Текст книги "З історії релігійної думки на Україні"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 13 страниц)

174

скоре царство боже, котре мають попередити його страждання, як Христа – і все се робило незвичайне вражіннє.

Адміністрація занепокоїлась такими успіхами «мальова– нства», особливо тим здається, що люде, готовлячись до страшного суду, кидали працю, розтрачували й за безцін збували добро і под. Мальованого арештували й замкнули в київській лікарні для божевільних (так званій Кирилівці), але в Таращі се було прийнято тільки як нове потвердженнє його пророцтва і божого посланництва. Адміністрація випустила Мальованого до дому, але тут з новою силою почались приготування до страшного суду і царства божого: його чекали на мясниці 1892 р., потім на благовіщеннє: чоловіки й жінки в ночи серед зими мились в полі, мили дітей, очищаючи тіло на страшний суд. Трівога пішла знову, весною прибула до Таращі ще не бувала комісія для розслідження причин сього релігійного руху. Як я вже згадував, одним з участників її був псіхіятр Сікорський і опублікував потім відомости про мальованців ¹, з котрих я вже дещо подав, а отеє ще подаю, доповнюючи иньшими джерелами.

Віра в близький кінець світу, що становила головний нерв їх релігійного світогляду і поводження в життю, відмінно від иньших анальоґічних доктрін, наповняла мальованців

¹ Оголошене Сікорським звідомленнє: «Психопатическая эпи– демія 1892 года въ Кіевской губерній» (Київ, 1893) зробило дуже неприємне вражіннє в поступових кругах, тому що Сікорський поручав владі садити мальованців та иньших сектантів, які мають нервові напади, до лікарень для духово хорих, аби не ширили такої психічної епідемії. Гостру критику написав пок. Кониський: «Міщанин Мальований а проф. Сікорський», в львівській «Правді» 1893. Але при певній тенденційности в представленню сього релігійного руху в поданих Сікорським відомостях є богато фактичного і цінного, чим не можна ніяк помітувати. Для доповнення і випростовання його сторонничих помічень можуть служити крім згаданої вже брошюри Бірюкова, що подає деякі автентичні матеріяли, ще записи пані Бородаєвської в студії про сектанство на Київщині (Баптисты и Малеванцы, 1902). В згаданій збірці IV місіонар. зїзда єсть не безінтересні відомости про мальованство після повороту Мальованого з казанської вязниці.

175

не страхом, не покаянним і аскетичним настроєм, а навпаки радісним і святочним. Вони вважали себе вже воскрешеними Духом, вибраними і оправданими і тому перебували в підвисшенім, радіснім, святочнім очікуванню нового блаженного життя. («Ми воскресли, і у нас завсіди воскресение», казала одна, на запитаннє, чому вони не святкують неділі-воскресення). «Вони відчувають безнастанну радість, почувають себе щасливими і під впливом свого настрою, зчаста відвідують одні одних, прогулюються і взагалі проводять будні дні так, як здорова трудова людина привикла проводити свято. Всяку гадку про щось неприємне, тяжке, що вимагає турботи й напруження, стараються відсунути», «їх незвичайна благодушність часто переходить в постійно– екзальтований радісний настрій, що виявляється силою радісних зітхань, викликів, особливою рухливістю, сентімен– тальністю, надмірною ввічливістю, перебільшеним бажаннєм прислужитися ріжними дрібними послугами (напр. поправити убраннє чи зачіс сусідови), обіймами й подяками з зовсім марних приводів. До сього прилучається балакучість, побільшена чутливість, сльози радости, що также легко приходять, як і легко та безслідно зникають». Святочний радісний настрій виявляється також в пристрасти до гарного убрання, до ласощів (цукру, родзинок, дактилів, помаранч і под.), так що богатші навіть наділяють ними біднійших.

Сам кінець світу уявляють вони собі не як кінець земного життя, а як якусь кращу форму його, коли люде не будуть уже вмирати, не треба буде ні працювати, ні журитись будуччиною: все буде упорядковане і віддане до вжитку «Отцем». Як се станеться, то знає Отець, мальованці ж тільки вірять, що так воно буде, що вони, як божі вибранці, певно доступлять того раювання, і тим тішаться. «Страшним Судом» будуть засуджені люде, які тому не вірили, мальованці ж уже виведені Отцем з «Єгипту праці», тішаться спочинком, полишаючи працю тим, що не увірили. Вони здебільшого попродали своє майно, або роздарували, поля лишили не засіяними з огляду що Страшний Суд, себто

176

повна зміна вже не далека, а хочби вона й не прийшла до жнив, то Отець-однаково якось те все уладнає. Коли їм вказують на неможливість обійтись без праці, вони відповідають: «Захочеться працювати, буду працювати, не хочеться – по що буду себе примушувати?» «Коли в моє серце Отець або Дух вложить бажаннє, я сповню се бажаннє», і под.

Подібно як сам Мальований його одновірці теж відчувають аромат св. Духа, його голос, почувають незвичайну легкість тіла або його вознесения, вбачають отверте небо, чують божі глаголи і в тім черпають певність свого вибран– ництва і скорого раювання ¹.

Але як свідчать пізнійші звідомлення місіонарів, сей безжурно радісний, святочний настрій не витримав тяжких

¹ Пані Бородаєвська згадує кілька фактів «вознесения» иныиих місцевих містиків з більш сумними закінченнями. Селянин Кривенко, задумуючись над словами Христа: Коли я вознесусь, всіх притягну до себе, прийняв їх буквально і прийшов до переконання, що се повинно початися від нього. Підчас праці йому уявились ангели, і оден з них став намовляти його, щоб він скочив долі з підвисшен– ня, на котрім працював, а буде взятий на небо. Кривенко боявсь розбитись, тоді – як він се потім толкував, ангели взяли його під руки і він полетів з ними: впав на камінну підлогу і розбивсь. Инь– ший сектант, бувший латинник, Янко Манцапура, роздумуючи над тим же текстом, постановив вознестись перед усею громадою, і не вважаючи на всі остороги, запевняючи, що у нього вже виросли крила, він перед усіма кинувся з клуні і забивсь на смерть.

Годиться завважити, що Ковалінський оповідає про переживання Сковороди подібні до мальованських почувань. Перейнятий одного разу особливою вдячністю Богови за його опіку, Сковорода – як він то описував Ковалінському, відчув він перед усім якусь свобідність, легкість і надійність і скупивши коло сього настрою всю волю і бажання, почув в собі якийсь незвичайний рух і силу. Раптом якась солодка течія наповнила його душу, і вся внутрішність від неї запалала огнем, що почав свій оборот в жилах. Від того він почав не ходити, а бігати, захоплений якимсь захватом, не почуваючи у себе ні рук ні ніг, немов зложений з огненного єства, що носилось в просторі «кругобуття». Світ щез, саме тільки почуттє любови, певности, спокою і віч н ост и проникало його.– Се в сумі досить живо віддає такий екстатичний стан.

177

проб, які впали на секту, а перед усім на її провідника. На основі справоздання Сікорського і його товаришів по експертизі, Мальованого з кількома иншими одновірцями знову взято до київської лікарні і протримано у вязничнім режімі довший час, а потім вивезено далі, до Казани, до подібного ж лікарсько-вязничного закладу, і він просидів там 12 літ, аж до революційного 1905 р. Хоч і звідти він підтримував звязки з своїми одновірцями, диктуючи посла– нія разом з ним замкненому подібному ж «первенцеви» великоруського походження, що увірував в Мальованого і став ширити мальованство, як його «предтеча» на півночи, і сі посланія піддержували дух наших мальованців, про те в настрої й поглядах їх і самого Мальованого переходили зміни, які сильно змінили характер секти на ліпше, можна б сказати, судячи по тим досить побіжним відомостям, якими роспоряджаємо про се пізнійше мальованство.

На самого Мальованого, як се пояснюють, мала сильний вплив його знайомість з Іваном Трегубовим, одним з небо– гатьох українських інтелігентів, які заінтересувались не тільки теоретично, але й практично народним релігійним рухом того часу. Як «свобідний христіянин» і прихильник поглядів Л. Толстого, він причинився теж до перенесення центру ваги в доктрині Мальованого з містики на моральну сторону, і опубліковане ним «Привитаннє Кіндрата Мальованого Руському народови» має вже сильний нахил в сю сторону. Мальований останних літ менше говорить про прихід Христа на землю, кінець світа і под., а всю вагу переносить на проповідь згоди, любови й свободи та організацію життя в любови і брацтві.

Серед мальованців теж не помічувано вже такого святочного настрою, як колись. Після кількох розчаровань в близькім кінці світа (особливо його чекали 1899 р. наслідком пророкувань астрономів про карамболь плянет), мальованці вернулись до давнійшого робочого життя. Але сподівання царства божого жили далі серед них, та у високій мірі витримувалися принціпи любови, помочи і пожер-

178

твовання. Такі були відзиви. На жаль, вістей про стан секти по смерти її провідника, що наступила в 1913 р., у нас нема.

Я спинився ширше на мальованстві, тому що воно однодушно признається найбільш яскравим і оригінальним проявом нашого релігійного руху. Коротко лише спинюсь на деяких инших течіях, користуючись головним чином спостереженнями пані Бородаєвської, зібраними у названій її збірці. В своїх оповіданнях знайомить вона з яскравою по– статею провідника українських «шалапутів» (назва ся значить баламутів, людей безглуздих – так називають в народі сих сектантів, котрі самі себе звуть «духовними христіянами»). Се Дуплій, впливовий проповідник, селянин села Прядівки, на границі Полтавської і Катеринославської губ., котрого пані Бородаєвська відвідувала кілька разів за його життя. В контраст радісному настроєви мальованців та їх сподіванням блаженного життя на землі, тут стрічаємося з суворим аскетизмом, самовідреченнєм і добровільними шуканнями недостатку і страждання на сім світі – поруч із проповідю діяльної любови і співстраждання з людьми – не з самими тільки своїми одновірцями. «Будь смиренном велик, а нищетою богат, бо житиє наше на небесах єсть», говорив старий Дуплій. 1 дійсно доводив своє смиренне до того, що перед людьми, які приїздили побачити його і поучитись у нього, він, затаюючи своє імя, умисно виговорював на Дуплія, себто на себе самого всякі непочестні речи. А в своїм аскетизмі доходив до умисного розятрювання на своїм тілі ран і болячок, вва-

Трохим Зінківський.

179

жаючи всяку хоробу і недомагання тіла за «божу благодать» і засіб духовного піднесення, по слову апостола: «коли я немоществую, тоді я сильний».

Догматичній стороні і взагалі ідеольоґТі, він і його ученики, очивидно, не надавали особливого значіння, і формально не відділялись від офіціяльної церкви. Подібно як первісна «штунда» була тільки піднесеною формою євангелицтва, так і «духовні христіяне» виходили з бажання більш пильного і самовідреченого виконування православної обрядовости, ніж се робиться в офіціяльній церкві. Вся ж вага покладалася в аскетичнім самовідреченню й до можливо найвисшої міри, доведенім альтруїзмі. Описана Бородаєвською громадська трапеза, що по заповіту Дуплія справлялась по його смерти що року на Спаса всім селом для всіх стран них, убогих, а перед усім для дітей, робить дійсно сильне вражін– нє своєю стихійною моральною висотою.

Шалапутами на Катеринославщині і Херсонщині звуть також так зв. «хлистів» – що самих себе звуть «людьми божими»,– але се зовсім відмінна релігійна течія. З «істинними христіянами» типа Дуплія і йому подібних, обєднує наших хлистів своєрідний аскетизм: проповідь боротьби з натуральними потягами тіла стримуваннєм від подружа, від мясива суворим пощеннєм, виреченнєм усяких забав, крім обрядових співів і танців, крайним вичерпуваннєм фізичних сил всякими епітіміями – карами за переступи правил і особливо тою «роботою Богови»: обрядовими танцями («радіннями»), що приводять участників не тілько до екстази, але й до повного фізичного вичерпання. Сей понурий, факірський аскетизм відріжняє з другої сторони «хлистів» від радісно і святочно настроєних Мальованців, з котрими їх споріднює доволі близько містична ідеольоґ'ія. Подібно як і Мальованці, хлисти переконані, що через свою реліг'ійну екстазу (викликану релігійними танцями – «радіннєм») вони стають носіями св. Духа, входять в безпосередний звязок з Богом, нарешті – можуть втіляти в собі Христа (чоловіки), або Богородицю (жінки).

180

Походженнє сеї секти дуже заносне: вона була принесена сюди пересельцями з Великоросів (там її початки ведуть з XVII в.). Але в полудневій Україні вона досить одомашнилась а її псальми мають часом українізований ви

гляд ¹. Така напр. заохота до

Прелюбезний наш Спаситель На землі за нас страдав,

По усьому миру, по селам І по многим городам:

От злодіїв був гоним,

Всі ізбранні йшли за ним. Он распят був на хрестЬ,

Сам содержан на постЪ... Попостіть ся ж по денечку, По денечку, або й по два – Буде Господу угодно.

А хто три дні пропостить ся, Гріх во плоти умертвить ся. А у кого розум твердий,

посту:

Перетерпить день четвертий. А хто й пятий прострадає, Той плотию завладає.

Духа Свята призивая Перетерпить день шестой.

Хто ж седмицю попотягне, Благодать той получає,

Душу даром причащає. Покаяннєм очищає.

Он приносить Хрйсту кров, Очищаясь жизню внов.

Богу слава і держава Во віки віков.

Аминь.

Або ось псальма про громаду вірних, або як то у них зветься – «корабель»:

Кораблик, кораблик Воспливає по синьому морю, В кораблику корабельщики Терплять много горя.

А вірному молодцю Поміч подаєть ся,

Коли вірний молодець В обман не даєть ся,

І всі скорби і печали Терпить, побіждає,

А сам стоїть в кораблику, Рулем управляє,

Ко Отцю в висоту Просьбу посилає:

«Отець ти нас милосердний,

До всіх нас усердний!» Якби були всі матроси Своїм серцем прості. Друг вони на друга Моленно взирали,

За любов, за віру Головушки клали, Надежду на Бога Всегда б спокладали,

А земної слави Ні в чом не іскали.

Бо земная слава То горка отрава,

Хто з нею спознав ся, Той з Богом розстав ся.

¹ Мова в записях п. Бородаєвської мішана: в тій самій псальмі одні стихи мають цілком великоруський характер, инші український. Можливо, що записувались вони від людей з нахилом до жарі'о– нового мішання обох мов. Ритм також явно помилений місцями, але я не поправляю поданих нею текстів.

181

А нам, сестри – братя, Надо хрест терпіти:

Рай даром не дасть ся.

Покроють доскою,

Що возьмем з собою? Наша гордость, ціность За нас не заступить І грішную душу Од мук не откупить! Богу слава і держава Во віки віков.

Амінь.

Сам Бог унизив ся, На хресті очутив ся.

Не знаємо, братці, Чи будем видать ся В послідній часочок?

Тяжкий аскетизм хлистів (особливо безоглядний і нелюдський що до відносин подружи их і сексуальних) ¹ не дає можности широко розростись їх «кораблям». Тож поруч них і паралельно з ними розвиваються в тих же наших сторонах громади «скакунів», з подібною до хлистів містичною ідеольогЧею, культом «роботи Богови», або «радіннями», з тими ж більш менш псальмами,– але з дещо лекшим аскетичним режімом, напр. без тих неможливих постів, що роблять хлистівство занадто тяжким для маси. «Скакун– ство» таким чином являється слабшою формою «хлистівства», і «люде божі» так і дивляться здебільшого на «скакунів» як на «несовершенних» одновірців. З другого боку не лишилося без впливу на його поширеннє серед нашого селянства також і німецьке скакунство – що стало було ширитися між німецькими евангеликами в середині минулого столітя. Завдяки тому воно прибрало досить значні розміри між українською людністю на полудні – тільки що на зверх мало помітне, через велику потайність їх громад (так само як і «людей божих»), та зовнішнє удаваннє православности. Хоч скакуни ікон не шанують, але про око по хатах тримають. До церкви теж ходять, хоч і дають зрозуміти, що чинять се з примусу. Водного хрещення не узнають: по їх гадці дари св. Духа здобуваються побожним життєм, діти ж православних хоч і одержуть дари св. Духа,

¹ В «кораблі» не повинно бути подруж, не повинно родитись дітей. Народженнє дитини стягає ганьбу і виключеннє матери на якийсь час з громади. Найчастійше вагітність кінчиться пороненнєм, наслідком занадто сильного руху на «радіннях».

182

але затрачують через гріховне життє,– бо Дух не може пробувати в «храмі гріха». Супружества по можности уникають, а коли живуть з жінками, то без якого будь обряду. Мяса вживають мало, здебільше живляться стравою молошною та ростинною. Вважають, що через своє побожне життє стають «сосудами св. Духа», втілюють в собі Христа і под. Отся псальма дає короткий виклад їх віри:

Господь у небо одходив, Апостолам говорив:

Ви апостоли, пророки, Посмотрите по законам Та не кланяйтесь іконам, Деревяним образам Ні їх сліпим глазам,

Ні фіялам ні кадилам,

Ні їх кривим водилам (провідникам, духовним).

А у нас єсть Господь такой: В душу дЬйствує Дух Святой. Богу слава і держава Во віки віков. Амінь.

Такі от головнійші напрями, в котрих пішли релігійні шукання української народным маси наслідком незадоволення з офіціяльної церкви. В подробицях, очивидно, панувала, та мабуть і тепер панує, велика ріжнородність, про котру не можемо мати скільки небудь повного поняття. Та і взагалі про ідеольогію, інтелектуальний і моральний зміст сих шукань, наші відомости дуже загальні і мабуть часто недокладні, з тих причин, які я вже зазначив. З одного боку замкненість і виключність сих сект та більша чи менша, але завсіди неодмінна в деякій мірі таємничість, котрою вони обгортали своє реліг'ійне життє. З другої сторони – мале заінтересованнє ними української інтелігенції. А політичність і не-національність сект, заносні, російські форми їх культу знеохочували і тих дослідників та обсерваторів народ нього життя, які цінили в нім перед усім національний зміст, і тих, які вважали єдино важним в данім моменті розбудженнє соці ял ьної і політичної свідомости в масах. В тих формах, які прибрав в тих часах український релігійний рух, він здававсь мало цінним, або навіть просто шкідним і з одного і з другого погляду (своє підчеркованою аполітичністю і ненаціональністю).

183

Тому українська інтелігенція в переважній більшости не йшла далі протестів против інквізіціонних методів боротьби, против сього карання за приналежність чи переходи до сект, крівавих масових розправ та всяких негуманних заходів, як відбираннє дітей від сектантів, висилка і виключеннє з громад і под.

Була одначе хвиля більшого заінтересовання сим релігійним рухом; на початку 1890-х рр., головно під вражіння– ми блискучих успіхів баптизма, і представники ріжних громадських течій задумувались тоді над можливостями його використання – коли ще характер його не сформувавсь, а головно не усвідомивсь досить ясно. Пр. Драгоманов, як завзятий ворог клерикалізму, думав використати його, очивидно, для визволення народних мас зпід впливів духовенства і церкви, для спрямовання в бік більш ради– кально-соціяльних і політичних течій. Він думав, що з такою метою варто викликати подібний рух і в Галичині. В його паперах лишився такий начерк ісповідання віри для релігійної агітації в Галичині:

Руське брацтво.

1. Віримо в Бога, створителя світу і людей (зачеркнено: Котрий любить своє сотворіння і людей).

2. Признаємо посланців божих, котрі, як Ісус Христос, «навчали людей любити (зач.: всіх людей), одні одних, як самого себе (зач.: і жити як брати).

3. Шануємо всяку віру з усяким обрядом (зач.: церковним) , коли вони ведуть людей до любови, а не до противного.

4. Обіцяємо жити проміж себе як брати і сестри, і тим приміром, а також словом навертати людей усяких вір до нашого брацтва.

5. Три братчики, зібравшись до купи, можуть уложити собі громаду, котра має рішати про всякі свої справи і змовлятись у тих справах з другими громадами.

6. Всі громади братчиків з руською мовою (зач.: роблять) вмовляються про справи всего руського брацтва.

184

Походженнє сього начерку пояснює лист Драгоманова з 25.1 V.1891 —з приводу пересланого йому Павликом селянського листу з Коломийщини: «Чи не порадити їм справді формально закласти свого рода штунду. Хоч їх там 3—4, та і Ратушних та Рябошапок на Україні не було більше і працювати їм було важче через росс, закони. Нехай би хоч З—4 г'азди заявили урядови, що вони виходять з ун(іятсь– кої) церкви і закладають нову – «Руське Брацтво». А потім можна буде звести їх з англ., амер. і нім. баптистами і з укр. штундистами. Основи науки, або заповіди такого брац– тва треба викласти так, щоб вони цілком не виривали людей з готового г'рунту, і той же час не. спиняли поступу. На пробу посилаю 4 пункти,– котрі пошліть, куди слід з своїми радами. Про звязки з баптистами постараюсь я особисто літом у Лондоні, а ще й раніш через переписку».

Павлик у відповідь на се пояснив, що австрійські закони також мало толерантні для релігійних новотворень, і се, очивидно, прохолодило плян Драгоманова – так здогадується сам Павлик.

З тих, що інтересувались релігійним рухом зі становища національних інтересів у вузшім розумінню слова, знаю пок. Ол. Кониського, що старавсь прищіпити се заінтересоване також і тим молодшим людям, які гуртувались коло нього. Серед них було чимало молодих богословів з київської семінарії та духовної академії, котрим сей релігійний рух був і близше звісний і близше їх інтересував; між ними бував і згаданий вище Іван Трегубов, також, здається, вихованець київської духовної школи¹. Від сього гуртка виходили відомости про поступи релігійного руху, що місти-

¹ 3 українським рухом він був мало звязаний і потім, здається, зовсім відійшов від нього. Я потім стрів його імя як провідника петербурської громади «свобідних христіян». В «основах» своїх опублікованих 1908 р. ся громада своїми одновірцями проголосила м. ин. менонітів, квакерів (квейкрів), духоборів, мальованців, тол– стовців.

185

лись в закордонній українській пресі. Під його ж впливами занявсь історією штунди й Трохим Зіньківський і забрався, десь р. 1890, до студії, котру мали ми нагоду пізнати. Люта хороба і передчасна смерть перервала сю працю: одиноку більшу студію про сей релігійний рух, яка вийшла з українських кругів. По смерти Зіньківського, и доповнив і обробив до друку оден З того ж гуртка молодежи, з учеників, і свою працю закінчив таким відкликом до громадянства:

«Українська інтелігенція, що вважає себе за заступника народ нього, не може бути байдужою до такого видатного факту вкраїнської історії, як от штунда. Яким робом українська інтелігенція поставить себе до сього факту, такий і вплив на його характер буде, і на долю самої штунди се в такому напрямку впливатиме. Сумно було б дуже, коли б сей глибоко поступовий рух пішов і далі без упливу на його від свідомої української інтелігенції, як то досі було. Бо коли б се зробило ся, то осталась би тоді інтелігенція без г'рунту, без підвалини: народ зовсім нехав би її, як чужу, бо не прийшла вона пособити йому в тяжкі часи, як він боровся за волю сумління».

Сей скромний поклик лишився навіть мало знаним українському громадянству, бо вийшов за кордоном, в книзі не пропущеній до Росії і тому мало поширеній на Україні – так само, як і инші статі призначені на те, щоб заінтересувати українське громадянство в релігійнім руху, вияснити його серіозний характер і позитивні сторони.

Коли деяку моральну чи матеріяльну підтримку знаходив він з боку суголосних інтеліґ'ентських гуртів російських, то інтелігенція українська і далі стримувалась від якої будь участи в нім – аж до остан них років.

ПОЯСНЕННЯ

деяких згадок та наукових термінів для читачів не обізнаних з історією і письменством.

Стор. 4. рядок 9. Індо-европейською родиною звуться народи, що заселяють Европу і передню Азію до Індії (Гіндустану) а говорять подібними, спорідненими мовами спільного походження. Родина ся поділяється на такі головні Групи: Група західня: старини Греки, Римляне, Кельти, нинішні народи німецькі (або Германські), романські – Французи, Італійці, Іспанці, анГльо-саксонські – Англійці й Американці й ин.; Група північно-східня: Словяне і Литовці; Група полуднево-східня (або арійська): народи індійські (Гінду) і перські (або іранські).

р. 22. Фізичне змішаннє виявляється в неоднаковім колірі волосся і очей, в барві тіла – темній або ясній, в ріж– нім зрості, формі голови і под.

р. 28. Семітські народи – нинішні Євреї (Жиди), Сирійці, Араби, старинні Вавилоняне, Асирійці, Халдеї, Фіні– кіяне. Головним огнищем старої семітської культури була Месопотамія (долина рік Тигра і Євфрата).

Стор. 5. р. 5. МітольоГією називаються оповідання про богів і героїв.

р. 25. Орієнтальний, східний – в приложению до європейських переказів так звуться головно їх арабські, перські й індійські джерела.

р. 29. МітольоГічне толкование у нас – з старих, колишних спільних індо-европейських вірувань.

Стор. 9. р. 33. Гелєнізованою, гелєністичною зветься культура, що перейнялася впливами грецькими, а романізованими, або романськими ті народи, що перейняли культуру римську.

Стор. 10. р. 17. Дуалістична доктріна (наука віри) – така що приймає світове життє як боротьбу двох одвічних і рівних сил: доброї і злої, або ясної і темної.

р. 24. Аріянство, або унітаризм – христіянська секта,

187

що невважає Сина і Духа Святого одвічними і рівними Отцеви.

р. 24. Іслям – магометанська реліг'ія, каліфат – держава.

Стор. 13. р. 11. Візантійська ортодоксія – церковна наука Візантш', ухвалена урядом.

Стор. 14. р. 21. Німфи – божеські істоти у Греків, що по їх гадці жили в лісах, горах, ріках – як наші русалки.

Стор. 16. р. 31. Олімп – гора в Греції, що представлялася місцем прибутку богів; тим словом означається також вся громада богів, або реліґ'ійна система.

Стор. 17. р. 15. Пенеальог'ії богів представляли їх спорідненими між собою як батьків і дітей, братів, чоловіків і жінок.

Стор. 20. р. 11. Брумалії – зимові свята (брума – зима), що ними починалось святкуваннє нового року.

Стор. 27. р. 12. «Культ негативний» – в культі, або релігійнім обряді, дослідники реліґЧй розріжняють сторону позитивну: відбувай нє певних відправ і служб, і негативну – стримуваннє від таких учинків, які можуть образити божу силу і накликати нещастє.

р. 27. «Рід і Рожаниці» – покровителі роду і родини в старих віруваннях.

Стор. 28. р. 17. Термінольог'ія – назви прийняті для означення певних річей; промотори – ті що відправляють відправу; мініятюра – зменшений образ.

Стор. 29. р. 35. Імперативна мораль – рішучі накази і заборони певних учинків.

Стор. ЗО. р. 15. Ортодоксія – правовірність, віруваннє згідно з церковними наказами.

р. 28. Лєг'енда про посольства, заведена до літописи повісти, оповідає, що ріжні церкви і релігії присилали до Володимира своїх послів, вихвалюючи свою віру, та заохочуючи до неї Володимира; подробиці її в кождім разі вимислені.

Стор. 32. р. 11. Емуляція церкви східньої; від другої

188

половини IX в. церква грецька і церква латинська одна перед другою стараються притягнути під свою власть словянські й ріжні инші народи, а стороні противній закидають неправовірність.

Стор. 35. р. 27. Анахтема або анатема – церковна клятва, проклін, відлученнє від церкви.

Стор. 36. р. 20. Реліґ'ійна полеміка: писання против инших реліг'ій, що доводять їх помилки; реліґ'ійна або конфесійна виключність – ворогуваннє до всіх инших вір.

Стор. 37. р. 15. Патерик («отечник») – збірник оповідань про святих.

р. 24. Риґ'орізм – пильна увага для вимог і критиків, індіферентизм – навпаки: байдужість.

Стор. 38. р. ЗО. Епігони – потомки, слабші продовжу– вателі.

Стор. 39. р. 11. Боротьба за ікони – боротьба против надмірного поважання святих образів, що ширилась особливо монахами; протягом більш як століття, в VIII і IX в. ся боротьба «іконопоклонників» і «іконоборців» незвичайно хвилювала грецький світ і виявлялася нераз в дуже різких формах; взяли в ній перевагу монахи.

р. 15. Аскетизм і соціальність: аскетизм радив тікати від людей, від родини і громади, щоб не підпадати її спокусам, та дбати виключно про свою душу; в тім він був противний солідарности і соціяльности: піклуванню про добро загалу, про поліпшеннє життя взагалі.

р. 29. Оазами звуться живі й родючі кутики в пустині,– такими оазами спасеного життя серед грішного світу в очах аскетів тих часів були тільки монастирі.

Стор. 40. р. 20. Конюнктура, инакше – ситуація, збіг обставин.

р. ЗО. Адепти – прихильники.

Стор. 41. р. 17. Канонічний – ухвалений церквою.

Стор. 42. р. 3.. Білянс – підрахунок.

р. 17—18. Універсальність людства – так як говориться, що всі люде собі браття.

189

р. 36. Конкубінат – пожитте на віру, без шлюбу.

Стор. 47. р. 23—24. Натуралістичні, космічні – природні, взяті з природи.

Стор. 48. р. 20. Канонічні писання – прийняті церквою, апокрифічні – нею відкинені як не правовірні, або фальшиві – невірно надписані іменем якогось святого автора, хоч по змісту не противні церковній вірі.

р. ЗО. «Рахманський Великдень», або «права середа», 25 день по Великодню, або по церковному «Преполовеніє»: середа між Великоднем і Зеленими святами, що святкується православною церквою.

Стор. -52. р. 22. Інвенція – винахід, вигадка.

Стор. 53. р. 13. Митрополити в XIV—XV-их роках частіш, вибирались в краю, на Україні і Білоруси, і тільки їздили потім до Царгороду – одержати посвященнє від патріарха цар город ського. Але часом патріархи, як то давніш бувало, і тепер присилали своїх кандидатів; таким був царгородський ігумен Ісидор, дуже освічений і талановитий Грек, котрого патріарх прислав 1437 р. на опорожнену митрополію руську в дуже відповідальний момент, коли треба було для ратування Візантії перевести унію Східньої, Грецької церкви з Західньою, Латинською, щоб одержати воєнну поміч від папи і католицьких володарів.

Стор. 55. р. 18. Афон або Атос, инакше «Свята Гора», монаша республіка на Архіпеляг'у – союз монастирів, що виключно займають сей малий, гірський півостров; він відог– рав велику ролю в релігійнім і культурнім життю Східньої Церкви, і української з-окрема, особливо у вказаних XIII– XIV в., як огнище нового аскетичного містицизму, що легковажив собі всяку практичну діяльність, навіть молитви і обряди, а головну вагу надавав безпосередньому єднанню з Богом через скуплен нє гадки.

Стор. 57. р. 15. Конвенціональний – умовний, умовлений, а не дійсний.

Стор. 58. р. 36. КосмоКоничні легенди – ті що обяс– нюють походженнє світу.

190

Стор. 60. р. //. Талісман – магічний, чудодійний засіб.

Стор. 62. р, 35—36. Генетичний ззязок – походженнє.

Стор. 63. р. 25. Патронат: польські королі і вел. князі литовські присвоїли собі призначеннє єпископів та ігуменів, мовляв як патрони – покровителі їх. На практиці се сходило на те, що ті, що хотіли дістатись на сі посади, купували їх собі. Таке купованнє звалось в церкві симонією і нібито рішучо заборонялось, хоч в дійсності сі заборони й не додержувалися.