Текст книги "Повне зібрання творів"

Автор книги: Андрій Кузьменко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 20 страниц)

За волошки-очі, люди-кораблі

Я з нею разом півжиття прожив

Притулившись тілом до теплої землі

На-на-на, най-на-на, на-на-на…

А тепер тут страшно, я розлюбив її

Злі сірі очі, іржаві кораблі

Ми так хотіли, щоб був колись тут рай

Але зрозуміли, що…

Приспів (2):

Нас просто кинули

Як лохів розвели за спинами

Діла свої зробили, злили нас

Мене з тобою – разом в унітаз

Злили нас…

Нас таких багато, не тільки я один

Посідаєм в поїзд і втікнем хто куди

Хай шукає щастя інший хто-небудь

Посеред ворон, які тебе клюють…

Приспів.

Пусти мене

За вікном плакав нудний дощ,

Всім розказував про свою біду,

Налий, налий, налий,

Налий нам двом,

Давайте вип’єм за тих,

Кого нема з нами зараз тут.

Боже, чи добре їм там?

Чи посміхались вони,

Коли до себе Ти їх брав?

Пусти мене

Хоч краєчком ока подивитись на них,

Пусти мене,

Я скажу два слова – ті, що не встиг.

Пусти мене…

Пусти мене…

Пусти!

Відповів мені мудрий Бог

Вічним небом і золотом зірок:

– Ти не спіши, слухай, тільки не спіши,

Піднятися до мене встигнеш ти завжди.

Поки ти ще серед людей —

Навчися цінувати кожен новий день,

Навчи людей любити цей світ,

Та не тільки себе,

Навчи людей радіти завжди,

Коли сонце встає.

Навчи мене! Навчи мене!

Навчи!

Велике щастя – зустрічати новий день! (4)

Дура-цензура

Сидить за грубими мурами,

Де руки, стіни прокурені,

Де вікна з дохлими мухами,

Мозги старі, вже пробухані.

Сидить і нігті свої гризе,

Кому сьогодні не повезе?

Приспів (2):

Прищавим ротом, руками з потом

Грає бандура, дура-цензура.

На сміх ідіотам прищавим ротом

Грає бандура, дура-цензура.

Сидить – і штани протираються,

На стіл компромати збираються,

В корзину папери кидаються,

Всі екрани перекриваються.

Сидить і до всіх гнило шкіриться,

Як ми тут живем, аж не віриться.

Приспів (2).

Тепла зима

Недобрі хмари закрили нам небо

Недобрі люди гребуть все під себе

А нам з тобою сумно до болю

Ми б’ємося, як мухи зі стіною

Це біда,

Такого вже ніде нема

Вони бавляться нами, як ляльками

Б’ють нас між собою головами

Придумують нам нові закони

Для нас це завал, а для них приколи

Слухай, брат,

Тут вже давно є щось не так

Приспів:

Яка різниця хто є хто?

Яка тут мова все одно

Дайте пожити спокійно

Нас вже дістало ваше зло

Ми всі однакові давно

Вам зрозуміти не дано

Що схід і захід заодно

Дайте пожити спокійно

Спокійно…

Не знати, що від вас чекати

Щоранку страшно прокидатись

По радіо тільки погані новини

Повторюють кожні півгодини

Тепла зима,

В тій країні навіть снігу нема

Приспів (2).

Випускний

В спортзалі тихо – не бігають діти,

На стінах шаріки і на столах квіти,

І не насварять за помаду вчителі,

Сьогодні можна, сьогодні – випускний!

Приспів:

Останній раз одягнеш форму і поплачеш,

Останній вальс танцює зі сльозами строгий завуч,

Тільки раз в каптьорці ти покуриш з фізруком

І перший раз до ранку не повернешся додому…

Ти по-дорослому сьогодні виглядаєш,

Закінчив школу, але дечого не знаєш.

Вдивись уважно в обличчя цих людей,

Бо будеш бачити багато з них в цей день.

Приспів.

Останній раз… Останній вальс… (2)

Ранкове сонце не спішиться підійматись,

Комусь вставати, а комусь лягати спати,

А ти гуляєш з друзями по місту,

Прийшов твій час прощатися з дитинством.

Приспів.

Останній раз… Останній вальс… (2)

Вазелін

Ми – діти покоління з панельних будинків,

І наші нічні клуби – це автобусні зупинки,

Зранку п’єм ром-колу, після обіду – пиво,

Інакше ми не вмієм, нас просто не навчили.

Ми всі тут, як матрьошки, платтячка в горошки,

Халяву «абажаєм», бо жерти шо не маєм,

А на біг-бордах наглі морди

Б’ються в груди дорогих піджаків.

Приспів (2):

Ми любим цю країну без вазеліну! (3)

Вже вісімнадцять років любим цю країну!

Нічого нам не світить, пора вже зрозуміти,

Рятуйте свої діти, бо за рульом бандити.

Для них ми – біомаса, як другосортне м’ясо,

І скормлять нас собакам, як треба буде так їм.

Ми прикрили совість спортивними штанами

І тільки у кишенях махаєм кулаками,

А на біг-бордах наглі морди

Б’ються в груди дорогих піджаків.

Приспів.

Еволюція

Я довго думав, що я хотів би ще мати,

Чого і скільки по мішках наскладати,

Хто має гроші, той хоче мати їх більше,

Хто має владу, той вже на землю не зійде.

Приспів:

Лий! На нас воду лий, замало не буде.

Лий! Нам очі промий, щоб бачили люди,

Куди вони йшли дві тисячі років,

І ніби разом, а такі одинокі,

Щоб бачили всі, що ми залишаєм

Для нових людей, яких ще немає.

Лий! На нас воду лий…

Лий! Нам очі промий…

Я довго думав, що буде з нами за роки,

Чи, може, раптом щось поміняється трохи?

Чи, може, знову нам треба мавпами стати,

Щоби нормально спочатку жити почати.

Приспів.

Якби я знав

Я би сів на сходах,

Десять років навіть чекав,

Поки ти достигнеш,

Боже милий, якби я знав…

Я би застелив землю ніжними перинами,

Я би посадив дерева з апельсинами,

Яка різниця? – Того всього нема…

Я втопив би в морі

Свою зависть і своє зло,

Я би всіх пробачив,

Тільки щоби нам повезло.

Я б замалював стіни

Чудними картинами,

Я би закидав дорогу

Квітами чарівними.

Дорого коштує слово «любов»,

Часом не відчуєш, що ти знайшов,

Роки – то не гроші, їх не вернеш,

Раз її відкинеш – назад не візьмеш…

Життя як ескалатор:

Хтось зійшов, а хтось став,

Вся різниця в тому,

Що там в кінці не вокзал.

Я би написав, я б намалював,

Яка різниця?..

Дорого коштує слово «любов»,

Часом не відчуєш, що ти знайшов,

Роки – то не гроші, їх не вернеш,

Раз її відкинеш – назад не візьмеш…

Дорого коштує слово «любов»…

Роки – то не гроші, їх не вернеш…

Квінти

Вони жили красиво, як вміли,

Бісилися, пили вино і любили

Відкинутись в кріслах своєї машини,

Під музику рахувати години.

Приспів:

Та ніщо не вічне, а любов тим більше,

Він хотів як краще, а віддав назавжди,

А вона чекала, просто сил не стало —

І струна порвалась!

На заправках і в аеропортах

Було їм, як у ліжку, комфортно

Тулитися просто один до одного,

Так ніби навколо немає нікого.

Приспів.

Ти його болиш десь всередині,

Провалився міст на половині.

Мобільного екран плаче словами,

Може, і добре (весь куплет – 2).

А тепер вона з іншим шукає

Ту штуку, що буде їх вчити літати,

А пам’ять вперто ніяк не стирає

Попереднього юзера файли.

Приспів.

Я не тримаю зла

А знаєш, про мене різне говорять люди,

Бо люди різні, як й різне чули,

А що не чули, то добрехали,

Коли завидно стало.

Часом одні кричали, що я продався,

А другі: «Ти – молодець, не здався!»

І на чиєму тут боці правда,

Хто би нам всім сказав би?!

Приспів:

Я не тримаю зла зовсім ні на кого,

Жити кайфово так, як дякую Богу.

Я не тримаю зла зовсім ні на кого,

Жити кайфово так, як дякую Богу.

А знаєш, злі язики в чатах, в Інтернеті

Про мене кажуть, що я недалекий,

А інші чують ту силу слова

І кажуть, що помогло їм.

Шкода тих, що плюють, замість цілуватись,

Тих, що клянуть, замість усміхатись.

І часом хочеться їх послати,

А краще заспівати.

Приспів (2).

Радіо любов 2012

Говорили і курили

Ми познайомились з тобою у вагоні метро,

Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро.

Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг,

І ми у позі еротичній були загнані в тупік.

Інтелігентний мужчина, український інженер,

Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер.

Зашипіли двері, станція «Хрещатик» —

І народ почав з вагона, як картопля, випадати.

Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі

І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні.

І я лечу, як метелик, забігаю в генделик,

Замовляю нам дві кави збудоражити уяву.

Приспів:

Ми цілий день так сиділи, говорили і курили,

Пахли димом і любов’ю, говорили і курили.

Потім люди прийшли і до нас підсіли,

Ми посунулися трохи, говорили і курили.

І їли ми пиріжки, томатним соком запили

І з червоними вусами говорили і курили.

Потім трохи помовчали, трохи відпочили,

Взяли закурили і знов заговорили.

Коли вечором я сьорбав із пакета бульйон,

Нагадав собі, що не спитав у тебе телефон.

Кілька спальних районів, посередині

Дніпро, Київ – місто невелике, ми зустрінемось в метро.

І зранку знову ниряю у підземні тунелі,

І несе мене до тебе ця криклива канітєль,

І бачу ті самі джинси і той рюкзачок,

І від радості зжимаю у кишені кулачок.

Ще чоловік п’ятдесят у вагон забігає,

Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай,

І я чекаю в душі на зупинку «Хрещатик»,

Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти.

Приспів (2).

Не думай про завтра

Ти знаєш, не переживай,

Все буде добре!..

І навіть в іншому житті

Ми будем двоє!

Одінь для мене, як в той раз,

Своє краще плаття,

І будем на білому піску

З тобою лежати.

Приспів:

Не думай про завтра,

Це за тисячу років,

А я завжди поряд!

І що таке щастя —

Не знають мільйони,

А ми його творим!

Давай ще сьогодні

Покажемо людям,

Як треба любити!

Не думай про завтра,

Ще так багато треба зробити.

Сідай зі мною на диван

Моєї машини,

Давай подивимось на світ,

Як ніби з вітрини.

У нас тут свій маленький рай

Незрозумілий,

Захлопни двері, не питай,

Коли ми приїдем…

Приспів:

Не думай про завтра,

Це за тисячу років…

І що таке щастя —

Не знають мільйони…

Давай ще сьогодні

Покажемо людям,

Як треба любити!

Не думай про завтра,

Ще так багато нам

Треба зробити.

Місця щасливих людей

Можливо, треба було жити, як всі,

А я хотів інакшим бути завжди —

Так скучно плисти по течії з ними…

Можливо, я не дав тобі теплоту,

І ти не знаєш погляд через фату. —

Логічно. Як можна було з тим жити?

А пам’ятаєш

Метро нічного Берліна

І наші тіні на стінах —

Місця щасливих людей?

А пам’ятаєш

Балкон під небом Мадріда

І на трибунах Коріди

Місця щасливих людей?..

Тягуча павутина зйомних квартир

І дві душі, пробиті сотнями дір,

Так страшно, коли не знаєш, що завтра…

Тепер я оглядаю знаки, часи

І знаю ціну світлої полоси —

Не варто шукати винних крім себе…

А пам’ятаєш

Страшенний шторм на Мальдівах,

На фотках ніс обгорілий,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш

Старий кабак на Бродвеї,

Цибуля, сир і печеня,

Місця щасливих людей?..

Я наперед ніколи не вивчаю маршрут,

Мені не важливо, тільки б ти була тут,

Все рівно куди нас понесе вітер…

В житті не важливий сигнал GPS,

Якщо не один ти рюкзак свій несеш,

То знайдеш для себе десь-таки місце.

А пам’ятаєш

Велосипеди в Парижі,

І в Закопаному лижі,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш

Наш Новий рік в електричці

І Лондон, як на відкритці,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш

Холодне пиво Стокгольма,

І знову ми були двоє,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш,

Як я втікав з інститута,

Щоби з тобою побути

І до сих пір я тут є!..

А пам’ятаєш?..

Сліди

Вулиці міста засипані снігом,

По снігу люди бігали,

Ходили собі цілий день хто куди,

Без задньої думки лишали сліди.

Кожен слід – інша людина,

Інша секунда, інша година.

Цікаво, якщо по слідах цих піти,

Куди вони можуть мене привести?

Приспів:

Сумно, коли нема…

Холодно, коли зима…

Напевно, щоб було знов чарівно,

Має бути часом Сумно, коли нема…

Холодно, коли зима…

Напевно, щоб було знов чарівно,

Має бути сумно…

Люди ходять по своїх маршрутах,

Зустрічаються то там, то тут.

Рідше, частіше, як на світлофорах,

Часом кивають, а часом говорять,

Часом дороги їх паралельні.

Вечір, ніч, ранок і день,

Люди до себе, як сніг, прилипають,

Сліди розійшлися – і люди скучають…

Приспів.

Люди є різні, їх так багато,

А по слідах ти не можеш впізнати.

За ким ти підеш і як воно буде?

Далеко зайдеш чи скоро забудеш?

Сліди є маленькі і є глибокі,

На декілька днів і на тисячі років.

Хочеться так наступати на землю,

Ніколи не мріючи, щоби їх стерли…

Приспів.

Сумно…

Холодно…

Напевно…

Сумно… Сумно…

Холодно…

Напевно, щоб було знов чарівно,

Має бути сумно!..

Мам

Я завжди мріяв написати пісню про маму,

Але різні поети всі слова вже сказали.

І я не хотів повторити когось із них.

Я біля свої мами буду завжди маленьким,

І як тільки покличе, прибіжу скоренько,

Тому я їй і написав ці слова як міг.

Приспів:

Мам,

Ти мене вибач, шо я став дорослий

І вже минула сорок третя осінь,

Як я побачив перший раз свій дім.

Мам,

А можна я до тебе завтра приїду

І ми на кухні не одну годину

Собі на різні теми «посидим»?

Я, може, трохи пізно став її розуміти

І не часто дарував на день народження квіти.

І були часи, коли я тижнями їй не дзвонив.

І кожен раз, коли вона мене обіймає

І разом із татком все про внучку питає —

Я з радості плачу, що маю живих батьків.

Приспів.

Я дуже дякую тобі за то, шо я вмію,

І дякую тобі за то, шо я розумів

Ті речі, яких не пояснюють навіть в книжках.

Хай буде біля тебе завжди ангел-хранитель

І я десь тут поряд буду також бродити,

Шоб не міряти наше життя в телефонних дзвінках.

Приспів.

Ніби в раю

Холодне світло телеекрану

Кидає на стіни холодні тіні,

А я чекаю на твою програму,

Бо як інакше тебе зустрінеш?..

В чужі проблеми постійно вникаєш

Перед очима неживих телекамер,

І спорим, зовсім нічого не знаєш,

Що ти є в центрі моєї уваги.

Приспів:

Так, як тоді, небо для двох —

Тільки з тобою я чувся, як Бог!

Так, як тоді, місьє Коршавель,

Ніби продовження Емануель.

Так, як тоді, ніби в раю,

Три прості слова: «Тебе я люблю!»

Так, як тоді, ніби в раю!

Я розглядаю тебе на екрані,

Як дивну планету у телескоп,

І, як астроном, спосіб шукаю

Попасти крізь терни до далеких зірок.

Я знаю напам’ять всі твої рухи

І кожен раз собі уявляю,

Коли вже візьму тебе я за руку —

І ти відразу собі нагадаєш.

Приспів (2).

Радіо любов

Якщо я тебе не напрягаю,

Я тобі не чужий…

Якщо я твій запах

Завжди пам’ятаю,

То, значить, він мій…

Якщо ти зі мною

За тисячу років

Залишилась така сама,

Давай, як завжди,

Після дороги

Нап’ємся за нас вина!..

Приспів:

І включим радіо Любов,

Постав нам нашу пісню,

Ді-джей.

В ефірі радіо Любов,

Ми проведемо в небі

Цей день…

Я люблю, коли ти

Береш мою руку,

Це значить – я твій,

Я люблю, коли

З моїх жартів смієшся,

Значить, я – не тупий.

Давай замотаємся в одіяла

І підем на холодний балкон,

Щоб сусіди також не спали,

Ми їм створим цей «О-о-о…»

Приспів (2).

Тримай її за руку

Машина їде скоро, дорогу рве,

В кабіні від мотора вібрація,

Ремінь до крісла притиснув тебе —

Така сама і в неї ситуація.

Можна нажати тормоз, можна – газ,

Можна звернути в поле, можна – в ліс,

І не працює твоя ідентифікація,

Ти вже у схемі, ти туда заліз.

Приспів:

Тримай її за руку – це любов!.. (4)

Бензину хватить – повний бак залив,

Тебе чекає більше, ніж любов,

Вона не знає, де почнеться все,

Очі шукають в темноті сигнал.

Магнітофон грає щось старе,

Людей у залі майже повний зал,

Зелене світло значить то саме,

Маленький ангел теж тобі сказав:

Приспів (2):

Тримай її за руку – це любов!..

Тримай її…

Тримай її за руку – це любов!..

Тримай її…

А під Новий рік

На очах росою сльози,

Знову ти сама зустрінеш цей

Новий рік,

І замерзли на морозі

Кольорові мрії твої…

Снігом замітає двері,

Може, хтось до тебе прийшов —

Впусти його,

Запроси ще й до вечері,

Поділися своїм теплом.

Приспів:

А під Новий рік

Люди зустрічаються.

А під Новий рік

Мрії всі збуваються.

А під Новий рік

Твій дім не закривається:

Може, прийде той,

Кого ти сподіваєшся.

На вікні узори дивні —

Це твоя подружка-зима Малює їх,

Пробує розвеселити,

Сипле з неба на людей сніг.

Прибери свою ялинку,

Ангели чекають на знак —

І прилетять

Просто до твого будинку,

Піснями тебе звеселять.

Приспів.

Ти його чекай,

Він до тебе прийде,

Бо так само на душі його,

Він тебе по світі він шукає… (весь куплет – 2)

А під Новий рік… (2)

Приспів.

Добряк 2013

Добряк

Він ціле життя усміхався

Широко до всіх навкруги.

Позичав їм останні гроші,

А сам не просив взайми.

А вони садили дерева зла

На бідній його голові.

І з часом горбилася спина

Під вагою дрімучих садів.

Приспів:

Ти у цьому світі – випадковий чувак,

Ти втікай, добряк, заховайся, добряк!

Заржавілим людям не поможеш ніяк,

розумій, добряк: пізно вже – ніяк!

В його домі не було дверей,

І заходили всі, хто хотів.

Пригощав він усім, чим мав,

Відмовляти він не вмів.

А вони підливали дерева зла

З корінням в його голові.

І ще більше горбилася спина,

Шукаючи відповіді.

Приспів (2).

Він дивився очима дитини,

Як гасне навколо цей світ.

Він хотів, шоби це зупинилось,

Та, крім нього, ніхто не хотів…

Приспів (2).

Руїна

Французи мають Бонапарта, сир, вино і Париж,

Висока мода тебе тягне – ти їхню мову вчиш.

І хочеш бути подібним на спокійних парижан,

Читати з кавою газету і гризти круасан.

Поляки мають Варшаву, біґус, журик і флячки,

Марія Кюрі також, до речі, полячка.

До них на лижі заїжджаєш, мову їхню знаєш,

На думці себе ловиш, що їх поважаєш.

Приспів:

А моя країна – суцільна руїна,

І гордо ходить в кєпках і спортивних штанах.

А моя країна – суцільна руїна,

Як можна не любити свою землю аж так?..

В американців є і статус, і Статуя Свободи,

Лас-Веґас, Ніагара, Нью-Йорк, Голлівуд.

І уживається спокійно там ще купа народу,

А в нас хоч і один, то не вміщається тут.

Ісландія далека має двісті вулканів,

Рейк’явік, пару гейзерів і вічні льоди.

І кожен з вулиці, якшо захоче, просто на каву

В офіс президента може сміло зайти.

Приспів.

Моя країна має Київ, Волинь і Карпати,

Донбас і Чорне море, Одесу і Львів.

І в ній живуть на повну ногу лиш одні депутати,

Всі інші грають ролі у кіно про лохів.

Стиснувши зуби, всі стоять і пропускають кортежі,

За місяць заробляють тільки фляжку вина.

Найбільша радість українця – дотягнути до завтра,

Ми всі давно в окопах, хоча це не війна.

Приспів (2).

Don’t worry

Ти пишеш смс з метрополітену

Про то, що не прийдеш більше до мене.

Майже в усіх словах ти робиш помилки,

Сльози по клавішах, в коридорі – бутилки.

Приспів (2):

Don’t worry. I’m so sorry…

He слухай то, шо люди говорять.

Don’t worry, don’t, don’t worry,

I’m sorry… I’m sorry…

Я слухаю панк-рок, а ти – Ваню Дорна,

Може, тому разом є нам некомфортно.

Твій меседж – то завжди ті самі три слова,

І поміняти їх ти не готова.

Приспів (2).

Остання сигарета

Я приклеєний до тебе, прив’язаний,

Я загублений у тобі і знайдений…

Все життя по хвилинах,

Як віршами по стінах, написане…

Я не хочу чекати і ніколи б не знати,

Коли прийде вже той момент, коли…

Приспів (2):

Останню сигарету ми викурим на двох,

Що з нами буде завтра – може знати тільки Бог.

І ти фінал до книжки сьогодні не роби,

Не думай ні про шо, люби мене, люби!..

Я куплетами у тебе заплетений,

Ми з тобою не зіпсуті монетами,

Ніби діти за руки,

Через роки і муки переходили…

І тому я з тобою, і тому ми в любові,

І не думали, чи прийде той момент, коли…

Приспів.

Що з нами буде завтра – може знати тільки Бог,

Тільки Бог, тільки Бог…

Не думай ні про шо, люби мене, люби!..

Люби мене, люби… Люби мене, люби…

І ти фінал до книжки сьогодні не роби…

Буковель

Приспів:

Зима вже замучила, всі за літом скучили,

А ми на Буковелі на підйомніку живем.

Зима вже замучила, всі шапки нахлобучили,

А ми на Буковелі вино гаряче п’єм.

Сніг за шиворот, в Карпати ми летим,

На літній резині і майже без бензини,

І весело, бо я тут не один —

На лижі їде ціла Україна!

Приспів.

Нема грошей, але є оптимізм,

Для нас морози, як дешева проза,

Зимою не страшний алкоголізм,

Та й ми інакше просто вже не можем.

Приспів.

Дніпро, Одеса, Київ і Донбас

За нами у колибу завертає,

І поки вистачає на скіпас,

То значить, ше біди в житті немає.

Приспів:

Зима вже замучила, всі за літом скучили,

А ми на Буковелі на підйомніку живем.

Зима вже замучила, голова заглючила,

А ми на Буковелі вино гаряче п’єм.

Чекаю ночі

Цей дощ надовго,

Сліди від сліз на вікні…

Де взяти того,

Хто сам напише мені

Точні рецепти,

Як жити серед людей

І не хотіти,

Щоб скорше скінчився день?..

Приспів (2):

Чекаю ночі,

Шоби знов широко закрити очі

І вільно мріяти про то, шо хочу,

Не чути того, шо мені пророчать!

Чекаю ночі,

Бо тихо в сон до мене ти заскочиш

І ніжно віями мене лоскочеш,

Ніколи йти від мене не захочеш!

Наші помилки

Вкривають землю, як сніг,

Зла лабіринти —

Не можна вирватись з них…

Сон – добрий лікар

Тільки на час, коли спиш,

Розбудить світло —

І ти відразу кричиш.

Приспів.

Чекаю ночі… (2)

Дівчина з кафешки

У офісі перерва, ти голодний, як пес,

В очах моргає напис: «Я похавав би десь».

І раптом запах чебуреків по-шпіонськи лізе в ніс,

І ти по головах людей на запах цей біжиш.

Влітаєш у кафе, готовий з’їсти слона,

І тут перед тобою, як китайська стіна,

Стоїть офіціантка – шостий розмір душі,

І дуже елегантно поїдає лаваші.

Приспів:

І ніби далека, і ніби близька

Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.

І ніби солодка, і ніби гірка

Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.

І ніби висока, і ніби низька

Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.

І ніби глибока, і ніби мілка

Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.

Ти заглядаєш їй у очі, просиш: «Дайте меню»

І голосно ковтаєш біля дами слюну,

І вона граціозно витирає руки об халат

І пропонує для розминки пиво і салат.

Вона чуть вища, і ти дивишся їй просто в декольте,

А діалог в таких умовах діло непросте,

І ти відтягуєш все тіло і на пальці встаєш,

Ламаєш логіку, тоді питаєш: «Де ти живеш?»

Приспів (2).

То є Львів

Привіт, старий, ти кльово виглядаєш.

Я гордий, шо давно вже так і добре тебе знаю.

Ми знов зустрілись, веди мене на каву,

Як 20 років тому, де костел на Привокзальній.

Сімка вниз, на Погулянку повертає,

Дзеленькає сердито, бо все часу немає,

Ну, а площа Ринок спати не лягає,

Історії збирає і розповідає…

То є Львів, мій колєґа, про нього різне кажуть:

Приєзжим із востока Криївку тут покажуть.

То є Львів, моє місто, не з простого тіста,

Ліплений роками – друзями й ворогами.

То є Львів, старенький, мудрий, сивий дядько,

Кожному залишить кавалочок на згадку.

То є Львів, «Бонжорно!» – Неаполь і Ліворно

По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять.

Дівка-Левандівка пахне поїздами,

Мостами, переїздами і гострими словами,

А ратуша скучає, шпилем небо дзюравить,

Вона крута чувіха, і її ніхто не сварить.

Ну, а Сихів, Сихів, в автобусі надихав,

Вікна запотіли від запахів неділі,

А стара Пекарська, я нею нагулявся,

Як пари пропускав і по Личакові хитався.

То є Львів, шановні, вбирайте шлюбні сподні,

Краватку, маринарку і «вйо!» по Стрийськім парку.

То є Львів чудовий, вуйко ґонуровий,

Я тішуся, шо з вами ходжу цими вулицями.

То є Львів, старенький, мудрий, сивий дядько,

Кожному залишить кавалочок на згадку.

То є Львів, «Бонжорно!» – Неаполь і Ліворно

По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять.

То є Львів, мій колєґа, про нього різне кажуть:

Приєзжим із востока Криївку тут покажуть.

То є Львів, моє місто, не з простого тіста,

Ліплений роками – друзями й ворогами.

То є Львів, старенький, мудрий, сивий дядько,

Кожному залишить кавалочок на згадку.

То є Львів, «Бонжорно!» – Неаполь і Ліворно

По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять.

То є Львів, то Львів…

Місто

Ти робиш манікюр чорним – міняє ніч день,

Стоїш в холодному морі – і пахне абсент.

Легка мелодія вітром жене паруси,

В домах панельних історій яруси.

Приспів:

І так вже буде завжди, куди не крути,

Люби, не люби…

Це не придумали ми, люби, не люби,

Куди не крути…

Малюєш очі ти синім небом —

І зранку пахне мандарином і сном.

І знов закінчиться осінь, піде сніг,

В домах панельних люди хочуть, як всі…

Приспів.

Помада твої губи палить вогнем,

Стереотипи з ніг валять – повзем.

В моєму місті є правда одна,

З домів панельних видно теж море з вікна.

Приспів (2).

Лист до друга

Саня-друг, я пишу тобі лист,

Тому, шо вже давно тебе не чув, не бачив.

Сто років вже пройшло з того часу, як ми колись

Мріяли зібрати наших пацанів на дачі.

Кухня в хрущовці, розмови до ранку,

Форточка закрита целофановим кульком,

Ніколи не кінчалися пиво і таранка,

Походи у ларьок з пожмаканим рубльом.

Приспів:

Давай повернемся у своє місто,

З якого втікнути так хотіли!

Давай одягнемо потерті джінси,

В яких у школу нас не пустили!

Давай послухаєм старі касети,

Які нас жити і любити вчили!

По іменах згадаєм всіх друганів ще,

Які тоді занадто швидко жили!

Знаєш, час втікає, як вода,

І способу інакшого ми поки шо не знаєм,

І набагато тихше тече життя ріка,

Якщо ти свого друга часто зустрічаєш.

Не бери свій мобільний, а краще – два пива,

А потім зашлемо за добавкою гінця,

Дружба – це тоді, коли сльози у мужчини,

Дружба – це тоді, коли мужчини до кінця!

Приспів.

Давай повернемось у своє місто!

Давай одягнемо потерті джінси!

Саня-друг, я пишу тобі лист… (4)

25 2014

Дельфіни

Північне море підкидує чайки

Вниз і вгору, як тенісні шаріки

Де їх дім, куди вертатись

Шукати варто чи тут залишатись

Їм трохи легше жити ніж тобі

Вони не мусять зустрічати кораблі

Шукати світло у темному вікні

Немає змісту, скажи собі

Зайди в холодну воду, не бійся намочити ноги

Переплисти кілометри льоду з дельфінами на

той бік моря

Зайди в холодну воду, не бійся намочити ноги

Переплисти кілометри льоду з дельфінами

на той бік моря

Мінус два, зима на пляжі

Вітер з моря, на пісок не ляжеш

Ніхто не ходить, одні лише дельфіни

Розуміють, що нічого не зміниш

А ти чекаєш сигналу маяка

Або з туману корабельного гудка

Голос охриплого старого моряка

Знайти захочеш, іди шукай

Зайди в холодну воду, не бійся намочити ноги

Переплисти кілометри льоду з дельфінами

на той бік моря

Зайди в холодну воду, не бійся намочити ноги

Переплисти кілометри льоду з дельфінами

на той бік моря (4)

Глобус

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Колись я в Токіо попасти мушу,

Шоби з японцями піти на суші.

І пальцями собі розтягну очі,

шоби всі думали, шо я япончик.

А потім Куба, сигару в зуби —

і цілий тиждень не виходиш з клуба

і в ритмі сальси поскачу дальше —

там, де ніколи досі не бував ше.

Наприклад, полечу ше на Ямайку,

куплю на пам’ять растаманску гайку.

Здоров’я ромом я собі поправлю

і Бобу Марлі пам’ятник поставлю.

І в Гімалаї попасти маю,

там трохи з йогами позагораю

і до Уралу пішки помалу

до вечора якось дошкандибаю.

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

В Сибір я, люди, певно, не поїду,

велику маю на Сибір обіду.

Там двадцять років відсидів мій дідо,

і я в Сибір вже точно не поїду.

А ліпше в Сочі, тьомниє ночі,

Там запах жінки ніс мені лоскоче.

Поїду в Ніццу, замовлю піцу

і пригощу якусь французьку спіцу.

А потім ше підскочу на Гаваї,

шо на Гаваях є – то в нас немає.

А шо у нас є, то на тих Гаваях

сто процентів ніфіга немає.

Сала немає, борщу немає,

і нашо здались мені ці Гаваї?

Мене ніхто там не понімає.

Нехай Обама їздить на Гаваї.

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Поїду краще я до Голлівуду

і з Бредом Піттом пити пиво буду,

І з Бредом Піттом чіпси їсти буду —

мене Бред Пітт ніколи не забуде.

А потім вернуся на Україну —

мені тут добре, я її не кину.

І головне, шо тут є свої люди,

а свої люди в мене просто всюди.

А свої люди в мене на кордоні,

а свої люди в мене в охороні,

а свої люди в мене у лікарні,

а свої люди в мене в перукарні.

Карочє, я вже нікуда не їду,

подзвоню куму і біжу за пивом,

карочє, я вже нікуда не їду,

дзвоню куму – біжу за пивом!

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Най-най-най-най-

на-на-на-най-най-най-най!

Мєдляк

Суботній вечір, в повітрі запах духів,

На твої плечі я свою куртку одів,

І потім довго вона тримала твій смак —

Я до сьогодні не міг забути ніяк.

Наш самий перший мєдляк,

Як тебе звати, не пригадаю ніяк,

І я не дихав, я чекав, поки ти скажеш:

«Так». Ми танцювали наш перший мєдляк,

Дешеві штори на вікнах вітер хитав.

Хотів сказати тобі я шось, а не знав,

А ти чекала від мене хоч би на знак,

І так мовчали ми, колихаючись в такт (2).

Пором

Я люблю тебе нереально.

Я люблю тебе геніально.

Я люблю тебе паранормально,

Глобально, вокально і чуть аморально.

Я люблю тебе фанатично.

Я люблю тебе акробатично.

Я люблю тебе електрично,

Космічно, публічно, періодично.

Любов – це пором між двома берегами,

На одному добре, на іншому погано.

Любов – це пором між двома берегами,

На одному ми, на іншому погано.

Я люблю тебе у трамваї.

Я люблю тебе на пароплані.

Я люблю тебе на дивані,

В бандані, на грані і в океані.

Любов – це пором між двома берегами,

На одному добре, на іншому погано.

Любов – це пором між двома берегами,

На одному ми, на іншому погано.

Я люблю тебе по-іспанськи.

Я люблю тебе по-хуліганськи.

Я люблю тебе по-американськи,

Голландськи, албанськи, пуерторіканськи.

Я люблю тебе, Я люблю тебе, Я люблю тебе,

Я люблю тебе.

Любов – це пором між двома берегами,

На одному добре, на іншому погано.

Любов – це пором між двома берегами,

На одному ми, на іншому погано.

Порш панамера

Я нічого не хочу від свого життя,

В мене є робота, я люблю її.

Я кладу на дорозі у ямки асфальт,

І нічого в тому світі не потрібно мені.

Не хочу квартиру з сусідами злими,

Я весь час на роботі в вагончику сплю.

Не марю годинниками золотими.

Знаєш, понтів я цих не люблю.

Маленьку мрію я маю, і я без неї вмираю.

Собі я не уявляю, як без неї я жити маю.

Порш Панамера! Нулячий Порт Панамера!

Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.

Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.

Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера!

Я не хочу мати власний літак,

Бо я після пива літаю і так.

Я не хочу яхту на парусах,

Я ті понти ненавиджу аж страх.

Не хочу костюм, що коштує, як хата,

Бо прийдеться пахати півжиття на штани.

І супермодель я не хочу кохати,

Бо супермодель – це тоже понти.

Маленьку мрію я маю, і я без неї вмираю.

Собі я не уявляю, як без неї я жити маю.

Порш Панамера! Нулячий Порш Панамера!

Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.

Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.

Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера! Порш Панамера! Нулячий Порш Панамера!

Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.

Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.

Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера!

Порш Панамера! Нулячий Порш Панамера!

Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.

Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.

Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера!

Історія

Історію пишуть чужими руками

Ті, шо не ходять стояти на майдани

Пишуть залишаючи чужої крові плями

Пишуть за наглухо закритими дверями

Наша історія – це не підручник

Свої своїм одягають наручники

Свої від своїх захищають чужих

Свій проти свого – смертельний гріх

Приспів:

Де правду шукати, коли брат на брата

Я хочу тут жити, а не стріляти

Де правду шукати, до кого кричати

Я хочу тут жити, а не вмирати

Історію пишуть не на папері

Помилки коректором вже не поправиш

Кидаючи танки на своїх людей,

Героєм для них ти ніколи не станеш

Приспів.

Бризкай пустих обіцянок слюною

На тих, хто готовий іти за тобою

І платить свободою і головою

За то, шоб тебе записати в герої

Приспів (3).

Дякую, люди!

І знову народ, і знову концерт

І ми один до одного як завжди прийдем

Клуб, стадіон, квартира, підвал

Нема такого місця, де би ше ми не заграли

Ми кричали і співали… танцювали і скакали

Хмари в небі розганяли… ми кричали і співали

Дякую, люди! За то шо ви з нами, за то шо ми живі