Текст книги "Історія України-Руси. Том 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 54 страниц)

Оселяючись в сусїдстві диких і нелюдських Таврів, про котрих оповідались всякі страхи, осадники на початках шукали не стільки торговельних вигід, скільки безпечности. Для того місто з початку осаджено не при котрійсь з двох згаданих бухт, а на крайнїм виступі півострова, над т. зв. Козачою бухтою, бо там він лекше міг бути оборонений. Подвійний мур боронив його і сей малий виступ від суші.Але з сього безпечного кута Херсонес здавна почав розселяти ся і далї на північ, над теп. Карантинною бухтою (де тепер Севастополь), і тут викрито теж старі стїни з першої епохи міста, з гарного тесаного каміня-але вони мабуть не були докінчені тодї, і тільки пізнїйше, уже в римській добі обведено муром се нове місто наоколо, і воно стало головним огнищем тутешнього життя. Взагалї ж житє сього далекого гелєнського закутка в перших віках його істновання не визначало ся нї блеском нї богатством – енерґічні розкопки останнїх двадцяти лїт не викрили нї артистичних будов, нї роскішних похорон; херсонеська монета – сей перший показчик торгового розвою – не стрічаєть ся в великім числї. Громада херсонеська жила більше господарськими інтересами, що вимогали богато енергії й праці. Працею й культурою приходнїв камінцюватий і непривітний півостров справдї гарно оброблено; заховались досї останки штучних водопроводів (труби для води); півостров укрили штучні городи і виногради. З збіжем було мабуть труднїйше, судячи з того, що в присязї своїй горожане обовязують ся „збіже з рівнини”; не продавати нікуди инде опріч Херсонеса ²⁰). Західнє побереже Крима не з родючих.

Крок за кроком опанувавши близшу околицю, Херсонес по волї забрав в руки все се західнє побереже від Каркінїтської затоки до „бухти Символів”;. Замітних осад одначе тут крім самого Херсонеса не було: згадана присяга, згадує між його провінціями тільки Керкінїт, „Гарний порт”; (десь над Каркінїтскою затокою) і крім того глухо – „всі инші укріплення”; (такі сліди укріплень перетинають шию між Ктенунтом і бухтою Символів).

І тут, як в Ольбії, сусїдня варварська : людність підпадала не тільки впливам грецької культури, але й самі приставала до неї. В реєстрах дельфійських проксенів кінця II в. перед Хр. стрічаємо „Гімна Скита Херсонесця”; і в недавно відшуканім херсонеськім реєстрі розпроданих міських ґрунтів знаходимо між херсонеськими горожанами справдї того Гімна Скита і якогось другого Скита поруч нього ²¹).

В сфері полїтичній Херсонес з початку стояв під опікою своєї метрополїї, що за нього мабуть звела війну з заборчими заходами Пантікапея в першій пол. IV в. Але поволї він виростає і як центр і столиця західнього Крима вже в III в. грає ролю в чорноморській полїтицї. Припадком перехована звістка про угоду уложену між малоазійськими володарями називає між державами, які були обняті сим трактатом, поруч Гераклєї також Херсонес ²²). В сїй добі був він незалежною, демократичною републїкою. В недавно знайденій, згадуваній вже вище присязї горожанській з початків III в., як міркують по письму, горожанин присягає: „разом з усїма дбатиму про добро і свободу города і горожан, не продам Херсонеса нї Керкініта нї Гарного порта нї иньших укріплень нї иньших земель, які Херсонезіти держать або держали, нїчого нїкому, нї Гелєну нї Варвару, але пильнуватиму для народу (громади) Херсонесцїв, анї народовластя (демократії) не нарушу анї поможу, коли хто продаватиме або нищитиме, і не затаю, але сповіщу держателїв (деміургів) города” ²³).

Але з історії міста сих часів не знаємо сливе нїчого, аж до самого кінця II столїтя перед Хр., коли Херсонес притисли сусїднї Скити, що зайняли степові части Криму і притиснули тутешніх Греків, захопили провінції Херсонеса і саме місто тримали в облозї. Херсонес удав ся тодї під протекцію славного і голосного в тих сторонах понтийського царя Мітрідата VI Евпатора просячи помочи і захисту. Факт сей, докладно не датований, дослідниками кладеть ся коло 110 p. Для Херсонесцїв, кольоністів малоазійської Гераклєї, що все стояли в тїснім звяззу з полудневим побережем Чорного моря, було се зовсїм натуральним кроком, але зробив він важний поворот в житю нашого Чорноморя. Перед усїм, потягнувши за собою участь Мітрідата в кримських справах, він привів до обєднання всїх грецьких громад північного побережа під, властю понтийського царя. По друге – ще важнїйше в своїх наслїдках – він увів грецькі громади нашого побережа в круг римської полїтики, перекинув боротьбу Рима з Мітрідатом на північний берег, і в результатї-привів се чорноморське побереже під власть і опіку Рима, під впливи римського державного і культурного житя.

Мітрідат не зістав ся глухим на поклик Херсонесцїв. Його воєвода Діофант зайняв ся енергічно боротьбою з напастниками. Від Старбона і з херсонеського дектрету на честь сього Діофанта (се найбільша й найважнїйша з херсонеських написей) довідуємось, що Діофант кількома разами побив „скитського” царя Паляка і його сторонників Ревксіналів (Роксолянів, як думають звичайно) і визволив Херсонес ²⁴)). Після того Херсонес з Боспором і північним побережем (Ольбією, Тірою і ин.) увійшов у склад понтийського царства. По упадку Мітрідата якийсь час належав до Боспорського царства під зверхністю Рима, але потім був признаний автономною републїкою, під номінальною римською зверхністю. На монетах його пишеть ся Χερσονήσου 'ελευθέρας (Херсонес незалежний) і має він не тільки срібні, але й золоті власні монети, без жадних цїсарських імен, як самостійна держава, так що становище його далеко було вище від Тіри та Ольбії – провінціональних міст Римської держави. Але фактично мусїв залежати дуже сильно від шефів римських сил, що держали тут свої залоги для охорони, часом і фльоту в Херсонськім портї, і побирали ріжні доходи з міських оплат на удержаннє воєнної сили ²⁵).

Взагалї ті перепетії, які переходив Херсонес в сї віки римської зверхности (від І в. перед Хр. до III по Хр.) зістають ся все ще в значній мірі неясними ²⁶). Звістки долітають до нас відірвані, уривкові. Так в написи мавзолєя Плявція Сільвана читаємо звістку про те, як він між иньшим, підчас своїх подвигів на Чорноморю в 60-х рр. по Хр. відогнав скитського царя, що взяв був Херсонес в облогу ²⁷). В иньшій написи, в честь херсонеського дїяча, що їздив до Риму в справах херсонеської 'ελευθερία згадують ся інтриги якогось „тірана”, що хотїв захопити власть над містом, опираючи ся на прихильну партию в самім містї ²⁸)-може боспорського царя. У пізнїйшого історика є звістка що за царя боспорського Котіса (124-131) Херсонес належав до Боспора ²⁹). Довгі історії про війни Херсонеса з Боспором росповідає Константин Порфирородний ³⁰), але в вповнї лєґендарній формі і з них тяжко витягнути якийсь реальний зміст.

Слїди римської залоги і римської опіки уривають ся і тут, як і в Ольбії, на серединї III в., і Херсонес тодї, як і все побереже, були полишені самі собі перед Ґотською бурею. Як пережив він сей бурхли вий час, не знаємо. Перші сліди відновлених відносин з римською державою-протекторкою маємо з кінця IV в. ³¹). Звістки про відбудованнє мурів римсько-візантійським правительством за цїс. Теодосія при кінцї IV в., потім за цїс. Зенона при кінцї V ³²),. і знову за Юстінїана вказують правдоподібно на періоди упадка, по котрих місто з подвоєною енерґією, під опікою цїсарства, брало ся до забезпечення від ворогів. За Юстинїана Візантия енергічно взялася до реставрації полудневого кримського побережа: були відновлені укріплення в Херсонесї і в иньших місцях-в Горзувітах, Алустї, Пантікапеї. Херсонес стає адмінїстраційним центром цїлого Криму, столицею його візантійської адмінїстрації. Починаєть ся доба його розвитку. Починають ся монуменальні церковні будови, що відкривають ся тепер з руїн все в більшім числї, починаючи від недавно відкритої хрестової церкви як приймають V в. Не обходило ся, правда без замішань. Хозари, що заволоділи східнім Кримом, простягали нераз руку і на Херсонес, і на початку VIII в. бачимо тут їх намістника „тудуна” ³³). Але потім Херсонес уже без перерв належить до Візантії як головне місто і столиця Крима. І тепер в нїм бачимо автономний устрій ³⁴); на чолї міста стояв місцевий προτεύων. Аж у IX в. для зміцнення своєї власти візантайське правительство стало присилати сюди своїх стратіґів ³⁵). Се, правдоподібно, дуже не сподобалось громадї; при кінцї IX в. сталось повстаннє, стратіґа вбито, а Константин в своїй науці сину докладно оповідає способи, якими можна змусити Херсонїтів до послушности, як би вони „забунтовали або спротивились велїнням імператора”. „Сї способи – перешкоди в торговлї й доставі в Херсонес збіжа, вина й иньших потрібних річей.”

В сей візантийський період Херсонес має для нас особливе значіннє, бо він був найблизшим огнищем візантийської культури для східнїх Словян після їх розселення, коли вже не істнували иньші грецькі кольонїї, як Тіра, Ольбія. В наших очах се надає йому великий інтерес, над всї грецькі кольонїї Чорноморя-Херсонес тодї був найближшим огнищем тої культури, яка мала таке значіннє в усїй еволюції Східньої Европи в IX-XI вв.

З упадком Візантиї й переходом чорноморської торговлї в руки Ґенуезцїв упадає й Херсонес; при тім його тиснули нові турецкі орди: Половцї, пізнїше Татари. Вже в 1-й пол. XIV в. (1333 p,) папа засновуючи в Херсонесї латинське біскупство, говорить про нього як про к о л и ш н є місто ³⁶). В XVI в. подорожник Бронєвский застав його цїлком порожнім – самі руїни ³⁷).

Примітки

¹) Плїній Hist. Nat. IV 12.

²) Згадуєть ся в перше у т. зв. Скіляка.

³)Момзен Römische Geschichte V c. 217-8.

⁴) Inscr. Ponti Eux. І ч. 3.

⁵) Про сї розкопки звістки Штерна в Записках одеського товариства XXVII і XXVIII і статя його в Кlіо, 1909, також ИзвЂстія XIV арх. зїзду с. 91

⁶) Див. розвідку Штерна в XVI т. одеських Записок; Пападімітріу недавно (ibid. XXVIII) доводив, що емпорієм Борістенїтів, потім Борістеном звали ся Березанська оселя. Ся стара назва, очевидно, звучить і в нинїшній.

⁷) Див. особливо повійший реферат Фармаковского про розкопки 1901-8 рр. в ИзвЂстіях арх. ком. кн. XXXIII.

⁸) Геродот IV. 54, Скімн.

⁹) Macrobii Saturn. І. 11. 13.

¹⁰) Inscriptiones Ponti Eux. І ч. 16. Перегляд питання про час декрету у Латишева op. c. гл. III.

¹¹) Oratio XXXVI.

¹²) Фарзоя, Інїсмея, Канїта, Сарії, Скілюра; з них Скілюр правив мабуть в другій половині II в. перед. Хр.

¹³) Аналїз варварських імен написей нашого побережа дав В. Мілєр в розвідці: Этнографическіе слЂды иранства на югЂ Россіи – Ж. М. Н. П. 1886, IX, теж коротше в т. III Осетинских етюдів.

¹⁴) ИзвЂстія археол. ком. XXV.

¹⁵) ИзвЂстія арх. ком. Х с

¹⁶) Див. про місце його новійші замітки Романченка в ИзвЂстіях арехол. ком. т. XXV.

¹⁷) Plinii Hist. Nat. IV. 12, 26.

¹⁸) Inscr. P. E. IV ч. 72.

¹⁹) Сеж, окрім свідоцтв иньших авторів, уневажнює хибну очевидно звістку Страбона, що Гераклєя була мілєтською кольонією.

²⁰) Inscriptiones P. E. IV № 79. Може бути одначе, що в тім була якась фіскальна справа.

²¹) Dittenberger Sylloge іnscriptionum Graecarum № 268, Inscriptiones P. E. IV ч. 80.

²²) Polybii XXV, 2. 12.

²³) Inscriptiones P. E. IV c. 79.

²⁴) Страбон VII 4. 3, Inscriptiones Ponti Eux. І. ч. 185 і IV ч. 67. Детайлїчний історично-топоґрафічиий коментар до декрету в Записках одеськ. тов. т. XII і ИзвЂстіях археол ком. XXI.

²⁵) Inscr. P. E. IV 81.

²⁶) Звичайно приймало ся, за Беком (Corpus inscr. graec. II c. 89), що херсонеська ера, від якої раховано лїта в Херсонесі – 24/5 p. по Хр., як тепер рахують-се був час, коли Хересонес дістав 'ελευθερία від Римлян і увільнив ся від Боспору. Одначе найранїйшу звістку про 'ελευθερία Херсонеса маємо у Плїнїя Hist. nat. IV. 12 (26), а Страбон кілька разів (VII. 4. 3, VII 4. 7) зовсїм виразно говорить, що за його часів– себто в 1-й чверти І в. по Христї, Херсонес ще належав до Боспора. Сю звістку вважано хибною, але тепер все більше прибуває вказівок на те, що 'ελευθερία Херсонеса справдї могла наступити пізнїйше і взагалї в відносинах Херсонеса до Риму були й пізнїйше фази більших і меньших автономічних прав. Лїтературу сього питання і перегляд його дають статї Берте Делаґарда: Надпись времени императора Зенона (на сїи написи оперті рахунки херсонської ери) і Ростовцева Рим. гарнизоны.

²⁷) Corpus Inscr. Lat. XIVч. 3608.

²⁸) Inscr. P. E. IV, ч. 68.

²⁹) Fragm. Hist. Graec. III c. 602.

³⁰) De adm. 53. Див. Момзена Rom. Gesch. V. c. 291.

³¹) Inscr. Pon. E. VI ч. 465, ИзвЂстія археол. ком. 22.

³²) Сборн. Христ. надп. ч. 7, ИзвЂстія археол. ком. 22.

³³) Nicephorus ed. de Boor pag. 45, Theophanes ed. de Boor I p. 376.

³⁴) При ріжних відмінах в устрою Херсонеса і в степени залежности від Риму, а потім від Візантії можна тільки в певних монетах констатовати певний устрій Херсонеської громади.

³⁵) Константин De adm. 42 кладе се на часи імп. Теофіля, проти сього датовання див. Успенского Византійскія владЂнія на сЂверномъ берегу Чорного моря К. Ст. 1889, V. Херсонеський стратіґ згадуєть ся вперше з нагоди повстання за імп. Льва: Continuator Thephanis, імп. Лев гл. 10, Амартол вид. Муральта 774-5 (під 892 p.).

³⁶) Theiner Mouumenta Poloniae et Lituaniae І ст. 457.

³⁷) Tatariae descriptio, 1595, витяги див. в одеських Записках т. VI с. 841-2.

ПОЛУДНЕВЕ КРИМСЬКЕ ПОБЕРЕЖЕ. ПАНТІКАПЕЙ, ФАНАҐОРІЯ І ТАНАІС, БОСПОРСЬКЕ ЦАРСТВО, ЖИДІВСЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ. ГРЕЦЬКА ЧОРНОМОРСЬКА ТОРГОВЛЯ І ГОСПОДАРСТВО, КУЛЬТУРНІ ВПЛИВИ ЇХ НА ЧОРНОМОРСЬКУ І ДАЛЬШУ ЛЮДНІСТЬ.

На полудневім побережу Крима споміж кількох звістних нам осель (Харакс, Лямпад, Атеней і т. и.) видатнїйша була Теодосія (на місці теперішньої). Се була, як уже сказано, мілєтська кольонїя. Час засновання її нам невідомий; в 1-й пол, IV в. її підбив собі боспорський архонт Лєвкон, і від того часу вона входила в склад Боспорського царства. Демостен хвалить її великий порт, „як кажуть корабельники – не гірший від боспорського“; Страбон славить родючість околиць Теодосії ¹). Але не вважаючи на свій справдї дуже гарний порт, вона не мала в античні часи важнїйшого значіння: аж в середнїх віках (XIV-V) Ґенуезцї, оселившись тут, надали їй всесвітню славу під іменем Кафи.

Без порівняння важнїйше значіпне в старинні часи мав Пантікапей, осада на місці теперішньої Керчи, „метрополь всїх мілєтських кольоній Кімерійського Боспора“ ²) (звичайна форма імени Παντικάπαιον, мешканець звав ся Παντικαπαίτης, Παντικαπεύς, Παντικάπαιος ): Його. історія стає нам відомою тільки з кінцем V в., але з огляду на таке першеньство його поміж тутешніми кольонїями здогадують ся, що заснована (себ то – остаточно сформована) ся осада була скорше, що найпізнїйше – десь в серединї VI в. З початку се була аристократична републїка, на чолї котрої від р. 480/79 стояв рід Археанактідів ³). Потім в серединї V в. (438/7) забирає в свої руки власть династія Спартокідів-якась чужа і не грецька родина, як показують імена її членів; вона править тут потім протягом трох столїть. Але й Спартокіди довший час титулують ся тільки архонтами Боспора і Теодосії, а царями називають себе тільки в відносинах до підвластних варварських народів. Аж пізнїйше (в III в.) затираєть ся отся ріжниця титула, і вони титулують ся царями взагалї.

Власть сих династів не обмежалась самим Пантікапеєм: під свою власть згодом забрали вони грецькі кольонїї по обох боках Кімерійського Боспора. З них на европейськім березї важнїйшими осадами був Нїмфей і Теодосія, на азійськім – Фанаґорія (в кутї Таманської затоки, коло ст. Сїнної) і Горґіпія (теп. Анапа). Ся держава звалась Боспором, а її нарід Боспорянами. На захід, в Криму, вона довший час не простягала ся далї за Керченський півостров, що був для безпечности відгороджений від решти Крима валом. Але Спартокід Лєвкой в IV в. перейшов за сю початкову границю й прилучив до Боспору Теодосію. Крім грецьких міст боспорським династам підлягали, бодай часами, сусїдні варварські народи кавказького берега – Сінди і Меоти з дрібнїйшими їх племенами. Нарештї до Боспораж належав Танаіс – кольонїя Боспорян на устю Дона-Танаіса. Старий Танаіс, судячи по розкопкам останнїх лїт, стояв мабуть при лївім гірлї Дона, коло теп. ст. Єлисаветської (розкопки дали культуру V-IV в. перед Хр.); останки пізнїйшої осади, римської доби, виявили ся при правім гірлї, т. зв. Мертвім Донцї, коло с.Недвигівки ⁴). По словам Страбона, се було найбільше торговище для варварів після Пантікапея: там боспорські Греки торгували з кочевниками європейськими і азійскими (себ то тими, що жили на захід і схід від Дону). Крім торговлї тут, на азовськім побережу, в великих розмірах ловили вони рибу й солили ⁵). При кінцї І в. перед Хр. боспорський цар Полємон зруйнував був зовсїм Танаіс за непокору, але як видно з численних написей, кольонїя ся віджила і в II-III в. по Хр. прийшла була знову до значного розвитку. Друга важна торговельна осада, Фанаґорія, по словам Страбона, була центром „азійських Боспорян“; сюди прибували товари з кавказьких країв сухопутєм, тимчасом як Пантікапей держав у своїх руках морську торговлю: він мав варстати на 30 кораблїв ⁶).

Крім торговлї і рибного промислу Боспоряне господарували, мали винні городи і родючі ниви. Страбон похваляє родючість ґрунту під Теодосією й Пантікапеєм. Боспор орудував великими масами хлїба, збераючи його чи то з власного господарства, чи то через торговлю з сусїдними варварами. Від Демостена довідуємось, що в серед. IV в. половина всього привозного хлїба в Атику, яких 400 тис. Медімнів (коло 400 т. гектолїтрів) ішло з Боспора ⁷). Під час дорожнї в IV і III в. боспорські Спартокіди не раз посилали значні маси хлїба в дарунку; Страбон каже, що Лєвкон послав Атенянам одного разу мілїон гектолїтрів (2.100,000 медімнів) з Теодосії; цифра може й побільшена, але можемо з того зрозуміти розміри хлїбної торговлї Боспора. По словам тогож Страбона, хлїбом платив Боспор і частину своєї дани Мітрідату: 180.000 медімнів хлїба і 200 талантів срібла ⁸). А звісний вже нам Пл. Сільван між иньшими також і тим визначав ся, що привівши кримські сторони в тїснїйшу залежність від Риму, прислав „з тої провінції велику масу пшениці народови римському“ ⁹).

В II ст. перед Хр. Боспор, як і Херсонес, сильно терпів від сусїдних варварів. Подібно як Ольбія, він мусїв їм оплачуватись річною данею, і коли Херсонес піддав ся під протекцію Мітрідата, за його прикладом пішов і Останнїй Спартокід Перізад, „не мавши змоги витримати з варварами, що вимагали все більшої дани“. Він заховав свою власть під зверхністю Мітрідата; але скоро загинув від повстання свого вихованця Савмака і його помічників „Скитів“ ¹⁰). По тім Боспор перейшов під безпосередню власть понтийських царів, а по упадку Мітрідата – під римську протекцію. За римських часів він становив васальну державу, з своїми царями, з початку з династії Мітрідата (по жіночій лїнїї), а з третьої чверти І в. по Хр. з якоїсь, теж варварської, очевидно, дінастії Рескупорідів (чи була се зовсїм нова дінастія, чи споріднена з попередньою, властиво зовсїм невідомо). Відносини Рима до Боспору подібні до херсонеських: римське правительство опікувалось Боспором, коли й скільки могло, тримало тут часами свої залоги, але полишало досить широку автономію. За Нерона, в 60-х рр. воно попробувало було взяти Боспор в безпосередню свою власть, але се показало ся, очевидно, непрактичним, і автономію його відновлено, під управою старої династії. Відносини і степень залежности зрештою могли бути ріжні в ріжні часи.

Історія Боспорського царства за римських часів взагалї дуже мало звістна. Головним джерелом служать монети й написи; по нїм династію боспорську можна слідити до першої половини IV в. Цілий сей час царство зіставалось під римською протекцією – очевидно, само трималось її, навіть в часах коли Рим не міг анї дати реальнїйшої помочи, анї боронити своєї власти над сею васальною державою. Сама Боспорська держава переходила ріжні фази сили й упадку. Міру її сили й значіння в світлїйші моменти показує фрагмент написи з Танаіса ¹¹), з кінця II в. во Хр., де згадуєть ся про побіди боспорського царя Савромата над Скитами й Сіраками (на східнїм березї Меотиди), про прилученнє землї Таврів і увільненнє від піратів моря в Понтї й Бітинії. Про тенденцію Боспорської держави – захопити західнє побереже з Херсонесом, я вище згадував.

В останнє Боспор згадуєть ся, як приналежний до Рима край, в 366 p. ¹²). Монети боспорської династії переривають ся ще перед тим на 340-х роках, і се натякає на якусь катастрофу – може в звязку з рухом Ґотів на Крим. Потім Боспор опанували Гуни, і в руках гунських династів він зіставав ся півтора столїтя. Аж в VI в., за імп. Юстіна (518-27) Боспор вернув ся знову під візантийську зверхність: тут поставлено візантийську залогу, і старий Пантікапей разом з иньшими кримськими містами на ново укріплено ¹³). Одначе власть Візантиї тут не була міцною; при кінцї VII в. Пантікапей (Боспор) і Фанаґорію, що приймає нове імя Таматархи (руський Тмуторокань), бачимо в руках Хозарів ¹⁴). В їх володїнню зіставали ся вони довго, десь до половини Х в. Хозари самі розселились тут, по обох боках Боспорської протоки і в східнїм Криму, і се мало своїм наслїдком інтересне культурно-історичне явище – розширеннє між ними юдаїзма, що звідси, з хозарських осель пізнїйше поширив ся в ріжних напрямах. Боспор здавна став одним з огнищ жидівської діаспори (розсїяння). В написи 81 p. по Хр. ми вже стрічаємо ся з громадою елєнїзованих Жидів і їх сінаґоґою в Пантікапеї ¹⁵), і між намогильними написями Боспора римського і пізнїйшого часу стрічаємо чимало слїдів жидівського культу. Поруч чистого юдаїзма стрічаємо по ріжних містах Боспорського царства слїди громад свобідних монотеістів, чтителїв „найвищого бога“ – явище взагалї широко розповсюднене й по иньших містах, де жидівські громади входили в близшу стичність з світом поганським ¹⁶). Потім юдаїзм з Боспора розширив ся між Хозарами, так що став релїґією хозарського кагана і його двора ¹⁷), і пізнїйши слїди і прояви юдаїзма в ріжних сторонах і моментах (включно до „жидовствующих“ XV-XVI в.) в значнїй мірі звязані ґенетично з сим боспорсько-хозарським огнищем його.

Від Хозарів, з упадком Хозарської держави Тмуторокань перейшов під власть руських князїв; в Х в. вони, здаєть ся, чи не держали в своїх руках і східньої частини Крима. В XII в., за імп. Мануіла бачимо керченську протоку знову в якійсь залежности від Візантиї, судячи по його умовах з Ґенуєю (1167-70). При кінцї XII в. (1190) Боспор в усякім разї фактично належав до Византії: херсонський дукс відновляв тут фортифікації ¹⁸).

Як бачимо, чорноморські кольонїї жили дуже трівожним житєм, і треба дивувати ся тій витрівалости, з якою сї дрібні осади держали ся в таких небезпечних позиціях протягом цїлого тисячолїтя, при дуже малій або ніякій підпорі зі сторони метрополїй та полїтичних своїх зверхників.

Промисл і торговля були тими силами, що притягали грецьких кольонїстів в сї далекі краї, звабляли їх осаджуватись на чужинї серед диких і непривітних народів, заохочували цїлими віками удержуватись тут серед всяких недогідностей і небезпечностей, устоюватись серед переважних ворожих сил то зброєю, то дипльоматією, то грошима, і дїйсно – давали спроможність сим роскиненим серед варварського моря самітним острівцям утримуватись протягом цїлого тисячолїтя під натиском варварів.

Припускають, що першою принадою для заморських торговельників, яка притягала їх до наших берегів, була торговля горючим каменем, янтарем (бурштином); сей здогад поки що не перевірений докладно, хоч можливий. Пізнїйші грецькі кольонїї північного чорноморського побережа мали метою більш звичайні річи щоденної потреби: на широку міру експльоатували вони богаті, ще не вичерпані природні запаси і ще на ширшу – вимінювали на предмети грецької культури сирові продукти у сусїднїх народів та висилали їх з великою, розумієть ся, користю для себе в грецькі краї. Коротку, але добру характеристику понтийської торговлї дає Полїбій в своїм оповіданню про стару Візантию: „з припонтийських країв іде до нас худоба та велика сила невільників, і то безперечно найкращих, а з припасів постачають вони мід, віск, солону рибу в великих масах; з продуктів, котрими богаті наші краї, вони дістають оливу і всякого рода вино, а хлїбом міняють ся, то присилаючи, то дістаючи від нас“. Доповненнєм до сїєї характеристики може служити оповіданнє Страбона про боспорську торговлю в Танаїсї: „кочовники привозили сюди невільників, шкіри й иньші кочовничі продукти, Боспоряне натомість – одїж, вино й иньші річи культурного побуту“. Або отcе свідоцтво з одної Демостенової промови: корабель з Пантікапея віз до Теодосії вовну, кілька черпянок соленої риби й козячі шкіри ¹⁹).

Хлїб і рибу – два головні предмети античної грецької поживи, чорноморські Греки добували й вивозили в великих масах. Я вже згадував, що в IV в. числили боспорський хлїб на половину всього хлїбного привозу Аттіки. Розумієть ся, в часї непокоїв чи неврожаїв могла траплятись потреба хлїба і в чорноморських осадах; деякі, як от Херсонес, ледво чи й сїяли досить хлїба для свого виживлення. Се мабуть і розуміє Полїбій, кажучи, що хлїб часами вивозили з кольонїй, часами возили до них. Але властиво хлїб був предметом вивозу у чорноморських Греків. Про рибний промисел є досить богато звісток. Риба вялилась і сушилась в чорноморських факторіях і в такім препарованім видї висилалась до Греції. В значній мірі й хлїборобство і рибальство було в руках Греків, але не виключно: сї продукти йшли й від тубильної людности, і участь її в сїй торговлї для нас особливо інтересна. Геродот, як побачимо низше, згадує виразно про Скитів, що сїють хлїб на продаж. Про хлїборобство ріжннх сарматських народів, особливо коло Дунаю й Меотиди, згадує Страбон. Він же оповідає про рибальство Меотів, що поруч Греків, займали ся ним на Меотидї, правдоподібно теж на продаж ²⁰). Не виключено, що й дальші народи, між ними навіть і Словяне, могли брати участь в сїй торговлї хлїбом, хоч посередно. За те можна сказати певно, що в торговлї медом, воском, шкірами й невільниками, брали участь і вони – сї продукти мусїли збиратись в грецькі міста з великого простору східньої Европи і се як раз ті товари, що виступають пізнїйше спеціально в руській торговлї, як східноевропейські товари, що посилали ся в грецькі міста в обмін на предмети грецької торговлї. Крім того через словянські землї могла йти перевозова торговля де-якими продуктами, нпр. горючим камінем, північними футрами й невільником. Всї оті предмети могли привозитись в грецькі осади самими варварами, могли вивозитись з їх країв і грецькими аґентами та купцями. Геродот згадує про грецьку факторію Гельон в землї Будинів, описує караванну дорогу через Урал в центральну Азію, дає звістку про плавбу Днїпром ²¹). Про плаваннє Днїстром згадує т. зв. Скімн. Се все вказує на те, що грецькі купцї не обмежались торговлею на побережу.

Зі сторони Греків, як предмети привозні, згадуєть ся вино, олива, ріжні матерії, загальнїйше кажучи – предмети промислу й грецької штуки. Вино, як я згадував, культивовалось Греками в Криму й на Днїстрі (в Тірі); слїди культури оливи заховались подекуди в Криму. Але сїєї місцевої продукції не вистачало і для тутешніх Греків, не тільки для тортовлї. Привіз вина з островів Середземельного моря, особливо з Рода, Таза, Кнїда, зіставив богаті сліди в виді ручок від амфор з написями й марками на місцях чорноморських осад. По словам Демостена, вино в Понт возили ще з Пепарета, Коя (Κω̃ς), Менди і з иньших міст ²²). Вино, безперечно, ішло далї на північ; Скити нпр. славились як добрі пяницї. В звязку з сим стояло широке розповсюдненнє грецької посуди, а може й перенесеннє типа глиняної амфори в краї середнього Поднїпровя, де такі глиняні посудини, часом дуже великі, стрічають ся досить часто, не залежно від грецького привозу.

Про широке розповсюдненнє грецької кераміки в землях навіть значно віддалених – як полуднева Київщина, я вже згадував. Найстарші з тутешніх находок сягають V-VI в., але в великій масі виступає головно атенська посуда чорнолякова, з червоними фіґурами IV-III в. Такі нахідки посуди, і артистичної роботи, і більше щоденного ужитку, в полудневій Київщині звістні десятками ²³). Ювилєрські вироби грецькі, особливо богаті в степовій полосї, також заходять в полудневу Київщину й Поділє ²⁴). Ще дальше сягають монетні нахідки, що можуть вказувати коли не на безпосередню, то посередню торговлю з чорноморськими містами й Подунавєм – вони заходять глубоко в лїсовий пояс, але належать головно до пізнїйших часів, I– III в. по Хр., зрідка стрічають ся нахідки IV-І в. перед Хр. ²⁵).

Особливо сильні, розумієть ся, були впливи грецької культури на степову людність прибережних країв. Коли з одного боку бачимо, що грецькі майстри кольонїяльні, а мабуть (судячи по високому артизму деяких виробів) і столичні робітнї приладжувались в своїх виробах до уподобань і вимогів варварської людности, для якої призначали ся сї вироби – на продаж чи на замовленнє, – то з другого боку бачимо, як мотиви грецької штуки, грецького ремесла переходили в штуку варварську, як пересякає грецькими виробами цїла обстанова степового ватажка. Се само вже дає свідоцтво і міру великого впливу грецької штуки на тубильну людність наших країв. Зрештою і в історичних джерелах маємо на те вказівки; така звістка Геродота, згадана вже вище, про елєнїзовану варварську людність Калїпідів в околицях Ольбії; про мішану, чи елєнїзовану варварську людність – Μιξέλληνες в околицях Ольбії в пізнїйших часах згадує декрет Протоґена. Страбон коyстантує, що Меоти близші до Боспора (значить близші і до грецьких впливів) визначають ся більшою культурністю в порівнянню з своїми північними земляками, і т. и. ²⁶). Про варварські домішки серед людности самих кольонїй я згадував також; вона зростає особливо в римських часах, але і в ранїйших часах варварські елєменти не були в них рідкістю ²⁷).

З меньшою силою, в ослаблених формах сї культурні впливи йшли і в землї, зайняті словянською кольонїзацією, або сусїднї з нею, як виразно свідчать нам археольоґічні нахідки. Безперечно, вони не лишали ся без слїду в розвою матеріальної культури тутешньої людности: широке розповсюдненнє грецької кераміки й юбілєрства в сих краях може ручити нам за се. Правда вказують на повний брак у словянських мовах запозичень з грецької мови сеї доби як на доказ, що Словяне в ті часи не стикались з Греками безпосередно ²⁸). Але се вказує тільки, що торговля й впливи Греків на Словян були посереднї, через степові племена.