Текст книги "Історія України-Руси. Том 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 54 (всего у книги 54 страниц)

На закінченню сього екскурсу про норманську теорію треба ще сказати про її Ахілєву пяту – вивід руського імени. Автор Повісти не міг його вивести, і для того вислав цїлу варязьку Русь до Новгорода, без останку. Норманїсти не задовольнились сим і почали шукати останків скандинавської Руси. Ще в XVIII віцї Тунман (Untersuchungen ŭ. d. Gesch. d. östl. V. с. 369) вказав на те, що фінські племена звуть Швецію Ruotsi (Rutsi, Ruotsi, Ruotti Фіни властиві, Rôtsi – Водь, Rôts – Ести): він виставив здогад, що під сим перейнятим від Фінів іменем стали звістні Шведи у східнїх Словян і звідти зявилось збірне имя – Русь. Сю гадку прийняв потім Шлєцер, боронив Кунік і Томсен, і її тримають ся новійші норманїсти. Против Тунманівсько-Шлєцерової теорії арґументовав уже Еверс, доводячи, що імя Руси істнувало вже перед Варягами в полуднево-руських краях. Не без впливу його арґументів деякі норманїсти (як Поґодїн, Соловйов) залишили проби вивести імя Руси з Швеції; але иньші стовпи норманїзму тримали ся й тримають ся Ruotsi й досї. Що до значіння й початку сїєї назви нема одначе повної згоди. Шлєцер виводив сю назву від шведської країни Roslagen, Roslag (побереже Уплянда, властиво – громади гребцїв веслярів), але се обясненнє було захитане, і хоч Томсен пр[о]бував (досить здержливо) його боронити (відч. III), невдоволений давнїйшими обясненнями Кунік (в Каспію) пустив ся вже шукати иньших обяснень, і вкінцї спинив ся на звістнім уже нам ґотськім *hrōdh. Браун, розбивши вивід Руси від *hrōdh, як ми бачили, уважає можливим з *hrōdh виводити Ruotsi (хоч саме уживаннє такої народньої назви зложеної з пня *hrōdh уважає сумнївним) ¹).

¹) Виводи Ruotsi з фінської мови досї не вдавали ся. Вивід з *hrōdh ще збільшає комплїкацію сього виводу: треба припускати, що Ґоти так себе звали (а сього не знаємо), що се імя було приняте Фінами, що сї останнї перенесли сю назву на Ґотів Ґотлянда і полудневої Швеції (а що як тодїшнї Фіни не приймали теорії етноґрафічної одности шведських Ґаутів з Ґотами вислянськими?), що вкінцї воно стало означати людність Швеції взагалї, і що ся людність, прийшовши в словянсько-фінські землї, сама прийняла се імя – їй самій незвістне.

Так чи инакше з сих теорій виходить, що Шведи самі себе не 624 звали Русю, а звали так їх в східнїй Европі Фіни і Словяне. Одначе прийшовши на Русь, Шведи залишають своє питоменнє імя і вже в першій половинї IX в. приймають се чуже, фінське імя – звуть себе Русю в посольстві 839 р., як потім в умові з Греками: „мы отъ рода Рускаго“ (911). Се вже одно не дуже правдоподібне. Ще дивнїйше, що Словяне прийняли для Шведів імя Руси, коли було для них власне імя – Свеї, а для тих прихожих нїби Шведів, властиво – взагалї Скандинавів, ще й иньше імя – Варяги, що уживало ся в етноґрафічнім значінню, і одначе прийняло ся для тих приходнїв чуже і Словянам і тим приходням фінське імя Руси. При тім в X в. не тільки в Київі, а очевидно – і в Новгородї (бо сама лїтопись свідчить про тїсні культурні взаємини між сими двома стаціями на пути з Варяг в Греки) не підозрівали, що Русь – то Шведи, і прийнявши два столїтя перед тим від Фінів се імя, яке Фіни й досї уживають для Шведів, нїчого не знали про шведську Русь на противнім боцї Варязького моря, звідки ще й тодї лазили по Руси Варяги: через те автор Повісти і вивів усю Русь з Скандинавії без останку, аби там її не шукати. Новгородцї, що перед усїм з поміж словянських племен мусїли перейняти від Фінів руську назву Скандинавів, теж уживали її тільки в приложенню до варязьких дружинників і династів осїлих на Українї, а в своїх традиціях знали тільки Варягів ¹).

Такі незвичайні трудности виплавають з сеї теорії. I головне, що розбиває її зовсїм – се льокалїзація руського імени на київській околицї й істнованнє Руси в полудневих краях тодї ще, коли першого скандинавсько-руського князя, Ігоревого батька з його братами не могло бути й на світї.

¹) Такі здогади ставить ак. Шахматов в названій вище працї (Сказ. о призв. Варяговъ), пробуючи погодити лїтописні теорії з історичними фактами: в IX або ще і в VIII в. Скандинави набігали для здобичи і мандрували для торговлї в східно-европейські землі; на півночи їх знали як даньщиків і грабителїв; на Українї з її вищою культурою і суспільним устроєм вони виступають в ролї дружинників і купцїв, що забирають власть в свої руки – через те тут руське імя перейшло на підвластні їм землї, тим часом як в північних воно зіставало ся етноґрафічним іменем для варязьких напастників. Але дивним дивом не льокалїзувало ся воно на півночи довго й потім, коли против полудневих руських князїв Новгородцї спровадили собі варязьких конунґів і „роль Варягів на півночи стала анальоґічною з ролею Варяго-Русів на полуднї (с. 63). Ті трудности, з якими прийшло ся стрінути ся такому глубокому знавцеви лїтописної традиції, мирячи її з історичними даними, найкраще показують малу історичну стійність лїтописної теорії.

Пояснення скороченних цитат.

Іпат. – Іпатська лїтопись, вид. 1871 р.

Лавр. – Лаврентиївська лїтопись, вид. 1872 р.

Новг. або 1 Новг. – Новгородская лЂтопись по синодальному хоратейному списку, 1888.

Софійська, Воскресенська, Никонівська, Тверська лїтопись – Полное собраніе рус. лЂтописей.

Параграфи умов Руси з Греками – по подїлу хрестоматії Владимірского-Буданова.

Р. Правда Кар. і Ак. – Руська Правда, кодекси Карамзїнський і Академічний, подїл на параґрафи Калачова.

Правила м. Іоана – Русская ист. библіотека т., VI і прийнятий там подїл на параґрафи.

Житиє Θеодосія – вид. Бодянського, числа значать листи сього видання.

Наука Мономаха – текст і сторони в вид. Лаврентиївської лїтописї 1872 р.

Слово о полку Ігоревім – римські цифри означають подїл на глави, прийнятий в вид. Огоновського, Львів., 1876.

Патерик – у вид. Яковлева (Памятники рус. литературы XII и XIII в.).

Inscr. – Inscriptiones orae septentrionalis Ponti Euxtni.

Plin. – Рliniï Naturalis Historia, ed. Detlefsen.

Птолємей – подїл на параґрафи Ноббе.

Iord. – Iordanis Getica, вид. Момзена (M. Germ. hist.).

Corpus scriptorum hist. Byz – бонське вид., з нього цитують ся тексти візантийських письменників, які не мають новійших видань – як Historici graeci minores ed. Dindort, Excerpta historica iussu imp. Constantini Porphyrogeniti confecta ed. Boissevain, de Boor, Büttner-Wobst, Прокопій вид. Haury, Теофан i Никифор вид. de Boor.

Mon. Germ. h. – Monumenta Germaniae historica, серія Scriptores.

Mon. Pol. h. – Mouumenta Poloniae historica, Львів 1864 i д.

Гаркави – Сказанія мусульманскихъ писателей о Славянахъ и Русскихъ.

Ібн-Росте, або ібн-Русте – давнїйше званий ібн-Дастом: ИзвЂстія ибнъ-Даста, вид. Хвольсон, 1869.

Рюйсброк, Pubrucus – Recueil des vojages publié par la société de géographie, IV, 1839.

Карамзін – Исторія Российская, вид. Ейнерлїнґа, 1842.

Соловйов – Исторія Россіи, стереотипове вид. тов. „Общественная Польза“.

Krek ² – G. Krek, Einleitung in die slavische Literaturgeschichte, вид. 2.

Записки – Записки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

Записки київ. – Записки українського наукового товариства в Київі.

Записки одеські – Записки одесскаго общества исторіи и древностей.

Матеріали етнол. – Матеріали до українсько-руської етнольоґії, вид. наук. тов. ім. Шевченка у Львові.

К. Ст. – Кіевская Старина.

Чтенія київ. – Чтенія историческаго общества Нестора лЂтоп. в Київі.

Чтеніе моск. – Чтенія въ общест†исторіи и древностей при московскомъ университетЂ.

Ж. М. Н. П. – Журналъ Министерства Народнаго ПросвЂщенія.

Ж. Ст. – Живая Старина, вид. Русского географ. общества.

Изв. отд. рус. яз. – ИзвЂстія отдЂленія русскаго языка академіи наукъ, нова серія, з 1896 р.

Труды отд. сл. и рус. арх. – Записки импер. археолог. общ., нова серія, Труды отдЂленія славян. и русск. археол.

Archiv – Archiv für slavische Philologie.

I. F. – Indogermanische Forschungen.

Kwart. hist. – Kwartalnik historyczny, вих. у Львові.

Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 1. – Київ, 1913. – 648 с. (3-є вид.).

У першому томі висвітлюються соціально-економічні, політичні і культурні процеси, що відбувалися на території України з найдавніших часів до початку XI ст.

[Репринтне видання:

Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1991. – . – (Пам’ятки іст. думки України). – ISBN 5-12-002468-8.

Т. 1. – 1994. – 736 с. – ISBN 5-12-002469-6 (в опр.).]