Текст книги "Роман про Батьківщину"

Автор книги: Дзвінка Матіяш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 9 страниц)

книжок із дому не можна ходити в гості до тих до кого в гості ходити не можна люди

оглядаються одне на одного щуляться і стають меншими зовсім маленькими

Від розчинної кави злипаються очі правда заснути не вийде я приречена на безсоння ниють

суглоби значить погода зміниться на нашому континенті ще триває бабине літо можна

грітися на осонні дивитись на синю воду дніпра до середини якого все-таки часом долітають

птиці чайки з рожевими крилами по дніпру можна кататись на теплоходах катерах

катамаранах відчуття зовсім інакші аніж на морі земля обабіч відчуття безпеки гарантоване

ліворуч острів уже не безлюдний праворуч набережна будинки подолу співвітчизники також

ходять дивитись на воду спираються на поруччя у молодої дівчини з каштановим волоссям

промениста усмішка її супутник чимось засмучений вона кладе руку йому на плече заглядає

йому в очі він також усміхається я уже не пам'ятаю твоєї усмішки

Сорока-ворона діткам кашку варила ополоником мішала каша не солона бо солі нема вдома

сльозами досолила тоді кашу доварила діток годувала тобі ложка і тобі ложка і тобі ще

трошки під моє вікно злетілись сороки синиці та інші птиці чорний ворон зупиняється не

зупиняйся їдь собі далі для тебе у нас нікого немає ні батька ні мужа ні брата ні сина ні друга

У житті багато формальностей все має бути оформлено я втрачаю форму не фізичну

моральну може також ментальну замість слова вічно вживаю раз і назавжди думаю що я на

грані відчаю грань такого кольору чк какао з молоком і дуже гостра заглядаю у дзеркало

бачу у своїх очах задавнений острах бо якщо раз і назавжди то вже нічого не зміниться маю

на на увазі місце час і простір деякі слова такі влучні як постріл ранять туди куди треба але

не вбивають зате вибивають із колії пальці тремтять як у старого пияка чи невротика не

приходить сон найкращий наркотик сни якщо сняться то лише чорно-білі правда

гостросюжетні на язиці крутиться слово крепдешин коричнева сукня білий комірчик білі

манжети дяка Богу крепдешинові сукні вже вийшли із моди парфуми у цій частині земної

кулі пахнуть аптекою чимось неприродним але невідворотним виходжу на твою вулицю твоя

мама виходить у двір дощ із мокрим снігом сивий птах на чорних воротах

Люлі люлі не плач я куплю тобі калач спи дитино ходить сон біля наших вікон сон трава

росте у лісі спить голубка на горісі сірий котик вуркоче затуляй доню очі коте цить коте цить

моя донечка спить гойда гойда гойдаша

Голос зривається голос губиться голосу більше немає наша дочка спить бачить солодкі сни

ще чверть години і почнеться неділя любий якщо ти втомлений також засни твоя втома синя

мій біль за тобою білий

Люлі люлі налетіли гулі сіли на воротях в червоних чоботях стали думати гадати звідки тебе

виглядати з якого поїзда з якого літака з якого корабля

Мамо мамочко я більше не буду плакати хотілось би до безглуздого смішно так щоб

назавжди і назовсім черевики із замші думки із замші любов із замші замшеві речі згодяться

коли починається осінь те що я кажу до смішного безглузде того що я говорю говорити

мабуть не потрібно правду казали сивочолі і добрі мудреці мовчанка золото слово срібло

полковник не жартує військові взагалі не жартують тому хай тремтить хто слабкий і тілом і

духом я мовчу так як я тільки умію мовчати мовчу язик і душа залишатись повинні без руху

Правильний крок правильний хід правильний вибір тільки бувають ситуації там де вибір

уже не потрібний скажи мені дзеркальце хто у світі за мене миліший добріший і нещасніший

дзеркало мовчить потім питає здивовано наївна дівчинко нащо тобі це потрібно?

Я не впізнаю свого обличчя шкіра змінилась постарішала і згіркла очі не блищать вії

ламаються і випадають я не дивлюсь у дзеркало так мені спокійніше читаю вірші не

пам'ятаю чиї зрештою яка різниця я взагалі нічого не пам'ятаю тому що якщо пам'ятати стає

набагато страшніше очі болять в очах пісок із очей течуть сльози очі кудись тікають очам

набридло бачити мені це зовсім не дивно тільки мені нічого не видно ати-бати йшли солдати

ати-бати на базар ати-бати що купили сухофруктів на узвар сушену грушку сушене яблучко

сушену сливку і вишеньку зварю узвару на святу вечерю на яку я чекаю відомо яких гостей

тих які не прийдуть але відчиняю двері і накриваю стіл білою скатертиною кладу миски

іюжки затамовую подих слухаю кроків руками ногами спиною на землю падає сніг на небі

зоря ісходить

Час це найкращий лікар тільки він мене не лікує я дивлюся на зірки намагаюся збагнути ти

спиш чи не спиш в голові нічого окрім драглеподібної пустоти і розрізнених незв'язаних між

собою слів гардемарини вересень жасмин завіса оксамит міраж оазис зеленого кольору

шовкова трава спить не спить спить не спить раз два раз два раз два

Янголи з крилами значить янголи голуби всі птахи трохи янголи тому що з крилами колись

я думала що навчусь літати як виросту якби я мала крила я б до тебе полетіла за ліси за моря

там де закінчується земля бо ти на іншому краї світу туди дуже довго летіти

Дорога моя мамочко я пишу тобі листа я не писала до тебе дуже давно але ти мені певно

пробачиш не приходжу у гості це тому що життя багно я могла би сказати інакше тільки

інакше по-іншому значить знаєш у мене сьогодні вчора і мабуть також і назавтра дуже

болить душа дуже сильно болить душа я б хотіла позбутись тіла думок пам'яті іще чогось не

знаю напевно просто побути ангелом безтілесним і досконалим мені заважає лівий бік там де

серце тому замінити біль на щось інше цікавіше за формою і за змістом було б дуже добре я

хочу і справді мало тільки так щоб напевно і за формою і за змістом людина з такого тіста

що часом треба переліпити сьогодні був дощ завтра теж буде дощ осінь пора дощів осінь

треба любити

старість це може не сумно старість це може навіть добре коли не всі органи хворі і не все

зуби зіпсуті і якщо дух бадьорий і вдалось дошукатися суті або сенсу між першим і другим

не така велика різниця і якщо не жаліти за тим чого не було чого не сталось і що не вийшло я

жаліти не буду бо я так собі вирішила і тому не жалію за те чого не отримала тільки хочу

старіти удвох із тобою щоб ми разом були старими

Очі виплакала за тобою ліве око болить з правого тече сльоза полковник сміється каже у вас

очень красивые глаза вы танцуете или нет ми танцюємо фокстрот крові повен рот як би її

сплюнути і куди наші тіні танцюють по стінах наші тіні від холоду сині нас б'ють прямо в

сонячне сплетіння і тоді перед очима темні кола раз вдруге і втретє а вчетверте кіл уже немає

вп'яте дуже близько до раю вшосте ми впадемо на спину всьоме нам двері відчинять столи

білим обрусом накриті чаші з вином дня нас налиті наші імена вписані у книгах нам можна

зайти питаю на мигах ми не одягнені ми босі ми ненавчені і нерозкаяні у нас не було часу

покаятись я навіть не знаю що ми робили багато боялись і багато любили у чергах по хліб

псували здоров'я кашляли втомою пізніше кров'ю ночами плакали подушки промокали ми

багато любили і багато чекали наші діти у снах кричали наші руки ночами листи писали

відсилали їх аж на той кінець світу там де сонце по-іншому світить там де півроку холодна

зима там закидало снігом наші імена ми і самі тепер трохи зі снігу ангели снігом нас

запишуть у книги

* * *

Можна спочатку рятувати їх потім нас конформізм означає вміння давати собі раду в житті

більше нічого нон-конформізм це досить серйозна хвороба це навіть гірше ніж астма хоча

здається краще від раку і від цирозу печінки від нон-конформізму не вмирають але живуть

погано якщо можна назвати це життям і так виходить що змінити можна мало що

Руки пахнуть рибою. Копченою рибою, і хоч скільки їх мий, ніяк не можна позбутися цього

запаху. Це був такий мій сніданок сьогодні: ячмінна каша, копчена скумбрія з житнім хлібом

і сливовий сік. У переході біля нашої зупинки я побачила напис «Я люблю тебе Жека бо ти

дуже смачна риба». Я йшла і довго подумки сміялась. Наша любов вода наші кохані риби.

Але ти мені зовсім не смакуєш рибою, ти як зелений горошок, який можна додавати майже

всюди. І який котиться, куди сам знає. Мене багато що смішить, а особливо квиткові каси на

наших вокзалах улітку. Люди, що займають черги принаймні у трьох касах і мандрують туди

та сюди, обідні й технічні перерви, випадкові знайомства – питання хто звідки та куди іде.

Добре, що тут є маленька кав'ярня, в якій можна випити кави по-східному, кави розчинної,

чаю чорного або зеленого, з'їсти пиріжків із рисом і яйцем за сорок копійок – це нечувано

дешево, і трохи дивно, бо майже ніде пиріжків тепер не начиняють такою начинкою. І мені

це нагадує моє дитинство, поїздки до діда в село, з неодмінною пересадкою в Козятині, там

ми обідали у вокзальному ресторані, мало схожому на ресторан, звісно, але для мене це було

найкраще місце, де можна пообідати, і найкращі обіди, і в Козятині були найсмачніші у світі

пиріжки – з рисом і яйцем були також. Тепер я згадую про ті часи, і мені робиться тепло й

затишно, хоча до цього відчуття тепла й затишку домішується присмак жалю, і мені шкода

тих безтурботних днів і часу, який тягнувся довго-довго, і все було несподіванкою. Я думаю

про те, що стаю дуже сентиментальною, і готова ридати над спогадами дитинства, над

епізодами, які нічого ні для кого не значать, а для мене в них цілий світ. Правда, у мені ще й

тепер дуже багато дитячого, ы сьогодні я наївно тішуся щоденним несподіванкам, у яких

насправді нічого несподіваного немає, примудряюсь усе сприймати як велику подію,

намагаюся мало чим турбуватися, що в мене (поки що) доволі успішно виходить, тільки за ці

роки було багато втрат і болісних досвідів, людей, що пішли й не повернулися, слів, сказаних

невчасно, або запізно, або не так як треба. І ще досі мені здається, що часу попереду дуже

багато – і и вже не думаю, що я все встигну, тому що мені зовсім не хочеться всього

встигати. А хочеться жити неквапно, тішитись теплом літніх днів і білим кольором днів

зимових, і споглядати те, що відбувається навколо зі спокоєм і розсудливістю – кажуть,

саме в цьому полягає мудрість. Але коли знаходжу у себе першу сиву волосину, дивуюся, бо

мені здається, що це таки зарано і невчасно. І я знову підсміююсь сама із себе – здаєтья,

сиве волосся з'являється раніше, аніж мудрість.

Пальці холодні мерзну опалення вимкнули не ввімкнуть аж до осені воно і не дивно червень

літо тобто повинно бути тепло мадам чи можна запросити вас на танець ні сер я не танцюю а

ще від вас пахне рибою і у мене може закрутитися голова і знаєте це некоректно підходити

до дами з будь-якими пропозиціями коли від вас пахне рибою ах мадам пробачте я не

зумисне але якби ви тільки знали якою рибою від мене пахне це справжній біломорський

оселедець хіба у білому морі живуть оселедці а ви думали що де вони живуть я взагалі не

думала про оселедців тому що оселедці мене дуже мало цікавлять нехай живуть собі де їм

заманеться а ви мадам де живете вам не здається молодий чоловіче що ви забагато собі

дозволяєте я ж не питаю з ким ви живете я питаю де ви живете це дуже коректно ви

забуваєтесь ви нахаба ах вибачте мадам справді вибачте це все пиво знаєте коли вип'єш

забагато пива починаєш говорити всілякі дурниці це незумисне це вже просто так виходить а

ще мадам ви дуже красива від вас просто не можна очей відірвати ви як справжня

королівська форель якщо ви розумієте що я маю на увазі

«Насправді річ не у цьому, хоча кажуть, алкоголь допомагає більше витримувати досвід,

тобто бути стійкішими, чи опірнішими, коли доводиться – образно висловлюючись,

рятувати себе від пам'яті».

«Не можна врятуватися від пам'яті, бо зароговіла шкіра на великих пальцях ніг не дає забути

про те, що приходить старість, майже так само непомітно і несподівано, як чергове літо чи

осінь. А ще від старості немає ліків».

«Старість – це не хвороба».

«Ну, тоді це ще гірше».

«На старості треба постійно спати. Це спання рятує від пам'яті. А що би ти робив, якби

людині не потрібно було спати взагалі?»

«Я не зміг би так, тому що все одно заснув би. А ти що робила б?»

«Я, напевно, танцювала би. Всю ніч. Під різну музику. А вдень не могла б рухатися, тому

лежала б у ліжку і їла еклери».

«Цілий день?»

«Цілий день. А потім знову всю ніч танцювала б, а потім знову цілий день їла б еклери. А

потім лягла би поспати».

* * *

Як я скучила за тобою. Я пишу ці слова, ставлю крапку, і, здається, мені вже більше нічого

тобі написати. Але ти просив мене писати тобі, писати довгі листи, і розповідати все, що

відбувається, розповідати, що я роблю, про що я думаю, чого мені хочеться.

Учора увечері в мене боліла голова, я поставила Армстронґа, вимкнула світло, залізла у

спальник, і зрозуміла, що мені більше нічого не хочеться, тільки щоб ти був тут. І я нічого

більше не роблю, тільки скучаю за тобою. Тихо без слів скучаю за тобою. Я навіть не

пам'ятаю, чи довго я так лежала: голос Армстронґа, сіра стеля, шум машин за вікном, і я

скучаю за тобою скучаю за тобою скучаю за тобою стеля наді мною гойдається жовте світло

просочується через зашторені вікна і я думаю що я прожила так багато ночей без тебе і що

сьогоднішня ніч іще одна з таких ночей і ще мабуть багато таких ночей у мене попереду я

навіть не хочу думати як багато мені здається що найбільше тут підходить слово міріади

красиве й холодне слово. Міріади холодних, теплих, жарких, дощових, іще невідомо яких

ночей. Знаєш, без тебе я можу спати тільки у спальнику, бо не хочу застеляти ліжко

простирадлом для себе самої, свіжа постіль пахне вогкістю й холодом, мої простирадла досі

пам'ятають обриси твого тіла, зберігають наші з тобою запахи, і я не можу цього

витримувати. Тому я згорнула їх, ці абрикосові простирадла (бо я не люблю білої постелі,

вона мене лякає, думаю, в мене ніколи не буде білих простирадел) і заховала у шухляду, і

тільки час від часу, коли скучати за тобою стає вже зовсім нестерпно, я пробираюсь у

кімнату навшпиньки, ніби боюся, що мене можуть спіймати на гарячому в моєму ж домі,

виймаю простирадла, занурюю в них лице, як у абрикосову воду, і вдихаю наші запахи. Мій

спальник іще досі пахне горами, вогнем, біля якого ми грілися, водою, яку ми пили, цукром-

рафінадом, бо ми їли дуже багато цукру-рафінаду, і в мене постійно були липкі руки, твоя

рука перебирає моє волосся, моя голова на грудях у тебе, у спальнику я примудряюсь

згорнутись у маленький клубок, і прошу тебе, щоб ти приходив до мене хоча б у мої сни,

тому що наяву не знаю, коли ми побачимося. І коли я зможу почути твій голос із країни, яка

трохи далі, ніж мені хотілося б. Сьогодні я танцювала босоніж у снігу, я хотіла б, щоб ми

танцювали вдвох із тобою, я хотіла би грати з тобою в сніжки, дуже довго, безконечно і щоб

нам не вистачило снігу. Тому я пишу тобі, що нічого не роблю, бо мені не хочеться нічого

робити, бо у мене не виходить нічого робити, тільки скучаю за тобою за сімома морями за

дрімучими лісами і не вірю в те, що для любові немає відстаней, бо я навіть не можу тебе

обійняти, любове моя, але я все одно уявляю, що обіймаю тебе, простягаю руки до тебе, і

вони у мене витягуються на сотні кілометрів, і нічого від мене не залишається, бо я вся у

руки перетікаю, щоб тебе обійняти, любове моя

у роті постійно збирається кров тільки виплюнути її не виходить мабуть я зараз ковтатиму

власну кров тільки ковтати теж боляче дихати боляче говорити боляче кров тече по

підборіддю я не можу знайти хустинок десь вони у мене мали бути вся лікарняна постіль у

крові а що як я засну і захлинуся кров' ю це зовсім дурна смерть може треба повернути

голову набік нехай кров стікає на подушку капає під ліжко вони мали би знати що так буде і

не кидати мене тут напризволяще на цій койці я нікого не можу покликати нічого не можу

сказати у мене губи не ворушаться тільки б мені не захотілося кашляти пальці у мене теж у

крові і мабуть все лице немає дзеркала ця лікарня десь біля зоопарку не можу згадати де у

києві зоопарк як туди їхати якщо від нас і коли я там була востаннє пом'ятою я про це думала

ще перед операцією про зоопарк який тут десь поруч і про тварин у ньому сподіваюсь їм там

не дуже погано і їх там добре годують не так як десять років тому хоча для людей мало що

змінилось за десять років то нема гарантії що тваринами більше переймаються цікаво чи

тваринам також роблять операції і залишають їх напризволяще тваринам іще гірше ніж

людям бо вони нічого не можуть сказати хоча якщо люди говорять це не завжди допомагає

бо їх можуть не почути ще пам'ятаю як допитувалась у анестезіолога перед операцією чи

будуть у мене шрами а він дивився на мене крізь товсті скельця окулярів так ніби не розумів

чого я від нього хочу і я повторила голосніше чи будуть у мене шрами бо мені здалося що

він не чує тоді анестезіолог дивується хворі завжди кажуть такі дурниці які там шрами ну

звісно будуть у вас шрами треба щоб ваше серце витримало ви би краще думали про своє і

серце я не знаю що думати про серце і потім уже не було нічого тільки опісля дуже багато

крові у роті і моє тіло мене не слухається здається саме тому мої рани так погано заживають

мій організм міг би напружитись і трохи почекати чому в цьому житті все так невчасно спати

не можу тому що у мене безсоння безконечне безсоння а коли засинаю сняться страшні сни

вчора наснилося що йду пішки від річкового вокзалу до метро дніпро і дуже довго йду бо

спека асфальт м'який і ноги у мене грузнуть аж по кісточку хочу роззутися але не можу бо

асфальт дуже гарячий він як розтоплене масло і я собі спечу ноги тоді мені набридає йти я

кладу руки на трамвайну колію і чекаю коли появиться трамвай. Трамвай обріже мені руки.

Я знепритомнію від болю і коли отямлюся, побачу над собою жінку в білому халаті, але ще

не могтиму збагнути, що сталося. У мене перебинтовані обрубки рук. Це те, що мені

залишилося. Тепер я дуже багато чого не зможу робити. Не зможу писати, не зможу грати на

музичних інструментах, не зможу гортати сторінки книжок, не зможу розчісуватися, не

зможу набирати телефонні номери, не зможу погладити твоє світле волосся, не зможу взяти

тебе за руку, не зможу підкладати кулак під голову замість подушки, не зможу більше

носити перснів, не зможу виплести собі шалика, намотувати на пальці волосинки, не зможу

ні до чого доторкатися, не зможу ні про що дізнаватися пальцями, і так буде завжди, не

можна жити повноцінним життям, коли в тебе немає пальців, хоча й пальці для повноцінного

життя не завжди допомагають. Прокинулась і перелякалась як же я тепер житиму якщо

трамвай відрізав мені руки

Перед очима у мене жовті кола, хтось регоче, не можна так голосно реготати, обережно,

двері зачиняються, пасажири, не затримуйте поїзд, мені знову снилося, що в мене випадає

верхній зуб, спочатку він хитається, і я все зачіпаю його нижніми зубами, ще більше

розхитую, дуже боюся, що він випаде, і так воно й стається, зуб таки випадає, я не знаю, що з

ним робити, і намагаюся вставити його назад, але він усе одно випадає, часом цей сон

закінчується інакше, зуб приростає до того самого місця, і все гаразд, часом я його викидаю,

часом це верхній зуб, часом нижній, але відчуття жаху, коли я відчуваю, що зуб хитається і

ось-ось випаде, завжди однакове. Я розповідаю цей сон по телефону своєму товаришеві, він

лякається, каже, що це дуже недобрий сон, що може статися щось лихе, хтось помре з

родини, ох, мій дорогий хлопчику, у мене вже й так стільки усіх померло, з мене вже

вистачить. Він каже, що це, може, й нічого не значить, і взагалі хто сказав, що сни мають

щось значити, от там наверзеться якась біда, ти не бери дурного до голови, не думай про це.

Я не збираюся про це думати, тому що не хочу, щоб у мене хтось помирав. Іще якщо поїхати

до Полоцька, на прощу в Софію Полоцьку, то після того в родині теж хтось помре, таке

казала одна монахиня, яка туди їздила, і в неї після того, десь за півроку, помер брат від

туберкульозу. Чого це в мене має хтось померти, якщо мені захочеться поїхати у Полоцьк?

Куди захочеться, туди й поїду, до чого тут проща треба все всім прощати тоді буде краще у

житті Господи чому воно так болить навіщо вони мені дають ці таблетки якщо це все одно не

діє я навіть не знала що щелепа може так боліти свердлять там її всередині чи що цей біль

віддає аж у праву руку це зовсім несерйозно Боже як мені хочеться піти і подихати тут таке

затхле повітря здається у щелепі у мене якісь дроти навіщо вони їх туди понапихали

нормальна людина не повинна ходити з дротами у роті це неправильно це саме через дроти у

мене постійно кров у роті кров кисла трохи солодкава часом яблука буває так смакують,

тільки я не люблю таких яблук тільки якби можна було заснути тому що я просто не можу

коли це свердло мені свердлить кістку лікар каже у неї зовсім не видно вен ну й куди тут

колоти ви можете колоти біля кисті там вену видно дуже добре тоді дівчинко моя вам буде

дуже боляче спробуємо все-таки біля ліктя куди ж поділись мої вени як вас звати мене звати

Анастасія дуже гарне ім'я мені також подобається анастазис воскресіння із мертвих коли ми

мертві воскресаємо нам уже тоді нічого не страшно навіть коли в нас рубці на шкірі дивно

що кров із вени густа і чорна а яка кров із артерії треба було би подивитись у якомусь

довіднику обов'язково подивлюся коли звідси вийду людина майже вся з води нічого у нас

немає земля перемішана з водою тому ми такі вразливі й безпорадні коли ми живі помираємо

ми стаємо землею і річки течуть із нас коли ми мертві воскресаємо я не знаю що тоді з нами

стається і потекла кров і вода а ті хто це бачили нічого не зрозуміли і потім я кудись зникаю і

вже нічого немає а вода тепла і спокійна і мені більше не страшно. Коли я прокидаюсь біля

мого ліжка на тумбочці лежить велетенське яблуко найбільше з усіх яблук яке я бачила. Я

беру його в руки воно спочатку холодне потім тепле усміхаюсь і думаю про те що засміятись

на повен голос я ще не можу бо це надто боляче але обов'язково зможу пізніше.

Я прокидаюся, бо мені холодно, на годиннику 8.10, і я розумію, що хочу написати тобі

листа; з цього я почну свій день.

Любий мій,

Учора я вирішила, що треба таки почати виконувати настанови лікаря, і пішла на

прогулянку. Тільки мені важко було ходити, було дуже слизько, і я боялася, що впаду і шви

розійдуться. Тому я ходила дуже повільно, дуже уважно дивилася під ноги, і мені здавалося,

що я така собі дівчинка зі скла, яка дуже боїться, що розіб'ється об щось або об когось. І мені

дуже хотілося розсміятися, тільки я також не могла наважитись, бо тоді мої рани починають

боліти.

А дорогою додому я зайшла на ринок купити собі чогось поїсти. Мені подобається, що вже

при вході пахне корейською морквою, салатом із баклажанів та східними прянощами.

Продавці посміхаються до мене, я також до них посміхаюся. Я купила собі салату з квашеної

капусти та болгарського перцю, бо це дуже корисно. Ще я купила хурми, бо зима для мене

завжди асоціюється з хурмою та мандаринами, вони помаранчеві, і від них стає більш

сонячно, взимку завжди дуже бракує солнця. І яблук, бо їх мені завжди хочеться. І земляних

горіхів, бо я люблю їх з самого дитинства.

Сьогодні я одягаю все темно-червоне починаючи від білизни й шкарпеток одягаю темно-

червоні вельветові штани темно-червону футболку Й поверх жилетку в темно-червоні й

помаранчеві смужки якби можна було пофарбувати волосся у темно-червоне тільки на

сьогодні я би зробила це у мене на столі такий гармидер розкидані книжки фарби а в слоїку

з-під хрону а хрін також був темно-червоний бо він із буряком мокнуть мої пензлі я

малювала собі темно-червоні квіти на картонній коробці вийшло навіть досить непогано

думаю що я так нестерпно за тобою скучаю що навіть немає сенсу тобі телефонувати щоб

про це розповісти хоча мені хотілося б щоб саме ти мене сьогодні побачив у всьому темно-

червоному я також як одна з тих квіток які я намалювала на картонній коробці з-під цукерок

бо більше у мене не було картону мені здається що я скучатиму за тобою так завжди я

намагаюся щось пригадати про тебе пам'ятаю запах який завжди був із тобою я часто

принюхувалась до твоєї куртки щоб зрозуміти чим ти пахнеш ти завжди сміявся і казав що

не користуєшся жодними парфумами я хочу тобі так багато розповісти коли ми зустрінемося

тобі доведеться багато мовчати ти знаєш я вже забула як ти мовчиш а твій голос густий

завжди трохи втомлений тихий ніби сонний ти слухаєш те що я захлинаючися розповідаю і

посміхаєшся я хочу так багато розповісти щоб мені вистачило тебе навіть твого мовчання бо

ти так мало говориш дуже мало мої пальці дуже швидко бігають по клавіатурі комп'ютера це

інструмент яким я навчилася володіти віртуозно ну тільки не треба плакати ти навіщо

плачеш я не плачу насправді це просто сумні думки які в мені позбирались намагаються

вибратися назовні як сльози я би насправді не хотіла плакати це мої очі думають що так їм

буде краще я знаю напевно що це не допоможе але очі не хочуть мене послухати ще можна

було би нігті пофарбувати темно-червоними лаком або фарбою хочу щоб цього кольору зі

мною навколо мене було багато я червона квітка із червоним стеблом із червоним листям із

червоними жилами червона кров бігає по моїх жилах бинти у мене червоні перед очима

червоно світ увесь червоний я закушую губи тому що я більше так не можу з очей у мене

вибігають червоні сльози вони кудись мчать по моїх щоках може ви зупинитесь і розкажете

куди ви так поспішаєте ми би могли поспішати разом я би хотіла знати знати куди можна

мчати з такою впевненістю може мені також треба туди потрапити хоча б ненадовго ще я

хотіла тобі розповісти що немає жодної людини, до якої я можу прийти в гості без

попередження просто так і вона мене не прожене не скаже виховані люди телефонують і

попереджають про свій прихід це дуже несправедливо мені би хотілося аби було інакше але

мене також попереджають коли збираються до мене зайти або не приходять зовсім але ти

можеш до мене приходити без попередження це навіть набагато краще

Ось так мені жилося учора і сьогодні тільки це насправді не зовсім те що я хотіла би тобі

написати тому що знаєш слова кудись тікають від мене я забуваю слова коли збираюся

писати тобі і те що найголовніше я не знаю як написати

Скучаю за тобою дуже сильно скучаю увесь час я хотіла би тобі написати про любов і про

час про те що часу немає коли є любов

І ще хотіла спитати тебе чи ти знаєш що таке хронотоп

Мені здається що хронотоп це коли ми тримаємо в собі всі місця де ми побували де буваємо

і де будемо і увесь час сьогодні вчора й завтра

Знаєш коли я прокидаюся одразу думаю що десь далеко ти також у цей момент щось робиш

або прокидаєшся або спиш або щось робиш

Дуже хотіла би тебе побачити

Хочеться говорити з тобою до сліз хочеться щоб ти був десь ближче ніж ти є

Хочу знати як тобі ведеться хочу знати як ти сумуєш як ти радієш хочу знати все про тебе

Ніколи не знала що любов така дивна що можна так за кимось боліти бо коли я не знаю що з

тобою відбувається ти мені болиш більше ніж мої рани

Я хотіла б щоб ми з тобою як побачимось багато сміялися думаю що тоді я уже зможу

сміятися

Любов моя дуже скучаю за тобою

Або знаєш так щоб нічого не робити закутатись однією ковдрою і обов'язково в теплих

шкарпетках чому я думаю що тоді буде холодно але мені так уявляється що за вікном сніг і

ми з тобою і тепле світло лампи і твоя шкіра так солодко пахне і я роздивляюся твої руді вії

мені подобається що в тебе руді вії мені подобаються усі твої кольори

Приїжджай пошвидше

І ми не будемо говорити тому що я не знаю про що ми могли б іще говорити бо ми вже все

одне одному розповіли тому що ми все знаємо одне про одного і ми мовчатимемо сильно і

спокійно

Я так скучила за тобою

І я хотіла би прокидатися і бачити що ти поруч і тоді мої ранки були би дуже спокійні а дні

виважені та глибокі

Люблю тебе і дивуюся що це насправді може це мені приснилося ти майже ніколи мені не

снишся цієї ночі мені снились вода і собаки зранку було дуже неспокійно

Любов моя мені тебе так бракує рахую дні до того дня коли ти приїдеш

Приїжджай швидше ми гулятимемо містом питимемо вино каву чай з імбиром їстимемо

родзинки курагу інжир шпинат із зернами гранату різні екзотичні наїдки будемо собі щось

вигадувати щоб нам було весело з тобою любий мій

* * *

Іноді коли ставало невпевнено відкривала записник грубий зошит і починалаа записувати

слова те що про них думає як їх чує що вони значать про кожне слово писала на окремій

сторінці щоб кожне слово мало свій початок і кінець щоб їх обох було видно щоб кожне

слово було видно і усіх восьми боків бо у слова є вісім боків перший довжина бо слова

бувають довгі і короткі другий висота, бо слова бувають високі й низькі третій колір бо слова

бувають різних кольорів усіляких які тільки бувають у світі четвертий смак бо слова бувають

солодкі кислі солоні й гіркі п'ятий це те які слова бувають на дотик бо можуть вони бути

м'які і тверді гострі шорсткі гладенькі слизькі драглисті цупкі шостий це температура слова

гарячі теплі чи холодні сьомий це запах приємний неприємний густий легкий важкий

духмяний восьмий це сенс як він проявляється у слові чи так як кожен його бачить у слові

може він бути на поверхні може бути прихований може бути глибокий єдиний незрозумілий

легкий важкий добрий ласкавий лагідний суворий жорсткий тихий

І якби поскладати аркуші за абеткою бо ж вона не писала за абеткою а писала те слово яке

на думку спаде і що про нього захочеться сказати і як бувало чи як жилося бо це одне й те

саме то як би ті аркуші так поскладати то таке би вийшло

батька свого я рідко вдома бачила бо він усе торгувати їздив тільки тоді був удома коли

бублики пік бо мій батько бубликами торгував напече бубликів коші на воза поскладає і їде

по селах за тиждень повертається два дні вдома побуде поки свіжих бубликів напече і знову

його немає гостинці він мені різні привозив то грушку медову то щільника то горіхів то

стрічку чи намисто це вже як я старша стала поки мама була то добре нам жилося у суботу

ввечері батько повертався то ми з мамою на порозі вже його чекали мама на вечерю тоді

борщ з грибами варила і рибу смажила бо батько дуже рибу любив пекти ніколи нічого не

пекла бо краще за тата ніхто нічого не спече а бублики його такі вже солодкі а медові були

найкращі мама їх дуже любила то він завжди для нас із мамою окремо напече а як мами не

стало батько мій дуже тяжко за нею журився бублики перестав пекти ніде не ходив і не їздив

сидів під хатою або лісом тинявся не говорив нічого а як ходить то все хитається ніби не знає

як ступити так ніби земля у нього з-під ніг тікала з мачухою він не на добро собі одружився