Текст книги "Аномальна зона"
Автор книги: Андрей Кокотюха
сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 14 страниц)
Абонент знаходився поза зоною досяжностi.
Друга спроба. Третя. Четверта.
Результат однаковий. Зв’язку з Сергiєм Бражником не було.
15
Слiди вiд автомобiльних колiс Бражник помiтив i ранiше, щойно зупинився при в’їздi в Пiдлiсне.
Та побачивши, що покинуте село не таке вже й покинуте, зважаючи на те, що машини сюди таки навiдуються, не надав цьому факту особливого значення. Адже Вiктор Шамрай, а ранiше – Тамара Томiлiна, приїздили сюди автiвками. Навпаки, капiтан скорiше б здивувався, не побачивши на дорозi жодних слiдiв: нi автомобiльних, нi людських.
Проте, прочесавши частину села i наблизившись, таким чином, до його центральної частини, Сергiй у якийсь момент звернув увагу: слiд вiд колiс тягнеться далi по дорозi i в одному мiсцi звертає з неї в певному напрямку. Не треба бути слiдопитом, аби вiдрiзнити слiди, залишенi важким джипом, вiд вiдбиткiв протекторiв легкових автомобiлiв.
Постоявши трошки бiля слiдiв, Бражник повернувся назад, тепер уже вiдстежуючи напрямок руху джипу. Виглядало, що хтось на джипi заїжджав у Пiдлiсне i, не зупиняючись, просувався далi, до центру. Сергiй вирiшив зробити так само, пiшов по слiдах i опинився на невеличкому майданi поруч з порожнiм постаментом, навпроти примiщення колишньої сiльської ради.
Ось тут джип повертав праворуч. До будiвлi, яка колись була, швидше за все, сiльмагом. Пройшовши в той бiк, Бражник несподiвано вiдчув дивний запах. Ледь вловний, але все ж донесений вiтерцем, який дмухав просто в обличчя, жбурляючи заодно дрiбненькi крапельки противного дощику.
Чомусь у цьому мiсцi Бражнику стало не по собi. Потерши скроню, в якiй почалася якась нездорова пульсацiя, вiн, керуючись тими самими дивними вiдчуттями i лихими передчуттями, знову витягнув пiстолет, зняв його iз запобiжника.
Тишу, яка раптом стала здаватися моторошною, не порушувало навiть вороняче каркання. Бражник раптом згадав почуте невiдомо де, не вiдомо за яких обставин i невiдомо вiд кого: на кладовищах вороння не кряче. Женучи вiд себе зовсiм недоречнi могильнi чи навiть замогильнi думки, Сергiй рушив уперед, просуваючись у тому ж напрямку, куди вели слiди вiд колiс.
Обiйшовши колишнiй магазин, вiн наблизився до першої хати, розташованої за ним, обiйшов її й опинився на подвiр’ї. Там, скраєчку, слiди закiнчилися. Придивившись уважнiше до вологої землi, Сергiй зробив висновок: ось тут джип розвертався i їхав геть. Далi, до сусiднiх хат-привидiв, слiди не тягнулися.
Вiдчуваючи, що розгадка поки що невiдомої йому загадки десь зовсiм поруч, Бражник, проте, пройшов до найближчої до нього хати, обiйшов подвiр’я, так само зазирнув усередину, копнув ногою якусь гнилу дошку. Потiм обстежив ще одну хату i, переконавшись, що людським духом тут не пахне давно, повернувся на мiсце стоянки джипа.
Спочатку Сергiй, штовхнувши дверi ногою, зайшов до хати. Обережно, приставними кроками, просунувшись через сiни до великої кiмнати, вiн зупинився в дверях i опустив зброю. Навiть зiтхнув полегшено – не помилився. Тут були люди, причому, неодноразово. Тут вони пили горiлку, їли чiпси та рибнi консерви. Кiлька порожнiх пляшок валялося в кутку, там же незнайомцi влаштували невеликий смiтничок з обгорток вiд чiпсiв та порожнiх консервних бляшанок. Придивившись уважнiше, Бражник не знайшов поглядом пластикових одноразових стаканчикiв. Значить, люди, ким би вони не виявилися, або приносили скляний посуд з собою, або, що бiльш iмовiрно, пили просто з горлечка.
Десь усерединi ворухнулося дуже знайоме: опер убивчого вiддiлу зараз мiг зуб вiддати, якщо невiдомi на джипi не запивали тут скоєний злочин. Убивство або щось, пов’язане з насильницькими дiями. Кожне п’яте зiзнання в убивствi супроводжувалось уточненням: «Пiсля того ми купили пляшку алкогольного напою в найближчому продовольчому магазинi i розпили її просто з горла для зняття стресу». Iнодi у Бражника складалося враження, що бiльшiсть убивць якимось чином домовились мiж собою – кожен раз запивати свiй страх горiлкою, вливаючи її в себе методом горнiста. Тобто, тримаючи горлечко пляшки бiля вуст, як горнiсти тримали горн.
Вiйнув вiтерець i з сусiдньої кiмнати потягнуло сортиром. Скривившись, Бражник таки зазирнув туди. Справдi, тут облаштували iмпровiзований туалет. Пiд стiнами випорожнювалися, клаптi використаних газет протяг ганяв пiдлогою. Вiд самих стiн вiдгонило сечею. Але ця гидота змiшувалася ще з чимось, i Сергiй нiяк не мiг зрозумiти, чому саме цей запах насторожує i лякає його найбiльше.
Вийшовши на свiже повiтря, Бражник видихнув, потiм обiйшов довкола хати, прочесавши заодно невеличкий садок i забрiвши на колишнiй город. Жодних ознак того, що тут колись щось копали. У сiльському господарствi корiнний городянин розбирався слабо, та навiть вiн знав: якщо землю не перекопувати чи не переорювати п’ять рокiв поспiль, вона стане непридатною для обробки i перестане бути родючою. А тут нi лопата, нi плуг не торкалися ґрунту два десятки рокiв.
I все ж таки саме сюди, у двiр цього будинку-привида, заїжджав джип. Саме цю територiю люди обжили, якщо бухати, срати та залишати пiсля себе iншi слiди життєвої дiяльностi для певної категорiї людей означає «обживати територiю». Чому саме тут, якщо кругом таких самих хат не менше пiвсотнi…
У глибинi двору стояв занедбаний, майже розвалений хлiв. Поруч височiв цегляний трикутник – вхiд до погреба. Бражник пiдiйшов.
Хлiв не мав дверей. Темна пройма вiдгонила холодом та порожнечею.
Вхiд до погребу старанно зачинений. Дверi не просто цiлi – на них висiв мiцний навiсний замок. Бiльше дверей, зачинених на замок, Сергiй у цьому мертвому селi не бачив. Навiть цiлi дверi не всюди були, хоча такi погреби були в кожному дворi.
Бражник глянув на годинник. Початок третьої, грудневий свiтовий день добiгає кiнця, виходить на фiнiшну пряму.
Переклавши пiстолет у лiву руку, правою опер взявся за замок, поторсав його. Шукати ключ немає сенсу, вiн напевне схований не тут. Сергiй, коротко замахнувшись, стукнув кулаком у дверi. Загуло, та дверi виявилися мiцними.
Зробивши крок назад, Бражник знову переклав пiстолет у праву руку, нацiлився. Вiн не знав, чи можна вiдчинити дверi, зачиненi на висячий замок, розстрiлявши його з «ТТ». Але, коли мертву тишу Пiдлiсного порушили один за одним два пострiли, вiн зрозумiв – можна. Пiстолет – таки справдi ефективна вiдмичка.
Замок повиснув на дужцi.
Потягнувши на себе дверi, Сергiй Бражник обережно ступив на першу сходинку, що вела в погрiб.
16
Вiдразу обдало солодкуватим запахом, який опер убивчого вiддiлу десятки разiв чув у трупарнях.
До таких запахiв звикнути важко, майже неможливо. Навiть здоровi молодi менти на початках блюють, i добре, якщо добiжать до унiтаза чи на крайняк до раковини. У бiльшостi випадкiв їх вивертало просто на пiдлогу на тому ж мiсцi, де вони стояли. Тому доводилося посилати їх за ганчiркою, i вони, намагаючись не дивитися в очi загартованим лiкарям та санiтарам, витирали слiди своєї вразливостi, аби потiм прийняти на груди лiкувальнi грами та вiдiрватися за свою ганьбу в морзi на допитах, пускаючи в хiд носаки та кулаки там, де досить лише нормальної чоловiчої розмови.
Бражнику здалося: вiн спускається у морг.
Якщо цi бетонованi дбайливим господарем сходи не ведуть у самiсiньке пекло.
Тримаючи в правицi пiстолет, а лiвою рукою стискаючи запалений лiхтарик, Сергiй поволi, ступаючи дуже обережно, спустився нарештi до самого низу i завмер перед дверима, котрi закривали вхiд безпосередньо до льоху. Намацавши променем ручку, а точнiше – вбитий у дошку цвях, прив’язаний до якого мотузок i слугував за ручку, опер потягнув дверi на себе.
Лиховiсно рипнувши, вони вiдчинилися.
З середини миттєво вдарив сморiд, вiд якого мимоволi стисло шлунок. Вiдвернувшись i зробивши кiлька глибоких вдихiв, Бражник вiдчув, як полегшало. Та й сам запах став не таким рiзким. Навпаки, вiн, здавалося, обволiкав льох густим павутинням, зiтканим з пахощiв трупарнi чи цвинтаря. Посвiтивши перед собою, Бражник зробив крок усередину.
Спочатку очi, звиклi до денного свiтла, не могли призвичаїтися до темряви, i лiхтарик не допомагав. Та досить швидко Сергiй освоївся, помацав промiнчиком перед собою i наткнувся на якийсь пакунок у глибинi льоху. Проковтнувши грудку, що знову пiдступила до горла, вiн наблизився i, придивившись, розгледiв звичайний мiшок, у яких перевозять картоплю.
Гидотний запах тлiну йшов вiд мiшка.
Торкнувшись його пiстолетним стволом, Сергiй вiдчув щось м’яке, i, не бажаючи до останнього вiрити у те, що вiн готовий побачити, взявся за мiшок, рiзким рухом пiдтягнув його до себе. Засунувши тоненьке рукiв’я лiхтарика в рот i затиснувши пластмасу зубами, вiн звiльненою рукою витяг з кишенi штанiв ножик-викидуху з набiрним рукiв’ям, подарунок-подяка одного звiльненого по УДЗ[10]10
УДЗ – умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі. Відбувається внаслідок амністії або якщо ув’язнений співпрацює з адміністрацією колонії та поводить себе зразково.
[Закрыть], став колiнами на земляну пiдлогу, натиснув на кнопку, звiльняючи гостре лезо.
А тодi розпанахав мiшок вiд краю до краю.
На нього глянуло обличчя, перекошене гримасою смертi.
Лiва половина мертвого обличчя була залита засохлою кров’ю.
Тепер шлунок Бражника остаточно вийшов з-пiд контролю, Сергiя знудило вранiшнiм снiданком просто на мiшок з трупом. Лiхтарик вивалився з рота. У головi запаморочилося, вiн утратив рiвновагу, навiть стоячи на колiнах, i завалився на бiк. Тiло здригалося вiд судоми, нiж з лiвої руки випав, а права, навпаки, стиснула рукiв’я пiстолета мiцно i, здається, назавжди. Посунувшись боком до виходу i автоматично ставши рачки, Бражник затрусив головою, наче цап, проганяючи нудоту. Шлунок далi бунтував, вивергаючи з себе вже не їжу, а гiрку жовч. Перед очима стрибали цяточки веселкових кольорiв.
Бiля розкритих дверей Сергiй прийшов до тями, сiв, спершись на закладену цеглою стiну, витер губи рукавом куртки. Потiм, стиснувши зуби, пiдвiвся i повернувся назад, туди, де свiтився лiхтарик, який не вимкнувся при падiннi. Долаючи огиду, Бражник витягнув його з власної блювоти, машинально витер об штани i знову посвiтив на страшну знахiдку.
Мрець дивився на нього скляним оком, не залитим кров’ю. Свiтла цього лiхтарика було не досить, аби роздивитися слiди трупного розкладу i визначити, наскiльки давно цей чоловiк мертвий. Вiрнiше, наскiльки давно його вбито. Зрештою, треба спробувати запам’ятати його: обличчя не спотворене, просто закривавлене. Долаючи нудоту, Бражник знову став на колiна, нахилився i посвiтив на обличчя. Чоловiк. Середнього вiку. Його або вдарили по головi, розкраявши череп до смертi, або вбили пострiлом у голову.
Знову пiдвiвшись, Бражник посвiтив перед собою, одночасно переступаючи через мiшок з трупом. Вiд гнилiсного запаху починала болiти i паморочитися голова, i опер був переконаний: одним тiлом кiлькiсть мерцiв у цьому льосi не обмежиться.
Промiнь лiхтарика висмикнув з мороку ще один мiшок. Потiм – ще один, цього разу – бiлий. Очевидно, саморобний, зшитий з кiлькох простирадл. Всупереч огидi i дикому, тваринному страху, який все живе вiдчуває перед усiм мертвим, Бражник посунувся вглиб ще трошки.
Промiнь висвiтлив цiлу купу мiшкiв.
Сергiй не став навiть рахувати, скiльки їх тут. Два, три, чотири… Яка рiзниця! В цих мiшках – трупи, мертвi тiла, i вони не складенi штабелями, а накиданi однiєю потворною страшною купою. Прохолода льоху не давала їм розкластися швидко i остаточно, але навiть в таких умовах рано чи пiзно тiло мусить розкластися повнiстю, до кiсток. Не маючи часу та бажання роздивлятися кожен мiшок, Бражник, тим не менш, якоюсь частиною свого мозку, яка ще зберегла здатнiсть до рацiонального мислення, вирахував: це кладовище iснує навряд чи бiльше року. В крайньому випадку – пiвтора.
Найперших «мешканцiв» цього таємного цвинтаря слiд шукати в найвiддаленiшому кутку, на сподi, пiд рештою мiшкiв.
Тiльки займатися цим Сергiєвi не хотiлося. Прикриваючи рота i носа рукавом, вiн позадкував, вийшов зi страшного льоху, вибрався на поверхню i там, пiсля ковтка свiжого повiтря, його знову ледь не вивернуло. Прихилившись до цегляного трикутника, Бражник повторив вправу, глибоко вдихнувши-видихнувши, i лише тодi згадав: пiднiмаючи лiхтарик з пiдлоги, вiн машинально впустив там ножика.
Повертатися заради ножика не хотiлося. Повертатися до льоху, повного трупiв, узагалi не хотiлося.
Ось так, одним махом, все стало на свої мiсця. Тепер ясно, яка тут, у цiй зонi вiдчуження, аномалiя.
Треба викликати допомогу. Сам Бражник уже зробив усе, що мiг.
Годинник показував тридцять п’ять хвилин на третю. Дощик, як i передбачалося, сiяв далi. Бражник витяг мобiлку, збираючись набрати номер Кiри. I не стримався – голосно матюкнувся.
Зони покриття в Пiдлiсному не було. Телефон не працював.
17
Наступнi пiвгодини нiчого не дали.
Бражник бiгав по колу в радiусi двадцяти метрiв, намагаючись хоч десь зловити сигнал. Та все марно: саме село лежало в невеличкiй котловинi, до того ж його та довколишнi села вiдселили, а територiю оголосили зоною вiдчуження задовго до появи не лише в Українi, а й у свiтi стiльникового зв’язку. Можливо, бiльш потужний телефон змiг би тут працювати. У Сергiя ж була звичайна дешевенька та ще й старенька трубка, без модних прибамбасiв на кшталт фотоапарата. Поки вона справно працювала, задовольняючи усi його поточнi та дуже скромнi потреби в телефонному зв’язку.
Дощик тим часом не припинявся. Навпаки – здається, посилився. Тепер краплi вже не сiялися, а холодними цiвками затiкали за комiр куртки. Мiцнiше прилаштувавши на головi вологу плетену шапочку, Бражник хотiв уже бiти до машини та мчати до того мiсця, де телефон почне працювати. Хоча б до патруля на трасi доїхати, де несе свою занудну службу його новий приятель Коля Пузир. До речi, iдея: вiд цiєї думки Бражник навiть трошки пожвавився. Дорогу назад вiн уже знайде без особливих проблем, плутати не буде. Добереться до мiлiцейського посту, скаже, що i як, нехай хлопцi по рацiї викликають, кого треба. I махом летять сюди. Пiдвал, повний трупiв, знайдений, як не крути, на їхнiй територiї. Ось нехай i допоможуть забезпечити охорону мiсця скоєння злочину.
Та, пройшовши з десяток метрiв, Сергiй зупинився. Озирнувся на страшний будинок, потер перенiсся дулом пiстолета, який далi стискав у руцi.
Нi, не годиться. Роки оперативної роботи мiцно вбили в його голову одне з небагатьох правил, яких все ж слiд дотримуватися, якщо хочеш в перспективi мати хоч трiшки менше дурного клопоту при розслiдуваннi «мокрого». Залишати мiсце пригоди без жодної охорони та нагляду не можна в жодному разi. Тим бiльше – таке мiсце.
Тому, розвернувшись, Сергiй посунув назад, на ходу обертаючи мозковими колiщатками до скреготу й скрипу. З одного боку, тут, у покинутому селi, з купою трупiв у льосi за ту годину-пiвтори, що його, Бражника, реально не буде, навряд чи щось станеться. Зрештою, нiхто не знає про його намiр обстежити Пiдлiсне, крiм Кiри, звичайно. Отже, хто б не облаштував тут трупосховище, вони поки навряд чи пiдозрюють, що їх сховок викрито.
До того ж, викрити сховище трупiв зовсiм не означає зловити вбивць чи тих, хто цi трупи сюди звозить. Сергiй цiлком припускав: це можуть бути рiзнi люди. Але вiн не вiдкидав i такої можливостi: саме протягом цього часу злочинцi могли навiдатися сюди з черговим трупом або просто так, побачити зламаний замок, зрозумiти що до чого, i почати нищити слiди. Звiсно, завантажити у свiй джип чи на чому вони там їздять, усю оту гору мертвих тiл i вивезти їх звiдси вони не зможуть. Та лiквiдувати все, за допомогою чого їх можна викрити, – запросто.
Швидко зайшовши в будинок, Бражник, уже не кривлячись вiд смороду нечистот, пiдхопив розiрваний до половини пакетик з-пiд чiпсiв i, намагаючись з допомогою цього шматочка не затерти слiди на склi, обережно пiдхопив за горлечко першу порожню горiлчану пляшку. Секунду подумавши, вийшов i, вiдiрвавши гнилу дошку вiд ґанку, акуратно вклав речовий доказ у дiрку пiд сходами. Туди ж, у бiльш-менш сухе та безпечне мiсце, перекочували iншi пляшки. За ними – решта твердого смiття, на якому могли лишитися вiдбитки пальцiв, придатнi для iдентифiкацiї.
Коли вiн закiнчив поратися, годинник показував третю дня. Хмарний та непривiтний день почав швидко здаватися в полон сiрим грудневим сутiнкам. Ще трохи – i Пiдлiсне поглинуть туман та темрява.
Не знаючи, чим ще собi зарадити, Бражник знову витягнув мобiльник, зробивши чергову безуспiшну спробу вийти на зв’язок. А тодi, нiби хтось штовхнув його зсередини, пiдняв голову, подивився просто на будинок, що височiв метрах у двадцяти.
Саме височiв: на вiдмiну вiд бiльшостi хат, колишнiй господар цiєї, очевидно заможний дядько, прибудував до горища таку собi мансарду, зробивши дах своєї оселi десь на пiвповерха вищим за дахи довколишнiх хат. До того ж цей дах не стирчав трикутником, а був трошки вигнутим, вiд чого здавався наче бiльш модерним та гоноровим.
Це давало Бражнику можливiсть видертися на дах i спробувати зловити сигнал, тримаючись на самому його гребенi. А раптом вийде?…
Сховавши пiстолет у кишеню, туди, де вже лежав лiхтарик, Сергiй швидко побiг до будинку з високим дахом.
Дверi тут, як i всюди, були зiрваними з петель. Але пройшовши до сiней, Бражник зрозумiв: вiн не помилився, вважаючи колишнього хазяїна цiєї господи заможним та дбайливим. Серед купи зогнилого дерев’яного непотребу на пiдлозi в кутку валялась iржава драбина, саморобна, висока, мiцно та на совiсть зварена з залiзних труб. Провiвши поглядом пряму лiнiю вiд драбини на пiдлозi догори, Сергiй побачив те, що сподiвався побачити: квадратний лаз на горище.
Пiдхопивши драбину, вiн направив її у лаз, прилаштував, поторсав, перевiряючи на мiцнiсть, а тодi обережно полiз.
Щойно вiн вилiз на горище i звiвся на рiвнi ноги, прогнилi дошки в мiсцях, де не лежали перекриття, зрадницьки затрiщали. Зробивши кiлька крокiв, Бражник вiдчув: варто стрибнути i сильно стукнути, як дошки проваляться, наче в американському кiно, i людина полетить униз, калiчачи руки, ноги, а як дуже не пощастить – спину. Поки вiн приставними кроками, наче тонкою весняною кригою, рухався до люка, який вiв на дах, кiлька разiв йому здалося: дошка пiд ногою ось-ось провалиться. Та дiставшись до своєї мети без пригод, Сергiй вiдкинув наполовину протрухле прямокутне вiко, взявся за краї i одним рвучким рухом викинув тiло на дах.
Тут хрускотiв шифер, було мокро i слизько, але дах виявився не занадто крутим. На ньому можна було стояти. Допомагаючи собi руками, Бражник дiстався до пiчної труби, сперся на неї, перевiв подих, а тодi знову розпрямився, тримаючись рукою за металевий штир, на який, очевидно, колись чiпляли антену. Дiставши телефон, спробував тепер викликати сигнал. I ледь не впав вiд несподiваної радостi: працювало!
Опустивши руку на рiвень грудей, Сергiй переконався – тут сигнал зникає. Пiднiс руку, випростав її над головою, поводив по колу, почув знайомий писк: бере. Хоч не всюди, але бере. Якiсть цього сигналу лишається пiд питанням, та хоч якийсь шанс дати про себе знати є.
Знайшовши в телефоннiй книзi номер Березовської, опер викликав дзвiнок i швидко пiдняв руку над головою, намагаючись хоч у такий спосiб почути вiдповiдь. Та щось знову пiкнуло i, подивившись на дисплей, Сергiй зрозумiв: хоч сигнал тут i ловиться, проте до Житомира йому не додзвонитися.
А якщо…
Швидко знайшовши у пам’ятi номер старшого лейтенанта Пузиря, вiн написав коротке повiдомлення: «Негайно сюди. Викликай мiлiцiю. Бражник», потiм пiдготував його до вiдправки, знову пiднiс руку, зловив сигнал i натиснув кнопку, вiдправляючи. Потiм перевiрив – повiдомлення надiслане. Коля хоч i не найрозумнiший з ментiв, та повинен здогадатися: тривога.
Повернувшись обличчям до того мiсця, звiдки вiн заїжджав до Пiдлiсного i де лишив машину, Бражник зрозумiв: справдi – тривога.
З лiсу просто до покинутого села повiльним чорним квадратним жуком рухався автомобiль. Примруживши очi, Сергiй роздивився – джип, точно джип.
Зi свого спостережного пункту вiд бачив, як хижий джип зупинився поруч з його машиною. З середини, з обох бокiв, синхронно вибралися двоє чоловiкiв. Кожен з них щось витягнув iз салону, i ветеран вiйни, колишнiй десантник Бражник нi з чим у свiтi не мiг сплутати автомат Калашникова.
Спереду, з водiйського мiсця, вистрибнув ще один. Бiльше нiхто не показувався i Бражник вирiшив: їх таки троє. Не так уже й багато. Не так уже й погано.
Шофер щось сказав двом iншим, зробивши жест рукою, наче рубав дрова. Один з них скинув автомат. Пролунала коротка черга.
Вiн стрiляв по колесах Сергiєвої машини.
Вони знали, що на їхнiй територiї – небажаний гiсть. I вiдрiзали, точнiше – вiдстрiлювали йому навiть мiнiмальний шлях до вiдступу.
А потiм вони, наче щось вiдчули чи змовилися, дружно повернули голови в його бiк. I побачили самотню постать на даху.
Двоє з автоматами вiдразу розтягнулися в короткий ланцюжок. Водiй не сiв за кермо, зазирнув у салон i теж витягнув звiдти автомат. Тепер вони рухалися в бiк центру, просто до окресленої колись надто багатою уявою Вiктора Шамрая аномальної зони.
Трiйця рухалася ланцюжком. Все це нагадувало початок якогось спортивного змагання. А ще бiльше – полювання.
Дичиною в якому був вiн, Сергiй Бражник.
18
Для такого випадку у нього теж не було нi плану «А», нi плану «Б».
Тiльки пiстолет «ТТ» з однiєю запасною обоймою. Двi кулi пiшло на замок льоху. Значить, весь його боєзапас – чотирнадцять патронiв проти трьох автоматiв. До кожного «калаша» стрiлець напевне теж мав запасний рiжок.
Але ким би не виявилися цi карателi, вони навряд чи знають: на боцi Бражника – участь у справжнiй вiйнi та вогневi контакти з бандитами в бандитськiй половинi дев’яностих рокiв минулого столiття. Тодi бандити теж вiдстрiлювалися з автоматiв, навiть гранати кидали. А от озброєння ментiв не мiнялось: табельна зброя. Або, якщо хто розумний, конфiскований i нiде не заявлений ствол, але – теж пiстолетний.
Так що, «духи», плавали. Знаємо.
Не завдаючи собi зайвого клопоту, Бражник сiв на слизький шифер i, вiдштовхнувшись вiд труби, ковзнув униз, зникаючи з поля зору ворожих солдатiв. Приземлився на ноги, завалився на бiк, перекотився, ривком перемiстився до стiни.
Глянув на годинник: чверть на четверту. Пузир отримав повiдомлення, вжив якихось заходiв. Скiльки йому на це потрiбно? П’ять хвилин, десять? Давши йому навiть п’ятнадцять, Бражник швидко прикинув далi: нехай у районi дотумкають що до чого, нехай приймуть якесь рiшення. Пузир, якщо не зовсiм iдiот, мусить продублювати сигнал про допомогу ще й у Житомир. Хай там подумають, почухаються. Словом, реально оцiнюючи оперативнiсть як старшого лейтенанта Колi Пузиря, так i решти своїх колег, Сергiй усе ж таки дав їм на все максимум шiстдесят хвилин.
Значить, протриматися треба годину.
А якщо нiкого не буде за годину? Про це краще не думати. Тут хвилина може помiняти ситуацiю. Значить, година. Цю годину бажано не гуляти.
Обережно визирнувши з-за свого укриття, Бражник побачив, як трiйця з автоматами впевнено i вже трошки швидше, нiж кiлька хвилин тому, рухається в його бiк. На ходу вони перебудувалися, тепер рухаючись пiвколом, нiби заганяючи звiра.
Витягши пiстолет, знявши запобiжника i нацiлившись, Сергiй опустив зброю. З такої вiдстанi краще не ризикувати. Хай вони стрiляють першими. В тому, що його не зрiжуть першою ж чергою, Бражник був упевнений.
Може, спробувати потягти час, почавши з ними щось на зразок переговорiв… Цю думку Сергiй вiдразу перекреслив. Дуже важко, майже неможливо i абсолютно безрезультатно вести будь-якi перемовини з тими, хто напакував повен льох трупiв i тепер хоче знищити слiди. Стрiляти, бажано – влучно i по кiнцiвках. Хоча б одного з трьох треба залишити живим.
Про те, що його власне життя пiд дуже великим запитанням, Бражник намагався не думати.
Вiд автоматникiв його поки що прикривали кiлька найближчих хат i стовбури мокрих голих яблунь. Набравши повнi груди повiтря, Сергiй вiдштовхнувся вiд стiни, рвонув, пригинаючись, навскоси до сусiдньої хати. Вiдразу хтось не витримав – сiконув довжелезною чергою, випустивши по рухомiй мiшенi, за прикидками колишнього воїна-iнтернацiоналiста, чи не весь магазин. Кулi чваркнули над головою. На ходу Бражник стрибнув уперед, мов пiрнаючи з берега в воду, м’яко приземлився на землю, перекотився по грязюцi i сперся спиною об стiну хати.
У кут тут же впилися кулi. Тепер стрiляли бiльш грамотно, били короткими чергами. Кулi вiдколювали червонi крихти вiд цегляної стiни, кiлька скалочок сипнуло Бражниковi в очi. Вiн примружився, посунув трохи назад, а тодi сповз на землю, знову визирнув.
Тепер бiйцi роздiлилися. Один, який iшов по центру, взяв трошки лiворуч. Той, який контролював лiвий фланг, взагалi опустив автомат i посунув до хати-трупарнi. На ходу вiн щось витягав з кишенi. Третiй, що сунув з правого боку, пригнувся, явно намагаючись обiйти Сергiя.
Зараз найкращим виходом для Бражника було повернутись i тiкати звiдси, петляючи, мов заєць, вiд хати до хати. Так реально виграти час. Наздогнати втiкача в такому випадку вороги зможуть, лише погнавши його джипом. Але ж до машини треба повертатися, що дасть капiтановi ще бiльший виграш у часi. Проте це – виграш для втечi. Виграш утiкача.
Рятувати свою шкуру, пасуючи перед трьома автоматами, насправдi не соромно. Бiльшiсть людей на мiсцi Сергiя Бражника зробила б саме так. Тiльки тiкати йому не хотiлося з принципу, який вiн сам собi зараз не мiг би пояснити. Вiн лишився охороняти мiсце злочину та берегти речовi докази. Вiн не готувався прийняти бiй. Та якщо для цього доведеться прийняти бiй, вiн покаже цим «духам», як воювали радянськi десантники.
Не дивлячись на те, що вiйну десантники все ж таки програли.
Та це вже iнша iсторiя. Не на часi.
Зараз Сергiя хвилювали не тi двоє, що наступали на нього, а третiй, який уже пiдходив до хати-трупарнi впритул. Не стiльки побачивши, скiльки зрозумiвши, що цей боєць витягнув iз кишенi, Бражник вирiшив бiльше не чекати, не зволiкати, не тягнути час.
Перехопивши пiстолет двома руками, капiтан рвучко вийшов з-за рогу будинку.
Тепер, коли його i супротивникiв роздiляло не бiльше десяти метрiв, Сергiй нарештi змiг роздивитися всю трiйцю. З подивом побачив: двоє з них – зовсiм молодi i навiть, як йому здалося, трошки переляканi тим, що вiдбувається. Не професiйнi бiйцi, хоча, можливо, професiйнi вбивцi. Досвiд показував: у наш час навчитися вбивати можна вже з сiмнадцяти рокiв, чим, до речi, займаються наркомани в спальних районах. Причому вбивати вони в бiльшостi випадкiв не хочуть, потiм зiзнаючись на допитах: якось само собою так вийшло, жертва не хотiла добровiльно вiддавати мобiльник, опиралася…
Один з нападникiв, той, хто обходив з правого боку, не носив шапки. Дощик мочив кучму погано доглянутого рудого волосся.
Чоловiк, котрий рухався по центру, виглядав старшим за iнших i досвiдченiшим. Теж не професiонал, але, на вiдмiну вiд пацанiв, рухається впевнено, готовий розiрвати ворога на шматки. Цей, звiсно, здавався найбiльш небезпечним. Про себе Сергiй назвав його головним.
Проте Бражник, миттю оцiнивши ситуацiю, уже знав його вразливе мiсце – оцi двоє пацанiв, з якими вiн вийшов на полювання.
Сергiй вистрiлив у рудого. Вiн не хотiв бити на ураження, та й у ситуацiї, коли треба рухатися стрiмко, прицiлитись як слiд не було можливостi. Зараз Бражниковi важливiше було показати зуби, тому вiн пальнув, беручи трошки вище рудої голови.
Рудий, щойно над ним пролетiла свинцева бджола, iнстинктивно сахнувся, присiв, ухиляючись вiд кулi. Таким чином, сектор обстрiлу рудий перестав контролювати, i Сергiй виграв у нього кiлька секунд.
Тому миттю нацiлив зброю на вояка, що рухався по центру. Той уже пiдiйшов достатньо близько, аби помiтити цей рух, швидко зрозумiти: перший раз ворог промазав, тепер стрiлятиме влучнiше, i теж кинувся до найближчого укриття. В русi вiн плював вогнем зi свого автомата, нi в що, крiм дерев, не влучаючи. Та Сергiй зовсiм не збирався стрiляти в нього. Принаймнi – тепер.
Не затримуючи дуло на другому противниковi, Бражник перемiстив руку лiворуч, зробив пiвкроку вперед i, намагаючись тепер прицiлитись, послав кулю в того, третього, невисокого хлопчину в кепцi з козирком, повернутим назад. Той саме замахнувся, збираючись кинути в дверну пройму хати-трупарнi якусь довгасту скляну посудину, ймовiрнiше за все – пляшку.
«Коктейль Молотова», не iнакше. Або ще якась самопальна займиста сумiш.
Куля збила бiйця, коли вiн перебував у русi. Здивовано озирнувшись, вiн секунду постояв, потiм поточився i впав, машинально пiдiбгавши пiд себе руку з пляшкою: так вiн збирався пом’якшити собi падiння.
Впавши, пiдстрелений боєць начавив на пляшку масою свого тiла.
Вона розкололась.
Миттю бiйця охопило полум’я. Вiн закричав i живим факелом покотився по мокрiй землi. Дощ хоч i посилився, проте був не досить сильним, аби загасити горючу сумiш. Стрiлець, котрий рухався по центру, завмер, випростався, i якось зачаровано подивився на цю картину.
– ЛЯГАЙ! ЛЯГАЙ! – вiдчайдушно заволав рудий i, забувши про обережнiсть, кинувся до товариша в кепцi, який живим факелом качався в багнi та верещав вiд болю так дзвiнко, що навiть в запалi сутички Сергiєвi трохи заклало вуха. Головний при цьому бив короткими чергами в той бiк, де, за його прикидками, мусив знаходитися зараз Бражник.
Та капiтан уже розпластався в грязюцi й вужем повз до них.
Добiгши нарештi до товариша, рудий боєць, не знаючи як далi дiяти, стовпом завмер над людиною-факелом. Зараз вiд Головного його вiддiляло метрiв чотири, i той, зрозумiвши, якою чудовою мiшенню вiн став, припинив вогонь, ривком подолав цю вiдстань i з усього маху збив рудого з нiг.
Боєць упав так, як стояв – прямо, заоравши носом у багнюку. Тiльки тепер Головний перехопив свiй автомат обома руками й натиснув спуск. Марно: зопалу, на куражi, вiн перестав контролювати пострiли i випустив по Сергiєвi увесь магазин.
Перезарядити автомат Бражник йому не дав. Пiдвiвся з землi, брудний, замурзаний та лютий. Поки супротивники бiгали туди-сюди подвiр’ям, капiтановi вдалося пiдiйти зовсiм близько. Їх роздiляло зараз метрiв зо два.
Розставивши ноги, мiцно впершись у вологу землю, знову пiдтримуючи праву руку лiвою, Сергiй випустив у стрiльця одна за одною три кулi. Цiлився в плече, та куди вцiлiв – не бачив.
Зiгнувши ноги в колiнах i завалившись назад, Головний упав на спину.
Побачивши, що старший вийшов з ладу, рудий вiдстрибнув убiк, наче заєць, а тодi, нагнувши голову, мов спринтер перед забiгом, побiг пiд прикриття будинку-трупарнi. Автомат, який рудий стискав у випростанiй руцi, бив бiйця по ногах.
