Текст книги "Яйцепос. Книга 2"

Автор книги: Дюк Брунька

сообщить о нарушении

Текущая страница: 27 (всего у книги 35 страниц)

Уже із самого ранку столиця була прикрашена світло-коричневими державними прапорами, державними ж гербами (тобто зображеннями темно-коричневого Крилатого Равлика в світло-коричневому полі), квітами й транспарантами. У тому числі:

«НАРОД І ЛИЦАРІ – ЄДИНІ!»,

«ЛИЦАРІ – МУСКУЛИ, ШЛЯХЕТНІСТЬ І РОМАНТИКА НАШОЇ ЕПОХИ!»,

«ЛИЦАРІ – ПЕРЕДОВИЙ АВАНГАРД МОНАРХІЇ!»,

«СПИСИ – НАША ЗБРОЯ!»,

«УДАРИМО КОПИТОМ ПО БЕЗДОРІЖЖЮ Й НЕХЛЮЙСТВУ!».

І таке інше.

Прогулянки публіки розважали оркестри, ансамблі й окремі музиканти, котрі виробляли мелодійні звуки на вулицях, у скверах і парках.

На майдані Жорика Четвертого – найбільшому жорикбурзькому майдані – теслі вчора цілий день стукали сокирами та молотками й спорудили велику дерев'яну сцену, на якій нині ввечері відбудеться великий концерт поп– і рок-музики за участю як зірок терентопської естради, так і талановитої самодіяльності.

А в Стайні Опери та Балету цього вечора звучатиме клавесинова музика у виконанні дракона Інокентія Карловича. Про що з Інокентієм Карловичем у Гірчичній печері домовився ще 24 вересня заступник адміністратора Стайні Опера та Балету Лазар Касянович Дулівка (якщо читач пам'ятає, про це розповідалося в щосі двадцять сьомому за назвою «Парсуна суціги»). Усі квитки на цей концерт уже розкуплені.

Але наймасовішим видовищем, наміченим на День Шляхетного Мордобою, буде, звичайно ж, лицарський турнір, у якому крім лицарів Напівкруглого Столу візьмуть участь і багато незалежних лицарів з усієї Терентопії. Гінці Річарда Неголеного два тижні роз'їжджали країною, скликаючи на турнір металевих вершників, хоча в цьому скликанні, мабуть, не було потреби: усі й так знали, що в День Шляхетного Мордобою в Жорикбурзі, як завжди, буде традиційне ристалище. І на це дійство, що відбудеться на найбільшому стадіоні, усі квитки теж вже давно були розкуплені, і нині спритні діляги спекулювали ними, піднімаючи ціну вдвічі, втричі.

А на майдані Панурґа пройдуть показові виступи двох катів: Інкогнітечка та Анонімечка. На добровольцях із публіки вони продемонструють свою майстерність як у катуванні кремовими тортами, так і в повішенні на елегантній шибениці...

– Невже будуть добровольці? – дивується Ліва півкуля авторського мозку.

– Обов'язково будуть, – відповідає Автор.

Серед добропорядних жорикбурзьких городян були мазохісти та випендрьожники, які бажали зазнати безболісних та нешкідливих тортур, не вчиняючи злочинів. Вони б навіть самі заплатили катам, щоб ті їх повісили ненадовго або побили по обличчях кремовими тортами. Але комерційне використання шибениці й тортурних тортів було заборонено законом. Це коли тебе вішають або б'ють за злочин – соромно; а коли ти піднімаєшся на ешафот, не зробивши ніякого злочину, просто для того щоб повипендрюватися або насолодитися відчуттями, – це зовсім інша справа, уважали мазохісти й випендрьожники. Тільки під час показових виступів катів по святах ці ентузіасти могли як добровольці з публіки піддатися настільки звабним для них безпечним карам, будучи безневинними перед законом. І до того ж – цілковито безкоштовно...

(До речі, у 1962-му році терентопські медики з'ясували, що терентопські шибениці можуть бути корисні при лікуванні проблем із хребтом. Тому тепер такі шибениці, але менші та удосконалені, є у лікарнях, поліклініках, амбулаторіях і санаторіях королівства; і там на них вішають не кати, а медики, і не правопорушників, а пацієнтів. І медичні повішення, на відміну від катівських, там усіма сприймаються, звісно, як просто медичний захід, а не ганебне покарання.)

Приблизно о десятій годині ранку у дворі Королівського замку поблискувала начищеними доспіхами юрба лицарів. Крім тридцяти восьми доспіхоносців Напівкруглого Столу, цю юрбу складали й більш чотирьох сотень незалежних лицарів, що встигнули прибути в столицю на турнір. Інші ще продовжували прибувати.

Король хотів перед початком турніру присвятити в лицарі новачка й виголосити якусь важливу промову.

Чекаючи на Жорика Дев'ятого, герцог Абрам, акомпануючи собі на улюбленій гармошці, співав лицарські комічні куплети, а решта, посміюючись, слухали. Монарх вийшов у двір з будинку замку в ту хвилину, коли герцог Абрам проспівав:

 
Ти казала: під балконом
Зможу вбити я дракона.
Я прийшов – а то бджола.
Підманула, підвела.
 

Його Величність був у панцирі, тому що теж мав намір змагатися на ристалищі.

Першим ділом, привітавши лицарів і подякувавши за увагу до турніру, він присвятив у лицарі хлопця, на щиті якого був зображений білий пивний кухоль у чорному полі. Хлопець устав перед главою Напівкруглого Столу на коліна, а король поклав йому на плече свій меч і вимовив:

– Присвячую вас у лицарі! Відтепер ви йменуєтеся: лицар Мкого... тьху... лицар Мгоко... тьху... лицар Мбого...– Та просто Мгоцько, щоби не мучити пам'ять і не ламати язика, – шепнув Мгобокбекбе Зямалагович Гальба.

– ... лицар Мгоцько, або Лицар Пивної Кружки! Устаньте, лицарю!

Так колишній пивний келих-мовець офіційно зробився терентопським лицарем.

Другим ділом, Жорик Дев'ятий виголосив промову:

– Зараз відбудеться традиційний лицарський турнір на стадіоні. Бажаю всім успіху на цьому ристалищі. Але хочу зауважити, що прояви лицарської доблесті не повинні обмежуватися тільки участю в турнірах. Зараз у країні така ситуація, я б навіть сказав, тривожна ситуація, коли лицарі зобов'язані проявити себе патріотами й прикласти всі свої сили й здатності до порятунку батьківщини від загрозливих небезпек. Усі ви вже напевно знаєте, що вчинено злочин, якого ще не бувало: викрадено яйце дракона. Організатор викрадення намагався винести це яйце у Великий Світ, і тільки внаслідок щасливого випадку – завдяки тому, що я в потрібний час опинився в Каменіані – цього виносу вдалося запобігти. Однак підступний лиходій з яйцем десь зник і затаївся, очікуючи моменту, коли зможе здійснити свій мерзенний план. А чим загрожує для нашої батьківщини потрапляння драконячого яйця у Великий Світ, ви розумієте. Коли до рук Великого Світу потрапить такий незаперечний доказ існування Терентопії, наша улюблена країна буде викрита й зазнає експансії, якщо не збройної, то культурної та ідеологічної. Завдяки нашій конспіративній автономії, нам вдалося зберегти такий духовний клімат, таку відносну моральну чистоту, яких у Великому Світі давно немає. Та там і були вони тільки в романтичних книжках. У Великому Світі лютують насильство, злочинність, наркоманія, екологічні катастрофи, знищення флори й фауни, війни, тероризм... І коли вони нас викриють, уся ця погань заюшить і в Терентопію. Тому що всякому, хто мало-мальськи знає вдачу та історію Великого Світу, відомо, що Великий Світ хлібом не годуй, а дай йому заразити своїми пороками й хворобами нові території. Жахливо навіть уявити, що чекає на нашу благословенну Терентопію, якщо викрадене яйце дракона буде винесено за Державні Двері! Цього не можна допустити! Міліція вже зайнята пошуками яйця й злочинця. Але й ми, лицарі, не маємо права залишатися осторонь. До того ж міліція не має фізичної й технічної можливості охопити пошуками всю територію країни. Тому я закликаю всіх лицарів Терентопії відправитися в пошукову експедицію, яка триватиме доти, поки яйце, або що вилупилося з нього драконеня не буде знайдено. Що стосується незалежних лицарів, то вони можуть займатися пошуками на власний розсуд, де хочуть і як заманеться. А для лицарів Напівкруглого Столу я продумав план пошуку, з яким детально ознайомлю під час завтрашньої наради Напівкруглого Столу. Сьогодні по закінченню турніру всі лицарі, що прибули в Жорикбург, одержать ксерокопії портрета розшукуваного злочинця, що той портрет по пам'яті намалював талановитий художник, дракон Інокентій Карлович, за що всі ми йому маємо бути вдячні. У першу чергу обшукуйте ті населені пункти, де немає міліції, куди не надходить столична преса, глухі, забуті, відірвані, так би мовити, від нашої цивілізації. Ну й, звичайно, у процесі пошуку не забувайте, якщо буде потреба, вчиняти подвиги. Хоча наша країна не загрузла в безодні насильства й жорстокості, як Великий Світ, однак і в нас бувають прояви лиходійства й несправедливості. От, наприклад, до мене дійшли чутки, що у районі колгоспу імені Савелія Другого з'явився людожер. Слід розібратися із цією інформацією, і, якщо вона підтвердиться, знешкодити канібала. А з Яєчнеяснинської області вчора прийшло дивне повідомлення про появу там піратського вітрильника. Звідки в Терентопії, країні сухопутній, морські пірати? Та ще біля Яєчні-Ясної, де крім дощових калюж і колодязів і водойм-от, начебто, немає. Теж варто розвідати й вжити заходів. А в Корявому лісі, кажуть, бешкетує якийсь розбійник Робін Овоч зі своєю шайкою: відбирає гроші в проїжджих і перехожих. Теж привід для лицарського подвигу. Коротше кажучи, приходьте на допомогу скривдженим, знешкоджуйте й карайте кривдників. Я ж, залишаючись у столиці, триматиму руку на пульсі експедиції й координуватиму пошуки, одержуючи від вас телеграфні повідомлення й посилаючи повідомлення вам на провінційні телеграфи до запитання. Ще є в мене особисте прохання: якщо під час мандрівок попадеться вам нерозмовляюча тварина, якої ще немає в моєму зоопарку, спробуйте її впіймати і живою-здоровою доправити мені. Особливо це стосується чудовиськ із Окраїнних Земель. Цю масштабну лицарську операцію з пошуків драконячого яйця я пропоную назвати Великою Яєчною Експедицією. От, мабуть, і все, що я праг сказати перед початком турніру. Ну, а тепер – гайда на стадіон!

Як читачеві вже відомо, уперше думка про пошуки лицарями викраденого драконячого яйця мигнула під зеленою пластмасовою короною ще в Гірчичній печері, як тільки Його Величність довідався про викрадення. Потім ця думка зміцнилася в королівській бібліотеці при перечитуванні Жориком Дев'ятим сторінок книги про пошуки лицарями Круглого Столу чудотворної чаші за назвою Святий Ґрааль. А після вчорашньої бесіди вінценосця з детективом Папірусюком король остаточно вирішив: час. Отут Автор змушений повернутися на кілька днів назад, щоб ознайомити безцінного читача з новинами розслідування.

☼ ☼ ☼

25 вересня портрет шахрая, намальований драконом Інокентієм Карловичем, був розтиражований на ксероксі, копії були роздані співробітникам столичної міліції й відправлені в міліцейські відділення в інших населених пунктах, розклеєні на дошках оголошень, афішних тумбах і т.д. У цей же день Жорик Дев'ятий з Варлаамом Папірусюком скликали прес-конференцію, де повідомили жорикбурзьких журналістів про результати розслідування викрадення драконячого яйця й роздали їм зображення розшукуваного злочинця із проханням опублікувати у своїх виданнях.

У результаті таких дій у міліцію стали надходити свідчення громадян, що бачили розшукуваного то там, то сям.

Одна бабуся повідомила, що впізнала в людині, зображеній на плакаті, свого мешканця, який наймав у неї кімнату близько трьох тижнів до 20 вересня. Назвався Валентином. З ранку йшов по справах, а вертався ввечері. А двадцятого рано вранці зібрав свою картату валізу, розплатився з хазяйкою квартири й пішов, сказавши, що, можливо, незабаром повернеться; ну, а якщо не повернеться протягом трьох годин, виходить, кімната йому більше не потрібна й бабуся може здати її комусь іншому. Більше вона його не бачила й нічого про нього не знає.

Такий собі Кір Сірник, екскурсовод із Жорикбурзького краєзнавчого музею, прийшовши до міліції, заявив, що людина, яку розшукують, із групою туристів відвідала цей музей майже з місяць тому. Екскурсовод його, може, і не запам'ятав би, у нього досить ординарна зовнішність, але той виявив велику допитливість і багато розпитував, особливо про драконів і драконячі яйця. Екскурсовод йому розповів, що яйце, яке він бачить, не справжнє, а восковий муляж, виготовлений майстром Ігорем Слюноплюєвым, а справжнє зараз можна побачити в Абрикосовій печері в Каменіані, де живуть дракони Щелепенко й Агнеса. Розповів про строки й умови інкубації драконячих яєць. Екскурсоводові навіть сподобалася допитливість цього туриста. Екскурсант виявився настільки допитливим, що навіть вивідав домашню адресу Ігоря Слюноплюєва...

Дізнавшись про це, Папірусюк знову навідався до Слюноплюєва, і від його дружини почув, що зображена на портреті людина прагла поспілкуватися з її чоловіком, і вона відповіла, що той перебуває в санаторії «Кришталеві Джерела», в Апчхиградській області. Відвідувач, схоже, засмутився, і пішов.

Такий собі Ян Чопик, що працює в пункті прокату театрального й карнавального одягу та іншого, повідомив міліціонерам, що упізнав у намальованому чоловіка, який увечері сімнадцятого вересня узяв напрокат концертний костюм: фрак, штани, сорочку й краватку-метелика, а також розкладного столика, строком на добу, залишивши в заставу нашийний золотий ланцюжок. А ввечері вісімнадцятого все це повернув, розплатився й забрав заставу.

Такий собі Ераст Бандурень, охоронець міської в'язниці, признав у малюнку індивіда, який зустрічав відпущеного з місця позбавлення волі Бандюгу ранком вісімнадцятого вересня...

Легальний злодій Богдан Топець (кличка Горбок), співробітник салону злодійських послуг «Золоті Пальці», повідомив, що спілкувався з намальованим незнайомцем у ресторані. Той пригощав його спиртними напоями й розпитував про тутешніх злодіїв, з'ясовуючи, хто з них найвідчайдушніший без гальм. Горбок, якому напої занадто розв'язали язика, про що він тепер жалкує, повідав незнайомцеві, що найвідчайдушнішим є Бандюга, який тепер, як звичайно, мовляв, сидить у в'язниці, але скоро повинен, мовляв, вийти на волю, якщо не утне чогось, за що йому продовжать строк.

Інші громадяни повідомляли, що бачили намальованого то там, то сям: у магазинах, у пунктах харчування, просто на вулицях... Але, на жаль, бачили тільки раніше 20 вересня.

Ці повідомлення не давали відповіді на головне питання: куди злочинець подівся після того, як покинув у Великих Дрібках автомобіль таксиста Жилбилова.

Про всякий випадок, Варлаам Оникійович навідався в корчму «Під Мідним Забралом» і допитав Мойсея та Берту Роженкранців, прийомний син яких, то пак покійний Бандюга, спілкувався з розшукуваним незнайомцем і був його посіпакою. Але, як і припускав міліцейський полковник, нічого стосовно цієї справи старі йому повідомити не змогли. Бандюга не тільки нічого їм не казав про спільника, але й взагалі вже кілька років з ними не зносився, уникаючи їхніх докорів щодо його паскудної поведінки.

4 жовтня слідчий Папірусюк знову зустрівся із главою держави й, повідавши про все це, виразив подив:

– Навряд чи намальований живе вдалині від людей, десь у лісі, як самотній звір, харчуючись ягодами й грибами. Ні, я певен, він перебуває в якомусь населеному пункті. Він далеко не всі гроші, виручені за так званий концерт у Стайні Опери та Балету, віддав Бандюзі за яйце, у нього, за моїми розрахунками, залишилося досить коштів на оренду помешкання, на покупку харчів і іншого. Але якщо він мешкає у населеному пункті, наймає кімнату, чи квартиру або й будинок, робить покупки, то чому ж ніхто про нього не повідомив міліції й не затримав? Може, він улаштувався в такій глухомані, де немає міліції й куди не надходить столична преса. На жаль, міліція не має такого величезного контингенту співробітників, щоби ретельно обшукати усю територію країни п'ядь за п'яддю.

– Я підключу до розшуків лицарів, – повідомив полковникові рудий бородань у пластмасовій короні. – Я вже давно це вирішив, але чекав, коли пройде турнір у День Шляхетного Мордобою. Не вистачало, аби ми через одного негідника скасували свято. Цього понеділку усі мої лицарі відправляться на пошуки яйця дракона й будуть шукати доти, поки воно не буде знайдено...

До речі, читачу, в 1995 році День Шляхетного Мордобою випав на четвер, а в найближчий понеділок було 9 жовтня.

☼ ☼ ☼

5 жовтня, після того як король у доспіху виголосив вищепредставлену промову, лицарі окульбачили свій непарнокопитий транспорт і перемістилися на стадіон, де й відбувся лицарський турнір.

Турнір тривав близько восьми годин.

Для того, щоб Терентопські хроніки були максимально докладними, Автор скрупульозно перелічить усіх лицарів, які в той день розважали публіку своїми боями.

Крім тридцяти дев'яти доспіхоносців Напівкруглого Столу, імена яких читачеві вже відомі й тому не мають потреби у поданні (включаючи Жорика Дев'ятого й Лицаря Пивної Кружки), там були й наступні незалежні лицарі:

Бова Герцогевич, Роман Харківський, Лицар Малих Золотих Тарганів, Авакумович Платиновий Зуб, Овер'ян Шухляда, Гіві Качелі, Г.М. Аполлонов, Лицар Веселої Ніздрі, Петруха, товариш Непийкакаколу, Анатолій Кіловат, Артемій Харитонович, Лицар-з-родимкою-біля-правої-ніздрі, Джонатан Клізменко, Василь Кіпоть, граф Жменька, Улас Германович Невіглас, Тавтологіченко, Льова Зодіак, барон Моня Тонний, Аванес Єревян, Лицар Пухнатого Замку, Владислав Кім, Лицар-з-прозорим-щитом, Регімантас Жемайтіс, граф Хтознаякий, Гарасим фон Антуражський, Дем'ян Вальтерскотський, Антуан де Кабанюк, Гордій Прізвищеносець, Лицарчук, Опанас Такепрізвищещоневимовиш, Марко Дергачівський, Гурій Міліпуд, пан Афіногенович, герцог Агов'яктебетам, Лицар Пластилінового Списа, граф Дормидошко, Євграф Графьєв, Євдоким Бутильчеллі, Чингіз Чан, Чорно-білий Лицар, Сіро-буро-малиновий Лицар, Євстафій Купріянович Горобинович, Євстигнійко, Автанділ Чупик, Ван дер Єрємєєв, Лицар Неголеного Пупка, барон Боренька, Микола фон Блазень, Валентин Солоницівський, Максиміліан Аполлінарійович Дзиґлик-Табуретський, Єлисей Дженджик, Омелян Дженджуристий, Юхимович, барон Пупок-Свежегнійопольський, Сергій Місевра, Леонід Наріжний, Олександр Павлюченко, Геннадій Круглов, Сергій Григор'єв, Андрій Савченко, Вадим Котеленець, Юрій Земляний, Євген Земляний, Шодовлат Сухробов, Валерій Левченко, Віктор Полуектов, Михайло Ряполов, В'ячеслав Кофанов, Абажурчук, Бабов, Вабитович, Гаванян, Давальний, Евакуаценко, Жабенятинський, Забагатенко, Ібісов, Їдальнюк, Йменник, Кабальний, Лабіринтян, Мабутькало, Набавляйченко, Оазисов, Павіанченко, Рабовласникодав, Саблін, Табакін, Убавляйко, Фабзавкомов, Хазяїнович, Царенко, Чавило, Шабашидзе, Щабель, Юбіляров, Яблукожерченко, Ящірколов, Юстицько, Щучий, Шусть, Чхатько, Цькувакало, Хутірчук, Фюзеляжман, Уярмленчук, Тьохкало, Сьорболюб, Рятунковий, П'ятсотенко, Ощадливий, Ньюйоркін, М'ячиковський, Льоховський, Кюветко, Йтисько, Їхній, Іщекало, Зяючий, Журічук, Ешелонман, Дьоготішвілі, Гущинський, В'янучий, Бязьєв, Аякжекало, граф Павло Недоречний, Леопольд Самоук, Олекса Хочнехоч, Лицар Якоїсь Хріновини, Христофор Колотун, Тимур Шафа, Пантелеймон Старогубов, Радій Парноніздрий, герцог Онисим З., Лицар Поштової Скриньки, Никодим Приборкувач Глистів, Адам Комп'ютеренко, Силантій Липка Губа, Ахмед Зільберкукін, граф Баронов, барон Графов, Феофілакт Філофейович Філаретський, Ванька Мальбрук, дон Кисляк Апчхиградський, Хуан Тимофійович Зубчастий, Іван Іванович, Оберон Ковальчук, Просперо Ткачук, Охрім Чингачук, Петренко Мармуровий Кулак, Софронович, Борщук-Пампушка, граф Едуард Чепурун, Казимир Подвірський, Лемюель Маманов, Макар Макаронов, Трістан Анатолійович Нічогенько і Геннадій Хоханов.

Як ти бачиш, безцінний читачу, на відміну від лицарів Напівкруглого Столу, які традиційно усно звуться за титулами і іменами, з додаванням, якщо треба, прізвиськ, незалежні лицарі використовують у своїх найменуваннях і прізвища, і по батькові, і псевдоніми...

Тут перераховані тільки ті незалежні лицарі, які ратоборствувалися на турнірі, а не всі, котрі прибули цього дня у столицю. Прибуло набагато більше, але турнір не гумовий, його не можна розтягувати до масштабів, коли він стане обтяжливим і для лицарів і для глядачів. Тому серед прибулих у столицю незалежних лицарів проводилося жеребкування. Так із декількох сотень претендентів був обраний 161 щасливчик. Щоб у сумі з лицарями Напівкруглого Столу число учасників було круглим: 200 людей. Отже, перерахованим випав жереб битися, решті – бути просто глядачами. Тільки, на відміну від інших глядачів, лицарі-глядачі не купували квитків і насолоджувалися видовищем безкоштовно.

Ті лицарі, яких під час турніру збивали з коня або із власних ніг, уважалися переможеними, такими що програли, вибували з подальшої боротьби й теж переходили до категорії глядачів.

Таким чином, до фіналу турніру глядачами стали всі лицарі, крім двох фіналістів.

Якщо ти чекаєш, безцінний читачу, що Автор цього так званого епосу представить тобі докладний репортаж про даний турнір, то Автор повинен тебе розчарувати: йому нудно описувати подібні побоїща. Можливо, спостерігати лицарські турніри забавно, але описувати...

Ну, виїхали, ну, зітнулись, ну, звалив один одного, ну, знову виїхали, ну, знову зітнулись, ну, знову хтось когось звалив, ну, знову виїхали, ну, знову...

Занудство, одне слово, занудство.

Тим більше, лицарські турніри багаторазово описувалися в історико-пригодницьких романах, і Авторові Терентопських хронік не хотілося б, як папузі, повторювати ці описи. Терентопські лицарські турніри принципово не відрізнялися від тих, із книжок, тому, якщо тобі, безцінний читачу, так приспічило прочитати опис турніру, що невміч терпіти, схопи роман, наприклад, Вальтера Скотта, і вичитай з нього турнірні сцени, заміняючи тамтешні імена терентопськими. Харків'янин Леонід Чернов (Малошийченко) у своїй гуморесці «Всесвітня історія спорту», надрукованій 1927-го року у харківському журналі «Червоний перець», щодо тих середньовічних ристалищ написав отаке:

«Улюбленим спортом того часу були турніри. Позакохувавшись до нестями в прекрасних панн, лицарі збиралися десь біля замку, одягали на себе величезні самовари (так званий панцир) і во славу зоряних очей починали штрикати один одного списами. За переможеного вважався той, хто наприкінці бою мав у череві найбільшу кількість дірок. Червона троянда прекрасної пані була нагородою для переможця. Переможений задовольнявся думкою, що зустрінеться зі своєю дамою на тім світі. Переможець же не ловив ґав тут, на цій грішній землі (аліментів тоді ще не було)».

Одна з несхожостей цього турніру із тими, мабуть, у тому, що тут турнірні мечі й наконечники списів були тупими, зі щільної гуми, а в середньовіччі гуми не було. Як ти розумієш, читачу, це нововведення було зроблено для того, щоби запобігти травматизму, щоби нікого з нинішніх лицарів на турнірі не спіткала трагічна доля французького короля Анрі Другого, якого граф Монтґомері ненароком смертельно вразив списом не в брову, а в око. (А придворний астролог Мішель Нострадамус пророкував же, що участь у турнірі для монарха погано скінчиться, але король Анрі легковажно відмахнувся від пророцтва. От і не вір після цього астрологам!) Друга відмінність: сучасні терентопські лицарські панцири обладнані зсередини ефективними прокладками-амортизаторами, які майже повністю виключають можливість травм від падіння з коня. У середньовічних панцирах, зрозуміло, таких удосконалень не було.

Отже, докладних просторікувань про турнір тут не буде. Але, припускаючи, що безцінному читачеві хочеться знати, як виступили на ристалищі вже знайомі йому персонажі – барон Аркадій, Річард Левове Копито, Лицар Пивної Кружки й Жорик Дев'ятий – Автор видасть дещицю інформації.

Лицар Пивної Кружки, то пак Мгобокбекбе Зямалагович Гальба, перейшов до категорії глядачів о 14 годині 27 хвилин 06 секунд, коли його з Ігоря Святославича збив списом граф Хтознаякий; після чого він (не граф і не кінь, а Мгобокбекбе) приєднався до коханої Естер, яка, як і обіцяла, прийшла повболівати.

Жорик Дев'ятий, то пак Георгій Георгієвич Мирополкович, перейшов до категорії глядачів о 15 годині 57 хвилин 46 секунд, коли його збив з ніг гумовим мечем лицар Павіанченко; після чого король приєднався до дружини Зіньки й дочок: Зінулі й Зіночки.

Барон Аркадій, то пак Аркадій Левович Глімпельштейн, перейшов до категорії глядачів о 17 годині 31 хвилину 32 секунди, збитий з Людовика списом Анатолія Кіловата; після чого свіжий шмокиконський барон приєднався до дружини Оксани й сина Бориса Аркадійовича.

Річард Левове Копито, то пак Річард Ілліч Лойковицький, перейшов до категорії глядачів о 17 годині 32 хвилини 02 секунди, збитий з ніг мечем (гумовим, зрозуміло) барона Бореньки.

У фінал вийшли: Лицар Поштової Скриньки й Сіро-буро-малиновий Лицар.

Чемпіоном цього турніру став Лицар Поштової Скриньки. Чемпіонський кубок за традицією одержав із рук королеви. А другому фіналістові вона ж вручила почесний диплом фіналіста.

Коли Зінька Одинадцята вручала диплом, то тільки дуже хороше виховання утримало її від того, щоб шугнутися від лицаря з відразою. Тому що від нього нестерпно смерділо часником. І правило хорошого тону перешкодило їй сварливо висловити витязеві, що це жлобство й егоїзм – явитися в громадське місце, де велике скупчення людей, і неабияк нажертися перед цим сморідного овочу.

Королева й припустити не могла, що якби не часник, Сіро-буро-малиновий Лицар взагалі не зміг би взяти участі у турнірі. Адже він був не зовсім звичайною людиною. Але цієї його, так би мовити, часникової таємниці безцінний читач довідається з розділу тридцять шостого за назвою «Що начудив Хома Лукич».

Можливо, безцінний читачу, ти очікував, що чемпіоном виявиться Лицар Пивної Кружки. Можливо, тебе засмутило, розчарувало або навіть обурило, що перемогу одержав не хтось зі знайомих тобі, а якийсь невідомий, що не є навіть членом колективу Напівкруглого Столу. Але не може Автор спотворювати правду на догоду твоїм очікуванням. Яким би тямущим і кмітливим не був колишній келих-мовець, він робив тільки перші кроки на лицарському поприщі, був, що називається, «без ночі не тутешній», не мав турнірного досвіду. Тому, якби Автор збрехав, що він став чемпіоном, ти повинен був би подумати, що Автор усе це вигадує, а не бере з терентопської дійсності. Але ж ці Терентопські хроніки не менш правдиві, ніж інші книги про чарівні паралельні світи!

– Не розумію, для чого треба було поміщати отут список імен незалежних лицарів, що брали участь у турнірі, – гарчить Права півкуля авторського мозку. – Очевидно ж, що читач їх однаково не запам'ятає, та й нахріна йому їх запам'ятовувати; а по-друге, переважна більшість цих персонажів ніде більше в Терентопських хроніках не згадуватиметься. Стало бути, у цьому не було жодної практичної необхідності. Просто порожня витрата простору рукопису й читацького часу.

– З тим, що читач їх не запам'ятає, і що вони, здебільшого, ніде більше не з'являться, я з тобою згодний, Права, – киває верхньою частиною організму Автор. – Я утнув це не в силу практичної необхідності, а з бажання дотриматися традицій епосів. Тому що для епосів типовим є наявність списків, складених із досить великої кількості імен або назв. Тому, будучи, так би мовити, нехай і доморослим, нехай і свіжоспеченим епосистом...

– Ким? – перепитує скрупульозна Ліва півкуля.

– Еее... Епосцем...

– Ким? – знову перепитує внутрічерепний предмет.

– Еее... Епосяком...

– Ким?

– Еее... Епосителем...

– Ким?

– Еее... Епосонавтом...

– Ким?

– Еее... Епосарем...

– Ким?

– Еее... Епосником...

– Ким?

– Еее... Епосчиком...

– Ким?

– Еее... Епосатом...

– Ким?

– Еее... Епосавцем...

– Ким?

– Еее... Епосургом...

– Ким?

– Еее... Епосюном...

– Ким?

– Еее... Ну, тим, хто складає епос. Не знаю, як цю спеціальність назвати одним словом. Отож, будучи цим самим, нехай і початківцем, я вважаю своїм обов'язком дотримуватися традицій, закладених моїми попередниками на цім поприщі. А однією із традицій, як я вже зауважив, є вкладання в епоси списків із досить великої кількості імен чи назв, навіть при тому, що більшість цих імен чи назв ніде більше в тексті не спливуть. Я міг би навести чимало прикладів, але для економії місця наведу тільки три.

Перший: у давньоєврейському епосі, який християни називають просто Книгою (грецькою – Біблією), в десятому розділі Книги Буття є в наявності досить великий список імен дітей, онуків та правнуків Ноя (першого зі знаменитих суднобудівників і мореплавців). До речі, один з його онуків зветься Гомером; але це, звісно, не той Гомер, що склав давньогрецькі епоси, а інший, більш прадавній і менш відомий. Я нарахував у тому списку сімдесят чотири імені, але не гарантую, що не збився в підрахунку.

Другий приклад: знаменитий список загонів грецького війська, які вирушили на війну з Троєю на тисячі ста вісімдесяти шести кораблях у другій пісні давньогрецького епосу «Іліада» того Гомера, який не внук Ноя. («Я список кораблів прочитав до середини», – зізнався з цього приводу поет Осип Мандельштам у вірші «Безсонниця. Гомер. Пружинясті вітрила...». Йому підтакує Борис Гребєнщиков у своїй пісні «Північний колір»: «Список кораблів ніхто не прочитає до кінця; кому це треба...» А у романі «Московіада» Юрія Андруховича щодо того списку сказано: «Дайте мені хоч якось виборсатися звідси – тоді й питайте про все на світі, скажімо, скільки кораблів і під якими назвами спорядили греки на Трою. Але поки що лишіть мене з тими греками...»)

Третій приклад: у давньоірландському епосі, у сазі «Битва під Алмайне» є присутнім список імен героїв, що загинули в зазначеній у заголовку битві, навіть із доданням імен їхніх батьків та дідів. (До слова, в деяких сагах ірландського епосу згадується, що, мовляв, давні предки ірландців колись жили на території сучасної України, а потім перекочували в Західну Європу. Але вчені вважають, що це не більше ніж легенда, яка виникла через те, що слово “scot”, яким називали себе кельти Британських островів, зокрема й ірландці, всього однією літерою відрізняється від слова “scit”, яким називали стародавніх мешканців України – скіфів.)

Більшість імен і назв за межами списків у цих творах не фігурують, і мало найдеться читачів (або взагалі не найдеться) які знають ці списки напам'ять і можуть, не дивлячись у книгу, повторити. Проте, майстри слова вважали за правильне помістити там ці списки, і не полінувалися це зробити. Бо, читачу, якщо навіть небилиці насичувати такими скрупульозними подробицями, то в читача виникає ілюзія, що автори не узяли все це зі стелі, й не висмоктали з пальця, а почерпнули хоч і невелику частину викладеного з реальної історії. А вигадникам приємно, коли їхні вигадки читачі приймають за чисту монету.

А якщо скрупульозні подробиці пристібати до явних небилиць, продовжує Автор, то виникає комічний ефект. Цим прийомом часто-густо користувався Франсуа Рабле. Наприклад, розповідаючи в двадцять сьомому розділі першої книги епопеї «Ґарґантюа та Пантаґрюель», як зухвалий монах брат Жан поперечиною від хреста перебив загін лицарів короля Пікрохола, Рабле дає ретельний патологоанатомічний опис смертельних травм, отриманих жертвами (Рабле, котрий був, крім іншого, анатомом, добре знався на таких речах). У читача з почуттям гумору така скрупульозність в описі небилиці не може не викликати сміху. І усіляких списків у творі Рабле чимало.