Текст книги "Прекрасні катастрофи"

Автор книги: Юрій Смолич

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 29 страниц)

– Нечуваний скандал на річних зборах Королівського медичного товариства! – як один, гукали всі газетярі.– ЄЛікар Нен-Сагор і його онука, лікар Ліліан Нен-Сагор…

Місіс Ліліан допила содову й зачинила вікно: вона не хотіла читати вечірніх газет. Потім вона подзвонила й попросила подати їй з ресторану обід.

Місіс Ліліан так і не прочитала сьогоднішніх вечірніх газет, отже, й не знала всіх сенсацій сьогоднішнього ранку й дня: відомо ж, що всі сенсації потрапляють виключно у вечірні газети. А серед цих сенсацій на першому місці, попереду одинадцятої папської булли із шостою анафемою на Радянський Союз, попереду тридцять сьомої кризи польського кабінету, попереду звітів про повстання в Індії, на Мадагаскарі, на Новій Зеландії, на островах Фіджі і на Сандвічевих островах, попереду опису карнавалу в новому палаці оселедцевого магната Англії – попереду всього була інформація про скандальний виступ індійського лікаря Нен-Сагора на річних зборах медичного товариства. Інформація була зовсім коротенька, не довша як на тридцять рядків, але заголовок до неї забирав півтори подвійних шпальти й надрукований був сотим кеглем ^[35]_{35
  Кегль– металевий стовпчик, на якому відлито літеру; від його товщини залежить розмір друкарського шрифта.}


[Закрыть]чорного шрифту. В змісті він теж не претендував на скромність. Ось він на ваш суд:

“ЩЕ, ЩЕ І ЩЕ РУКА МОСКВИ!”

В самій інформації коротко переповідався процес інциденту: виступ Нен-Сагора, реагування залу, ганебний вискок (газети саме так висловлювалися) місіс Ліліан, але ні словом не згадувалося про суть самого виступу Нен-Сагора, про тези його доповіді, про сенс його наукових винаходів і пропозицій. Кореспонденти газет виправдувалися браком місця і обіцяли про все це найдокладніше подати в ранішніх виданнях. Лише мимохідь згадувалося де-не-де в обуреній саркастичній формі про низьке походження лікаря Нен-Сагора і про те, що кров його батьків таки виказала себе в науковій теорії нащадків. В одній газеті недвозначно писалося про те, що своєю науковою гіпотезою (цей вислів, певна річ, писався в лапках) божевільний індус Нен-Сагор не хотів нічого іншого, як спропагувати ветху єресь злочинної секти індійських чи то вогнепоклонників, чи то сонцепоклонників. Але найбільше приділяли місця газети, певна річ, скандальній заяві самого Нен-Сагора та його онуки, в якій вони неприховано заявили свої симпатії до східного варвара. Зміст цієї заяви також не переказувався, лише коментувався здогадами про шляхи зв’язку між лікарем Нен-Сагором та радянським торгпредством, про революцію в Індії та її “залежність” від Москви.

Соціалістичний листок, куди подав інформацію Джералд Вейс, дав своїй інформації інший заголовок. Він назвав її так: “Підозріле єднання чистої науки з нечистою політикою”. Крім усіх інших відомостей, аналогічних до таких же і в інших газетах, соціалістичний листок нагадував про те, що маєток лікаря Нен-Сагора в Північному Індостані – Нурі знаходиться надто близько від радянських кордонів. Соціалістичний листок, як і личить “соціалістичному” листкові, закликав військове міністерство й інтелідженс сервіс ^[36]_{36
  Інтелідженс сервіс– загальна назва англійської розвідки і контррозвідки.}


[Закрыть]бути пильними…

Місіс Ліліан не читала вечірніх газет. Пообідавши, вона сіла до бювара й написала довгого листа. Листа вона заадресувала Ансарі Манаті, її чоловікові, в Пешавар. “До швидкого побачення, друже”,– Є закінчувала вона свого листа.

Після того місіс Ліліан загасила світло і, зібравшися лягти тут-таки, в приймальні діда, зазирнула спочатку у його спальню.

Старий лікар Нен-Сагор не спав. Він лежав горілиць і широкими очима дивився в стелю, його вісімдесят четвертий рік глибоко вирізбився на худому, смуглявому і досі майже молодому обличчі.

4

Точно о десятій Джесі, служниця при номері лікаря Нен-Сагора, подзвонила до місіс Ліліан.

– Місіс, – сказала вона, – у вестибюлі готелю цілий натовп чекає на згоду сера Нен-Сагора побалакати з ним. Накажете принести до вас картки чи вийдете до відвідувачів самі?

– Принесіть картки, Джесі,– Є відповіла місіс Ліліан.

Джесі негайно прийшла з книгою для відвідувачів. Місіс Ліліан розгорнула сьогоднішню сторінку. На сторінці було сорок три записи.

“Ого! – подумала місіс Ліліан, – а я вже гадала, що більше ніколи ні одного запису не буде в приймальній книзі дому Нен-Сагорів. “Темпора мутантур” – стара Англія зраджує себе”.

Вона присунула книжку до себе і почала серед ряботиння прізвищ шукати друзів.

Перші тридцять дев’ять записів були дуже подібні один до одного: за кожним, прізвищем стояла ще назва якогось видання чи газетного агентства. Це тридцять дев’ять репортерів, у порядку живої черги, добивалися бачити лікаря Нен-Сагора або місіс Ліліан Нен-Сагор. “У справах преси” – дописано було до кожного запису. Місіс Ліліан проминула їх усіх гуртом. Сороковим був записаний кравець Нен-Сагора, він прийшов одержати на свої рахунки: дійшлий брюкмахер уже прочув про події вчорашнього дня і не хотів рискувати своїм заробітком, він мав досвід на оскандалених джентльменах.

– Передайте йому, – сказала місіс Ліліан, відраховуючи Джесі з свого портмоне всю суму, проставлену в рахунках.

– Стривайте, Джесі,– Є спинила її місіс Ліліан, коли Джесі рушила до дверей, – сорок перший тут швець, він також прийшов по гроші. Передайте і йому.

Місіс Ліліан відрахувала ще грошей і повернулася до книги.

Сорок другим був записаний містер Конрад Каней, поставщик хімікалій і агент торгового дому “Вебл, Ульман і Каней у Лондоні”. Він прийшов з договорами й векселями Тооговий дім “Вебл, Ульман і Каней” постійно постачав матеріал в Нурі.

– І цей злякався, – посміхнулася місіс Ліліан. – Джесі, ви попросите містера Канея почекати у вестибюлі десять хвилин: я прийму його сама.

Нарешті, сорок третім і останнім був записаний сер Ів Монтеві, перший і генеральний секретар Королівського медичного товариства, “разом з шостим секретарем, Альбертом Сю, – стояло в дужках, – у справах обох сторін”. Місіс Ліліан на мить замислилася над підписом сера Іва Монтеві.

– Вони прийшли повернути мені й дідові наші членські візи…

І місіс Ліліан звелася.

– Джесі, скажіть серові Івові Монтеві, що не далі як за десять хвилин сер Нен-Сагор буде до послуг. Попросіть сера Іва Монтеві прийти сюди.

Після цього місіс Ліліан взяла вранішні газети.

Ось що писав “Таймс”:

“Вчорашній скандал у Королівському медичному товаристві збудоражив цілий науковий світ. Сьогодні вранці наша редакція одержала понад триста листів від славних діячів науки з протестом проти ганебного й зрадницького виступу індуського знахаря Нен-Сагора. Наукова громада з обуренням викреслює із своїх списків комінтернівського запроданця, що нечесним шляхом проліз був у чесні кола славетного Королівського товариства медиків”.

Це було все.

В “Дейлі телеграф” місіс Ліліан знайшла ще інформацію про те, що божевільні ворожбитські Сагорові ідеї зустріті були на засіданні гомеричним реготом усіх зборів, його безглузді гіпотези й висновки доводять тільки одне, що громадянин Сагор взагалі не лікар і шість десятків літ тільки дурив суспільність, шахрайськи пролізши в члени медичного товариства.

Приблизно те саме було ще в півдесятку вранішніх видань. Всі вони дуже охоче натякали на якесь темне минуле лікаря Нен-Сагора, робили здогади про його зв’язки з революційними колами, з робітничою опозицією, комуністами й анархістами, інші – навіть з кримінальним елементом. Але жодна з газет не згадувала й півсловом про суть самої наукової доповіді Нен-Сагора, її постулатів. Нен-Сагора ганьбили й чорнили перед усім світом за його нібито зрадницьку заяву, але ні цієї заяви, ані, головне, матеріалів, що на їх підставі лікар Нен-Сагор зробив цю заяву – його наукових висновків, – жодна з газет не подавала.

Це було зрозуміло. Видавці потурбувались викреслити переказ наукової теорії Нен-Сагора, справедливо побоюючись, що, перечитавши її, і найгірший дурень королівства може самохіть дійти тих політичних висновків, що їх дійшов тихий і, за всіма попередніми ознаками, аполітичний лікар у далекій Індії.

Про місіс Ліліан газети висловлювалися ще стриманіше. “Таймс” і зовсім обережно, навіть благородно, оцінював її виступ. Кореспондент газети “Таймс” в тонах глибокого жалкування писав про те, що Лондон добре знає гарячу, експансивну й не завжди стриману вдачу цієї популярної і навіть модної лікарки. Її нестримні й трохи навіть скандальні виступи минулих років проти свого ж діда з його науковою теорією – тому найкращий доказ. Певна річ, що ці ж таки виступи можуть промовляти лише на користь місіс Ліліан, реабілітуючи її перед науковим світом: кожному ж джентльменові зрозуміло, що, бувши і лишаючись запеклим ворогом дідових знахарських теорій, місіс Ліліан на цей раз виступала на оборону дідової доповіді тільки через свою експансивність та через глибокі родинні почуття, – в родинному засліпленні воліючи будь-як затушкувати скандальний виступ свого діда. Певна річ, що й ганебної підтримки зрадницької політичної заяви Нен-Сагора місіс Ліліан допустилася тільки в тому ж родинному засліпленні…

Місіс Ліліан розгнівано зім’яла зошит газети і жбурнула його додолу.

Але інші газети не посідали такої доброзичливої позиції до місіс Ліліан. Вони ганьбили її поруч із дідом, і називали знахаркою, шахраєм і запроданцем. Місіс Ліліан з більшим душевним спокоєм перечитала ці побрехеньки. Вони навіть розважили її і дещо звеселили.

Проте, розгорнувши сторінки “Дейлі Гералд”, місіс Ліліан перестала веселитися. “Дейлі Гералд” про Нен-Сагора й згадувала мало. “Дейлі Гералд” головним чином писала саме про неї, про місіс Ліліан.

Замітка “Дейлі” йшла під великим чорним заголовком: “Де шукати причин скандального виступу лікаря Нен-Сагора в медичному товаристві?” І газета, забувши взагалі про самого Нен-Сагора, чорним шрифтом повідомляла англійських джентльменів про те, що, як виявилося з певних джерел, місіс Ліліан Нен-Сагор… є… не хто інша… як… соціалістка! На доказ свого сенсаційного викриття газета друкувала поруч відбиток з партійного квитка громадянки Ліліан Сагор, де виразно можна було розібрати, що Ліліан Сагор належить до соціалістичної партії з 1921 року… З 1921 року! Жах!.. Десять літ громадянка Сагор підло дурила цілу Англію і своїх пацієнтів… Ха-ха! Що ж тут дивного, що її дід договорився мало не до комуністичної революції, це ж очевидно, що він комуніст і, хто знає, може, член того самого Комінтерну…

Місіс Ліліан відклала газету набік. Десять хвилин минуло, і в двері вже стукала Джесі. Перший секретар Королівського медичного товариства жадав бачити лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан пройшла в спальню Нен-Сагора. Нен-Сагор, давно одягнутий, сидів біля свого чемодана.

– Я сьогодні їду, Лі,– Є сказав він місіс Ліліан. – Дякую тобі дуже, що ти вчора потурбувалася за мене. Я гадаю виїхати в сім сорок.

– Добре, діду, – відповіла місіс Ліліан. – Але перед тим вам доведеться все ж таки побалакати з сером Монтеві. Він ще зрання чекає на вас.

Старий лікар невдоволено й болісно скривився:

– Я не хотів би цього, Лі…

– Я розумію, діду, але закони острова цього вимагають. Я гадаю, сер Монтеві прийшов з нами остаточно покінчити, – місіс Ліліан підбадьорливо посміхнулася дідові.

– Добре, Лі,– Є покірно згодився Нен-Сагор. – Якщо закони вашого острова такі, то я постараюся їх додержати.

5

Генеральний секретар Королівського медичного товариства сер Ів Монтеві ввійшов разом із своїм помічником, шостим секретарем, горбанем Альбертом Сю. Горбань Альберт Сю скромно лишився ближче до дверей. В лівій руці він тримав портфель сера Іва Монтеві, в правій – своє власне тіло й невеличку нот-папку.

Сер Ів Монтеві зробив од дверей рівно два кроки.

– Сер, – сказав він і ледве-ледве, зовсім для стороннього ока непомітно, схилив свою гордовиту голову від лівого запліччя до правої половини грудей, по діагоналі.

Горбань Альберт Сю за себе і свого начальника нахилив голову цілком, на повні півкола, зовсім рівно з лінією заднього горба і перпендикулярно до лінії плечей.

– Сер? – тихо відповів Нен-Сагор і зовсім не нахилив голови. Навпаки, він підвів її догори: це мав бути заразом і уклін, і запитання. – Прошу сідати, сер, – додав іще Нен-Сагор за якусь мить і похилив голову.

Він сів сам у крісло позад письмового столу і вказав серові Іву на крісло навпроти. Горбань Сю сів на стілець оддаля, край столу. Їх було в кімнаті тільки троє: місіс Ліліан вийшла у вестибюль до містера Конрада Канея, поставника хімікалій.

– Сер! – знову сказав сер Ів.

– Сер? – запитав Нен-Сагор.

Сер Ів мовчки подивився на свого підручного. Альберт Сю зрозумів його без зайвих слів і миттю подав йому його зелений портфель з гадючої шкіри.

– Сер, я уповноважений говорити з вами від медичного товариства його величності англійського короля.

– Я слухаю вас, сер, – підвів голову Нен-Сагор.

І в дальшій розмові він так і тримав голову, не схиляючи її. Альберт Сю поклав свою нот-папку на стіл і відкрив стило ^[37]_{37
  Стило– загальна назва пишучих предметів – ручка, олівець тощо.}


[Закрыть]: він мав стенографувати розмову першого секретаря Королівського медичного товариства і його колишнього члена, індійського лікаря Нен-Сагора.

Сер Ів розклав свого портфеля.

– Я буду говорити коротко, сер.

– Я дуже задоволений з цього, сер.

– Мені нема потреби нагадувати вам, сер, про інцидент, який стався вчора на черговому засіданні Королівського медичного товариства, сер.

– І я так гадаю, сер.

– Президія Королівського медичного товариства, сер, зібравшися вчора ввечері після згаданого інциденту, в складі президента Королівського медичного товариства сера Джорджа Дембі, віце-президента сера Майкла Вітлі та першого секретаря товариства, тобто вашого покірного слуги, обговорила, сер, цей згаданий інцидент.

– Я слухаю вас, сер.

– Президія Королівського медичного товариства, сер, уважно і глибоко обдумавши ваш, сер, виступ на вчорашньому засіданні товариства, зволила знайти в ньому, сер, дві, так би мовити, частини. Ви слухаєте, сер?

– Я слухаю вас, сер.

– Перша частина – це, так би мовити, частина “наукова”, сер. – Сер Ів Монтеві слово “наукова” вимовив у лапках. – Друга частина – це, так би мовити, частина… політична… – Слово “політична” сер Ів вимовив без лапок. – Ви слухаєте, сер?

– Я уважно вас слухаю, сер.

Сер Ів Монтеві на мить спинився, відчуваючи потребу випростатися перед слухачами. Але, крім Альберта Сю, слухачів не було: лікар Нен-Сагор був не слухач, а підсудний. Тому сер Ів не добрав нічого іншого, як вовком глянути на свого шостого секретаря. Переляканий горбань, бувши не виборним почесним секретарем Королівського медичного товариства, а всього лише найманим клерком, сховався за свій горб і вдав, що він зачарований з красномовства свого начальника, сера Іва Монтеві. Задоволений сер Ів знову обернувся до співрозмовця.

– Отже, сер, президія Королівського медичного товариства, будучи організацією виключно науковою, далекою від будь-якої політики, вирішила… – сер Ів ще раз спинився, а Альберт Сю ще раз перелякався, – вирішила висловлені вами ганебні політичні сентенції лишити виключно на вашому власному сумлінні. Ви, сер, повинні самі відповідати за них перед англійським суспільством, а коли на те буде потреба – і перед англійським законом.

– Прекрасно, сер.

– Сер?

– Я хочу сказати, сер, що я вважав вирішення президії високорозумним і високодостойним.

– Так отож, сер, тоді для вас не буде несподіванкою, що, схваливши таку преамбулу, президія товариства не вбачає за можливе ваше, сер, дальше перебування в лавах членів Королівського медичного товариства?

– Так, сер.

– Президія, робивши такий висновок, виходила, сер, з того, що політично заплямована особа не може бути членом Королівського медичного товариства.

– Я, сер, не потребую ніяких пояснень. Я цілком згодний з такою думкою президії.

– Я дуже радий, сер. Альберте, ви повинні точно зафіксувати відповідь містера Нен-Сагора.

– Я слухаю, сер! – пропищав горбань і зовсім сховався в свою нот-папку.

Сер Ів вийняв із свого портфеля аркуш паперу. Він поклав його на стіл, і лікар Нен-Сагор міг побачити, що то є виписка з протоколу засідання президії. Проте сер Ів не поспішав передавати її колишньому членові товариства, лікареві Нен-Сагорові. Він вийняв монокль, заправив його в ліве око і поглянув на постанову.

– Проте, сер, – почав він по паузі,– Є деякі міркування не дозволяють нам покінчити з усім цим, оформивши таким чином ваше, сер, вибуття з товариства.

Нен-Сагор зацікавлено підвів очі.

– Так, сер. Не знаю, чи ви, сер, мали приємність проглядати сьогоднішні газети, але там є низка статей з приводу вчорашнього інциденту й, зокрема, з приводу вашої, сер, особи…

– Мені здається, сер, – почав був Нен-Сагор, але сер Ів зовсім навіть не по-джентльменському перебив його.

– Ви, сер, хочете сказати, що все це лягає виключно на вас, сер, і ви самі якось дасте цьому всьому раду?

– Ви дуже проникливі, сер.

– Отож. І я, сер, сьогодні був би з вами цілком згодний. Не лише я, а й ціла президія товариства, сер. Але, сер… сьогодні. Я прошу не забувати, сер, що все це трапилося вчора, коли ви, сер, мали щастя бути ще членом Королівського медичного товариства… Таким чином, усі обвинувачення вашої, сер, особи в… знахарстві, шахрайстві… і тому подібне, – не будемо цього перераховувати, сер, – певною мірою кладуть тінь і на все медичне товариство, сер. Газети, сер, заявляють, що в лавах Королівського медичного товариства довгі роки був… – пробачте, сер, але я переказую чужі слова, – знахар, шахрай і тому подібне, не будемо всього цього переказувати, сер.

Сер Ів спинився, вдруге відчувши потребу випростатися перед аудиторією. Альберт Сю застрочив своїм стило, як добра ткацька машина човником. Старий лікар Нен-Сагор по-старечому безсило розвів руками.

– Мені дуже прикро, сер… Сер Ів зробив милостивий жест:

– Я розумію вас, сер, але ви не будете заперечувати, сер, що Королівське медичне товариство повинно бути реабілітоване?

Сер Ів замовк, мовчав і лікар Нен-Сагор. Коли проминуло п’ять-шість секунд і далі мовчати було вже незручно, старий лікар тихо запитав:

– Чого, сер, хоче від мене Королівське медичне товариство? Чи хоче воно, щоб я подав у пресу заяву про те, що я дійсно знахар і шахрай, який нечесним шляхом проліз був у члени товариства?

Сер Ів збирався був кінчати свою красномовну промову, але захлинувся, почувши Нен-Сагорове питання. Він ніяк не чекав такого почути і тепер обмірковував, чи не скоїло дурня товариство, ухваливши зовсім іншу постанову, а не саме цю, і чи не краще справді було б ухвалити саме таку постанову? Але постанова президії товариства лежала просто перед ним на столі, і тепер уже пізно було перерішувати. Тому сер Ів ображено звів свою колись красиву, а тепер зовсім лису голову.

– Королівське товариство, сер, нічого не хоче від вас. Королівське товариство, сер, повинно себе реабілітувати й тому ухвалило, оформляючи ваше, сер, вибуття з причин вашого, сер, політичного заплямування, водночас проревізувати, сер, і вашу наукову роботу. Цим Королівське медичне товариство остаточно встановить, кого свого часу приймало до лав своїх членів – лікаря й наукового експериментатора чи… – пробачте, сер, я повторюю чужі слова, – знахаря і шахрая та інше, не будемо всього цього перераховувати, сер.

Сер Ів урочисто замовк. Старий лікар мовчав. Він звісив голову на груди й тяжко замислився: його проревізувати…

Невідомо, що відповів би він серові Іву Монтеві, першому секретареві Королівського медичного товариства, – він, ображений, знеславлений і скривджений старий лікар, – можливо, він зірвався б на рівні ноги й затопив би серові Монтеві в голову його портфелем з гадючої шкіри, можливо, але… цього не сталося, бо в цю мить двері сусідньої кімнати розчинилися і місіс Ліліан ввійшла без дозволу в приймальню лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан не тільки нечемно, порушуючи всі етикети й елементарні правила ввічливості, ввійшла без дозволу в приймальню Нен-Сагора під час його ділової розмови з сером Монтеві,– Є вона ще й ганебно, наче якась камеристка, підслухувала по той бік дверей.

– Місіс! – підвівся сер Монтеві, гублячи монокль і ворушачи останніми волосинками на своїй колись красивій голові. – О! О, місіс…

Вся його фізіономія була точним начерком цієї інтернаціональної літери “О”. В інтонації, з якою він вимовляв цю інтернаціональну літеру, були всі природні в таку хвилину почуття: переляк, здивування, розгублення, обурення, пошана до жінок і гнів.

Місіс Ліліан не дала йому отямитися.

– Пробачте, сер, – сказала вона, – що я, не поспитавши дозволу, зайшла сюди, але… – місіс Ліліан лише на секунду задумалася і зразу ж спритно відбрехалася, – але мені щойно подзвонили, що сера Нен-Сагора викликають до прямого трансконтинентального провода з Індії, і я дозволила собі перервати вашу розмову.

Сер Ів Монтеві змалечку мав велику пошану до всіх точних зв’язків, особливо трансконтинентальних, а також до жінки… навіть і тоді, коли вона… каже неправду.

Він був щирий джентльмен і тому достойно схилив свою лисину.

– Місіс!

– Добридень, сер. Діду, – докінчила свою брехню місіс Ліліан, – вам треба буде підійти до апарата в десять годин сорок п’ять хвилин. Ви ще маєте десять хвилин часу.

Потім вона повернулася до сера Іва й привітно хитнула головою.

– Прошу, сер, сідайте. – І вона сіла сама. – Ви пробачте мені, але, ввійшовши, я чула вашу останню фразу. Так президія товариства ухвалила зробити ревізію наукової роботи мого діда? Назвімо це, як хочете. Нехай буде ревізія, але чи не цього ж самого жадав сер Сагор від шановних зборів? Він якраз і жадав, щоб товариство ближче ознайомилося з його роботами і відрядило для цього спеціальну комісію. Значить, президія призначила таку комісію?

Сер Ів Монтеві був зовсім спантеличений таким навальним наскоком і зміною співрозмовця, до того ж він ще змалечку ніяковів при жінках.

– Так, – промимрив сер Ів. – Гм… так. Президія виділила комісію… Це сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, сер Олівер Вебенс, невропатолог… Як бачите, комісія дуже компетентна: представлено і теоретичну, і практичну медицину. Сер Овен Прайс великий експериментатор, його знає ціла Англія. І взагалі…

І взагалі сер Ів Монтеві замовк, бо розгубився остаточно.

6

Сер Ів Монтеві пробув у лікаря Нен-Сагора ще рівно вісім хвилин: він же чудово пам’ятав, що серові Нен-Сагорові за десять хвилин треба йти на розмову до трансконтинентального провода. Тому за дві хвилини до десятої години сорока п’яти хвилин він встав і з повагою відкланявся. Горбань Сю виніс за ним портфель.

За ці вісім хвилин збентежений сер Ів не встиг навіть докінчити свого доручення: присутність жінки, як завжди, зовсім збила його з пантелику. Ці жінки завжди так недоречно вміють перевести ділову, офіціальну і вельми відповідальну та суху розмову на якусь блазенську і ніяк не суху і не офіціальну балачку: місіс Ліліан розмовляла з сером Івом про зростання цін на ринку та останній концерт у Королівській опері. Сер Ів не встиг навіть переказати місіс Ліліан, що її теж викреслено з списків кандидатів медичного товариства: коли мовиться про ціни на сибірське масло та про Бетховена, хіба тут до таких делікатних повідомлень? Сер Ів вийшов з дому Сагорів ні в сих ні в тих і дуже злостився на себе та на місіс Ліліан. Бідному горбаневі, Альбертові Сю, перепало за всіх. Проте сер Ів вирішив послати місіс Ліліан офіціальне сповіщення поштою й на тому заспокоївся.

Нен-Сагор залишився вдвох з місіс Ліліан. Старий лікар розгублено м’яв у руці залишений йому протокол медичного товариства.

– Ти це сказала навмисне, Лі, про прямий провід? – спитав він.

– Так, діду, я боялася, щоб ви не наробили дурниць. Ви повинні пробачити мені.

Нен-Сагор сумно усміхнувся.

– Можливо, ти маєш рацію. – Потім він проглянув ще раз текст протоколу. – Виїзд призначено на середу вранці Отже, сьогодні мені не доведеться їхати. Треба сказати Джесі розібрати чемодан.

– Я вже розібрала його.

Нен-Сагор знову сумно усміхнувся. Він, либонь, і не чув своєї розмови з онукою. Він був зовсім пригнічений, і йому боліла голова. Він розгублено тинявся по кімнаті з кутка в куток, покусуючи губи й ламаючи пальці. Вперше за вісімдесят літ життя спина йому похилилася і чоло гірко потуманіло.

– Я, мабуть, вип’ю брому, – мовив він, аби щось сказати. – Лі, налий мені з пляшечки, що на каміні.

Але коли місіс Ліліан попростувала до дверей, старий лікар раптом спинив її.

– Лі,– Є тихо сказав він, – але ж, Лі, ти проглядала газети? Я трохи пробіг очима, вони ж приписують нам мало не зв’язок з… цими… з руськими комуністами?

– Щось подібне.

– Але ж… – старий лікар розгублено спинився. – Це ж абсурд.

– Абсурд, діду.

– Я ніколи нічого… та й взагалі… я мало й чув про них.

– Очевидно, діду, – усміхнулася місіс Ліліан. – Я ніколи не знала за вами охоти до політичних справ. Не журіться, це ж звичайна газетна плітка і сенсація. Всі це чудово розуміють.

– А потім… – старий лікар мало чув мову онуки. – А потім ще вони щось плетуть про мій нібито зв’язок з… повстанцями… нашими, наче повстанцями там, у Індії.

– Те ж саме, діду.

Нен-Сагор, украй спантеличений, спинився перед онукою.

– Але ж… я вже півроку тут, на острові. Я рідко читаю газети, та й наші газети, вони так брешуть, коли йдеться про щось політичне, – я… я навіть майже й не чув нічого про… про те, що у нас в Індії… неспокійно. Хіба у нас, на батьківщині, революція?

– Революція, діду. Вже кілька місяців. Навіть ллється кров.

– Кров? – старий лікар злякано сахнувся. – Ти кажеш кров, Лі?

– Кров, діду. Багато індійської крові ллється зараз.

– Ах, боже мій, це ж жахливо! Знову кров. Це треба спинити!

Місіс Ліліан тільки сумно усміхнулася.

– Ви все такий же наївний, діду.

Але Нен-Сагор уже розхвилювався.

– Кров! Індійська, англійська – однаково, не важно чия, але знову кров! І вони, ці негідники, приплітають мене до цього, до крові… Так не можна! Так не можна, Лі! Ти чуєш? Треба щось робити…

– Що не можна? Що робити? Спинити лиття крові чи довести вашу, діду, до неї непричетність?

– І… те, і те. Треба спинити, треба довести!

– Заспокойтеся, діду, не нам з вами її спинити. А довести…

Але старий лікар перепинив свою онуку. Він схопив її за руки і, зовсім як мала дитина шукає порятунку і захисту, пригорнув її до себе.

– Лі, мені робиться страшно. Щось треба робити, Лі. Я не знаю що! Скажи, Лі, ти це знаєш, ти повинна знати все це. Ти цікавишся цим, Лі, ти ж, здається, соціалістка, Лі?

Місіс Ліліан майже весело усміхнулася.

– Я була нею, діду.

– Була? А тепер?

– А тепер – ні.

– Чому, Лі? Ти вийшла з цієї партії?

– Ні. Мене викинуто, діду.

– Викинуто? Коли? За віщо? Що ти кажеш? Як брутально це звучить.

Замість пояснень місіс Ліліан простягла дідові паку вранішніх газет, які вона тримала в руках, ще ввійшовши до кабінету під час розмови Нен-Сагора з сером Івом.

– Подивіться, коли вам це цікаво…

– Звичайно, Лі, звичайно. Мені все це… дуже цікаво. Старий лікар розгорнув першу з газет.

– Ні, не цю, – відхилила її місіс Ліліан, – у цій нічого не знайдете нового, крім паплюження вашого минулого. І в цій, і в цій старанно доводять, що ви не маєте університетського диплома і що ваш батько колись загинув у боях з англійським військом, б’ючись за самостійність Індії…

– Хіба?.. Ага, так, так.

– От бачите, ви навіть забули це.

– Це було так давно.

– А в цих, – місіс Ліліан кивнула ще на дві газети, – пишуть, що ви провадите контрабандну торгівлю з Афганістаном через свій маєток Нурі… В цій вас обвинувачують, що ви звели якусь неповнолітню дівчину і що ви в своєму маєтку даєте притулок дезертирам англійської і тубільної армії. А в цій…

– Досить! – нещасний лікар затулив вуха. – Я не хочу чути про це все. Але…

– А про мене ви можете прочитати ось в оцій газеті. Це офіціальний орган англійської соціалістичної партії, тобто тієї партії, до якої і я мала… наївність належати до сьогодні.

Місіс Ліліан простягла Нен-Сагорові розкішно видану газету, орган центрального комітету англійської соціалістичної партії. Старий лікар поглянув на шпальту, на яку вказала місіс Ліліан.

Це було коротке офіціальне повідомлення. Лондонський комітет партії повідомляв, що громадянка Ліліан Сагор, народжена в провінції Пенджаб ^[38]_{38
  Пенджаб– місто в Північній Індії. У серпні 1947 року Індія була розділена на дві країни: Індію і Пакистан.Колишні північні міста і провінції Індії, що згадуються у творі (Пешавар, Мардан, Пенджаб та ін.), з 1947 року належать Пакистанові.}


[Закрыть], Північної Індії, з 1921 року до сьогодні була членом партії, але від сьогодні просять усіх за члена партії її не рахувати. Скандальний антибританський виступ її на річних зборах Королівського медичного товариства, в якому вона надто співчутливо й прихильно висловилася на адресу східних дикунів і розбійників, підтримуючи скандальний виступ її діда, наукового профанатора, – тому причиною.

Під повідомленням стояв підпис голови комітету.

Нен-Сагор тихо повернув газету місіс Ліліан.

Місіс Ліліан взяла ножиці з столика й вирізала клаптик з повідомленням. Цей клаптик вона обережно заховала в свій портмоне. Решту газети місіс Ліліан кинула в камін.

– Який жах! – зітхнув старий лікар. – Не можна піти проти бурзуазії: тебе заклюють…

Місіс Ліліан нічого не відповіла на це.

– Суспільство не дарує нічого.

І на це місіс Ліліан не відповіла нічого. Нен-Сагор схвильовано ходив по кімнаті. Вперше за його життя йому треба було думати про щось інше, крім наукових та медичних справ. Старому лікареві було важко про це думати. його мозок легко й радісно розбирався в складних комбінаціях наукових позицій, в складних варіантах людської конституції, в протиприродних викривленнях людського організму, але він зовсім безпорадний був перед комбінаціями й викривленнями суспільного людського життя.

Місіс Ліліан слідкувала деякий час за дідом, його душевний стан турбував її надміру: старий лікар Нен-Сагор завжди був бадьорий і врівноважений, його вдача була завжди спокійна й тверда. Потім місіс Ліліан встала й пішла до другої кімнати налити-таки дідові брому. Нен-Сагор спинив її на порозі.

– Лі,– Є якось непевно почав він, – скажи, Лі, ти це… щиро?

– Що, діду, щиро? – не зразу збагнула місіс Ліліан.

– Ну, це… тоді, в твоєму виступі після моєї доповіді… ти щиро визнала мою теорію… за правдиву… доречну чи справді в тобі промовляли лише… родинні почуття?..

7

“Мажестік” відходив у середу надвечір, пів на шосту.

О п’ятій десять кореспонденти уже зайняли свої місця. З кожним із них приїхав підручний, – щоб нові сенсації не забарилися до друкарні і від’їзд індійського чаклуна міг би бути повно висвітлений у вечірньому ж виданні. Кореспонденти розташувалися півколом на пристані, між пасажирським павільйоном та під’їздом з вулиці, щоб бачити всю подію, всю процедуру від’їзду: від прибуття індійського знахаря на пристань і аж до тієї хвилини, коли на затуманеному обрії залишаться лише чотири димки від чотирьох труб грандіозної трансмарини.

Чверть на шосту до під’їзду підкотив десятитонний ваговоз. Це був багаж лікаря Нен-Сагора. Сорок апаратів про всяк випадок сфотографували його з кількох позицій.