Текст книги "Багряні жнива Української революції"

Автор книги: Роман Коваль

сообщить о нарушении

Текущая страница: 34 (всего у книги 36 страниц)

На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной комиссии 1917–1922 гг. Сборник документов и материалов. – Киев, 1971. – С. 240, 311.

Особиста справа Миколи Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1470, арк. 1–11.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Білоуса Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 710, арк. 1–107.

Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921. – Днепропетровск, 1994. – С. 155, 156, 158.

Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих військ на Катеринославщині. – Кам’янське. – 1919. – 22 листопада. – Ч. 1. – С. 1.

Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих військ на Катеринославщині. – Кам’янське. – 1919. – 23 листопада. – Ч. 2. – С. 1, 2.

ЦДАВО, ф. 1824, оп. 1, спр. 21.

49. Ледь не прохопився.

НЕЧАЙ Олександр (22.5.1883, м. Чечельник Ольгопільського пов. Подільської губ. – після 11.1.1928). Військовий урядовець, народний вчитель, інженер-агроном; агроном Вінницького повітового земства (1911–1916), Кам’янецького повітового земства (1916, 1917), товариш голови (25.4.1917), голова продовольчої комісії і харчової управи Кам’янець-Подільського повіту (до липня 1919), голова Кам’янець-Подільського біженського повітового комітету (1917–1919), начальник відділу Хлібного департаменту Міністерства народного господарства (до жовтня 1921), голова закупівельної комісії Армії УНР, урядовець Головного управління Українського Червоного Хреста (1922).

Закінчив Брацлавську міську школу (1896), с.-г. школу (м. Городище Київської губ., 1901), короткотермінові вчительські курси. Витримав екзамен на звання вчителя народної школи. Вчителював у церковно-учительській школі у Вінницькому повіті. 1908 року здобув середню освіту, витримавши екзамени в Уманській господарській школі. Під час Визвольних змагань працював при 3-й Залізній дивізії Армії УНР і в Головному управлінні постачання. УГА закінчив 1927 року. Спогад «Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають» написав 1922 року.

Нечай О. Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 898–903.

Особиста справа студента факультету агрономічного агрономічного відділу Нечая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1631, арк. 1–155.

50. Трагедія родини Сушкових.

СУШКО (Сушкова) Христина (9.9.1894 – 7.2.1967, Женева, Швейцарія). Родом із Таврії (Києва?) Санітарний поручник 16-ї стрілецької бригади (станом на листопад 1920 р.) 6-ї Січової дивізії, лікар.

Український командарм Михайло Омелянович-Павленко з великою повагою ставився до Христини Сушкової, зараховуючи її до тих небагатьох жінок, які «безоглядно патріотично служили національній справі».

Ініціатор пошиття та вигаптування в українському стилі ризи для священика похідної церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії (1921, табір Щипйорно). Незважаючи на недугу, дні й ночі гаптувала та вишивала, аби встигнути закінчити ризу до Великодньої служби. Євген Маланюк про цю ризу написав статтю. Він зазначав, що «узори вишивок виконані по прекрасному проекту сотника О. Костюченка, відзначаються глибоким почуттям української старовини, українського узору і українського орнаменту. Виконання узорів вишивкою треба визнати не тільки гарним, а й майстерним. Поява церковного убору тепер, в страшний час нашої апокаліптичної національної боротьби, воскресіння цього прекрасного, ароматом давнини напоєного закутка нашої церковної історії – вишиваної священицької ризи – хай буде великим символом. Символом відродження. Символом віри в майбутнє!» Братство 6-ї дивізії надіслало найщирішу подяку до філії Союзу українок табору Щипйорно, і зокрема пані Христині Сушковій та сотникові О. Костюченку за їхню працю.

ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович (25.7.1866, с. Вихилівка Проскурівського пов. Подільської губ. – 16.6.1932, м. Луцьк). Державний і громадсько-політичний діяч, лікар, вчитель, письменник, дипломат; земський і повітовий лікар на Поділлі, Волині та Київщині, директор і викладач української мови української гімназії (м. Біла Церква, 1917), головний санітарний лікар та завідувач просвітньо-шкільним відділом залізниць України (весна 1918), радник і в. о. голови дипломатичної місії УНР у Греції (1919, 1920), товариш міністра здоров’я уряду УНР (осінь 1920 – 1.4.1921), голова Головної управи Українського Червоного Хреста (1921–1922), лікар і лектор української мови УГА (м. Подєбради, 1922–1927), директор гімназійних курсів (м. Подєбради, 1925).

Автор лікарських порадників українською мовою, оповідань із народного життя, «Граматики української мови» (м. Київ, 1918; м. Щипйорно, 1921; м. Берлін, 1925), шкільної «Читанки» (м. Рівне, 1930) та інших підручників. Праці на тему Визвольної боротьби: «Gloria victis» («Літературно-Науковий вісник», 1925), «Людина-звір» («Літературно-Науковий вісник», 1927), спогади – «Шкільні товариші», «Казенні діти» («Воля», м. Відень, 1920) та ін., а також жарти й гуморески (під псевдо М. Пилипович, Виборний-Макогоненко, Дід Модест). Залишилися в рукописах: історична повість «Перша руїна» (про те, як Андрій Боголюбський руйнував Київ), «Спогади лікаря (1898–1929)», «Гігієна для середніх шкіл», «Мітольогія (грецька і римська)», «Громадянська етика». Спогад «Одна з безлічі» написав на початку 1920-х років.

Білон П. Похідна церква 6-ї стрілецької Січової дивізії, Брацтво св. Покрови і видавництво «До Світла» // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Варшава, 1938. – Збірник 8. – С. 167–168.

Дорошенко В. Пам’яті Модеста Левицького (замісць вінця на могилу) // Діло. – Ч. 139 (13087). – Львів. – 1932. – 26 червня.

Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1269.

Енциклопедія українознавства. – Львів, 1998. – Т. 7. – С. 2703, 2704.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. – Львів, 1995. – С. 233.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. – Київ: Планета людей, 2002. – С. 135.

Особиста справа лектора Левицького Модеста. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1380, арк. 1 – 41.

Самутин П. Командний склад VI-ї Січової стрілецької дивізії 1920 р. // Вісті комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 1973. – Ч. 3 (65). – С. 77, 78.

V. W. (Левицький М.). Одна з безлічі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 912–920.

51. А бій продовжувався.

ВОЛОДИМИРІВ Сергій Дмитрович (29.12.1895, м. Носівка Ніжинського пов. Чернігівської губ. – після 29.6.1928). Інженер-економіст; заступник голови Студентської спілки в Болгарії (1922), член Української академічної громади у Празі (з вересня 1922), професорський стипендіат УГА (29.6.1928).

Закінчив гімназію (м. Перм, 4.6.1914), навчався в Київському університеті Святого Володимира (вересень 1914 – липень 1916, січень 1918 – листопад 1919). Закінчив УГА (31.5.1927). В російській армії служив до січня 1918 року. Активіст культурно-освітньої праці на Чернігівщині (1918, 1919). У листопаді 1919 р. насильно мобілізований у Добровольчу армію. 4 листопада 1920 р. разом із денікінцями евакуювався до Туреччини. Перебував у таборі Тузла. Потім виїхав у Болгарію (1921, 1922), де був членом Студентської спілки та освітньо-культурного життя. Дипломну працю виконав та оборонив «з успіхом дуже добрим». В рефераті про дипломну працю С. Володимиріва «Електрифікація в сучасному сільськогосподарському житті» викладачі УГА (професор і доцент) характеризували його як «молодого, здібного, працьовитого абсольвента». Зазначали, що Володимирів, захоплений обраною темою, писав дипломну роботу з піднесенням. Працю С. Володимиріва було визнано «гідною друкування і видання». Українською мовою це буде, писали рецензенти, «перший і соліднійший, всеохоплюючий проблему твір, загальнонауковий рівень якого більш ніж задовольняючий, а як для дипломної праці – високий».

Володимирів С. Випадок. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1017, 1018.

Особиста справа студента Володимиріва Сергія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 828, арк. 1–144.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

52. Дивне рішення Симона Петлюри.

Студент УГА П. Пустовійт «Спогади сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби» написав 1 березня 1923 року. Особисту справу не знайдено.

Пустовійт П. Спогади сумних часів кінця року 1919 нашої визвольної боротьби. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 546–549 зв.

53. Орисин кожух.

САХНО Василь Іванович (30.6.1887, м. Решетилівка Полтавської губ. – після 15.6.1929). Військовий, вчитель, інженер-економіст, науковець; старшина-гарматник російської армії та Армії УНР (із 1918), професорський стипендіат економічно-кооперативного факультету при кафедрі місцевого самоврядування УГА (1927–1929).

Закінчив Велико-Сорочинську вчительську семінарію (1908), Глухівський учительський інститут (1912–1915). Інспектор 4-класної взірцевої школи при інституті та одночасно вчитель 8-го класу жіночої гімназії. Вчитель 1-ї вищої початкової школи в м. Кременці (1915) на Волині. Інспектор Кременецької початкової школи та вчитель Кременецької державної гімназії.

1920 року вступив на філософський факультет Варшавського університету. 1922 року перейшов до УГА, яку й закінчив «із вислідом дуже добрим». Публікації в «Записках Академічної громади», зокрема «Податки в СССР», «Колективні господарства», «Наша громада», а також у «Збірнику Кабінету Народнього господарства». Умів, за свідченням професора Л. Бича, «без зайвих подробиць, ясно й живо освітлили питання». Лука Бич вважав, що дипломну працю В. Сахна на тему «Шкільна справа в Чехах та місцеве самоврядування» треба визнати видатною. «Ця праця свідчить про здатність п. Сахна до наукової роботи. Крім того, п. Сахно, без сумніву, має видатний педагогічний хист і всі данні бути хорошим лектором». «Спогад» про епізод з часів Першого зимового походу Армії УНР занотував на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Сахна Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 609, арк. 1–6.

Особиста справа студента Сахна Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1892, арк. 1–112.

Сахно В. Спогад. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 648–648 зв.

Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

54. Смерть художника Гніденка.

РЕЙТЕР Володимир Володимирович (8.3.1900, Полтавщина – після 22.10.1927). Інженер (хімік-технолог); професорський стипендіат Української господарської академії (22.10.1927). Володів українською, французькою, німецькою, російською та чеською мовами.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 60.

Рейтер В. Конання. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 324–326.

Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. – Нью-Йорк, 1982. – С. 34.

ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.

ЦДАВО України, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516.

55. У Жашківській земській лікарні.

МОЛОДОЖОНЕНКО Олексій Андрійович (4.10.1899, с. Піски Лохвицького пов. Полтавської губ. – після 25.10.1927). Військовий, інженер; козак Окремого кінно-гарматного дивізіону Армії УНР.

Закінчивши Лохвицьку реальну школу (1918), вступив у 1-й полк Січових стрільців, в якому прослужив до гетьманського перевороту. Навчався на електротехнічному відділі Київського політехнічного інституту (1918) та фізико-математичному факультеті Київського державного українського університету. Учасник антигетьманського повстання. В січні 1919 р. вступив до Київської інженерної юнацької школи, з якою відступив від Києва до Кам’янця-Подільського. Учасник боїв проти більшовиків під Проскуровом. Зі школою брав участь у бойових діях на польському фронті у Луцьку, де 16 травня 1919 р. потрапив до полону. З осені 1919 р. – знову в Армії УНР. Учасник 1-го Зимового походу. У складі Кам’янецької юнацької школи брав участь «в усіх походах». Навчання в ній завершив уже в польських таборах (Каліш). УГА закінчив 1927 року. «Спогад» написав на початку 1920-х років. Брат Павло також служив в Армії УНР.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Варшава, 1937. – Збірник 7. – С. 32 Б.

Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. – Львів, 1995. – С. 105.

Молодожоненко О. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1010–1014.

Особиста справа студента Молодожоненка Олексія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1576, арк. 1 – 71.

56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків.

ЛИЧАК Олександр. Студент УГА (або учень матуральних курсів при УГА). Особистої справи знайти не вдалося.

Доценко О. Зимовий похід (6.ХII.1919 – 6.V.1920). – Варшава, 1932. – С. CXVII–CXL.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Торонто, 1964. – Збірник 10. – С. 80 А.

Задоянний В. Московська навала (Матеріяли до історії Таращанського повітового коша Запорізької Січі на Київщині) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська українського. – Збірник 11. – Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. – С. 92–111.

Личак О. Великодня жертва. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 88–92.

ЦДАВО України, ф. 5235, оп. 1, спр. 354, арк. 63.

У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. – Нью-Йорк, 1973. – С. 251.

57. Кров за кров.

ЗАВОРИЦЬКИЙ Опанас Єлисейович (5.7.1894, м. Нова Басань Козелецького пов. Чернігівської губ. – після 17.5.1927). Військовий діяч, інженер-технолог; сотник Окремої старшинської сотні 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.

Закінчив механіко-технічну середню школу, що в посаді Клинцях на Чернігівщині, а також Володимирську військову школу прапорщиків (Петроград) і автомобільну школу. Навчався в Київському політехнічному інституті (механічний відділ). Учасник Першої світової війни. Служив в автомобільних частинах російської армії. В українській армії – від 1917 року. Диплом інженера-технолога захистив 17 травня 1927 року. Спогад «Біля перевозу» написав на початку 1920-х років.

Заворицький О. Біля перевозу. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 109–116 зв.

Особиста справа студента Заворицького Панаса. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 1084, арк. 1 – 73.

58. Бій під Джугастрою.

КАПЛИСТИЙ Макар (18.1.1896, с. Майорівка Ананьївського пов. Херсонської губ. – 5.11.1979, м. Філадельфія). Військовий діяч, учитель, науковець, інженер-агроном, кооператор; прапорщик 15-го запасного пішого полку (м. Вольськ), в. о. командира, командир сотні, голова Ради сотні, батальйону, 110-го пішого Камського генерал-ад’ютанта графа Толя 1-го полку російської (царської) армії (с. Шанці біля Ковно) 28-ї пішої дивізії, член Ради 529-го пішого полку, голова Ради 133-ї пішої дивізії, сотник Армії УНР (від травня 1920), вчитель школи підстаршин 2-ї Волинської дивізії (Каліш, 1921), інструктор культурно-освітнього відділу штабу 2-ї Волинської дивізії (Каліш, 1921, 1922), член НТШ і УВАН, лектор, доцент, професор, член Професорської ради Українського технічно-господарського інституту, головний інспектор українського фахового шкільництва в американській зоні Німеччини, голова Філадельфійського відділу Товариства українських інженерів Америки; сотник, майор Армії УНР (підвищений на еміграції).

Закінчив Демидівську церковно-учительську школу (1912), Херсонську вчительську семінарію (20.1.1916), Одеське військове училище (1.6.1916), матуральні курси при УГА (24.6.1923), агрономічно-лісовий факультет УГА (20.6.1928), Вищу педагогічну школу (Прага). Учасник Першого зимового походу. Лицар Залізного хреста. Відзначений також Хрестом Симона Петлюра і Воєнним хрестом УНР. В інтернуванні перебував у Каліші. Працював повітовим агрономом на Жовківщині та Дрогобиччині (Галичина). Організатор сільської кооперації на Лемківщині та у Львові. Від 1944 р. мешкав у Німеччині, а від 1949 року – в США (Міннеаполіс, потім Пенсильванія). Ініціатор і меценат книги «Крайове господарське товариство СГ за роки 1899–1944».

Залесский К. Первая мировая война. Биографический энциклопедический словарь. – Москва: Вече, 2000. – С. 491.

Каплистий М. Мій останній бій у Зимовому Поході // Вісті комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 1972. – Ч. 3 (59). – С. 11–14.

Каплистий М. Моя участь в українізації 133 російської пішої дивізії // Вісті комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 1971. – Ч. 2 (52). – С. 27–37.

Каплистий М. Найяскравіший випадок у моєму житті за час визвольної боротьби з 1917–1920 рік. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 104–107 зв.

Майор Макар Каплистий // Вісті комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 1980. – Ч. 1 (105). – С. 95.

Особиста справа студента Каплистого Макара. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 4, спр. 14, арк. 1 – 92.

59. Таке не забувається.

ПАВЛІНСЬКИЙ Сергій (6.9.1899, м. Ново-Мінськ Варшавської губ. – після 20.6.1927). Військовий, інженер-лісівник; козак 6-ї Січової стрілецької дивізії (1920). Народився в родині урядовця Міністерства внутрішніх справ Російської імперії. Навчався в 6-й Московській, Чернігівській імені імператора Олександра I, Ковельській гімназіях (у Чернігові), яку й скінчив 1918 року. Мобілізований до Армії Української Держави. 1919-го інтернований у таборі в Ланцуті. 1920 року інтернований вдруге. Агрономічно-лісовий факультет УГА закінчив 4 липня 1927 року. Занотував свої «Спомини…» 28 січня 1922 року.

РУДЕНКО Юрій Гаврилович (12.8.1899, ст. Окниця Сороцького повіту, Бессарабія – після 26.3.1927). Військовий, козак Армії УНР. Навчався у Вінницькій, Могилів-Подільській чоловічих гімназіях, а закінчив Комерційну школу в м. Могилеві-Подільському (10.5.1917). Навчався на економічному відділі Київського комерційного інституту (до грудня 1919). З третього курсу пішов до Армії УНР (24.5.1920). Закінчив Юнацьку школу (27.7.1920 – 28.7.1921). Інтернований 21 листопада 1921 року. Член Студентської громади у таборі Стшалково (Познань). Спогад «Вступ українських та польських військ у Київ року 1920 травня місяця 8 числа» написав 15 листопада 1922 року.

Особиста справа Павлінського Сергія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1683, арк. 1–106.

Особиста справа студента Руденка Юрія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1860, арк. 1–107.

Павлінський С. Спомини про вступ до Київа українських військових частин у травні місяці 1920 року. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 724–725 зв.

Руденко Ю. Вступ українських та польських військ у Київ року 1920 травня місяця 8 числа. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 718, 719.

60. Мовчати було неможливо.

ЗВАРИЧУК Іван Федорович (10.11.1896, м. Біла Церква Васильківського пов. Київської губ. – 13.9.1939, м. Доманово, повіт Більськ-Підляський). Військовий діяч, інженер; прапорщик 1-го Заамурського кінного полку російської армії (до 27.11.1917), командир сотні, куреня, ад’ютант Генерального штабу Армії УНР, квартирмейстер Підляської бригади Війська польського (1939); військові звання: капітан російської (царської) армії, підполковник Армії УНР, ротмістр (за іншими даними – майор) Війська польського.

Закінчив гімназію (м. Біла Церква, 25.8.1905 – 2.6.1914), 1-й курс правничого факультету Київського університету Святого Володимира (1915 – лютий 1916), Єлисаветське юнкерське училище кінноти (1.2.1917) та лісовий відділ агрономічно-лісового факультету УГА (Подєбради, 22.4.1927). В Армії УНР – з кінця 1917 року. Інтернований у польський табір Стшалково, де був членом Студентської громади. Після повернення до Польщі – на контрактовій службі у Війську польському. 1938 року прийнятий до Вищої воєнної школи у Варшаві. Допомагав колишнім воякам Армії УНР, які навчались у вищих школах ЧСР.

Іванис В. Стежками життя (спогади). – Кн. V. – Новий Ульм, 1962. – С. 20.

Зваричук І. Козак Демид. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 779–782 зв.

Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20 – 30-х рр. ХХ ст. у Польщі. – Львів: інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, 2003. – С. 124.

Особиста справа студента Зваричука Івана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1101, арк. 1 – 93.

61. Серце козацьке рвалося вперед.

Студент УГА Слоквич написав цей спогад 8 січня 1923 року. Його особистої справи не виявлено. Отож невідомими лишаються і його ім’я, і біографія. Можливо, що «Слоквич» – псевдонім.

Запоріжець (Слоквич). Останнє зусилля. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1059–1063.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. – Київ: Правда Ярославичів, 1998. – С. 203.

Крат М. 1920 рік (Про забуті дії українського війська) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Торонто, 1964. – Збірник 10. – С. 85–88.

62. Максим і Гриць.

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Максима Ломацького. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1424, арк. 1 – 22.

Ломацький М. Вспомин про смерть командира Богдано-Дорошенківського куріня 1-ї Запорожської дивізії. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, арх. 99, арк. 1–7.

63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука.

КОЗЛОВСЬКИЙ Олексій Олександрович (17.3.1892, с. Ісаківці Кам’янецького пов. Подільської губ. – 31.10.1971). Військовий і громадський діяч, редактор; командир 10-ї сотні 9-го стр. полку 3-ї стрілецької дивізії, голова Української полкової ради сотні 9-го стрілецького полку 3-ї стрілецької дивізії російської армії, старшина 1-ї пішої сотні партизанського загону ім. Яна Кармелюка (поч. 1918), прокурор Надзвичайного суду 2-ї кулеметної бригади Кулеметної дивізії Армії УНР (1920), редактор-видавець її центрального органу «Соціал-Демократ» (у Подєбрадах), секретар Українського технологічно-господарського інституту (до 1951), член управи відділу УККА, голова станиці ОбВУА в Нью-Гейвені (Коннектикут); військове звання – майор Армії УНР.

Народився в сім’ї Олександра Григоровича та Галини Миколаївни Козловських. Закінчив повний курс Подільської духовної семінарії (1912). До 1914 р. працював на різних канцелярських посадах та кореспондентом. 1915 року вступив до університету Святого Володимира в Києві. Від 1916 р. – в російському війську. 1918 року повернувся до навчання в Київському університеті. В українському війську з листопада 1918 р. до листопада 1921 року. Навчався на правничому факультеті Карлового університету (м. Прага, ЧСР). Вільний слухач економічно-кооперативного відділу, діловод канцелярії та завідувач господарства (від 20.8.1930) УГА (м. Подєбради, ЧСР). Член закордонної організації УСДРП. Виїхав до США. Похований на українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.

ЧИРСЬКИЙ Олександр Антонович (12.12.1896, Кам’янець-Подільський Подільської губ. – після 22.5.1928). Військовий, інженер; прапорщик російської армії (грудень 1916), хорунжий 2-ї кулеметної бригади Кулеметної дивізії Армії УНР. Закінчив гімназію (Кам’янець-Подільський, 1916), Костянтинівську військову школу (м. Київ, грудень 1916) та УГА (1928). В українському війську з початку 1918 р.

ШКЛЯР Василь Прокопович (25.2.1887, м-ко Синявка Сосницького пов. Чернігівської губ., тепер Менського р-ну Чернігівської обл. – після 20.4.1938). Громадсько-політичний діяч, інженер-економіст, кооператор; командир 5-ї сотні 243-го запасного пішого полку, голова Української ради 243-го запасного пішого полку (19.5.1917), член Всеукраїнської ради військових депутатів (14.7.1917), член Центральної Ради (14.7.1917, вдруге від жовтня 1917), директор повітового союзу кооперативів, старшина Армії УНР.

Закінчив Синявську земську однокласну школу, Київську школу десятників дорожнього і будівельного діла (1912), 4 семестри архітектурного відділу 1-х Петроградських політехнічних курсів, 2 семестри Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків, 1 курс Українського державного університету (Кам’янець-Подільський, листопад 1919 – листопад 1920). В російській армії від 2 лютого 1915 р. до 1 травня 1917 року (солдат, юнкер, старшина). Учасник українізації частин російської армії. Делегат Другого і Третього всеукраїнських з’їздів військових. Організатор Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків. Учасник антигетьманського повстання (у складі «Головного Штабу Республіканських військ» та Головному інформаційному бюро Армії УНР). «Дальша боротьба Українського народу вимагала більшої кількості активних борців, і тому я залишався учасником боротьби по стороні У.Н.Р.», – писав він. Працював у Міністерстві внутрішніх справ. Розділив «увесь тягар, який судилося зазнати уряду У.Н.Р.». Інтернований у таборах у Польщі (25.11.1920 – 25.1.1922). Закінчив УГА. Спогад «Суд» написав 1922 року.

Вісті комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 1971. – Ч. 6 (56). – С. 95.

Енциклопедія українознавства. – Київ, 1996. – Т. 3. – С. 1072.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. – Торонто, 1964. – Збірник 10. – С. 210, 211.

Козловський О. З минулого. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 167–173.

Особиста справа студента Козловського Олексія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1240, арк. 1–60.

Особиста справа студента Чирського Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2171, арк. 1–101.

Особиста справа Шкляра Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2212, арк. 1 – 207.

Союз инженеров и техников украинцев эмигрантов в Польше (1936–1938). ЦДАВО, ф. 4919, оп. 1, спр.1, арк. 27.

Чирський О. Спогад (суд). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 160–161 зв.

Шкляр В. Суд. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, а рк. 162–166 зв.

64. Свято на колоцвинтарній вулиці.

ІГНАТЕНКО Дмитро Андрійович (25.10.1895, с. Карпилівка Прилуцького пов. Полтавської губ., тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл. – після 20.6.1928). Козак Армії УНР, інженер-лісівник.

Народився в сім’ї хліборобів. Закінчив сільську початкову школу та вищу початкову чотирикласну. Від більшовицької мобілізації ухилився. Був призваний у Добровольчу армію. З відділом генерала Бредова потрапив до польських таборів (Щипйорно), де вступив до українського збірного відділу та перевівся до Ланцута. Учасник боїв проти більшовиків (1920). Того ж року був знову інтернований поляками. В липні 1922 року втік із табору до ЧСР. 1923 року закінчив матуральні курси при УГА, а 1928 року – УГА. Спогад «Вересень року 1920» написав 1923 р.

Ігнатенко Д. Вересень року 1920. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 585–589.

Особиста справа студента Дмитра Ігнатенка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1145, арк. 15, 15 зв.

65. Похорон у Сатанові.

РЖЕВУЦЬКИЙ Віктор Юрійович (6.10.1901, м. Овруч Волинської губ. – після 26.6.1927). Військовий, інженер-економіст; козак 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

Навчався у 2-й Київській класичній гімназії, 1914 року перевівся до 3-го класу Черкаської державної гімназії, яку й скінчив 4 травня 1919 року. В Армії УНР із травня 1920 р. Інтернований у польський табір у Щипйорно. Закінчив економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» записав на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Ржевуцького Віктора. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1831, арк. 1 – 58.

Ржевуцький В. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 759–761.

66. Дорога вела до моря.

ГАЙДАК Микола Григорович (12.5.1898, с. Малий Янисоль Маріупольського пов. Катеринославської губ., тепер с. Мирне Тельманівського р-ну Донецької обл. – після 19.10.1927). Військовий, інженер; козак Армії УНР.

Народився в сім’ї вчителя. Закінчив однокласну школу в м. Крилові Чигиринського повіту та гімназію зі срібною медаллю (м. Черкаси, 1917). 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира і до Київської гарматної школи, де був членом спілки юнаків-українців (школи не скінчив). 1918 року перевівся на фізико-математичний факультет університету, де навчався до грудня 1918 року. Під час антигетьманського повстання повернувся до батьків у Черкаси. 11 вересня 1919 р. був мобілізований денікінцями і відправлений у Таганрозький повіт на формування. Але за Добровольчу армію не воював, оскільки в листопаді 1919 року захворів на тиф. Після лікування в Кременчуцькому шпиталі евакуювався до Одеси, а потім із загоном генерала Бредова потрапив до польських таборів для інтернованих, де добровільно вступив до української армії. Учасник боїв проти більшовиків (2.8.1920 – 21.11.1920). Знову був інтернований у Польщі. 7 березня 1922 року прибув до Праги. УГА закінчив 1927 року.

ЛЕОНТОВИЧ Микола (2.6.1899, с. Павлівка Хорольського пов. Полтавської губ., тепер належить до сільради с. Жуки Глобинського р-ну Полтавської губ. – після 2.4.1927). Повстанець, інженер.

Закінчив державну українську гімназію (м. Лубни, 1918). 15 травня 1920 р. мобілізований «владою Врангеля»; з Добровольчої армії втік до Катеринославського повстанського коша отамана М. Федорченка, з частиною якого прибув до Румунії 2 грудня 1920 р., де й був інтернований. 17 вересня 1921 р. виїхав до Болгарії, а звідти до Праги, де вступив до Чеської технічної школи. УГА скінчив 1927 року. Спогад «Останні дні в Криму» написав на початку 1920-х років.

Гайдай М. Переправа повстанців через Дніпро біля села Вовніга. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 600–601.

Доценко О. Зимовий похід. – Варшава, 1932. – С. 206.

Леонтович М. Останні дні в Криму. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 783–791 зв.

Особиста справа Гайдака Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 858, арк. 1–9.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Леонтовича Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1392, арк. 1–6.

67. Відходила Україна.

ГНАТІВСЬКИЙ Антон Миколайович (18.1.1899, м. Кам’янець-Подільський – після 28.5.1927). Інженер. Закінчив приватну реальну школу товариства взаємодопомоги (Одеса, 26.5.1916). Поступив до Київського комерційного інституту (1917), але невдовзі повернувся додому. 1918 року навчався на природничому факультеті Українського державного університету в Кам’янці-Подільському, а 1919-го і у 1920 році – на с.-г. факультеті того ж закладу. «В листопаді 1920 р. відійшов із дому і несподівано опинився на еміграції». УГА закінчив 1927 року. Спогад «Останні дня на Україні» написано на початку 1920-х років.

Гнатівський А. Останні дня на Україні. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 667–669.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету Гнатівського Антона. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 897, арк. 1 – 89.

68. Як не треба будувати державу.

МОРДВИНІВ Володимир Теофанович (16.6.1889, с. Березова Лука Миргородського пов. Полтавської губ. – після 1.7.1927). Службовець, просвітянин, актор, інженер-гідротехнік.

Народився в сім’ї помічника земського лікаря. Закінчив 6 класів Кременчуцької реальної школи (1908). В російській армії служив у 1916–1918 рр. Восени 1918 р. поступив на Київські політехнічні курси. Навчався в Державному університеті в Кам’янці-Подільському. Актор Українського державного театру в Кам’янці-Подільському (1920). Член «Просвіти». УГА (інженерно-меліоративний факультет) закінчив 1927 року. «Думки про те, чого нам не треба…» занотував 21 серпня 1923 року.