Текст книги "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Автор книги: Франсуа Рабле

Розділ XLIII
Як саме Бакбук Панурґа вбрала щоб він почув слово Сулії

Після всіх цих промов і дегустацій Бакбук спитала:

– Хто з вас бажає почути слово Біж-Сулії?

– Я (сказав Панурґ), ваша маленька і покірна лійка.

– Друже мій (сказала вона), я даю вам лише одну пораду: як підступите до оракула, намагайтеся слухати його одним вухом.

– У нас (сказав брат Жан) вино буває одновухе.

Відтак жриця накинула на Панурґа балахон, начолила гарну білу шапочку, начепила йому Гіппократів рукав[518]518
  Гіппократів рукав – цідилка в аптекарів.


[Закрыть], на кінці якого теліпалися китичкою три шпильки, на руки наділа два старих гульфики, підперезала його зв'язаними докупи козицями, тричі вимила йому обличчя водою з водограю, кинула просто в лице жменю борошна, ввіткнула три півнячі пера з правого боку гіппократового рукава і змусила Панурґа десять разів обійти кругом водограю, зробити три легенькі стрибки і сім разів сісти задом на підлогу, а сама під той час творила якісь закляття етруською мовою і щось вичитувала з ритуальної книги, яку ніс перед нею її містагог.[519]519
  Містагог – втаємничений (грекою).


[Закрыть]

Коротше, я гадаю, що ні Нума Помлілій, другий цар римський, ні церити Етрурії, ні святий верховода юдейський не робили таких церемоній та антимоній, як я бачив того дня, зарівно як і мемфіські жерці Апіса в Єгипті, евбейці з Рамнунта Рамнузійського, жерці Юпітера Аммона і жерці Феронії не відправляли таких служб, які я споглядав там.

Убравши отак Панурґа, Бакбук повела його від нас праворуч, через золоті двері, за межі храму, в округлу капличку, складену з іскристих прозірчастих самоцвітів, такої прозорости, що соняшне світло, просмикуючись крізь вилім у скелі, що прикривала головний неф, щедрою повінню вливалося до цієї каплички, безвіконної і глухої, аж здавалося, ніби воно зроджувалося там же, а не прибувало зокола. Змурована ця капличка була так напрочуд гарно, як святиня у Равенні чи в Єгипті, на острові Хемнії. Треба додати, що зведена була округла ця капличка надзвичайно симетрично, і поперечник її дорівнював висоті склепіння.

Посеред каплички бив водограй із кращого алебастру, семигранної форми, дуже тонкої роботи, з цілою системою хлипавок, вода була така прозора, як, мабуть, колись водна стихія в первісному своєму стані, і там стояла напівзатоплена Сулія, з кришталевими стінками й овальної форми; ось тільки черевце її випиналося більше, ніж це допускала така форма.

Розділ XLIV
Як верховна жриця Бакбук підвела Панурґа до Біж-Сулії

Тут Бакбук, шляхетна жриця, змусила Панурґа вклякнути і поцілувати цямрину водограю, а потім устати і протанцювати довкола нього три ітимба[520]520
  Ітимб – вакхічний танок (грекою).


[Закрыть]. Відтак звеліла Панурґу сісти між двох уже припасених стільців, просто на підлогу. Після чого розгорнула обрядову свою книгу і, нашіптуючи йому на ліве вухо, наказала проспівати таку пісню виноградарів:

 
О Суліє,
Така загадкова,
Повна надій!
Я зрозумію,
Тебе готовий
Слухать як стій.
Ти мені словом відкрий
Шлях весь життєвий мій.
В Індію рушивши в бій,
Це в твій божистий напій
Бахус зволив налити,
В боки замкнувши круті,
Мудрість цілого світу.
З ним нас минуть у житті
Фальш, брех і злоба несита.
Ной впав в хмільнім забутті,
Впившись вином смаковитим.
Промов же слова ті святі,
Врятуй у біді моїй,
Молю тебе знову і знову
Почуть мою мрію.
О Суліє,
Така загадкова,
Повна надій!
Я зрозумію,
Тебе готовий
Слухать як стій.
 

Коли пісня закінчилася, Бакбук щось кинула у водограй, і вода заклекотіла, як у великому бергейському казані на свято пірначів. Панурґ мовчки слухав одним вухом, Бакбук і досі клячала, як і він, аж це у священній Сулії почувся відголос, як від бджіл, народжених із тіла бузимка, убитого й розчиненого за Арістеєвим способом, або ж від стріли, з арбалета кинутої, або ж від раптової літньої зливи. І тоді пролунало слово: Триньк.

– Присяйбогу (гукнув Панурґ), вона розбилась або ж принаймні тріснула! Так у нас розмовляють кришталеві пляшки, як від вогню лопають.

На ці слова Бакбук звелася на рівні і, взявши лагідно Панурґа під руку, сказала:

– Друже, подякуйте небесам, як годиться: ви ж одразу почули слово Біж-Сулії, та ще таке веселе, таке мудре, таке щире, якого я від неї не чула за всі відправи у пресвятого її оракула. Встаньте, ми з вами підемо і розгорнемо відповідний розділ, в ґлосах якого це гарне слово тлумачиться.

– Будь ласка (сказав Панурґ), я собі не ворог. Скажіть, де ця книга? Покажіть мені, де цей розділ? Погляньмо хутчій на цю саму веселу ґлосу.

Розділ XLV
Як Бакбук слово Сулії витлумачила

Бакбук кинула щось у водограй, і булькотіння води нараз ущухло, провела Панурґа до головного храму, посеред якого джерелився вічний живець. Там вона дістала грубеньку книгу у срібній оправі розміром з півдюйма або ж із четверту книгу Сентенцій і, опустивши її у водограй, сказала:

– Ваші філософи, казнодії і вчені частують ваші вуха гарними словесами, а ми вкидаємо наші настанови кожному до рота. Ось чому я не кажу: «Прочитайте цей розділ, прогляньте цю глосу», а кажу: «Спробуйте цей розділ, спожийте ось оцю чудову глосу». Колись давній юдейський пророк з'їв цілу книгу і пошився в ученого аж до зубів – а ви, як цю книгу вип'єте, вискочите на вченого аж до печінки. Нумо, розімкніть щелепи!

Щойно Панурґ роззявив вершу, як Бакбук узяла свою срібну книгу; ми думали, що це й справді книга, бо виглядала таким собі Требником, проте це був Требник, потрібний для тамування спраги, тобто була найсправжнісінька пляшка фалернського, і Бакбук веліла Панурґу смикнути її цівкою.

– Оце (сказав Панурґ) знакомитий розділ, найвірнісінька ґлоса! І це все, що хотіла сказати преблагословенна Сулія?

– Все (відповіла Бакбук), бо триньк – слово всеоракульне і всім народам зрозуміле й означає воно: Пий! Ви там у себе доводите, що сак слово спільне для всіх язиків і всі народи з однаковим правом і підставою його вживають. Справді, Езоп у своїй притчі мовить, що люди народжуються з мішком на спині, що смертним судилося поневірятися і з довгою рукою ходити. У всьому цьому світі нема могутнього царя, який міг би обійтися без іншої людини, нема такого гордого злидаря, який міг би обійтись без багача, хай це сам філософ Гіппій, тімаха на всі руки. Проте важче обійтися без напою, ніж без мішка. Ми тут поділяємо ту думку, що людині притаманно не сміятися, а пити. І не просто пити, пити все поспіль, так уміють і тварини, ні, я розумію добре холодне винце. Затямте, друзі: вино нас робить богами, воно має найвагоміші докази і найдосконаліший пророчий хист. Ваші академіки, доводячи, що слово вино, грекою οίνοσ, походить від vis, що означає – сила, потуга, тільки підтверджують мою думку, бо вину дано владу наповнювати душу істиною, знанням і любомудрієм. Як ви зважили на те, що йонійськими літерами написано на храмових дверях, то вам має бути розумно, що істина в вині. Біж-Сулія вас до цього і схиляє, а тепер ви самі бачите її правоту.

– Краще (сказав Пантагрюель) за цю вельмиповажану жрицю не скажеш. Адже і я казав вам те саме, коли ви вперше про це зі мною заговорили. Ну що ж, триньк! Що підказує вам серце, вакхічним сп'янінням зігріте?

– Тринькнемо, – сказав Панурґ.

 
О добрий Бахус! Це до тебе
Я тринькну чарочку як треба.
Вона не спить, го-го, га-га,
Невдовзі зробиться туга,
Хай непорадна й невеличка,
Зате на рість багата тичка.
Я вірю, що кінець кінцем
Удома стану я вітцем,
Що шлюб візьму я неодмінно,
Що трапиться мені дружина,
З якою я навперебій
Вступатиму в любовний бій.
Провиджу я, що до упаду
Зрошатиму мою розсаду,
Знов поратиму нивку ту ж,
Бо буду я взірцевий муж.
Гукатиму всякчас над нею:
Хвала тобі, о Гіменею!
Вітайте ж наших молодят!
Я ладен, брате Жане, дать
Присягу всім, хто побажає,
Що цей оракул посідає
Пророчим непохибним даром.
 

Розділ XLVI
Як Панурґ та інші в поетичному натхненні завіршували

– Ти що (сказав брат Жан) зцапів чи причинний? Дивіться, як він запінився! Чуєте, як він римує? Далебі, він безумніший за безум! Очі пустив під лоба, достоту здохла коза. Чи не краще йому піти геть? Посрати десь у застумі? Поїсти собачого зілля, щоб пронесло? А то чернецьким робом застромити в рота руку по лікоть для кендюха полекші? Знаєте, біда біду гонить.

Аж це нагнав брата Жана Пантагрюель:

 
Лиш Бахусовим підхилившись чарам,
На волю лиш віддавшись п'яним марам,
Зробився він завзятим співаком.
Бо хто без краю
І без загаю
Вино кружає
Та ще й душком,
Кричить, співає
І розпускає
Брехню кругом,
То за столом
Він язиком
Всіх забиває.
Та бачачи, яким пала він жаром,
Хоть ви його і звете пияком,
Брать на глузи його було б гріхом.
 

– Як? (сказав брат Жан). Ви теж римуєте? Присяйбогу, ми всі набрались повні. Подививсь би тепер на нас Ґарґантюа! Бігме, не знаю, римувати мені й собі чи не римувати. Я чоловік темний, але ж усі на римування з'їхали! Іваном Предтечею свідчусь, на віршомаза я закривлюсь не згірш від усякого. А як невлад, то даруйте.

 
О Боже! Просту воду
Вином зробив ти вмить.
Дай, щоб мій зад народу
Ліхтар міг замінить.
 

Після нього знов озвався Панурґ:

 
Самої Пітії триніг
Вовіки б дать і то не зміг
Мудрішого за цей відказ,
Щоб так усіх уразив нас.
Не в Дельфах мав би він родиться,
А тут споруджений в каплиці.
Коли б Плутарх, подібно нам,
Явився тринькнути в цей храм,
Не засумнився б він ніяк,
Чому оракул став німак,
Німіший за саму рибину.
А ось яка цьому причина:
Триніг пророчий назавжди
Із Дельф принесено сюди.
Він тут стоїть, він дух пророчий.
І вбити Атеней нам хоче,
Що цей триніг – то Сулія
З вином предивним, бачу я,
Бо істина таки в вині.
Від неї й мовлено мені.
Яка нас жде будучина,
Відкрила найвірніш вона,
Оця Божественна Плящина.
От, брате Жане, в цю хвилину
Спитав би ти, поки ми тут,
І щоб самому все почуть,
У трисмегістовської[521]521
  Трисмегістовський – тричінайбільший (грекою).


[Закрыть] Пляшки,
А це ж тобі овсі не важко,
Чи треба нам тебе женити.
А щоб її не прогнівити
Нецеремонністю такою,
Посип скоріш фонтан мукою.
 

На це брат Жан спересердя відповів:

 
Клянуся ботою малою
Святого Бенуа, що вмить
Посвідчить кожен мій сусід,
Що я покірно і безгласо
Радніше скину свою рясу.
Піду бурлакою із хати,
Ніж дамся жінці попихати.
Женитися? Ото охота!
Загрузнуть в баб'ячім болоті!
Під боком мать це ластів'я?
То як же зможу тоді я
До Цезаря і до Помпея
Піднестись звагою своєю?
Та шлюб мені – страшна кормига.
 

Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:

 
То знай, безсовісний латрига,
Що підеш ти в смолі кипіть,
А я в раю, як самоцвіт,
Сіятиму в красі усій
Й на тебе звідти, блудодій,
Мочитимусь. От буде сцена.
А втім є інша думка в мене:
Поки чортів'я попід руки
Тягтимуть грішного на муки,
А що як дама Прозерпіна
Своє охітне око спине
На тому, що в твоїй матні.
І бачиться тепер мені,
Як ця розвогнена жага
На закоханців вже чига,
Як вас Амур у шал уверг,
Як ти береш її під верх.
Невже тоді, признайсь, синок,
Не побіжить в якийсь шинок
Принести випити вина
На загад твій сам Сатана?
І пляшку ти не вип'єш махом
За ту, що тішиться з монахом?
 

– Пішов ти, дурню старий (сказав брат Жан), к бісу! Не стану я більше римувати, рима кісткою мені в горлі стоїть. Побалакаймо про те, як нам віддячитися.

Розділ XLVII
Як, попрощавшись з Бакбук, ми оракул Сулії покинули

– Про віддяку (сказала Бабук) не може бути й мови. За нагороду нам буде те, що ви зостанетесь удоволені. Тут під землею, в теренах циркумцентральних, для нас вище благо не в тім, аби брати і приймати, а в тім, аби наділяти і давати, і раді ми не тоді, як багато беремо і від інших приймаємо, як це заведено, мабуть, по ваших сектах, а тоді, як ми багато чим інших наділяємо і багато їм даємо. Я прошу вас про одне: запишіть у цій ритуальній книзі ваші імена і назву вашого краю.

З цим словом вона розгорнула велику гарну книгу, і її містагог записав з нашого голосу, провівши золотим стилетом кілька ліній, проте ніяких письмен після цього не з'явилося.

Тоді Бакбук налила незвичайної своєї води у три міхи і, передаючи їх нам до рук, сказала:

– Ідіть, друзі мої, і хай береже вас ця духовна сфера, центр якої всюди, а кружина ніде, і звана у нас Богом; коли ви вернетесь до себе, то посвідчіть, які величезні скарби і дива дивні криються тут під землею. Адже недарма Церера, шанована всіма за те, що відкрила штуку рільництва, навчила його людей і завдяки винаходу пашні вибавила рід людський від такої грубої поживи, як жолуді, недарма вона так побивалась, що її доньку умкнули в попідземні наші терени, певна річ, передчуваючи, що під землею її дочка виявить більше благ і більше чудес, ніж сотворила нагорі вона сама.

На що звелася у вас штука викликати блискавку і зводити з неба вогонь, колись винайдена мудрим Прометеем? Ви її, напевне, вже втратили; на вашій півкулі вона зникла, тоді як тут, під землею, вона застосовується, як колись. Даремно ви дивуєтесь, побачивши, як перун і вогонь небесний спалюють і спопеляють ваші міста, вам невтямки, від кого, через кого і звідки береться цей катаклізм, як на ваш погляд страхолюдний, а нам звичний і навіть корисний. Філософи ваші нарікають, що все відкрите старожитніми, їм нема чого відкривати, але вони помиляються. Все, що постає перед нашим зором на небі і що ви звете явищами, все, що вам виставляє на очі земна поверхня, все, що таять у собі моря і річки, ніщо проти того, що держать у собі надра земні.

Ось чому титул Підземного Державця майже всіма язиками позначається епітетом, пов'язаним з багатством. Коли добіжать краю й дійдуть до скутку труди й зусилля знайти Бога-Вседержителя, якого єгиптяни називали сокровенним, утаєним, скритим і, цими іменами іменуючи його, молили об'явитись і показатись їм, то Бог, на людські благання зглянувшись, розширить їхні знання і про себе самого і про свої творіння, і в провід дасть добрий ліхтар, бо всі любомудри і давні мудреці, аби щасливо прийти до богопізнання і до мудрости, побажали, щоб їхнім вожаєм був Бог, а сопутцем – людина.

Так перс Зороастр, філософію творячи, взяв у супутники Аримаспа, єгиптянин Гермес Трисмегіст обрав Ескулапа, фракієць Орфей – Мусея, троянець Аглаофем – Штагора, атенець Платон обрав Діона із Сиракуз Сицилійських, як той помер – Ксенократа, Аполлоній – Дамида.

І ось коли ваші філософи, ведені Богом і супроводжувані якимсь ясним ліхтарем, пильно шукатимуть і досліджуватимуть (як це притаманно людині і як це мають на увазі Геродот і Гомер, називаючи людей альфестами, тобто шукачами і винахідниками), то вони побачать правоту мудреця Талеса, який на запитання Амазиса, царя єгипетського, що на світі найрозумніше, відповів: «Час», бо тільки час відкривав і відкриватиме все сокровенне, і ось чому стародавні називали Сатурна, тобто Час, батьком Істини, а Істину – дочкою Часу. І ось так філософи зрозуміють, що всі їхні знання, так само як і знання їхніх попередників, це зникома частка того, що є і чого вони ще не знають.

З цих трьох міхів, що я вам оце вручаю, ви почерпнете розуміння і пізнання, бо недаром мовить прислів'я: 3 пазура знати лева. У міру розрідження налитої в них води, яке відбувається під впливом теплоти небесних тіл і жароти солоного моря, а також природного перетворення елементів, там утворюється дуже цілюще повітря, і це буде для вас ясний, тихий і похожий вітер, бо вітер є не що інше, як мариво. З цим ходовим вітром ви прямою путею, якщо не побажаєте десь зупинитись, доберетесь до порту Олон у Тальмондуа; ось тільки не забувайте надувати вітрила через це золоте піддувало, до міхів такою собі жоломійкою приторочене, тоді вітру стане аж до краю вашої нинішньої подорожі, приємної і безпечної, від хуртовини захищеної. Хуртовини не бійтесь і не думайте, що вона виникає і походить від вітру, навпаки, сам вітер походить від хуртовини, що здіймається з дна морського. І не думайте, що дощ від слаботи здержливих сил небесних і ваготи навислого хмаровиння; дощ викликають підземні терени, так само як під дією небесних тіл він непомітно підноситься знизу вгору, – це свідкує царствений Пророк, співаючи, що хлань тягне до себе хлань. З трьох міхів два налиті водою, про яку я вже вам казала, а третій витягнутий з криниці індійських мудреців, іменованої бочкою брахманів.

До того ж, ви побачите, що ваші судна обмислені всім, що ще може стати вам у пригоді дорогою назад. Поки ви тут були, я звеліла віддати їх до направи. Отож, друзі мої, пливіть собі веселенько, відвезіть листа цього цареві вашому Ґарґантюа і вклоніться йому від нас, а також усім принцам і всім його дворакам.

Сказавши цеє, верховна жриця вручила нам згорнуту і запечатану грамоту; ми уклінно подякували їй, а потім вона провела нас у прихрамову прозору капличку і запропонувала задати їй скільки завгодно запитань, хай би їх набралося з гору, удвічі вищу за Олімп. Коли ж ми поминули край, усяких утіх повний, край привітний, з такою самою помірною температурою повітря, як у Темпах Тесалійських, зі здоровішим підсонням, ніж у тій частині Єгипту, що до Лівії звернута, щедріший на воду і квітучіший, ніж Темискіра, плодючіший, ніж та частина Тавр, що до Аквілону звернута, ніж острів Гіперборей на морі Юдейському і ніж Калігія на горі Каспії, такий же духмяний, тихий і затишний, як Турень, ми побачили нарешті свої судна в гавані.

КІНЕЦЬ

п'ятій книзі геройських походів да ходів

зацного Пантаґрюеля