Текст книги "Історія України-Руси. Том 4"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 43 страниц)

Самі унїонні відносини обох держав представляють ся так: з огляду на старання ворогів, а особливо рицарів „знищити землї литовські й польські”, Ягайло й Витовт своєю грамотою поновляють інкорпорацію всїх земель в. кн. Литовського Польщі на вічні часи, в виразах дуже сильних 33), і обовязують литовських панів, аби їм обом – себто і королю й в. князю, та їх наступникам були вони завсїди послушні, до служби готові і всїх ворогів корони Польської мали за своїх ворогів. По смерти Витовта пани в. князївства мають вибрати собі в. князем тільки того, кого вкаже їм Ягайло або його наступник за радою панів коронних і литовських. З другого боку й стани коронні по смерти Ягайла не можуть вибирати короля без відомости й участи Витовта і панів в. князївства. В разї потреби пани обох держав мають порозумівати ся з собою, за згодою своїх володарів, на зїздах в пограничних містах – Люблинї, Парчові або де инде.

Сей княжий привилей доповняють дві обостороннї грамоти панів. Одну видають литовські пани, обдаровані польськими гербами й привілєґіями, та обіцяють іменем „всїх шляхтичів, бояр і всеї людности земель в. кн. Литовського”, що будуть все в сполученню й солїдарности з польськими панами і Короною, будуть послушними і вірними Ягайлу й Витовту та їх наступниками і виповнять виписаний в попереднїй грамотї порядок вибору вел. князїв по смерти Витовта. З свого боку польські пани заявляють в осібній грамотї також відповідні обовязання.

Як я вже сказав, Городельський привилей має на зверх характер потвердження унїї. Ягайло й Витовт починають мовляв від відновлення кревської унїї, а одна з точок спеціяльно потверджує попередні грамоти. Представляєть ся так, мов би вже кревська унїя мала такий самий характер як ся унїя 1413 р., але в дїйсности Городельський привилей надає їй зовсїм відмінний характер.

В порівнянню з досить неясними, прикритими особистими відносинами до Ягайла виразами попереднїх актів кидаєть ся в очі передовсїм незвичайно виразна й сильна стилїзація, де говорить ся про унїю Литви й Польщі. Землї в. кн. Литовського „інкорпорують ся, втїляють ся, переходять на власність, злучають ся, прилучають ся, конфедерують сї і по вічні часи звязують ся з Польщею”. Але ба, сї вирази, що були б на місцї в Кревськім актї, тепер своїм рішучим, радикальним змістом зовсїм не відповідають тому характеру унїї, який набрала вона по компромісах 1401 і особливо в умовах сього 1413 року. З дальших постанов виходить, що нїякій інкорпорації не лишаєть ся місця. В. кн. Литовське не тільки за житя Витовта, але й по нїм зістаєть ся осібним полїтичним тїлом. Се була кардинальна уступка городельського комромісу з польської сторони. По смерти Витовта вел. князївство має дістати нового в. князя; привилей застерігає тільки, що се має стати ся за порозуміннєм з королем і польськими панами (тут привилей – можливо таки навмисно, висловляєть ся не ясно, говорячи разом і про вибір князя литовськими панами і про вказаннє його їм з польської сторони). Пани в. кн. Литовського стають на становищі рівноправнім з панами коронними і як репрезентанти двох держав мають полагоджувати важнїйші справи на своїх зїздах (conventiones et parlamenta). Відносини до Польщі не виходять по за те, що між нею і в. кн. Литовським уставляєть ся союз, і король польський має признавати ся зверхником (сюзереном) в. князя й в. князївства. Тому стани в. князївства мають участь в виборі короля.

Характеристично, що в грамотї литовських панів і тепер, як і в 1401 р., нема мови анї згадки про інкорпорацію: вони обовязують ся тільки до солїдарности з Польщею й implicite, посередно, признають права зверхности польського короля над в. кн. Литовським; кажу посередно – бо тут знову справу тушує особа Ягайла, і про ті відносини, які мають уставити ся по смерти Ягайла й Витовта, виразно не говорить ся. Хто зна, чи й тут не було певної reservatio mentalis – з обох боків: пани польські і литовські справу розуміли однаково, але промовчували сї суперечні пункти.

З формального боку треба піднести ту відміну, що в сїм новім уставленню унїонних відносин не беруть зовсїм участи князї. Не бачимо їх імен в унїонних привилеях, анї не маємо від них присяжних грамот таких як з р. 1401. Як я вже сказав, польське правительство виразно йшло до того, аби привілєґіями відлучити католицьке литовське боярство від руського й зробити з католицької литовської аристократії таку привілєґіовану ґвардию унїї. Але чому хоч би присяжними грамотами не обовязано князїв, що всї, хиба з дуже малими виїмками, репрезентували руські елєменти в. князївства? Чи було се наслїдком ослаблення значіння князїв, про яке говоритиму низше? Але так сильно, може, вони не підупали, щоб їх зовсїм легковажити. Чи польське правительство вважало за лїпше зістати ся при їх обовязаннях з 1401 р.? Аби катеґорично рішити се питаннє, бракує підстави.

Таким чином фактична осібність в. кн. Литовського як державного тїла була признана Городельським актом вже формально. Інкорпорація до Польщі була заступлена навіть не персональною унїєю, а тільки признаннєм зверхности польського короля. Можливо, і навіть правдоподібно, що польські пани, роблячи сї уступки, надїяли ся, що більше прихильні для них обставини дадуть колись змогу відкликати сї уступки 34). Але в полїтицї Витовтови щастило від тодї аж до смерти: васаль Ягайла de jure, він займав властиво рівнорядне з ним становище в полїтицї. Успіхи Витовтової полїтики на сходї, відносини до нього західнїх держав держали високо його престіж, і для уступок польським плянам з його боку не було місця. Навпаки він дуже самостійно держав ся супроти краківського двора й дражливо відзивав ся на всякі натяки на його залежність від польського короля. Се виявило ся і в передсмертнім епізодї його відносин до Польщі – плянї його коронації. Подражнений деякими нетактовними поступками Ягайла, він дуже горячо взяв ся до коронації, що мала зазначити повну емансипацію в. кн. Литовського від Польщі, й мало що не привів сього пляну до кінця.

Сей епізод, інтересний для характеристики полїтичного становища в. кн. Литовського супроти Польщі, тому й вартий нашої уваги, звісний нам в подробицях як рідко і мусить нам послужити ілюстрацією тодїшнїх литовсько-польських відносин. Справа виникла в звязку з тодїшньою західноевропейською полїтикою Литви й Польщі. Полїтика ся у Литви обертала ся з початку около відносин пруських, а в 20-х рр. до них прилучила ся ще нова справа – гуситська.

„Велика війна” і Торунська угода 1411 р. не полагодили відносин з рицарями. Ще два рази (1414 і 1422) приходило до війни, й остання угода в Мельнї (1422) задоволила більше Витовта, нїж Польщу. Польща тільки деякі дрібні уступки, вел. князївство дістало по нїй назад права на Жмудь. Короводи в справі реґуляції границь тягли ся ще довго, й Витовт тут займає посереднє становище між Поляками і рицарями та їх союзником Жиґимонтом. Таке-ж становище займає він і в обставинах, витворених гуситською справою. Чехи, борячи ся з Жиґимонтом, предложили чеську корону Ягайлу, а той відіслав їх з нею до Витовта. Витовт прийняв був чеську корону й вислав від себе до Чехії Жиґимонта Корибутовича. Ґвалт, піднятий з сеї нагоди цїс. Жиґимонтом в Европі, змусив Ягайла вирікти ся від усякої участи в гуситській справі. Витовт брав її меньше траґічно, але також відкликав Корибутовича; той потім вернув ся до Чехії знову, але вже на власну руку. 35). Не вважаючи на сї прояви малого заінтересовання гуситьською справою в польсько-литовських правительственних кругах, становище Ягайла й Витовта в гуситській справі все таки дуже стрівожило Жиґимонта і щоб унеможливити їм дїяльнїйшу участь в сїй справі, Жиґимонт заходить ся поріжнити Витовта з Ягайлом.

Се було не тяжко супроти дражливости Витовта на всякі натяки на його несамостійність супроти Ягайла. Краківські-ж круги не раз давали йому ріжні поводи дражнити ся 36). Повторяла ся отже ситуація з остатнїх років XIV віка, і от в таких обставинах висунув Жиґимонт справу коронації Витовта.

Справа ся, як знаємо, була не нова: я вже говорив вище про проголошеннє Витовта королем в 1398 р. Коронованнє його на короля значило-б стільки, що повна самостійність в. кн. Литовського, повна рівноправність його з Польщею. Тому не було надїї аби краківський двір дав на се згоду, значить – довершеннє коронації мало-б привести до повного розрива Витовта з Ягайлом. На сїм, очевидно, будує Жиґимонт, а в тім же напрямі працюють і пруські рицарі 37).

Длуґош каже, що ще в часах „Великої війни” Жиґимонт заохочував Витовта до корони, але Витовт не послухав його намовлянь. Витовт также згадує про таку пропозицію Жиґимонта й відмову свою – на зїздї в Кесмарку 38). На ново підняв сю справу Жиґимонт на зїздї в Луцьку, в сїчнї 1429 р. 39).

Се був оден з численної серії дипльоматичних зїздів 1420-х рр., тільки відбував ся з великою парадою. На нїм були Жиґимонт, Ягайло й Витовт з своїми панами. На порядку дня стояли справи пруська, гуситська та волоська, що виплила тодї між Польщею й Угорщиною. Успіхи нарад в сих справах були дуже невеликі. На прикінцї Жиґимонт підняв справу коронації, заохочуючи Витовта коронувати ся. Витовт відіслав його з тою справою до Ягайла, а той заскочений таким несподїваним проєктом, дав на нього свою згоду, і зістав ся при нїй до кінця зїзду, хоч присутні польські пани відразу спротивили ся сьому проєктови. Аж з Польщі, очевидно – уступаючи натиску своєї ради, Ягайло написав Жиґимонтови лист, де заявляв, що против самої коронації Витовта нїчого не має, але не може згодити ся на неї з огляду на відносини в. князївства 40).

„Треба побоюватись, писав він, що між Польщею й Литвою з того вийдуть причини незгоди, війн, спорів і всяких прикростей, які потім дуже буде тяжко утишити. Записи унїї й союзу сих земель, нами уложені, можуть бути порушені й зірвані. Пани й обивателї литовські, осьмілені такою честию (короною), можуть набрати сьмілости по смерти нашого брата (котрому сеї й всякої иньшої чести ми щиро-б бажали) вибрати собі нового короля по своїй волї, без порозуміння з польськими панами. А то рішучо-б противило ся записям, бо в них виразно застержено, що коли опорожнить ся престіл в Польщі або в Литві, то пани сеї землї не можуть приступити до вибору короля або в. князя без відомости панів другої землї. Окрім того наш брат держить численні дїдичні землї наші тільки до свого живота, і їх, хоч би як сього не хотїло ся, мусїли-б ми від нього відібрати, бо инакше з коронацією вони-б могли пропасти для нас і для корони Польської” 41).

Жиґимонт переслав сей Ягайлів лист Витовтови, і він в високій мірі розгнївав Витовта. В листї писанім з сього поводу до Ягайла Витовт пригадує йому, що він від разу цїлу справу віддав до рішення Ягайлови. Тільки по тім як Ягайло з усею охотою прийняв проєкт, прийняв його і сам Витовт серіозно; тепер же Ягайло, нїчим не попередивши Витовта, відкинув сю справу й тим скомпромітував його перед постороннїми державами. Окрім того своїм представленнєм відносин між в. князївством і Короною понизив Витовта і панів литовських, виставивши їх нїби підрядними й залежними від Польщі. По словам Витовта, і він і його бояре сильно огірчені таким поступованнєм короля 42).

Подражнений сим усїм, Витовт вповнї зближаєть ся до Жиґимонта, стає по його сторонї в його спорах з Польщею й остерігає Ягайла, що як би прийшло до війни Польщі з Жиґимонтом, то він, Витовт, не міг би Ягайлови помагати, не вважаючи на унїонні умови. Від Ягайла він жадав рішучо аби він відкликав ті обидливі вирази про залежність Литви від Польщі, инакше грозив ся довести йому сю незалежність дїлом 43).

Використовуючи подражненнє Витовта, Жиґимонт обставав при коронації, й заохочений ним Витовт не покидав сього пляна. Лїтом 1429 р. Витовтові посли заявили Ягайлови, що як він не пристане на коронацію, то Витовт коронуєть ся сам. Обидві сторони дражнили ся тим більше, що справа пішла „в Европу”. Відносини загострили ся так, що бояли ся війни. Папський лєґат доносив в серпнї, що обидві сторони „про нїщо не думають окрім оборони своїх прав, і розяреннє так змогло ся, що справа готова рішити ся зброєю й великим розливом крови”. Дїйсно, в литовсько-польській кореспонденції почали пролїтати згадки про війну: уже в червнї 1429 р. Витовт сповіщав польських панів, що не знаючи, яку цїль мають польські воєнні приготовання, він ладить ся також до війни: відібрав присягу від своїх підданих і наказав твердити замки, а людям зброїти ся до війни 44).

В осени Поляки попробували підійти Витовта на великодушність. В жовтню прибули до Витовта польські посли, повідомляючи, що Ягайло відступає йому польську корону: Ягайло зречеть ся трону й Витовт злучить в своїх руках Польщу з Литвою. Очевидно, Поляки надїяли ся тим розжалити Витовта, але він не піддав ся: польської корони не прийняв, але й своїх плянів на литовську не залишив, і відносини з того взагалї не поправились.

Весною 1430 р. відпоручник Ягайла на зїздї нїмецьких князїв в Нїрнберзї заложив протест против Жиґимонтового пляна коронувати Витовта. Ягайло представляв, що Витовт зовсїм не був володарем Литви, а тільки його намістником (gubernator) 45). Відповідею на се було оголошеннє, що коронація Витовта відбудеть ся на другу пречисту – 8/IX 1430 року. Жиґимонт міцно стояв при своїй постанові й підбодряв Витовта, коли той часами вагав ся. Ягайло ще раз поновив свою пропозицію – що він відступить Витовту свою корону, але Витовт не піддававсь. Тодї Поляки завзяли ся не перепустити корон, що Жиґимонт мав прислати Витовтови й його жінцї, і таким чином не допустити до коронації. Розставили сторожі на дорогах, щоб корону переловити, а заразом робили заходи в папській курії, аби та своїм впливом перешкодила справі – відвела цїсаря від коронаційних плянів.

На визначений для коронації день корони дїйсно не прибули, й гостї, згромаджені в Вильну на коронаційну параду, роз'їхали ся нї з чим (між ними був в. кн. московський – Витовтів зять, богато московських князїв, посли царгородські, татарські й ин.). Коронацію перенесено на день сьв. Михайла. Але Ягайло, що особисто прибув до Вильна, встиг захитати рішучість Витовта. Сей написав вкінцї Жиґимонту, що надїєть ся залагодити справу за порозуміннєм з Ягайлом і просить не пробувати силою пробити коронам дорогу до Вильна. Не знати, що з того-б вийшло, але старий Витовт, провожаючи Ягайла з Вильна, впав з коня й забив ся, та проболївши кілька день, умер 27/X 1480 р.

Для нас тут, як я сказав уже, сей епізод цїкавий з того боку, що кидає ясне сьвітло на становище в. кн. Литовського супроти Польщі і на сьвідомість своєї державної самостійности у Витовта і у станів в. кн. Литовського. Пани в. кн. литовського брали живу участь в сїм цїлім епізодї. Їх також як і Витовта „огірчувало”, як писав Витовт, понижуваннє в. кн. Литовського. З ними надумував ся Витовт, „як би скинути з себе сором і закид несвобідности, якими хоче обтяжити нас і землї наші король польський” 46). І коли з польської сторони (хоч би в першім листї Ягайла до Жиґимонта) прохоплювали ся натяки на пляни інкорпорації земель в. кн. Литовського, против унїонних записей, або такі натягнені й вповнї противні тим записям вискази, що мовляв Витовт був тільки звичайним ґубернатором, старостою короля польського, як і всякий иньший 47), – то з литовської сторони проголошувала ся повна самостійність в. князївства. Сучасне нїмецьке джерело так представляє сї суперечні змагання: „Поляки доводили, що через коронацію литовські й руські землї можуть віддїлити ся від Польщі, тим часом вони по смерти в. князя мають інкорпорувати ся Польщі, з тим щоб нїколи від неї не відлучати ся; пани-ж литовські й руські підносили, що вони споконвіку були свобідними людьми, своїм паном уважають (тільки) вел. князя, а по смерти його мають право вибрати собі нового вел. князя і (тільки) його матимуть своїм паном, а Полякам нїяким їх земля не належала, і вони при такій незалежности хочуть і на дальше зістати ся і нїколи нїчого з неї не хочуть поступити” 48).

Говорячи таке, литовські пани стояли переважно на ґрунтї правди, бо як ми бачили, анї в 1385 р., анї в грамотах 1401 і 1413 р. вони не прилучали ся нїчим до проголошення інкорпорації чи прилучення земель в. кн. Литовського до Польщі. Нїколи не йшли дальше приречень союзу з Польщею й послушности Ягайлу, і то в неясній ролї – не то їх прирожденного вел. князя не то польського короля. Тільки сю точку – зверхність Ягайла, вони іґнорували тепер, проголошуючи повну самостійність в. князївства.

Відповідно до того в коронаційнім актї, виготовленім в цїсарській канцелярії заздалегідь, Литва проголошувала ся на вічні часи королївством, з тим що литовські королї „будуть самостійні, не будучи підвластними або Васалями анї нашими (цїсаря), анї сьвятої імперії, анї чиїми иньшими, служачи щитом християнства на сїм пограничу – помагаючи против поганських нападів” 49).

Се подражненнє станів вел. князївства Литовського на пунктї самостійности, викликане коронаційним епізодом, змусило Ягайла й його прибічників сховати ad feliciora tempora пляни інкорпорації, які зберігали вони на момент смерти Витовта, й по смерти його згодити ся на вибір нового великого князя.

Примітки

1) Тільки не польсько-месіанїстичні, що піддають ся йому в польській науковій лїтературі – пляни розширення на Литву добродїйства польського полїтичного устрою й західньої цивілїзації (котрої монополїю для східньої Европи Поляки признають Польщі, як Нїмцї Нїмцям). Се оден з проявів тої нещасливої традицийної фразеольоґії, що й досї ще особливим тягаром тяжить на деяких моментах польської історії (між ними й на полїтичній, польсько-литовській унїї) та як куля при нозї спиняє успіхи польської історіоґрафії в раціональнім дослїдї фактів.

2) Дневникъ Люблинскаго сейма вид. Кояловича c. 455.

3) Див. вище c. 136.

4) Про се оповіданнє нїмецького хронїста – Посільґе мова низше – c. 141-2.

5) 3 зменьшеною силою сї впливи все таки сюди проходять, незалежно від інкорпорації – але про се мова на иньшім місцї (в т. V, гл. 1-4).

6) Меморіал Витовта (коло р. 1390) Scriptores rer. pruss. II c. 713.

7) Меморіал c. 713-4, Давн. рус.-лит. лїтоп. c. 36-7, Codex epist. Vitoldi ч. 63.

8) Уч. записки с. 38.

9) В давнїйше звісній копії сеї грамоти титулував ся Витовт великим князем (додано було се слово).

10) Див. в прим. 25.

11) Давн. рус.-лит. лїтоп. c. 38. Длуґош III c. 500: Jaschkone de Oleschnicza ex capitaneatu lithuanico amoto, Withawdo duci illius demandat regimen et non solum sortem illi paternam et castra adempta restituit, sed et universorum castrorum Lithuanie et Russiae et administrationem plenariam terrarum praedictarum suae tradidit ditioni. Iohann von Posilge (Scriptores rer. pruss. III c. 179): sy (Ягайло з Скиргайлом) welden im alle dy lant yrgebin, dy sinem vatir Kinstotin vor hettin gehort. Окрім того глуха звістка в пізнїйшім пруськім меморіалї – Cod. ер. Vitoldi. c. 1029.

12) Див. іще в прим. 25.

13) Codex epist. saec. XV т. І ч. 9 і 13.

14) Codex epist. saec. XV т. І ч. 19 і 20, т. II дод. 1 (c. 472); пор. Длуґош III c. 502.

15) Витовт з титулом в. князя в грамотї з 1395 р., нїмецькій, звісній в копії – в Cod. ер. Vitoldi ч. 117. З 1396 р. 8/VII, нїмецька копія – Napierski Russisch-livl. Urkunden ч. 121; далї Voigt Codex dipl. Prussiae V ч. 90; 1396 28 VII – Bunge, Liv-, Esth– und Cur-ländisches Urkundenbuch IV ч. 1422. З 1397 р. – Cod. ер. V. z. ч. 140, 179 і т. д.

16) Про се жаданнє ширше див. ще в прим. 26.

17) Und uf die cziit worfin die Littowin und Russin Wytowten eynen Koning uf czu Littowen und czu Russin, das vor ny gehort was. Scripteres rer. pruss. III. 224. Левіцкий, та й не тільки він, толкував сю звістку так, що Витовта проголошено тодї в. князем (ор. c. c. 430). Але слова хронїста про нечуванність такого вчинку не мирять ся з таким толкованнєм – очевидно Витовта проголошено таки королем, як каже Посільґе. Се знаходить собі потвердженнє в поголосках про коронацію Витовта, про які пише маґістр пруський іще весною 1398 р. – див. зараз низше.

18) Do sprochen sie gemeinlich, si weren fry gewesin und ir eldern, und hetten den Polan keynen czins gegebin; sie weldin yn ouch nu nicht gebin, und weldin blibin by irre irsten fryheit, dorinne sy weren.

19) Der herre Homeister hat vornomen heymlich, sunder noch nichtvorware, des der konig von Polan dornach stee und Wytawte, das sie die crone obir Littowerland und Ruscheland von unserm heyligen vater dem Pabiste dirwerben wellen: das her die geruche czu lehenen uud czu eym konige bestetigen Wytawten obir die egeschreben lande, des got understee – Codex dipl. prussicus VI c. 66 (писано 26/II 1398). Тут, очевидно, треба відкинути Ягайла: Нїмцї ще не здавали собі справи з розриву між ним і Витовтом, а тому припускали участь Ягайла в тій проєктованій коронації Витовта.

20) Withawdus... cui eodem anno per Wladislaum Poloniae regem magnus ducatus Lithuaniae donatus et ad vitae tempora precario concessus fuerat; precario – тут противставленнє до права власности: в доживотню державу, а не на власність.

21) Длуґош III c. 526 і 537. На сам день похорону Ядвіґи – по Длуґошу 14/VIII (Шайноха приймає 15/VIII), Витовт наспіти не міг, бо битва на Ворсклї була 12/III.

22) Прохаска (Przyczynki c. 105-6) пробував довести, що у Длуґоша звістка про наданнє в. князївства Витовту під р. 1399 стоїть не на місцї: він думає, що Длуґош говорить тут про се наданнє на підставі документів з р. 1401, і тільки для звязку оповідання перенїс сю звістку під р. 1399. Сьому спротивляєть ся, що Длуґош виразно каже: eodem anno, і оповідає про се без всякого особливого звязку з попереднїм, а і в дїйсности умова Ягайла з Витовтом мусїла випередити виленський зїзд, скликаний, очевидно, вже по порозумінню з Витовтом. Мушу також згадати ще про иньший здогад, висловлений проф. Максимейком в книзї Сеймы Литовско-русскаго государства до унїї 1569 г. с. 10, що Витовт старав ся зблизити ся з Ягайлом супроти небезпечности від Свитригайла – бо його підтримували руська людність і нїмецькі рицарі. Се виглядає дуже привабно, але розминаєть ся з фактами: симпатиї руської людности до Свитригайла не переходили в якийсь грізний рух, а союз Свитригайла з Нїмцями, як з його власного оповідання видко (див. низше), обявив ся уже по унїї 1401 р.

23) Так треба здогадувати ся супроти незвичайно малого числа руських бояр і головно – супроти неприсутности князїв-володарів. Тих князїв потім обовязано осібними присяжними грамотами в дусї виленських постанов.

24) Demum quia idem serenissimus princeps dominus Wladislaus rex Polonie prenotatus nos in partem sue solicitudinis assumpsit supremumque principatum terrarum suarum Littwanie et ceterorum dominiorum suorum ducatus de manu sua nobis dedit et contulit ad tempora vite nostre.

25) Predictus suppremus ducatus Litwanie et ceterorum dominiorum suorum ducatus una cum bonis et terris patrimonialibus... post decessum ipsius (Витовта) ad ipsum dominum nostrum Wladislaum regem et ad coronam regni eius Polonie... debent plene et integre devolvi et redire.

26) Обидві грамоти друковані, з копій, в Codex ер. Vitoldi ч. 233 і 234. Обидві грамоти написані в подібних виразах, і чи то через такий паралєлїзм, чи навмисно, аби обійти неприємну для польського правительства точку – признаннє, що Кревська унїя обійшла ся без участи литовських панів, вступна часть грамоти литовських панів стилїзована досить не ясно, ба навіть баламутно. Грамоти Ягайла Витовту на в. князївство не маємо, хоч вона мусїла бути.

27) Див. в прим. 24.

28) Се виразно виступає і в остереженнях, що нового короля Поляки не можуть вибрати без відомости Витовта. Поляки признали ся до сього обовязку в радомських постановах в мартї того-ж року, потверджуючи там городельські заяви своїх відпоручників – Codex dipl. Pol. I. c. 151.

29) Codex epist. saec. XV т. II c. 238, Codex Vitoldi c. 817. Пок. Лєвіцкий в примітцї до Ягайлового меморіалу висловив гадку, що Ягайло говорить тут про Острівську угоду 1392 р. і навіть припускав можність на сїй підставі реставрувати текст тієї угоди. Таке толкованнє давало-б можливість виправдити Ягайла від рішучого перекручення в представленню своїх відносин до Витовта. Але се не можливо: стилїстичні подібности з грамотою 1401 р. і слова: magnum, ducatum dictarum terrarum suarum ceterorumque dominiorum suorum ducatus Littrwanie dedit виразно вказують на компроміс 1401 року. Ягайло очевидно говорить тут про нього і перекручує його зміст і значіннє.

30) Грамота 1404 р. – Codex ер. Vitoldi ч. 302. Одну недатовану видав з формуляра XV в. Прохаска в статї Nieznany akt homagialny Witolda в Kwart. histor. 1895, висловивши при тім гадки про грамоту, видану Витовтом по окупації Смоленщини. Здогади що до недатованої грамоти розвинув він потім в замітцї О zjazdach na Litwie zwoływanych przez Jagiełłę w 1405 і 1406 r. (Przyczynki krytyczne):недатовану грамоту кладе він тут на 1406, а давнїйше приреченнє з нагоди окупації Смоленщини – на р. 1405. Але сї здогади зістають ся гіпотетичними.

31) Сей погляд на Витовтову полїтику, розвинений між ин. в польській статї Смольки Witold pod Grünwaldem, в нїмецькій розвідцї Тунерта Der grosse Krieg (Danzig 1886), в росийській книжцї Барбашева (другій), – пробував збити Прохаска в статї О powodach, które skłoniły Witolda do odstąpienia z pod murów Malborga w 1410 r. (Przyczynki krytyczne).

32) Грамоти Ягайла й Витовта в Volumina legum І c. 29 (і у Дзялиньского Zbiór), грамота литовських панів у Дзялиньского Zbiór praw litewskich c. 20, грамоти польських панів – Codex diplom. Poloniae (Жищевского і Мучковского) І c. 236.

33) Quamvis eo tempore, quo almo Spiritu inspirante fidei catholicae recepta et cognita daritate coronam regni Poloniae assumpsimus, pro christiano incremento et bono statu etcommodo terrarum nostrarum Lithvaniае, ipsas praefato regno nostro Poloniae appropriavimus, incorporavimus, coniunximus, univirnus, adiunximus, confaederavimus de consensu unanimi nostro et aliorum fratrum nostrorum, et omnium baronum, nobilium, procerum et boiarorum eiusdem terrae Lithuaniae voluntate accedente et assensu (!), volentes tamen забезпечити їх від ворогів, easdem terras, baronum, nobilium, boiarorum voluntate, ratihabitione et consensu adhibitis, praedicto regno Poloniae iterum incorporamus, invisceramus, appropriamus, coniungimus, adiungimus, confoederamus et perpetuo annectimus, decernentes ipsas cum ominbus earum dominiis, terris, ducatibus, principatibus, districtibus, proprietatibus omnique iure mero et mixto coronae regni Poloniae perpetuis temporibus irrevocabiliter et irrefagibiliter semper esse unitas.

34) З сього лише становища зрозумілі закиди Длуґоша, які чинить він Ягайлови за те, що він по смерти Витовта надав в. князївство Свитригайлови, хоч Ягайло при тім поступав вповнї по мисли Городельських умов.

35) Участь Польщі й Литви в гуситській справі має досить значну лїтературу; окрім вичислених, вище загальнїйших розвідок (з них треба згадати про біоґрафію Корибутовича у Стаднїцкого, Bracia) є ще кілька спеціальних: Tomek Poméry mezi Cechy a Polskem behem wálky husitske (Jahresbericht d. böhrn. Gesellshaft, 1878). Prochaska – Polska a Czechy w czasach hussyckich aż do odwołania Korybuta z Czech, I-II, 1877-8 (Rozprawy hist.-fil. т. VII i VIII) W sprawie polsko-husyckiej (Przew. nauk. 1880), Polska i Husyci po odwołaniu Korybuta z Czech (ib. 1883) і кілька статей в його Szkice: Zawisza Czarny, Husyta polski. Smolka – Polska wobec wybuchu wojen hussyckich – Ateneum 1879 i Szkice. Sutowicz – Stosunek Wład. Jagiełły do hussytów czeskich – Bibl. warsz. 1879. Lewicki – Ein Blick in die Politik Königs Sigismunds gegen Polen in Bezug auf die Hussitenkriege – Archiv für öster. Geschichte т. 68, 1886. Goll Čechy a Prusy vе sredovéku, 1892. Kaiser Sigismund und Polen, 1420-1436 (Mittheihingen des Jnstituts für österr. Geschichtsforschung, 1894). Lewieki Król Zygmunt Luxemburski a Polska 1420 do 1436 (Kwart. hist. 1896).

36) Див. н.пр. скаргу Витовта на Ягайла, що він післав до пруських рицарів свого відпоручника dominum magnum ducem dehonestando et illibertando, quum idem doctor (відпоручник) m Prussia publice alta voce coram omnibus nullo excluso in maius dedecus domini m. ducis dixit, quomodo m. dux potestatem non habet aliquid dare in patrimonio suo cui vellet, – ipsum quasi illiberum et obnoxium faciendo – Codex Vitoldi c. 728 (1426). Про гнїви Витовта на краківський двір перед тим – н.пр. Длуґош IV c. 318.

37) В лїтературі єсть ріжниця в поглядах на мотиви, якими водив ся Витовт: одні бачать в коронаційнім епізодї прояв давнїйших змагань Витовта до самостійности, иньші – інтриґу ворогів польщі: Жиґимонта й пруських рицарів, що збаламутили Витовта. Перший погляд переважає в росийській і нїмецькій лїтературі, другий – в польській (найбільш характеристично у Прохаски).

38) Длуґош IV c. 7 (про сю звістку див. Prochaska Przyczynki historyczne c. 120), Codex Vitoldi c. 837.

39) Про сей Луцький зїзд і коронацийну справу на нїм, окрім праць вичислених в прим. 23) і на c. 153 (особливо статї Прохаски Ostatnie lata, Барбашева, Сарнеса), іще: Ковальницкій Луцкъ въ 1429 г. и Витольдова корона – Кіевлянинъ 1867. Powidaj Zjazd monarchów w ucku r. 1429 i jego następstwa – Przegląd polski 1869 III. Prochaska Zjazd monarchów w Łucku – Przew. nauk. Suto-wicz Zjazd łucki – Przegląd polski 1875, IV. Таубе Международный конгресъ на Волыни въ XV в. – Русскій вЂстникъ 1898, V (компілятивна статейка).

40) Історію сього епізода оповідають Жиґимонт і Витовт, Codex Vitoldi тамже c. 811-2, 815-838; пор. іще оповіданнє Длуґоша IV c. 366 і далї. Огляд коронаційної справи найповнїйше у Прохаски Ostatnie lata (деякі замітки до неї, против поглядів Прохаски, у Дашкевича – Политическіе замыслы Витовта. в київських Университетскихъ ИзвЂстіяхъ і у Барбашева ор. c. Том третїй Codex saec. XV, виданий по тім, не принїс для сеї справи нїчого.

41) Codex Vitoldi c. 810.

42) Codex Vitoldi c. 815-8.

43) Nisi vestra serenitas cum prefato domino Romanorum rege mutuo vos avisaveritis... nos sicut illiberos esse diffamastis liberos dimulgantes, cum omnino cum terris et dominiis nostris sive vobis placeat vel displiceat – liberi, faciliter extunc tota christianitas non modica pacietur detrimenta. Ibid. c. 831, пор. 837, 841.

44) Codex Vitoldi c. 838, 842, 856.

45) Cod. Vitoldi c. 868, 912, 924, 945, 947, Codex ер. saec. XV т. II ч. 179, Длуґош IV c. 381.