'ять штук золотої фризової парчі – на завісу на заґратоване віконце і велів наповнити карнавку подвійними екю з сабо – на відбудову і розбудову храму, а дівчаткам, прислужницям під час обіду, розпорядився видати по дев'ятсот чотирнадцять золотих салютців на віно.