Текст книги "Елементарні частинки"

2

Дуже швидко Край Змін зіткнувся з проблемою старіння. Молодь вісімдесятих вважала ідеали його засновників дещо застарілими, якщо не брати до уваги павільйони спонтанного театру й каліфорнійського масажу. Край за своєю суттю був передусім кемпінгом; з точки зору комфорту житла та якості харчування він не міг змагатися з офіційними центрами відпочинку. До того ж його певна анархічність ускладнювала чіткий контроль відвідування та сплати; тому з часом ставало дедалі складніше підтримувати фінансову рівновагу, втім, з самого початку вона була досить хисткою.

Перший захід, одностайно схвалений засновниками, полягав у тому, щоб встановити тарифи, які надавали б молоді справді пільгові умови; виявилося, що цього замало. У 1984–му, на початку бюджетного року, Фредерік Ле Дантек на щорічних зборах запропонував нововведення, які мали б забезпечити добробут Краю. Для 80–х років підприємництво – саме таким був результат його аналізу – одна з найбільш перспективних авантюр. Адже всі присутні мають неперевершений досвід оздоровчих практик, які починаються з гуманістично орієнтованої психології (гештальтпсихологія, вчення про реінкарнацію, ходіння по розпеченому вугіллю, трансактний аналіз, медитація дзен, нейролінгвістичне програмування). Чому ж не скористатися всім цим задля розробки програми прийому стажерів? Після бурхливих дебатів пропозицію було прийнято. Саме тоді й була збудована піраміда, а також з півсотні бунгало з обмеженим, але прийнятним комфортом, для стажерів. У той‑таки час був проведений інтенсивний вузькоспрямований мейлінг, адресований адміністраторам з кадрової політики великих підприємств. Дехто з представників крайньої лівої політичної орієнтації вороже сприйняв такі нововведення. Всередині керівництва Краю відбулася недовга боротьба, і асоціацію, за законами якої жили в цій місцевості з 1901 року, було розпущено, а замість неї створено товариство з обмеженою відповідальністю, головним акціонером якого став Фредерік Ле Дантек. До того ж маєток належав його батькам, а відділення банку «Креді Мютюель» департаменту Марна–і-Луара, здавалося, було схильне підтримати цей проект.

Через п’ять років Край спромігся зібрати цілий каталог узгоджень (Національний Паризький банк, ІВМ, Міністерство бюджету, Управління Паризького міського транспорту, група компаній «Буїг»…). Упродовж року організовувалися стажування всередині підприємств та поза ними, а функціонування Краю, як «місця для відпочинку», що його було вирішено залишити через ностальгію за минулими роками, давало не більше п’яти відсотків річного обігу.

Брюно прокинувся з сильним головним болем і без особливих ілюзій. Про Край він почув від однієї секретарки, що повернулась із стажування «Особистий розвиток – позитивна настанова» по 5000 франків за добу. Він попросив дати йому брошуру про літній відпочинок, побачив, що за стилем він дуже симпатичний, тяжіє до культурної відкритості з анархічним відтінком. До того ж його увагу привернула статистична довідка внизу сторінки: минулого літа, в червні–серпні, 63 відсотки мешканців Краю становили жінки. Тобто майже дві баби на одного мужика; то був вирішальний чинник. Він одразу вирішив витратити один тиждень липня, просто щоб глянути, тим більше, що коли він вибирав кемпінг, з’ясувалося: Край обійдеться йому дешевше, ніж, наприклад, «Клуб–Мед» чи навіть студентські путівки. Справді, щодо типу жінок він угадав: колишні лівачки, не першої свіжості, не виключено, сіркопозитивні[11]11
  3 позитивною реакцією на СНІД.


[Закрыть]. Ну то й що, дві на одного – це його шанс; якщо не ловити ґав, хтозна, можливо, він зможе витягти обидва щасливих білети.

Що ж до сексу, то цей рік почався для нього досить добре. Навала дівчат зі Сходу призвела до падіння цін; тепер можна було легко розслабитися за 200 франків проти 400 ще кілька місяців тому. На жаль, у квітні він був змушений заплатити за капітальний ремонт машини після аварії, до того ж усю провину повісили на нього. Банк почав притискати його, довелося обмежити свої потреби.

Він трохи підвівся на лікті і налив собі першу порцію віскі. «Свінг мегезін», що він його купив на стоянці поблизу Анже, лежав відкритим на тій самій сторінці; якийсь тип, не знявши шкарпеток, з очевидним зусиллям мітив членом у об’єктив. Його звали Ерве.

«З моїм навіть поруч не стоїть, – зітхнув Брюно, – не пара мені, ой не пара». Він натягнув труси і потрюхикав до вбиральні. Хай там як, з надією подумав він, якщо взяти, наприклад, вчорашню скво, то вона відносно їстивна. Товсті, трохи відвислі груди – ідеальний варіант для доброго іспанського відсмоктування; в нього вже років три такого не було. А тим часом він ласий на іспанське відсмоктування; але шльондри здебільшого не люблять цього. Може, їх дратує фонтан сперми в обличчя? Це що, вимагає більшої витрати часу чи особистих зусиль, ніж мінет? Чи це завжди так трапляється, коли повинність виявляється нетиповою; іспанське відсмоктування зазвичай погано виконується, отже, воно не передбачається, про нього дуже важко домовитись. Для дівчат ця штука більш інтимна. Тільки для своїх, ось так. Брюно, який шукав саме іспанське відсмоктування, не раз був змушений зменшити свої апетити, погоджуючись на просте відсмоктування, тобто на звичайний мінет. Утім часто–густо йому вдавалося наполягти на своєму; але все одно в структурному відношенні щодо іспанського відсмоктування товар завжди залишав бажати кращого. Так вважав Брюно.

Дійшовши подумки до цього пункту, Брюно наблизився до будівлі № 8. Більш–менш підкорившись неминучості мати справу зі старими шльондрами, він пережив жорстоке потрясіння, зустрівши дівчат–підлітків. їх було четверо, від п’ятнадцяти до сімнадцяти, вони стояли біля душової, якраз навпроти умивальників. Двоє з них, у купальниках, чекали; двоє інших гралися, наче уклейки, щебечучи і з вереском бризкаючись: ті були зовсім голі. Видовище було неймовірно грандіозним та еротичним, він не заслуговував на це. В трусах у нього все напружилося; він дістав член і притулився до стійки умивальника, водночас тикаючи в щелепу зубною щіткою. Від надмірного старання він поранив ясна і витягнув з рота закривавлену щітку. Тим часом головка члена роздулася, палала, пройнята сильною сверблячкою; вже починала створюватися крапля.

Одна з дівчат, тендітна брюнетка, вийшла з душу і схопила махровий рушник; вона задоволено поплескала себе по молодих грудях. Рудоволоса крихітка скинула трусики й пірнула під душ; волосся її кіски було світло–золотавим. Брюно легко застогнав, у нього все попливло перед очима. Він має право скинути труси, підійти до душової та стати в очікуванні. Це його право – чекати на свою чергу біля душу. Він уявив собі, як мастурбує перед ними; як говорить щось на кшталт: «Чи тепла водичка?» Відстань між кабінками була з півметра; якби він мився поруч з рудою, вона, мабуть, випадково зачепила б його член. Від такої думки запаморочення посилилось; він учепився у фаянсову раковину умивальника. В ту ж саму мить двоє дівчат з оглушливим реготом вибігли через двері праворуч. Тепер на них були чорні шорти, розшиті блискучими смужками. Брюно відразу ослабів, запхнув свого штиря назад у труси і зосередився на проблемах із зубами.

Згодом, усе ще не одійшовши від шоку після цієї зустрічі, він спустився в їдальню поснідати. Він розташувався окремо, ні з ким не розмовляючи; жуючи свої вітамінізовані злакові кашки, він розмірковував про вампіризм сексуального пошуку, про його фаустіанський аспект. Усе, що говорять про гомосексувони аж ніяк не можуть розраховувати на шлюбний – пристрасний чи осоружний – інститут, для справи якнайскорішого скасування якого вони зробили все можливе. Належачи до генерації, яка з небаченим до того розмахом стверджувала перевагу молодості над зрілістю, вони позбавлені права дивуватися тому, що генерація, яка їх змінила, в свою чергу зневажає їх. Зрештою культ тіла, який вони колись так завзято проголошували, у міру зів’янення їх власної плоті неминуче призводив до все більшої відрази до самих себе – відрази, що мало чим відрізняється від тієї, яку вони могли прочитати в поглядах людей, що їх оточували.

Чоловіки їх віку були загалом у тому ж самому становищі; втім, така схожість долі не породила ніякої солідарності між ними: чоловіки, розмінявши п’ятий десяток, продовжували увиватися за молоденькими – і нерідко з певним успіхом, щастило принаймні тим, хто, зумівши спритно вплутатись у життєву гру, досяг популярності, певного інтелектуального чи фінансового рівня; а для жінок у переважній більшості прихід зрілості приносив із собою поразку, мастурбацію та сором.

Будучи привілейованим притулком сексуальної розкутості і свободи бажання, Край Змін, звичайно, мав скоріше, ніж будь– яке інше місце, стати краєм гіркоти та депресії. Прощавайте, обійми на траві галявин у сяйві повного місяця! Прощавайте, квазі– діонісійські торжества у славу оголених, змащених олією тіл під променями полуденного сонця! Так нудно бубоніли сорокарічні, дивлячись на свої обвислі члени та жирні округлості.

У 1987 році в Краї почали з’являтися перші гуртки напів релігійної спрямованості. Звичайно, християнство лишалося поза грою; але ініціатори – люди загалом досить терпимі – зуміли примирити містичну, певною мірою туманну екзотику з культом тіла, який вони продовжували насаджувати всупереч здоровому глузду. Кабінети сенситивного масажу чи розкутості плотського начала, певна річ, ще тримались; але все помітнішим ставало зростання інтересу до астрології, єгипетських карт таро, медитації стосовно чакр[12]12
  Чакри – в індуїстській міфології – зброя в одній з чотирьох рук бога Вішну, що мала надприродну силу; окрім того – енергетичні центри на тілі


[Закрыть], до особливих енергій. Відбувалися «зустрічі з Янголом»; дехто навчився вловлювати кристалічні вібрації. Сибірське шаманство вражаюче виявило себе у 1991–му, коли внаслідок подовженого сеансу посвячення біля жаровні з освяченим вугіллям один з учасників помер від серцевої недостатності. Тантричний культ, що поєднує сексуальні вправи, туманну медитацію та глибокий егоїзм, користувався особливо великим успіхом. За кілька місяців Край – як і решта подібних закладів у Франції та в Західній Європі – перетворився в цілому на центр New Age[13]13
  New Age – Нова ера (англ.). Назва походить від ідеї настання на початку третього тисячоліття ери Водолія, що має принести на Землю мир, злагоду та спокій. Ця ідея стала основою руху New Age, що закликає до терпимості і містить як елементи традиційних релігій, так і елементи езотерики та окультизму


[Закрыть], досить модний, який до того ж зберіг гедоністичну й анархічну специфіку «в дусі сімдесятих», що забезпечило йому особливе місце на ринку.

Після сніданку Брюно повернувся до себе в намет, якусь мить вагався, чи не зайнятись йому онанізмом (спогади про дівчат ще не втратили своєї гостроти), але зрештою вирішив не робити цього. Ці шалені юні створіння, мабуть, належали до потомства тих самих представниць генерації шістдесят восьмого, згуртовані групи яких він весь час зустрічав по всьому кемпінгу. Отже, дехто з постарілих шльондр зумів продовжити свій рід. Цей факт навів Брюно на сумні, не дуже приємні роздуми. Він різко смикнув застібку–блискавку, на яку защіпався його намет, небо над ним синіло. Білі хмарки, наче бризки сперми, летіли над верхівками сосен; погода була гарна. Він глянув у свою програму, зупинивши погляд на першому пункті: «Креативність та релаксація». Вранці йому пропонувалося на вибір: пантоміма і психодрама, заняття аквареллю, композиція. Щодо психодрами – ні, дякую, це вже влаштовували на вихідний у замку поблизу Шантії: п’ятдесятирічні аспірантки–соціологи каталися по гімнастичних матах, вимагаючи плюшевих ведмедиків у своїх татусів; цього задоволення краще уникнути. Акварель спокушала, але потрібно буде вийти на відкрите повітря, сідати на соснові голки, мати справу з мурахами та іншими незручностями. І все це лише для того, щоб створити якусь мазанину, чи варто?

Ведуча групи з композиції мала довге чорняве волосся, великий, обведений карміном рот (такий, який зазвичай називають «зроблений для мінету»); на ній були спортивні штани та блуза– хітон. Гарна жінка, вищий клас. «Хоча й стара шльондра», – подумав Брюно, займаючи перше місце у нечисленному колі учасників. Праворуч од нього сиділа товста сива тітка в окулярах з товстим склом, із страхітливо землистим обличчям; вона гучно сопіла. Від неї смерділо вином, але ж зараз лише пів на одинадцяту.

Щоб ушанувати нашу зустріч, – почала ведуча, – щоб ушанувати Землю та п’ять напрямків шляху, почнемо наше заняття з вправи хатха–йоги, яка має назву «шана сонцю». – Після цього йшов словесний опис неймовірної пози; у цю мить п’яничка біля нього вперше ригнула. – Ти втомилася, Жаклін, – зауважила йогиня. – Не слід робити вправу, якщо ти не відчуваєш її. Ляж, полеж. Трохи згодом до тебе приєднається решта групи.

Справді, згодом довелося лягти; тим часом, як кармінна ведуча заглибилась у солодке, пустопорожнє, як у Контрексевілі[14]14
  Контрексевіль – один з найвідоміших бальнеологічних курортів у Франції, відомий неперевершеною якістю своєї води


[Закрыть] словоблудство:

Ви поринаєте у чудову чисту воду. Ця вода омиває ваші члени, ваш живіт. Ви дякуєте матері Землі. Притуліться до неї. Відчуйте своє бажання. Подякуйте собі за те, що це бажання вам дано, – і таке інше.

Розтягнувшись на засаленому татамі, Брюно відчував, як від роздратування у нього скрегочуть зуби; поруч з рівномірними інтервалами блювала п’яна тітка. Між двома відрижками вона вивергала протяжне «Гааах!», що мало наочно продемонструвати стан невимушеності, якого вона вже досягла. Кармінна шльондра провадила далі свій скетч, волаючи до земних сил, чиї випромінювання пронизують черево та статеві органи. Торкнувшись чотирьох стихій, вона, задоволена власним виступом, закінчила:

Тепер ви досягли межі раціональної ментальності; ви встановили контакт з вашими глибинними планами. Прошу вас: відкрийтеся назустріч безмежним просторам творіння.

«Йди під три чорти!» – подумки вилаявся розлючений Брюно, через силу підводячись на ноги.

Далі йшов сеанс написання композицій, за яким – загальна вступна промова та читання текстів. На цьому занятті була лиш одна більш–менш терпима краля: гарнесенька руда крихітка у джинсах і футболці, яка відгукувалася на ім’я Емма і створила бездоганно дурний віршик про місячних баранів. А втім, усі решта як один теж висловлювали своє захоплення і вдячність за віднайдений контакт з нашою матір’ю Землею та нашим батьком Сонцем. Коли дійшла черга до Брюно, він похмурим голосом прочитав свій опус:

 
Таксисти – педики розпусні,
Не зупиняються, хоч лусни!
 

Це спогади, що не відпускають тебе, – мовила йогиня. – Ти все ще переживаєш колишню образу, тому що не піднявся над своїми темними енергіями. Твої глибинні плани обтяжені, я відчуваю це. Ми можемо допомогти тобі, тут і зараз. Ми станемо на ноги і зробимо коло.

Вони підвелися і, взявшись за руки, розташувалися колом. Мимоволі Брюно взяв за руку п’яничку справа, а зліва – одного з тих огидних бороданів, схожих на Кавана[15]15
  Франсуа Кавана (народився в 1923 р.) – французький письменник, твори якого рясніють докладним змалюванням відвертих еротичних сцен


[Закрыть]. Зосереджено, але разом з тим дуже спокійно, інструкторка мовила протяжне «Ом!». Її вигук не залишився без відповіді: усі теж почали промовляти це «Ом!», наче все життя тільки цим і займались. Брюно відважно спробував і собі включитися в гучний ритм дійства, аж раптом відчув, що втрачає рівновагу, падаючи направо: п’яничка, впавши у транс, повисла на ньому мішком. Він випустив її руку, але уникнути падіння не зміг і впав на коліна біля цієї старої шльондри, що брикалася, лежачи на спині. Йогиня, на мить перервавшись, спокійно пояснила:

– Так, Жаклін, твоя правда: якщо ти відчуваєш, що хочеш лягти, то так і треба зробити.

Здається, ці двоє добре знають одна одну.

Другий сеанс написання композиції пройшов дещо вдаліше; надихнувшись ранковим миттєвим баченням, Брюно спромігся на такий поетичний опус:

 
Я в басейні піпку Вистромив, мов рибку,
Щоб засмаг мій прутень.
(Браво, піпко, круто!)
Бог прийшов до мене Нагорі, в солярії,
З яблуком зеленим І з очами ярими.
Він живе за брамою (Браво, члене, браво!).
У раю прописка.
(Хай живе піпіська!)
 

– Тут забагато гумору, – відзначила йогиня з легким докором.

– Містики, – вставила тітка, що ригала. – Це скоріше не гумор, а беззмістовна містика…

Що з ним відбувається? Доки він усе це терпітиме? Чи це того варте? Брюно серйозно замислився над цим питанням. Тільки–но заняття закінчилося, він попрямував до свого намету, навіть не спробувавши поговорити з рудою кралею; перед обідом йому треба було ковтнути трохи віскі. Поблизу свого привалу він зіштовхнувся з однією з тих дівчат, на яких витріщився тоді в душовій; граціозним рухом, від якого сколихнулись її груди, вона відчепила з мотузки трусики, що їх вивісила напередодні сушитися. Він відчув, що готовий злетіти у повітря і розплескатися по кемпінгу шматами жиру. А що, власне, змінилося з часів його власної молодості? Він мав ті ж самі бажання, те ж саме розуміння, що навряд чи йому вдасться задовольнити їх. Світ, який не поважає нічого, крім молодості, потихеньку зжирає людську сутність. До обіду він обрав одну католичку. Зрозуміти це було неважко, вона носила на грудях величезний залізний хрест; до того ж, у неї були припухлі нижні повіки, які надавали погляду глибини й часто виявляли цілком католицький, якщо не містичний умонастрій (а іноді, правда, і схильність до алкоголізму). З довгим чорнявим волоссям, дуже білою шкірою, вона була трохи худа, але непогана. Навпроти неї сиділа біляво–руда дівчина швейцарсько–каліфорнійського типу, зростом щонайменше метр вісімдесят, з чудовим тілом, на вигляд надзвичайно здорова. То була керівниця тантрійських занять. Насправді вона була родом з Кретея і звали її Брижіт Мартен. У Каліфорнії вона збільшила собі бюст і пройшла обряд посвячення в таємниці східної містики, до того ж вона змінила собі ім’я: повернувшись до Кретея, вона протягом року вела тантрійські заняття для всілякого наброду під ім’ям Шанті Мартен. Здавалося, католичка надзвичайно захоплювалася нею. Спочатку Брюно зміг втрутитись у розмову, яка крутилася навколо дієти з натуральних продуктів, – він мав інформацію щодо пшеничних проростків. Але дуже швидко дами перейшли до релігійних тем, і йому було вже вкрай важко поспішати за ними. Чи можна прирівняти Ісуса до Крішни, а якщо ні, то до кого? Чи слід віддати перевагу Рентентену перед Расті? Католичка, хоча й була католичкою, не дуже полюбляла Папу: Іоанн Павло II з його середньовічною ментальністю гальмує духовний розвиток Західної цивілізації – такою була її теза.

– Авжеж, – погодився Брюно, – він такий йолоп… – Маловживане слівце підігріло інтерес до його персони з боку обох жінок. – А ось далай–лама вміє ворушити вухами, – сумно закінчив він, доїдаючи свій біфштекс.

Католичка жваво підскочила, навіть не доторкнувшись до своєї кави. Вона не хотіла запізнюватися на свої «Правила так-так» – заняття із саморозкриття особистості.

– О так! «Так–так» – це здорово! – палко вигукнула швейцарка, теж підводячись.

– Дякуємо за розмову, – кинула католичка, з милою посмішкою повернувшись до нього.

Ну, не так уже й погано він викрутився. «Розмовляти з цими бабами, – думав Брюно, повертаючись до себе в кемпінг, – усе одно, що відливати в пісуар, сповнений недопалків; або ще як срати в унітаз, забитий гігієнічними прокладками: вони не пролазять у трубу, а потім смердять». Слово пружно пронизує простір, той самий простір, що розділяє тіла. Не потрапивши в ціль, не отримавши відгуку, воно по–дурному зависає у повітрі, такі слова починають гнити й смердіти, це достеменний факт. Сприяючи налагодженню взаємозв’язків, слово може також зруйнувати їх.

Він розташувався в шезлонгу біля басейну. Дівчата по– ідіотськи метушилися, під’юджуючи хлопців, щоб ті зіштовхнули їх у воду. Сонце стояло в зеніті. Голі лискучі тіла ходили туди й сюди навколо блакитної гладіні води. Сам того не помітивши, Брюно поринув у читання «Шести приятелів і Людини в рукавичці», мабуть, справжнього шедевра Поля–Жака Бонзона, що нещодавно був перевиданий у серії «Бібліотека для юнацтва». Під майже нестерпно гарячим сонцем приємно було перенестися у ліонські тумани, побути в заспокійливому товаристві песика Капі.

Пообідня програма надавала йому вибір між сенситивним гештальт–масажем, звільненням голосових зв’язок і переродженням у гарячій воді. До речі, масаж за своїм характером був дуже hot, гаряченьким. Уявлення про звільнення голосу він дістав мимохідь, прямуючи на сеанс масажу. Всього там було з десяток пацієнтів; украй збуджені, вони стрибали туди–сюди під керівництвом тантристки, скавучачи, наче перелякані індики.

Масажні столики, вкриті лазневими рушниками, стояли на верхівці пагорба, утворюючи широке коло. Учасники були зовсім голі. В центрі кола ведучий – невисокий, трохи зизоокий брюнет – почав викладати коротку історію сенситивного гештальт– масажу: починаючи свій шлях у працях Фріца Перлса про гештальт–масаж, або «масаж по–каліфорнійськи», він поступово увібрав деякі сенситивні досягнення, ставши – так принаймні вважав лектор – найбільш повноцінною методикою масажу. Йому відома, що не всі в Краї поділяють таку точку зору, але полемізувати з цього приводу він не хоче. Хай там як, це він повідомив під кінець своєї промови, масаж від масажу різниться; врешті–решт можна навіть сказати, що немає двох однакових масажів. Покінчивши з преамбулою, він перейшов до демонстрації, поклавши на стіл одну з учасниць.

Відчути напругу своєї партнерки… – повчав він, погладжуючи її плечі; його член погойдувався за кілька сантиметрів од білявого волосся дівчини. – Гармонізувати, постійно гармонізувати… – мовив він, обливаючи олією її груди. – Поважати недоторканність тілесної структури… – Його руки сковзнули до її живота, дівчина заплющила очі і з очевидним задоволенням розсунула стегна. – Ось, – закінчив він, – тепер ви працюватимете разом. Ходіть, дійте, зустрічайтесь у просторі; поспішайте зустрітися одне з одним.

Збентежений попередньою сценою, Брюно відреагував трохи запізно, але ж саме тут і треба було ловити момент. Слід було незворушно наблизитись до жаданої партнерки, з посмішкою зупинитися перед нею і спокійно спитати: «Хочеш попрацювати зі мною?» Решта, мабуть, знала, що до чого, бо за тридцять секунд розхапали всіх. Брюно розгублено глянув навколо й побачив, що залишився віч–на–віч з чоловіком, кремезним, маленьким волохатим брюнетом з товстим членом. Він вчасно не збагнув, що тут було тільки п’ять дівчат на сімох мужиків.

Дякувати Богу, цей другий не скидався на голубого. Вочевидь розлючений, він мовчки ліг на живіт, поклав голову на схрещені руки і заходився чекати. «Відчути напругу… поважати недоторканність тілесної структури…» Брюно не пошкодував олії, але далі колін просунутися не зміг; цей тип лежав нерухомо, наче колода. В нього навіть сідниці поросли волоссям. Олія почала стікати, капаючи на лазневий рушник, литки волохатого, мабуть, уже наскрізь просякли нею. Брюно підвів голову. Зовсім поруч він побачив двох чоловіків, що лежали горілиць. Сусід справа підставив для масажу свій торс, груди дівчини м’яко погойдувались; її кіска була на рівні його носа. Касетник ведучого розносив у повітрі широкі хвилі музичної піни з синтезатора; небо сяяло бездоганною синявою. Навколо Брюно, лисніючи від масажної олії, плавно здіймались осяяні сонцем члени. Все це було жорстоко реальним. Він більше не міг продовжувати. В іншій точці кола ведучий давав поради одній із пар. Брюно швидко зібрав свій рюкзак і подався вниз до води. Навколо басейну була саме година пік. Оголені жінки, розтягнувшись на траві, базікали, читали або просто приймали сонячні ванни. Куди б приткнутися? З рушником в руці він став тинятися по галявині; в деякому сенсі він загубився серед піхв. Він почав переконувати себе, що слід виявити рішучість, коли побачив католичку, яка розмовляла зі смаглявим кремезним коротуном, чорноволосим і кучерявеньким; його очі сміялися. Брюно привітав її невиразним жестом – вона нічого не помітила – і приліг поруч. Якийсь тип мимохідь гукнув до чорнявого курдупеля: «Привіт, Каріме!» Той, не припиняючи розмови, махнув рукою. Вона слухала мовчки, відкинувшись на спині. Між її худих стегон була дуже миленька штучка, трохи опукла, з чорним, чарівно хвилястим волоссям. Продовжуючи базікати, Карім лагідно погладжував свої яйця. Брюно притулився щокою до землі, зосередивши увагу на лобковій порості католички, що була за якийсь метр од нього: то був світ лагідності. Він розслабився, обважнів і заснув.

грудня 1967 року Національна асамблея прийняла в першому читанні закон Ньювірта про легалізацію протизаплідних засобів; відтепер пігулки можна було вільно купити в аптеках, хоча їх випуск ще не був сповна сплачений Міністерством соціального захисту. Саме з цього моменту широкі верстви населення дістали доступ до сексуальної свободи, що залишалася раніше привілеєм окремих кіл суспільства, представників вільних професій та артистичної богеми, як і керівників дрібних та середніх підприємств. Відзначимо одну пікантну подробицю: ця сексуальна свобода спочатку подекуди уявлялась якоюсь колективною мрією, тоді як насправді йшлося про новий рівень історичного сходження індивідуалізму. З такого старого гарного сполучення, як домашнє господарство, виходить, що подружжя та родина являли собою останній острівець первісного комунізму всередині ліберальної цивілізації. Наслідком сексуального звільнення став розпад цих суспільств перехідного часу – останньої перешкоди, що стоїть між індивідом та ринком. Процес такого розпаду триває й досі.

Зазвичай після обіду керівний комітет Краю Змін влаштовував танцвечори. До речі, цікаво, що в такому місці, де особливе значення надавалося нововведенням у сфері духовності, такий вибір ще раз підтверджує незамінність танцвечорів як засобу спілкування між статями в некомуністичному соціумі. Як підкреслював Фредерік Ле Дантек, первісні суспільства теж встановлювали свої свята на танцях, тобто входячи в транс. Отже, звукова апаратура та бар були розташовані на центральній галявині, і люди до пізньої ночі під місяцем дригали ногами. Брюно це давало ще один шанс. Правду кажучи, молоденькі дівчатка, що були в кемпінгу, досить рідко ощасливлювали ці вечори своєю присутністю. Вони з більшою охотою бігли на околишні дискотеки (у «Більбоке», в «Династію», в «2001», а часто і до «Піратів»), там влаштовувалися тематичні вечори, з чоловічим стриптизом чи зірками порнофільмів. Самотніми в Краю залишались лише двоє–троє молодиків з маленькими членами і сонним темпераментом. Вони задовольнялися лише тим, що не виходили зі своїх наметів, мляво пощипуючи струни розстроєної гітари, тим часом, як усі решта дивилися на них з деякою зневагою. Брюно відчував, що не надто відрізняється від цих молокососів; але хай там як, за відсутності дівчат, дістати яких було майже неможливо, було б добре «застромити дротик у який– небудь жирний шматок», якщо користуватися термінологією читачів «Ньюлука», що його він побачив у кафетерії «Анже– Нор». Спонукуваний цією надією, об одинадцятій вечора він натяг білі штани й матроську сорочку і спустився туди, звідки долинав найгучніший шум.

Окинувши поглядом півколо танцюючих, першим, кого він помітив, був Карім. Той покинув католичку, зосередившись на чарівній розенкрейцерській красуні. Вони з чоловіком приїхали сюди після обіду, високі, стрункі, серйозні, на вигляд уродженці Ельзасу. Вони влаштувались у величезному оригінальному наметі, він був увесь у навісах та заклепках, чоловік споруджував його години чотири. На початку вечора він причепився до Брюно, розписуючи йому всі потаємні красоти братства Рожевого Христа. Його очі блищали за склом круглих маленьких окулярів; то був справжній фанатик. Брюно слухав неуважно. За твердженням цього типа, рух розенкрейцерів народився в Німеччині, він, звичайно, навіяний якимись працями алхіміків, однак його також слід було пов’язувати з рейнським містицизмом. «Все це насправді штучки педиків і нацистів, – зробив висновок Брюно. – Засунь свого хреста собі в гузно, любий, – сонно подумав Брюно, поглядаючи на кінський круп його красуні дружини, що метушилася на колінах біля газової плити. – І троянду відправ туди ж», – подумки закінчив він, коли вона випрямилася, показавши груди, і наказала чоловікові піти переодягти дитину.

Хай там як, але зараз вона танцювала з Карімом. Дивна з них була пара: він на півметра нижчий за неї, товстенький хитрий дядечко, поруч з цією височенною німецькою кобилою. Танцюючи, він усміхався і невгаваючи теревенив, ризикуючи втратити свою первісну мету спокусника; проте справа, здавалося, просувалась уперед: вона теж усміхалася, зацікавлено, майже зачаровано, дивлячись на нього; одного разу вона навіть голосно пирснула від сміху. У дальньому кінці галявини її чоловік пояснював новому потенційному адептові звідки в 1530 році на землі Нижня Саксонія з’явилися розенкрейцери. Його трирічний білявий синок, нестерпний шмаркач, через рівні проміжки часу починав ревіти, вимагаючи, щоб його віднесли в ліжко. Коротше, тут також довелося спостерігати достеменні моменти реального життя. Поруч з Брюно двоє щуплих типів, на вигляд священнослужителі, коментували дії бабія. «Розумієш, він гарячий, – мовив один. – У нього немає грошей, щоб заплатити їй, він не такий вродливий, у нього вже черевце, навіть зростом він нижчий за неї. Проте він, негідник, пристрасний, цим і бере». Інший сумовито підтверджував сказане, перебираючи пальцями уявні чотки. Допиваючи свою апельсинову горілку, Брюно побачив, що Карім спромігся заманити розенкрейцершу на пагорб, увесь порослий травою. Однією рукою він обіймав її за шию, а другу, не перериваючи розмови, обережно просунув їй під спідницю. «Ось як, навіть ноги розсунула, сучка нацистська», – подумав Брюно, відходячи від танцюючих. Перш ніж вийти з освітленого кола, він мигцем помітив, як католичка підставляла свій зад якомусь типу, схожому на інструктора з лижного спорту, а той лапав її за сідницю. Брюно нічого не лишалося, як повернутись у свій намет, де на нього чекала пачка равіолі.

У наметі він машинально, з відчаю, перевірив свій автовідповідач. Там було одне повідомлення. «Мабуть, ти поїхав у відпустку, – почув він спокійний голос Мішеля. – Зателефонуй мені, коли повернешся. Я теж у відпустці, і надовго».