Текст книги "Прекрасні катастрофи"

Автор книги: Юрій Смолич

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 29 страниц)

– Хіба… – зірвалося здивовано з уст когось із присутніх.

– Авжеж. Це він і є. Молодший із тих двох. Комсомолець Чіпаріу. Меткий шофер і чудовий хлопець! Це він разом із старим Ионеску врятував мені життя. Старий столітній рибалка Йонеску – це той, другий. Він перший застеріг нас із Чіпаріу проти маєтку поміщика Гальванеску, ще коли ми тільки їхали до нього. Він перший подав нам і руку допомоги, коли нам довелося тікати й шукати порятунку. Він перший і загинув за нас…

– Значить, вони загинули? – запитав професор.

– Загинуть, якщо ви, професоре, та ваші співробітники не винайдете способу врятувати їх.

Тихий шелест пройшов серед присутніх, серед співробітників професора. Їхня професійна творча цікавість була розпалена вже до крайніх меж.

4

– Отже – таємниця!

В усьому, що я чула про доктора Гальванеску, в усьому, що спіткало мене, тільки переступила я за браму його маєтку, в усьому, що мені трапилося бачити, а найбільше – в усьому, чого я ще не бачила, я відчувала таємницю.

Таємниця хвилює, страшить, але вона родить і сміливість та зухвальство. Я не покинула таємничої та моторошної оселі і, скільки могла, заспокоїла мого приятеля шофера. І другого ж дня я не пожалкувала за тим. Дарма що перша ж ніч була сповнена багатьох несподіваних пригод, нових загадок та й… незбагненних страхів, з яких родилися різні підозри. Різні події навертали мене то на думку, що я потрапила до якогось чудно упорядкованого концентраційного табору, то на думку, що я опинилася у велетенському притулку для хворих на проказу й віднині засуджена на ціле життя зостатися тут, поміж хворих, і самій захворіти на цю найстрашнішу з хвороб півдня. Після інших пригод і спостережень я починала думати, що в особі доктора Гальванеску маю справу з якимсь чи то політичним, чи то кримінальним авантюрником.

На ранок господар виявив несподівану гостинність і запобігливість і запропонував показати мені дещо з свого господарства. Ми сіли в невеличку циклонетку і об’їхали значну частину його маєтку. Це була надзвичайна прогулянка! Які цікаві й просто геніальні застосування техніки в сільському господарстві бачила я! Які вдосконалення, які способи обробітку грунтів та вирощування злаків, овочів та фруктів! Все це чарувало мене. Господар гостинно показував усе це мені, зовсім не криючись, значно більше того, на що згодився при першому побаченні. Він навіть дозволив наблизитися на небезпечне віддалення до промислових закладів його маєтку. Вони справили на мене величезне враження. Але найголовніше, споглядаючи їх, я побачила, що помилялась, гадавши, що маєток зовсім безлюдний і що економічний секрет ведення господарства – в його цілковитій механізації, яка й відкинула всяку потребу на людську робочу силу. Це було не так! Навпаки, багато, дуже багато робітників бачила я коло промислових підприємств, майстерень, а надто – на будівних роботах. На околицях маєтку рили величезний канал. Ми не підійшли до нього близько, отже, всі роботи я мала змогу спостерігати тільки в бінокль. І тут я була вражена особливо. Мене вразив дивний, точний, майже музичний ритм організації робіт, ритм роботи кожного окремого робітника і всіх їх разом. Вони були вимуштрувані напрочуд і діяли точно, немов механічні ляльки. Я почала невиразно розуміти, що розгадку секрету організації господарства, розгадку цілої тайни цього чудного маєтку слід шукати ніде інде, а саме тут – у людині, в людській праці, в її організації та способі її використання.

Звісно, в поєднанні з найвищою технікою. І цю найвищу техніку господар також продемонстрував мені. Ми стояли з ним на пагорку серед чистого поля, за півкілометра від ділянки, де відбувалися копальні роботи. І от, не сходячи з місця, доктор Гальванеску міг впливати на хід робіт. Він віддавав накази по радіо, з невеличкого, не відомої мені, дуже досконалої конструкції, безщоглового акумуляторного іскрового апарата. І реакцію на його пересилання я могла бачити на власні очі, на ході робіт. Треба сказати, що всі свої розпорядження доктор Гальванеску розсилав по своїх володіннях здебільшого саме цим апаратом і тому майже ніколи не розставався з ним. Та ось же він! – згадала раптом Сахно і кивнула на апаратик, що поставила перед собою. – Як блискуче сконструйована річ! Я неодмінно поясню її конструкцію, якщо хтось із присутніх цікавиться радіосправою.

Машинально всі нахилилися до апарата, роздивляючись його портативні, конструктивні форми. Сахно навмання вдарила пальцем по одному із клавішів. Це мало, проте, несподіваний ефект. Опудало в кутку, що нібито мало бути самим доктором Гальванеску, раптом сіпнулося, загриміло черевиками, звелося і випросталося рівно. Всі аж сахнулися вбік. Старий Іван, професорів сторож, навіть злякано скрикнув.

Сахно відпустила натиснутий клавіш. Величезне, невкладисте опудало доктора Гальванеску зігнулося і слухняно повалилося назад у крісло.

5

Розповідь Сахно цілком опанувала увагу слухачів. Захоплені були не тільки палкий Думбадзе з молодшою частиною аудиторії або частково поінформований уже доктор Івановський. Захоплений був уже й сам старий професор Трембовський та його старший, скептично настроєний, асистент.

Проте розхвилювалася і сама розповідачка. Розповідь відтворила їй недавно минулі події, розбуркала й розпалила. Спогади затопили пам’ять. Сахно знову переживала всі свої пригоди в таємничому маєтку доктора Гальванеску. Вона пізнала тайну господарства доктора Гальванеску до кінця. Сам доктор розповів її своїй полонянці. Він був надто певний, що його полонянка ніколи вже не вийде за межі його маєтку і не розповість нікому цієї тайни його господарства, тайни того господаря, котрому служив він сам…

Ось із чого народилася ця тайна.

Господар, поміщик і капіталіст, доктор Гальванеску дивився на світ, а насамперед на світову економіку та на способи ведення господарства очима практика. Він добре зрозумів, що в господарстві, в господарюванні, у самій системі економічних стосунків головне й основне – людська праця. Робочі руки. Робітник. Праця і робітник створюють речі, створюють господарство. З праці й робітника утворюються достатки для їхнього господаря, капіталіста. Без праці й робітника не може існувати господарство. Але ніхто ж інший, як сама праця і робітник, руйнують це господарство господареві, капіталістові. Праця виховує робітника. Праця формує з робітників клас. Праця виховує класове почуття, класовий світогляд. І цей світогляд піднімає клас робітників і веде його проти господаря на повалення капіталістичного господарства. І найбільша небезпека для капіталістичного господарства в самому робітникові.

Нам з вами ясно зразу, де, в чому тут хибність. Капіталістичне господарство руйнується через самі вади, внутрішню суперечність капіталістичної системи господарювання. Адже в капіталістичному господарстві виробництво має суспільний характер, але споживання приватне. Колектив робітників утворює в господарстві всі цінності, але прибутки з цього господарства забирає один господар – власник, капіталіст. Хіба може існувати і нормально розвиватися така система господарювання?

Рано чи пізно, коли колектив робітників усвідомлює цей стан, коли нещадність експлуатації сама штовхає його на протест, він повстає і відбирає в дармоїда-власника його господарство.

Господар, поміщик і капіталіст, доктор Гальванеску дуже добре це знав і саме тому волів шукати виходу і порятунку.

І доктор Гальванеску прийшов до того висновку, що рятувати капіталістичне господарство треба, тільки зменшивши питому вагу людської праці в господарстві, індивідуально змінивши і кожного робітника – його інтереси, прагнення та потреби.

6

Капіталістичне господарство знає три основні способи боротьби з своїм єдиним, але неминучим і страшним ворогом – робітником. Це приборкати, купити і знищити. Для приборкання в капіталістичній державі утворено політичний режим. Поліція, жандармерія, шпіони, тюрми. Але цей спосіб сам зраджує себе. Він розпалює незадоволення, він збурює, він загострює класову ненависть. На зміну десяткам подоланих і приборканих встають сотні. На. зміну сотням – тисячі. На зміну тисячам – мільйони.

Але капіталістичний господар має й другий спосіб. Він пробує купувати ці збурені мільйони пролетаріату.

Частковими пільгами, дрібним зиском, оманою економічних вигод він починає перетягати на свою сторону найслабших, ще не загартованих робітників. Він починає сіяти зраду поміж непевних, організовувати провокацію, зривати робітничу боротьбу руками ж самих робітників. Він дозволяє й підтримує навіть робітничі об’єднання і партії, які стоять на позиціях оборони економічних інтересів, щоб тим самим одвернути робітника від політичної боротьби, від одвертого і озброєного виступу проти свого експлуататора.

Але цей спосіб зраджує себе. В такій боротьбі пролетаріат виростає свідомістю, міцніше організує свої лави і гартує єдину правильну пролетарську комуністичну партію, що бореться за цілковите знищення самого капіталістичного господарства.

Капіталістичний господар має ще й третій спосіб. До цього способу штовхають самі закони капіталістичної конкуренції. І він стає на шлях найбільшої механізації свого капіталістичного господарства. Він заводить машини, він удосконалює техніку, він заміняє робітників механізмами, що виконують їхні робочі функції. Прилади, верстати. Вони шиють, миють, рубають, сіють, збирають, мелють і печуть. Робітник більше й більше відсувається від участі у виробництві. Він тільки керує механізмами. Але й на те, щоб керувати машинами, капіталістичний господар не наважується вже поставити небезпечного живого робітника. І от він конструює спеціальну механічну людину, ляльку, технічно високодосконалу. І цей так званий “роботар” заступає живого робітника на окремих функціях його роботи.

Проте і цей спосіб зраджує себе. В результаті механізації та капіталістичної раціоналізації утворюються величезні армії робітників без роботи. І ці армії безробітних стають найбільшою загрозою для існування капіталістичного режиму.

Доктор Гальванеску відкинув у своєму господарстві всі ці три непевні способи. Він прийшов до іншого висновку. Що господарство не може існувати без робітника. Що, навпаки, робітник є основа господарства, що не машина вирішує в господарстві, а робітник, праця робітничих рук. І чим більше цих рук має господарство, то й більше зиску можна від нього мати. Він дійшов навіть висновку, що варто й взагалі машину замінити роботою людських рук, робітником.

Але цей робітник має бути такий, щоб ані чим не міг загрожувати капіталістичному господарству.

Отут і починається секрет господарства доктора Гальванеску. Бо його господарство творили саме такі робітники.

7

Досвідчений, “цивілізований” господар доктор Гальванеску у веденні господарства не відкидав ідеї механізації. Навпаки, саме механізація і стала основною ідеєю тієї системи господарювання, яку він підносив і яку найближчим часом мав намір запропонувати широкому капіталістичному світові. Механізація! Але механізувати вирішив доктор Гальванеску саму людину. Самого робітника. З живої людини, з живого робітника зробити машину – “робота” – ось яка основна ідея була заложена в господарстві доктора Гальванеску.

Справді, чи не з людини ж найдосконаліша машина?

Хіба є машина, така ж досконала, як людський організм? Яка з машин – нехай найдосконаліша і сконструйована за останнім словом науки і техніки – може рівнятися до людини з її здібностями? Яку б машину – нехай хоч яку надзвичайну – сконструює ще людський геній, однаково він ніколи не спроможеться утворити машину, рівну собі самому. Рівну здатностям та можливостям самої людини, самого людського організму. Та й чи треба конструювати такі машини, коли от вона, така машина, віддавна вже є готова? Сама людина.

Так мислив собі буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Всякий складний виробничий процес, всякий процес роботи треба розбити на найдрібніші, елементарні робочі функції. Тоді виконувати кожну таку найдрібнішу функцію треба поставити людину-робітника, як робить це конвейєрна система виробництва. Але поза тим, крім виконання цієї найдрібнішої функції, робітник нічого не повинен ні робити, ні знати.

Таку ідею господарювання підносив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Це не нова ідея. Хіба не таку ідею написав на своєму прапорі апостол капіталістичної індустрії мільярдер-фабрикант Форд? Таку. Але, ставлячи робітника виконувати найдрібнішу функцію машини, фабрикант Форд не додумався ще перетворити його самого в машину. Доктор Гальванеску зробив саме це. Він і самого робітника переробив на машину.

Живій людині, робітникові, ще далеко до “досконалості” машини. Багато дечого заважає йому виконувати його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. Багато що відвертає його увагу. Крім того, він не хоче ціле своє життя вичерпувати тільки цією маленькою, найдрібнішою робочою функцією. Він воліє ще й жити. Бо він – людина. Він має свої потреби, свої бажання. Він має свої думки, ідеї й погляди. Він має свої почуття та волю. Це й заважає йому виконувати те, до чого він призначений господарем-капіталістом, – його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. З цього росте його світогляд, його вимоги, його класова свідомість. З цього постають революції. Отже, цього в робітникові не повинно бути. Це треба в робітникові знищити.

Такий висновок зробив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Із цього висновку постало його рішення: людину-робітника так біологічно змінити, щоб позбавити його всього, що має він, крім здатності робити й виконувати таку чи іншу маленьку, найдрібнішу механічну функцію. До цього треба пристосувати самий людський організм.

Доктор Гальванеску знав подібні спроби інших експериментаторів раніше. То були спроби шляхом хірургічного втручання, шляхом часткових операцій – кастрації, розтину мозкового придатку, здавлення немовляті черепа тощо, – звузити душевне життя людини, обмежити її прагнення та потреби, розм’якшити її волю або пригнітити розум, розвиваючи і гартуючи її фізичні здатності, фізичну силу, міцність кістяка, пружність м’язів, загальну витривалість. Тобто, убивши емоціональне й інтелектуальне життя людини, зробити з неї годящу робочу худобу – вола, коня, живу машину. Доктор Гальванеску, проте, відкинув ці способи, його не задовольняла часткова зміна людського організму, часткова машинізація робітника. Він вирішив дійти цілковитого перетворення робітника, його живого людського організму на машину. І він цього дійшов.

8

Таким чином, ось секрет господарства доктора Гальванеску.

Кожний робітник, який мав стати до роботи в господарстві доктора Гальванеску, спочатку мав лягти на його операційний стіл. Медик з освіти, доктор Гальванеску був добрим хірургом і робив ці операції сам. Потреба додержання таємниці вимагала цього.

Проте з хірургічного погляду операція й не була складна. Оперованому розтиналися жили на плесні та в паху. Крізь ці розтини з оперованого виточувалася вся кров. Отже, оперований немовби переставав жити. Але фактично це, звісно, не так. Позбавлений кров’яного живлення, організм втрачає свою життєву цілість, втрачає функціональні властивості – життя від нього відходить, але кожний орган зокрема, власне тканина кожного органу, ще не вмирає. Бо не вмирають ще клітини. В кожній клітині ще є життя.

Щоб зберегти життя таким знеживленим клітинам і не дати їм розкластися, розпастись і вмерти, їх треба примістити до так званого інфузійного середовища. Доктор Гальванеску насичував спорожнені жили подібно-рінгерлоківською рідиною. Цю операцію знає кожний студент, що провадив практику в хірургічних закладах. У практичних студіях кожному студенту доводилося виточувати кров із кроля чи собаки й насичувати жили цією так званою рінгерлоківською рідиною, а потім за два-три дні виточувати цю рідину й знову повертати собаці його кров, законсервовану звичайним способом цитриновою кислотою. Доктор Гальванеску мав змогу перевірити незвичайні властивості його нової, подібно-рінгерлоківської рідини й на людському організмі. Одночасно він відповідно консервував інфузійним середовищем і окремі органи оперованої людини, не відтинаючи їх і не виймаючи з людського тіла.

Таким чином, тіло оперованої людини консервувалося і його клітини зберігалися від розпаду. Щоб підтримати їхнє життя в цьому стані “сплячки”, їм потрібно дати живлення, сурогатне тому, яке вони мали з лімфи і крові. Вони повинні дістати певну дозу солей, білків, жирів, цукру та кисню. Для цього доктор Гальванеску час від часу, раз на добу, затоплював законсервоване тіло в купіль із хімічним сурогатом крові та лімфи і робив відповідні впорскування.

З цієї ж купелі зовнішні покрови шкіри діставали потрібне жирове змащення, що зберігало еластичність шкіри і підшкірних м’язів.

Отже, законсервоване таким удосконаленим способом тіло зберігалося від розкладу. Людина, як щось ціле, як досконала система взаємодіяння окремих органів, як індивід, вже не жила. Але кожна окрема частка її не була мертва. Кожна клітина її жила.

9

Тут на якусь хвилину Сахно довелося перервати оповідання.

Її слухачі нарешті почули повідомлення, що входило вже безпосередньо в коло їхніх фахових і творчих інтересів. І вони вже не могли не реагувати на сенсаційні повідомлення оповідачки.

– Бальзамування! – загорлав знову бородатий асистент, той самий, що п’ятнадцять хвилин тому горлав про мотофозо. – Єгипетська мумія! Пошліть вашого доктора повчитися в древніх ассірійців і персів. На чорта воно здалося нашій сучасності, оте бальзамування?!

– Анабіоз, ви хочете сказати? – досить гостро й задерикувато відгукнулася Сахно.

– Фантастика!

Тепер загомоніли зразу всі. Всі засперечалися. Присутні розкололися на дві групи. “Нужденна мізерія – новий спосіб бальзамування” та “надзвичайний науковий експеримент – розширення знаних досі меж анабіозу”. Перший висновок обстоювала група, очолювана вищезгаданим бородатим асистентом. Другий – підтримували доктор Івановський, Думбадзе, Коломієць та інші. Професор Трембовський мовчав. Він чекав закінчення розповіді Сахно.

Ми скористаємося з цієї короткої перерви і, покл бородатий асистент сперечатиметься з доктором Івановським та його молодими однодумцями, скажемо кілька слів про бальзамування та анабіоз, щоб цим притягти до активної участі в суперечці і читачів цього оповідання.

Бальзамування– це спосіб зберегти трупвід розкладу та зогнивання. його широко практикували древні люди – єгиптяни, ассірійці, мексіканці. Вони бальзамували своїх царів, старшин та провідців, яких вважали за святих. Набальзамовані трупи – мумії – можуть зберігатися дуже довгий час – багато сотень і тисяч років. Є чимало різних способів бальзамування, але суть їх у тому, що тканину мертвого тіла через впорскування в жили або через омивання насичують розчином пахощів та хімікаліями, що не дають тканині трупа зогнити, а, навпаки, висушують її. Наука знає і випадки так званого самобальзамування. Трупи, поховані й викопані через досить довгий час – кілька десятків і сотень років, – не розпадаються і не гниють. Це трапляється, якщо в самому підґрунті в місці поховання є природні речовини, що бальзамують труп, або коли грунт зовсім сухий і пористий. Так чи так, але набальзамоване тіло, мумія – це труп, мертвяк, нежива тканина.

Зовсім інша справа – анабіоз. Анабіоз – це є знеживлення, “несправжня смерть”. Подібний до смерті “дрімотний” стан живих організмів, після якого можливе, проте, відживлення, повернення до життя цих ніби мертвих організмів.

Явища анабіозу також бувають природні, але їх можна утворити й штучно. Природна наука спостерігає такі явища з різними нижчими, простішими організмами, наприклад, – коловертками, хробаками, деякими комахами. В певних умовах, здебільшого від морозу, вони завмирають, перестають жити і немов умирають зовсім. Такими завмерлими вони можуть бути дуже довгий, який завгодно час, якщо перебуватимуть у тих же умовах (у тій же низькій температурі, наприклад). Потім, повільно відігріті, вони знову розмерзають, відживають і починають жити. Отже, їхня мертвість, їхня смерть була неспразжня. Життьові функції організму майже припинилися, але клітини організму не вмерли.

Подібні явища анабіозу можна викликати й штучно і не тільки в таких простіших організмів. Можна заморозити й відморозити більших тварин або їхні окремі органи. Жаб, риб, гадюк тощо. Можна заморозити і потім відморозити й окремі, вирізані в людини, органи. Можливо, що й цілий людський організм здатний до явищ анабіозу. Але це неможливо перевірити. Таке експериментування надто рисковане для людського життя…

Доктор Івановський, нарешті, поклав край гарячим суперечкам. Трохи іронічно він звернувся до головного асистента:

– Я не зовсім розумію вас, дорогий колего. Що саме ви звете фантастикою? Якщо під цим ви розумієте соціально-економічні прагнення “шановного” поміщика, побудовані на ідеях “спрощення” експлуатації “механізованих” робітників, то я з вами цілком згодний. Коли ж ви звете фантастикою самий біологічний експеримент сміливого хірурга, то…

– Дійсно! – сміючись, перебив його молодий інтерн ^[29]_{29
  Інтерн– випускник наукового закладу, що проходить стажування, спеціалізацію.}


[Закрыть]Думбадзе. – Подумайте тільки, яка морока робити операцію кожному робітникові! Чи не простіше було б шановному, зшаленілому від страху перед загибеллю капіталістові закликати до себе звичайних фашистських заправил? Адже вся система фашистського виховання молоді інших класів якраз і скерована на те, щоб підготувати з неї “в масових масштабах” “механізованих”, обмежених людей?

– …То, – знову повернув собі слово доктор Івановський, – дозвольте мені з вами не погодитися. З погляду біологічного доктор Гальванеску зрештою не відкрив нічого нового. Він тільки застосував до людини способи препарування, давно вже випробувані, зокрема й тут у нас на тваринах. Але хірург, біолог та анатом не мають права на подібні експерименти над людьми. Вони не можуть мати людського матеріалу. До речі,– Є звернувся він до Сахно, – де діставав наш таємничий поміщик і хірург потрібний йому людський матеріал? Він діставав його нечесним способом?

– Так, – відповіла Сахно. – Він, звісно, діставав його нечесним, злочинним способом. Він заманював і обдурював безробітних, емігрантів, бродяг. Він мав для цього цілу агентуру. Крім того, він діставав, теж нечесним способом, з психіатричних лікарень божевільних, з поліцейських органів він діставав засуджених на страту…

Гомін обурення пройшов між присутніми.

– Пробачте! – знову звернувся до Сахно Думбадзе. – Але ви нам розповіли ще зовсім не все. Ви розповіли, як збережено тіло. Але яким же чином дати йому працездатність? Адже так? Саме з цих препарованих і законсервованих людських бовванчиків ваш таємничий доктор і поміщик робив своїх робітників? І чому препарований таким способом сам він, ваш таємничий доктор Гальванеску?

Погляди всіх знову звернулися до чудної постаті в кутку.

– Хто препарував його?

– Його препарувала я, – спокійно відказала Сахно. – З допомогою одного славетного в тих місцях хірурга. Він охоче згодився допомогти мені…: під мушкою мого браунінга.

– О!

– І Гальванеску добровільно погодився на таку операцію?

– Зовсім добровільно. Звісно… під мушкою того ж браунінга.

Веселим сміхом реагували лікарі на ці слова Сахно.

– Мені не пощастило. Доктор Гальванеску піймав мене. Мої друзі – шофер Чіпаріу та рибалка Йонеску – заплатили за спробу визволити мене. Їх полонили і препарували на рабів поміщика Гальванеску. Я також мала бути препарована для виконання функцій покоївки доктора Гальванеску замість слуги, якого мені довелося попсувати, забити, будемо говорити, коли я тікала. Але пізніше мені пощастило. Я втекла вдруге і остаточно, препарувавши самого препаратора і захопивши з собою своїх товаришів. Ну, та не про це тут зараз мова. Товариш Думбадзе правий – я не докінчила ще моїх пояснень. Яким способом доктор Гальванеску обертав препаровані людські тіла на своїх робітників? Яким способом він примусив їх виконувати робочі функції?

– Так! Так! – відгукнулися всі.

Сахно присунула знову до себе згаданий вище апарат.

– Справа, бачите, в тому, що рінгерлоківська рідина, як виявляється, може бути прекрасним середовищем для проходження гальванічного електричного струму.

Ну, згадаймо відрізану жаб’ячу ногу, яку нам показували ще в школі. Вона згиналася й розгиналася, коли через неї пускали струм. Отже, в організмі, насиченому рінгерлоківською рідиною, можна утворити постійну циркуляцію електричного струму. Напруження його, певна річ, можна зосередити на котромусь одному із органів організму. На якийсь один м’яз чи сплетіння м’язів, що керують моторними функціями певного органа. І дати їм рух, як тій жаб’ячій нозі. Наприклад, на м’язи, що дають руці рух від плеча наперед. Або від плеча назад. Елементарний рух руки пильщика, що ріже дрова.

Зосередження напруження струму на м’язах ноги, якими згинають й розгинають ногу під коліном, разом із напруженням струму в пахових м’язах, що дають нозі поступальний рух – дають елементарний рух ніг, потрібний для пересування з місця на місце. Тобто – ходіння.

Досі докторові Гальванеску пощастило вже опанувати керівництво кількох десятків, правда, найелементарніших рухів ніг, рук та хребта. Але цього вже досить для того, щоб виконувати такі роботи, як різання, рубання, копання й такі функції, як просте управління навіть найскладнішими машинами та пристроями. Наприклад, вмикання й вимикання рубильника, сіпання важеля, обертовий рух колеса тощо. Це дає можливість Гальванеску ставити робітників за керівників до машин. Що ж до загального керівництва цілим процесом роботи, то знову ж через передатні інстанції механічного керування машин механізованими людьми, а механізованих людей машинами – воно здійснювалося самим господарем з допомогою радіо.

Досягнення в керуванні механізмами на віддаленні з допомогою радіо, які давно вже відомі нашій науці, досі переважно в частині військової техніки, лихий геній доктора Гальванеску вдосконалив і широко використав для керівництва своїм господарством…

– Чудово! – нарешті заговорив і професор Трембовський. – Чудово! А чому ви прийшли до нас? Що ви хочете?

Сахно трохи помовчала, обвівши поглядом усіх слухачів.

– Злий геній капіталіста й експлуататора доктора Гальванеску обертав людей, робітників на неживі ляльки. Між ними він таким чином спотворив і товаришів Чіпаріу та Йонеску, яких мені пощастило видерти. Я хочу, щоб ви повернули їх до життя…

Професор не сказав свого неодмінного “чорт забирай” і, спустивши голову, на мить задумався. Проте він зразу підвів голову й з усмішкою глянув Сахно в очі.

– Під мушкою вашого браунінга?

Всі зареготали. Сахно з професором перші.

– Що ви, професоре! Ми з вами радянські вчені…