Текст книги "Роман про Батьківщину"

Автор книги: Дзвінка Матіяш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 9 страниц)

не знати нащо бо не було йому з того шлюбу радості мачуха недобра була тільки він запізно

схаменувся знову почав бублики пекти тільки вже медових не пік я часом кажу йому

напечіть тату медових бубликів а він каже я вже доню і забув як вони печуться та я знала що

він не забув тільки з туги за мамою не хотів тих бубликів пекти тепер як їхав то надовше

часом і по два тижні його вдома не бувало а як вертався то все неговіркий такий та понурий

хоча гостинці привозив і мені й мачусі так його на возі і смерть застала серед бубликів вже

як додому вертався так життя з нього повільно витікало і витекло було мені тоді років

дванадцять і стало мені зовсім журно з мачухою самій часом вибіжу з хати забіжу аж до

озера і плачу ридма а потім подумаю що може воно й добре бо тепер тато мамі бубликів

медових напече і заспокоюся

веселка семикольорова тільки я ніколи всіх кольорів не можу запам'ятати і чекаю щоб

веселка на небо вийшла після дощу і вибігаю з хати голову високо задираю щоб роздивитися

на кольори і мені здається що їх там набагато більше ніж сім загинаю пальці рахую кольори

пальців мені не вистачає веселка як полотно яке жінки ткали є такі спідниці дуже гарні

смужками різних кольорів і багато таких смужок і вони такі тоненькі я теж хотіла б собі таку

спідницю може коли постаршаю сама собі справлю веселка дугою вигинається як міст по

ньому із дня у ніч можна переходити а потім із ночі в день тільки не всі так можуть ходити

тільки ті хто дуже мало важить бо веселка тонюсінька і якщо проламається то людина випаде

з дня чи з ночі у чому вона була і пропаде безвісти тому перш ніж на веселку ступати треба

добре подумати чи вона твій тягар витримає а мало важать ті у кого немає зла за душею їх

ніякі тягарі не гнітять коли вони на веселку ступлять то як пір'я по ній котяться від краю до

краю ноги тільки трошки у веселку вгрузають і теж ніби міняться всіма барвами і по тому ще

сліди веселки залишаються на ногах поки не змиються тільки на нігтях ще довго тримаються

то золотом то зеленню то синім як кому випаде до райських дверей теж по веселці душі

переходять і та веселка уже не ламається як найміцніший міст стоїть ті люди що веселкою

ходили ті дуже щасливі вони веселку в собі носять я би теж хотіла колись перейти веселку

тільки не знаю чи тут мені вийде може вже аж по тій райській ітиму

вогонь у печі горить дивлюся на нього і очі відпочивають любила на вогонь дивитись як очі

у мене від шиття боліли то не було кращого ліку ніж при вогні посидіти вогонь мені їх

вигрівав так і на старості я собі очі любила вогнем прогріти тільки з плити газової не такий

вогонь як живий вогню я не боялась він мені рук не пік ніколи то я могла свічку долонею

погасити і слідів на шкірі не було знати і рука не боліла і жар могла з печі голими руками

вигрібати то все мачуха дивувалась що у мене такі руки і казала що як я дивлюсь то аж

очима пропікаю що очі у мене як вогонь може вони у мене такі і є бо я дуже багато на вогонь

дивилась

вода коли дуже холодна то аж зуби ломить жаби люблять чисту воду якщо у криниці жаба

живе то вода там чиста воду у відро набираю аж по вінця так щоб аж переливалася поки

донесу до хати порозхлюпую то всі ноги мокрі а я завжди босоніж ходила по воду аж до

глибокої осені поки сніг перший випаде підошви такі ставали чорні та зашкарублі як земля

але мені так було гарно і не холодно ніколи не мерзли у мене ноги

як чиста вода сниться то добре а брудна чи каламутна на хворобу чи на якийсь клопіт є вода

м'яка нею добре вмиватися шкіра буде гладенька як оксамит а від твердої води шкіра твердне

і лущиться як соди у тверду воду кинути вона м'якшою стане

мені з водою як із вогнем було добре любила я воду бо вона спокійна все мені дивно було

звідки той спокій береться як ходила прати до річки то все у неї випитую як їй виходить так

спокійно текти прошу щоб вона мене спокою навчила а вона мені каже що я й сама навчуся

як пісок порахую той що у неї на дні так вона собі з мене жартувала тепер вже як роки

стекли я навчилася того спокою хоч волосся мені сивіло від того що я бачила й чула і скільки

тих років було що я порахувала би пісок із дна річчиного до піщинки

водохреща припадають коли дуже сильні морози такі що аж дихати тяжко бо повітря

холодне я ним починаю задихатися хапаю його часто й мало а воно колюче а ще губи

замерзають і слова до них приклеюються так що й не повіддираєш і нічого сказати не можна

бо слова не хочуть виходити у великі морози люди мало говорять більше мовчать думають

теж мало бо думки від морозу тоншають їх і не видно бо на думання сила потрібна а вся вона

на те щоб зігрітись іде на водохреща батько привозить святої води з церкви і вона стоїть у

нас у великому відрі ми її потрохи п'ємо це така вода від якої всякі недуги минають її треба

щоб не тільки люди а й звірята пили тоді вони здоровішають нашому котові я теж даю

попити і сама п'ю на водохреща можна з усяким звіром і з усякою рослиною говорити бо це

такий день що все живе до людини говорить

волосся буває густе й рідке довге й коротке кучеряве й хвилясте дівчата щоб було кучеряве

накручують на ніч на палички пов'язують хусткою і так лягають спати і то дуже боляче зате

на ранок будуть гарні кучері якщо випадає волосся то недобре може бути від хвороби як

печінка хвора то волосся сиплеться ламається і на кінчиках січеться треба пити коси

кукурудзяні вони на печінку добрі а волосся буде так як кукурудзяне міцне та гарне може

волосся з журби сипатись тоді треба щоб журба перейшла бо журба сушить і в'ялить і лице

марніє волосся коли болить при коренях то від утоми тоді людина мусить відпочити у мене

ніколи волосся не боліло тільки тепер останні роки почало хоч я вже й нічого не роблю дуже

то воно мабуть за всі роки вирішило мені заболіти волосся мити треба кропивою щоб міцне

було ромашкою ясноволосим тоді воно позолотіє а чорнокосим відваром горіхового листя

тільки добре дивитись щоб на шкіру на перейшло бо буде темна ніби сонцем посмажена

любистком миється на любов любисток це трава для любові волосся у любистку вимите

любов'ю пахне на любов чекає як любистком волосся митимеш то зустрінеш того кого

полюбиш

волосся треба підрізати у повний місяць щоб краще росло щоб не сіклося під час циклу

жіночого не годиться бо жінка тоді слаба і волосся слабне і тяжче йому ростеться я сама собі

волосся стригла були у мене добрі ножиці я їх сама гострила об млиновий камінь

розпущеним волосся ніколи не носила все заплітала у косу і різні стрічки вплітала як синю

вплету то очі в мене теж сині робились як зелену то зелені як вода як червону то на щоках

рум'янець густий все я дивувалася з чого так воно буває

галочка це не пташка це моя донечка тільки вона зашвидко полетіла у вирій це десь тоді рік

минув після того як прийшла мені похоронка на Івана друга війна йшла тільки вже не та на

яку Івана забрано тільки я не одразу й зрозуміла читаю а літери мені перед очима пливуть

справа наліво і зліва направо а я все стою і хитаюсь так як літери й усе пливе переді мною і

сосен верхівки ніби при самій землі тремтять як від вітру тоді я зрозуміла що він не

повернеться бо війна його забрала бо війна все забирає не знаю хто ту війну придумав той

папір у мене з рук випав і вітер кудись його поніс і я не стала наздоганяти потім тільки

думала що може той папір мені наснився і все то неправда озираюся а галочка у дверях

стоїть а вона все вже розуміла і пильно пильно на мене дивиться і зморшка між бровами і

нічого не каже тільки потім коли я квасолю на борщ лущила і сльози у мене на стіл капали

кожна сльоза як дві квасолини прийшла вона вибралась мені на руки і теж почала квасолю

лущити а потім каже так тихенько мамо не треба плакати бо татові тепер добре він ходить із

ангелами по полі по якому питаю полі по широкому там де срібна трава росте яка срібна

трава та яку Бог посадив то тато сам гуляє то вже не треба плакати і я справді не плакала ми

з галочкою часто говорили про всяку всячину все вона хотіла знати де сонце на ніч дівається

чи є в нього хатка щоб поспати бо воно за день втомилося чи воно так і спить на небі чого

вода мокра чому дерева з коренем не можна вирвати а траву можна з чого бджоли мед

роблять коли зірки з неба падають то де вони діваються чи довго треба йти щоб дійти туди

де сонце заходить бо вона хоче до сонця в гості звідки кашель береться чого люди так як

пташки не літають а тільки ходять і бігають чого в мене волосся без кучерів а в неї з

кучерями чого люди умирають чого чоловіки на війну ходять а жінки ні бо я їй казала що

тато на війну пішов то вона все дивувалась і казала що чоловік і жінка все мають однаково

робити пташок дуже любила взимку завжди їх годувала пшоном пшеницею і хліб їм

кришила синички до неї прилітали сойки шпаки не боялись її близько підлітали може й до

рук ішли я не бачила бо як я виходила з хати вони лякались і тікали галочка все до них щось

щебече приговорює питаю що ти там доню їм розказуєш питаю каже що вони бачать бо ж

вони високо літають питаю чи їм не холодно взимку питаю де будуть гніздечка собі вити

коли будуть у них нові пташенята чи вони були там де війна і чи там страшно то я вже

більше нічого не питаю як я в місто збиралась то вона завжди просила щоб я їй бубликів

привезла і перш ніж бублика вкусити все дивилась крізь дірку казала що крізь бублики

найліпше їй дивитись а буває вже як споночіє сидимо перед хатою сосни гудуть вона стане

задере голову і дивиться в небо аж захитається і все просила щоб я їй про зірки розповідала

чого які зірки так називаються і від чого так сталося їй дуже великий віз подобався і все

казала що буде на ньому їздити бо він гарний і квітами розмальований тільки квітів звідси не

видно питаю коли ж ти будеш на ньому їздити каже як мені дуже схочеться я їй гойдалку

зробила у нас на груші то вона все гойдається волосся розвівається на вітрі в неї було

волосся густе й кучеряве таке як в Івана тільки в Івана як смола чорне а в неї русе як у мене а

очі не знати чиї як густий гречаний мед і все пісні співає не знати звідки вона тих пісень

понавчалась бо я ніяких пісень співати не вмію і ніколи не співала питаю доню звідки ти ті

пісні знаєш де ти їх чула каже ніде я їх так знаю вона і не довго хворіла згасла за три дні у

вівторок все ходила якась така принишкла не співала не бігала бо то вона буває все навколо

хати носиться і вечеряти не хотіла питаю чого ти доню нічого не їси бо я тоді капусняк

зварила каже чогось у мене мамо голівка болить а в середу зранку вже злягла і не знати що

робити лікаря не можна було знайти бо в такий час не було лікарів питаю що болить нічого

не болить тільки встати сил немає може ти хочеш їсти доню нічого не хочу а очі такі глибокі

зробились як два колодязі і аж потемніли в обід тільки сказала що хоче кислого молока і

добре що я звечора молоко поставила і скибку хліба в глечик поклала то воно якраз і

прокисло принесла їй кухлик а вона кухлика в руках втримати не може то я її поїла тим

молоком тільки півкухлика випила більше не змогла потім заснула увечері прокинулась я їй

м'яти заварила то теж півкухлика випила і знову заснула а в четвер зранку я своєї галочки не

впізнала вся потемніла личко темне і під очима кола і руки потоншали і теж зробились аж

чорні і вже нічого не хотіла їсти тільки води просила ковток вип'є і більше не може я від неї

не відходила питаю може щось болить у тебе нічого не болить тільки говорити тяжко каже

увечері там поля дуже широкі які поля дитино питаю там де росте срібна трава там де тато

ходить там як у траву зайти то мене й видно не буде бо там трава дуже висока росте і потім

мабуть гарячка у неї була бо питала чого кімната так хитається і темні кола по стелі звідки

взялися я при ній всю ніч сиділа слухала як вона дихає тяжко так дихала десь під ранок я

задрімала а коли прокинулась то знала що галочка вже ходить по тих полях де срібна трава

росте так вона полетіла що я і не побачила коли бо я би просила мене із собою взяти вона

мені й не снилася ніколи а я так хотіла хоч раз її усні побачити подивитися бо я на неї не

надивилась тепер я вже й не знаю де її могилка бо як робили новий цвинтар то дерева

порубали щоб більше місця було і ту сосонку зрубали під якою галочка лежала і той хрестик

дерев'яний що я поставила мабуть зогнив і слідів мені ніяких залишилось я тепер усе пташок

годую насипаю їм зерна і бублики їм кришу так як галочка кришила вони дзьобають собі а я

журюся питають мене чого журишся кажу за галочкою тужно мені, бо вже скільки років

минуло я вже скучила за моєю донечкою хотіла би до неї піти тільки до неї ні дійти ні

доїхати ні долетіти

голка у мене в руках мерехтить вона мені ніби до пальців приросла шити я сама від себе

навчилась не знаю звідки воно прийшло мама моя дуже добре шила тільки ж вона мене

нічого не вчила може воно само передалось я ще й голки в руках не тримала а вже знала що

вмію шити і як треба то пошию що захочу так я собі пошила спідницю ще як у школу ходила

другу зиму бо стара порвалась а мачуха нової мені не хотіла купити а в школу мені соромно

було в порваній ходити то думаю пошию собі спідницю як задумала то й пошила так мені

легко пішло і вишила собі поділ білими квітами то гарно було сама спідниця чорна а квіти

білі мачуха подивувалась питає це звідки в тебе така спідниця кажу пошила то вона

здивувалась як пошила ти шити не вмієш умію говорю і так почала я шити а вже потім і

люди до мене приходили знали що ніхто так як я не пошиє а я мірок не знімала навіть тільки

гляну на людину то вже знаю як шити щоб прийшлося впору і знала який кому фасон і який

колір буде краще і як сумна дуже жінка до мене прийде то я їй веселих квіток на спідниці

вишию то вона й повеселіє дивується потім у твоїй спідниці мені так добре ходиться що й не

хочеться скидати любили люди мій одяг носити казали це тобі сирітко такий дар від Бога

руки золоті і я раділа тільки дивно мені було дуже як це сталося що мої руки шити навчились

так ми й з Іваном зустрілися через шитво бо він прийшов до мене по спідницю материну ще

в лісі заблукав а дощ пішов то він перемок весь поки нарешті знайшов нашу хату то я його

нагодувала липового цвіту запарила щоб прогрівся всередині то він усе дивувався як то я

такі вишивки придумую а я їх у снах бачу і квіти і звірята мені сняться пташки різнопері то я

все зі снів вишиваю кажу то він мені пообіцяв з києва ниток привезти то я й зраділа привозь

кажу то він за тиждень вдруге прийшов привіз мені ниток і пряника великого як сонце

солодкий такий то я сміялась казала що і пряника цього десь вишию комусь на одежині щоб

йому солодко жилося ми з ним потім на танці часто ходили то я боса ходила і всі дивувались

що я боса тацюю а мені танцювати було легко так як шити ноги у мене землі не торкалися

все мені думалось що коли танцюю то по долівці квіти вишиваю то я так легко танцювала

щоб своїх квітів не поламати

голос у Івана був густий і лагідний мені все хотілось його слухати покладу голову йому на

плече і слухаю що він говорить часом не самі слова а голос слухаю бо все з голосу чути того

що слова не доказують або не можуть розповісти я все скучала за його голосом а у мене

голос тихий Іван сміявся що як я говорю то треба дуже вуха наставляти бо мене не чути то не

дивно бо я все життя в лісі жила від людей далеко і більше говорила із соснами з яблунькою

своєю з камінням із пташками аніж з людьми ліс я краще за людей знала з людьми тяжче ніж

із деревом ужитись а з тими що душею кривлять і правди не кажуть то найбільше тих що

скривдити хочуть тих треба остерігатись тому я тихо говорила бо із сосною чи з іншим

деревом як говориш то не треба голосно тільки думати почнеш то вона уже й чує Іван усе

дивувався чи мені самій у лісі не сумно я сміялась бо ж я у лісі не сама а як захочеш із

кожною травою поговорити то й дня мало буде і в лісі я завжди знала як із ким заговорити а

з людьми часом ніяк було розмови зав'язати бо люди все хочуть для себе щоб їм тільки було

добре а деревам нічого не треба у них і так все є тому мені в лісі було ліпше Іван теж звик

погодився щоб ми в лісі жили бо стало йому тут добре а мої сосни його теж полюбили казали

що в нього серце чисте нічим не поточене ні заздрістю ні ненавистю ні неправдою він теж

швидко навчився з ними говорити бо часом хтось прийде з міста чи з хутора і нічого не чує

що йому дерево каже не може розібрати бо серце в нього закрите у лісі треба щоб серце

відкрите було інакше тут жити не вийде

горище у нас тепле сюди ніякі вітри не завівають я тут цілими днями пересиджую до

морозів тут мої яблука й груші сушаться ті що на узвар та різні трави деревій звіробій

ромашка чорниця а ще гриби бо гриби я теж люблю на зиму сушити тут запахи так

попереплітались що й не кожен відрізнить де який але я кожен запах окремо чую вони

сотаються у повітрі я їх на пальці собі змотую щоб краще чути трави своїм запахом

розказують що вони уміють і як собі з ними раду давати я все запам'ятовую шию собі

спідницю щоб у гарному ходити бо був у мене шмат матерії чорний я у скрині знайшла тій

що по мамі і по ньому дрібні червоні квіточки розкидані а я ще золотого листя понашиваю із

тих ниток що із запахів насотались вишиваю і яблука жую ті що уже підсушені ноги босі всі

в порохняві бо на горищі всі порохи збираються і мені здається що я все знаю і уже все вмію

і мені боятися нічого що все на добре буде виходити і мої страхи відступають а ще на горищі

я книжки читаю бо мачуха не любить щоб я читала каже тобі воно ні до чого ліпше би хату

попідмітала бо павуки в усіх кутках порозводилися мені то байдуже бо павуків я теж гноблю

вони свої павутини тчуть як сніжинки я питаю у них як вони так навчилися кажу мене теж

навчіть так ткати вони сміються кажуть що мені не знадобиться так ми собі перемовляємося

то я їхні павутини не дуже змітаю мені жаль що я до школи тільки дві зими ходила а довше

мачуха мене не пускала казала тобі воно ні до чого то вона гнівалась що я читаю спершу я

ходила не спитавши то вона чоботи мої сховала і вже як сніг та мороз то тяжко йти бо можна

ноги відморозити а до школи мені годину треба було йти то ще до снігу босоніж я бігала всі

в школі дивувались а далі вже ні читати мені дуже подобалось то я все у дівчат книжок

позичаю і ховаюся щоб мачуха не побачила і так мені жаль що не вчилась я довше а то буває

сиджу на горищі і плачу як мені все надокучить і як журба до серця приступить і сльози такі

гіркі бувають із тієї журби розкочуються по цілому горищі як світлячки кажуть ангели

збирають сльози сиріт удовиць та убогих у кошики та беруть на небо поливають ними

небесні виноградники щоб лоза краще росла та ґрона повніше напиналися то можна буде

потім прийти до свого винограду подивитися як він виріс то я коли вже наплачуся мені й не

шкода нехай із моїх сліз виноград росте

губи закушую щоб не закричати за тобою очі заплющую міцно а сльози все одно через

повіки протікають так мені болить що голосу твого ніколи більше не почую на порозі ти не

станеш любов моя ти чуєш як я плачу за тобою

дзеркало у нас в хаті є тільки одне те що мачуха із собою привезла то вона його десь ховає і

тільки як зачісується виставляє на столі воно маленьке у ньому тільки лице й видно а те

велике що від мами було розбилось може його мачуха зумисне розбила бо їй здавалося що

воно її негарною показує хоча то неправда бо всяке дзеркало показує те що є а мамине

дзеркало було таке що я там себе на повен зріст бачила з голови до п'ят бувало стану й

придивляюсь до себе а мачуха з-за спини в'їдливо каже от уже красуня на себе видивляється

було б на що дивитись одна шкура та кості куди тобі там у красуні пнутись а я не того

дивилась зовсім бо я й не знаю гарна я чи не гарна я тільки хотіла знати чи схожа я на маму

хоч трохи чи ні бо мені все так хотілося на маму бути схожою тільки теж не могла добрати

чи схожа чи ні а мачуха все казала що я негарна то я й собі почала так думати Іван завжди

мені казав що я дуже гарна як тиха вода а я досі не знаю тільки думаю що очі в мене справді

гарні й такі як вода глибокі вони так як вода колір міняють то сірі то сині то зелені Іван казав

що у моїх очах можна загубитись як у моєму лісі бо він поки лісу не знав то часто блукав ще

він мене боса красуня називав це того що я боса любила ходити так я звикла бо все в лісі з

дитинства боса ходила перше того що черевиків не було а потім подобалося мені босою

ногою землю чути чи вона м'яка чи тепла чи зашкарубла бо дощу давно не було то вона

тріщинами розкривається і води просить і мох подобалося ногою чути густий і холодний мої

ноги знали ліс ще краще ніж очі

дім має свій запах так само як усе на світі має свій запах кожна річ має свій запах ложка

пахне інакше ніж миска вікна інакше ніж двері усе що стається пахне по-своєму радість

пахне інакше від смутку дім усі запахи збирає з роками бо все залишається те що у домі

діялось чим більше років хаті тим більше у ній запахів назбиралось але стара хата моє свій

один запах у якому всі решта зібрані такий що його з іншими не сплутати всі хто у домі жив

щось від себе залишають хто як жив той так і пахне може людини вже давно не бути а запах

від неї залишається як людина глибоко жила то й запах по ній глибокий такий як у трав

сушених ці запахи найдовше тримаються у нас удома пахне молоком трохи суницями трохи

сміхом моєї мами і трохи квашеною капустою але такою що вже перекисла цей запах моя

мачуха із собою принесла квашену капусту я люблю а запаху цього ні я всі вікна буває

повідчиняю щоб той запах кудись вийшов але він нікуди не дівається висить собі у повітрі та

й годі а по кутках під стелею його найбільше мачуха мало сміялась вона все сердита була то

й наш дім посмутнішав бо я сміятися спершу сміялась а потім уже стала боятись що мачуха

сваритиметься бо вона не любила як я сміюсь а вже як вона мене стала виганяти на мороз із

хати то мені було не до сміху а заступитись за мене нікому бо батька мого вже тоді не було і

вже тільки як ми з Іваном почали тут жити то у хаті сміху побільшало і запах квашеної

капусти десь дівся а замість нього пахло так як листя смородини пахне коли його у руках

потерти я казала Іванові що це він із собою цю смородину приніс Іван мені не вірив казав що

воно й було так а сміхом у нас удома справді дуже пахло бо ми з ним багато сміялися сміх

так дивно пахне що й не описати це якби змішати запах конвалій та запах пиріжків із маком

та родзинками та запах трави як вона після дощу пахне то може то було би щось на той запах

схоже часом ми їздили з Іваном на поділ гуляти спершу до микільської слобідки на трамваї

потім сідали на інший трамвай що вже прямо на поділ звідти їхав і ходили по церквах по

монастирях поки ноги нас носили і вже як находимось і зголодніємо то купували собі

пиріжків Іван із горохом а я з маком а як верталися додому все сміялись усю дорогу їдемо і

сміємось на весь трамвай і люди що там їдуть теж на нас дивляться і сміються а хтось

дивується з чого вони так регочуть а ми сміялись від щастя бо нам з Іваном дуже щасливо

було вдвох Іван весь час казав що нам усе пиріжки зі смішинками потрапляють а тієї ночі як

ми галочку зачинали то теж дуже багато сміялись і до і після а вдома у нас пахло медом і

горіхами потім Іван носив мене на руках навколо хати було би холодно бо серпневі ночі уже

холодні але руки у Івана такі гарячі і сам він аж пашів теплом я йому казала що у нього на

руках як біля печі лежати і ми все сміялись і сміялись а часом як було тепло ночували

надворі я стелила постіль нам під яблунею і ті ночі такі були безконечні я дивувалась що

небо гойдається над нами і зорі навколо нас розсипаються а зранку як попрокидаємось то у

мене волосся в росі і яблуневе листя у нього повпліталось Іван каже шкіра у тебе яблунева

ми в такі ранки яблуками снідали і сміялись так густо і все мені поки я галочку носила яблук

хотілося цілу зиму я їла яблука ніяк не могла наїстись а під кінець уже так було мені важко

ходити я під своєю яблунею сиділа на ослінчику головою зіпрусь на стовбур і чую як у мені

галочка ворушиться і я знала що у мене буде дівчинка кажу Іванові моя дочка яблунева

б'ється чого яблунева Іван питає бо я її все яблуками годую яблуня наша того року рано

зацвіла тоді як галочка народилась цілу ніч дощ ішов і над ранок усе пахло яблуневим цвітом

і дощем і я просила Івана всі вікна порозчиняти бо мені було душно і вже як галочка

народилась Іван узяв її на руки і дивується каже таки дівчинка нам народилась бо він усе

мені не вірив дивувався звідки я знала що буде дівчинка і я розсміялась і голосно й довго так

сміялась аж до краю лісу мій сміх долинав

дощ як пройде то мені все хотілося по калюжах потанцювати галочка дуже любила коли

йшов дощ бо ж вона в дощ народилась і вже як ходити стала то все вибігала надвір дощ

ловити і в неї було своє відерце у яке вона дощ збирала казала що то слізки з неба падають

тих хто за землею скучає то треба їх повизбирувати

живиця соснова найкраще пахне ні в якого дерева так не пахне сік як у сосни руки якщо

натерти живицею то запах дуже довго тримається і не повертається назад бо запах має

повернутись до дерева туди звідки його було взято сік у дерева так як кров у людей тільки

дерева віддають кров інакше ніж люди хоча деревам також боляче вони про це теж іноді

говорять хоча дерева більше мовчать і більше діляться тим що мають так сосні не шкода

живиці сосні і себе не шкода бо із сосни хати будуються і труни я коли по лісі ходжу все

задираю голову щоб побачити верхівки сосен а вони дуже далеко під самим небом я тоді

думаю що пташкам добре бо вони аж туди залітають і бачать що там робиться я би також

туди забралась жила би на дереві у гнізді якомусь як птах живилась би ягодами і грибами

сирих грибів мені часто дуже хочеться я ходжу по лісі і щипаю собі гриби бо я знаю які

можна їсти а які не можна а отруйний гриб є різний одного як з'їсти то будуть тяжкі болі

блювота й гарячка людина буде у корчах тяжко мучитись а є такі що найде сон тяжкий і

глибокий що з нього вже не прокидаються то таких грибів я не їм обминаю їх не знаю може є

якийсь звір що ці гриби йому не страшно їсти але я боюся а мачуха часто посилає мене по

гриби до лісу як літо то ще нічого бо влітку я можу під будь-яким деревом спати накриюсь

куфайкою бо в мене є куфайка та що мама носила до всякої роботи і мені не холодно якраз

добре але вже гірше тоді як листопад і дощ сіється такий колючий бо вже наче зі снігом тоді

мачуха мені голову змиє і дає кошика до рук і каже грибів принести на вечерю а це вже по

обіді я кажу дайте я посиджу перечекаю щоб волосся посохло а вона говорить нічого тобі не

станеться іди бо вже й так день до вечора хилиться я тоді одягаю мамину куфайку хочу

знайти хустку мамину а мачуха виставляє мене за двері я іду швидко бо якщо повільно йти

то буде дуже холодно але все одно волосся мені дуже мерзне бо ж не висохло і хустки я не

взяла а вода стікає з лоба на щоки а потім уже не стікає бо підмерзає на кінчиках то потім у

мене все волосся в бурульках а зверху наче інеєм припало і я все ходжу по лісі збираю гриби

складаю у кошик уже споночіло а мені байдуже бо я кожне дерево тут знаю і що під яким

деревом росте а якщо чогось не добачу то мені дерево саме скаже гриби то більше мовчать

бо їм мені до кошика не хочеться але я їм кажу що я би вас так не збирала то мачуха звеліла а

дерева все дивуються що у мене іній на голові і волосся бурульками взялося гукають мене

погрітися то я обійму якусь сосну міцно-міцно, скільки у мене є в руках сил обів'юся навколо

так щоб ногами землі не торкатись притулюся до стовбура голова мені поморочиться бо

сосна міцно пахне чую як соки під корою шумлять тепло там під корою і кора аж гаряча так

дерево мене гріє і я вже сама трохи ніби у сосну простою щоб тепла набратись а потім як уже

стаю на землю то й бурульки з волосся осиплються іній зійде і ногам не так холодно хоча

допоки дійду додому то знову промерзну а ще мачуха двері замкне зсередини на защіпку і не

пускає мене хоча й голосно стукаю кулаком щоб вона почула вона мабуть і чує тільки може

не хочеться їй до дверей іти мені відчиняти то я тоді сідаю на призьбу кошик біля себе

поставлю ноги підібгаю і спідницею накрию щоб тепліше було й обчищаю волосся бо знов

узялось бурульками при коренях чую як воно підмерзло дивно мені що воно тоді у мене не

повиламувалось разом із тими бурульками нічого йому не ставалось таке воно й було довге

та густе сиджу обламую бурульки і сльози в мене з очей котяться і теж підмерзають уже ніч

надворі небо таке глибоке й зоряне всі зорі повиходили то я дивлюсь на чумацький шлях і

думаю що добре по небу їздити я би теж десь далеко поїхала щоб у мене був свій дім теж у

лісі бо я без лісу не хотіла би жити щоб мене з хати ніхто на мороз не виганяв сосни шумлять

здалеку питають чи я добре дійшла додому я кажу що добре тільки що мачуха дверей не

відчиняє то я поки під хатою сиджу і сосни дивуються кажуть таке ти людське дитя

бідолашне приходь до нас завтра кажу їм що прийду що мені тепло я від тепла трохи

задрімаю і сни починають мені показуватись тільки я не встигаю їх роздивитися що там і до

чого бо мачуха відчиняє двері каже о а це ти чого тут сидиш, бо двері замкнені ось гриби що

ви казали назбирати я думала ти вже там у тому лісі й замерзла мачуха грибів на вечерю не

готує вона їх під хату викине як вже бувало я нап'юсь кислого молока з картоплею а як нема

картоплі то із самим хлібом і вже мені й добре я сита сиджу біля грубки і волосся висихає

тільки грибів мені шкода що їх мачуха повикидала завтра на ранок я їх познаходжу

повизбирую в пелену віднесу далі від хати бо тут їм не місце а там є стежки звірячі то може

їх якийсь звір поїсть птах подзьобає

земля дуже уважно нас слухає вона про все що з нами буває від наших ніг дізнається бо ноги

їй усе розказують вона тоді знає що й до чого якщо вухо до землі прикласти то теж усе

здалеку чути де що діється сьогодні я розбила старий мамин глечик мачусі він дуже

подобався казала що в ньому молоко найкраще кисне і вершків завжди в ньому на два пальці

а в іншій посудині і на півпальця не назбирається то вона мені все казала щоб я чого доброго

його не розбила я тільки взяла його до рук бо він мені здався глечиком у якому

семипелюсткова квітка живе і кожна пелюстка іншого кольору а серединка така жовтогаряча

як сонце і так усміхається до мене я й незчулась як мачушине дихання мені холодом війнуло

у спину руки в мене затремтіли і глечик брязнув об підлогу і сльози з очей у мене бризнули я