Текст книги "Шлюбні ігрища жаб"

Автор книги: Андрій Кокотюха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 12 страниц)

Лють жіноча
(Маленька повість з криміналом)

– Може, досить про уроки, – втрутився рішуче Грифон. – Розкажи-но їй про наші ігри…

Льюїс Керрол. «Аліса у Країні Чудес»

1

Якщо піднятися на дев’ятий поверх, то з вікон можна побачити стіну місцевої тюрми. А якщо додати трошки уяви – то й подвір’я і навіть зеків, що його підмітають старими мітлами з дерев’яними держаками, відполірованими сотнями рук.

Кажуть, місцеві донжуани починають процес зваблення саме звідси. Найсприятливіша пора – сутінки, коли можна ледь розгледіти обриси похмурого і романтичного о цій порі будинку. Банальні, але обов’язкові розмови про погоду, музику, моду й кіно найлегше вести після того, як невпевнено запропонуєш: «Хочеш, тюрму покажу?» Сутінки додадуть таємничого і романтичного антуражу, нова знайома вже вдячна за те, що перед нею підняли моторошну завісу, яка відокремлює набридлу буденність від страшного і тим цікавого кримінального світу, – нехай навіть на півсантиметра підняли, – і вона готова вислуховувати набір обов’язкових за ненаписаним етикетом фраз, які передують першородному гріху.

Спрацьовує, за легендами, у восьми випадках з десяти.

А з вікна п’ятого поверху відкривається сумний і зовсім не мальовничий краєвид – захаращене битою тарою господарське подвір’я консервного комбінату. Пора рання, непохмелених вантажників ще не видно, і Максимові навіть трошки нудно – він звик спостерігати, як вони півдня тиняються в очікуванні благословенного пива, а потім спочивають у холодку: роботи немає все одно, комбінат простоює, склади завантажені готовою продукцією, яка чомусь нікому не потрібна…

За спиною в Максима пейзаж значно кращий – і це все дякуючи серпневій спеці, яка змушує Тамару спати, прикрившись простирадлом лише символічно. Фігура в неї, звичайно, не з картинки «Плейбоя», але певне естетичне задоволення викликати здатна. Струшуючи попіл з вікна і спокійно роздивляючись сплячу Томку, Максим ще раз констатував, що провів не найгірші два тижні із своїх неповних двадцяти чотирьох років.

Він ковзнув поглядом по будильнику. За півтори години почне оживати гуртожиток, через шість годин їм з Томою треба йти в гості, через тридцять шість годин його не буде в цьому місті. А вже сорок вісім годин вони з Тамарою Шиян вважаються чоловіком і жінкою. Весело…

Тамара перевернулася на інший бік, остаточно відкинувши цнотливе простирадло, промовила, не розплющуючи очей:

– Лягай, рано ще…

– Не спиться. Душно, дихати нічим.

– Сходи під душ.

– Та треба… На нашому поверсі якісь козли душову заблювали, тягне ж когось пити в таку спеку. А на четвертому – забито. Доведеться нагору йти.

– Нас Юлька з Пако на першу чекають, не забув?

– Чому це я повинен забувати? Грошей, правда, мінімум…

– На пляшку шампанського вистачить, ввечері Танька приїжджає, знаєш, за стінкою живе – в неї трошки позичу. Викрутимося.

Викинувши недопалок з вікна і прослідкувавши за його польотом, Максим, зітхнувши, зліз з підвіконня, натягнув шорти, кинув на шию рушника, пхнув ноги у Томчині капці.

Холодний душ справді не завадить.

2

– Слухаю вас.

– Добрий день. Можна Максима?

– Максима? Його зараз немає, а… хто його запитує?

– Слава Богу! Нарешті потрапила правильно! Розумієте, я, мабуть, номер неправильно записала, помилилася на одну цифру і вирішила підставляти інші цифри, за порядком! Ваш варіант – п’ятий!

– Рада за вас. Це все дуже цікаво, але…

– Хіба Максим не попередив, що я приїду?

– Дівчино, я не зовсім розумію, про що йдеться.

– Отак! Я взагалі-то його дружина, і я…

– Яка дружина?

– Що значить «яка»? Законна, – приїхала, як обіцяла. Він справді нічого не сказав? Взагалі, з ким я розмовляю?

– У нього немає ніякої дружини, не морочте мені голову!

– Тепер є!

– Взагалі-то, я буду його законною дружиною через півтора місяці. Ви дзвоните до мене додому, якщо вам цікаво. Думаю, все це не зовсім телефонна розмова. Ви знаєте місто? Запишіть мою адресу, приїздіть, – будемо розбиратися…

Молоді жінки зміряли одна одну швидким оцінюючим поглядом.

– Заходь. Будемо на «ти» одразу, не проти?

Тамара переступила поріг, роззирнувшись навколо, примостила у куток біля вішалки сумку, скинула туфлі і пройшла за господинею до кімнати.

– Твоя квартира?

– Бабусина. Вона рік як померла, тепер ми тут живемо.

– Ви… – Тамара вмостилася у кріслі, простягнула ноги.

– Мене звуть Алла, – сказала господиня. – Ми з Максимом справді подали заяву.

Замість відповіді Тамара простягнула співбесідниці свого паспорта. У графі «Сімейний стан» дійсно геометрично правильний загсівський штамп.

– Сподіваюсь, ти перевірила його документи. – Тамара заховала паспорт до сумочки. – Я не все розумію.

– Я теж. – Алла залишалася на диво спокійною. – Кави?

– Чаю. Палити можна?

Алла мовчки дала їй попільничку і пішла на кухню. Крім чаю, вона принесла тацю з крекерами і почату коробку шоколадних цукерок. Деякий час вони сиділи мовчки.

– Розкажи все по порядку, – порушила тишу Алла.

– Ми вчилися разом, – просто сказала Тамара і відсьорбнула чаю. – Палиш?

– Мінздрав був би незадоволений. – Алла дістала почату пачку «Президента» з кишені халата. – Ближче до теми, якщо можна.

– Можна. – Тамара акуратно поставила на столик недопиту чашку, запалила другу вже сигарету. – Так ось, ми вчилися разом. Не скажу, щоб я бачила його у дівочих снах, але Максим мені подобався. Не знаю, як сталося, що з часом він почав подобатися мені все більше. Але, на жаль, він ставився до мене байдуже.

– Історія з сентиментального роману про кохання для дівчаток і старих дів, – зробила висновок Алла.

– То, може, не треба розповідати далі?

– Якою б поганою не була масова культура, вона завжди вигравала на тому, що всіх цікавило, чим закінчиться чергова ідіотська мелодрама.

– Я розумію твій стан і…

– Не відволікайся, не відволікайся…

– Продовження справді схоже на рядову мелодраму, розчаровувати тебе не буду. Отже, ми якось опинилися в одній компанії, обоє були не зовсім тверезі… Вранці він здивувався, що раніше не звертав на мене уваги. Близько трьох місяців ми зустрічалися, потім він з головою пішов у роботу – накльовувалася перспектива залишитися у столиці. Я знайшла роботу у своєму обласному центрі, залишила йому про всяк випадок адресу… Якось він був у нас проїздом, завітав у гості. Потім приїхав у відрядження. Під час другого відрядження ми побралися.

– Як це ви встигли!? Адже він був у вас лише тиждень!

– Дурне діло – не хитре. – Тамара посміхнулася і сьорбнула захололого чаю. – Запропонувала я. Не знаю, як це виникло, що мене підштовхнуло… Але він не був проти. Сказав тільки, що не може чекати два місяці, як це водиться після подання заяви. Довго розводився про дурниці, вигадані юристами, і все таке інше.

– Припекло йому, та й тобі не терпілося… Вдруге… У тебе, я бачу, це легко… Ти що, колекціонуєш штампи у паспорті?

– Кожен може помилитися. Справді, я була одружена. Як бачиш, навіть паспорт не поміняла. Ми пожили рік, а фактично – вісім місяців і чотири з половиною дні.

Алла подобалася Тамарі. Сучасна жінка, не влаштовує істерик, до всього підходить по-діловому. Правда, вона зараз аж занадто спокійна, і спокій цей – не штучний, жінка жінку як ніхто відчуває. А сама вона вже давно порахувала, що коли вони йшли до загсу, він уже подав заяву з Аллою і, схоже, не збирається забирати. Може, не наважиться сказати? Чоловіки – боягузи, та й пройшло лише п’ять днів відтоді, як вони розсталися. Так, він не наважувався сказати цій нещасній, що помилився… Шкода її, шкода…

– Яка точність!

– Години в пеклі відраховуються повільно; тому пам’ятається кожна. Шлюб – не мед, ти ще переконаєшся в цьому.

– Дивлячись з ким.

– А, байдуже! Жінка народжена незалежною, а чоловіки визначили коло її обов’язків – кухня, брудна білизна, ліжко, діти – і про інше слухати не хочуть!

– До фемінізму ми ще повернемося! – Алла нетерпляче засовалася у кріслі. – Як вам вдалося так швидко зареєструватися?

– Мати моєї подруги працює в загсі. Я змушена була вичавити з себе кілька сльозинок, щоб остаточно розчулити жінку, яку кинув чоловік десять років тому, історією про палке і чисте кохання двох представників молодої генерації, які не можуть чекати відведеного законодавством терміну і не можуть змиритися з бюрократією, яка стоїть на заваді їхньому щастю. Свідками були моя подруга і її наречений-іспанець. Через два дні після того вони відзначали своє весілля, а вчора вона відбула з чоловіком до Іспанії, до Барселони, як сеньйора Юлія Рамірес. Ти правá – все як у кіно… У нього закінчилося відрядження, я мусила їхати до матері, і ми домовилися, що я приїду до нього сюди.

– Сюди? – Алла обвела рукою кімнату.

– Ну, я не знаю… Він дав мені тільки цей телефон, який я записала неправильно…

– Батьків порадувала?

– У мене тільки мама, вона теж розлучена. – Тамара подумала і додала: – Тричі.

Алла зрозуміла, що від неї очікується реакція на це коротке, але стосовно ситуації, що склалася, змістовне повідомлення. Могла навіть битися об заклад, що співбесідниця точно знає, що саме Алла повинна зараз сказати, – і слова крутилися на язиці. Алла відчула, як засвербів його кінчик. І вирішила утриматися від коментарів.

Дзвінок у двері змусив обох синхронно повернути голови на його звук. Алла піднялася і пішла відчиняти. Тамара почула голос Максима. Спочатку привітання, цмокіт обов’язкового поцілунку, потім – здивоване: «Що сталося?», і нарешті він сам з’явився у дверях кімнати.

Тамара не підвелася йому назустріч. Вони зустрілися поглядами, в його очах читалося щире здивування.

– Привіт, – промовив він. – Яким вітром? Сюрпризи, сюрпризи…

Алла стала трохи осторонь, схрестивши руки на грудях, і спостерігала за ними.

– Як ти мене знайшла? Ви вже, певно, познайомилися, – він перевів погляд з Тамари на Аллу, потім – знову на Тамару. – Щось тут точно трапилося, дівчата.

– Ти сам дав мені телефон, – спокійно сказала Тамара.

– Як? Тобі? Коли?

Якось він хвалився, що чотири роки відвідував драмгурток у своєму містечковому Палаці піонерів. Для драмгуртківця грає досить натурально, подумала Тамара. Якби все це трапилося не з нею, вона б повірила у цю гру.

– Минулої середи.

Штучність посмішки викликала сумніви.

– Точно! Справді, давав! Але, Томко, якщо бути чесним, не думав, що ти так швидко ним скористаєшся. Ти ж не казала, що збираєшся до Києва…

– Один момент! – подала голос Алла. – Нас тут троє. Один з нас – шахрай, а решта – ідіоти. Хто саме – мені хотілося б знати.

– Слухайте, тут точно щось трапилося! Ви не робіть хоча б з мене ідіота і поясніть, у чому справа! – Максим починав сердитися або грав людину, якій ось-ось урветься терпець. Тамара зупинилася на другому припущенні.

– Вона каже, що ти одружився з нею на минулому тижні, – Алла кивнула головою на Тамару.

– А він, я думаю, зараз скаже, що цього бути не може, – Тамара націлила вказівний палець на Максима.

– Ви серйозно? – обличчя хлопця набрало здивованого і водночас розгубленого виразу.

– Максимку, принеси нам свій паспорт, – підкреслено ввічливо сказала Алла, додала навіть: – Будь ласка!

Одинадцята сторінка його документа була непорочно чиста. Слідів підчисток, підтирань, хімікатів не видно. Тома розгублено перегорнула паспорт. Побачила фотокартку – власникові документа шістнадцять років. Такої фотографії вона не бачила ніколи. На іншій – він був мінімум на три роки старший за того, який дивився з цієї картки.

– У тебе два паспорти, – говорячи, вона дивилася йому прямо в очі. – Так не чесно… Два паспорти…

– Я знаю, хто з присутніх претендує на статус ідіота, – заявив Максим, теж дивлячись Тамарі прямо в очі. – Тільки ще не розібрався, комедія тут чи трагедія. І для чого все це…

3

Коли за Тамарою зачинилися двері, Алла, широко розмахнувшись, відважила Маскимові гучного ляпаса. Удар, як для жінки, вийшов сильним, Максим поточився і змушений був схопитися рукою за стіну.

– Ти що, здуріла?!

Вдруге бити себе не дозволив – перехопив руку і стиснув міцно, до зойку.

– Козел! Пусти! Пусти, кажу!

– Я ніколи не дорікав тобі твоїм небезгрішним, з погляду завзятих моралістів, минулим! – Він послабив тиск, але пальців не розчепив. – Я думав, у нас будуть нормальні стосунки цивілізованих людей кінця двадцятого століття!

– Моє минуле отак-от не падає тобі на голову і не верзе нісенітниць. Це не дуже приємно, погодься! Та пусти руку, бл-лін!

Максим змилостився. Алла незадоволено глянула на своє зап’ястя.

– Синець тепер буде!

– А у мене на морді нічого не буде? Могла б голову знести!

Полаявшись, обидвоє, як не дивно, заспокоїлися.

– Все одно не повірю, що під час відрядження в тебе з нею нічого не було, – буркнула Алла.

– Думай що хочеш, – втомлено відповів Максим. – Так, я справді дав їй цей телефон. Все ж таки товариські стосунки між людьми повинні зберігатися, навіть між колишніми партнерами по ліжку. Не люблю наживати собі ворогів, а ця Томка надто дріб’язкова – якби вона на мене з якоїсь причини образилася, решта мого життя була б назавжди підпсована. Дівчинка непогана, але дурнувата, вдача в неї така…

– Вважай, що ти вже її образив.

– Не розумію цього вибрику! Вона зайшла далеко… Головне – я не розумію причини. – Він бачив, що Алла все ще слухає його з недовірою. – Ти їй повірила? Ти дуже мало знаєш цю пройду! Я здивований, але її нахабство просто не новина для мене! Ну, як тобі ще пояснити…

– Жодних пояснень! – перервала його Алла. – Я з самого початку підозрювала, що тут щось не те. Твій паспорт – доказ. Навіть якщо відкинути здоровий глузд і повірити в усю цю тарабарщину, то наявність штампа в її паспорті і відсутність його у твоєму – це абсолютно проти всякої логіки! – Максим хотів щось сказати, але вона промовила рішуче: – І поки що годі на цю тему, добре? Давай поп’ємо кави, а потім спокійно все обговоримо.

4

Алла познайомилася з Максимом на дні народження в його однокурсника і друга, а її однокласника і сусіди Олега Кутька. Він готувався бути свідком у них на весіллі. Дома його застати було важко – малий бізнес вимагав постійної біганини. Але їй пощастило – Олег сидів удома і чекав на важливий телефонний дзвінок.

– Що там за важлива справа, яку не можна вирішити телефоном? – спитав він, коли Алла вмостилася з цигаркою на софі.

– Ти повинен знати Тамару Шиян.

– Повинен, – легко погодився Олег. – І знаю. Цікава вона, взагалі, істота… В чому справа?

– Розкажи мені про неї.

– З якої це радості?

– Слухай, Кутько, в тебе постійно справ по горло, тому затримувати тебе я не хочу. Мені цікаво почути що-небудь про цю істоту. І не питай чому.

– Все у вас, бабів, не так, як у людей, – стенув плечима Олег. – Ніякої логіки на вас не вистачає, їй-богу. І на тебе, і на Томочку Шиян… І зовні вона нічого, і наче не дурна, але коники викидала такі, що на голову не налазили! – тепер він говорив жваво, очевидно, особистість Томи Шиян неодноразово була темою для розмов у чоловічому середовищі. – Вона придумувала різні ідіотські і часто досить провокаційні історії – і сама в них щиро вірила! Уява в неї багата, дай боже кожному таку! – Алла раптом подумала, що Олег запросто міг бути жертвою цієї уяви, але, мабуть, він цього не розкаже. – Чи це хвороба така, чи знак зодіаку якось впливає…

– А який у неї знак?

– Хрін його знає! Кажуть, знак впливає на характер і поведінку… Може, це дурниця… Я, наприклад, Лев, а всі гороскопи пишуть про Левів такі характеристики, які зовсім не збігаються з рисами мого характеру… Але то пусте! Томка рідкозуба, а рідкозубі – всі брехуни! Прикинь, якось вона повернулася з канікул і заявила, що одружилася. Вірніше, не так було: вона десь узяла обручку і почепила її на пальця, – хтось спитав, навіщо вона її носить, чи не одружилася, – і Томочка відповіла ствердно. Ще потім про чоловіка-афганця всім торочила… Ну, люди у нас прості – взяли й скинулися на подарунок, сервіз купили чайний. А вона потім сказала, що в нас зовсім нема почуття гумору! Перед цим, правда, подякувала за увагу…

– Куди сервіз поділи?

– У неї залишився! Погодься, ідіотська ситуація… Вона, правда, одразу запросила всіх на чай, купила три «Київських» торти, а на той час це був страшенний дефіцит, коньяку кілька пляшок… Зам’яли, коротше, справу… А то ще була історія…

Від спогадів відволік телефонний дзвінок. Олег квапливо зняв трубку, незадоволено сказав: «Ви помилилися номером» – і розчаровано повернув її на місце.

– Бардак у нас. Вже сьомий раз Семена Наумовича питають… Так ось, політекономію у нас викладав один відставний казанова, професор, чогось там кандидат… Була в нього певна репутація…

– Студенток любив? – посміхнулася Алла.

– Любив, але не щастило йому з ними. Може, за всю свою викладацьку практику якийсь десяток і записав у свій актив, а може, менше, задрипаний він був казанова. Але чутки про нього ходили недвозначні, були такі дівчатка, що навмисне його провокували, аби насміятися. Ну, а наша Томочка, коли він під час іспиту хотів її завернути на друге коло за повне незнання предмету, промовила – не голосно, але так, щоб почули присутні в аудиторії: «Так не чесно. Ми так не домовлялися».

– Він, звичайно, наклав у штани.

– На його місці так вчинив би кожен! Він-то знає, що між ними нічого не було, але спробуй це доведи, тим більше при свідках. Він, звичайно, запитав: «Що ви маєте на увазі?» – а вона йому: «Ви хочете скандалу? Навіщо було тоді все це починати?» Мало того, що він поставив їй «добре», мало того, що протягом наступних двох семестрів, які він у нас викладав, вона отримувала автоматом усі заліки, – вона на перших порах вішала всім лапшу про нікудишність професора як мужчини! Потім, правда, сказала, що брала його на понт, декому навіть весело було… І таких історій багато, я ще не всі знаю, в неї, до речі, друзів було мало – вона на всіх подібні жарти практикувала, від нудьги, мабуть… А чому Томочка Шиян тебе раптом зацікавила?

Алла вирішила нічого не розповідати Олегові і якось уникнути відповіді. Вона дізналася про все, що хотіла. Вчора Макс говорив їй майже те саме.

Вона була схильна вірити Максимові. Звичайно, за ті дев’ять місяців, які вони знали одне одного, пізнати людину повністю важко. Але вона знала свого майбутнього чоловіка як людину розважливу. Гаразд, йому було нудно у відрядженні, і він зустрічав колишню подругу. Вона не засуджує його, чоловіки є чоловіки – їх полігамність не переробиш. О’кей, він дав їй цей телефон – ніякого криміналу. Нехай навіть у нього справді якимось чином було два паспорти – все може бути. Але ж він ніколи б не пішов з цією ідіоткою на подібну авантюру. Крок, абсолютно позбавлений будь-якої логіки і здорового глузду.

Врешті-решт, подумала Алла, навіть якщо припустити неймовірне і повірити в цю історію, то вона все одно буде на боці Макса. Так тобі й треба, дурепо! Попалася – не плач! Сама дурила людей всю дорогу, побудь тепер у їхній шкурі.

Зараз Алла відчула свою жіночу перевагу над недолугою Томочкою.

5

Вони зустрілися на Володимирській гірці. Був вечір, втомлені спекою люди зітхнули полегшено, у холодку, на лавках кучкувалися прихильники Бахуса, яким не терпілося обговорити події, що сталися протягом дня, поскаржитися на спеку, народних депутатів, набридлих жінок, непомірно високі ціни на спиртне… Парочкам доводилося шукати вільне місце. Як правило, такі місця ще отримували останні вітання від сонця, що заходило за обрій. Вечори для закоханих були задушливими.

– Як це все розуміти? – спитала Тамара.

– Як хочеш! Можеш вважати, що я пожартував, – зухвало заявив Максим.

– Так не жартують…

– У мене справді було два паспорти. Якось я загубив документи, паспорт мені відновили: тоді було з цим простіше. А потім документи знайшлися, випадково. Ну я й вирішив нікому про це не казати.

– І ти навмисне вичікував такого моменту, щоб пустити зайвий паспорт у діло?

– Не роби з себе велике цабе! Ти, до речі, сама запропонувала одружитися. От я й вирішив принагідно випробувати свої можливості… Як бачиш, все вийшло непогано. Паспорт я спалив: він все одно негодний. Знайома в загсі – не свідок: вона могла по знайомству тобі туди й парочку дітей вписати і видати заодно довідку про смерть. Юля й Пако дивляться десь на кориду, – ти їх не знайдеш, а більше свідків немає. – Він був дуже задоволений собою.

– Навіщо ти зробив з мене ідіотку, Максику?

Алеєю крокували патрульні. Друзі Бахуса занепокоїлися, але міліції було явно не до них – місяць тільки почався, – нехай відпочивають, та й спека – возися ще з ними…

– Ти хочеш, щоб я теоретично обґрунтував свій жарт?

– Я не вважаю це жартом. Так не жартують.

– Гаразд, я виведу тобі теорію, якщо тобі від цього стане легше. Вважай, що я поставив тебе на місце з твоїми феміністичними замашками, які давно мене дратували. Чоловіки – бидло, вони нас, жінок, не варті, ми вище, розумніше, інтелектуальніше, жінка повинна бути вільною… невідомо від чого… Або нехай це нагадає тобі твої безглузді вибрики. Пам’ятаєш, коли Вова Буряк не захотів з тобою танцювати, ти розказала подругам, що він – імпотент?

– Не так все було! Я сказала: можливо, він неповноцінний чоловік… Я висловила припущення… Я була ображена…

– Боже мій! Супержінку образили!

– Ти, я бачу, не хочеш говорити зі мною серйозно.

– Я й сприймати тебе серйозно не хочу! Не треба тут розігрувати жертву, ніякої трагедії не сталося.

Один з найближчих до них пияків поцікавився, котра година. Потім попросив цигарку. Коли Максим витяг з кишені пачку, довелося розкошелитися на всю компанію. Він скривився: не любив стріляти цигарки випадковим людям.

– Розмова закінчена? – тихо запитала Тома.

– Для мене – так. Ти розумна жінка, і ти повинна погодитися з моїми доводами – ти нічого тут не доведеш.

– Я й не збираюся, – відрубала вона, рвучко піднялася і зацокала каблуками вгору по бруківці.

– Добра штучка, – озвався пияк з сусідньої лавочки.

– Заткнися, – різко відповів йому Максим.

– Не можна грубити старшим, – язик у пияка трошки заплітався.

Гарикатися з ним Максим вважав нижче своєї гідності.