Текст книги "Украина, чи навчають нас уроки истории? (СИ)"
Автор книги: Виктор Зосимов
Жанр:
Политика
сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 11 страниц)
Берестейська Ун╕я. Ун╕я вигадана в Рим╕ Папою Климентом 8-им.
╢п╕скопи Руськ╕ та Митрополит ╖хн╕й Ки╖вський Михайло Рогоза з багатьма Архимандридами та Протопопами року 1595-го були запрошен╕ найулеслив╕шим чином до м╕ста Бреста Литовського на раду Братерську. Названо це з╕брання Духовним Грецько╖ Церкви Собором. Нунц╕й Папський закликав його до ╓динов╕рства.
Духовенство Руське, спокусившись закр╕паченням для себе аж такого числа сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в та чад духовних ╕ не турбуючись ан╕трохи про обов*язки сво╖ перед Богом, перед сп╕льною Церквою ╕ перед народом, що ╖х обрав, п╕дписали угоду про Ун╕ю ╕ присягою те ствердили. ╤ сих зрадник╕в було в╕с╕м ╢п╕скоп╕в ╕ один Митрополит Рогоза з Архимандридами й Протопопами.
А не спокушених ╢п╕скоп╕в вистояло лише три. С╖╖ муж╕ заперечували тому соборищу, противилися йьому.
П╕сля цього Уряд Польський дав наказ Гетьманов╕ Коронному зайняти Малорос╕ю в╕йськами Польськими, ввести в ус╕ ╖╖ м╕ста гарн╕зони ╕ заборонити найсувор╕ше чинам ╕ козакам мати елекц╕ю на виб╕р Гетьмана, а Духовенству Руському, яке щойно повернулося з Собору Брестського, сприяти вс╕ляко у навертанн╕ церков та народу до Ун╕╖. Духовенство почало цю роботу окружними посланнями сво╖ми до вс╕х церков та народу.
В╕йська Польськ╕, д╕ставши наказ допомагати Духовенству при запровадженн╕ ним ун╕╖, виконувати те ретельно, змушували народ клякати в церкв╕ ╕ бити себе в груди по римському.
1597-го р. настав час посилати до Варшави Депутат╕в на Сейм Великий, або головний.
По при╖зд╕ Гетьмана ╕ Депутат╕в у Варшаву першо╖ ноч╕ заарештован╕ вони на квартирах ╕ повержен╕ тод╕ ж у п╕дземну в*язницю, оголосивши ╖м вину гнобител╕в в╕ри Христово╖, посадили живцем в м╕дного бика ╕ палили бика того малим вогнем дек╕лька годин.Т╕ла замучених в тому биков╕ спалено на поп╕л. Таке жорстке ╕ нелюдське варварство вигадано Римським Духовенством.
П╕сля знищення Гетьмана Наливайка таким нечуваним варварством, вийшов в╕д Сейму , або в╕д вельмож, як╕ ним керували, такий же варварський вирок ╕ на весь народ Руський. В╕н наголошений був в╕дступним, в╕роломним та бунт╕вним ╕ засуджений на рабство, пересл╕дування та вс╕ляк╕ гон╕ння. Насл╕дком цього Нерон╕вського вироку було вилучення назавше Депутат╕в Руських од Сейму нац╕онального, а всього Лицарства -од вибор╕в та посад урядових та судових,в╕д╕брання староств,с╕л та ╕нших рангових ма╓тк╕в од ус╕х чиновник╕в ╕ урядник╕в Руських ╕ самих вигублення.Лицарство Руське названо Хлопами,а народ,котрий в╕дкидав Ун╕ю,Схизматиками. До вс╕х урядових ╕ судових установ Малорос╕йських наслан╕ Поляки з численними штатами, м╕ста зайнят╕ Польськими гарн╕зонами, а ╕нш╕ поселення -╖хн╕ми ж таки в╕йськами. ╥м дано владу все те╓ чинити народов╕ Руському, чого сам╕ бажають ╕ вигадають,╕ вони виконували наказ той з надлишком. Церкви Руськ╕ силою, або ╜валтом, навертали на Ун╕ю. Духовенство Римське,
котре роз╖зжало з тр╕умфом Малою Рос╕╓ю для нагляду та силування до Ун╕атства, возили були до церкви люди, запряжен╕ в ╖хн╕ довг╕ вози по дванадцятеро ╕ б╕льше людей цугом. На прислуги сему духовенству вибирали Поляки найгарн╕ших д╕вчат Руських. Церкви не згодних на Ун╕ю параф╕ян в╕ддано жидам в аренду.
Чинне Шляхетство Малорос╕йське, що перебувало на в╕йськових та земських посадах, не стерп╕вши наруг в╕д Поляк╕в ╕ не зм╕гши перенести позбавлення м╕сць сво╖х, а паче втрати рангових та набутих ма╓тк╕в, в╕дкинулося в╕д народу свого ╕ р╕зними п╕дступами, об╕цянками, дарунками закипило визначн╕ших урядник╕в Польських ╕ Духовних Римських, зладило ╕ заприязнилось з ними ╕ мало-помалу погодилось спершу на Ун╕ю, а оп╕сля навернулося зовс╕м в Католицтво Римське. Згодом те шляхетство, ╓днаючись с Польським Шляхетством посвояченням , родичанням та ╕ншими обов*язками, в╕докремилось ╕ в╕д само╖ породи сво╓╖ Русько╖, а вс╕ляко намагалося, спотворивши природн╕ назви, п╕дшукувати та вигадувати до них Польську вимову ╕ називати себе природженми Поляками.
Насл╕дком перевороту цього було те, що ма╓тки тому Шляхетству ╕ посади ╖хн╕ повернено ╕ в усьому зр╕вняно з Польським Шляхетством. ╤ подяку за те прийняли й вони стосовно народу Руського всю систему пол╕тики Польсько╖ ╕, насл╕дуючи ╖х, гнали на лиха сей нещасний народ. Головний пол╕тичний нам╕р полягав у тому, щоб знесилити в╕йська Малорос╕йськ╕ ╕ зруйнувати ╖хн╕ полки, що складалися з ре╓стрових козак╕в, в чому вони ╕ досягли свого".
5. Наталия Полонская-Василенко про долю Украины. Двухтомник «История Украины» (Ки╖в «Либ╕дь» 1992).
"113 рок╕в в╕дд╕ляють смерть могутнього князя Ярослава Мудрого (1054), який завершив об*╓днання величезно╖ Ки╖всько╖ держави, в╕д смерт╕ князя Ростислава 1-го, його правнука (1167) останнього авторитетного "патр╕арха" серед княз╕в. За цей час оформився розклад Ки╖всько╖ держави на ряд окремих земель. Принцип сепаратизму (вид╕лено мною – з.в.м.) перем╕г прагнення творити ╓дину державу з централ╕зованою владою.
Послаблення Ки╖всько╖ держави, природно, викликало ╖╖ зубож╕ння: припинилися данини, що ╖х одержувала вона з р╕зних частин, в╕йсько, яке держава могла виставити, залежало вже в╕д тих княз╕вств, на як╕ вона розпалася. А це в╕йско потр╕бно було й для п╕дтримки авторитету Великого князя, ╕ для захисту границь.
Водночас ╕з послабленням держави загострювалися м╕жусобн╕ в╕йни княз╕в за великокняз╕вський ст╕л ╕ м╕ж окремими княз╕вствами – за Ки╖в та ╕нш╕ м╕ста.
Протягом двох стол╕ть Ки╖вська держава розпалася на 15 окремих земель, як╕ заперечували права Ки╓ва на загальний пров╕д, ╕ одн╕ краще, ╕нш╕ г╕рше орган╕зовували сво╓ власне життя як суверенн╕ держави.
Як раз п╕д час ослаблення Ки╖всько╖ держави на не╖ чатував новий ворог – монгольськ╕ орди, що д╕стали у нас назву татар. Ц╕ орди довершили занепад Ки╖всько╖ держави, на тл╕ яко╖ п╕дн╕малося Галицько-Волинське княз╕вство, що продовжило на сто рок╕в ╕снування Укра╖нсько╖ держави ╕з новим пол╕тичним осередком на заход╕, об╖╓днало всю Правобережну Укра╖ну ╕ зберегло ╖╖ ╕сторичн╕ традиц╕╖.
6 грудня 1240 р., п╕сля жорстоко╖ облоги татаро – монголи здобули Ки╖в. М╕сто зруйновано, спустошено, пограбовано.
Згодом татари перетворили Укра╖ну на пров╕нц╕ю, яка повинна була забезпечувати татар ус╕м потр╕бним.
Об*╓днання укра╖нських земель Галицько-Волинським княз╕вством (1199– 1205) п╕д кер╕вництвом князя Романа.
В особ╕ Романа на галицькому престол╕ з*явився правитель нового типу, який, прагнучи створити м╕цну державу, спирався на середн╕ прошарки сусп╕льства – на м╕щан. Це явище не нове, через нього пройшли вс╕ держави Зах╕дно╖ ╢вропи на шляху до створення держав ╕з абсолютною владою. Л╕тописець пише, що Роман, не зважаючись на свою сувор╕сть, мав дуже велику популярн╕сть в народ╕. Л╕тописець назива╓ його "самовладцем, царем нашим ╕ вс╕╓╖ Укра╖ни".
Роман став могутн╕м володарем величезно╖ держави, до яко╖ при╓днав вс╕ укра╖нськ╕ земл╕ на Правобережж╕ – в╕д Карпат до Дн╕пра. Галицько-Волинська держава стала спадко╓миц╓ю Ки╖всько╖ держави, з якою зв*язала ╖╖ не лише генеолог╕я княз╕в, але й нац╕ональний склад населення, ╕ сп╕льна ╕сторична традиц╕я.
Смерть Романа була величезною катастрофою для Укра╖ни. Почалася 40-р╕чна боротьба за престол, в як╕й сус╕ди роз╕рвали державу на шматки".
Из лекции российского философа, социолога, профессора Московского университета им. Ломоносова Александра Дугина «Геополитика монголосферы»:
"...после вторжения монголов на Руси возникает раскол. Её западная часть, Галицкая Русь, во главе с Даниилом Галицким обращается за военной помощью в Ватикан, обещая папе Римскому принять католичество. Однако помощь не приходит и эта часть Руси становится данником монголов. В дальнейшем она продолжит сближение с Западом, чтобы отвоевать свою независимость. В этих условиях рождается западнический вектор русской геополитики.
Противоположный выбор сденлал Александр Невский в Новгороде. Главной опасностью для русских он считал немцев, которые существенным образом теснили Русь с Запада. При этом немецкая экспансия распространялась колониальным способом, насильственно обращая в католичество население захваченных территорий. Монголы же сохраняли уважение к идентичности захваченных территорий. Поэтому Невский выбирает Евразийство.
Таким образом, западная и восточная части Руси расходятся в разные стороны, хотя при этом обе они остаются данниками империи монголов.
Западная Русь интегрируется с Литвой и создаёт альянс с Польшей, становится Литовской Русью. При этом поляки постепенно подминают под себя её элиту и , насаждая католичество, укрепляют свою власть. Это приводит к тому, что русские , став заложниками выбора Данила Галицкого, постепенно растворяются под такой властью.
Таким образом, монголы фактически сохранили идентичность русским перед лицом экспансии католических держав на восток. Именно в этот момент формируется евразийская идентичность Руси, при этом начисто отсекается европейский геополитический маршрут. Западные русские стали рабами католических интервенций".
Велике Литовсько – Руське княз╕вство.
(Снова Наталья Полонская – Василенко):
" У великому княз╕вств╕ Литовському було дев*яь десятих б╕лорусько╖ та укра╖нсько╖ людности, яка вв╕йшла до цього княз╕вства здеб╕льшого шляхом мирних переговор╕в. Руськ╕ бояри йшли до литовського в╕йська, вступали на службу до нового уряду. Укра╖нська культура, вища, н╕ж литовська, перемагала в ус╕х галузях литовську. Литовц╕ переймали укра╖нську в╕йськову орган╕зац╕ю, систему будування фортець, вал╕в, переймали адм╕н╕страц╕ю, господарство; "Руська Правда" стала джерелом права.
Так творилася могутня Литовсько – Руська держава, яка ор╕╓нтувалася на давнюю руську , але заразом ╕ на зах╕дно╓вропейську культуру. Ольгерд твердо в╕рив, що "вся Русь мусить належати до Литви", ╕ в друг╕й половин╕ 14-го ст. розпочав ╖╖ "збирання".
Теперь несколько слов про Московское княжество из того же источника:
"Багато причин сприяло перетворенню малого м╕ста Москви на столицю сильно╖ держави. Одною з важлив╕ших причин було ╖╖ топограф╕чне положення-на перехрест╕ торговельн╕х шлях╕в з Подн╕пров*я до Володимира; з Ки╓ва та Черн╕гова -до Переяслава , Залеського та Ростова; з Новгорода-до Рязан╕. Москва рано стала вузлом торг╕вл╕ зб╕жжям. Московську область захищали в╕д ворог╕в сус╕дн╕ земл╕, ╕ тому до Москви, як до "центрального водоймища,спливали води з ус╕х частин Русько╖ земл╕", – писав Ключевський.
Зростання Московського княз╕вства стало великою загрозою для княз╕вства Литовсько-Руського. Ще Ольгерд дв╕ч╕ ходив на Москву, але не зм╕г ╖╖ здобути.
Московське княз╕вство особливо зм╕цн╕ло за Дмитр╕я Донського (1350-1389), яки розбив великий татарський заг╕н, що йшов на Москву. Новий хан Мамай уклав союз з Ягайлом ╕ 1380 року п╕шов на Москву, але зазнав величезно╖ поразки у верх╕в*ях Дону, на Куликовому пол╕. Куликовська битва мала велике пол╕тичне та нац╕ональне значення для Московсько╖ держави: вона п╕днесла авторитет Московського князя ╕ сприяла дальшому об*╓днанню земель довкола Москви.
У лютому 1386 р. в╕дбулися шлюб з королевою Польщ╕ Мар╕╓ю та коронування Ягайла ╕ Велике Литовсько– Руське княз╕вство ув╕йшло до складу Польщ╕.
На сход╕ швидким темпом ╕шов процес об*╓днання земель п╕д владою Московського князя. Серед московських княз╕в, духовенства, пров╕дно╖ ел╕ти зм╕цню╓ться переконання в тому, що Москва – спадко╓миця Ки╓ва, а московськ╕ княз╕ нащадки Рюриковичив, Мономаха.
У1490-х р. переходять до Москви черн╕г╕вськ╕ княз╕ ╕ багато ╕нших; московськ╕ княз╕ виступають "як борц╕ за руську народн╕сть та православну в╕ру", – писав В.Ключевський.
В╕йни з Литовським княз╕вством за ц╕ земл╕ в 1492-1494 та 1500– 1503 р. були для Москви усп╕шн╕. ╤ван 3-й заявив послам литовським ,що вважа╓ сво╓ю "отчизною" всю землю Руську.
Так б╕лоруська та укра╖нська людн╕сть Великого Литовсько – Руського княз╕вства опинилася у безвих╕дному становищ╕. З одного боку загрожували ╖й латин╕зац╕я ╕ спольщення, а з другого – наступало православне Московське княз╕вство, яке, поки що, заманювало п╕льгами ╕ в усякому раз╕ – р╕вноправн╕стю.
Роки 1492-1497 були дуже тяжк╕ для Укра╖ни. Татари плюндрували Ки╖вщину, Под╕лля, Волинь,заходили нав╕ть на Черн╕г╕вщину.
Н╕ Польща, н╕ Литва не робили н╕яких спроб боротьби з татарами та турками. Все це до краю виснажувало Укра╖ну. Сотн╕ тисяч людей гинули в боротьб╕ ╕ в полон╕. Татари забирали молодих, сильних чолов╕к╕в, ж╕нок. Це татарське лихол╕ття тривало к╕лька стол╕ть ╕ залишило глибоке враження в св╕домост╕ народу. В╕н бачив, що влада безсила йому допомогти, що треба рятувати себе власною силою. Такою силою стало козацтво.
1-го липня 1569 р. було укладено акт ун╕╖, зг╕дно з яким Корона й Велике Княз╕вство Литовське творили одну Р╕ч Посполиту. Вони обирали сп╕льно короля, якого проголошували Великим князем. Сойми мали бути т╕льки сп╕льн╕.
Насл╕дки Люблинсько╖ ун╕╖ для Укра╖ни були величезн╕.
Укра╖на булла роз╕рвана: б╕льша частина╖╖ перейшла до Польщ╕ – Галичина, Холмщина, Волинь, Под╕лля, Брацлавщина, Ки╖вщина, П╕длящщя. За Великим Княз╕вством Литовським залишалися б╕лоруськ╕ земл╕ по В╕тебськ, Оршу та Мстиславль; укра╖нськ╕ земл╕: все берестейське во╓водство та Пинщина. Буковина з середини 14-го ст. перебувала в склад╕ Молдав╕╖, а коли Молдав╕я 1564 р. визнала протекторат Туреччини, з нею перейшла п╕д турецьку зверхн╕сть ╕ Буковина. Закарпаття д╕сталося п╕д владу Угорщини.
Значна частина Укра╖ни опинилася п╕д владою Москви: все сточище Десни ╕ Сейму по Остер ╕ Гомель над Сожею, нав╕ть верх╕в*я Псла ,Ворскли ╕ Д╕нця.
Литовське Княз╕вство втратило не лише сво╖ земл╕, а й державне значення.
Найб╕льше втратила Укра╖на: нац╕ональне життя ╕ нац╕ональн╕ традиц╕╖ зазнали тяжких удар╕в. Польська шляхта зг╕рдливо ставилася до всього чужого, ╕ перед укра╖нцями постала дилемма: або зректися пол╕тичного життя, або польон╕зуватися. Повол╕ польське право, мова, католицизм ширилися так, як то було в Галичин╕.
П╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ почина╓ться широка роздача земл╕ польським панам на Ки╖вщин╕, Брацлавщин╕, на Задн╕пров*╖, що славилися родючим чорноземом. В Укра╖н╕ з*являються величезн╕ латифунд╕╖ польських магнат╕в".
1410 р.Ки╖вське княз╕вство було перетворено в литовську пров╕нц╕ю.
Так остаточно зак╕нчилася укра╖нська автоном╕я.
Тим часом на Укра╖н╕ все б╕льше ставало лях╕в та жид╕в, ксондз╕в ╕ монастир╕в католицьких. Польська шляхта без м╕ри почала т╕снити народ православний: ц╕л╕ села поотдавали в аренду жидам, д╕тей козацьких у казанах варили, ж╕нкам вир╕зали груди, засипали чолов╕кам порох у пазуху ╕ п╕дпалювали.
Шляхта досягла усього того, про що т╕льки мр╕яла: заволод╕ла ус╕ма землями краю, а кр╕м того, козаччину повернула мало не всю у кр╕пак╕в.
Народ укра╖нський ц╕лих 10 л╕т не ворушився.
За тих 10 рок╕в мало не вся шляхта сполячила ╕ разом з щиропольською шляхтою увесь народ повернула в кр╕пацтво.
Народ мусив терп╕ти, бо не мав за плечима н╕яко╖ сили, на яку б йому опертися. Народ виявля╓ сво╓ обурення , але мовчки тим, що кида╓ р╕дн╕ осел╕ ╕ виселя╓ться на нов╕ ,далек╕ м╕сця.Так тод╕ оселилася Слоб╕дська Укра╖на (Харк╕вська губ.), частина Курщини та Ворон╕жчини.
Мало не вс╕ княз╕вськ╕ ╕ вищ╕ Укра╖нськ╕ родини перейшли на латинство ╕ зовс╕м одцурались свого народу, бо це ╖м було виг╕дн╕ше.Багато тому допомагали ╓зу╖тськ╕ школи ,де т╕льки й могли здобути соб╕ осв╕ту д╕ти вищих верств; д╕ти звикали до звича╖в польських, зовс╕м забували св╕й край, р╕днилися з поляками, ╕, таким чином, ставали чуж╕ свойому народов╕."
6. Судьба Украины после смерти Богдана Хмельницкого.
Георг╕й Кониський "╤стор╕я Рус╕в або Мало╖ Рус╕╖":
"По╓днання Малорос╕╖ з Царством Московським занепоко╖ло вс╕ майже двори ╢вропейськ╕. Царство Московське , хоча само по соб╕ ╕ не мала ще у сус╕д╕в важливого значення, одначе заздр╕сть сус╕д╕в, як╕ знали простору розлог╕сть по╓днувано╖ з ним Малорос╕╖ та ╖╖ волелюбство з таким хоробрим ╕ мужн╕м во╖нством, не залишалася без сво╖х д╕й. Вс╕ бажали краще мати справу с сею республ╕кою, приреченою на повсякчасн╕ видозм╕ни,ан╕ж бачити в Рос╕╖ державу абсолютну, раптово п╕днесену до р╕вня царств могутн╕х ╕ страшних, без вс╕ляких при тому втрат ╕ збитк╕в, ╕ немов би з небес таким безц╕нним даром збагачену. ╤ тому Гетьман Хмельницький з ус╕х бок╕в атакований був нар╕каннями та погрозами за свою протекц╕ю, ╕ од багатьох Двор╕в були вимоги, аби вернувся в╕н до попереднього нейтрального стану а з боку Турецького ,Польського ╕ Кримського оголошена в╕йна йому разом з Царством Московським, ╕ Хмельницький змушений був к╕лька рок╕в проказувати з╕ скорботою в╕дом╕ слова царя Давида: "Т╕сно мен╕ зв╕дусюди!"
...Гетьман Хмельницький,чуючи близьку кончину свою, скликав у Чигирин урядовц╕в ╕ уряд╕в ╕ товариства, оголосив стан справ нац╕╖.
В╕н,в╕дчуваючи близьку смерть свою, радить ╖м не занепадати в раз╕ потреби, на мужност╕ та подвигах в╕йськових, тримаючись завше одностайно╖ згоди ╕ братерсько╖ дружби, без чого н╕яке сусп╕льство стояти не може.
Вручив Гетьман синов╕ сво╓му Юр╕ю клейноди в╕йськов╕.
В╕дбувся ж ╕ зд╕йснений був виб╕р св╕й у 7 день Серпня 1657 року.
Помер Хмельницький 15 серпня пополудн╕.
П╕сля скону Хмельницького Польський Уряд сп╕льно ╕з державами, що Полякам допомагали , не переставав домагатися у молодого Гетьмана згоди на злуку з Польщ╓ю.
Виговський (один з радник╕в ╕ оп╕кун╕в молодого Гетьмана), бувши природним Поляком, заховав у соб╕ характер нац╕╖ сво╓╖ у вс╕й повнот╕ ╕ з безм╕рного честолюбства свого, завше хот╕в соб╕ уряду Гетьманського за всяку ц╕ну. Поляки, задобривши його великими подарунками, а найб╕льше значущими об╕цянками, прихилили на зраду вихованця його, молодого Хмельницького, ╕ в╕н вперше натякав йому р╕жними ман╕вцями про згоду. Пот╕м запевнив його ц╕лковито. Що така злука ╓ корисна ╕ неминуща для задоволення вимог перших у св╕т╕ кра╖н ╕ будуть плюндрувати всю нац╕ю ╕ намагатися позбавити його Гетьманства. Юр╕й Хмельницький, бувши збавлений ╕ застрашений умовляннями Виговського, прихилився на його контакти ╕ потайним чином року 1658, Кв╕тня м╕сяця, узявши з╕ скарбу Малорос╕йського м╕льйон таляр╕в, по╖хав до м. Заславля. У Заславл╕ застав в╕н Конгрес з багатьох вельмож Польських,присланих од Короля ╕ Реч╕ Посполито╖, ╕ м╕н╕стр╕в Ц╕сарського ╕ Турецького. На ньому запропоновано Гетьманов╕ догов╕рн╕ з Польщею статт╕, н╕бито батьком його укладен╕ через уповноважених старшин Генеральних ╕ названих Гадяцькими статтями.
Ю.Хмельницький, зневажений Заславським Конгресом, з небагатьма прихильниками до нього охочекомними Козаками, змушений був ут╕кати з Малорос╕╖ на С╕ч Запор╕зьку ╕ там переховуватись. Козаки Запор╕зьк╕ дуже невдоволен╕ були ╕з злучення з Рос╕╓ю.
Писар Виговський, як т╕льки випроводив Ю.Хмельницького на пота╓мний Конгресс Заславський, негайно вислав од себе г╕нця до Москви з пов╕домленням Царев╕ про зловмисн╕ нам╕ри Гетьманск╕, в╕йська ре╓стров╕ на його боц╕ ╕ йому в╕ддан╕.. Цар на те╓ пов╕домлення вирядив до Малорос╕╖ Боярина Хитрова. Обдарований в╕д Виговського, Хитров доручив йому ╕менем Царським Гетьманський титул ╕ оголосив ус╕м наявним урядникам та Козакам признавати його за Гетьмана, настановленого з вол╕ ╕ ласки Царсько╖.
Хитров поклав перший кам╕нь до м╕жусобиць.
Новий гетьман Виговський, щоб ще б╕льше звабити царя вдалою сво╓ю до нього прихильн╕стю ╕ приспати М╕н╕стерство його щодо справ Польських, допов╕дав Царев╕, що Поляки, по знищенню Ю.Хмельницького, ╖м вельми противного, погодилися були признати його, Царя, Електором корони Польсько╖,а по смерт╕ нин╕шнього ╖хнього Короля ,посадити на Польський престол ╕ злучити Польське Корол╕вство з Царством Московським.
Цар, улещений Виговським, вислав до Польщ╕ пишне Посольство з багатьма дорогими подарунками, яке Поляки , що грали з Виговським одну роль, зустр╕ли й проводили були до столиц╕ з пишним тр╕умфом.
Цар, упевнившись в обманах та п╕дступах Поляк╕в ╕ Гетьмана свого Виговського, направив в╕йська в числ╕ 30 тис. людей п╕д командою Князя Трубецького всупити в Малорос╕ю у кв╕тн╕ 1659 року. ╤ Князев╕ Трубецькому дано та╓мний наказ, з╕йшовшись з Виговським, заарештувати його з ус╕ма прихильниками до нього урядниками.
Виговський напав на ц╕ в╕йська з двох бок╕в ╕ арм╕ю розбив ущент.
По довершенню Виговським з Поляками такого п╕длого супроти Рос╕ян вчинку, публ╕кував в╕н у Малорос╕╖ про злуку свою з Польщ╓ю. Але в╕йсько ╕ народ Малорос╕йський, спротив╕вшись явно зловмисному нам╕ров╕ Виговського ╕ ненавидячи Поляк╕в, звернулися до Пушкаренка ╕ поб╕льшали його сили. Виговський, не передбачаючи од свого рушення ╕ од поляк╕в над╕йного усп╕ху в п╕дкоренн╕ Малорос╕╖, найняв на п╕дмогу соб╕ 10 тис. Кримських Татар.
Виговський тим часом ╕з сво╖м в╕йськом наближався до Полтави, щоб у н╕й захопити й заатакувати Пушкаренка. Але той, зустр╕вши Виговського за р╕чкою Полтавською, розбив його вщент ╕ розс╕яв його на вс╕ сторонни. Виговський, ут╕каючи в нестям╕, загубив Гетьманську свою булаву.
Татари Пушкаренка вбили ╕ м. Полтаву , без оборони зоставлена, пограбували й зруйнували.
Виговський, побачивши , нарешт╕, що йому з╕брати нову потугу , а й чого менше – втриматися силомиць на Гетьманському становищ╕ – неспромога, ут╕к з недобитками Польських в╕йськ до Польщ╕ ╕ вже в Малорос╕╖ не з*являвся; а ж╕нку свою з родиною полишив у Чигирин╕ напризволяще. ╤ так в╕н трагед╕ю свою зак╕нчив у повн╕й м╕р╕ невдячност╕, п╕длост╕ та зв╕рячо╖ лютост╕.
Цар, дов╕давщись , що Виговський погромив в╕йська його та впровадив у Малорос╕ю Поляк╕в ╕ Татар ╕ що прихильний до Царя ╕ Рос╕╖ Пушкаренко убитий ними, вислав супроти них Боярина Ромадан╕вського ╕ корпус в╕йськ в числ╕ 30 тис. людей, звел╕вши тому Бояринов╕ по знищенню Виговського зажадати в╕д урядник╕в ╕ в╕йськ Малорос╕йських вибрати соб╕ Гетьмана зг╕дно з правами ╖хн╕ми ╕ стародавн╕ми статутами; ╕ щоб новий обраний Гетьман, на потверження договор╕в Гетьмана З.Хмельницького, з царем уложених, вчинив перед ним присягу.
Ю.Хмельницький перебував на С╕ч╕ Запор╕зьк╕й, зв╕давши про вибори Гетьманськ╕, прислав в╕д себе на збори пов╕реним Осавула В╕йська Запрозького ╤вана Брюховецького ╕ через нього писав, що в╕н дбав завше про тую ж отчизну. Але дбання його на користь народну , збурюване обманами Виговського та Поляк╕в, завело його на путь перек╕рливу й слизьку, за чим в╕н вельми уболюва╓ ╕ розкаю╓ться. Збори, д╕ставши таку зв╕стку в╕д Хмельницького, одноголосно присудили бути йому, як давн╕ше, Гетьманом, приголосили його в так╕й г╕дност╕ , оголосивши Брюховецькому, щоб в╕н викликав Хмельницького до Чигирина. Хмельницький прибув негайно ╕ вчинив присягу на сво╓ Гетьманство; а сталося те року 1660-го Кв╕тня 27 дня.
Коштелянт Польський умовляв його присягати, як колись, на злуку з Польщ╓ю. Гетьман Хмельницький оголосив ус╕м посланцям, що ма╓ нам╕р перебувати нейтральним. А забаром в╕дкрив в╕н свою думку, що в╕н ма╓ нам╕р триматися союзу ╕ злуки з Царем Московським.
Гетьман Хмельницький почав правл╕ння сво╓ , вигнавши з Малорос╕╖ Поляк╕в, од Виговського наведених.
У результат╕ сварки Хмельницького з Боярином Шереметевим, зганьблений та понижений, Хмельницький обернув всю зл╕сть на Боярина Шереметева ╕ вирушив на С╕ч Запор╕зьку, проголосив себе союзником Поляк╕в ╕ Кримських Татар. А ре╓стров╕ полки, дов╕давшись про т╕ супротивн╕ ╖м ╕ вс╕й нац╕╖ вчинки й нам╕ри Хмельницького, оголосили, що правл╕ння його в Малорос╕╖ касу╓ться, ╕ ухвалили провести вибори нового Гетьмана.
Наприк╕нц╕ 1662 р. Хмельницький, з╕бравшись з прихильниками до нього Запорожцями й охочекомними Козаками та волонтерами й найнявши до того 2 тис. 500 Донських Козак╕в,по╓днавшись ╕з Кримським Ханом ╕ Татарами, вирушив берегом Дн╕пра до р. Стир╕ ╕ там злучився з Польською арм╕╓ю,що була п╕д командою самого Короля Казимира.
Арм╕я Шереметева була розбита ╕ в╕ддалася з ус╕м в╕йськом на волю ворог╕в. Сам Шереметев з частиною урядник╕в ╕ з ус╕ма рядовими вояками д╕сталися голими на пай Татарам, як╕ погнали ╖х у Крим для викупу й на продаж; другу частину урядник╕в забрали Поляки.
Хмельницький, п╕дбадьорений мерзенними сво╖ми усп╕хами, на б╕ду власно╖ в╕тчизни обл╕г м╕сто Чигирин , щоб його взятии ╕ зробити сво╓ю резиденц╕╓ю. Одначе Козаки, що трималися сторонни Рос╕йсько╖, до того його не допустили.
Князь Ромадановський напав на Хмельницького б╕ля м╕ста Крилова, де його ╕ розбили. Хмельницький, будучи обр╕заний в╕д пристанища свого, С╕ч╕ Запор╕зько╖, ╕ в╕д Криму, потягнув до м. Канева, ╕ там з*╓днався з сильним корпусом Польським. Допомога Польська, що саме вчасно Хмельницькому трапилася, подвигнула його ще один раз супроти отчизни. Але рушення те╓ було вже останн╕м в його житт╕ ╕ вир╕шило його долю.
Князь Ромадановський, пересл╕дуюч╕ в╕йська Хмельницького, що в╕дступали до Канева, розбив його над Дн╕пром навпроти Канева, де багато ╖х потонуло в р╕чц╕, ╕ в т.ч. самих Донських Козак╕в перетопилося б╕льше як тисяча чолов╕к.
Хмельницький, кинувшись у човна на берез╕ Дн╕пра, врятувався ним на другий б╕к ╕ перейшов потайки в монастир Лубенський до друга свого, Архимандрита Амврос╕я Тукальського, якому колись зробив багато добра.
Доля Ю.Хмельницького химерна, дивовижна ╕ перевершу╓ вс╕ неспод╕ванки: два рази обраний був в╕н на Гетьмана ц╕лою нац╕╓ю ╕ признаний нею, що г╕дний того, але два ж таки раз и позбавлено його то╖ г╕дност╕ з ╕нтерес╕в то╖ ж нац╕╖.Наостанку ще два рази п╕днесений був на той ступ╕нь двома монархами,але жодною ╖хньою могутн╕стю затверджений ╕ утриманий на тому ступен╕ не був. ╤ так життя його не що ╕нше, як т╕льки ╕грашка фортуни зм╕нливо╖.П╕сля повторного позбавлення зр╕кся ╕ самого св╕ту ╕ в Жовтн╕ р. 1663-го посвятився у ченц╕ в тому Лубенському монастир╕, де ╕ знайшов сво╓ пристанище. Зата╖вся в╕н там вельми та╓мно в л╕сах ╕ байраках, але й тут лиха доля гнати його не вгавала. П╕д час страшних п╕сля його Гетьманування в Малорос╕╖ заколот╕в та змагань ,забрав його силомиць у монастирськ╕й пустин╕ Польськ╕й Король Ян Казимир ╕, по згод╕ та розр╕шенн╕ в╕д чернецтва Митрополитом Ки╖вським Йосипом Тукальським , проголосив Гетьманом, щоб утихомирити зворохоблений народ; одначе народ той прийнявши його за Гетьмана, вимагав з*╓днатися з парт╕╓ю, що трималася сторонни Рос╕йсько╖. ╤ коли в╕н на те╓ пристав ╕ звернувся до м╕н╕стерства Рос╕йського, то, на донос наказного Гетьмана Задн╕провського Тетер╕, п╕дхоплений був знову в Польщу ╕ враз ╕з Митрополитом Тукальським висланий в остроги та л╕си Жмудськ╕.
Нарешт╕,коли триваючи незгода й заколоти у Малорос╕╖ розпалюван╕ були через при╖зд з Москви во╓вод ╕ супротивн╕ тому парт╕╖ шукали протекц╕╖ у Порти Османсько╖, то Султан Турецький Сол╕ман 3-й зажадав од Польщ╕ Хмельницького ╕, на п╕дстав╕ статей Гадяцьких, Портою та ╕ншими державами гарантованих, проголосив його Князем Сарматським ╕ Гетьманом Козацьким ╕ з допомогою Паш╕ С╕л╕стр╕йського та Хана Кримського ув╕в його в Малорос╕ю .
Народ ╕ в╕йська тутешн╕ , прийнявши з охотою Хмельницького, як свого Гетьмана, умоляли його поновит из Царем Московським договори його батька, перебувати у злуц╕ з Рос╕╓ю.
Хмельницький, догождаючи народов╕ ╕ не жалуючи самого себе, прихилився й на т╕ його бажання, але Наказний ГетьманДорошенко ,що прагнув, як ╕ багато ╕нших, справжньго соб╕ Гетьмана ,схопивши Хмельницького, в╕ддали Ханов╕ Кримському, який заслав його до м. Белгорода, пот╕м ув*язнено в ╢дикул╕, або Семибаштовому замку, де утримано 14 рок╕в, п╕сля чого заслано на один Грецький остр╕в, де в╕н ╕ помер паламарем в Грецькому монастир╕. ╤так, коли признавати, що в людств╕ пану╓ щастя ╕ нещастя, то вони обо╓ найвищою м╕рою шарпали б╕долашного Хмельницького увесь його безталанний в╕к ╕, зробивши найб╕дн╕шим в╕д ус╕х ╕р╕в на св╕т╕, повергли с тим у безодню лих без воротя".
Известно, что после таких правителей и их предательств интересов народа и созданного Б.Хмельницким государства, Украина превратилась в руину.
Жадность, личный интерес, отсутствие патриотизма, аморальность – вот характеристика большинства украинской элиты того времени. Видимо, эти черты заложены в генах, в менталитете украинцев. Абсолютно подобное мы наблюдаем на протяжении всей истории и до сегодняшнего дня.
Н.В.Гоголь в повести "Тарас Бульба" словами Тараса Бульбы дал всему этому такую характеристику: "Знаю, подло завелось теперь на земле нашей: думают только, чтобы при них были хлебные стоги,скирды, да конные табуны их, да были бы целы в погребах запечатанные меды их. Перенимают, чёрт знает какие бусурманские обычаи, гнушаются языком своим, свой со своим не хочет говорить, свой своего продаёт, как продают бездушную тварь на торговом рынке".
Бытует такой анекдот:
Одного хохла питають: у тебе рад╕ац╕я ╓?
Хохол дума╓: скажи,що ╓, скажуть дай,– жалко; скажи, що нема, скажуть:який же ти хохол, у хохла все ╓.
Ще подумав ╕ каже: ╢. В к╕нц╕ огорода, трошки ╕ т╕льки для себе".
7.Московский период (1687– 1764).
6 мая 1686 г. был подписан «Вечный мир» между Россией и Польшей. Укрина была поделена между Россией, Польшей и Турцией.
В 1687 г. Гетманом Украины стал Иван Мазепа.
Я не буду подробно описывать его деятельности на должности Гетмана, а сошлюсь на статью профессоров, докторов исторических наук Е.Ф.Безродного, Т.Д.Бондара, доцентов, кандидатов исторических наук В.Ю.Николаенко и М.А.Рябухина. Статья называется "Зрадники в образ╕ нац╕ональних геро╖в".
"╤ван Мазепа – неперевершений авантюрист ╕ зрадник укра╖нц╕в, рос╕ян , поляк╕в, турк╕в ╕ швед╕в.
Маючи належну осв╕ту, волод╕ючи к╕лькома ╕ноземними мовами, особисту приваблив╕сть, ум╕ння при потреб╕ сподобатися, волод╕ючи красномовн╕стю, в╕н активно ╕ явно зраджував Дорошенков╕, Самойловичу, Семену Пал╕ю, Князю Василю Гал╕цину, Соф╕╖ ╕ нарешт╕ Петру 1-му.
Мазепа був великим магнатом, волод╕в землями 20 тис. залежних селян ╕ близько 100 тис. душ, сво╖х противник╕в ╕ ворог╕в ум╕в усувати чужими руками.
Так поступив в╕н з ╤скрою ╕ Кочубе╓м, як╕ пов╕домили Петра 1-го про зраду Мазепи, за що поплатилися сво╖м життям. А Мазепа ц╕лував чоботи Петра 1-го ╕ клявся у в╕рност╕. Цим далеко не вичерпувався чорний список пост╕йно╖ зради Мазепи, який рвався до необмежено╖ влади, намагаючись перетворитися в пом╕щика– кр╕посника ╕ закр╕пачити весь народ.
В╕н був одним ╕з найхитр╕ших ╕ найп╕дступн╕ших д╕яч╕в на Укра╖н╕. Служив у польського короля до 1669 р., пот╕м повернувся на Укра╖ну ╕ вступив на службу до Гетьмана Петра Дорошенка. П╕зн╕ше перейшов до Гетьмана Л╕вобережно╖ Укра╖ни ╤вана Самойловича, переконав його зробити сво╓ю дов╕реною особою. 1687 р. став наступником Самойловича ╕ протягом 21 року був Гетьманом Л╕вобережно╖ Укра╖ни.