Текст книги "Роман про Батьківщину"

Автор книги: Дзвінка Матіяш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 9 страниц)

снилась у такому синьому кольорі, ти була дуже весела, і сукня на тобі була синя, такий

глибокий синій, аж чорний, і так тобі пасував той колір, я від тебе очей не могла у тому сні

відірвати, і дивувалась, що ти така весела, я тебе такою веселою давно не бачила, ти так

дзвінко сміялась, що би це значило?»

Бог відчиняє мені двері, навіть коли я ще не встигну постукати. Він заводить мене до

кімнати, у якій, мабуть, приймає відвідувачів, зрештою, я не знаю, як воно насправді, бо коли

я сюди приходжу, до нас із Богом ніхто не заходить, не дзвонять його небесні телефони,

мабуть, він так розпоряджається і вділяє мені так багато свого божественного часу. Бог

щедрий. Іще він всюдисущий, але я не знаю, як це йому вдається – і розмовляти зі мною, і

бути ще десь. Тому я намагаюся про це не думати. Бог сідає за письмовий стіл із

неймовірною кількістю шухлядок. На столі лежать стоси паперів – мабуть, це те, що не

повміщалось у шухлядки. У цій кімнаті глиняна долівка, мені думається, що це та глина, з

якої Бог ліпить людей, але я не наважуюсь у нього про це запитати. А він сам нічого не каже.

Тому я ходжу дуже обережно, раптом я товчусь по чиємусь майбутньому обличчі? Я сідаю

на стілець і запитую: а що ти робив, Боже, перш ніж я прийшла? Бог каже: я читав вірш дуже

гарного поета Марка Шаґала, тобто перечитував, бо я його давно знаю, але ж ти знаєш, як

часом хочеться перечитати вірші – ті, які давно знаєш і особливо любиш. Я здивовано кажу:

Боже, але ж Шаґал не був поетом, він був художником. Бог також дивується і говорить: ну,

хіба ж ти не знаєш, що це одне й те саме? Він малював для мене картини, які мені

подобалося читати, це була для мене найцікавіша поезія, а одного разу він написав мені

вірша, у якому попросив мене будити його тоді, коли закінчуватиметься ніч й приходитиме

світанок, а ще обіцяв, що малюватиме для мене картини на землі й на небі, і виконав свою

обіцянку, і я також завжди виконував його прохання і щоранку його будив

я запитую Боже а він тепер також малює для тебе картини

так звичайно каже Бог тільки я поки що не зможу тобі їх показати та й це картини не для

мене це для людей картини

а що тут всі роблять те що вони робили раніше питаю я так сміється Бог всі роблять те що їм

подобалося робити і в них це виходить ще краще хоча тут навчаються робити те чого не

вміли робити раніше але чого дуже хотіли тут всі всього навчаються того чого не встигли

навчитись а те що вміли робити вдається їм досконало

досконало це як запитую я

досконало коли форма це те саме що зміст

я не знаю як це

потім дізнаєшся

а що робить мама питаю я вона вирощує квіти багато ходить гуляти часом співає в неї тепер

дуже довге густе волосся виросло як чорний шовк і ліпить глиняні горнятка й розмальовує їх

у неї є піч де вона їх випалює знаєш Боже я дуже за нею скучаю часом мені хочеться

поговорити з нею більше ніж з Тобою Ти Боже все дивно придумав Ти позбавляєш нас тих

кого ми любимо так невчасно

Бог журливо посміхається і каже ти знаєш я також дуже скучав за своїм сином тоді у саду

він плакав але я не міг йому допомогти часом треба щоб хтось ішов залишаючи тих хто його

любить але обіцяю тобі що ви садитимете квіти разом може я вам допомагатиму коли в мене

буде час

Ти знаєш Боже у мене руки такі як у неї знаю відповідає Бог тільки у неї не ламаються нігті

чому у тебе постійно поламані нігті не знаю кажу я мабуть це авітаміноз тобі треба їсти

багато яблук моркви й білого сиру тобі не вистачає кальцію знаю Боже кажу я мені завжди

не вистачає кальцію

а що зі світловолосим чоловіком який малює для Тебе пісні метеликів і соняшники?

він щасливий каже Бог бо соняшники які він садив у себе вдома тут проростають а пісні які

він співав мої улюблені я покликав його щоб зберегти його голос він поливає соняшники і

співає

я хотіла би співати разом із ним щоб він навчив мене тих пісень які Ти любиш

Ти обдарував його дивовижним голосом Господи це найкращий інструмент який Ти йому

дав

ви співатимете в моїх садах коли я прийду по тебе але ти співай уже тепер він

підспівуватиме тобі тільки тихо може ти його навіть не чутимеш ви так моло чуєте коли

ходите по землі все вам заважає усе вас відволікає

я дуже уважно слухатиму дуже багато слухатиму

Бог сміється і гладить мене по голові руки у нього м'які й тверді водночас теплі й холодні

вони пахнуть сушеним зіллям і морською водою і лавандою і ще чимось тільки я не знаю

цього запаху мабуть це запах неба

знаєш Боже мене дуже засмучує що в мене постійно випадає волосся це навіть нечесно що

воно випадає мені хотілося би щоб його було багато щоб воно було густе й довге і ніякі ліки

мені не допомагають а ти не сердься каже Бог не сердься і живи просто як живуть мої квіти я

їх доглядаю у них завжди є все що їм потрібно у тебе так само має бути тільки ти просто

кажи мені іноді про те що тобі насправді потрібно тільки кажи спокійно

у неї обгризені нігті аж до м'яса це тому що вона багато нервує і дратується у неї дуже

болять пальці тільки вона не може знайти пояснити чому в неї дуже тремтять руки вона

навіть не може втримати слухавку щоб зателефонувати куди треба

Господи я би хотіла писати книжки для Тебе можливо Ти їх читатимеш вранці удень

надвечір коли Тобі сподобається

і можливо цього буде достатньо я би дуже хотіла знати чи цього буде достатньо щоб більше

мені нічого не доводилося робити

бо можна людей рятувати книжками хоча такі книжки дуже рідко пишуться але це дуже

щедрий дар мені дивно що я навіть наважуюся про це думати але просто знаєш Господи

люди повинні рятувати одні одних можна це робити тим що ми говоримо тим що ми пишемо

навіть тим що ми думаємо хоча тільки від Тебе залежить чи щось із цього вийде

Наступного разу, коли підходжу до дверей, вони вже прочинені. Бог гукає до мене: заходь. Я

тихо переступаю поріг і бачу, що він пише, схилившися над столом. Мені стає цікаво, який у

Бога почерк, але не хочеться заглядати йому через плече, я тільки думаю, що, мабуть, літери

у нього не кучеряві й не дуже великі. Я запитую: Боже, ти дозволиш приводити із собою

собак у Твої сади і котів також? Тих, що бездомні, бо бездомним завжди найгірше. Бог киває

головою, відкладає ручку, повертається до мене і посміхається. Мені здається, що йому

шкода бездомних тварин, тільки він не може всіх їх прихистити, цю справу він доручає нам.

Я згадую одного професора мого університету в його однокімнатній квартирі жило багато

собак може семеро а може дев'ятеро вони жили в кухні у кімнаті у передпокої тому що їм

більше не було де жити вони жили у професора що займався філософією любові хоча любов

це не філософія любов це просто любов

коли надворі холодно не хочеться прокидатися виповзати з-під теплої ковдри хочеться

заснути надовго як засинають на зиму ведмеді смоктати папу і нічим не турбуватися просто

дивитися кольорові сни як кінофільми на кінофестивалі один за одним довго здається що їм

не буде кінця і чекати на весну

але вставати все одно треба холодно на руках і ногах гусяча шкіра тіло хоче щоб йому було

тепло воно скручується стискається воно хоче зменшитись я пробираюся навпомацки до

стільця на якому висить мій одяг я навіть боюся розплющити очі бо здається щойно

розплющу і в них натече холоду я одягаюся із заплющеними очима навпомацки пробираюсь

у ванну

гарячої води немає не було й не буде це аксіома коли прокидаєшся нічого не міняється все

так як і було вчора бо її немає відучора а може й від позавчора з цими днями ніколи нічого

не можна знати напевно все переплутується вмитися холодною а про серйозне купання

думатиму пізніше

визираю у вікно щоб подивитися на термометр що він там показує і щоб знати до чого

готуватися коли доведеться вийти надвір термометр показує плюс два це ще не так погано як

на пізню осінь але все одно значно менше ніж хотілося під моїм вікном двірник згрібає листя

скрізь величезні купи різнокольорового листя люди також мають одягатися в такі яскраві

кольори може тоді їм буде тепліше вони не втягуватимуть голову в плечі моєю вулицею

біжать безшиї жінки й чоловіки в чорних шкіряних куртках у темних плащах тільки в моїй

країні люди носять чорні шкіряні куртки по цьому їх можна впізнати

у мене холодні пальці я прикладаю їх тобі до чола щоб дізнатися чи в тебе є температура

напевно є і висока чому ти її не поміряєш ти зовсім не хочеш подбати про себе я зроблю тобі

чаю з цитриною і з медом тобі треба вигріватись і впріти губи у тебе засмажені губи у мене

печуть мені хочеться з тобою десь поїхати у гори чи на море зараз холодно їхати у гори чи на

море тоді ми можемо поїхати за місто до лісу по гриби якщо вони там ще залишились або

просто так розкласти вогнище і пекти в ньому мисливські ковбаски і картоплю запиваючи їх

густим червоним вином із пластикових скляночок мені часто сняться гриби і вогнище я дуже

хочу поїхати з тобою до лісу ми поїдемо правда тільки ходитимемо тримаючися за руки щоб

не загубитися бо якщо хтось із нас загубиться то інший також загубиться а ми не повинні

губитися ми повинні бути разом мені подобається тримати тебе за руку моя рука губиться у

твоїй руці твої руки тримають мене міцно я тебе дуже прошу поїдьмо до лісу я тільки мушу

тепло одягнутися бо надворі холодно я знаю що там тепер страшно холодно мені треба

знайти свою шапку і теплі колготи і вовняний светр той який колеться тоді мені не буде

холодно і ми зможемо дуже довго гуляти аж поки потомимось тільки ти триматимеш мене за

руку ми не можемо зараз нікуди піти бо ти хворий і в тебе гарячка у тебе висока температура

тобі треба її поміряти тільки я не можу знайти термометра де у тебе термометр і таблетки

щоб збити жар ти мені можеш сказати де у тебе зберігаються ліки може доведеться піти в

аптеку якщо в тебе тут нічого немає тільки не відпускай моєї руки мені дуже хочеться

смажених грибів ми збиратимемо гриби в кошик тільки не йди без мене бо я знаю ти можеш

піти сам а не треба щоб ти йшов сам ми повинні піти разом чому тут так пахне грибами може

ти приніс із собою гриби і не хочеш мені їх показати я дуже хочу подивитися на гриби і їх

понюхати навіть якщо вони пахнуть твоїми цигарками бо у тебе цигарки в усіх кишенях це

погано для грибів бо гриби мають пахнути грибами або рибами що живуть у морській

солоній воді нічим іншим вони пахнути не повинні

я нагадую собі великий клубок який котиться сам не знає куди з мене висмикуються нитки

тонші й товщі коли вони рвуться мені боляче часом хтось наступає на висмикнуту нитку

ногою це буває у переповнених вагонах метро на екскалаторах часом на вулицях мені й тоді

дуже боляче нитки брудняться перестають мені подобатись я думаю що треба себе випрати

добре вишурувати може навіть у пральній машинці бо що як інакше не вийде повідчищати

цих ниток а потім їх треба буде позаштовхувати назад це самотужки мабуть буде складно

зробити у майстерні повинні вміти краще це робити але я не хочу здавати себе в майстерню а

пообривати ці нитки не можу бо від цього боляче і клапті шкіри відриваються разом із

нитками а рани потім дуже довго заживають

не ходи до річки там глибока вода і крутий високий берег бетонний без перил і коли довго

дивитимешся вниз може статися так що річка захоче тебе забрати бо там на глибокому

річковому дні сплять мертві люди і кораблі там річка ховає свої скарби монети багато

жовтих і білих монет намист перстенів браслетів корків авторучок олівців гаманців заколок

стрічок годинників пляшок торбинок парасоль те що люди гублять нікуди не дівається річка

все зберігає вона неодмінно захоче щоб ти нікуди не йшов вона гойдається біля твоїх ніг

вона ніжиться вона вигинається вона солодким голосом шепоче у мене на дні завжди добре

немає ні палючої спеки ні дошкульних морозів є де жити пустує багато кают на моїх

кораблях у мене завжди багато гостей вони розповідають одні одним надобраніч усілякі

цікаві історії будеш їх слухати і також їм щось оповідатимеш бо ти багато знаєш ходи до

мене жити у мене водиця віконцем тече у мене не треба ні про що думати ні про що дбати

будеш гуляти скільки захочеш пересипатимеш жовтий пісок у моїх годинниках бавитимешся

з моїми русалками їхні обійми такі ніжні їхні голоси такі солодкі ти не слухай річки бо вона

підступна вона тебе заманить аж на саме дно звідки ти вже ніколи не повернешся додому і

даремно батьки виглядатимуть тебе і писатимуть смси і набиратимуть номер твого

мобільника який під водою задихнеться а може річка забере його собі і даремно мама

накриватиме на стіл як завжди для всіх хоча ти не прихопиш на обіди й вечері і тиждень і

другий вона ковтатиме сльози й проситиме першої зірки щоб ти коли-небудь таки

повернувся а ночами плакатиме в подушку так щоб не чув батько бо він не спить і журно

зітхає і щодня все частіше кудись дзвонить і питає чи ще не знайшли в міліції в моргах і в

міських лікарнях у витверезниках відповідають що вони нічого не знають і батьки все більше

журяться горбляться й сивіють тяжко зітхають а потім одного дня мати одягне плаща

пов'яже голову хусткою бо вже глибока осінь піде до річки і сумно скаже річко віддай мені

мого сина бо мені він більше ніж тобі потрібен річка засміється річка звеселиться річка

скаже грайливим голосом жінко яка ти нерозумна чому ти думаєш що у мене є твій син у

мене його немає шукай жінко свого сина деінде мати проситиме вмовлятиме благатиме

погрожуватиме врешті у неї не стане голосу побреде засмучена додому але прийде

наступного дня і знову проситиме вмовлятиме благатиме погрожуватиме але річка

невмолима річка байдужа річка сміється дзвінким сміхом і каже шукай жінко свого сина

деінде бо в мене його немає мати гірко гірко заплаче і льози капотять у річкову воду річка

морщиться річка дратується річці по подобається коли в неї плачуть бо сльози гіркі сльоза

потрапляє на руку синові він дивується і каже невже дощ доходить аж сюди він злизує

краплю і каже це не дощ це сльоза моєї матері вона плаче за мною на березі річки він

просить річко відпусти мене додому бо я не хочу щоб мати плакала за мною вона плаче й

сивіє мабуть вона вже виплакала всі очі відпусти мене річко я не хочу твоїх кораблів я не

хочу твоїх монет я не хочу слухати історій твоїх гостей бо вони нецікаві не хочу твоїх

русалок відпусти мене річко додому не пущу каже річка бо ти мені любий бо кучері твої такі

гарні і голос твій такий густий я ще не натішилась тобою не надивилася не напестилась і

другого дня синові на руку впаде материна сльоза одна а потім друга і він знову попросить

річко відпусти мене додому бо моя мати за мною плаче і знову річка скаже я тобою ще не

натішилася не налюбувалась не напестилась і так буде ще багато днів аж якось мати прийде

закутавшись у пухову хустку бо вже починається зима і плакатиме і сльози замерзатимуть

річка скаже добре я віддам тобі твого сина як віддаси мені свої руки тільки спочатку нехай

твої сльози роз'їдять їх до кості тоді я повірю що ти любиш свого сина мати каже добре я

зроблю як скажеш тільки віддай мені мого сина тепер щодня сива жінка приходить до річки

й плаче на морозі приходить багато днів мерзне на березі руки в неї роз'їдені тільки ще кості

не видно та одного дня нарешті вона побачить свою трохи жовтувату кістку і зрозуміє що

своє слово виконала покаже річці руки і скаже річко я виконала те що ти хотіла тепер віддай

мені мого сина річка скаже добре віддам бо він мені вже набрид він не сміється не жартує не

дивиться на мої скарби не насипає жовтого піску в мої годинники не бавить моїх гостей не

сміється до моїх русалок увесь змарнів схуд забирай його із собою тільки спершу я заберу

твої руки добре каже мама і витирає останню сльозу пальцями річка забирає в неї руки і

віддає їй сина мати кидається до нього цілує шепоче синочку ти повернувся мій любий я не

можу тебе обійняти син бачить що в матері немає рук питає мамо а де ж поділися твої руки

мати каже я віддала їх річці щоб вона відпустила тебе додому

я живу так ніби мене й немає насправді руки мої тоншають надходить пора коли людям

хочеться бути деревами жити як дерева неквапно і спокійно скидати листя на зиму і чекати

весни дівчинка Тоня з білявим волоссям також хотіла стати деревом і зацвітати на весну

рожевими квітами у дівчинки Тоні вже є сиве волосся тільки його ще майже не видно правда

коли придивитися зблизька видно сиві нитки це тому що бабине літо павуки приносять мені

своє павутиння каже дівчинка Тоня й тихо сміється знаєш іще каже привези мені наступного

разу якщо тобі не важко деревію кропиви якщо знайдеш кровоголовку бо у мене знову кров

не зупиняється нічим не можна її зупинити тут трав немає в аптеці а лікарі кажуть що мені

обов'язково треба а ще привези мені кокосових цукерок будь ласка коли ти приїдеш

наступного разу я думаю що швидко може у суботу ні я зможу раніше не піду в четвер на

пари на бежеде взагалі можна не ходити який ідіот вигадав цей предмет а на вишку я й так

ходжу занадто часто я приїду до тебе на велосипеді привезу тобі твої трави і цукерки

покатаю тебе тут же можна на подвір'ї дуже повільно ти би хотіла покататися на велосипеді

дуже хочу кататися на велосипеді з тобою обов'язково приїжджай тільки може не в четвер бо

тебе виженуть із університету я можу почекати я справді можу почекати до суботи чи до

неділі дівчинка Тоня махає рукою мені на прощання біляве волосся дівчинки Тоні розсипане

по білій подушці воно насправді не біле а жовте і павуки у ньому тчуть своє сиве павутиння

ми каталися з нею на велосипеді дуже повільно і дуже мало більше сиділи на лавці і

розмовляли ти би хотів стати деревом бо я би хотіла голос у неї тихий і світлий тіло в неї

тоненьке і світиться крізь неї можна дивитися її долоні тонуть у моїх вони прохолодні як

світло мені здається що вона тече через мої руки як світло як повітря мабуть вона зовсім

нічого не важить я ніколи не думав про те щоб бути деревом Тоня тихо сміється і проводить

рукою по моїй щоці пальці у неї прохолодні біжать мурашки по шкірі я застигаю очі дивно

щемлять я ніколи не плачу тобто я майже ніколи не плачу Тоня усміхається все буде добре я

обіцяю що приїжджатиму щодня заварюватиму їй трави я зовсім не хочу ходити на пари не

розумію навіщо вони мені потрібні функції логарифми похідні графіки знову функції

безконечні рівняння опір матеріалів я дивлюся на дошку списану кривими цифрами у неї

таке жовте волосся і така прозора шкіра яким би деревом ти хотіла бути я хочу бути акацією

може яблунею її квіти гарно пахнуть я приїжджав до неї часто дуже часто поки дівчинка

Тоня не стала деревом тепер воно зацвітає рожевими а може білими квітами я зовсім

перестаю ходити на пари ходжу містом іноді до самого ранку і придивляюся до дерев які їй

подобалися тільки не можу її впізнати

сумно коли Ти Господи не приходиш коли я вечеряю самотньо вечеряю салатом із кульбаби

ти дивуєшся Господи що я їм кульбабу? але тут немає чого дивуватися я не знаю чим

кульбаба відрізняється від зеленої цибулі

від листків салату

така сама трава

салат із кульбаби дуже смачний

ще можна їсти кропиву тільки її спершу треба ошпарити окропом тоді вона не пектиме

ще я заварила собі звіробою він гіркий сьогодні людям не вистачає гіркої їжі вони їдять

забагато солодкого це правда Господи людям не подобається те що смакує гірко

але це стосується не тільки їжі

різних гірких досвідів

різних печалей

Ти Господи створив так багато різних трав вивчати трави можна все життя

так багато зеленого кольору

вивчати трави якими Ти насадив свої сади

сьогодні я довідалась як виглядають незабудки

щоб не забувати про тих про кого слід пам'ятати пам'ять не пахне пам'ять болить

господи господи господи

ми такі самотні Господи тому що ми нікому не потрібні по-справжньому окрім Тебе навіть

самим собі тому що собі ми часто набридаємо а Тобі не можна набриднути бо Ти дуже

терплячий і це дуже дивно

Ти взагалі дуже дивний Господи

аніс я не зовсім знаю чи це запах анісу просто мені здається що він міг би бути анісовим я

навіть не впевнена що знаю що таке аніс може це рослина якась квітка чи кущ із колючками

або без це все просто через той зелений чай у пакетиках який я собі купила він має такий

дивний запах який нагадує мені ще інший запах можливо то були цукерки монпансьє хоча я

вже насправді не пам'ятаю чи то саме вони так пахнули різнокольорові камінчики що

злипалися в одну грудку може мій чай просто пахне цукерками монпансьє а на упаковці

нічого не написано тобто написано але так щоб збити з пантелику бо там вони пишуть що це

східний запах але ж східних запахів є дуже багато це може бути куркума але ж всі напевно

знають що це ніяка не куркума людей не так легко обдурити як здається може хтось так само

як я думатиме що це анісовий запах і не зможе вночі заснути думатиме про все що завгодно

може також про цукерки монпансьє спершу вони їли цукерки монпансьє що позлипалися і

стали як один багатокольоровий скляний камінь а потім цілувалися він тримав пакетик у

руках а вона застромлювала туди руку і відламувала шматок деколи цукерки так

відламувалися, що краї шматка були схожі на осколки різнокольорових пляшок руки у неї і в

нього були липкі нарешті вона сказала більше не хочу але він ще тримав пакетик перед нею

раптом вона передумає вона облизує пальці і сміється ти що? пальці солодкі і губи також

солодкі у тебе завтра я обов'язково подивлюся в інтернеті що таке аніс тому що деякі

питання не можна залишати нез'ясованими можна навіть написати в ту фірму і запитати

чому вони на упаковці свого товару подають неповну інформацію і що це може мати недобрі

наслідки адже бувають люди зі слабким серцем чи надто вразливі або ж неврівноважені із

людьми буває по-всякому вони хочуть щоб їм усе договорювали до кінця не приховували

деталей у тому що стосується складу продуктів щодо іншого можна казати їм неправду чи не

зовсім правду менше знаєш спокійніше живеш ось мені цей запах нагадує аніс комусь же він

може нагадати щось зовсім інше і невідомо як тоді все закінчиться

Сьогодні я багато ходила містом, сиділа в інтернет-кав'ярні й писала листи друзям. Коли

вийшла, подумала, що невдовзі зима, і буде холодно, і треба неодмінно купити собі

рукавички, і треба буде знову вчитися переживати зиму. Бо кожну зиму треба вчитися

переживати заново. Але я не купила собі рукавичок, навіть не тому, що не було рукавичок

семи кольорів веселки, бо можна було обійтися іншими кольорами, а тому що купила собі

чаю з ройбушем та імбиром. Мені подобається випробовувати смаки, випробовувати запахи,

попередній чай був із папаєю та гібіскусом. Я дивуюся людям, які вигадують смаки, запахи і

роблять зачіски. Усім людям, які роблять щось руками.

Імбир смакує дуже дивно – гостро, пекуче і незрозуміло. Елла Фіццжеральд співає мені

подобається як ти говориш мені подобається як ти думаєш мені подобається все що ти

робиш

я сміюся бо мені також усе подобається як ти дивишся як ти думаєш як ти дихаєш як ти

смієшся як ти плачеш як ти спиш як ти голишся як ти чистиш зуби як ти заплющуєш очі як

ти живеш любов моя

* * *

Дивлюся у вікно на жовто-зелене листя, подекуди воно коричневе, так, ніби припалене

праскою, а подекуди зовсім чорне, начебто ту праску хтось поставив на листок і відійшов на

декілька хвилин – подивитися, чи не збігло молоко, чи, може, телефон задзвонив алло

любове моя ти вільна я до тебе зайду за півгодини, а потім, коли про праску згадали й

прийняли її, листок був уже мертвий, усі його тканини почорніли хоча навіщо прасувати

листя цього зовсім не можу збагнути в листках мені найбільше подобаються прожилки вони

як лінії на долонях рук. Люблю, коли цих прожилок дуже багато. Кажуть, коли ліній на

долонях дуже багато, людина нещаслива або життя в неї дуже складне. Коли дивлюся на свої

долоні, порізані густою сіткою ліній, рисочок, довших і коротших, мені стає сумно, бо

долоні в мене ніби поколені лініями, я зовсім не хочу бути нещасливою і не хочу, щоб життя

у мене було дуже складне і прикре. Але, здається, все саме так і складається. Принаймні

іншим я ускладнюю життя, це очевидно. Своїм батькам якнайбільше. Усе почалося з того,

що в четвер я не пішла до школи, мало бути дві фізики і, здається, самостійна, і я не зробила

домашньої, а шкода було гаяти час на те, щоб спочатку ничкуватись десь у туалеті чи підвалі

й переписувати з кимось на пару довжелезні розв'язки всіх п'яти задач, а потім на уроці

вдавати, що я пишу, чекати, поки хтось передасть мені шпаргалку і, ні в що не врубавшись,

тупо скатати, головне з формулами, щоб у них не загубитись і не переплутати порядку, для

мене вони всі мають однаковий вигляд і зміст також, двоповерхові й довгі, бувають

одноповерхові, зрештою, яка різниця, свої три бали я отримаю, я на це сподіваюся

принаймні, але з цим я завжди встигну, самостійна не контрольна, її не треба переписувати,

ось саме тому я вирішила, що до школи не піду, бо дві фізики підряд для мене забагато,

навіть якщо на другій буде нова тема можна буде нічого не робити не слухати читати під

партою ісікаву такубоку розпрощався і в темряві нічного вагона біля вікна качаю по столі

зелені яблука або крадькома дивитись у вікно як птахи падають на гілки дерев і

приклеюються до них чорними лапами і стають також трохи як листя а можна пограти у

морський бій із Олегом чи в щось інше лузати насіння писати одне одному записки і

малювати смішні картинки котів наприклад мені дуже подобаються коти шкода що у мене

вдома немає ніякої тварини бо в мами алергія на шерсть на пір'я і на все решту. Бо я хотіла

би завести собі якщо не кота, то хоча би папугу, ми би з ним розмовляли. Але до школи я все

одно не пішла. Ну, й саме того дня я розмалювала собі у кімнаті стіни, спершу знявши

примітивний настінний календар, який дуже подобався моїм батькам, вони чомусь думали,

що його наявність на стіні сприятиме моїй організованості, нагадуватиме про те, що чорні

дні календаря – це тоді, коли треба ходити до школи, робити уроки, займатися різними

корисними справами, які сприятимуть моєму розвиткові і так далі, ну, а червоний день для

дозвілля та відпочинку всього один, але, здається, мої добрі батьки всерйоз помилялися,

календар мені не допоміг, ну і ясно, що я зняла також і картину з ромашками й заховала її за

шафою, не те, щоб я мала щось проти ромашок, вони мені подобаються, просто там ромашки

дуже мертво виглядають, і те, що вони у вазі з водою, їх не рятує, ось постоять вони там

тиждень чи, може, й більше, ромашки довго витримують, але все одно зів'януть і їх треба

буде викинути, взамін я намалювала собі на стіні одну ромашку, правда, жовту, бо білої

ромашки на білій стіні не було би видно, мені дуже не подобається, що у мене в кімнаті білі

стіни, мені дуже давно це перестало подобатись, але сьогодні я зрозуміла нарешті, що із цією

блідістю треба щось робити, і тому намалювала ромашку, і мені треба було, щоб цю

ромашку було видно, замість листя в неї були равлики, тобто на листі були такі великі зелені

равлики, що самого листя вже не можна було побачити, тому так і вийшло, що листя

ромашки – це равлики, кожен листок це равлик можна було би закинути мені що равлики на

кожному листку це занадто але я просто пам'ятаю як моя приятелька одного разу казала мені

що вони з Костею гуляли вночі в парку і бачили на доріжці дуже багато равликів і

шкодували що мене з ними немає що мені ті равлики сподобалися б там було не менше ніж

десяток равликів так вона казала часом буває так що равлики гуляють разом великою

компанією вони зовсім не самітники тобто часткові самітники у них може теж бувають свята

ну там день народження чийсь у равликів же також повинні бути дні народження чи вони

живуть тільки один сезон? Здається, з уроків зоології я цього про равликів не довідалась, не

знаю, скільки вони живуть, а мені здається, що це дуже важливо, дізнаватися, хто скільки

живе і навіщо. Тільки цього нас у школі чомусь не вчать, і саме це мене дуже дивує і нервує.

Ромашка на стіні мені сподобалась, а потім я пішла мити голову, довго думала, який узяти

шампунь – чи той, який пахне дьогтем і нервує мою маму, я його отримала в подарунок від

Олега просто так, тобто без жодної нагоди на зразок дня народження, іменин, Нового Року

чи якогось загальнолюдського свята, чи скористатися шампунем виробника велла косметікс,

який мене нервує, не завжди, але саме сьогодні. Мами я не хочу нервувати, просто так

виходить, що нам не завжди подобаються одні й ті самі речі. А потім я снідала канапками з

пастою з білого сиру та оселедців у томатному соусі, я цю пасту сама собі готую, щоправда,

сьогодні вона чомусь мені не вдалась, була закисла, і відчуття голоду нікуди не зникло,

просто опустилося кудись до кишечника і там причаїлося, згорнулось у клубок кошеням.

Тому я подалася далі розмальовувати стіни різнокольоровими рибами й квітами. Так, ніби я

живу а акваріумі, у якому ще живуть, окрім мене, квіти й риби, і нам добре разом, такий собі

симбіоз, ніхто ні на кому не паразитує, ніхто нікого не утискає, не заважає, просто ми

дивимось одні на одних, часом говоримо, риби взагалі виявилися дуже балакучими, вони

підпливають до мене і штовхають мене під бік мокрими головами, мені з ними дуже

подобається. Не встигла я їх подомальовувати, а ми вже були добрими друзями, може, з

рибами завжди так. А потім так світило крізь вікно сонце, що я згадала, що в мене немає

свого сонця у кімнаті, й намалювала його собі на стелі, велике і яскраве. Риби дивляться на

сонце і посміхаються, їм подобається, коли сонячне проміння заплутується у них у хвостах.

Потім я думала про те, що коли мені все набридне, я, може, також захочу стати рибою,

семикольоровою і веселою. Мені не треба буде ходити до школи, відповідати на різні

запитання тоді, коли мені найменше хочеться говорити і вигадувати відповіді, розв'язувати

задачі з фізики, креслити в зошиті з геометрії рівнобедрені призми, вираховувати площу

зрізаних конусів і робити всяку таку іншу маячню невідомо навіщо. Бо ж риби не ходять до

школи, принаймні у нашій школі жодної риби я не бачила. Ні риби, ні птиці, ні звіра, тільки

скелет мавпи в кабінеті біології та гербарій. Але вони не вчаться, їх експонують, а це зовсім

не одне й те ж. Мені треба буде тільки вода, бо риби без води помирають, хоча воду

насправді можна уявити, якщо дуже захотіти, можна уявити, що навколо сама вода, а може, я

буду сухопутною чи небесною рибою, тоді мені вода навіть не буде потрібна. Я плаватиму

між хмарами, гулятиму вулицями, пересуватися буду на хвості, головне тільки, щоб мене не

з'їли, бо люди часто їдять риб, тут нічого не вдієш. Я не знаю, навіщо гаяти час на всяку таку