Текст книги "Ґарґантюа і Пантаґрюель"
Автор книги: Франсуа Рабле
Жанр:
Классическая проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 37 (всего у книги 54 страниц)
Розділ XX
Як кормові матроси свої судна звірили на тоню
– Ге! (сказав Панурґ) ви гріхуєте, брате Жане, мій друже колишній. Колишній, кажу, бо зараз я нічев'я, та й ви нічев'я. Мені прикро вам про це говорити. Думаю, що лайка корисна вашій косі, так рубач відчуває велику полегшу, як хтось при кожному ударі хекає коло нього: хек! і так само грачеві у скраклі стає незвичайно легко на душі, як якийсь кмітливець, бачивши, що куля не туди котиться, нагинає голову і всім тілом хилиться в той бік, де влучно кинута куля скраклі позбивала б. Ні, ви таки гріхуєте, любий друже мій. А що, як ми з'їмо зараз щось таке кабірне, може, це нас від грози врятує? Я читав, що в хибкому морі ніколи не боялися і почувались безпечно жерці кабірів, Орфеєм, Аполлонієм, Ферекідом, Страбоном, Павсанієм, Геродотом оспівані.
– Він забалакується (сказав брат Жан), сіромаха! Геть його ік тисячам, мільйонам, сотням мільйонів бісів, цього бісового рогоносного рогача! Гей ти, тигре муругий, підсоби нам! Підсобиш ти чи ні? Всім на бакборт! Священною главою Пана-Бога свідчусь, що це за малп'ячий отченаш бубониш ти собі під носа? Цей гаспидський rope-моряк і накликав бурю, і зараз тільки він один на всьому кораблі не допомагає команді. Присяйбогу, як ви свій зад не відірвете, я поквитаюся з вами, як демон бурі. Сюди, юнго, сюди, серденько, держи міцніше, я грецьким вузлом зав'яжу. О, який ти бравий! Дай Боже вискочити тобі на абата в Талмузі, а того, хто там старшинує, перевести б до Круле! Понократе, брате! Дивіться, щоб вас там не забило! Епістемоне! Відійдіть від бортової сітки, я бачив, як туди блискавка вдарила.
– Здиблюй!
– Добре сказано! Веселіше, веселіше, веселіше! Готуй човна! Веселіше! Лишенько, що се? Прова – на тріски! Гриміть, біси, пердіть, сціть, серіть! Срав я на цю хвилю! Дяка Богу, вона мене не злизала. Таке враження, що мільйони місцевих чортів зібралися на свій капітул або ж ячать на виборах нового ректора.
– На бакборт!
– Добре сказано! Гей, юнго, бережи макітру! Вище, сто чортів, вище! На бакборт, на бакборт!
– Бе-бе-бе, бу-бу-бу! (казав Панурґ) Бу-бу, бе-бе-бе, тону! Ні землі, ні неба не видно. Леле, лелечко! З чотирьох стихій тут зосталося тільки дві: вогонь і вода. Бу-бу-бу, бу-бу! Ех, аби Господь з великої ласки своєї переніс мене оце до сейського виноградника чи до шінонського пиріжечника Інокентія, ближче до розмальованої винарні, я б навіть надів фартуха і пік би пиріжки! Помічнику капітана! Ви не могли б викинути мене на суходіл? Мені розповідали, що ви до всяких таких штук вельми удатний. Я віддам вам усю мою Сальмі і мою велику слимачню, якщо завдяки вашим визвороткам ступлю на твердь. Леле, лелечко, тону! Послухайте, друзі мої! Позаяк до тихої гавані нам все одно не прибитись, станьмо на рейді депопадя. Киньте котвиці. Утечемо небезпеки, благаю вас! Дорогий друже, будь ласка, закиньте зонд і оливницю! Треба зміряти глибину. Зондуйте, друже мій, ради Бога! З'ясуймо, чи можна тут пити стоячи, не нахиляючись. У мене вже є якісь здогади.
– Гей, реї геть! (гукнув лоцман). Реї геть! Руку на фал! Талі відведи! Фаль топенанта! Вітрила бережи! Галси нижче, нижче, гей! Реї спусти! Ріж носом воду! Витягни румпель! Лягай у дрейф!
– Де ми? (сказав Пантагрюель). Боже, Спасителю наш, рятуй!
– Лягай у дрейф! (гукнув Жаме Брає, старший лоцман). Лягай у дрейф! Кожен про свою душу думай і молись, надія тільки на чудо!
– Дамо (сказав Панурґ) якусь гарну і врочисту обітницю! Леле, леле, лелечки, бу-бу, бе-бе-бе, бу-бу-бу! Горенько, горечко! Пошлемо когось із нас на прощу! Авжеж, скинемося по кілька ліарів, авжеж!
– Гей, туди, туди (сказав брат Жан), сто чортів вам у печінку! На штирборт! Лягай у дрейф, святі всі при нас! Витягни румпель, гей! У дрейф, у дрейф! Вип'ємо, абощо! Тільки найкращого, щоб і смакувало і живіт гладило! Гей, кок, чуєте? Зметикуйте, упорайте! Все одно у вас полетить воно к бісовій матері. Гей, пахолку! Таргань сюди моє блювотне! (Так він свій Требник узивав). Стривайте! Корки геть, мій друже, ось так! Господи, твоя воля! Ну й град, ну й блискавка! Гей ви там, нагорі! Тримайтесь, будь ласка! Коли у вас День Усіх Святих? По-моєму, у нас не день, а ніч, і не Всіх Святих, а всіх чортів.
– Падку мій! (сказав Панурґ). Брат Жан свою душу даремно занапащає! Якого щирого друзяку я втрачаю! Леле, лишечко, що година, то й новий клопіт! Від Сцілли ми йдемо до Харибди. Горенько, я тону! Confiteor! Одне тільки слово духівниці! Пане добувачу квінтесенції, друже мій, мій Ахате! Ксеномане, мій маєточку! Гай-гай, я тону, дві слові духівниці. Ось тут, на цьому коцику.
Розділ XXI
Хвища триває і півслівця про духівниці, на морі складені
– Складати духівницю (сказав Епістемон) у таку годину, коли нам доводиться що є сили моцуватися, аби допомогти команді уникнути розбиття, справа, по-моєму, недоречна і програшна і нагадує мені легіонерів і миньйонів Цезаря, які до Галлії з ним упавши, заходилися складати заповіти з приписками, нарікали на недолю й оплакували розлуку з жінками і римськими друзями, а тим часом треба було взятися до зброї і розбити вщент Аріовіста, свого ворога. Це дурниця, гідна очкура, який перекинув на ниві воза і замість підігнати воляк і власноруч витягти колеса, почав благати Геркулеса. На кий біс вам тут тестамент? Адже у нас або пан або пропав. Як ми з біди вирвемось, він нам ні до чого. Заповіт набирає чинности лише тоді, як заповідач сконав. Якщо ж ми втонемо, то й він же стане потопельником. Хто ж передасть духівницю душоприказникові?
– Якась добра хвиля (відповів Панурґ) викине його на берег, мов Одисея, а царева донька, ідучи за години гуляти, знайде його і стане сумлінною виконавицею моєї останньої волі: зведе мені в березі пишний гробівець, не согірший за той, який Дідона звела мужу своєму Сихею; Еней – Деїфобу, на Троянському березі, біля Рети; Андромаха – Гектору, в городі Бутроті; Арістотель – Гермію і Евбулу; атенці – поетові Еврипіду; римляни – Друзу в Германії й Олександру Северу, своєму імператору, в Галлії; Арівропластіс – Каллакохросу; Ксенокріт – Лісидіці; Тимар – синові своєму Телевтагору; Евполід і Аристодіка – синові своєму Теотиму; Онест – Тимоклу; Каллімах – Сополіду, синові Діокліда; Катулл – своєму братові; Статій – своєму батькові, а Жермен де Брі – Ерве, бретонському морехідцеві.
– Ти мариш (сказав брат Жан). Підсоби нам, п'ятсот мільйонів чортів тебе візьми, підсоби, шанкр тобі у вуса, півтора ліктя пранцюватих чиряків тобі на плюндри і на нову матню! Адже наш корабель зазнає аварії! Господи, хіба ми можемо взяти його на буксир? Тут усі морські біси зібрались! Ні, хай мене чорти візьмуть, та тільки нам не виграмолитись!
Аж це почувся вигук Пантагрюеля, він такий побожний зробився і гукав товстим голосом:
– Боже, спаси нас! Гинемо! А втім, хай буде не по нашому бажанню, а дійся твоя свята воля!
– Бог (сказав Панурґ) і Пречиста Діва при нас! Лишенько, тону! Бе-бе-бе, бу-бе-бе, бу-бу! In manus! Господи милосердний! Пошли мені якогось дельфіна, щоб він переніс мене на суходіл, як малого Аріона! Я гарно заграю на арфу, як вона ще вціліла.
– Чорт мене бери! – сказав брат Жан.
– З нами Бог! (промурмотав Панурґ крізь зуби).
– …якщо я зараз не злізу і не доведу тобі навіч, що твої яйця теліпаються на заду орогаченого, рогоносного і знероженого теляти! Му-у, му-у, му-у! Іди нам сюди підсобити, ревучий бугаяко, тридцять мільйонів чортів тобі в пельку! Ідеш ти чи ні, тюленю? Тьху, який гидкий квисля!
– Від вас тільки це й чуєш!
– А ну, подайте сюди моє любе блювотне – зараз я його проти шерсті погладжу, почитаю з кінця. Beatus vir qui non abiit[424]424
Блаженний чоловік, що не ходить на раду безбожних (латин. – Псалтир, 1, 1).
[Закрыть]. Я напам'ять це знаю. Звернімося до житія святителя Миколая:
Хуртовиною звали в колежі Монтегю одного великого шмагателя бурсаків. Якщо ці любителі сікти бідолашних дітей, невинних бурсаків, засуджені на вічну муку, то він, уже напевне, висить зараз на колесі Іксіона і парить різкою куцого песика, щоб він крутив його швидше; якщо ж за сіканку невиняток вихователям дарується вічне блаженство, то, мабуть, він зараз найвище…
Розділ XXII
Кінець хуртовини
– Земля, земля! (гукнув Пантагрюель). Я бачу землю! Хлопці, не журись! Ми недалеко від пристані. Я бачу, небо на півночі яснить. Сироко відчуваєте?
– Вище носа, хлопці (сказав лоцман), вітер переліг! До великої стеньги! Веселіше, веселіше! До драбинок грот-щогли! Кодолу на кабестан! Крути, крути, крути! Руку на фал! Веселіше, веселіше, веселіше! Поверни румпель! Міцніше линву тримай! Готуй саниці! Готуй шкоти! Готуй буліні! Сади галси на бакборті! Румпель на вітер! Тягни шкот штирборту, сучий ти сину!
– Ось тепер, хлопче, принаймні, ти знаєш (сказав брат Жан), ким була твоя матір.
– Іти бейдевінд! Під усіма вітрилами! Румпель нагору!
– Єсть нагору (відповів матрос).
– Ріж навпростець! Провою на рейд! Гей, кренгельси! Поставити ліселі! Веселіше, веселіше!
– Добре сказано і продумано (сказав брат Жан). Нумо, нумо, нумо, хлопці, живо! Так! Веселіше! Веселіше!
– На штирборт!
– Добре сказано і продумано. Хуртовина, здається, перебуяла і вщухає. Слава тобі, Господи! Чорти від нас відстали.
– Попускай!
– Сказано влучно і капітально! Попускай, попускай! Душко Понократе! На Бога, сюди, бравий бахуре! Хто-хто, а цей блудодій як настругає, то тільки хлопчиків! Соколику Евстене! До бізані!
– Веселіше, веселіше!
– Добре сказано! Веселіше, веселіше! На Бога, веселіше!
– Нам боятися уже не випада, бо сьогодні Коляда, Коляда, Коляда!
– Цей келевм[426]426
Келевм – команда-облік (грекою).
[Закрыть] (сказав Епістемон), ще й як до речі і мені до вподоби, бо нині і справді Різдво.
– Веселіше, веселіше! Молодці!
– О (гукнув Епістемон), наказую вам усім сподіватися! Праворуч оно сяє Кастор.
– Бе-бе-бе, бу-бу (сказав Панурґ). Боюсь, що це не зірка Кастор, а діптянка Гелена.
– По-справжньому (озвався Епістемон), це Міксархатеґ, аргівське її найменування, гадаю, тобі більше сподобається. Гей, гей, я бачу землю, бачу пристань, бачу стовковисько людей на пришибі. Бачу вогні маякові!
– Гей, гей! (гукнув лоцман). Обійти мол і рифи!
– Єсть обійти, – відповіли матроси.
– Добре йдемо (сказав лоцман), та й сторожовики вже на підході. Вип'ємо за вчасну допомогу!
– Святий Іване (сказав Панурґ), як же влучно сказано! Золотії слова!
– Му-му-му (сказав брат Жан), якщо ти дмухнеш бодай краплю, то хай чорт тебе дмухне. Чуєш ти, шкуро чортова! Ось вам, стерничий, повний келих найдобірнішого! Гей, Гімнасте! Принеси глеки і вужини, чи то пак, вудженини! Та гляди, не спіткнись!
– Мужайтесь (гукнув Пантагрюель), мужайтесь, хлопці! Покажімо, які ми зухи! Гляньте, до нас чаляться уже два човни, три галери, п'ять шипів, вісім каперів, чотири гондоли і шість фрегатів, – добрі люди посилають їх нам на підмогу з поблизького острова. Але хто цей Укалеґон, який розпустив ґавру і рве на собі волосся? Хіба я не тримаю щоглу міцніше і рівніше, ніж двісті кодол?
– Це (відповів брат Жан) бідаха Панурґ. У нього заяча пропасниця. Поп'яну він завжди ловить дрижаки.
– Якщо (сказав Пантагрюель) острах узяв його лише під час цього страшного борвію і грізної хуртовини, а в усіх житейських пригодах він по-молодецькому поводиться, це ні на волос не уймає моєї шани до нього. Подібно як постійний ляк – супутник мурмил і легкодухів (а такий був Агамемнон, сорому наївшись від Ахілла, який побачив у нього собаче око й оленяче серце), так само небоязкість свідчить про туподумство, а то й про цілковитий нерозум. Я не думаю, що після богохульби найстрашніше – це смерть. Я не збираюся Сократа й академіків переспорювати: смерть сама по собі не зло, смерти нема чого боятися. Але смерть за кораблетрощі – це все-таки страшно і ще й як страшно! Недарма Гомер казав, що загибель на морі болісна, нестерпна і неприродна. Еней під час бурі, що заскочила його флотилію біля Сицилії, шкодував, що не впав від руки моцака Діомеда, і казав, що двічі, тричі щасливіші ті, хто загинув на пожарі Трої. Але ж із нас ніхто не втонув. Хай буде хвален Бог, наш Спаситель, во віки віків! Ось тільки судна наші добряче пошарпало. Дарма, полагодимо! Глядіть, на мілину не наскочте!
Розділ XXIII
Як після бурі Панурґ знов душкою зробився
– Го, го! (закричав Панурґ). Усе гаразд. Буря минула. Будь ласка, дозвольте мені першим зійти. Мене чекають дуже важливі справи. Може, вам ще чимось підсобити? Ага, от я цю линву скручу. Зваги у мене подостатком. Страху я майже не відаю. Давайте, давайте, мій друже! Ні, ні, ми не страшкові діти. Хоча, признаюсь, як від прови до корми цей дев'ятий вал бухнув, я трохи тріпнувся.
– Вітрила згорнуть!
– Слушно, слушно! Як, брате Жане, ви вакуєте? Хіба час оце пити? Хто його знає, ачей катюга святого Мартина нову хуртовину на нас нашле? Може, ще вам чимось підсобити? А, хай мене! Я вже тепер каюсь, та пізно: чому я не тримався вчення тих добрих любомудрів, за якими гуляти узмор'ям і пливти біля берега – так само спокійно і втішно, як іти пішки, коня за вуздечку ведучи! Го-го-го! Далебі, все добре. Не підсобити вам ще чимось? Давайте, давайте! Як чорт не перебаранчить, я чудово впораюсь.
Епістемон уже встиг, ванти перетягаючи, обдерти й скривавити руку, послухавши мову Пантагрюеля, він сказав:
– Бачте, сеньйоре, хуртовина перепудила і наполохала не лише Панурґа, а й мене. Ну і що ж? Я зі шкури рвався. Гадаю, що смерть фатальна і неминуча штука, але від святої волі Бога залежить, коли нам і якою смертю помирати. Тим-то треба до нього апелювати, звертатися, кликати його, просити, молити. Але самої молитви недостатньо: ми повинні теж докладати усіх своїх зусиль і здібностей і, як каже Святий посланник, сотрудничати з ним. А знаєте, що сказав консул Гай Фламіній, коли вскочив у Ганнібалові лабети і його оточили в Перуджі, біля Тразименського озера? «Діти мої (сказав він жолдакам), не сподівайтеся вирватися звідси коштом молінь і обітниць богам. Нас може порятувати наша потуга і звага, нам треба мечем прокласти собі дорогу серед ворогів». Так само Саллюстій наводить слова Марка Порція Катона про те, що помочі богів домагаються не марними обітницями і не жіноцьким голосінням. Чуванням, працею, надсилою – ось чим досягається бажаний і щасливий будь-якої справи вислід. Якщо в нужді і притузі людина бариться, мнеться і лінується, марно їй бити поклони богам: вона їх знемило-сердила і прогнівила.
– Хай дідько мене візьме… – почав був брат Жан.
– Мене вже він наполовину взяв, – увернув Панурґ.
– …та тільки сеїнський виноград був би обскубаний і сплюндрований, якби я з молитовником у руках виспівував Contra hostium insidias[427]427
Проти вражої навали (латин.).
[Закрыть] вкупі з усіма опрочими чортами ченцями, а не вийшов із поперечиною відбивати виноградник від лернейських грабіжників.
– Крива вивезе! (сказав Панурґ). Усе йде як по маслу. Ось тільки брат Жан вакує. Його треба звати брат Жан Дармобит, він дивиться, як я хребтоношу і цьому поштивцю підсобляю. Пане перший матросе! Пане старшино! Перепрошую. Тільки дві слові! Які завгрубшки мостовини на нашому судні?
– Не бійтеся (сказав лоцман), у два добрих пальці.
– Ісусехристе (сказав Панурґ). Виходить, ми були повсякчас за два пальці від смерти. То це що, одні з дев'яти радощів шлюбного життя? Атож, пане старшино, ви чините слушно, що вимірюєте небезпеку ліктями страху. А от мені страх зовсім чужий, мене звати Гійом Небоюн. Хоробросте в мене на сімох, та не півнячого запалу, а лев'ячої зваги, безстрашшя вбивці. І я нічогісінько не боюся, окрім безголов'я.
Розділ XXIV
Як брат Жан заявив, що Панурґ трусився під час хуртовини даремно
– Здорові були, панове (сказав Панурґ), доброго здоров'я всім. Як дужі? Дяка Богові. А ви? Ласкаво просимо, будь ласка! Зійдімо на берег. Гей, веслярі, подайте трап! Човника ближче! Чи можу вам ще чимось підсобити? Я добре погрів чуба, працював, як чотири воли, і зголоднів, наче вовк. А місця тут гарні і люди славні. Хлопці! Підсобки вам не треба? Не шкодуйте, ради Бога, мого поту. Адама, сиріч чоловіка, створено, щоб порав землю і працював, як створено птаха, щоб літав. Господь побажав, чуєте, щоб у поту лиця ми їли свій хліб, а не били байдики, як оці чернецькі книші, брат Жан, який цмулить вино і зі страху конає. Хороша година. Лише нині до мене дійшло, яка слушна і мудра була відповідь шляхетного філософа Анахарсиса, – коли його спитали, який корабель, на його думку, найнадійніший, він відповів: «Той, що стоїть у порту».
– Це що! (сказав Пантагрюель). А ось коли йому задали питання, кого більше: мертвих чи живих, він і собі спитав: «А куди ви відносите тих, хто в морі плаває?» Так він тонко натякнув, що на тих, хто в морі плаває, чигає смертельна небезпека і вони повсякчас між життям і смертю. Так само Порцій Катон казав, що він пошкодував би про три речі: якби повірив таємницю жінці, якби бодай один день прогуляв і якби поїхав морем туди, куди можна добратися сухопутком.
– Чесною моєю рясою присягаюсь (сказав Панурґу брат Жан), бахурястий мій друже, злякався ти під час хуртовини даремно, бо потонути тобі не суджено. Тебе вже напевне на шибеницю почеплять або залюбки підсмажать, як мученика за віру. Сеньйоре, вам треба плаща від дощу? На вовках і борсуках вам не потрібні. Веліть оббілувати Панурґа і вкрийтесь його шкурою. Тільки, на Бога, не підходьте до вогню й обминайте кузні. Шкура у вас миттю зотліє, зате дощу і снігу не побоїться, і граду теж. Ба навіть як ви у воду в такому плащі шубовснете, ви не промокнете. Спорудіть з Панурґової шкури зимові чоботи, води вони не пропустять. Зробіть з неї пузирі, аби хлопчики плавати вчились, – спосіб цілком безпечний.
– Ця шкура (сказав Пантагрюель) щось на зразок венериного волоса: ця рослина ніколи не мокне і не вільгне; у воді скільки завгодно тримайте, а сухою зостанеться. Неспроста вона називається adiantos.[428]428
Непромокальний (грецьк.).
[Закрыть]
– Панурґ, друже мій (сказав брат Жан), прошу тебе, не бійся води. Твоє життя забере інша стихія.
– Воно то так (відповів Панурґ), та тільки кухарі у чортів іноді замріються і дають маху, зчаста варять те, що надавалося до печені, достоту як наші тутешні кухарі, що шпікують куріпок, припутнів і сиваків, збираючись не інакше, як смажити. Буває, що вони куріпок із капустою варять, припутнів із пором, а сиваків із ріпою.
Послухайте, любі друзі, перед усією чесною компанією признаюся: під капеллою на честь святителя Миколая між Кандом і Монсоро я мав на увазі капельницю, з якої капатиме рожева водичка, і там уже, правда, ні бичок, ні корівка не стануть водиться – кругом суцільна водиця.
– Оце то (сказав Евстен) пройда! Пройда над пройдами! Недарма ломбардське прислів'я мовить: Passato el pericolo, gabato el santo.[429]429
Небезпека позаду – святий з посади (італ.).
[Закрыть]
Розділ XXV
Як по хуртовині Пантаґрюель на Острів макреонів висів
Та ось ми ввійшли в порт острова, що називався Островом макреонів. Добрі люди островики зустріли нас чесно. Старий макробій[430]430
Макробій – довгожитель (грекою).
[Закрыть] (себто по-їхньому метр ешевен[431]431
Ешевен – старійшина (франц.).
[Закрыть]) хотів був повести Пантаґрюеля до міської ратуші, аби він там як слід відпочив і підживився. Але той не побажав піти з пришибу, перш ніж усі його люди на берег не висядуть. Коли всі зібрались, він звелів переодягтися, а потім виладувати на землю всі корабельні припаси, аби курити на всі заставки. Так усе й зробили. Скільки вже там пили-їли, Бог його знає. Островики і собі понаносили всякої харчі. Пантаґрюелісти віть за віть віддали. А втім, їхній конт був трохи ушкоджений від бурі. Після бенкету Пантаґрюель попросив кожного закасати рукави і направити шкоду, і таку роботу одразу розпочато залюбки.
Ремонт кораблів труднощів не становив, бо макреони були наголо теслярі і такі майстри, яких можна бачити хіба що у венецькому арсеналі. Людність цього великого острова заселила три гавані і десять парафій, а решта поверхні, вкрита корабельним лісом, була пустельна, як Арденни.
На наше прохання старий макробій показав нам усі славні пам'ятки острівні. І ось у темній і пустельній пущі постало перед нами множество старезних, поруйнованих храмів, множество обелісків, пірамід, давезних монументів і гробівців із ріжними написами та епітафіями. Одні були написані ієрогліфами, інші йонійським наріччям, решта – язиками арабським, агарянським, слов'янським тощо. Епістемон, людина цікава, деякі з них списав. Панурґ тим часом сказав братові Жану:
– Це Острів макреонів. Макреон грекою означає старий, людину, якій чимало літ.
– Як же мені бути? (сказав брат Жан). На свій кшталт повернути? Мене ж тут не було, як цей острів так охрестили.
– До речі (відповів Панурґ), я гадаю, що звідси випала назва макрель, тобто зводня. А хто у нас свашкує, як не баби, бо молодь, та блудить. Десь найпевніш, цей острів Макрель, модло і прототип паризійського. Ходімо ловити устриць!
Старий макробій спитав по-йонійському Пантаґрюеля, як вони домудрувалися і схистилися до гавані прибитися саме сьогодні, коли такий вітрюган стругав, а море так грізно шпувало? Пантагрюель йому відповів, що Спаситель світу почув палкі і щирі благання моряків, які не для зиску мандрують і жодного краму з собою не везуть. А в море їх поманула вийти звичайна цікавість одвідати, послухати, побачити і зрозуміти оракула Бакбук і дістати від Сулії відповідь на делікатні запитання, виниклі в декого з їхньої команди. Хай там як, а набідувалися вони чимало і ледве не втонули. Відтак Пантагрюель і собі спитав у старого макробія, чим пояснити цей моторошний ураган і чи не лютують такі хуртовини на навколишніх морях, як це спостерігається в Океанному морі: у протоці Святого Маттея і в Момюсоні, і в морі Середземному: в Саталійській пучині, в Монтарджентано, Пйомбіно, біля рогу Малея в Лаконії, в Гібралтарській протоці, біля Месинської протоки тощо.
