Текст книги "Історія України-Руси. Том 4"
Автор книги: Михайло Грушевський
Жанр:
История
сообщить о нарушении
Текущая страница: 43 (всего у книги 43 страниц)
Корибутових синів вичисляю в порядку виступлення. „Начало" кладе на першім місцї Івана. Вольф за Хмировим уважає донькою Корибута ще Анастасию жінку в. кн. Висиля кашинського (з тверських), але се тільки гіпотеза, і то досить непевна. Про дату смерти Скиргайла див. прим. 28. Справа руського імени Ягайла звязана з питання про те, що він був з початку хрещений на православну віру – див. лїтературу на c. 96. Потомство Казимира Ягайловича подано в скороченню – тільки синів. Лугвен зветь ся дуже ріжно (Лугвеній, Ликвеній, Liguen, Lingveni), й імя його не усталене. Свитригайла документи сучасні пишуть через т, і крім того дуже часто через ш – сам він все себе так пише: Швитригайлъ, Швитригайло, або частїйше через кь Швитрикгайло. Крім імени Болеслава в деяких актах виступав він з другим іменем, Олександра.
Примітки
1) Перша серія поправок подана при книжцї: Olgierd i Kiejstut.
2) Анальоґічний з нею реєстр має також кодекс Євреінова (c. 377).
3) Останнїми часами Длуґошів реєстр узяв в оборону Радзімінский в своїй працї про Сангушків (як вище): він припускає, що всї Ольгердові сини мали литовські ймення, і що Длуґош вичисляє систематично литовські ймення Ольгердовичів, звісних в иньших джерелах з християнськими йменнями. Одначе досить сумнївно, щоб у Длуґоша, звичайно вповні залежного в своїх литовських звістках від звісних нам джерел, тут знайшов ся такий богатий сортимент самостійних відомостей.
4) Радзімінский одначе пробує довести, ще се третє імя Віґунта.
5) З них доперва Вольф довів істнованнє Федора Ольгердовича: Стаднїцкий злучив був його в одну особу з Віґунтом, а натомість приймав істнованнє Мінгайла Ольгердовича. Про документи з іменем Федора Ольгердовича див. у кс. Козїцкого (як низше) розд. VI.
6) Непотрібно також признав Вольф (Ród c. 85) велике значіннє тому, що в сих умовах Ягайло обовязуєть ся вихрестити ся з братами: мова тут про хрещеннє латинське, а се не виключає, що декотрі з тих Ольгердовичів могли вже бути хрещені на руське.
Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 4. – Київ-Львів, 1907. – 538 с. (2-е вид.).
У четвертому томі висвітлюється політична історія українських земель у складі Великого князівства Литовського та королівства Польського протягом XIV – середини XVI ст. (до 1569 р.)
[Репринтне видання:
Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1991. – . – (Пам’ятки іст. думки України). – ISBN 5-12-002468-8.
Т. 4. – 1993. – 544 с. – ISBN 5-12-0030208-7 (в опр.).]
