Текст книги "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Автор книги: Франсуа Рабле

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 54 страниц)

Розділ XI
Як Пантаґрюель доводив осудність ворожби на костях

– Кинути три кості (сказав Панурґ) – було б куди ліпше і замашніше.

– Ні, – відповів Пантаґрюель. – Таке ворожбитство облудне, незаконне і геть-то неподобне. Ніколи не ворожіть. Богоненавидну книгу Як ворожать на костях скапарив во время оно ворог і триворог, сам сатана в Ахаї, що біля Бури, і перед статуєю Геркулеса Бурського непутив колись, як скрізь непутить і нині, безліч простаків, ловлячи їх у тенета. Ви самі здорові знаєте, як Ґарґантюа, мій отець, заборонив її в усьому своєму королівстві, спалив її, вкупі з гравюрами і дошками, знищив, викорінив і виполов, як дуже небезпечну заразу.

Усе, що я сказав про кості, можна сказати і про паці. Ворожба на пацях теж облуда. І не згадуйте про те, як Тиберій вправно кидав паці до Апонської криниці Геронового оракула. На ці гачки надить лукавий простацтво на його вічну згубу.

І все ж, коли вам так приспічило, хай буде по-вашому: киньте три кості на цьому самому столі. На сторінці, яку ви розгорнете, ми візьмемо вірші відповідно до суми набраних очок. Кості маєте?

– Повний черес, – відповів Панурґ. – Це ж бо бісовий листок, за твердженням, яке дає Мерлін Коккай у книзі другій De рatria Diabolorum. Якщо біс побачить, що при мені нема костей, то це все одно як ніби я не мав би при собі зеленого листка.

Панурґ дістав і кинув кості, і йому випало п'ять, шість, п'ять.

– Всього шістнадцять (сказав Панурґ). Візьмемо на розгорнутій сторінці вірш шістнадцятий. Число мені подобається, я певен, що мене чекає щось гарне. От я врубаюся в купу чортів, як вганяється куля в лаву скраклів або ядро в піхотний батальйон. Присягаюся, бісове кодло: першої шлюбної ночі стільки ж разів я шпокну мою майбутню жінку!

– Я в цьому не сумніваюся (відповів Пантаґрюель). Тільки ця клятьба на одчай душі зовсім даремна. При першому невдалому кидку ці п'ятнадцять очок дістануться противнику. А як до п'ятнадцяти додати ще одне очко, то вийде криша.

– Ага, то це ви (сказав Панурґ) так думаєте? Щоб це такого ляпсусу допустився той зух, якого приставлено чувати в моєму підчерев'ї? Невже ви бачили мене у братстві невдах? Та я зроду, зроду туди ногою не потикався. Звіть мене отцем, звіть братчиком, але не звіть невдахою. Гей, гравці, сюди!

На цім слові принесено книгу Верґілія.

Перш ніж її розгорнути, Панурґ звернувся до Пантагрюеля:

– Серце у мене тіпається, як птах у сильці. Ось звідайте живчика на лівій руці. Судячи з його частоти і наповнення, ви скажете, що на мене гримають на кандидуванні в Сорбонні. Як ви гадаєте: перш ніж ворожити, може, нам викликати Геркулеса і богинь Теніт, які, за чутками, головують у Ворожильній палаті?

– Викликати (заперечив Пантаґрюель) не треба нікого. Розгорніть-но нігтем книгу.

Розділ XII
Як Пантаґрюель визначив, за Верґілієвими віщуваннями, який буде шлюб у Панурґа

Отож, розгорнувши книгу, Панурґ натрапив на такий вірш у шістнадцятому рядку:

 
Nec Deus hunc mensa, Dea пес dignata cubili est.
Як з Богом сидіти йому негоже,
Так і ділити з Богинею ложе.
 

– Отакої (сказав Пантаґрюель). За віршем виходить, що ваша жінка буде хвойда, а ви пошиєтесь у рогоносці.

Богиня, яка до вас неприхильна, – це Мінерва, зух-діва, богиня всесила, перунодержиця, ворогиня рогоносців і перелесників, перелюбниць і розпусниць, які зраджують чоловіків і віддаються іншим. Бог – це Юпітер-громобій.

Бачте, за наукою давніх етрусків, манубії (так називалися вулканічні перуни) постають лише від Мінерви (про це свідчить пожар на кораблях Аякса Оїліда) і від Юпітера, її головного отця. Іншим богам Олімпу кидати огнем-блискавицею зась: тим-то людям вони не такі страшні.

Скажу вам більше, і хай це буде для вас екстракт давезної міфології. Коли титани повстали проти богів, боги спершу збиткувалися зі своїх ворогів і казали, що з такими, як вони, завиграшки і їхні джури впораються. Одначе побачивши, як титани нагромадили гору Оссу на гору Пеліон, а гору Олімп розхитали, аби скинути її аж на шпиль, перепудилися. Тоді Юпітер скликав раду. І на ній постановили, що боги, всі як один, мужньо стануть до оборони. А що битви, як це підказував досвід, не раз програвалися через жінок, які супроводжували військо, то вирішено наразі зігнати з небес до Єгипту і до верхів'їв Нілу усіх безличниць-богинь, перекинених на ласиць, куниць, кажанів, жаб та на іншу живність. Зоставили лише саму Мінерву, щоб вергати перуни вкупі з Юпітером, як богиню наук і війни, поради і чину, богиню оружонароджену, богиню пострах на небі, у повітрі, у морі і на суходолі.

– Хрест мене вбий! (гукнув Панурґ). То це я той Вулкан, про якого сказав поет? Дарма! Я не шкандиба, не фальшивомонетник і не коваль. Трохи щастя, і я матиму жінку таку саму гарненьку і таку саму апетитну, як Венера; тільки що моя жінка не буде ледащицею, як вона, а я рогоносцем, як він. Адже цей капосний Хромолаба перед зібранням усіх богів назвався і домагався утвердити його рогоносцем. Ось чому беріть усе навпаки.

Віщування означає, що жінка моя буде скромниця, цнотливиця і вірниця, а не воїтелька, верхоумка без десятої клепки в голові, вибрудок якогось мозку, як Паллада, а цей хорошунчик Юпітер у мене її не перелюбить і не вмочатиме свій хліб у мою юшку, коли ми навіть за один стіл сядемо.

Зверніть увагу на його походи да славетні ходи. Такого плюгавого бахура, такого мерзосвітнього корд… чи то пак бордельєра світ не бачив. Хтивий мов той кнур. Недарма його на острові Кандії, на горі Дикті, як Агатокл Вавилонянин не бреше, вигодувала льоха. Будь-якого Цапа цапіший. А ще, за чутками, його поїла молоком коза Амалтея. Ахеронтом свідчуся, одного дня це баранище поперло на третю частину світу, на звірів і людей, на ріки і гори: так вийшла Европа. За це збараніння аммонійці звеліли його удати у вигляді збаранілого, рогатого баранища.

Але хто-хто, а я знаю, як уберегтися від цього рогоносця. Я йому не кеп Амфитріон, не бевзь Арґус з сотнею пар окулярів, не страхополох Акрисій, не мрійник Лик, теб'янин, не роззява Агенор, не шмарколиз Асоп, не патлоніг Лікаон, не моня тосканець Корит, не довгань Атлант. Хай хоч сто разів перекидається Лебедем, Бугаєм, Сатиром, Золотом, Зозулею (як це зробив, ґвалтуючи свою сестру Юнону), Орлом, Бараном, Голубом, як учинив, закохавшись у діву Фтію, замешкану в Егіоні, Вогнем, Змієм, ба навіть Блохою, Епікурейськими Атомами, або, з-магістронастральна, шануючи слухи ваші, вторинними інтенціями. Я йому вкручу хвоста. Знаєте, що я з ним зроблю? Трясця його матері! Те саме, що зробив Сатурн зі своїм батьком Ураном (Сенека мені це звістив, а Лактанцій підтвердив); те саме, що зробила Рея з Атисом: відчикрижу з усією калиткою яйця і шерстинки не залишу на розплід. Що-що, а на папу йому зроду вже не вийти, бо testicules non habet.[243]243
  Викладений (латин.).


[Закрыть]

– Годі, годі, мій пахолку (сказав Пантагрюель). Розгорніть удруге.

Випав такий вірш:

 
Membra quatit, gelidusque cot formidine sanguis.
Ось ламають йому кості й тіло,
З жаху вся в жилах кров зціпеніла.
 

– Це знак (сказав Пантагрюель), що жінка битиме вас і в хвіст і в гриву.

– Навпаки (відповів Панурґ), він пророчить, що я їй полатаю боки, як вона мене дістане. Поїздить вона в мене на паличці. А не буде на трапку палички, то хай мене Дідько згламає, як я не згламаю її живцем, як згламав свою Комблет цар лідійський.

– Та ви (сказав Пантагрюель) зух! Геркулес, і той не зважився б з вами зчепитися, як під гарячу руч підскоче. Як мовиться: Жан вартий двох, а Геркулес битися проти двох не хотів.

– А хіба ж я Жан? – спитав Панурґ.

– Ні, ні, – відповів Пантагрюель. – Я мав на увазі гру в трик-трак.

Утретє вийшов йому такий вірш:

 
Faemineo praedae et spoliorum ardebat amore.
І розгорілось жіноче бажання у неї —
Вкрасти і захопити збройні трофеї.
 

– Це свідчення (сказав Пантаґрюель), що жінка вас оббере. Ось на що б'ють усі три віщування: бути вам рогатому, бути вам битому і бути вам обібраному.

– Навпаки (відповів Панурґ), це свідчення, що вона й дух за мною ронитиме. Сатирик, той не брехав, кажучи, що жінці, розпаленій вогнем кохання, іноді хочеться щось украсти у милодана. Вгадайте – що саме? Рукавичку, пряжку – хай пошукає. Дрібничку, якусь цяцьку.

Ось так і маленькі змажки і незгоди, набігаючи між коханцями, стимулюють і підсичують кохання. Ви ж бачили, як гострій іноді молотить по крем'яхах, щоб залізо не тупилося.

Тим-то я певен, що ці три пророкування мені на руку ковінька. Інакше я заапелюю.

– Апеляції (сказав Пантагрюель) присуди Фортуни і Долі не підлягають – так свідчать давні законники і славетний Бальд (L. ult. С. de leg.).[244]244
  Кан(он), Про закони, закон останній (латин.).


[Закрыть]

Річ у тім, що Фортуна не визнає над собою вищої інстанції, куди можна апелювати на неї саму і на її віщування. Тим-то всі, хто їй підвладний, не можуть зберігати недоторканність, як про це ясно проголошується в законі: «претор мовить», параграф останній, про менших».

Розділ XIII
Як Пантаґрюель радив Панурґові передбачити, вдало чи невдало він одружиться, через сновидіння

– Ну, як ворожба за Верґілієм розвела нас урозтіч, спробуймо інший ярміс угадувати.

– Який? (спитав Панурґ).

– Добрий (відповів Пантагрюель), античний і автентичний – сни. Бо, бачачи сни так, як їх описує Гіппократ у книзі Περί ενυπνίων[245]245
  Про сни (грецьк.).


[Закрыть], Платон, Плотин, Ямвлих, Синесій, Арістотель, Ксенофонт, Ґален, Плутарх, Артемідор Дальдійський, Герофіл, Квинт Калабрійський, Теокрит, Пліній, Атеней та інші, душа часто вгадує пришлість.

Доводити це вам докладно навряд чи треба. Ось вам простий приклад: коли діти вимиті, нагодовані й напоєні, вони сплять товстим сном, і ви бачите, як годувальниці любісінько ідуть розважатися, їм воля робити що хотя, бо нема чого сидіти при колисці. Ось так, поки тіло спить, а травлення в усіх куточках завмирає, наша душа, оскільки до пробудку нічим не зв'язана, гуляє і рветься буяти у своїй колисці – небесах. Там вона сподобляється шани свого первісного божистого походження і, споглядаючи безвічну духовну сферу, чий центр у кожній точці всесвіту, а кружина ніде (а це і є Бог, за вченням Гермеса Трисмегіста[246]246
  Гермес Трисмегист – Гермес Тричінайбільший (грекою).


[Закрыть]), де нічого не стається, нічого не відбувається, нічого не минає, нічого не занепадає, де всі часи теперішні, душа відзначає лише те, що вже в земному світі звершилося, а заодно й що буде, і передає це своєму тілу; розкриваючи це через змисли і тілесні органи своїм доброхотам, вона робиться ясновидою і пророчицею.

Щоправда, бачене нею не зовсім відповідає переданому, і виною тут недосконалість і крихкість тілесних чуттів: так місяць, приймаючи соняшне світло, віддає його нам не таким яскравим, чистим, сильним і сліпучим, як його позичає. Ось чому ці марення вимагають умілого, мудрого, тямовитого, досвідченого, розумного і бездоганного тлумача, або ж, як його називали греки, онікрита і оніропола.

Ось чому Геракліт казав, що сни нічого самі собою нам ні відкривають, ні затаюють, вони лише знамено, ознака, що має бути, що має прийти, на наше щастя чи нещастя, на щастя чи нещастя інших. Про це мовить Святе Письмо, про це саме свідчать і мирські історії, де аж роїться від випадків, які наскочили саме так, як примарилися сплячому чи іншій особі.

Атлантидці і ті, хто мешкає на острові Тасос, Цикладського архіпелагу, цієї вигоди позбавлені: у їхніх краях ніхто не снить. Це саме лихо спіткало і Клеона Давлійського і Трасимеда, а в наші дні – француза, вченого Віллановануса: їм зроду нічого не снилося.

Отож-бо завтра, тієї доби, як радісна рожевоперста Аврора розвіє вночішню пітьму, успіться твердим сном. На цей час позбудьтеся всіх людських пристрастей: любови, ненависти, надії і страху.

Як колись великий ворожбит Протей, стаючись і перекидаючись вогнем, водою, тигром, драконом чи іншими подобами, не міг угадати будучини і мусив вернутися до себе, природного, так і людина здатна з Божого навіяння сповниться віщого духу, лише як найбоговитіша її частина (тобто Νους і Mens[247]247
  Розум (грецьк. і латин.).


[Закрыть]), погідна, спокійна і сумирна, і ніщо її не хвилює і не баламутить – ні пристрасті, ні земна марнота.

– Гаразд, – сказав Панурґ. – А як же мені оце вечеряти: цупко чи не цупко? Я питаю не просто так. Бо без ситої і щедрої вечері і сон мені буде не сон. Самі лише марні мрії, такі самі порожні, як і мій шлунок.

– А ви не вечеряйте (відповів Пантагрюель). Так буде краще, якщо зважити на ваш гарний вигляд і вашу комплекцію. Амфіарій, давній оракул, хотів, аби ті, хто діставав пророцтва уві сні, того дня не брали ріски в рота і три дні перед тим не пили вина. Проте ми не будемо так надмірно і суворо постувати.

Правда, я переконаний, що охотникам добре поїсти і попити вість про речі духовні сприймати нелегко, однак я не поділяю думку тих, хто гадає, що Велике говіння прямо приводить до споглядання вишніх виталиськ.

Згадайте хоча б, як Ґарґантюа, мій отець (ім'я його для мене святе), завжди казав, що писання схимників і безскоромників такі самі хиренні, хирляві й отруйною слиною розбавлені, як і їхня плоть, та й хіба підтримаєш здоровий і погідний дух, як тіло охляло, а тим часом філософи і медики стверджують, що токи животні законюються, зароджуються і діють завдяки артеріяльній крові, очищеній у чудовій мережі, під шлуночками мозку. Батько наводив приклад одного філософа, який усамітнювався і цурався людей, аби краще медитувати, розважати і писати. А вийшло навпаки: довкола нього брехали собаки, вили вовки, рикали леви, ржали коні, ревіли слони, сичали гадюки, репетували осли, дзвеніли цикади, аврукали горлиці; коротше, це йому дошкуляло дужче, ніж гамір Фонтенейського чи Ніортського ярмарку, бо тіло його мліло голодом, і шлунок, жертий їстовцем, вив, ув очах темніло, синьожили помпували з м'ясистих членів субстанцію, отож неприкаяний дух, занедбавши свого годованця і природного пана, себто тіло, опинявся десь унизу; так птах хоче злетіти з рукавиці, а повід його тягне у діл.

Можна ще покластися на авторитет Гомера, батька всіх наук; так ось, греки перестали оплакувати Патрокла, щирого друга Ахіллового, тільки-но зголодніли і шлунки відмовилися постачати їх слізьми, бо тілу, охлялому від постування, не було чим плакати і сльозитися.

Міра завжди похвальна, тож міру й знайте. На вечерю не їжте бобів, зайчатини чи іншого м'ясива, молюсків (так званих поліпів), капусти та іншої їжі, здатної збуджувати і каламутити ваші токи животні. Як дзеркало не може відбити вміщених напроти нього речей, коли скло помутніло від подиху чи туману, так само дух безсилий бачити віщий сон, як тіло збурюють і дошкуляють випари і запахи від щойно спожитих страв, бо тіло і дух нерозривно злиті між собою.

З'їжте добрих груш, крустеменів і бергамотів, яблуко капандю, турських слив, вишень з мого саду. І не бійтесь, що сни через це будуть у вас темні, облудні чи непевні, якими у перипатетиків були осінні сни, оскільки восени люди споживають плодів більше, ніж іншого сезону. В цьому нас несамохіть переконують давні пророки і поети, кажучи, що порожні й облудні сни облітають і ховаються під купами опалого листя, бо падолист буває восени. Справді, цей природний хміль, що шумує у первоплоді і через пару свого шумування легко передається животним частинам (так виникає сусло), уже давно видихнувся й розчинився. Тож випийте гожої водиці з моєї криниці.

– Ваші умови (сказав Панурґ) для мене труднуваті. Але я на них пристаю: варта шкурка за вчинку, тільки нехай подадуть мені сніданок раненько, одразу по моєму сновидству. Опроче, я себе сповіряю обом Гомеровим брамам, Морфею, Ікелу, Фантасу і Фобетору. Як вони мені підсоблять, я їм поставлю веселий вівтар з тонкого пуху. Аби я втрапив до лаконського храму Іно, між Етилом і Таламом, богиня розв'язала б моє спантеличення, наславши на мене сон, сповнений гарних і радісних видінь.

Відтак він спитав у Пантагрюеля:

– Чи не покласти мені під подушку лаврових галузок?

– Не варто (заперечив Пантагрюель). Це звичайнісінький забобон, а все, що писали Серапіон Аскалонський, Антифон, Філохор, Артемон і Фульгенцій Планціад, – містифікація. Те саме можна сказати і про ліве плече крокодила та хамелеона, не ображаючи старого Демокріта; і про бактрійський камінь, названий евметридом, і про Амонів ріг: так називають етіопи золотистого кольору самоцвіт у вигляді баранячого рогу, схожого на ріг Юпітера-Амона; за їхніми твердженнями, сни тих, хто його носить, так само правдиві і непохибні, як оракули.

А ось що пишуть Гомер і Вергілій про дві брами сну, на які ви сповіряєтеся. Одна брама з слонівки; крізь неї проходять сни безладні, облудні й оманні, бо через слонівку, хоч вона й тонка, годі щось розгледіти, щільний і непроникний матеріял перепиняє зорові токи і заслоняє живі образи. Друга брама з рогу. Крізь неї переходять сни надійні, правдиві і непохибні, бо крізь ріг, завдяки його прозорому й легкому матеріялу, всі образи постають ясні й чіткі.

– Ви хочете сказати (озвався брат Жан), що сни рогатих рогоносців, в які пошиється, через Бога і через жінку, Панурґ, завжди правдиві і непохибні.

Розділ XIV
Панурґів сон і його тлумачення

Вранці, десь о сьомій, явився Панурґ до Пантагрюеля; там уже були, серед інших, Епістемон, брат Жан Зубарь, Понократ, Ендемон, Карпалим; на появу Панурґа Пантагрюель сказав їм:

– От сновидець той і йде.

– Ці слова (сказав Епістемон) колись вийшли не дешево, бо відпокутували за них сини Якова.

Тут обізветься Панурґ:

– Я оце як той сновидець Ґійо. Щось мені таке снилося, але я не утнув ні цяти. Приверзлося мені, ніби я мав жінку, молоду, гожу, гарну, як намальовану, і ніби вона грається і жирує зі мною, як з дитятком. А я радію, радісінький, як ніколи. Що вже вона мене і пестила, і лоскотала, і лапала, і цілувала, і обіймала, і тулила, для розваги, до мого чола пару гарненьких ріжок. А я, на сміх, почав умовляти її притулити ріжки мені під очі, аби ліпше бачити, куди її буцати, бо Мом, той вважав би це місце невдале і вимагав би їх переставити, як колись бичачі роги. Проте верхоумка, попри всі мої умовляння, знай тулила їх усе вище й вище. При цьому – ото дивина! – я не відчував ніякого болю.

Трохи згодом, не знаю вже як, мені примарилося, ніби я перекинувся бубоном, а вона совою. Аж це сон мій урвався, і я нараз прокинувся, невдоволений, розгублений і сердитий. От вам добра таріль снів, призволяйтеся досхочу і розповідайте, що тут і до чого. Ходімо, Карпалиме, снідати!

– Ну, це ось до чого (сказав Пантагрюель), як тільки я щось тямлю у сонникові. Ваша жінка не наставить вам явних і справжніх рогів, як їх носять сатири, але скакатиме у гречку і зчинятиме перелюбки з іншими. І ви пошиєтесь у рогоносці. Про це Артемідор говорить, як і я, просто з моста.

Так само не перекинетесь ви й бубоном, але жінка битиме вас, як б'ють у весільний бубон. Не перекинеться совою і вона, а просто візьме і вас оббере, як воно у сов ведеться. Як бачите, сни підтверджують ворожбу за Верґілієм: бути вам рогатим, бути вам битим і бути вам обібраним.

Аж це ускочив у слово брат Жан.

– Далебі! – гукнув він. – Бути тобі, соколику, рогатим, присягаюсь, гарні ріжки тебе прикрасять. Го-го-го, метре Рогалю, хай Бог тебе милує! Скажи нам куценьку казань, а я піду з карнавкою до парафіян.

– Навпаки (сказав Панурґ), сон мій віщує, що у шлюбі на мене посиплються всі добра, як з рогу достатку.

Ви кажете, що роги ці будуть, як у сатира. Amen, amen, fiat! fiatur! ad differentiam papae[248]248
  Амінь, амінь, хай буде так, а не як у папській буллі (зіпс. латин.).


[Закрыть]. Отож, тлучок мій ніколи не в'янутиме, як у сатирів. Усі цього прагнуть, та лише одиниці уміють виблагати це у неба. Отже, рогатим мені не бути, оскільки єдиною і безпосередньою причиною рогів у мужів є те, що їм такого тлучка бракує.

Що змушує плутяг старцювати? Те, що їм удома нема чим торбу набити. Що змушує вовка вибрести з лісу? Брак м'ясця. Що змушує жінок волочитися? Це й так розумно. Здамся в цьому на панів магістратів, на панів суддів, радців, адвокатів, прокурорів та інших глашатаїв шанованої рубрики de frigidis et maleficiatis.[249]249
  Про імпотентів та безсилків (латин.).


[Закрыть]

Ви явно (даруйте, спасибі вам, як помиляюсь) даєте хука, розуміючи під рогами рогоносця. Діана носить роги на голові у вигляді місяця молодика. То що – вона рогата? Як же вона збіса може бути рогата, коли так і не була мужньою жоною? На Бога, балакайте, та не забалакуйтесь, а то вона зробить з вами те, що зробила з Актеоном.

Добрий Бахус, той теж носить роги, і Пан, і Юпітер-Амон, і ще багато хто. То хіба вони рогаті? Хіба Юнона мандрьоха? Хоча за риторичною фігурою металепсис саме так і виходить. Якщо назвати дитину, при батькові-матері, найдою чи байстрюком, це значить натякнути на те, що батько рогач, а мати посмітюха.

Уточнімо. Роги, які мені тулила жінка, це роги достатку, достатку всіх благ земних. Повірте на слово. Зрештою, я буду веселий, як весільний бубон, буду дзвенючий, гримучий, гудючий і пердючий. Я розкошуватиму, запевняю вас, як ніколи. Жінка моя буде гарна і гожа, не кажи ти совенятко. А як не віриш,

 
тоді на шибеницю, в ад
і не вертай уже назад.
 

– Я беру (сказав Пантагрюель) кінець вашого сну і порівнюю з початком. Спершу ви раювали уві сні. А прокинулися ви зненацька, невдоволений, розгублений і сердитий.

– Бачте (сказав Панурґ). Я не мав ріски в роті.

– До добра це, як я передчуваю, не доведе. Коли сон раптово уривається і сновидець зостається невдоволеним і сердитим, то це або означає або віщує лихо.

Як це означає лихо, то треба боятися якоїсь поганої, злосливої, підступної, прихованої, загнаної хвороби, і от ця хвороба, зріючи всередині тіла, починає уві сні, як навчає медицина, даватися взнаки і виходити на поверхню. Від цього грізного процесу порушується спокій і збуджується-збурюється чуттєвий нерв. Це все одно, що, за прислів'ям, дрочити шершнів, кинути камінь у Камарину чи розбуркати кота.

Як це віщує лихо, то треба чекати, після сонного видіння душі, якогось безголов'я, приготованого нам долею, і це безголов'я не за горами.

Ось приклад: сон і тривожне пробудження Гекуби, сон Евридіки, Орфеєвої дружини. Обидві вони, за свідченням Еннія, прокинулися раптово і з моторошним почуттям. І на тобі. Незабаром перед Гекубиними очима загинули її муж Пріам, її діти, її батьківщина. І Евридіка теж страшною смертю вмерла.

Еней, той уві сні розмовляв з небіжчиком Гектором і раптово прокинувся. І на тобі. Тієї ночі була сплюндрована і спалена Троя. Іншого разу, побачивши уві сні своїх домових богів та пенатів, він з жахом прокинувся і того ж таки дня зазнав у морі страшної хвищі.

Турна, того уві сні під'юджувала пекельна Фурія піти війною на Енея, і спересердя він раптово прокинувся; потім, битий не раз лихою годиною, він поліг від руки того ж таки Енея. Таких прикладів тьма-тьменна.

А сам Еней, за свідченням Фабія Піктора, хай би що там задумував, що зачинав, хай би що йому діялось, усе це перед тим привиджувалося йому уві сні.

Приклади ці не позбавлені глузду. Бо якщо сон і спочив – це дар і окрема ласка богів, як утверджують філософи і як свідчать поети:

 
Був саме час, коли, впавши з небесного краю,
Сон, милим гостем, знеможений люд огортає, —
 

то такий дар може викликати пересердя і гнів лише тоді, як загрожує якась велика напасть. Інакше спочив – не спочив і дар – не дар, і посилають його не прихильні боги, а зловорожі гаспиди, за відомою приказкою: εχθρών άδωρα δώρα.[250]250
  Дари від ворогів – не дари (грецьк.).


[Закрыть]

Уявіть собі, як за багатим столом сидить господар і їсть усмак, аж це на початку обіду він з жахом зривається на рівні. Тих, хто не знає причини, це вразить непомалу. Що за чудасія? А все тому, що він почув крик челяді: «Горить!», або крик служниць: «Грабують!», або крик дітей: «Вбивають!» І господар мусить кинути їжу і йти на помогу, на порятунок.

Справді, я пригадую, що кабалісти та масорети, тлумачники Святого Письма, пояснюючи, як його визначити, який ангел нам явився (сам-бо сатана прикидається ангелом світлим), бачать ріжницю між ними в тім, що добрий ангел, утішник, являючись людині, спершу наганяє на неї холод, а потім утішає й залишає її радісною й щасливою, тоді як злий ангел, спокусник, спершу радує людину, а наскінчу залишає її збентеженою, невдоволеною і розгубленою.