Текст книги "Роман про Батьківщину"

Автор книги: Дзвінка Матіяш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 9 страниц)

фігню, на яку ми його гаємо в школі, тому часом, коли це все мене зовсім замахує, я, замість

сидіти на уроках, дуже довго катаюсь у трамваях або просто тиняюся вулицями. А часом ми

з Олегом ідемо до лісу. Але не просто так, а дивитися на моє озеро. Уперше ми пішли туди

на початку минулого березня, уроки закінчилися рано, ми з Олегом були черговими, я

витирала дошку, малювала мокрою ганчіркою різні кумедні фізіономії, а він замітав і мив

підлогу, правда, потім я вирішила полляти квіти, щоб уже зовсім не бити байдиків і не

звалювати всі обов'язки на одну людину, навіть якщо це й хлопець, я задивилася на фіалкове

око фіалки, це так смішно звучить фіалкове око у фіалки, і, здається, зовсім забула, де я. «Ти

тут на зовсім хочеш залишитися? – іронічно запитує Олег. – Трудовий десант завершено».

«Ні, ходімо», – кажу я трохи ніби непритомно і сама собі дивуюся: ну, фіалкове око у

фіалки, ну, подумаєш, що тут такого. Ми з Олегом вийшли зі школи, в обличчя пійнуло

вологим весняним повітрям, я втягнула його в обидві ніздрі, зрозуміла, що це нарешті весна,

і засміялася голосно, дзвінко, закинувши голову, мені здавалося, що небо так близько, і

захотілося танцювати якийсь божевільно швидкий танець. Тільки надто слизько і скрізь

калюжі. Довго я не протанцювала би. «Весна пахне, – кажу я. – Треба йти до лісу. Там її

ще більше. У лісі все інакше». «Там мокро», – каже Олег. «То й що? А тут сухо? У мене

непромокальна мембрана на черевиках. Хочеш піти зі мною подивитися на моє озеро?» «У

тебе є озеро?» «У лісу є озеро, воно мені дуже подобається, тому я кажу, що воно моє. А

взагалі я думаю, що воно і нічиє, і кожного. Якщо воно тобі сподобається, може бути й

твоїм». Від мого будинку ліс через дві вулиці, до озера йти п'ятнадцять хвилин, ну, а від

школи півгодини. Ми долаємо цю віддаль мовчки, дорога в лісі протоптана, точніше

проїжджена, бо на озеро їздять машинами. Часом на дорозі калюжі широкі й глибокі, теж

трохи ніби озера, тому нам доводиться обходити їх по снігу, в Олега джинси мокрі від снігу,

у мене чомусь ні, мені від цього смішно, але я вирішую, що цього не коментуватиму, треба

бути чемною з гостями, які приходять до мого лісу. На озері крига ще зеленава, подекуди

жовтувата, видно, що вона м'яка і невдовзі буде сходити, відпустить озеро. Біля берега

ополонка така, як велике людське око. Тут видно, що вода живе, дихає, що тільки тут вона

може подихати. Я присідаю, щоб роздивитися слимака, який спить на дні, може, то й не

слимак, а щось, що мені здається схожим на слимака. Думаю, що на воду можна дивитися

дуже довго, безконечно. Олег також присідає, ми довго дивимося, як вода дихає. «Я теж

живу, як вода», – видихаю якось несподівано для самої себе. Олег коситься у мій бік, його

очі – знак запитання, вони вимагають пояснення, що ти говориш, дівчинко, як це ти живеш,

як вода, ну, та ясно, на скільки там відсотків людина складається із води? «Ну, я хотіла би

жити, як вода, так спокійно, знаєш, щоб не боятися і просто текти й дихати». Я не знаю, чи я

кажу те, здається, не зовсім те, тільки мені зараз дуже добре, біля цієї зелено-жовтої води, в

Олега очі такого самого кольору, тільки я не знаю, чи треба йому про це казати, вони у нього

просто дуже живі, і мені це подобається. Очі в нього дихають. Олег нічого не говорить,

дивиться на мене пильно, трохи насмішкувато й іронічно. «Важко жити, як вода», – каже

він, і я знаю, що він розуміє, що я маю на увазі, і що це не просто так, і що він трохи

тривожиться за мене, за те, що я так думаю. Ми водночас підводимося на рівні ноги, стало

зовсім сиро, вітер пробирає до кісток, ми повертаємося додому мовчки, Олег проводить мене

до дверей мого під'їзду. «Мені сподобалося твоє озеро», – каже він на прощання. «Воно

може бути й твоїм, якщо воно тобі подобається», – кажу я і голосно сміюся. Дівчинка, що

роздаровує озера. Дівчинка, що хоче бути річкою, озером, морем. Великою водою. Олег

також сміється і махає мені рукою на прощання. Наступного дня він приніс мені пляшку

мінеральної води, сказав, що думав, що мені сподобається трохи води у подарунок. Мені й

справді сподобалось. А до лісу ми після того справді ходили дуже часто. У гості до нашого

озера. І я думала про те, що в Олега очі такі, як вода в озері, тільки не казала йому цього.

Зрештою, ми й так говоримо про різні речі. Олег розповідає мені про свої кактуси, він дуже

любить кактуси, каже, що це рослина, яка вміє захищатися. У тебе багато кактусів? «П'ять,

бо на більше мене не вистачить. Я не зможу їх добре доглядати». Знаєш, а мені колись

хотілося мати цитринове дерево. І я все намагалася проростити цитринове зерня. Одного

разу щось проросло, і я так зраділа, а та рослина росла-росла і перетворилась із цитрини на

крученого панича. Зерня потрапило в землю і виросло, тільки не те зерня, яке я хотіла. Олег

сміється і каже, що треба було купити саджанець. Так, але саджанець не так цікаво. Олег

називає мене Ана, він каже, що йому так більше подобається, (ю йому взагалі подобаються

короткі імена.

Анастасіє! Розплющую очі, наді мною стоїть тато, я лежу на підлозі, я беззахисна риба, яку

рибалка щойно скинув із гачка і тепер думає, що з нею зробити, чи одразу стукнути по

голові, чи нехай поб'ється трохи на березі в конвульсіях і сама дійде до відповідної кондиції,

чи, може, вкинути її у відро з водою, занести додому і пустити у ванну, нехай там поживе,

діти потішаться, а вже завтра можна буде й засмажити, чи краще зварити юшку, немає

кращого за свіженьку рибну юшечку. Я хапаю ротом повітря, щось гупає у скронях, і світло

дуже ріже очі. Анастасіє, може, ти встанеш? Коли тато на мене дуже сердиться, він називає

мене Анастасія, коли ж усе добре, тоді я для нього – Настя, для мами – Настуся, Насточка,

дівчинка з великими печальними очима, плоть від плоті її, плід її утроби, кров від крові,

яблуко, що відірвалося від яблуні й котиться кудись далеко, єдиний нащадок пощадіть мене

навіть якщо й не знаю куди треба котитися навіть якщо у мене все погано з фізикою

алгеброю та геометрією я не хочу бути землеміром проти цього протестують тіло моє й душа

а ще не хочу бути бухгалтером ким вийде не знаю чому я так мало знаю про себе як би мені

дізнатися побільше зрозуміти як би мені знати за що триматися може за стіни своєї кімнати

тільки це вже не кімната це акваріум і в ньому плавають риби. Анастасіє, ти мене чуєш? Що

ти зробила зі стінами? Зі стінами все добре, вони стоять непорушно, як колись Берлінська

стіна. Це мої малюнки, кажу я, поволі намагаючися віднайти вертикаль для свого тіла,

опинитись у вертикальному положенні, стояти рівно перед батьком своїм, що породив мене,

перед деревом, від якого я відриваюся, відкочуюся, стояти рівно. Тобі хто дозволив

розмальовувати стіни? Я не питала дозволу, ніхто не дозволяв, бо й не дозволив би, я не

думала, що треба питати дозволу, дозвольте мені малювати на моїх стінах, я сама могла би

бути стіною, тоді мене теж можна було би розмалювати. Боді-арт, індіанець, що йде на війну,

бойове татуювання, не знаю, що там іще. Стіно моя і прибіжище моє, кого убоюся, окрім

своїх страхів? Я і так біла, як стіна, від страху, від численних страхів за те, що діється, за те, що може статися з усіма нами, бо з людьми стається багато страшного. Ти все це змиєш.

Зараз же. Ти була сьогодні в школі? Ні. Не була? Не буду змивати своїх малюнків. Будеш. То

ти була в школі? Ні, і взагалі туди більше не піду. Добре, ми ще про це поговоримо. Щоб

завтра вранці стіни були чисті. Мама скрушно хитає головою: ти би краще в кухні

поприбирала, помила плиту чи вечерю приготувала, все для тебе має хтось робити? Ти

взагалі щось їла сьогодні? Мої батьки за стіною переймаються мною: що діється з цією

дитиною? Чому наша дочка не така, як людські діти? Отроковице, що з тобою коїться?

Смоковнице, що не родиш добрих плодів, зерно, що впало на кам'янистий ґрунт, що ти

робиш між цими каменями? Багато покликаних, але мало вибраних. Ніхто нікуди мене не

кличе, а може, це я просто недочуваю, виберіть мене королевою лісу, подаруйте мені оленя й

бистрого коня, дайте мені золоту сурму, може бути хроматична сопілка, випущена на

деревообробному комбінаті номер два, і праску не забудьте вимикати, коли прасуєте мені

мізки, руки, ноги та інші частини тіла, не перепалюйте мене, хоча, здається, нагадувати вам

про це марна справа.

Я не помила стін принципово, не могла я вбити своїх риб і знищити свої квіти. Я так і

сказала про це вранці мамі з татом. Що я не хочу бути вбивцею. Вони переглянулися мовчки,

а потім тато сказав, щоб я негайно збиралася до школи.

У суботу ми з мамою пішли купувати їй нову куртку. Вона вважає, що в мене добрий смак, я

нічого про це не знаю, тільки бачу, у якому одязі вона виглядає, як молоде листя, а в якому,

як припалене гарячою праскою, що їй зовсім не личить. Краще ж виглядати, як молоде листя,

правда? Куртку ми купили, мама раділа, у неї розгладжувалися тоненькі зморшки і яснішала

шкіра. Удома я побачила, що сталося найстрашніше: тато знищив моїх риб і повиривав усі

квіти, а також вимкнув моє сонце, і воно перестало світити. Тату, а тих риб ти посмажив?

Яких риб? Тих, що жили у мене в кімнаті? Анастасіє, ти думаєш, що кажеш? Я думаю, що я

кажу те, що є. Навіщо ти вбив моїх риб? Анастасіє, здається, ми з тобою говорили про те, що

стіна повинна бути чиста. Я хочу, щоб у мене в кімнаті жили мої квіти й риби.

У неділю ввечері я знову розмалювала стіни, пообіцявши новим рибам і квітам, що

турбуватимуся про них і що ніхто не зможе зробити їм щось погане, проти їхньої волі і проти

моєї. Увольте мою волю, дайте мені жити, як у мене виходить, неквапно й нерозсудливо. Не

розсудком, а серцем. Не судіть і не будете судимі, хоча вас все одно судитимуть, очно й

заочно, але не бійтеся чужих судів, навіть якщо вони тягнуться за вами довго й уперто, як

жуйка, прилипла до підошви черевика. Найгірше, коли жуйка заплутається у волоссі. Тут

уже часом доводиться міняти зачіску чи повністю її позбуватися. А потім вийшло так, що в

понеділок я боялась іти до школи, бо не хотіла залишати риб самих, і у вівторок я не була

певна, що ніхто їх не скривдить, і в середу, але далі це вже просто не мало сенсу, просто я не

могла зібратися і піти до школи, тому що мені не хотілось, і я не знала, що там робитиму, і з

моїми рибами й квітами мені цікавіше та й із ними знову може щось статися мені доводиться

захищати їх я дивлюся рибам у вологі очі, й тоді мені спокійніше, і говорю з ними,

розповідаю їм про те, як мені жилося, доки ми познайомились, у мене великі й круглі очі,

часом мені здається, що мої очі – це також акваріуми чи, може, бездонні ставки, риби

можуть жити у моїх очах. Анастасіє візьми себе в руки я не можу узяти себе в руки бо я себе

не підніму Анастасіє що відбувається з нашою дитиною Анастасіє ти повинна закінчити

школу й отримати атестат мабуть треба йти до лікаря це може бути депресія може ти

посварилася з Олегом у нас у родині ніколи нічого такого ні з ким не було всі були

абсолютно нормальні за що це нам таке мама плаче Анастасіє що це за безглузда звичка

лежати на підлозі ти весь час так лежиш ні не весь час бо іноді я сиджу й читаю книжки або

слухаю музику або думаю про те що мені хотілося би побігти так як Форест Ґамп просто

одного дня побігти не зупиняючись і так декілька років різними країнами Европи наперекір

візовому режиму коли хочеш біжиш хочеш спиш хочеш обідаєш у дешевому придорожньому

барі овочевим супом і тушкованою капустою з чорносливом звідки він брав гроші я не знаю і

чи був у нього спальник щоб поспати якщо не вийде добігти до якогось місця де можна

знайти нічліг у фільмі цього всього чомусь немає я розумію що там ідеться про інше але все

одно мене дуже цікавлять такі практичні речі іще ж залишається фізіологія нікуди від неї не

подінешся ми це матерія хоч це сумно насправді зрештою про все це можна забути і зовсім

не перейматися такими дрібницями просто досить бігти біля океану після заходу сонця

багряне небо багряна тепла вода мокрий пісок не випускає ніг а ще я ходжу гуляти до лісу на

озеро коли батьки на роботі але не збираюсь їх про це інформувати мені подобається

дивитися на воду світ ловив мене але не спіймав Настусю моя донечко моя дорога дитино що

з тобою чому ти не можеш знайти собі місця коли ми вивчали в школі Сковороду мені

подобалося цей чувак здається шарив у тому про що казав шкода що я не зможу з ним

познайомитися сад божественних пісень це добре думаю що таке місце мені сподобалося б

треба робити те що підказує серце годі можна стати щасливими і гуляти по своїх садах

скільки захочеться здається я тоді навіть зрозуміла що таке сродна праця і мені дуже

захотілося почитати цього чувака більше можливо ще колись буде час цим зайнятися

почитати про божественні сади здається він також про це писав

а ще я хотіла би жити в морі так мені тепер підказує моє серце час від часу жити в морі там

нікого не можна знайти я буду маленькою непомітною мушлею такою як морська вода мене

не помітять нехай шукають мене на своїх підводних човнах катерах теплоходах авіаносцях

есмінцях усе одно не знайдуть добраніч любі друзі бо я на іншій хвилі ви надто багато від

мене хочете занадто багато ти погано почуваєшся? у тебе болить голова? я навіть не знаю що

у мене болить і чи це у мене болить голова я думаю що я не хочу мати тіла і голови також

вона тоді напевно не болітиме це не тіло це мушля у якій росте коштовна перлина перло

многоцінне і тисне на стінки але так мені набагато краще якщо це тільки перлина а ви не

наступайте на мене бо розчавите квіти мої руки мої руки квіти червона вода у моєму

акваріумі добре все що добре закінчується добре що все закінчується добре що ніщо не

триває вічно добре що коли хочеться заснути можна заснути але потім можна прокинутися

коли ми мертві прокидаємося ми починаємо жити

сьогодні п'ятниця батьки поїхали в гості до друзів за місто і повернуться аж у неділю ввечері

це велике свято для людей і домашніх тварин для квітів і риб мені дуже подобається бути

самій удома я дивлюся на дерева за вікном блукаю з кімнати до кухні і до ванної думаю що б

його поїсти слухаю марію калас думаю про те що всі талановиті жінки дуже нещасні а всі

талановиті чоловіки алкоголіки тобто всі талановиті люди насправді дуже нещасні але

суспільство чомусь оминає цей незаперечний факт тобто суспільство влаштоване так що

талановитим людям у ньому жити зовсім нестерпно їх там забивають повільно але впевнено

й послідовно вони нікому не потрібні з їхніми талантами школу саме для того й придумано

щоб позбавити людей їхніх талантів це я знаю напевно бо за десять років можна багато чого

забути можна все забути і перестати будь-чого хотіти залишаться тільки первинні інстинкти

основний із яких інстинкт самозбереження мої батьки так не думають тато каже анастасіє ти

маєш закінчити школу отримати атестат вступити в університет звісно ти можеш вступити

навіть на філологію хоча з літератури ситий не будеш треба здобувати фах а читати віршики

і малювати по стінах ти завжди зможеш для цього не треба ходити в університет хоча було

би добре якби ти вступила на англійську філологію вивчила англійську мову знайшла би

добру роботу я краще вступлю в циркове училище буду жонглером а ще я хотіла би

навчитися ходити на руках може зайнятись йогою панувати над своїм тілом себто краще

його знати чи може це одне й те саме ще я би хотіла поїхати в Грузію слухати як співають

ченці у монастирях правда мені довелось би перевдягнутися в чоловічий одяг бо жінок у

монастирі там не пускають англійську мову и й так вивчу якщо читатиму багато книжок

англійською мовою вчора я читала емілі дікінсон маленький камінець такий щасливий він

сам-один гуляє по дорозі йому не потрібна ніяка робота його не гризуть усілякі турботи це у

моєму вільному перекладі він поганий звісно але зміст такий я можу його допрацювати

вдосконалити не доводь мене тато нервово ходить від стіни до стіни спотикається мамі не

подобається те що я кажу але вона вже готова розплакатись я її нервую і чому мене не

цікавить тригонометрія квантова механіка менеджмент що-небудь практичне у крайньому

разі це все так безглуздо я пофарбувала волосся у фіалковий колір тато розкричався йому не

подобається ця клоунада зроби як було фарба не змивається тоді ти його назад перефарбуєш

у каштановий

мамо чому мене так назвали анастасія це дуже красиве ім'я твоїй бабусі воно дуже

подобалося настуся це так пестливо звучить

тату чому мене назвали анастасія я зараз зайнятий анастасіє тому що ми з мамою так

вирішили

ім'я це назовсім чи не назовсім якщо ім'я змінити щось зміниться чи ні це буду я чи хтось

інший скільки у людини може бути імен

анастазис це грецьке слово воно багатозначне як і більшість грецьких слів і глибоке його так

багато мені найбільше подобається що анастазис означає воскресіння неділя грецькою

анастасімос імера день воскресіння я народилась у неділю тоді було тепло був початок

жовтня мені здається що колір воскресіння золотий такий як буває листя на деревах

воскресіння це значення мені подобається найбільше підняття догори зміна горизонталі на

вертикаль той хто лежав стає на рівні ноги може покинути місце де його поклали і йти куди

очі дивляться вперед туди куди покликали куди призначено восстати із гробу взяти своє

ложе і піти анастасія та що може восстати може підвестися і піти не оглядаючись бо

попереду я бачу сонце воно також підіймається сонце сходить над нашими головами

спочатку була ніч але тепер ночі більше немає мене дуже красиво назвали носити ім'я це

дуже велика відповідальність часом імена дуже важко витримуються ім'я можна змінити тоді

багато що зміниться я би хотіла носити своє ім'я до самої смерті аж до анастазису

воскреснути разом зі своїм іменем нехай зі мною залишаються також мої риби коли я живу у

своїй кімнаті довго не виходячи тільки в туалет і у ванну і ще прокрадаюся в кухню поїсти то

це тому що я просто ніяк не можу воскреснути для чогось справжнього восстати зі свого

ложа зі свого килима і піти щоб знати напевно що я йду куди треба може це буде дуже довго

або коротко звідки я знаю ніхто не знає тільки це можна відчути кінчиком язика очима

вухами ніздрями пальцями шкірою підошов чим завгодно можна знати напевно йти і вже

ніщо не зупинить ми не мертві бо до смерті нам іще далеко але ми дуже часто живемо як

мертві навіть у юному віці коли дивимося кіно коли ходимо вулицями коли відвідуємо у

примусовому порядку школу заводи фабрики міністерства офіси лікарні

я народилась у неділю у золотий день тижня всі дні тижня різних кольорів понеділок синій

вівторок зелений середа біла четвер червоний п'ятниця жовта субота фіалкова неділя золота

я знаю якого кольору дні тижня але не знаю послідовностей кольорів веселки

я ще так багато чого не знаю

на початку жовтня дуже багато гарячих кольорів на початку жовтня треба дивитися на

кольори і запам'ятовувати їх я блукаю вулицями і в мене розширюються очі я помираю коли

дивлюся на багряне листя дикого винограду я помираю коли бачу сині церковні бані із

золотими зірками я заздрю художникам бо вони привласнюють собі кольори я боюся що мої

очі не витримають сонця неба листя дерев

пам'ятаю в дитинстві мене найбільше спокушали фарби я відкривала коробочку нюхала

густу гуаш чи акварель вмочала палець і куштувала його пам'ятаю що зелена фарба була

солодка зелену фарбу можна було їсти тому вона у мене найшвидше закінчувалась мої

різнокольорові риби також трохи зелені

коли мені сниться що я літаю я дуже дивуюся що на ранок я прокидаюсь і це вміння від

мене відходить коли я літаю я лечу хрестом досить низько над землею виходжу з дому

завертаю ліворуч так ніби на автобусну зупинку і лечу легко легше ніж ходжу мені би

хотілося літати більше за все на світі

я телефоную до Олега і питаю чи він уміє літати тобто чи йому сниться що він літає так а як

ти літаєш загрібаю під себе повітря так як плавають по-собачому я літаю як пес я дивуюся

що всі літають по-своєму так само як ходять говорять і сміються

я дивлюся в дзеркало анастасіє що ти думаєш про те що бачиш думаю що я хотіла би більше

знати і менше боятися

я знову почала ходити до школи бо цього не можна було уникнути я вже не могла дивитися

на мамині сльози чути татові докори переконання нарікання на те що мої батьки сивіють

через мене мені не подобалось бути причиною чиєїсь сивини отож коли я отримала атестат

зрілості із досить пристойними оцінками за винятком фізики бо з фізики у мене була трійка

як для мене то все одно у батьків на очах з'явились сльози радості значить із нашою дитиною

не все так погано

добре що батьків не буде удома до неділі мабуть вони вирішили зробити мені приємне і

залишити мене нарешті наодинці тим паче я гідно перейшла випробування випускними

іспитами ах яка наша донечка розумна голос марії калас уривається цікаво як можна жити з

таким голосом цього я не уявляю я взагалі дуже багато чого не уявляю як узагалі люди

живуть зі своїми талантами що вони з ними роблять я не знаю чи у мене є якісь таланти

мабуть немає тато вважає що немає я думаю що у мене є талант малювати риб я сказала про

це мамі вона потім пила корвалол і казала що я нестерпна

вчора я ходила стригтися до юлі тобто вона сама запропонувала мене постригти юля

поселилась у нашому під'їзді на два поверхи нижче у володі ми познайомились коли я

вийшла гуляти у жовто-червоній шапці яку сама собі виплела юля підійшла до мене і сказала

привіт а тобі дуже пасують такі кольори я сказала я це знаю коли я народилась було багато

саме таких кольорів юля усміхнулась і спитала а коли ж ти народилась 4 жовтня потім ми

почали говорити про багато що про різне я розповідала чому мені подобається осінь чому я

не люблю школи я думала що юлі не більше ніж двадцять років ну може двадцять один

виявляється вона на десять років за мене старша а виглядає як дівчинка часом навіть як

хлопчик сто шістдесят п'ять сантиметрів і п'ятдесят кілограмів у кросовках а без кросовок 49

бо мої кросовки важать кожен по півкілограма не більше і не менше ти впевнена а чому так

багато бо до них налипає пісок пісок із тих доріг якими я їжджу а їжджу я дуже різними

дорогами велосипедами поїздами загальними плацкартними і часом коли вистачає грошей

купейними автобусами з розпанаханами сидіннями автобусами люкс у яких є кондиціонер і

туалет тільки той туалет наглухо зачинений і тому пасажирам доводиться справляти потребу

у кущах там де й завжди і це слушно і вовки ситі і кози цілі

а чого у тебе волосся посічене питає юля бере моє каштанове пасмо накручує собі на палець

і уважно роздивляється кінчики бо посіклося у тебе авітаміноз юля сміється чи може тебе

погано постригли поламали тобі кінчики приходь до мене я тебе пострижу а ти вмієш

стригти умію це я вмію найкраще в мене дуже легка рука у тебе потім волосся дуже швидко

ростиме і вже не сіктиметься

у юлі талант стригти людей я теж хотіла би мати якийсь талант який усім буде видно тоді

мені ніхто не казатиме що з мене ніякої користі

юля приїхала до володі зі свого міста над морем вона каже що любить його і хоче з ним

залишитися назавжди до смерті вона готова витримувати його до смерті він здається на це

згодився себто змирився з тим що юля збирається витримувати його так довго юля вміє

робити багато різних речей вона вміє доглядати оранжереї бо її мама працювала в оранжереї

а потім вони працювали разом вона знає все про гладіолуси про орхідеї вміє підрізати

троянди знає десятки видів кактусів і коли який із них зацвітає знає як доглядати літопси і

коли вони линяють ще юля вміє стригти вона робить дивовижні зачіски у неї золоті руки

вона як алтан хайша золоті ножиці це я згадую казку зі свого дитинства про мудру дівчину

яка стала дружиною хана я кажу юлі що називатиму її алтан хайша юля сміється це по-

татарськи у мене були сусіди татари юля приїхала з криму і не може жити без моря я так

скучаю за морем каже вона і її голос нагадує мені шум морської хвилі я люблю лежати на

воді й ні про що не думати люблю приїжджати сама на пляж слухати море як воно говорить а

що воно говорить питаю я воно не говорить що воно просто говорить сміється юля дівчинка

схожа на юного безтурботного хлопчика дівчинка яка здається буде вічно молодою і ніколи

не постаріє дівчинка яка триматиме в одній руці садові ножиці а в другій перукарські

дівчинка що займається дизайном рослин і людей а також знає що таке хронотоп

А ти знаєш що таке хронотоп? питає мене якось Юля. Ми гойдаємося на гойдалках на

дитячому майданчику і смокчемо льодяники. Ні, не знаю, відповідаю, секунду подумавши. Я

тільки знаю, що таке хронос, – це час. Хронотоп, каже Юля, – це час і простір, бо ми

живемо у часі й у просторі. Може бути хронотоп життя? – питаю я. Юля замислюється,

потім каже, що так, може бути, і голос у неї сумнішає і густішає. Я змінила свій простір на

чужий, у моєму просторі було море, і кам'янистий берег, і скелі, і кипариси, і оранжерея,

мені подобалося, коли море й небо мають однаковий колір – на лінії горизонту вони

зливаються, і вже не можна розрізнити, де небо, а де море. Можна було дивитися на небо і

знати, що море буває таке, як небо, дивитися на море і знати, що це небо відбивається в

ньому, тому вода такого дивного кольору. Мій час тут тече повільніше, ніж удома, тут я

зовсім сама, правда, є Володя, – Юля сміється, закинувши голову назад, вона розгойдується

все сильніше й сильніше, і мені здається, що гойдалка зараз обірветься і полетить туди, де

лінія моря зливається із лінією неба, гойдалка, на якій гойдається Юля, не може впасти на

землю, – але мені все одно не вистачає моря та оранжереї, і ще я хотіла б мати яхту і

плавати в море, щоби бути на ньому подовше, навіть жити на яхті ціле літо, ловити мідій і

готувати з них салат із морквою і майонезом, ти вмієш готувати мідій? Я заперечливо хитаю

головою, я навіть не впевнена, що колись у житті їла мідій.

юля хитає головою мовляв все з тобою зрозуміло каже я не знаю чи коли-небудь у мене буде

яхта я повертаю голову і дивлюся на юлин профіль дивуюся що вона така схожа на хлопчика

знаєш мені найбільше не подобається війна хоча це улюблена гра в яку граються чоловіки бо

ж це вони її придумали ну може були там колись амазонки войовниче жіноче плем'я

випалена грудь але це так непереконливо звучить дуже непереконливо я би не хотіла вбивати

інших людей заради ідеї я би не хотіла вмирати за батьківщину я би не хотіла щоб мій син

загинув так як гинуть хлопчики у чечні які вмирають невідомо за що і мені від цього

страшно коли я їхала сюди познайомилась у купе зі старим підполковником він тепер на

пенсії і вирощує помідори та баклажани у себе на дачі він був у Єгипті у нагорному Карабасі

в афганістані у чечні тому що виконував наказ послали значить так треба він мені сказав що

запах крові робить із людини звіра війна це жорстока гра я би дуже не хотіла гратись у такі

ігри воєн не повинно бути а ще він казав мені що обов'язково треба мати дім щоб було куди

повертатися тому що домашні стіни тримають і коли їдеш обов'язково треба аби щось було

твоїм домом або попереду або позаду інакше буде дуже боляче я не знаю чи я розумію юлю

чи я добре її розумію і чомусь думаю про своє озеро в лісі жити як вода повільно і неквапно і

про свої стіни обмальовані рибами й квітами чи мої стіни мене тримають я іноді тримаюся за

них іноді розмовляю з рибами тоді мені здається що в мене є опора я кажу що мені вдома

живеться погано бо мої батьки мене не розуміють вони вважають що я ні на що не здатна бо

мені зовсім не цікаво розв'язувати задачі з фізики я знаю як це коли дуже сумно

але ти ще не знаєш як це поїхати і все залишити я залишила море і оранжерею я взяла із

собою тільки перукарські ножиці тут мені небо часом нагадує про море мені сниться глибока

вода я ловлю руками рибу і складаю її в кошики

юлі подобається не тільки море їй також подобаються календарі церковні календарі з

іконами на кожній сторінці з усіма святами постами й святими вона зосереджено вивчає їхні

імена каже що треба любити своє ім'я і що ім'я дуже багато означає і що їй цікаво знати як

жили жінки яких було звати так само як її чого вони хотіли що їм подобалося вона

довідується як жили святі жінки і як вони вмирали я не зовсім розумію чого вона шукає у

їхніх житіях але мені здається що у цьому щось є тільки я поки що не можу цього збагнути я

би хотіла любити своє ім'я не знаю чи я його люблю воно звучить мені дивно

юля носить на шиї сердолікове намисто з карадагу здалеку воно нагадує бурштин тому юлі

доводиться пояснювати всім що насправді це не бурштин а сердолік вона ніколи не знімає

цього намиста я питаю чому а вона сміється загадковим сміхом і каже що колись у мене

також будуть речі яких ніколи не зніматиму з якими боятимуся розлучитись які будуть для

мене дуже цінні і які берегтиму як зіницю ока і передаватиму в спадщину

чому кажуть як зіницю ока бо очі найцінніші

а кому у спадщину

своїм дітям найближчим людям

хіба діти це найближчі люди

не завжди

а ще юля любить солодощі цукерки шоколадні батончики морські камінці всередині яких

сховані родзинки юля гойдається на гойдалці і смокче льодяник

юля дивиться в дзеркало і поправляє волосся юля каже що вона щаслива бо вечір нагадує їй

вечори які бувають у неї вдома юля готує фарширований болгарський перець в кухні пахне

рисом морквою та густими прянощами юля каже я люблю його і сором'язливо роззирається

чи ніхто цього не чує крім мене так ніби це найбільша таємниця яку не можна довіряти

навіть стінам іноді мені здається що юля на десять років молодша від мене це я маю її

оберігати й захищати бо я стара як світ бо у мене є кімната-акваріум а в юлі тут немає нічого

тільки її ножиці і сердолікове намисто на шиї

тонкі пальці тримають ножиці юля закушує губу вона дуже замислена коли вона стриже

чергового відвідувача мені здається що вона думає про море і про хронотоп і що це

насправді одне й те саме і що колись пізніше я також дізнаюся що таке мій хронотоп і

думатиму про нього навіть тоді коли займатимуся найважливішим для мене заняттям тільки

я ще не знаю яке у мене буде заняття тому я почуваюся трохи безпорадно коли дивлюся на

юлині ножиці

вчора юля зателефонувала до мене голос у неї був тихий і ніби безбарвний ти не хочеш

постригтись я кажу що може би й не проти чи це обов'язково сьогодні так каже юля бо я

невдовзі їду я би дуже хотіла когось постригти куди ти їдеш я їду додому надовго назавжди

добре я хочу постригтися заходь до мене вже тепер юлине обличчя біле очі здаються