Текст книги "Історія України-Руси. Том 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 54 страниц)

В міру того як роблять ся пильнїйші дослїди, викривають ся богагі слїди людського житя в побережах і иньших рік: так нпр. показуєть ся, що смітниками, останками житя неолїтичних часів покриті береги р. Уша і його допливів, особливо р. Норини, де бачимо численні слїди осад й фабрик кремінного знарядя (а особливо прясел на веретена, що виробляли ся тут з шіфера і звідси широко розповсюджували ся по Українї, навіть в історичних часах). Неолїтичні останки викриті також в сусідстві нижнього Уша, в порічю Припети й нижньогоТетерева; в великім числї сконстатовано їх в порічю Буга (прослїджено береги між Берестєм і Володавою), і т. д. Велике гнїздо осад і робітень виступає в полудневій Волини, в околицях верхньої Горини й Ікви, де звістно вже близько сорок таких місць, і між ними кілька незвичайно богатих фабрик, головно полїрованого камінного знарядя (як В. і М. Мощаниця, Радимин). З иньших, особливо визначних богацтвом останків місць згадаю Юрєву гору коло Сміли, де назбирано з півтори тисячі знарядь. Велика робітня відбиваного і полїрованого камінного знарядя, костяних виробів і посуди вислїджено коло с. Волоського на Днїпрі (низше Катеринослава). Богату останками стоянку викрито в с.Пироговцї на Деснї (Новгородсїверського пов.), в Хайловщинї на Донцї і взагалї на піщаних берегах Донця, й ин. ⁶). Слїди осель-мазанок з мальованою посудою (т. зв. передмікенської культури) від київських околиць ⁷) тянуть ся передстеповим поясом далеко на полудневий захід в басейн Дунаю: гнїзда сих осель викриті в порічю р. Гнилого Тикича коло с. Колодистого в Звенигородськім пов., в порічю Кодими коло с. Криничок (Балтського пов.), в порічю Ушицї коло с. Крутобородинець (Летичів. пов.). Далї велике множество бачимо їх в Галичинї, в порічах лївих притоків Днїстра – Збруча, Ничлави, Серета, Джурина (коло Васильківець, Зеленчі, Капустинець, Золотого Більча і найновійші коло Кошиловець), і над самим Дністром (коло Городницї і Мільницї). Викрито їх в порічю Прута на Буковинї (коло с. Шипинцї) і на Бесарабії (Петрені в Білецькім пов.), і відси слїди анальоґічної культури йдуть далї на захід ⁸). Скрізь в наших находках виступають тут поруч характеристичної мальованої посуди отсї характеристичні також останки глиняних мазанок (вимощені глиною стіни, місцями глиняна підлога і глиняна ж стеля) з обстановою пізнього неолїта-знарядєм з каміння, рога і кости, з виразними слїдами одомашнення звірят і початків хлїборобства.

На Подністрянщинї слїди неолїтичного чоловіка бачимо в скальних печерах, як і в палеолїтичні часи. Печери з слїдами неолїтичного побуту знайдено також на галицькім Поділлю (коло Золотого Більча). ⁹)

Камінь і в сїй стадії культури зіставав ся головним матеріалом для всякого знарядя, але техніка його значно вища в поріваню з палеолїтом : знарядє відбите зручним ударом вирівнюєть ся і вигострюєть ся дрібними ударами – тим надаєть ся йому й краща, правильнїйша форма, і більша користність. Деякі знарядя, як молоти, сокірки, долота, клини, делїкатно полїтерують ся. Для насаджування на держално просвердлюють ся акуратні дїри, чого не знала палеолїтична техніка. Саме знарядє стає більш ріжнородним, появляють ся нові форми його, напр. булави, долота; сокіри й молотки приберають ріжні варіяції. Окрім каміня обробляли кість і ріг; київська оселя при Кирилївській улицї дала особливо богату колекцію виробів з рога оленячого та лосячого: сокіри, вузькі і ширші, полїровані, також долота, спицї, вістря, шила і т. й. В великім числї стрічають ся отсї кістяні і рогові вироби поруч камінних в оселях передмікенської культури.

Дуже важним культурним здобутком був виріб посуди з глини і вивалюваннє її в огнї; в київських оселях, як я згадував, знайшлись гончарські горни для випалювання посуди, викопані в землї, густо обтикані патичками і вимазані глиною, а зверху заложені глиняним черепєм і теж вимазані глиною. Фабрикація з орнаментованнє посуди доходить в сїй добі до духе значного розвою й висоти.

Сї технічні здобутки передовсім кидають ся в очі в неолїтичних нахідках. Але і в матеріальній і в духовій культурі чоловіка помічаємо ще иньші, далеко важнїйші зміни. Чоловік не задоволяєть ся вже природним захистком, а робить собі штучні домівки, крок за кроком полїпшуючи їх. Він копає печері в землї, далї будує стіни з паль і плоту, обмазуючи глиною; доходить ріжних полїпшень в урядженню огнища, печи і т. й. Глиняні хати осад викритих в околицї Трипілля часом стоять кругом, инодї по кідькадесять, творячи таке чимале село (хоч не всюди ясно, чи маємо до діла з хатами, чи з якимись похоронними будовами). Нахідки в полудневій Волини в деяких городищах численних останків неолїтичної культури (Будераж, Радимив, Васьковичі) вказують, що тодїшнїй чоловік будував уже городки для безпечної оборони, чи може й иньших цілей, а великі розміри декотрих сих городищ (що займають часом гектар і навіть кілька гектарів поверхні) вказують на значну великість громад, що будували сї городки. Вони лежать в сусідстві ріки, обведені високим округлим валом і звичайно по за ним мають ще другий концентричний вал, тільки неповний – він боронить слабшу, приступнїйшу сторону городка ¹⁰).

Ловецтво, рибальство й просте збираннє їдобного матеріалу перестали бути одинокими способами виживлення чоловіка. Він уже господарить. Західноевропейські неолїтичні нахідки не лишають місця для сумнїву, що неолїтичний чоловік мав уже домашніх звірят: не тільки пса, найдавнїйшого з них, але й вівцю, козу, бика, свиню. Кости сих звірят в великім числї стрічають ся тепер в згаданих мазанках з мальованою посудою, пізно-неолїтичної доби, і по всякій правдоподібности се вже худоба домашня. Найбільше сумнївів будять численні кости коня-чи був се кінь одомашнений чи дикий (дикі коні в великім числї жили в наших степах, і навіть одомашненнє коня взагалї деякі дослїдники ведуть зі східноевропейських степів). Не підлягають сумнїву початга хлїборобства: в тих же глиняних будовах в значних масах стрічають ся зерна збіжа ячменя й особливо пшеницї, в цїлим видї, і в видї круп, також пшенична, просяна і ячмінна полова. Для мелення і обдирання зерна служили заглублені камнї з другим округлим каменем до ростирання, що дуже часто стрічають ся в неолїтичних осадах Поднїпровя і Поднїстря, – сї зернотерки були прототипом ручних жорен ¹¹).

В сумі образ матеріальної культури пізнїх неолїтичних часів, який дають наші розкопки, відповідає досить близько тому образу, який дослїди лїнґвістичні дають індоевропейській культурі на переломі неолїту й металїчно ї культури, перед розселеннєм індоевропейських племен. Се побачимо низше.

Естетичному розвою неолїтичної людності наших країв дає високе свідоцтво мальована й гравірована кераміка з кінця сеї доби (т. зв. передмікенська). Хоч початком своїм вона, мабуть не була свійська, але в кождім разї розвинула ся й держала ся на широкій просторони вашої території роботою свійських майстрів: численні гончарські горни й смітники з невдалим начиннєм і слїдами випалювання свідчать про се виразно. Способи виробу дуже примітивні – начиння роблять ся ще без гончарського колеса, що найбільше вигладжують ся дощечкою, або роблять ся на глиняних правилах; але посуда ся виріжнюєть ся вже дуже високою технікою в виробі і випалюванню глини, що в певних родах зближаєть ся своїм виробом до теракоти. Крім посуди дуже ріднородних, часом дуже оріґінальних і куріозних форм (збанки форми груші або бомби, миски для привішування, підставки, двоякі форми бінокля і т. й.), в великих масах стрічаємо глиняні фігурки людської подоби і звірячої; на посудї теж, хоч і рідше, стрічають ся малюнки людей і звірят. Маємо отже зовсїм серіозні початки артистичної творчости; розумієть ся, вона дуже наівна, але сміливо береть ся до розвязок проблем плястики, помічує реальні форми, рух (малюнки собак). Але все ж таки найбільше вражає богатий і повний смаку орнамент і полїхромія мальованої посуди. Орнаментація зложена головно з ріжнородних комбінацій кривих спіральних лїнїй: на одних начинях, не мальованих, сї лїнїї витискані, чи гравіровані, і взір складаєть ся з комбінацій таких концентричних лїнїй; на посудї мальованій сей орнамент мальований на тлї натуральнім, або на помальованім кольоровім. При тім сей спіральний орнамент визначаєть ся дуже значним артизмом, правильністю, різнородністю й смілїстю комбінацій; ґамма красок – білих, червоних, чорних, каштануватих (на червонім поли чорні або каштануваті взори, на білїм – червоні і т. й.) мав в собі також багато артистичного, як і сама форма посуди, так що сї вироби серед бідної обстанови неолїту і прийнятих звичайно поглядів про некультурність і примітивність тодїшн ього чоловіка вдаряють незвичайно – як щось неможливо високе. Але сума наших відомостей, зростаючи все більше з часом, власне протестує все голоснїйше против таких поглядів на тодїшн є житє як щось дуже примітивне.

Бачимо вже культ небіжчиків, – се незвичайно характеристич– не для чоловіка явище, що вказує на цїлу еволюцію в крузї ідей, звязаних з смертю, матеріальною і духовною істотою чоловіка і т. й. Похорони небіжчиків – принаймні в другій половині неолїтичної доби (бо для ранньої неолїтичної культури похоронів ми досї не можемо на певно виказати у нас), уложили ся вже в певні вироблені, рітуальні форми, і сї похоронні обряди в своїм переведенню вимагали часом чималого накладу кошту і працї (високі могили, може похоронні глиняні будови), а се вказує на велике значіннє, привязуване до сих виразїв пошани і заразом-способів охорони від злоби небіжчиків і шкоди від них.

В рітуалї сїм переходили часом більше або меньше різкі зміни, розширяючись на великі простори. Такі перейнятя обрядів, як і ріжні культурні течії, також не раз дуже розширені, дають характеристичну вказівку на широкі зносини, обмін ідей і продуктів між тодїшньою людністю, бо обясняти сї відміни, як то до недавна роблено, а й тепер часто робить ся – самими лише міґраціями, переходами племен, що, мовляв, переносили з собою певні обряди й культурні форми, нинї вже нїяк не можна ¹²).

В археольоґії прийнято, що старшим обрядом було хованнє небіжчика в землї, а паленнє трупа – новійшим. Се само по собі вповнї правдоподібно, але з наших находок такого хронольоґічного наступства не можна поки що уставити, бо похоронних находок з часів раннього неолїта не можемо на певно вказати, а в пізнїйшій неолїтичній добі поруч себе виступають обряд ховання і обряд палення.

Найстарший обряд ховання, який можна сконстатувати – се похорони т. зв. скорчених скелетів. Небіжчика ховають в ямі (рідше на поверхні землї), й над ним сиплють могилу, часом досить високо (і до сїще бувають могили до 10 м. високі). Найбільш типова форма похорону – де труп лежить на боцї, скорчивши ноги, з притуленими до лиця руками; але вона вагаеть ся значно: часто труп лежить дещо скорчений тільки, або й випростуваний. Особливих рітуальних подробиць в похороні не примітно; стрічаєть ся камяне знарядє й глиняна посуда; часом яма має слїди деревляної цямрини, або обложена каміннем; загалом же обстанова похорону дуже бідна. З такими прикметами виступає він на широкім простори східньої і центральної України (Приднїпровє і далї на схід до долїшнього Поднїстровя). Там де в могильних насипах стрічаємо кілька типів похорону, се звичайно найстарший. В західнїй Українї (Галичинї) звістні кілька випадків такого похорону, але вже без могильних насипів (такі звісні й далї в західнїй Европі). Місцями сей рітуал додержав ся до початків металїчної культури (бронзи й навіть залїза) ¹³). Зовсім конвенціонально і безосновно його тепер звуть часом „кімерійським”.

При кінцї неолїтичної культури на сїм похороннім типі слїдний новий дуже характеристичний обряд: обсипування, або обмазування небіжчика червоною краскою (охра, окис зелїза) ¹⁴). Нахідки таких т. зв. фарбованих скелетів вказують на широке розповсюдненнє сього обряду, особливо в надморськім і степовім поясї: могили такі звісні в дуже великім числї, часом великими гніздами, по кількадесять або кілька соток, від Кубани до Бесарабії; на півночи вони сягають в полудневу Київщину і в порічє середнього Донця, в Харківщинї; звісні і в Сибіри ¹⁵). Хронольоґічно сей обряд припадав на кінець неолїту й початки металїчної культури ¹⁶). Що до самого крашення були ріжні обяснення, але докладнїйші спостереження не лишають уже місця сумнїву про його походженнє: положений в могилу труп посипав ся або мастив ся зверху краскою, часом лише голова і верхні части, часом цїлий, і з розкладом тіла фарба осідала на костях ⁴). Зрештою крашеннє небіжчиків звісне і в инших краях – нпр. в Італїї, полудневій Франції, північній і полудневій Америцї, Океанії. Його досить правдопдібно ставлять в звязь з рітуальним значіннєм червоного кольору яко краски жалоби-широко розповсюдненим (включно до „червової китайки” наших козацьких похоронів).

В полудневій Волини і на Поділю червоних скелетів не бачимо, натомість виступав такий варіант: небіжчика клали на поверхні землї, підсипаючи йому під голову ясної глини; зроблені з сеї ж глини валки клались на труп; з ним ховали камінне зварядє і глиняні судини і насипали могилу ¹⁸).

На галицькім Поділю і подекуди на Волини стрічаємо похорон трупів в камяннх скринях (кістах), зложених з камяних плит, старанно притесаних, з плитяним же дном і накривкою; разом з трупами знаходили посуду і камінне знарядє. На жаль досї не удалось захопити ні одної такої скринї цїлої, не попсованої, або не спорожненої ¹⁹).

Похоронний обряд з паленнєм мерця бачимо також в ріжних відмінах.

В лїсовім поясї – в київськім Полїсю й на Волини, бачимо урни з попілом небіжчика поховані в камяних скринях. Сей похорон стрічаєть ся дослїдникам досить рідко, бо сї скринї не мають над собою могил і лише припадково видобувають ся; але в кількох випадках такі гроби удало ся оглянути докладно. В неглибокій ямі під верхньою верствою землї поставлено довгим чворокутником, на один – два метри довго, вісїм камяних плит, зтесаних з верху, аби не виставали, і зверху накрито девятою великою плитою: в такій скрині (вісті) стояло по кілька горнцїв з попілом і лежали полїровані камінні сокіри ²⁰).

На сходї, в басейні Донця викрито похоронні поля з паленнєм мерців, з грубо зробленою глиняною посудою і такимже грубо-зробленим (може спеціально для похорону) камінним знарядєм ²¹).

В осадах з мальованою і орнаментованою посудою ми бачили „точки” з похоронними урнами, що містять в собі спалені кости небіжчиків ; при них посуда і ріжне знарядє. Але брак докладнїйших дослїдів не дає ще можности відріжнити помешкання від таких похоронних будівель, анї здати собі справи з урядження сих похоронни„точків” ²²).

Всї отсї відмінні типи і варіації похоронного обряду вказують на етноґрафічні або культурні ріжницї, зміни і рух в житю нашої території тої доби – не завсїди ще зрозумілий в своїх причинах, але в кождім разї очевидний. Найбільш одначе проречистим проявом руху і змінности житя тих часів являєть ся все таки сама отся культура глиняних мазанок і мальованої посуди. Крім самої високої вартости своєї (розмірно висока технїка, багацтво форм, перші безсумнївні початки артистичної творчости, в дечім – високий поступ її) – вона викликає ряд інтересних питань з житя нашої території сих часів..Різко відріжняючи ся від попередніх і сусїднїх верств неолїтичної культури, вона з характеристичними прикметами одностайности прокидаєть ся раптом на великій території, від нижньої Десни до середнього Дністра і Прута. В анальоґічиих нахідках мальованого начиння і глиняних статуеток проходить на захід на Молдаву і Семигород, далї анальоґії для неї бачимо в нахдіках середне-дунайських країв і Адріатицького побережа, з другого боку вони прокидають ся в останнїх нахідках Тесалїї і в памятках старої еґейської культури передмікенських часів. Сї подібности не одному дослїднику піддавали гадку, що в сій нашій культурі мальованої посуди маємо відблиски перед-мікенської або й мікенської культури еґейського побережа; се дуже привабне обясненнє, але трудність в тім, що тамошня передмікенська культура, що цвіла коло 2000 лїт перед Хр., як звичайно приймають, розпоряджала високо-розвиненого бронзовою культурою, і трудно собі представити, що людність наших країв переймала орнамент і технїку росписування посуди, а не перейняла від своїх учителїв чи посередників металїчного знарядя, анї навіть уживання гончарського колеса, добре звісного в передмікенській добі. Тому иньші дослїдники склонні бачити в нашій культурі явище старше від перед-мікенської культури еґейського побережа, десь коло 3-ої тисячі лїт перед Хр., або навіть прототип перед-мікенської культури, що був принесений в ті полудневі сторони якоюсь мандрівкою – напр. тракийських племен, що мандрували з чорноморських сторон в краї балканські ²³). Той факт, що в початках металїчної доби ся культура зникає, не лишаючи нїяких слїдів, нїякої спадщини у пізнїйшої кольонїзації, справді дає арґумент за мандрівкою представників тої пишної культури,-поки що принаймні.

З другого боку признаннє сеї культури незалежною від еґейської, розумієть ся, висуває на чергу питаннє – під якими ж впливами розвинула ся вона у нас, де її вихідна точка? Як на таку иньшу можливу вітчину її пробувано вказати на стару Персію ²⁴). Правда, не бракує голосів і за тим, щоб бачити в наших нахідках культуру самостійну, яка зробила великий вплив на европейську культуру ²⁵). Але недавні нахідки ва Північнім Кавказї і Туркестанї посуди і фіґурок нераз дуже близьких до наших, а також і подібних глиняних будівель, з кремінним і мідяним знарядєм (в нахідках туркестанських) роблять досить мало правдоподібною гіпотезу самостійности і більш кажуть сподївати ся розвязання справи від дальших азийських нахідок. Остаточно розвязати се питаннє було б передчасно силкувати ся тепер, коли ми ще так мало знаємо про сю культуру у себе – коли в нашім розпорядженню лише кілька відокремлених гнїзд, більш менш припадково викритих, переважно лихо розслїджених і лихо описаних. Я спинив ся на сих здогадах тільки на те, щоб зазначити, які інтересні перспективи відкривають перед нами сї нахідки.

Меньше нїж для студіовання неолїтичної культури, зроблено Досїдля вияснення фізичного типу неолїтичної людности наших країв. Досї можна констатовати лише одно: се була людність довгоголова ²⁶). На иньші антропольогічні прикмети зважалось дуже мало, аби було можно щось загальнїйше вивести, але де звертали увагу на форму черепа (і розумієть ся – де похоронний обряд зіставив кістяк цїлим, не спалено його), звичайно виявляло ся, що неолїтичні черепи довгоголові ²⁷). Виїмки рідкі, одиничні, і то в похоронах переходового часу, напр. в похоронах з фарбованими кістяками, що стоять уже на порозі металїчної культури ²⁸).

Примітки

¹) Всї хронольоґічні обчислення його, розуміється, можуть бути тільки приблизні, гіпотетичні тим більше, чим далї вони йдуть в глубину минулого. Подаємо напр. такі обрахунки з новійшої археольоґічної лїтератури: пізнїй палеолїт, маґдаленська і солютрейська доба 40.000 15.000 лїт перед. Хр., переходова 15.000– 5.000, раннїй неолїт 5.000– 3.500, пізнїй неолїт 3.500-2.100, мідяна культура 2.100-1.800, бронзова 1.800-1.000, рання залїзна (Діпільон-Вілянова-Гальштат) 1.000-500, культура Тен від 500 до Хр., римська від Хр. до 300. В наші сторони карпатсько-днїпровські нові культурні течії доходили з значнім опізненнєм: римські впливи в II-IV в. по Хр., тенські коло 200 л. перед Хр., гальштатські коло половини останнього тисячолїтя перед Хр., і початки металїчно ї культури мусїли теж значно припізнити ся.

²) Кирилївська ул., Флоровська гора, Юрковиця, Преорка, Соломянка, Лиса гора.

³) Про неолїтичні печери Київа – Антоновичъ Археологическія находки и раскопки въ Кіе†и въ Кіевской губерніи въ 1876 г. (Чтенія київські І), Антоновичъ и Армамевскій op. c. 31-3, Уваровъ op. c. 276, Труды IV (съЂзда т. І. Про богаті, хоч і недбало використані нахідки Хвойки коло Кирилївської ул. – передо всїм його власна публїкація: Каменный вЂкь средняго ПоднЂпровья с. 754 і далї. Більше науково, але тільки на підставі уділених йому звісток і рисунків, студіював їх Вовк op. c. (Материяли І). Коротші замітки, але оперті на автопсії, вповнї або в части – Антоновичъ і Армашевскій op. c. 29-30, Записки Наук. Тов. ім Шевченка т. IX, Труды XI съЂзда II с. 141.

⁴) Про неолїтичні гнізда в околицях Київа і по Днїнру – Археологическая карта Кіевской губ. В. Антоновича, статї М. Біляшевського первобытный человЂкі на берегахъ р. ДнЂпра вблизи Кіева, в Київській Старинї 1890, IV, НЂсколько новнхъ стоянокъ – ibid. 1891, III. і СлЂди первобытнаго человЂка – Труды УIII съЂзда т. III, К. Мельник в Трудах IX съЂзда т.II і Каталогъ коллекціи Поль (таб. І – Вишеньки), Т Кибальчич в Сборнику археолог. института т. III, Самоквасов в кн. Антропологическая выставка III (с. 339-100) й ин.

⁵) Про трипільські нахідки: Хвойка Каменный вЂкъ р. ПриднЂвровья, і йогож: Раскопки 1901 г. въ области трипольской культуры, (Записки отд. русской й слав. археологіи Русскаго Археол. Общ. т. V). Про иньші низше.

⁶) Антонович Археологическая карта Волынской губ. (тут і дрібнїйша лїтература), йогож О каменномъ вЂкЂ въ Зап. Волыни (Труды XI зїзду т. І). Якимовичъ Дюнныя стоянки неолитической эпохи въ Радомысльскомъ уЂздЂ Кіевской губ. (Археолог, лЂтопись Южной Россіи, 1903). Н. БЂляшевскій Дюнныя стоянки неолитической эпохи на берегахъ Западнаго Буга (Труды XI зїзда, І). Бобринскій Курганы в случайныя археологическія находки близъ м. СмЂлы І с. 122 (Юрєва гора). Каталогъ коллекціи Н. Поль (с. 113 – Волоське). Самоквасовъ – Антропологическая выставка III, с. 389 (порічє Десни). Городцовъ – Труды XII съЂзда с. 175, 249, й ин.

⁷) В лїтературі появили ся глухі звістки про нахідки в порічю Десни (у Хвойки), але близше про них нічого не звісно.

⁸) Відомости про сї нахідки до р. 1903-4 зібрані в 2 вид. сього тому і в статї Вовка: Вироби передмікенського типу у неолїтичних становищах на Українї (Матеріали до українсько-рус. етнольоґії, VI ст.). Доповнити її треба такими важнїйшими публїкаціями: Хвойка Роскопки 1901 г. (як вище); R.Kaindl Prähistorisches aus der Bukowina (Jahrbuch der Zentral Kommission, 1903 і 1904, осібно п. т. Beiträge zur Vorgeshichte Osteuropas, 1910) і Neolithischne Funde mit bemalter Keramik in Koszyłowce (ibid., 1908) – нахідки в музею львів. унїв. знаю з автопсії); Niederle Slovanské Staroż.. І гл. XI; А. Спицын Раскопки глиняныхъ площадокъ близъ с. Колодистаго (ИзвЂстія археол. ком. XII, спровозданнє пок. Доманицького). Штернъ Доисторическая греческая культура на ЮгЂ Россіи (Труды XIII археол. зїзду, І, 1907). Реферат Хвойки про роскопки в Крутибородинцях – виходить в Трудах XIV арх. зїзду, див. ИзвЂстія с. 47. Про розкопки криницькі знаю від А. Спіцина.

⁹) Materyały antropologiczno-archeologiczne IV с. VII-VIII. Oesterreichische Monarchie in Wort und Bild, Galizien,с. 118.

¹⁰) Антоновичъ Каменный вЂкъ въ Зап. Волыни, і йогож карта Волыни, sub vocibus.

¹¹) Про нахідки згадані статї Хвойки, Вовка, Штерна. Спеціальна статя про кости з кошиловецьких розкопок: : Dure, Untersuehungen über neolithische Knochenreste aus Ostgalizien (Ztschr. t. landwirtschafti Versuchs'wesen in Oesterreich, 1909). Про одомашненнє звірят і початки хлїборобства взагалї крім нового, та ново обробленого видання класичної працї Гена (V. Hehn, Knitnrpflanzen und Haustiere in ihrem Ubergang aus Asien nach Griechenland und Italien sowie in das uhrige Europa, див. : E. Hahn Die Haustiere und ihre Beziehung zur Wirtschaft des Menschen, 1896. C. Keller Die Abstammung der ältesten Haustiere, Ціріх, 1902 йогож Naturgeschichte der Haustiere, Берлїн, 1905 i Die Haustiere als Menschlicher Kniturerwerb (в серії Der Mensch u. d. Erde ,Kpемepa б. р.). 0. Albrecht, Zur ältesten Geschichte des Hundes, Монахів, 1903. P.Matschіе, DieVerbreitung der Haustiere (Mensch u. Erde). Hahn Zur Entstehung des Getreidebau 1903 (Ztschr. f. Ethn.). Hoops Waldbäume und Kulturpflanzen im germanischen Altertum, 1905. M. Much Vorgeschichtliche Nähr-und Nutzpflanzen Europas (Mitt. d. anthrop. Ges. in Wien 1908). Перегляд матеріалу про домашніх звірят – Much Die Heimat der Indogermanen im Lichte der urgeschitlichen Forschung, 1902, розд. VI, підручники Шрадера, Гірта й ин. Спеціальнїйше, про східноевропейські краї: Д. Анучинъ Изъ древнЂйшей исторіи домашнихъ животныхь въ Россіи – Трудн VI съЂзда т. І. О. Кеппенъ. Къ исторіи тарпана (дикого коня) въ Россіи і Д. Анучинъ Къ вопросу

о дикихь лошадяхъ в ихъ прирученіи въ Россіи – Журналъ Мин. Нар. Просв. 1896 кн. І і VI

¹²) Про се моя статя: Етноґрафічні категорії і культурно-археольоґічні типи в сучасних студіях Східньої Европи, 1904 (Статьи по славяновЂдЂнію, вид. петерб. академії. І).

¹³) Бранденбургъ Объ аборигенахъ Кіевскаго края – Труды XI съЂзда т. І (там і де що з иншої лїтератури сих находок); Еварницкій Розкопки кургановъ въ Херсонской губ. – ibid.; Кнауера, розкопки бесарабські, ibid. т. II і в Чтеніях київ. істор. товариства т. Ш – VI; Антоновичъ Каменный вЂкъ въ Западной Волыни (Труды XI съЂзда т. І) й Археол. карта Волынской губ. – показчик с. 126-7; Demetrykiewicz Nео1іtyczne groby szkieletów t. Zw. Siedzacych (Hockergräber) w Przemyskiem i Krakowskiem (Materiały antrop.archeologiczne т. Ш, 1898); дрібнїйші звістки в Археол. лїтописи Юж. Россіи, 1899 с. 212, 1900 с.19 й ин. Про розповсюдненнє сього типу по иньших краях і ріжні обяснення незвичайної пози мерця R. Andree Ethnologische Betrachtungen uber Hockerbestatung (Archiv f. Anthr. 1907 – сам Андре толкує позу мерця звязуваннєм трупа (щоб не дати йому вийти і шкодити живим), практикованим у ріжних племен. Иньше обясненнє-як пози спочинку – F. Regnault Des attitudts dans la race humaine (L'Homme preh. 1909).

¹⁴) Перехід до сього нового обряду дуже добре слїдний напр. на розкопках Еварницького – Труды XI съЂзда т. І. Навпаки в харківських розкопках пнї Мельникъ Антоновичъ (1. с) фарбовані скелети бачимо в сподї могили, а в насипах не фарбовані; але се ще не значить,що сам сей тип був пізнїйший (див в Трудах XII съЂзда с. 190).

¹⁵) Нахідки на нашій території (з Кавказом і Кримом включно) до року 1898 досить повно зібрані й описані д. Спіциним в статї: Курганы съ окрашенными костяками (Труды отдЂленія рус. й слов. археологія т. IV, 1899). Нахідки пізнїших лїт в статях Брандебурґа, Кнауера, Еварницького в Трудах XI съЂзда, пнї Мельник, Даниловича, Городцова, Покровского, Янчука в Трудах XII съЂзда Городцова і Еварницького в Трудах XIII съЂзда, Бобринского і Спіцина в ИзвЂстіяхъ археол. ком. XII, XX, Археологическая лЂтопись Южной Россіи 1899 р. с. 58, 116-7, 212, 1900 р. с. 8, 181, 1901 р. с. 91, 177.

¹⁶) Веселовский пробував довести, що вони належать до бронзової епохи, й камяне знарядє в них в них мало лише рітуальне значіннє. На сїм стоїть і Городцов. Подібне доводив Бранденбург для похорону з нефарбованими (скорченими) скелетами (ор. с.). Але їх доводів не можна прийняти: по перше, неправдоподібно щоб за коротку бронзову епоху лишила ся така маса сих похоронів, по друге – дуже неправдоподібно, аби металїчна культура не зраджувала себе замітнійше нічим в такій масї похоронів з обстановою камінної культури. Див. в сій справі ще дебати XII археольоґічного зїзду-Труды т. III с. 363.

¹⁷) Спостереження Антоновича, Спіцина, Кулаковского, Кнауера, Городцова покінчили з давнїйшими обясненнямм фарбовання; що небіжчики були ховані в червонім убранню, або що крашено відчищені від мяса кости небіжчика (се обясненнє повторив іще недавно Нїдерле – ЧеловЂчество въ доистор. времена с. 147-8). Антонович вказав нахідку скелета, у якого фарба лежала на глині, що закривала очі небіжчика; Кулаковский вказав на оден кримський похорон в місті, де земля не привалила небіжчиків, і на них і на підстілці видно було смугу насипаної червоної фарби. Спіцин згадує анальогічний факт, де кости скелета були зверху посипані фарбою, а зі споду були білї, і т. и. Природознавцї-хемики виказали що кість прийняла фарбу тільки довго по похороні, не лише обгнивши, але й висохши. Див. комунїкати з рефератів Антоновича в Трудах VIII съЂзда с. Ш с. 91-2, Трудах IX зъЂзда т. II с. 108, Веселовского в Записках имп. археол. общ. 1901 (нова серія т. XII). Бобринскій Курганы близъ СмЂлы І с. 58, П с. 59 і Отчетъ о раскопкахъ в Черкасск. й Канев. у. въ 1901 г. (ИзвЂстія археол. комміссіи IV). Кулаковскій Къ вопросу объ окрашенныхъ костякахъ – Труды XI съЂзда т. І i Sur la question des squelettes colorées в київ. Универс. извЂстіяхъ 1905. Якимовичъ – Объ окрашенныхъ костяхъ, находимыхъ при археолоґическихъ раскопкахъ і о микроскопическомъ строеніи молочныхъ зубовъ нижней челюсти человЂка каменнаго періода (Университетскія изв. київ. 1900 кн. XII с. 302 і далї – в обох рефератах ішла мова про мікроскопійний дослїд крашених костей). E. Krause Zur Frage von der Rothfarbung vorgesehichtlichen Skeletknochea – Globus t. 80 i Menschliche und Tier-Knochen mit rothen Flecken – Verhandl. d. Berlin, anthr. Ges.101. Knaueur Menschliehe Knochen mit rothen Flecken aus bessarabischen Gräbern (ib.). Dühn Rot und Tot (Archiv, f. Religionswiss. 1906) і замітка Сонні тамже.

¹⁸) Розкопки Люби-Радзіміньского, справоздання в Zbior'i wadomości do antropologii kraiowej т. I – Ш; зібрані результати, з численими ілюстраціями, в Трудах IX з’їзда т. П – Памятники каменнаго вЂка части зап. Волыни. Здобуті з сих могил кости описав Копернїцкий в І і Ш томах Zbior'a. Для пов. Камінецького див. Pułaski Poszukiwania archeologiczne na Podolu rosyjskiem – Zbiór t. XIV.

¹⁹) Замітки Кіркора в Zbior’i wiadomości т. I-Ш с. 67, Археол. лЂтопись Южн. Россіи 1901, с. 80 і 163, 1902 р. с. (Подонє). ИзвЂстія археолог, ком XXIX с. 54 (полуд. Волинь)

²⁰) Вишевичі і Глинниця Радомиського п, Жидовцї Сквирського,Збранка Овручського п., Окнини, Новий Малин, Верхів Острозького п. – Антоновичъ Раскопки въ странЂ Древлянъ (Матеріали по археологіи Россіи, изд Археологич. коммиссіею) с.21, 49-51 і його-ж Археологическая карта Кіевской губ. с. 58, Археол. карта Волын. губ.с. 90, 95, 96 (докладно описані тільки нахідки з Вишевич).

²¹) Данилевичъ Раскопки кургановъ около Будъ и Березовки Ахтырскаго у. – Труды XII съЂзда (вони називають ся тут могилами, але властиво могильних насипів сливе не замітно).

²²) Про нахідки недопалених людських кісток в урнах „точків” – Хвойка ор. с.; він каже одначе, що знаходив на „точках” і цілї скелети, черепи і т. и. і оден раз скелет з обпаленими кістьми – се могло стати ся і просто від пожежі. Дебата про похоронний характер „точків” див. Археологическая лЂтопись Южной Россіи 1904, № 3 і 4. В їх похороннім характері сумнївають ся дослїдники і нинї.