Текст книги "Фіаско"

Автор книги: Станіслав Лем

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 22 страниц)

«Наведи незаперечний аргумент».

«Отож-бо й воно. Настав час називати речі своїми іменами. Непрямого натиску замало. Ти повинен діяти навпростець, командире».

«Пригрозити штабам?»

«Так».

«Масованим ударом?»

«Так».

«Цікаво. Ти вважаєш убивство розумних істот, які поводяться нерозумно, найкращим способом налагодження з ними контакту? Невже ми повинні висадитися на цю планету як археологи цивілізації, котру самі знищили?»

«Ні. Ти повинен пригрозити сидеричним ударом усій планеті. Квінтяни бачили, як розсипався їхній Місяць».

«Але ж це буде блеф! Якщо ми відновлюємо вимогу контакту, то не можемо знищити своїх потенційних співрозмовників. Не треба мати великого розуму, щоби це збагнути. Погрозу вони визнають несерйозною – і цілком слушно».

«Погроза не повинна бути зовсім голослівна».

«Пошкодити кільце?»

«Командире, чому ти щоночі дискутуєш з машиною замість лягти спати, якщо сам знаєш, що треба зробити?»

GOD змовк. Стірґард встромив у щілину новий кристалик.

– Будь ласка, ще трохи, – сказав Стірґард. – Це вже остання розмова.

Блакитна контрольна лампочка засвітилася. Присутні знову почули монотонний GODів голос:

«Командире, можу тебе порадувати. Я помітив стабільність сферомахії, екстраполяцію в майбутнє, до межі прогностичної надійності. Незалежно від кількості супротивників і радіуса, на який пошириться війна, ця цивілізація загине. Найпростіша модель – картковий будиночок. Він не може бути якої завгодно висоти. Кожен з них, зрештою, завалюється – це очевидно й без розрахунків».

«Картковий будиночок? А конкретніше?»

«Теорія Голенбаха. У прогресі науки нема незамінних людей. Якби не було Планка, Фермі, Лізи Майтнер, Айнштайна, Бора, то атомну бомбу відкрив би хтось інший. Монополія, котру здобули американці, тривала недовго й луснула. За допомогою ядерних ракет супротивники можуть тримати один одного під загрозою впродовж десятків років. Можуть змагатись у своїй влучності та силі уражання. Сидерологія не дає таких шансів. До відкриття термоядерних реакцій, критичної маси і циклу Бете веде низка кроків. Зате сидеральну інженерію здобувають одним махом. До відкриття проміжку Голенбаха невідомо нічого, а після нього – все. У фазі оборотності озброєнь, поки можливі переговори між війною і миром, той, хто знайде термоядерний козир, може скористатися ним як найвищою мастю, але не обов’язково повинен ним походити. У фазі космічної сферомахії той, хто перший відкриє сидерологію, походить козирем не зволікаючи. Шантажувати сидерологією не можна. Безпечні термоядерні реакції довго не можна було здійснити через термічні втрати плазми й погану стійкість полів, які її концентрують. Упродовж кількох десятків років прогрес у цій справі здавався неможливим. Труднощі оволодіння гравітацією подібні тільки в астрономічному масштабі. Не можна починати з малого: спершу виділити з уранової руди ізотоп з атомною масою 235, потім привести в рух ланцюгову реакцію у надкритичній масі, синтезувати плутоній і таким способом одержати підривник водневих бомб. Випробувальним полігоном має стати небесне тіло. Фазі сидерології передує фаза тератронних аномалонів[107]107
  У ядерній фізиці – елементарні частки, що виникають під час взаємодії швидких ядер.


[Закрыть]. Через те мене вразило захоплення фізиків тим, що зробив „Гавриїл“. Якби квінтяни його спіймали, то після демонтування збагнули би проміжок Голенбаха. „Гавриїл“ змушений був розплавити себе тератроном. Я пригадую, що пропонував умонтувати йому автодеструкційний заряд».

«Чому ти не пояснив цього докладніше?»

«Бо я – не всезнайко. Оперую тільки тими даними, які ви у мене закладаєте. Твої фізики, командире, вважали, що перехопити „Гавриїла“ неможливо, бо жоден з об’єктів сферомахії не розвинув навіть десятої частки тяги „Гавриїла“. У мене були щодо цього сумніви, але не аргументи. Цю неможливість вони взяли зі стелі. З другого боку, важко сказати, погано це чи добре, що мій далекий родич – „Гавриїл“ – виявив таку блискучу винахідливість. Якби він дозволив себе впіймати, то нічого було б і думати про контакт: єдине, що нам залишилося б, то це вибирати між відступом та сидеральною битвою з Квінтою як супротивником рівної з нами сили. А якщо винести за дужки їхній сидеральний удар у „Гермеса“, то ми щодуху втікали б руїнами сферомахії. Те, що розтрощить її через п’ятдесят чи сто років, почалося б негайно. Блок, просвічений у галузі сидерології „Гавриїлом“, не став би чекати, коли супротивник зрівняється з ним. Він випередив би його ударом».

«Це спекуляції».

«Можливо. Але їх узято не зі стелі. Я припускаю, що хтось хотів обернути Місяць на експериментальний полігон. Він іще не знав, що жоден плазмотрон не дає сили, яка долає проміжок Голенбаха. І хоч би хто прогнав його з Місяця, він однаково не мав достатньої сили, щоб осісти там назавжди. Хтось оголосив королеві шах. Король виявився недорослим інфантом. Але другий блок теж оголосив шах. Не знаю, якій фігурі. Виник пат. На Місяці. А поза ним гра тривала далі».

«Чому раніше ти не пояснив цього таким способом?»

«Якщо тепер ти назвав мої міркування спекуляцією, то перед луноклазмом назвав би їх маячнею GODa. Чи бажаєш ти почути мою версію загальної історії Квінти?»

«Говори».

«Ключем, що відмикає цю історію в критичному розділі, є кільце. За повного прискорення індустріалізації планета несла на собі багато держав із сильно розвиненою провідною групою, яка співпрацювала з нею. Справа дійшла до виходу в космос і до черпання атомної енергії. Водночас стався демографічний вибух у державах, промислово слабше розвинених. Зате в них швидше зростало народонаселення, тож вони вирішили збільшити свої території пониженням рівня океану. Єдиним способом для досягнення цього було викидання вод у надатмосферний простір. Мені невідома техніка, яку застосовували для цього. Знаю лише те, що для цього непридатне. Сотні кубічних миль води не транспортували ні космічними кораблями, ні просто з допомогою помп і водометів. Перший варіант потребував неуявленну масу пального й транспортних суден. Другий узагалі нездійсненний, бо поки викидувані струмені, а точніше, перевернуті водоспади одержать першу космічну швидкість, вода випарується від тертя об атмосферу й повернеться назад.

Однак є чимало здійсненних методів. Назву один з них. Треба пробити атмосферу каналами блискавкових розрядів і вслід за кожним ударом блискавки, яка б’є з океанічного берега в термосферу по синергійній, стріляти водяною парою. Це вельми спрощена схема. Можна утворити в атмосфері своєрідні електромагнітні гармати – у вигляді тунелю імпульсів, що біжать відцентрово й розганяють іонізовану водяну пару. Можна надати воді дипольних нетермічних властивостей. На Землі такою гідроінженерією займавсь якийсь Рахман. Він довів, що можна розігнати воду тільки до першої космічної швидкості, внаслідок чого довкола планети почне утворюватися льодове кільце; однак кільце те не буде стабільне, тому з наступної фази його рух, уже у вакуумі, слід прискорювати, щоб кільце обернулося на центрифугу й розігналося з другою космічною швидкістю в часовому проміжку від двадцяти до сорока років. Інакше, тобто при ослабленні вакуумної акселерації чи припиненні робіт від тертя об верхні шари атмосфери, на планету повертатиметься води більше, ніж у цей самий час викидають у простір водомети. Перелічувати нові подробиці нема потреби. Досить сказати, що вже з борта „Евридіки“ констатовано повільне відмирання кільця довкола Квінти і його сплющування, внаслідок чого розширюється зовнішнє оточення планети.

Це не могло принести користі нікому на Квінті. Води, які повертаються, – щось більше, ніж зливи: вони спричиняють потоп у тропіках, з мінливим зосередженням максимуму опадів у ті пори року, коли планета своєю віссю нахилена відносно екліптики майже так само, як Земля. Середня річна температура знизилася на два градуси Кельвіна. Льодовий диск затінює денну частину планети та відбиває сонячне світло. Цю технічну помилку цілком можливо було б ліквідувати через певний час, однак ніщо не свідчить про таку ліквідацію. Ненадійність планетарної інженерії не може бути причиною припинення робіт, її треба шукати десь-інде – в політичному розколі цивілізації. Про вихідні умови нам відомо тільки одне: вони сприяли проектові, який не міг бути реалізований інакше, ніж у глобальній консолідації сил, що потім ослабла. Епоха співробітництва, принаймні в період поступу технології, тривала років сто. Що призвело до відмови від спільного шляху? Локальні війни? Економічні кризи? Навряд. Розвиток політичних подій, який не піддається виведенню зі стану стагнації, можна вловити тільки у моделі, що має назву ланцюга Маркова[108]108
  Ланцюг Маркова – випадковий процес, що задовольняє властивість Маркова і який приймає скінченну чи зліченну кількість значень (станів). Інакше, кажучи нестрого, за фіксованого теперішнього майбутнє незалежне від минулого. Названий в честь російського математика Андрія Маркова (Андрей Марков, 1856-1922).


[Закрыть]. Це стохастичний процес, який затирає власні сліди. З того, що побачили б космічні пришельці на Землі двадцятого століття, вони в жодному разі – не звертаючись до хронік – не змогли б шляхом ретрополяції дійти до хрестових походів. Отож цю білу пляму я заповню такою ймовірністю: розростання держав у авангарді було нерівномірним. Зародок антагонізму тлів у самому вже їхньому співробітництві. Збройне панування головної сили на планеті було неможливе. Слабші брали участь у глобальному проекті, а кооперація зі справжньої перемінилася на видиму.

Антагонізм вийшов на поверхню – необов’язково навіть у формі агресії. Можливо, блоків було більше, три або чотири, тільки для ергодичного мінімуму вистачить двох – антагоністичних. Почалася гонка озброєнь. Вона спричинила передусім припинення робіт, спрямованих на дисипацію[109]109
  Тобто на розсіювання (лат. dissipatio – «розсіювання»).


[Закрыть] льодового кільця в космосі. Виділені для цього засоби й резерви було вкладено в озброєння. Водночас роздроблення льодового кільця так, щоб його руйнування не зашкодило жителям усіх континентів, перестало бути вигідним для наддержави, яка зробила головний внесок у цей проект, оскільки з позитивних наслідків подальшої роботи скористався б також супротивник. Супротивник розмірковував і діяв аналогічним чином. Відтоді жодна сторона вже не зачіпала кільця. Хоча воно кришилося на планету, але, втягнені у виснажливу спіраль озброєнь, вони не могли з цим нічого вдіяти. Ескалація винесла це змагання в космічний простір. Такими могли бути пролог і перший акт. Ми прибули, коли йшла дія наступна, і, нічого не знаючи про це, пірнули вглиб багатошарової сферомахії, з безневинним сонцем посередині».

«Повторюю запитання: чому ти не подав цієї ретроспекції раніше? Нагоди для цього ти мав більше, ніж досить».

«Різноманітні версії того, що я нібито сказав, поширюються на кораблі, я їх висловив чи ні, але вони поширюються. Жодної з них не можна довести. Межі уяви лежать далеко поза межами теорій творчості. Фрагменти складної мозаїки даних прибували поступово. Поки їх було небагато, з них можна було скласти безліч ребусів, заповнюючи щілини й прогалини безпідставною вигадкою. Я – комбінаторична машина. Якби я обрушив на вас усі варіанти комбінаторики, якою займався, то вам довелося б тижнями вислуховувати лекції, повні застережень сумнівної вірогідності. Крім того, я одержував розпорядження, суперечливі з твоїми наказами. Доктор Ротмонт домагався спіноскопії Квінти. Я пояснив йому, що просвітлення Квінти усією наявною потужністю корабельних агрегатів не вдасться приховати і внаслідок цього наші шанси на контакт зменшаться. Оскільки він наполягав, я послав легкі спіноскопи, спроможні на камуфляж. Ти про це знаєш, командире. Ротмонт плекав надії побачити те, що таким способом угледіти неможливо. Надії його закінчилися крахом, але не з моєї вини. Я виконав його побажання, бо це не могло зашкодити Квінті. Гіпотези, що їх не приймають як трамплін для реальних дій, можуть бути хибними, але не згубними».

Блакитний вогник згас. Пілоти і Накамура, хоча сиділи за одним столом, так само поринувши у крісла, як Стірґард й Араґо, скидалися на привидів, котрі не можуть утрутитися в розігрувану сцену. Здавалося, на них зовсім ніхто не звертає уваги.

– Це було пояснення, – сказав Стірґард. – Ваша світлосте, ви недавно сказали, ніби ця справа – в добрих руках. Я не тому нічого не відповів, що тим, кого хвалять, годиться мовчати, а тому, що знав, як по-різному розуміємо ми добро й зло. Я вже вирішив. Ніхто з нас не може вплинути на те, що буде далі. І я також. Я волів би не образити нікого з присутніх, однак час жорстоких дій – це час жорстокої відвертості. Наш другий пілот бовкнув дурницю. Ми прибули сюди не для того, щоб кинути виклик, і не вдаємося до поєдинку, щоби захищати Честь Землі. Якби це було так, я не прийняв би на себе командування розвідкою. Людина може осягти й утримати в свідомості небагато. Через те намір здійснити щось грандіозне розкладається в її голові на частини. Через те засоби так легко можуть заслонити мету й самі стати метою. Переймаючи командування, я попросив спершу дати мені час для роздумів, щоби трохи відступити й збагнути всю гігантську масу неймовірних зусиль СЕТІ й SETI. Мільйони робочих годин, праця кораблебудівельників, польоти до Титана, наради у земних столицях, фонди, нагромаджені в банках, – усе як прояв надії, що не була дешевою газетною сенсацією, колективи, які розігрували безліч варіантів боротьби за контакт, щоби знайти найнадійніший, у всякому разі найоптимальніший... Зваживши все, я усвідомив, що, незалежно від того, де перебуваю, – на «Евридіці» чи на «Гермесі», я, мурашка людського мурашника, котрий заблукав у безмежних просторах космосу, перебираю непосильне завдання, мабуть, непосильне для будь-кого іншого. Ухилитися було легше. Даючи згоду, я не знав, що нас чекає. Знав лише, що виконаю свій обов’язок так, як того потребуватимуть обставини. Якби знову почав скликати наради, то не для вдосконалення наших дій, а для того, щоби скинути зі себе тягар. Перекласти відповідальність бодай почасти на інших. Я визнав, що не маю на це права, і все ж вирішив сам-один. Ніхто вже не має впливу на те, що станеться. Але кожен і далі має право висловити власну думку. І передусім ви, ваша світлосте.

– Ви, значить, вирішили роздробити крижане кільце?

– Так. Апаратуру вже монтують у кормі.

– Хочете відкинути кільце від планети?

– Навпаки: трильйони тонн упадуть на неї. Уламки будуть надто великі для того, щоби розтанути. Вони влучать у точки, які вважаються найкраще захищеними. Крім того, буде здуто верхні шари атмосфери. Це зменшить атмосферний тиск на якихось сто бар. Це буде пересторога.

– То буде вбивство.

– Мабуть.

– Примус до контакту такою ціною?

– Ні. Контакт – справа вже другорядна. Це буде спроба їх урятувати. Полишені самі на себе, вони ввійдуть у проміжок Голенбаха. Чи відомі вашому преподобію закони сидеристики?

– Настільки, наскільки вони можуть бути відомі дилетантові. Астрогаторе, ви виправдовуєте геноцид гіпотезоїд? І до того ж не власного, а тією, яку виробила машина?

– У нас нема нічого, крім гіпотез. І машина тут мені допомогла. Істотно. З іншого джерела мені відома ідіосинкразія, яку викликав у Церкви Animus in Machina[110]110
  Дух у машині (лат.).


[Закрыть].

– Я її не відчуваю. Навзаєм за це пояснення, астрогаторе, я віддячу вам тим самим. Людина часто не помічає того, що бачать інші. GOD говорив про уніфікацію способів, якими воюють квінтянські супротивники. Вас це теж стосується.

– Не розумію...

– Ви ліквідували існуючий досі спосіб дій, усвідомивши, що парламентаризм слід замінити єдиновладдям. Я не сумніваюсь у чесності ваших намірів. Ви хочете взяти всю відповідальність за подальші дії на себе. Цим самим ви, завдяки ефектові дзеркала, програли квінтянам. Надто – жорстокістю власних рішень. Ви хочете відповісти ударом на їхній удар. Оскільки вони найнадійніше захистили свої штаби, ви бажаєте найдошкульніше вдарити по них. Цим самим – я навмисне вживаю ваші слова – ви підпорядкували дотеперішню структуру стосунків між людьми «Гермеса» структурі стратегії, яку виробляєте.

– Цей вислів належить GODові.

– Тим гірше. Не стверджую, що в дискусії машина перемогла вас. Я стверджую, що вона теж стала дзеркалом, яке побільшує вашу агресивність, спричинену розчаруванням.

На обличчі в Стірґарда вперше відобразився подив. Однак він мовчав, і чернець провадив далі:

– Воєнні операції потребують авторитарних штабів. До того ж нічого нового на планеті не сталось. Але ми не повинні встрявати у такі дії.

– Я не думаю про війну з Квінтою. Це інсинуація.

– На жаль, це правда. Війну можна вести і без оголошення, і без застосування цієї назви. Ми прибули сюди для обміну не ударами, а інформацією.

– Я охоче погодився б на такий обмін, але як?

– Це зрозуміло й дитині. Суворого правила військової таємниці на кораблі не дотримуються. Я знаю, що в цехах будують сонячний лазер, який має обстріляти планету.

– Не саму планету, а кільце.

– І атмосферу, яка становить життєву частину планети. Соляричний лазер – солазер, як кажуть фізики – можна використати не для руйнування, а для передачі інформації.

– Ми передавали її впродовж не однієї сотні годин, але результату ніякого.

– Це справді дивно, що саме я бачу змогу, якої не помічають фахівці разом із премудрою машиною. Сигнали нашого супутника «Посла» потребували спеціальних пристроїв для прийому, антен, декодерів... Я не знаюся на радіотехніці, але якщо Квінту охопила війна, то всі тамтешні пристрої, здатні приймати радіосигнали, підлягли мілітаризації. Через те радіосигнали приймають генеральні штаби, а не населення Квінти. Якщо його взагалі було повідомлено про наше прибуття, то тільки таким способом, яким ви сказали, а саме брехливим та підступним, щоб ми в очах квінтян стали агресорами. Одне слово, їхніми запеклими ворогами. А ви, командире, самі обернете цю брехню на правду з допомогою солазера.

Стірґард слухав його з подивом – навіть більше, він, здавалося, утрачав недавню категоричну впевненість.

– Я про це не подумав...

– Бо це найпростіше. Ви з GODом піднялися на такий високий рівень рафінованості у теорії ігор, мінімаксу, квантування вирішального простору, людина й машина приготували собі крила такого високого лету, що з нього вже не видно дзеркалець, якими граються діти, пускаючи сонячні зайчики. Таким дзеркальцем для всієї Квінти може бути солазер. Адже він даватиме зблиски, ясніші за сонце, їх побачить кожен, хто підведе голову.

– Отче Араґо, – мовив Стірґард, нахилившись до ченця через стіл, – благословенні убогі духом, бо їх чекає Царство Небесне. Ви перемогли мене. Я зазнав поразки нищівнішої, ніж GOD – від нашого пілота... Як ви про це здогадалися?

– Я бавився дзеркальцями, коли був малим хлопцем, – усміхнувся домініканець, – а GOD ніколи не був дитиною.

– Як ідея передачі інформації то це просто чудово, – озвався Накамура. – Але чи зуміють вони нам відповісти, якщо зрозуміють?

– Перед зачаттям було благовіщення, – відповів Араґо. – Може, вони й не зуміють відповісти так, щоб ми їх зрозуміли. Тож нехай вони принаймні зрозуміють нас цілком чітко.

Темпе, який дивився на ченця з неприховуваним захопленням, не зміг більше мовчати.

– Це справді пролунало як «еврика!». А хіба в них нема дзеркал? Їх же не конфіскує ніхто навіть під час війни...

Чернець, здавалося, нічого не чув. Він про щось напружено думав. Потім тихо, неквапливо мовив:

– Маю до вас прохання. Я хотів би обмінятися кількома словами з астрогатором віч-на-віч; якщо він погодиться, звичайно... Вас це не образить?

– Гаразд. Ми в боргу перед святим отцем. Накамуро, солазер треба буде належно переробити, щоби він зміг оббігти променем усю планету, а крім проблем оптичних, є ще й інформаційні. Така сигналізація базується на принципі, що приймальники перебувають на рівні елементарного розвитку.

Коли фізик та пілоти вийшли, Араґо підвівся.

– Прошу вибачити мені те, що я говорив напочатку. Я був абсолютно переконаний, що застану вас тут самого, астрогаторе. Не ставлюся надто оптимістично до ідеї з дзеркальцями. Я також міг – і навіть збирався – подати її на нижчому рівні як пропозицію нефахівця для оцінки на рівні компетентних знавців. Така сигналізація може дати осічку або перенести нас із дощу та під ринву. Вже в самому своєму принципі ідея ця антропоцентрична: ви спершу відчули обурення, образу, а вже потім полегкість.

– Припустімо. Але куди ви, отче, хилите?

– Не до втіхи духовної. Щоб опрацювати технічний аспект цього експерименту, вам і всім іншим доведеться залучити до нього GODa.

– Звісна річ. Він зробить належні розрахунки і все інше. Ну й що з цього? Складе програму. Зробить усе, що в межах можливого. Сподіваюся, ви, отче, не вважаєте, що це advocatus diaboli?

– Ні. А я не з’явився тут як doctor angelicus[111]111
  Адвокат диявола, ангельський доктор – персонажі середньовічних теологічних диспутів (лат.).


[Закрыть]. Гадаю, мені не треба переконувати вас, що я – християнин?

Такий раптовий поворот розмови знову здивував Стірґарда.

– Куди ви, отче, хилите? – повторив він.

– До теології. Щоб ви могли мене краще зрозуміти, я перекладу її мовою не лише світською – в моїх устах це, по суті, прозвучить блюзнірськи. Я в душі виправдовуюся безпрецедентною ситуацією. Мова фізики вам ближча, ніж герменевтика релігієзнавства. У перекладі на понятійний апарат фізики гетероморфізм sacrum відповідає різним спектральним лініям матерії, повсюдної та однакової у всьому світі. У цьому порівнянні можна сказати, що, крім спектра тіл, є спектр вірувань. Він простягається від анімізму, тотемізму, політеїзму аж до віри в самого Бога. Земна лінія моєї віри – це родина, людська і Божа водночас. Чи відомо вам про дискусії, що ведуть у теології через SETI, – особливо відколи пошуки інших породили цю експедицію?

– Щиро кажучи, ні. А ви, отче, вважаєте, що я повинен бути з ними обізнаний?

– Зовсім ні. Однак це був мій обов’язок. Щодо цього позиції в моїй Церкві розійшлись. Одні стверджували, що зіпсуття природи Створінь може бути повсюдним і така повсюдність виходить за земне поняття вислову katholikos[112]112
  Вселенський (грец.).


[Закрыть]. Що можливі світи, в яких до жертви Спокути справа не дійшла і через те вони приречені. Інші – що спасіння як вибір між Добром і Злом, дане ласкою, з’явилося скрізь. Суперечка ця поставила під загрозу Церкву. Організатори й учасники експедиції були зайняті своєю справою, через те їх не дивували сенсації, що збільшували наклади газет. Злочинність і секс уже набридли, а експедиція «Евридіки» мимохідь збудила споживацький інтерес. Як оригінальні та кумедні іграшки, попри те, що credo quia absurdum est[113]113
  Вірю, бо це безглуздо (лат.).


[Закрыть], здобуло множник, котрий компрометує його досить ефективно. Як марево незліченних планет з величезною кількістю райських яблук там, де нема яблунь, олив, яких навіть син Божий не прокляне, бо там не ростуть оливи, дивізій пілатів, котрі вмивають руки в мільярдах посудин, лісу розп’ять, юрб юд, маси непорочних зачать істот, чия фізіологія розмноження не дає підстави на таке поняття, бо вони розмножуються копуляцією[114]114
  Копуляція (лат. copulatio – «сполучення»; «з’єднання») – у широкому значенні цього слова – з’єднання двох особин при статевому акті, у вузькому значенні – злиття двох гамет, що майже не відрізняються.


[Закрыть] – одне слово, помноження Євангелія на всі витки всіх галактичних спіралей робило наше Credo карикатурною пародією віри. Завдяки цим арифметичним фокусам Церква втратила багато пастви. Чому вона не втратила мене? Тому, що християнство вимагає від людини більше, ніж можна вимагати. Воно не вимагає лише відмови від жорстокості, підлості й брехні. Воно вимагає любові, скерованої до жорстоких людей, облудників, катів і тиранів, і цієї вимоги ніщо не знищить. Прошу не надто дивуватися цій катехизації на борту такого корабля. Мій обов’язок – дивитися далі від розвідки, яка має з’єднати невідомі один одному розуми. Ваші обов’язки – інші. Спробую це пояснити. Якби ви стояли на вже переповненому рятувальному човні, а нові й нові потопельники чіплялися б за його борти, внаслідок чого човен міг би перекинутись і затонути, – ви почали би відрубувати їм руки. Так чи ні?

– Боюся, що так. Якби не було іншого рятунку.

– Саме в цьому й відмінність між нами. Це означає, що назад ви не повернете.

– Ваша правда. Я розумію притчу з човном. Не чекатиму, поки він піде на дно. Я намагатимуся рятувати цю цивілізацію всіма силами, які в мене є.

– А в крайньому разі – навіть геноцидом?

– Так.

– Отже, ми повернулися до вихідної позиції. Мені пощастило трохи відтермінувати цю крайність. Більше нічого. Так я кажу?

– Так.

– Ви готові рятувати життя одних, позбавляючи його інших?

– Адже в цьому й полягає сенс вашої притчі, отче Араґо. Я обираю менше зло.

– Стаючи убивцею?

– Не відкидаю цього визначення. Можливо, я нікого не врятую. Занапащу і нас, і їх. Але я не вмию рук од цієї справи. Якщо ми загинемо, «Евридіка» одержить відповідне повідомлення. Про стан справи і про те, що я відмовивсь од повернення назад.

– У моїй есхатології малого зла нема, – сказав Араґо. – Разом з кожною убитою істотою гине цілий світ. Тому арифметика робить етику невимірною. Невідворотне зло – невимірне, – він підвівся. – Не забиратиму у вас більше часу. Мабуть, ви хочете продовжити розмову з людьми, яку я перервав?

– Ні. Хочу побути на самоті.