Текст книги "Елементарні частинки"

4

Він йшов і йшов, він дійшов до межі. Зграя хижих птахів кружляла в небі, тяжіючи до невидимого центру – мабуть, до падла. М’язи його ніг пружно відгукувалися на нерівності дороги. Завіса жовтої трави вкривала пагорби; на схід око бачило безкрайню панораму. З учорашнього дня він нічого не їв; йому не було страшно.

Прокинувся він в одежі, лежачи впоперек ліжка. Перед входом до магазину «Монопрі» розвантажувалася вантажівка з товарами. Було трохи більше сьомої години ранку.

Вже багато років Мішель вів суто інтелектуальне життя. Почуття, що визначають життя людини, його не цікавили; він погано розумівся на них. У наш час можна організувати своє життя з бездоганною чіткістю; касирки в супермаркеті відгукувалися на його коротке вітання. За десять років, які він прожив у гуртожитку, його мешканці змінювалися безліч разів. Час од часу формувалися сімейні пари. Тоді він міг спостерігати за переїздом: їхні друзі перетягували сходами коробки та лампи. Всі були молоді, всі посміхались. Часто (але не завжди) після чергового розриву обоє жильців виїжджали водночас. Помешкання звільнялося. Що з цього виходить? Як пояснити те, що відбувається? Важко зробити якийсь певний висновок.

Сам він хотів лише кохати, принаймні він не бажав нічого іншого. Нічого конкретного. Життя, вважав Мішель, має бути простим, щоб його можна було прожити як низку маленьких обрядів, які слід постійно повторювати. Часом ці обряди дурнуваті, а втім, на них можна покластися. Життя без гри випадку, без драм. Але людське життя влаштоване інакше. Частенько він виходив прогулятися, спостерігаючи за молоддю, дивлячись на будинки. Він був певен: більше ніхто не розуміє, як слід жити. Втім, тут він перебільшував: дехто з людей все ж таки виглядав зібраним, захопленим своєю справою, тому їхнє життя, здавалося, було сповнене сенсу. Так, прихильники руху «Асt Uр»[16]16
  Асt Up (невсипуща дія – англ.) – міжнародний рух – незалежна організація, що була створена 1987 року в Нью–Йорку групою активістів. Гасло організації: «Мовчання – смерть». Цей рух існує в кількох містах США, а також у Франції та Індії. Організація керується способом прямої дії: публічні промови, демонстрації, акції громадянської непокори. Мета руху: домогтися доступу до лікування для всіх носіїв ВІЛ, знищити дискримінацію, скасувати перешкоди і заборони, що заважають ефективній профілактиці СНІДу


[Закрыть] вважали дуже важливим протягнути на телеекрани деякі реклами (що їх дехто засуджував за порнографію), які б зображували крупним планом різноманітні гомосексуальні утіхи. Зазвичай, життя персонажів було цікавим і динамічним, сповненим усіляких подій. У них було безліч сексуальних партнерів, вони з ними злягалися в різних потаємних місцях. Іноді презервативи зсувалися і рвалися. Тоді вони помирали від СНІДу, але навіть смерть їх набирала вигляду доблесного та гідного.

Телебачення, особливо перший канал, полюбляло постійно давати глядачеві уроки гідності. Замолоду Мішель вірив, що особливу гідність надають людині лише страждання. Тепер слід було визнати: він помилявся. Коли щось і надавало людині додаткової гідності, то це саме телебачення.

Незважаючи на постійні невинні радощі, що їх йому давало телебачення, він вважав за потрібне виходити у світ. Бодай за покупками. Без точних орієнтирів людина розривається, розмінюється на дрібниці, з такої вже нічого путнього не витягнеш.

Вранці 9 липня (на день Святої Амандіни) він помітив, що зошити, папки та картотечні ящички вже з’явилися на своєму місці в «Монопрі». Під гаслом «Початок навчального року без головного болю», що здавалося Мішелю цілком переконливим, починалась рекламна кампанія. Адже що таке навчання, накопичення знань, як не суцільний головний біль?

Наступного дня в своїй поштовій скриньці він знайшов каталог «Труа Сюїс», колекція осінь–зима. На упаковці з товстого картону не було зазначено жодної адреси; мабуть, якийсь комівояжер сунув йому цей буклет. Як старий клієнт дешевих магазинів з доставкою додому, він уже давно звик до цих невеличких ознак уваги, свідчень взаємної приязні. Літо в розпалі, комерційні стратеги орієнтуються на осінній попит; проте небо як і раніше сяє, а надворі, по суті, лише початок липня.

Ще замолоду Мішель читав різні романи, де все крутилося навколо теми абсурду, екзистенціального відчаю, нерухомої порожнечі буття. Така література лише частково переконала його. В той час він часто бачився з Брюно. Брюно хотів стати письменником; він мазюкав сторінку за сторінкою та багато мастурбував; він допоміг Мішелю відкрити для себе Бекетта. Мабуть, Бекетт насправді був, що називається, великим письменником, проте Мішель не зміг дочитати до кінця жодного його твору. Це було наприкінці сімдесятих; йому та Брюно було по двадцять років, і вони вже не відчували себе молодими. Так усе й триватиме: вони відчуватимуть себе все більш старими й соромитимуться цього. Епосі вдалося здійснити в них неймовірну трансформацію: втопити трагічне передчуття смерті в повсякденному і в’ялому відчутті старіння. Два десятиріччя по тому Брюно все ще по–справжньому не замислювався над смертю; спочатку він сумнівався, що коли–небудь замислюватиметься над нею. До самого кінця він прагнутиме жити повним життям, з його проблемами, боротьбою з негодами та ускладненнями конкретного існування і недугами старіючого тіла. До останнього дня він вимагатиме хоча б невеличкої відстрочки, продовження свого земного буття. А головне, до кінця життя він шукатиме останньої солодкої миті, сподіваючись урвати собі останній ласий шматочок. Добряча феляція, хоч якою б незначною перед лицем вічності вона була, дає реальне задоволення; заперечувати це було б безглуздо, думав Мішель, перегортаючи сторінки каталогу, присвячені спідній білизні («Пасок на талії – чуттєвий силует!»).

Що ж до Мішеля, то він мастурбував нечасто; сексуальні фантазії, які йому, молодому досліднику, могли навіяти реальні молоді жінки (переважно комерційні представниці великих фармацевтичних лабораторій) через Мінітель[17]17
  Мінітель — французька національна інтерактивна довідкова текстова система


[Закрыть], поступово згасали в його уяві. Тепер він спокійно контролював занепад власної мужності через легке безпечне мастурбування, для натхнення йому було досить його каталогу «Труа Сюїс», а часто ще й симпатичного CD–ROM за 79 франків. Брюно ж, наскільки йому було відомо, навпаки, тратив свої зрілі роки, полюючи на непостійних легковажних лоліт з пухкими персами, круглими сідницями і привабливими губками; слава Богу, у Брюно було міцне становище держслужбовця. Але він не жив у світі абсурду, ні: скоріше в певній мелодраматичній мішанині, серед винних парів та еротичних мрій. Мішель жив у точному, історично неміцному світі, який, однак, підпорядкований загальному ритму деяких комерційних церемоніалів, на кшталт турніру Ролан-Гарос, Різдва, Нового року чи виходу раз на два роки каталогу «Труа Сюїс». Якби він був гомосексуалістом, він міг би взяти участь у «Спідафоні» чи «Гей–прайді»; Якби він був розпусником, то був би у захваті від «Еротичного салону». Якби він був спортивнішим, у цей самий час він спостерігав би за перипетіями піренейського етапу «Тур де Франс». Будучи споживачем без певних інтересів, він, проте, щоразу з радістю відвідував би два тижні італійських товарів у своєму «Монопрі». Все це було добре організовано, воістину гуманно; у всьому цьому він міг би віднайти своє щастя; нічого кращого він не зміг би вигадати, навіть якби бажав цього.

Вранці 15 липня він дістав з урни біля під’їзду проспект релігійного змісту. Різні життєві сюжети закінчувались одним блаженним фіналом: зустріччю з Христом, що воскрес. Його зацікавила історія однієї молодої жінки («Ізабель була шокована, адже вона ризикувала пропустити навчальний рік в університеті»), хоча слід було визнати, що до його власного досвіду ближчою була історія якогось Павла («Для Павла, офіцера чехословацької армії, піком його військової кар’єри стала посада командира протиракетної установки»). Він легко міг вжити до самого себе таке твердження: «Будучи гарним спеціалістом в технічній галузі, випускником престижного навчального закладу, Павел міг би бути задоволений своїм становищем. Але попри це, він був глибоко нещасним і перебував у постійному пошуку сенсу життя».

Каталог «Труа Сюїс», зі свого боку, здавалося, надавав читачеві історично більш обгрунтоване уявлення про хворобливу неміч європейців. Навіюючи з перших же сторінок думку про близькість докорінних змін цивілізації, на сімнадцятій сторінці ця теза набувала остаточного формулювання; Мішель кілька годин розмірковував над повідомленням, що містилося в тих двох фразах, які визначали тему колекції: «Оптимізм, великодушність, злагода та гармонія рухають світ уперед. ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ БУДЕ ЖІНОЧИМ».

Брюно Мазюр у вечірніх новинах повідомив, що американський зонд щойно знайшов на Марсі закам’янілі сліди життя. Йшлося про бактеріальні форми, певно, про метанові археобактерії. Отже, на планеті, близькій до Землі, було можливе виникнення макромолекулярних біоорганізмів, вони могли утворитися від аморфних структур, що самовідтворюються і складаються з примітивного ядра та маловивченої мембрани; потім, певно, цей процес зупинився під впливом кліматичних змін: відтворення все більш ускладнювалось, а тоді й зовсім припинилося. Історія життя на Марсі виявилася досить скромним сюжетом. Однак (хоча Брюно Мазюр, здається, не до кінця це усвідомлював) ця стисла, дещо в’яла розповідь про невдачу жорстко суперечила всім міфічним і релігійним витворам, якими зазвичай тішить себе людство. Не було єдиного, грандіозного акту створення; не було обраного народу, навіть простору чи планети обраної не було. Була лише безліч розкиданих у Всесвіті дрібних, безнадійних і переважно малопереконливих спроб. До того ж, усе це відбувалося із страхітливою одноманітністю. ДНК марсіанських та земних бактерій виявилась, мабуть, ідентичною. Цей висновок укинув його в легкий смуток, який сам по собі вже був симптомом депресії. Дослідника, який перебуває в нормальному, тобто бадьорому та діяльному стані, така ідентичність, навпаки, мала б обрадувати, він побачив би в цьому запоруку багатообіцяючих узагальнених положень. Якщо ДНК всюди однакова, то, мабуть, на те повинні бути свої причини, глибокі причини, пов’язані з молекулярною структурою пептидів або ж з топологічними умовами самовідтворення. Він міг би знайти ці глибинні причини; він пам’ятав, що коли був молодшим, така перспектива надихнула б його, кинула б у захват.

Коли у 1982 році Джерзінські познайомився з Деплешеном, він закінчував писати дисертацію в університеті в Орсе. Як дисертант він мав брати участь у блискучих дослідах Алена Аспе, що підтверджують нерелевантність розходжень у поведінці двох фотонів, випущених одним і тим самим атомом кальцію; в цій команді він був наймолодшим дослідником.

Точні, строгі, добре задокументовані, досліди Аспе мали викликати жвавий відгук в науковому світі: усі вважали, що вони є першим вичерпним спростуванням доказів, що їх у 1935 році висловили Ейнштейн, Подольський та Розен проти формалізму квантової теорії. Нерівності Белла, як вважалося, виходячи з гіпотез Ейнштейна, були цілком спростовані, до того ж результати повністю збігалися з тим, що припускала квантова теорія. Після цього залишалися тільки дві гіпотези. Згідно з однією, приховані властивості, що зумовлювали поведінку частинок, не піддавалися локалізації, тобто дві частинки могли впливати одна на одну тільки на довільній взаємовідстані. Згідно з другою гіпотезою, слід було відмовитися від самого терміна елементарна частинка через повну неспроможність визначити її внутрішні характеристики: тоді дослідник опинявся перед максимальною онтологічною порожнечею, якщо тільки не переходив до радикального позитивізму, обмежуючись математичним виразом передбачення явищ, що спостерігаються, повністю відрікаючись від пояснення їх реальної фізичної сутності. Певна річ, саме до цієї гіпотези і мала схилитися більшість вчених.

Перший звіт про експерименти Аспе з’явився у сорок восьмому номері «Фізікл рев’ю» під назвою: «Experimental realization of Einstein – Podolsky —Rosen Gedankexperiment: а new violation of Вell’sinequalities»[18]18
  «Експериментальне підтвердження уявного експерименту Ейнштейна– Подольського – Розена: нове спростування принципу нееквівалентності Бела» (англ.)


[Закрыть]. Джерзінскі був одним із співавторів статті. За кілька днів Деплешен сам прийшов до нього. В той час йому було сорок років, і він керував Інститутом молекулярної біології Національного науково–дослідного центру у Жіф–сюр–Іветт. Чим далі, тим більше він усвідомлював, що в механізмі генних мутацій з їх уваги випадає щось головне, і це щось, мабуть, пов’язане з більш глибокими явищами, які виявляються на атомному рівні.

Вперше вони зустрілись у кімнаті Мішеля, в університетському корпусі. Аскетична похмурість обстановки не здивувала Деплешена: він чекав на щось подібне. Розмова затяглася до глибокої ночі. Саме існування повного списку базових хімічних елементів, нагадав Деплешен, уже в десятих роках стало для Нільса Бора першим поштовхом для міркувань. Теорія гравітаційних та електронних полів у планетарній моделі атома неминуче мала привести до існування безлічі хімічних речовин. Утім, в основі всієї світобудови лежить якась сотня елементів, їх список чітко вивірений і незмінний. Таке ненормальне, з точки зору класичних теорій електромагнетизму та рівнянь Максвелла, становище мало, знов нагадав Деплешен, зміцнити справедливість положень квантової механіки. На його думку, біологія перебувала на сьогодні саме в такому становищі. Те, що в усьому тваринному і рослинному царстві є ідентичні макромолекули, незмінні клітинні структури, не можна переконливо пояснити в межах класичної хімії. Тим чи іншим чином (яким саме, поки що неможливо сказати) теорія квантів має безпосередньо втрутитись у вчення про регуляцію біологічних явищ. Саме тут відкривається цілком нове поле для досліджень.

Того першого вечора Деплешен був вражений широтою мислення та незворушністю свого юного співрозмовника. На ступної суботи він запросив його на обід до себе, на вулицю Еколь Політекнік. Там також був присутній його колега–біохімік, автор численних праць про транскрипції РНК[19]19
  РНК – рибонуклеїнова кислота


[Закрыть].

Коли Мішель прийшов до Деплешена, в нього склалося враження, наче він потрапив у декорації кінофільму. Меблі зі світлого дерева, підлога, викладена теракотовим кахлем, афганські ткані килими, репродукції Матісса… До того часу він мав лише неясне уявлення про життя цього благополучного культурного середовища з його тонким і впевненим смаком; тепер йому було легко додумати решту: фамільний маєток у Бретані, мабуть, сільський будиночок в Любероні. «Авжеж, квінтети Бартока і таке інше», – подумав він, заходжуючись коло першої страви. Обід був із шампанським, потім десерт – шарлотка з полуницею та малиною під чудове рожеве напівсухе винце. Саме тоді Деплешен і виклав йому свій план. Він може створити одну контрактну посаду в своєму дослідницькому центрі в Жифі; Мішель має зажити доброї слави серед біохіміків, але зробити це слід щонайшвидше. Водночас Деплешен курируватиме підготовку його дисертації, а відразу після захисту Мішель зможе обійняти належну штатну посаду.

Мішель кинув погляд на маленьку кхмерську статуетку, що стояла в центрі на каміні; зроблена дуже витончено, вона зображала Будду–проповідника. Він одкашлявся, прочищаючи горло; потім сказав, що приймає цю пропозицію.

Надзвичайний прогрес, якого наука досягла за наступне десятиріччя в галузі приладобудування і техніки мічення за допомогою радіоактивних ізотопів, дозволив зібрати значну кількість інформації. Втім, як розмірковував тепер Джерзінські, в тому, що стосується теоретичних питань, про які говорив Деплешен під час їхньої першої зустрічі, то віз і досі там.

Була глибока ніч, коли марсіанські бактерії знову розбудили в ньому жвавий інтерес: він знайшов в Інтернеті більше десятка повідомлень з цього приводу, переважно вони були з американських університетів. Аденін, гуанін, тімін та цитозин були знайдені там у нормальних пропорціях. Частково знічев’я він зайшов на сайт Енн Арбор і знайшов там повідомлення про проблеми старіння. Алісія Марсія–Коельо звертала увагу читачів на втрату кодуючих сегментів ДНК під час повторних реплікацій фіброшарів з тканин гладких м’язів; у цьому теж не було нічого дивного. Він знав цю Алісію; більше того, саме вона десять років тому позбавила його невинності в Балтіморі, де в той час відбувався конгрес генетиків, після вечері, що супроводжувалася добрячою випивкою. Вона була такою п’яною, що навіть не змогла допомогти йому зняти з неї ліфчик. То була стомлююча і навіть важка мить; вона тільки–но розсталася зі своїм чоловіком, про що повідомила йому, поки він боровся з її застібками. Потім усе пішло як слід; він сам здивувався, що зміг устромити свою зброю в піхву дослідниці й навіть еякулювати, не відчуваючи ані найменшого задоволення.