Текст книги "Отаман Зелений"

Автор книги: Роман Коваль

сообщить о нарушении

Текущая страница: 28 (всего у книги 32 страниц)

Йосип Терпило. Неповний список репресованих у 1937 – 1938 рр. громадян Трипілля, які не повернулися

1. Байдачний Тиміш Тимофійович.

2. Віденко Євдокія.

3. Віденко Іван.

4. Віденко Марко Іванович.

5. Бойко Гаврило Антонович.

6. Бондаренко Роман.

7. Борщ Андрій.

8. Булавин Василь Мусійович, 1908 р. н. Репресований 1938 року.

9. Булавин Петро Юхимович, 1904 р. н. Репресований 1937 року.

10. Вадис Іван Юхимович, 1902 р. н. Репресований 1938 року.

11. Вадис Степан Юхимович.

12. Василенко Дмитро Пилипович.

13. Волошин Петро Федорович, 1886 р. н. Репресований 1938 року.

14. Гаркавий Олександр.

15. Гаркавий Павло.

16. Глобенко Ілля Данилович, 1899 р. н. Репресований 1938 року.

17. Горбенко Василь Миколайович.

18. Горбенко Карпо.

19. Грицаєнко Андрій Гаврилович, 1898 р. н. Репресований 1938 року.

20. Дзюбенко Антон Микитович.

21. Дзюбенко Михайло Павлович.

22. Дзюбенко Олекса.

23. Друзенко Матвій Іванович.

24. Друзенко Степан Микитович.

25. Друзенко Яків Микитович.

26. Жук Андрій.

27. Жук Іван.

28. Заброда Данило Костянтинович.

29. Заброда Дмитро Сидорович.

30. Заброда Йосип Іванович.

31. Заброда Марко.

32. Заброда Микита.

33. Заброда Онаній Сидорович.

34. Заброда Микита Сидорович.

35. Заброда Микита.

36. Ігнатуша Василь Павлович, 1898 р. н. Репресований 1938 року.

37. Ігнатуша Іван Павлович, 1908 р. н.

38. Ігнатуша Степан Павлович, 1905 р. н. Репресований 1938 року.

39. Ігнатуша Павло Дмитрович.

40. Ігнатуша Павло.

41. Кируша Сергій Ількович, 1912 р. н.

42. Кравченко Микола Романович.

43. Кравченко Петро Трохимович.

44. Кравченко Микола Миколайович.

45. Кульбачний Іван.

46. Кульбачний Трохим Васильович, 1907 р. н. Репресований 1938 року.

47. Кульбачний Трохим Сергійович.

48. Лемешко Василь.

49. Литвиненко Микола.

50. Літковський Панас Григорович, 1903 р. н. Репресований 1938 року.

51. Ложечник Михайло Сидорович.

52. Луценко Василь.

53. Любименко Петро Іванович, 1898 р. н. Репресований 1937 року.

54. Макаренко Федір.

55. Мартиненко Яків.

56. Марущенко Петро.

57. Марущенко Петро Ничипорович.

58. Матюшенко Семен Миколайович, 1881 р. н. Репресований 1938 року.

59. Миколенко Степан.

60. Носар Павло Якович.

61. Носар Семен Іванович.

62. Овчаренко Кіндрат Петрович.

63. Овчаренко Микола.

64. Овчаренко Пилип Григорович.

65. Овчаренко Пантелеймон.

66. Олександренко Олексій Антонович, 1904 р. н. Репресований 1937 року. Реабілітований 1957 року.

67. Откидач Максим Степанович.

68. Оленич Андрій Іванович.

69. Оленич Яким Григорович, 1900 р. н. Репресований 1937 року. Реабілітований 1957 року.

70. Оленич Ничипір Олексійович.

71. Пасічний Прокіп Онуфрійович, 1894 р. н. Репресований 1937 року.

72. Петренко Костянтин Павлович, 1901 р. н. Репресований 1938 року.

73. Плохий Роман Іванович.

74. Поночовний Нестор Васильович.

75. Поночовний Андрій.

76. Поночовний Василь.

77. Середа Андрій Ількович., 1885 р. н. Репресований 1938 року.

78. Середа Василь Степанович.

79. Середа Пантелеймон.

80. Сивець Данило Іванович.

81. Сорока Тимофій.

82. Таценко Карпо Володимирович.

83. Терпило Григорій Григорович.

84. Терпило Євдоким.

85. Терпило Максим Ничипорович, 1900 р. н.

86. Терпило Микола Ничипорович, 1903 р. н. Репресований 1938 року.

87. Терпило Мусій Йосипович, 1902 р. н. Репресований 1938 року.

88. Терпило Андрій Йосипович, 1900 р. н. Репресований 1938 року.

89. Терпило Микола Ничипорович, 1902 р. н.

90. Терпило Степан Савович.

91. Терпило Максим Юхимович.

92. Трав’янко Іван Григорович, піонервожатий.

93. Трав’янко Іван Якимович.

94. Трав’янко Іван Григорович, учитель.

95. Трохименко Григорій Тимофійович.

96. Трохименко Гаврило Тимофійович.

97. Трохименко Михайло Тимофійович.

98. Трохименко Сергій Дмитрович.

99. Філоненко Микита.

100. Філоненко Кирило Іванович.

101. Філоненко Іван Васильович.

102. Філоненко Юхим Васильович.

103. Філоненко Йосип Михайлович, 1894 р. н. Репресований 1938 року.

104. Філоненко Іван Іванович.

105. Хапков Йосип Тимофійович, 1888 р. н. Репресований 1938 року.

106. Хоменчук Василь Петрович.

107. Хоменчук Кирило Павлович.

108. Хоменчук Григорій Васильович, 1905 р. н. Репресований 1938 року. Реабілітований 1957 року.

109. Хора Олексій.

110. Цедик Микола Порфирович, 1908 р. н. Репресований 1935 року.

111. Цедик Андрій Степанович.

112. Цедик Федір.

113. Чечко Олександр Логвинович.

114. Шевченко Дмитро Данилович.

115. Шевченко Степан Данилович.

116. Шевченко Тимофій Данилович.

117. Шевченко Федір Данилович.

118. Шевченко Тимофій.

119. Шевченко Степан Петрович, 1886 р. н. Репресований 1938 року. Реабілітований 1957 року.

120. Шідловський (учитель).

121. Щур Максим Остапович.

122. Щур Микита Остапович.

123. ЯцищинЯків Іванович.

124. Янушенко Микола Семенович, 1899 р. н. Репресований 1937 року.

125. Мазепа О. Ф.

Голова сільської ради народних депутатів, виконкому Д. П. Строгий. Склав список Йосип ТЕРПИЛО, син повстанця Андрія Йосиповича Терпила Трипілля, 1989 р.

У цьому списку немає таких козаків і старшин отамана Зеленого, знищених ворогом: Яків Григорович Біленко, Яків Петрович Біленко, Василь Степанович Булавин, Петро Петрович Василиця, Яків Васильович Свдоченко, Михайло Васильович Євлашенко, Максим Сидорович Заброда, Антон Феодосійович Зарецький, Петро Іванович Іванов, Василь Іванович Тарновський, Степан Кузьмович Кульбачний, Максим Микитович Кур’ян, Семен Микитович Матюшенко, Олексій Гаврилович Миколаєнко, Степан Андрійович Миколенко, Данило Юхимович Мовчан, Іван Петрович Оленич, Йосип Іванович Оленич, Андрій Іванович Оленченко, Андрій Михайлович Островський, Артем Григорович Островський, Максим Олексійович Откидач, Гаврило Семенович Пахомов, Митрофан Іванович Плохий, Василь Миколайович Плюта, Іван Іванович Списовський, Грицько Ількович Терпило, Микола Петрович Терпило, Никифор Михайлович Трав’янко, Микола Тимофійович Тулуман, Андрій Іванович Філоненко, Гордій Васильович Хоменчук, Микита Петрович Хоменчук, Володимир Іванович Хора, Андрій Федорович Цедик, Андрій Микитович Шевченко, Олексій Михайлович Шкуропатський, Яків Іванович Яцишин та інші. Але й і з цими прізвищами список лишається неповним. І все ж кількість ліквідованих селян вражає – за два роки в одному селі знищено 162 особи! – Р. К.

Новини

У Трипіллі знову лунає…

“Передзвін Трипілля” вшановує свого земляка – отамана Зеленого. Київський міський будинок вчителя, 18 березня 2008 р. З оригіналу. Публікується вперше.

22 грудня 2006 р. в середній школі с. Трипілля відбулася науково-практична конференція “Час і долі” з нагоди 120-річчя Данила Ільковича Терпила (Зеленого), отамана Дніпровської повстанської дивізії.

Ініціаторами виступили педагогічний колектив школи та Київський обласний археологічний музей, насамперед учитель курсу київщинознавства, старший науковий співробітник музею Катерина Буремко. Участь у вшануваннях взяли сільський голова Володимир Терпило, заступник голови Обухівської районної адміністрації Олександр Клименко, краєзнавці Юрій Домотенко, Михайло Карасьов, Катерина Петриченко, письменники Роман Коваль і Василь Трубай, члени Національної спілки художників України Михайло Горловий та Олександр Ігнатуша, режисер Олексій Зотіков, член проводу УНА-УНСО Петро Хмарук, представник Київського братства вояків ОУН-УПА Тарас Усатенко, журналісти з Києва та Обухова, вишгородські козаки, викладачі та учні (члени краєзнавчого гуртка) Євген Назаренко, Олег Романченко, Микола Бобовський, Вадим Косенко, Оксана Хора, Юрій Чигирин, Геннадій Романченко, Тетяна Нелепенко та Юлія Білоконенко.

Зібралися й нащадки Ілька Терпила, батька десяти дітей, одним з яких і був отаман Зелений: Катерина Іллівна Булавин і Петро Сергійович Друзенко – онуки рідної сестри отамана Галини; Оксана Іванівна Цедик (онука рідного брата отамана Григорія, репресованого 1938 року) та двоюрідна правнучка отамана Галина Омелянівна Носар, а також Олег Терпило – онук командира 2-го полку Дніпровської дивізії Максима Терпила.

Слід зазначити, що рід Терпил зазнав страшних спустошень. Окупанти оголосили йому справжню війну – лише трьом чоловікам із колись великого роду Терпил вдалося вижити під час репресій. І ось нащадки славного отаманського роду дочекалися дня, коли громадськість та влада сказали про нього правду – як про одного з видатних організаторів Визвольної боротьби українського народу проти загарбників. Вперше за 85 років у Трипіллі вголос, без страху, заговорили про подвиг земляків-трипільців у боротьбі проти російських окупантів та їхніх немилосердних найманців – китайців, латишів, євреїв-комсомольців та інших катів-покидьків.

Початок конференції поклав учень Андрій Литвиненко, який прочитав вірш заслуженого артиста України Сергія Олексієнка (1917 р. н.) “Попіл”, присвячений отаману Зеленому.

Зведися ж, Терпило Даниле, земляче, Та стань на майдані, щоб ясно побачить:

Твоя Україна і вільна, й велика, – За що ти боровся, до чого ти кликав.

Цікава деталь: того ж дня до Трипілля здійснив візит і митрополит УПЦ Московського патріархату Володимир Сабодан. Як повідомив на конференції сільський голова, митрополит Володимир благословив зібрання на пам’ять про борця за Самостійну Україну отамана Зеленого…

Висловлюємо надію, що 2007 року в козацькому селі Трипіллі буде вулиця отамана Зеленого, на якій і постане пам’ятник визначному діячеві Визвольного руху доби УНР. Скульптура вже готова. Її зробив Михайло Горловий, онук Петра Стрільця – козака отамана Зеленого. Та, як завжди, забракло коштів на завершальні роботи. Але віримо, що ми здолаємо цю перешкоду і в Україні з’явиться ще одне місце, куди вдячні нащадки зможуть покласти квітку пам’яті.

Коваль Р.У Трипіллі знову лунає… //Незборима нація. – 2007. – Січень. – Ч. 1 (251).-С. 1.

Війна проти України продовжується

У селі Щербанівці, що дало чимало козаків до війська отамана Зеленого, 25 жовтня 2007 р. сталася трагедія – зловмисник підпалив майстерню скульптора Михайла Горлового, племінника учасника Визвольної війни письменника Григорія Косинки. Майстерня згоріла вщент. На прохання редакції “Незборимої нації” Михайло Горловий написав про цю болючу втрату.

Майстерню я побудував на місці старої хати мого діда – Петра Григоровича Стрільця. В ній побачила світ моя мати – Марія Стрілець, у ній народився і я. Тут 1919 року неодноразово дід Петро зустрічався зі своїм побратимом – отаманом Зеленим (Данилом Терпилом) із сусіднього Трипілля та іншими учасниками Визвольної боротьби. Будуючи майстерню, я використав сволок зі старої хати, на якому колись гойдалась колиска моєї матері, а потім і моя. Поставив у майстерню і ті двері, які відчиняло не одне покоління Стрільців, а потім Горлових.

У майстерні я зібрав багато керамічного посуду, яким колись користувались мої рідні та односельчани (глечики, горшки, горнятка, миски). На стінах розвісив прядки, гребінки, макітри, ковші, мірки для зерна і борошна, кінську збрую, рублі, ціпи, інші господарські знаряддя.

Були тут і 16 ікон кінця XIX – початку XX століття, переважно із Щербанівки, Трипілля і Красного. Цей своєрідний музей життя і побуту мого села був моїм духовним і мистецьким Храмом-Раєм, де я працював і зберігав свої твори протягом тридцяти років: 207 скульптур із кераміки, 62 – з дерева, 43 – з каменю, 16 – із бронзи. Зберігалася в майстерні й колекція творів живопису і графіки українських художників. Були там і рушники, сорочки, вишиті руками моєї мами і моїх односельців, які зібрала моя донька Леся, художник-кераміст. У пожежі загинули і її твори: з кераміки, живопису, графіки. Знищено вогнем майже всі мої оригінали і моделі скульптур, а також форми, велику бібліотеку. Посеред майстерні стояло велике, утри натури, погруддя отамана Зеленого, яке я підготував, щоб відлити із бронзи і встановити у Трипіллі.

Загинула меморіальна дошка славному козацькому полковнику Северину Наливайку та багато портретів відомих діячів української культури. Від них, як і від інструментів та іншого майна, не залишилося і сліду.

Тут, у майстерні, народжувалися збірки творів, присвячених трипільській, мезенській культурам, кам’яній могилі Скіфії, козаччині, а також сучасній культурі. Я працював винятково над історичною тематикою. Все це пішло з димом, у тому числі й портрети Бориса Грінченка, Тараса Шевченка, Григорія Косинки, отамана Зеленого, Пилипа Орлика, Артема Веделя, Максима Березовського, Вікентія Хвойки та інших. Згоріли рукописи моїх творів, щоденники, фотокартки XIX–XX століть, інші матеріали.

Яничари-покидьки перетворили на згарище Храм мистецтва, який належав не тільки мені, а й українській культурі.

Михайло ГОРЛОВИЙ, член Національної спілки художників України, член Національної спілки письменників України

Щербанівка – Київ

Горловий М.Війна проти України продовжується //Незборима нація. —2008. —Лютий. – Ч. 2 (264). —С. 1.

“Отаман Зелений” (презентація книги)

18 березня 2008 р. в переповненому Молодіжному залі Київського будинку вчителя відбулася презентація нового дослідження Романа Коваля – “Отаман Зелений”. У книзі йдеться про трипільського отамана Данила Терпила, його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році.

Ціле гроно українських митців, письменників, краєзнавців та вчителів взяло участь у цьому святі українського духу. Розпочали вечір народна артистка України Галина Яблонська та заслужений артист України Петро Бойко, які віртуозно продекламували поему Миколи Щербака “Месницькі мечі”, присвячену отаманові Зеленому та його козацтву.

Затим виступали письменники Леонід Череватенко, Василь Шкляр, Михайло Карасьов, Василь Трубай, Юрій Домотенко, журналіст Ростислав Мартинюк, завідувач відділу історії психології Інституту психології імені Григорія Костюка НАН України Володимир Куєвда. Вони високо оцінили дослідження Романа Коваля. Ось уривки їхніх виступів.

Михайло Карасьов: “Якби Роман Коваль народився в часи Запорозької Січі, напевно, був би він запорозьким кобзарем і доніс до наших днів правду про ті часи. Роман Коваль є голосом тих людей, які вже не можуть нічого сказати, бо відійшли в інші світи. Якби він видав лише фотододаток до цієї книги та список козаків отамана Зеленого, то вже це була б його заслуга. Сама ж книга написана цікаво, читається як детектив; коли я читав, то не міг відірватися. Найголовніше, що автор подивився на ті історичні події не очима безстороннього спостерігача, а очима повстанців. Ставши на їхній бік, він так розмахує шаблею, що стинає голови не тільки окремих ворогів, а й окремих народів… Якби був живий отаман Зелений, він би став на бік Романа Коваля. Книга написана щиро, вона викликає любов і ненависть”.

Леонід Череватенко: “Я в захваті від цієї книги і хочу поділитися своїм захопленням з вами. “Отаман Зелений” – це продовження повстанської епопеї Романа Коваля. Цей цикл я би назвав “Україна, вмита кров’ю”. Вражає фотододаток, я б назвав його іконографією. Ніби дивишся фільм Олександра Довженка. І цю породу винищено. Головною проблемою, на яку звертає увагу автор, є земля і боротьба за неї. Ця боротьба продовжується. Якщо з-під наших ніг виб’ють землю, нація перестане існувати”.

Юрій Домотенко: “Зелений мав харизму. Ніхто із трипільців про нього погано не відгукувався”.

Ростислав Мартинюк: “Я був вражений, читаючи цю книгу. Вона ніби фокусує головні наші проблеми”.

Василь Трубай: “Придивіться уважно до очей отамана Зеленого. Це очі людини, які не пожаліють ворога… Роман Коваль зарився надзвичайно глибоко. Він підняв цілий пласт нашої героїчної історії. Читаючи цю книгу, бачиш масштабність тих подій. Вихід цієї книги – це знакова подія для відродження нашої національної ідентичності. Велика дяка за це панові Роману”.

Василь Шкляр: “Успіх Романової правди зміцнений тим, що він чи не перший скинув полуду фальшивої толерантності, терплячої уваги, обережності до чужинців, які катували нашу Батьківщину. Тоді точилася війна між націями, а не класами чи партіями, і Роман Коваль заговорив про це відверто. Яке тоді було гасло повстанців? “Бий жидів і кацапів!” Але історики оминають цю тему, часом цікавіше читати Троцького, ніж їх. Ось що писав Троцький: “Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины своей души”. Якщо оминати ці речі, шукати евфемізми, правдивої книги не вийде. Слава отаманові Зеленому!”

Володимир Куєвда: “Сьогодні тут зібралися знакові постаті… Книга прекрасно написана. В ній – унікальний документалізм. Правда не до дна – це півправда, тобто брехня, в цій книзі – правда до самого дна. Не треба нам кумирів, нам треба правда. Вона збереже нас”.

Виступили й нащадки повстанських родин. Онук повстанця-зеленівця Петра Стрільця із Щербанівки скульптор Михайло Горловий висловив упевненість, що “ім’я Зеленого звучатиме і прославлятиме нашу Батьківщину”, а Софія Бойко, онучка повстанця Федося Пушкаря та Одарки Терпило, рідної сестри отамана Зеленого, сказала: “Дуже дякую, добрі люди, що прийшли вшанувати мого діда – Данила Ільковича Терпила. Мені бабуся Одарка розповідала, що він був дуже хороший, допомагав людям”.

З батьківщини отамана Зеленого приїхала чимала делегація на чолі із сільським головою Трипілля Володимиром Терпилом і заступником директора Трипільської школи Катериною Буремко, яка всіляко сприяла авторові книги на етапі її підготовки. З музичним вітанням виступили жіночий хор “Передзвін Трипілля” та дев’ятирічна Іванка Давидюк. А пісню “Солов’їна родина” заспівав заслужений артист України Анатолій Кобзар.

Піднявся на сцену і дванадцятирічний Максим з Халеп’я, праправнук повстанця, голови халеп’янської “Просвіти” Гаврила Лавріненка, розстріляного у 1937 році. Люди щиро вітали нащадка українського героя!

На вечорі булиприсутні нащадки й інших повстанських родів, зокрема холодноярських отаманів Чучупаків – Володимир Дем’янович Чучупак та його родина – син Сергій, дочка Олена, зять Олег, онуки Артем і Даринка; онуки брусилівського отамана Святненка – Микола і Григорій Святненки; правнук савранського отамана Якова Кощового Іван Скрипка; племінниця переяславського отамана Гаврила Чорного-Куреди Елеонора Донець із сином Сергієм; дочка козака Армії УНР Олексія Здоровецького Тамара; нащадки повстанця-зеленівця Петра Замішайла… Звичайно, були й нащадки отамана Зеленого, а саме: онуки Грицька Терпила, старшого брата отамана, Раїса Іванівна Браславець із чоловіком Федором Івановичем та Оксана Іванівна Цедик із сином В’ячеславом; правнучки Софії Терпило, рідної сестри отамана, Ольга і Ніна; та, як вже зазначалось вище, онучка рідної сестри отамана Зеленого Одарки Терпило – Софія Андріївна Бойко. Був на вечорі й рідний онук отамана Зеленого Анатолій Буремко.

Слід сказати, що на презентацію прийшло чимало й інших маркантних особистостей, зокрема письменники Раїса Скалій та Володимир Голобородько, літературознавець Григорій Сивокінь, кінорежисер Олександр Рябокрис, доктор медичних наук Богдан Іськів, учасники хорів “Гомін”, “Чумаки”, Ігор Березний, який 1989 року разом з Романом Пирогом підняв над Халеп’ям синьо-жовтий прапор, та інші достойники.

На вечорі виступив чи не найстарший трипілець – заслужений артист України Сергій Олексієнко, 1917 р. н. Він прочитав власний вірш “Попіл”, присвячений трипільському отаманові. Пан Сергій народився на тому ж трипільському кутку, що і Зелений, – на Гайдаївці. Це до його батька Лук’яна приходив отаман, щоб мобілізувати до свого війська.

Промовляв і Юрій Бабич, голова правління дитячого громадського об’єднання “Вертикаль”, який використовуватиме книгу “Отаман Зелений” у краєзнавчих походах з дітьми.

Прикрасили вечір виступи кобзарів. Тарас Силенко проспівав прекрасну “Пісню про отамана Зеленого”, а Тарас Компаніченко – пісню на слова Олександра Кониського “Тюрма за волю”. Її сова були співзвучні настрою вечора слова.

Я не боюсь тюрми і ката – Вони для мене не страшні, Страшніш тюрма у рідній хаті, Неволя в рідній стороні.

Гурт “Хорея” у складі Тараса Компаніченка, Юрка Фединського, Яреми Шевчука, Данила Перціва і Северина Данилейка виконали пісню на слова Івана Багряного “Марш Україна” та в’язанку чудових мелодій, які викликали ентузіазм слухачів.

Виступили й автор книги Роман Коваль та її видавець Антон Коломієць. Роман Коваль, зокрема, звернув увагу на те, що у Трипіллі досі немає пам’ятника отаманові Зеленому, зате височіє потворно-урочистий пам’ятник бандитам-комсомольцям, які палили Трипілля, ґвалтували жінок і дівчат, убивали людей. “Цей пам’ятник – символ їхньої перемоги, їхньої правди. Доки в Україні височітимуть символи окупантів, доти ми не можемо вважати себе нацією, яка скинула пута неволі”, – сказав Роман Коваль. А видавець Антон Коломієць висловив радість причетності до справи увічнення борців за Українську державу – отамана Зеленого та його козацтва.

Наприкінці вечора сільський голова Трипілля Володимир Терпило запевнив, що пам’ятник отаманові Зеленому “ми зробимо”, та подякував авторові книги від трипільців за пам’ять про їхнього легендарного земляка.

Організаторами презентації, яка перетворилася на свято непереможного козацького духу, виступили Історичний клуб “Холодний Яр” та Київський міський будинок вчителя.

Незборима нація (Київ). —2008. – Квітень. – Ч. 4 (266). – С. 1.

В Обухові, Кагарлику і Трипіллі

27 березня в Обухові відбулася презентація книги Романа Коваля “Отаман Зелений” за участю письменників Михайла Карасьова, Василя Трубая (ведучий), Михайла Горлового, Антоніни Литвин, учительки Лідії Гуменної із Червоної Слобідки, редактора газети “Обухівські вісті” Олени Артюшенко, поетеси Людмили Кравченко, а також родичів повстанців, зокрема рідного онука отамана Зеленого Анатолія Буремка; Володимира Мироненка, онука Сергія Якимахи, начальника відділу особливого призначення Дніпровської повстанської дивізії; Наталки Борисівни Носар, онуки Павла Носара, двоюрідного брата отамана Зеленого, та інших достойників.

Виступили сільський голова Трипілля Володимир Терпило і козак Ігор Березний, який 1989 року зі своїм товаришем Романом Пирогом уперше за багато десятиліть вивісив жовто-блакитний прапор у Халеп’ї. Чудово співав кобзар Василь Литвин. А скульптор Михайло Горловий сказав: “Книга Романа Коваля – це вибух мого серця. Книги – справедлива, відверта і щира. Я ненавиджу ворогів України… Повстанці боролися за своє, вони не завойовували чужих земель”. Поетеса Антоніна Литвин про автора книги сказала: “Це той, хто повертає нам імена наших славних героїв”. А вчителька Лідія Гуменна додала: “Роман Коваль проніс промінчик між Зеленим і нашими серцями”. Своєрідно підбив підсумки презентації видавець Антон Коломієць: “Книга Романа Коваля – це наш набій у боротьбі з віковічним ворогом, це наш з ним внесок у справу національного визволення українців”.

Поетеса Людмила Кравченко, схвильована розповіддю про Зеленого та його козацтво, прямо під час презентації написала вірш. Ось уривок з нього:

 
Так, нас бито, Та не вбито.
Будем довго жити.
Нашу світлу Україну
Будемо любити…
 
 
Тридцять три прожив Данило,
Прожив із завзяттям.
Проти гноблення та кривди
Розпалив багаття.
 
 
Хай горить оте багаття
За людськую долю!
І розквітне Україна,
Вирвавшись з неволі.
 

Уже за тиждень, 3 квітня, презентацію книги було проведено у Кагарлику. В ній, окрім письменників, взяли участь і три бандуристи – випускник Стрітівської кобзарської школи Віктор Пашник та два її учні – Ярослав Джусь і Данило Носко. А вже 8 квітня книгу було представлено у рідному селі отамана Трипіллі. Під час презентації видавець книги Антон Коломієць пообіцяв взяти на себе видатки з демонтажу трипільського пам’ятника паліям-комсомольцям, якщо відповідне рішення буде ухвалено сільською радою, а сільський голова Володимир Терпило твердо пообіцяв, що профінансує відновлення скульптором Михайлом Горловим пам’ятника отаманові Зеленому та його встановлення в центрі Трипілля.

Є надія, що вже на Покрову буде відновлено справедливість стосовно отамана Зеленого і пам’ятник зависочіє у Трипіллі, яке у 1919 р. було столицею вояцького духу.

Олеся КОВАЛЬ

Незборима нація (Київ). – 2008. – Квітень. – Ч. 5 (267). – С. 2.

Голові Трипільської сільської ради ВМШ п. Володимирові Терпилу, Київська обл., Обухівський район, с. Трипілля

Шановний пане Володимире!

18 березня 2008 р. у приміщенні Київського будинку вчителя, як Вам відомо, відбулася презентація книги “Отаман Зелений”, присвяченої селянському полководцю, уродженцю Трипілля Данилові Терпилу. Атмосферу того вечора безпосередньо відчули і Ви особисто.

Під час проведення презентації, яка переросла у вечір пам’яті Данила Терпила та його козаків-трипільців, саме собою природно постало питання, чому ж досі на батьківщині славного отамана не увіковічено його ім’я. Висловлювалися думки звернутися до органу місцевого самоврядування с. Трипілля із пропозицією спорудити пам’ятник отаману Зеленому в його рідному селі. Відповідно до “Порядку спорудження (створення) пам’ятників і монументів”, затвердженого спільним наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури та Міністерства культури і мистецтв України від 30 листопада 2004 р. № 231/806, таке право подавати клопотання про спорудження пам’ятників передбачено для підприємств, установ, організацій та об’єднань громадян.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. № 1181 рішення про спорудження (створення) пам’ятників з метою увічнення пам’яті діячів державного значення ухвалюються Кабінетом Міністрів України, а пам’ятників місцевого значення – місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Відтак прошу Вас, як головну посадову особу територіальної громади с. Трипілля, на яку законом покладено обов’язок забезпечення на відповідній території додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України, внести на розгляд Трипільської сільської ради ініціативу щодо необхідності спорудження в с. Трипілля пам’ятника місцевого значення – пам’ятника землякові Данилові Терпилу.

Для реалізації прагнень членів територіальної громади Трипілля, а також усіх небайдужих громадян України прошу внести на підставі ст. 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до порядку денного найближчої сесії сільської ради питання про передбачення у програмі соціально-культурного розвитку населеного пункту спорудження пам’ятника Данилові Терпилу та визначення у плані забудови земельної ділянки для встановлення пам’ятника.

Сподіваюся і на розуміння недоречності існування на сімнадцятому році незалежності України розташованого на території очолюваної Вами ради монумента “на честь” тих, хто палив Ваше село, обстрілював його з гармат та кулеметів, убивав його мешканців.

Від імені Громадської організації Історичний клуб “Холодний Яр”, яка об’єднує вчених, краєзнавців, митців, літераторів, журналістів, громадських діячів, учасників та нащадків учасників Національно-визвольних змагань українського народу, прошу у відповідному рішенні Трипільської сільської ради формалізувати ставлення громади до цього символу поневолення українського народу, символу кривавої перемоги окупантів над жителями Трипілля, а також порушити питання про демонтаж цього виробу совєтської монументальної пропаганди.

Зазначу, що позитивне вирішення питання про ліквідацію пам’ятника окупантам відповідатиме державній політиці, визначеній Указом Президента України від 28 березня 2007 р. “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні”, який передбачає демонтаж пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору та політичних репресій в Україні, адже зрозуміло, що саме завойовники й організували цей Голодомор.

Про результати розгляду звернення та ухвалене рішення прошу повідомити в передбаченому чинним законодавством України порядку за юридичною адресою Історичного клубу “Холодний Яр”: 03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 20, кв. 14.

З повагою, президент Історичного клубу “Холодний Яр”

Р. М. Коваль

5 квітня 2008 р.

Пошуки могили отамана Зеленого

30-31 травня 2008 р. на заклик Історичного клубу “Холодний Яр” у Трипілля, що на Київщині, з’їхались активісти національних організацій. Мета – пошук могили повстанського отамана Зеленого.

Вдалося з’ясувати, що його поховано на правому березі річки Красної, на трипільському кутку Заброди, між двома старезними вербами. Тут і почалися пошукові роботи. В них взяли участь добровольці – активісти партії “Свобода”, громадської організації “Український спротив”, громади рідновірів і членів Історичного клубу “Холодний Яр”. Сприяли організації табору родичі отамана Зеленого – Раїса і Федір Браславці, Катерина Булавин, Ніна Момотюк, Галина Терпило, Оксана і В’ячеслав Цедики, сільський голова Трипілля Володимир Терпило, керівники трипільського господарства Володимир Сладкий та Анатолій Вадис, інші жителі Трипілля, зокрема Анатолій Пасічний, мешканці Халеп’я – Сергій Канабас, Ігор Березний і Василь Трубай, депутати Обухівської міської ради Олена Артюшенко, Любов Криворот і Людмила Кубрак. Фінансове й автомобільне сприяння надав Антон Коломієць, видавець книги “Отаман Зелений”.

На розкопки з’їхались українці з Києва, Івано-Франківщини, Луганська, Донецька, Вінниці, Горлівки, Кіровоградщини, Українки, Бучі, Шполи та Звенигородщини. Керував розкопками археолог Петро Шкляр. Фільмував подію відомий режисер Тарас Ткаченко.

Атмосфера в таборі була дружня, хоча тут зійшлися різні покоління, члени різних партій та громадських організацій, сповідники різних віровчень. Усіх об’єднала пошана до учасників збройної боротьби за свободу нашої Батьківщини. У таборі лунав сміх, а ввечері біля багаття – повстанські пісні.

Хоч поховання отамана Зеленого на цей раз виявити не вдалося, але настрій ентузіастів залишився бадьорий, адже насипано високий курган, обкладено його дерном та поставлено хрест. Організатори планують встановити тут тризуб і меморіальну табличку, на якій буде зазначено, що курган насипано на пам’ять про отамана Зеленого та його козацтво. А пошук могили отамана буде продовжено.

Пресслужба Історичного клубу “Холодний Яр”

Незборима нація (Київ). – 2008. – Липень. – Ч. 7 (269). – С. 4.

Список табору ім. отамана Зеленого. Трипілля, 30 – 31 травня 2008 р.

1. Роман Коваль, організатор експедиції.

2. Петро Шкляр, Київ, керівник розкопок.

3. Тарас Беднарчик, Вінниця, історик-пошуковець.

4. Тарас Ткаченко, Київ, режисер.

5. Іван Сергієнко, Київ, оператор.

6. Ярослав Курінний, м. Шпола, рідновір.

7. Юрій Дмитришин, Київ, симпатик рідновірів.