Текст книги "Украинская революция (1917-1921)"

Автор книги: Всеволод Петров

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 26 страниц)

Коло одинадцятої години чамбул був готовий – дві сотні та наші скоростріли "Максима", попереду наші старшини, коло кожного татарин-перекладчик, у Андрієнка готов уже і штаб і зв'язкові, ну словом маленька копія Гордієнківців, коли їх було ще мало. Роблю побіжний перегляд чамбулу. Це, мабуть, вперше в українській історії український командант робить перегляд татарської ним же зформованої частини.

Після перегляду перша сотня чамбулу та і Гордієнківська під орудою Андрієнка йдуть в авангард на Мамут Султан, а за ними і весь полк з гарматами.

Гори все вищі і вищі. На далекому обрію то виринає, то зникає масивний, суворий обрис Чатирдагу, що чорніє мов громова хмара. Йдемо по якомусь відкритому горбку, а направо, в далечині, затягнутій серпанком дріжучим і переливаючимся, блестить рівний простір синяви моря. – "Батьку, козацьке море!..." – кричить Божко, забувши, що ми влізли у "чужу землю". Всі голови повертаються туди в далеку далечінь. Вони ж перший раз у життю, мабуть, в Кримі. Тільки 2 сотня чамбулу, що йде між гайдамацькими сотнями, мугикаючи якусь пісню, не схвильована.

Дорога дуже тяжка. Часом доводиться злізати з коней, вести їх за поводи, підпирати вози, на руках спускати під кручі гармати. Тому, хоч і знаємо, що треба поспішати, бо через Сімферопіль проскочили наші мотоциклісти і донесли, що на вулицях бій, то щойно під ніч, коли вже темніло, ми спускалися, сховзуючись у ту долину, по якій пробігає шосе на Алушту і де лежить Мамут Султан.

З долини назустріч нам пливуть смуги туману, які ледви освітлюють згасаючі червонисті та зеленуваті блиски заходячого сонця.

Не знаю, чим це пояснити, але у тих смугах туману почали то з'являтись, то зникати великі то менші постаті їздців, які наслідують, ніби літаючи у повітрі, рухи тих наших гайдамаків, що спускалися по крутозбічю.

Проходить чорна ватага скорострілів. Чую приголомшені голоси: "...Військо ніби йде... Ніби примари старих Запорожців"... За хвильку каже хтось спокійно голосніше: "Не ми перші... Туди йшов і отаман Сірко з товариством"... "Ага, пізнаю, – каже Божко, – а за ними оселі татарські горіли, а тепер дивись, скільки татарів коло нас гуртується, щоб за волю боротись. Старими доріжками, товариші, йдемо, але новими шляхами".

Пролітає смуга туману, смеркає, – густіють тіни, із крутозбічя з'їзжають гармати та йдемо далі.

Ось чорною стіною дерев підпливає Мамут Султан, ось і шосе, на якому чекають нашого підходу мотоциклети з Сімферополя та донесення від Андрієнка. Сімферопіль сильно обсаджений нашими, що готуються тепер до наступу на Бахчисарай. Республиканці мали нині в місті параду, завтра якийсь бенкет від місцевого самоврядування... Ну, це вже погано, не час тепер.

Від Андрієнка дуже цікаве донесення: в селі Янкой, в горах 8-10 кільометрів від Мамут Султану, під самим Чатирдагом перебуває татарський республиканський уряд під охороною своїх військ. У горах починається боротьба між татарськими повстанцями та висланими зі Севастополя революційними відділами. "Ескадронці" з чамбулу поставили урядові вимогу залишити їх під командою української старшини, якій вони вірять; зголошується вже маса добровольців, так що потрібний новий кадр. Андрієнко йде далі на Бахчисарай.

З тими кінними, що привезли це донесення, приїхало двох членів цього татарського уряду – якісь тяжкі прізвища, яких не пам'ятаю – для пертрактацій головно про це, яка є постанова Українського Уряду щодо питання про незалежність Криму.

Що я міг їм відповісти, маючи тільки ті інформації, що я дістав від Натіїва, та в яких питання незалежності Криму не трактувалось навіть поважно, тому казав лишень, що сучасні мої завдання вимагають формування татарських збройних частин, притягненням до них як найширших, переважно трудових верств.

Ці війська, природно, мають уявити з себе опору їх самостійницьким змаганням, а тому нам нібито по дорозі.

Після цієї розмови повели нас представники в гори все вище та вище та нарешті спустились у якусь долинку з крутими берегами, до яких поприліплювані були, як ластівочі гнізда, саклі.

Вмить збігаються до нас татари. Господарі беруть потомлених гайдамаків та коні і підводять по стрімких вузеньких доріжках у всі сторони по саклях на відпочинок.

У темряві та на цій страшенно перерубаній місцевости годі визнатись і впорядкувати вночі поготівля. Та у Мамут Султані, крім зв'язкової чети від мотоциклістів, залишено пів чети на сторожі, а на пів дороги між Мамут Султаном та Джанкой, у якихсь то окремих аулах, другої пів чети; інших шляхів, кажуть, звідтам немає. За доріжками в бік Чатирдагу стежить татарська збройна охорона уряду, а в бік річки Білібею та Бахчисараю пішов Андрієнко. Отже, зі всіх боків охорона на ніч вистарчить. А тепер спати і спати. Тому спокійно лізе штаб по якійсь стрімкій стежці, натрапляє на купку саклів та по них розходиться. Вмить протягаються телефони до саклів, де кватирують команданти сотень і батерій, до татарського уряду і до наших сторожей. На шосе в Мамут Султані вже залучилися до дроту наші телеграфісти та перестукуються зі Сімферополем і Алуштою, які, на наше здивовання, ведуть між собою татарську бесіду про те, як протиділати німцям та гайдамакам, як боротися з татарським повстанням і таке інше...

Очевидячки, і Сімферопіль взяли республиканці якимись хитрощами.

За годину всі наші турботи з улаштованням на відпочинок кінноти скінчились, причому навіть коней чистити допомагали татари. Весь полк лягнув спокійно. Лягає і штаб покотом на м'якому килимі, що товсто вкривав цілу підлогу тієї саклі, яку нам відведено для нічлігу. У сусідній кімнаті, щось на зразок кухоньки чи передпокою, куняють коло телефонічного та телеграфічного апарату вартові і зв'язкові. Молоді господарі, що недавно пібрались, тулилися тут в нашій кімнатці на широких лавах-ліжках попід стінами.

На ранок вийшов я на ґаночок цієї саклі. Чудовий краєвид. Просто на південний схід він обмежувався темною стіною ліса, що ріс на горах й до нього піднімалась круча вся у проривах та яругах так, що за ними й невидко, кудою зникає вузька доріжка, що біжить до ліса, від якого перебігає тут же за аулом невеличкий струмочок – джерело річки Альми. Вправо, майже на північний схід, біжить луг із крутими берегами, по якому протікає цей струмочок, зникаючи разом із яром за чорним зворотом, виринаючи то знову зникаючи із виду вже назавжди у лісах, що насуваючись ховають у своїх мурах яр. Вліво, нібито насунувшись на самий аул, велетень Чатирдаг – виблискує своїми голими, кам'янисто скелястими верхами, які де-не-де розсікає ґрупа кущів, так здається, та до якої, повільно піднімаючись, повзуть темні травянисті похили. Здається все так близько, але це лишень здається (3), бо ось отара овець на пасовиську, майже під самими кам'янистими лисинами, вівці – як мухи, вівчар як жук, бо до самих верхів буде добрих три кільометри.

Вліво назад на північний схід тягнеться, в'ється по відногах Чатирдагу вузенька доріжка, що то зникає, то знову біліє своїм кам'янистим верхом на темних відногах-провалах. Доріжка ця веде на шосе Сімферопіль-Алушта, на яке виходить між стацією Туман Базар та аул Шума в ті місця, де починає підноситись глибоким лугом шосе на перевал.

На північ круча коло самого села, вся перерізана стежками, кінчає краєвид, а на неї широким лугом-промивом виходить шлях на Мамут Султан, обсаджений з обидвох боків саклями, що поприліплювалися до кручі зі своїми невеличкими городами, як ластівочі гнізда.

Весь аул досить великий, розкинений повз цього шляху та по кручі понад річкою Альмою.

Тепер тут рух – життя: по малих двориках, попри саклі, повно коней на припонах; коло них клопочуться чубаті гайдамаки, а поміж тими, що з голими головами, деякі у фесці – тютюбейці, чи навіть у невеличкому турбані місцевих татар.

Шапки зі шликами мішаються з баранячими, круглими, з червоним верхом шапками "ескадронців".

Між усіми тими гуртками де-не-де пройде постать у театрально-татарському одязі, нібито з якогось старого малюнку такого маляра, який знає татар тільки з опису у якійсь старій книжці. Ці постаті колись "провідники", а тепер "повстанці".

Місцями видко наші скупчені вози, між якими курить похідна кухня – це означає, що десь недалечко від неї "штаб сотні". На одному із подвір, що над шляхом на Мамут Султан, стоять чотири наші гармати, що невідомо яким робом приїхали сюди вночі і тепер задиркувато позирають на близькі вже гори, для яких вони призначені.

Мене особисто дуже цікавлять оці фески, які в дійсности не є традиційно-татарським убором.

Пояснення цьому дає і вигляд турецького старшини з інтелігентним обличчам, який зголошується до мене та через перекладчика пояснює, що він є командантом сотні полонених турків, яка була на роботі на побережі, а тепер прийшла сюди допомогти братам по магометанстві – татарам. У його сотні страшенний брак зброї, на 200 чоловік є всього 28 крісів та 6 щабель. Він просить зброї та ставить весь свій відділ у розпорядження української військової команди.

За ніч із підслуханих телєґрафічно-телєфонічних розмов дізнаємось багато цікавого. В Севастополі від швидкого нашого наступу російська залога в паніці випустила з в'язниці російських старшин моряків, які до цього часу масово були винищувані як контрреволюція; навіть випущено найбільшу контрреволюцію, адміралів.

Всі ці вчорашні в'язні мають тепер майже диктаторську владу щодо військових справ, хоч і творять з комітетами вищу військову раду оборони. Севастопільська фортеця та фльота гарячково готуються до оборони, але ця підготовка, яка вимагає надзвичайних зусиль, та порядкування адміралів "контрреволюційними методами", дуже не подобаються моряцькій масі і вона відмовляє звичайно послуху. Тому то рада Алушти каже раді Сімферополя, що "прийдеться, братця, садиться на дно", до того ще й контрреволюція піднімає голову – ось до Козмодем'янського монастиря, де є склад зброї, не можна підійти, бо його заняв якийсь старшинсько-татарський відділ, піддержуваний монахами.

Невгомонний Андрієнко ще вночі просунувся до джерел річки Кача і доносить, що ранком йде брати Бахчисарай, бо його відділ збільшився вже до 350 чоловік і ще напливають нові охотники, тому просить настирливо старшин та зброї для формування 3-ої і 4-ої сотні татарського чамбулу, бо коней та людей на це формування вистарчає, тільки зброя дуже різноманітна, від місцевих старовинних турецьких рушниць починаючи.

Разом із цим донесенням приїхало двох "провідників", які виїхали зі Севастополя.

Вони кажуть, що українська частина моряків, а їх чи не більшість у залозі, обурена на адміралів, і на мітінґах, які там відбуваються весь час, настоює, щоби підняти український прапор та передати порт і фльоту українській владі. По Севастополі кружляють чутки, що у нас розрив із німцями, та що ми прийшли у Крим від німців ратуватись.

Щоби використати ці відомости, висилаю 4 сотню з двома гарматами та двома скорострілами (Кольтами) на Козмодем'янськ (під Ялтою коло Козіл-Таш) під орудою старшини гармаша. Комендантові 4 сотні Білоусові боюся відділ доручити, бо не дуже то досвідчений, а до того надто гарячий. Висланий відділ дістав наказ заняти Козмодем'янськ та звідтам лякати Ялту, розповсюднюючи чутки, що ми йдемо береговою дорогою на Севастопіль.

Андрієнкові з "чамбулом" діяти в напрямку Черкез Кермен, розповсюднюючи чутки про великі маси української кінноти, що увійшла в Крим, та почати пертрактації з українською частиною залоги про передачу нам фльоти. Простежити, по якому шляху зможе пройти артилерія, та в якому місці найслабша суходільна оборона Севастополя – може де немає суцільної лінії, та можливо проскочити внутр міста.

Штаб полку, хоч це неприємно, мусів задержатись в Янкої, бо доконче треба було остаточно налагодити взаємини з татарським урядом, з їх військовими формуваннями та розібратись у тій надзвичайно складній ситуації, що утворилася з огляду на взаємини між німцями, нами, татарськими та іншими ґрупами.

IV. Татарський уряд. Бої та пертрактації з севастопільською залогою. Наш вихід з Криму

Ледви вцілила 4 сотня й гармати та почали з великим трудом спинатись на крутий, розмитий підйом ліса, як з'явились у мене післанці від татарського уряду, що запрошував мене на засідання.

У досить великій кімнаті однієї із сакель, майже в самій середині Янкої сиділо на ліжках то на лавах попід стіною, або просто на підлозі, може яких вісім татарів інтелігентного вигляду: це щось на зразок ради міністрів. У середній кімнаті, присівши на якусь подушку коло невеличкого столика, на якому звичайно подають каву та обідають, сидів один та щось записував, очевидячки секретар, бо питав мене про моє прізвище, рангу, назву полку та все це списував чи то стенографічно, чи по татарськи, бо ті значки, які він писав, все одно для мене "татарська грамота".

Почалося обговорення по-російськи питань про дальше формування збройної сили, після якого, беручи на увагу мої пояснення, що ми не маємо ніяких агресивних проти Криму намірів, а метою нашою є опанування фльоти та приєднання української частини Севастопільських оборонців, вирішується провадити далі формування татарських національних збройних сил при Гордієнківському, гайдамацькому полку Армії Української Республики під управою його штабу з тим, що на першу вимогу Кримського татарського республіканського уряду всі ці збройні сили переходять негайно під безпосередній заряд останнього. До того ж часу все кермування збройними татарськими силами має належати до команданта Гордієнківського полку та призначених ним старшин.

В разі переходу татарських збройних сил до Кримського татарського республіканського уряду, вони беруть з собою всю належну їм зброю та майно, а командант Гордієнківців не буде ставити перешкод переходові на службу до Кримського татарського уряду тим з Гордієнківських старшин, які цього забажають.

Умову мають підписати: командант Гордієнківців і один із міністрів Кримського татарського уряду. Умова набирає сили по підписанні; рахується нарушеною в разі незгоди вищої української команди чи уряду, чи по відповідній заяві Кримського татарського уряду.

Поки перекладають умову на українську мову, що робиться, мовляв, з "пересідкою", раніше на російську, а потім на українську (на парітеті настояв я, відмовившись від єдиного французького тексту), балакаю з представниками уряду, та на моє здивування дізнаюся, що цих урядів вже є два, з яких один, який принціпово розраховує лише на чужі сили і віддзеркалює погляд буржуазно-татарських кол, як і соціяльно співзвучних з ним кол інших національностей, знаходиться мабуть що вже в Сімферополі, бо він формувався десь чи не при німцях, а цей Янкойський революційний залишився у підпіллю у Криму весь час після розгону Курултаю і щойно тепер, коли хвиля червоних російських військ зхлинула, вирушивши проти нас на Чонгарські та Перекопські позиції, їм пощастило зорганізуватись.

Очевидячки, моя умова наробить ще клопоту.

Умови підписано та припечатано печатками ще того самого Гордієнківського зразку 1917 року, зробленими в Мирі, і якоюсь іншою, з татарським письмом і з цікавим складним гербом.

Беру примірник та збираюся відходити, але уряд висловлює бажання, щоби коло штабу був представник від них – згоджуюсь охоче, навіть прошу, щоби дали у поміч ще декількох уповноважнених, бо справа формування чужо-національних військ нам досить тяжка, тому боїмося помилок.

Трохи згодом дійсно зголосилося до нас трьох інтелігентних татарів, з яких один майже не виходив зі штабу, приймаючи в ньому живу участь.

Після полудня приїхав із Сімферополя автом сотник Григоріїв, який був туди висланий для постійного зв'язку. Відомости привіз не дуже потішаючі: німці рішуче вимагають припинення дальшого нашого наступу та залишення Криму, загрожуючи за невиконання їх вимог репресіями, які вже частинно почалися, бо всіх наших на стації контролюють, а були вже випадки розброєння німцями і наших стеж на вулицях Сімферополя.

Сам Григоріїв проскочив з трудом, а піша виправа Республиканців, яка, використавши наші "Пежо", які прорвалися з Джанкой, доїхала аж до Шуми та не захопила Алушти, лишень побоюючись десанту із Севастополя, ця виправа була задержана німецькою кіннотою, та випущена знов лишень після загроз коменданта Республиканців.

До Сімферополя приходять німецькі ешелони, за німецькими ешелонами підійшла по шосе і бриґада німецької кінноти, яка, певно, піде далі в напрямку на Мамут Султан.

У штабах Натіїва та Болбочана вирішено продовжувати виконання директив уряду та за всяку ціну держатись на Кримі. В разі збройного конфлікту з німцями, відходити на Керчинський півостров, де й держатись, закріпившись на просмику на північ від Теодозії.

Нам наказувалось вразі останнього випадку приєднуватись до піхоти на Карасубазар, а до того часу продовжувати держатись у горах, протиділаючи німцям і не даючи розброїти ані себе, ані нашої піхоти.

Пляни таки дуже химерні, зваживши на те, що німці мають змогу підтягнути великі сили, а головне, привівши броневий крейсер "Гамідія", пристрілювати Теодозійську низину.

"Гамідія" німецький панцирний крейсер у турецькій службі на Чорному Морі, де було ще декілька інших озброєних суден.

До того мені дуже не подобався цей намір стати плечима до Кубані, де якраз у цей час запанувало "бєлоє двіженіє", оця "Добрармія", яка, набравши вже сили та спровокувавши в свою службу козацтво, невпинно просувалась до моря. При здійсненні цього пляну та неминучій поразці під Теодозією недобитки мусіли попасти до "Добрармії", звичайно, як удалась би дуже проблематична переправа через Керч-Єникальську притоку.

Одночасно з передачею цього пляну Григоріїв переказав мені, що отаман Натіїв попереджує, що, може, він чи то Болбочан будуть примушені підписати кінноті такий наказ, який буде противорічити їх бажанням, тому кожний одержаний наказ мусить бути до його виконання перевірений шляхом перзональних розмов уповноважених, чи підтверджений словно відомою довіреною особою – а прізвища тих осіб подано.

Обміркувавши цей надісланий нам плян і побалакавши з татарськими представниками, щоби виявити їх думку щодо можливости співакції з нашими військами проти німців, на яку вони погодились, випрацювали ми іншу комбінацію, яку мав разом із текстом угоди між нами і татарами відвезти до Сімферополя Григоріїв.

На нашу думку, було краще відійти в разі конфлікту до нас у гори, де місцевість дуже сприяє обороні малими силами; війти в зносини з українською частиною Севастопільської залоги, яка нам сприяє, спираючись на її невдоволення з контрреволюційного командного складу оборони, зробити в Севастополі переворот і, або захопивши фльоту виїхати з нею до Одеси, або балакати далі з німцями, маючи в руках аргументи "важкого калібру", гармати Севастопільської твердині та фльоти, які в наших руках забалакали би голосно.

Поїхав Григоріїв, але за годину вернув, бо у Козлі Аґа – село в півдорозі Мамут Султан – Сімферопіль, була вже німецька стійка, а приїзший з Григоріївим наш, перебраний за татарина з автовідділу, гайдамака доніс, що Республиканців охоплено в районі стації.

Значиться годі щось пересилати листовно, тому шлю довірених людей з донесеннями про угоду з татарським урядом, теж перебраними гайдамаками під татарською охороною горами на Джанкой і далі на Київ.

У 1919 році довідався я, що угода до Жуківського дійшла, але тоді, коли вже нашу піхоту виперли з Криму, а тому вона так і залишилась невикористаною.

Висилаємо стежі в новому напрямку на Сімферопіль, щоби нагадувати німцям, що є у Кримі – вільна українська сила, яка, якщо...

До вечера Андрієнко доніс, що підпомаганий нашими бронепотягами, які очевидячки ще вільні, доходить до Бахчисараю, під Черкес Керманом наші стежі, третя сотня "чамбулу" зформована, четверта в стані формування; формується і піший загін. Дороги дуже погані, але татари обіцюють, що гармати протягнуть.

З Козмодем'янська прийшов цілий віз крісів і два скоростріли і несподіванка: ловецька бричка "Їх Імператорської Величности" Миколи II., чудова, на ресорах, на четверичну упряжку з виносом, бичем і чудовими вороними кіньми; на бричці герби.

При заняттю Козмодем'янська 4 сотня без всякого наказу роззброїла та розігнала на чотири вітри якийсь російський старшинський відділ, який був там. На цьому тлі вийшло непорозуміння з татарами-провідниками, які зформувалися під орудою цього відділу, але хлопці 4 сотні так грізно поставилися, що панове "провідники" присіли і, скорившись новому проводові, приняли наших старшин як своїх командантів.

З возом і донесеннями приїхала татарсько-українська варта та з десяток провідників без зброї "для приділення до інших татарських частин під догляд", як писав начальник "Козмодем'янського" відділу, жалкуючись разом із тим на те, що не може дати собі ради з 4 сотнею, яка рішуче не слухає наказів, щоб не зачіпати "протибольшевицьких" організацій.

Пишу у відповідь заспокоєння, що боротьба нами ведеться поки що в площі більше національній як соціяльній, а тому всі російські формування на терені, занятім полком, мусять бути роззброєні і розігнані, якщо немає змоги їх інтернувати. Відділові, охороняючись від сторони Ялти, вислати стежі на Байдари, та шукати через татар контакту з українською частиною Севастопільської залоги.

Розпорошені у Козмодем'янську офіцери виконали нам подвійну службу: позитивну, бо переконали місцеве населення, що ми не "контрреволюція", та негативну, бо утікаючи від нас під охорону німців, переконали їх, що ми такі-же самі "большевики", як і Севастопільці, лише з трохи м'ягчими методами, а тому певно скоро і на них нападемо.

25-го, крім тих формувань, які йшли з Андрієнком, в самому Янкої зформовано та озброєно: дві сотні турків 240 люда, 5 та 6 кінні татарські сотні "чамбулу" до 180 озброєних боєвиків та скорострільну мішану команду з двома скорострілами з турецько-татарською обслугою.

Було безліч клопоту з турками та російською збруєю: турки не знали системи крісів, а наші інструктори – турецької мови, перекладчики також не знали технічних виразів ані по російськи, ані то по турецьки, а ще більше по українськи, бо в цій мові тоді ми технічних виразів не мали. Ще добре, що у турків було двох старшин, з яких один володів французькою мовою і міг зі мною порозумітись.

Правду кажучи, виходило дивно: ми чинимо проти волі німців, а разом з нами турецькі вояки, яких армія офіційно в спілці, а неофіційно під зарядом німців, але яких тільки випадків не було в ці несталі революційні часи.

Вечором того ж дня прийшло з берегових місць алярмуюче повідомлення, що до Алушти та Ялти підійшов десант зі Севастополя, та що звідтам готують проти нас наступ, а Андрієнко повідомив, що поскілько наші бронепотяги ізза недостачі набоїв, яких довезти не дають німці, відходять, а їх місця заступають німецькі бронепотяги з десантами, то він відходить у гори та лишає німців самих змагатись повз залізниці.

З наших перебраних і висланих до Натіїва післанців вдалося проскочити туди і назад лише першому, який повідомив, що в штабі до нашого пляну неприхильні, бо він включає в себе порозуміння з "большевиками, що дуже невигідно для України під зглядом міжнароднім".

Решта наших післанців уже не могла проскочити, так тісно були оточені Республиканці, проти яких німці почали, як казали наші розвідники, ставити гармати.

У ночі на 26 татарська чета, що була у с. Шума, відскочила на Янкой, повідомивши, що с. Шума заняте ворожими міцними стежами.

На ранок через Чатирдаг потягнулися ґрупи татарських втікачів, які утікали з тих аулів, що були на склоні Чатирдагу від моря, вони йдуть, женуть вівці, уносячи нескладне майно, частинно навантажене на осликів, і від них чорніло в Чатирдазі як від роїв мух, які лізуть по білій скатерті.

Втікачі принесли відомости про те, що десанти, які висіли на береговому шосе, провадять реквізиції, причому знущаються над жителями, що викликає оцей масовий їх відхід.

З мотивів етичних: для захисту своїх тимчасових спільників мусимо почати контракцію.

Сотня турків зі скорострілами дряпається на Чатирдаг назустріч гурткам втікачів, 2 сотня висилає стежі в напрямі на Таунам Базар, а звідтам на Шуму та рушає за ними, підперта сотнею татар, яка йде під орудою Андрієнка.

Козмодем'янському відділові шлеться наказ почати активну розвідку на Ялту і боронити аули від нападів та реквізицій з боку десантів. Решта наших збройних сил теж у поготівлі.

Турки з великими труднощами перейшли на другий бік гори та, підсилені добровольцями з тогобічних аулів, до вечера здержували всілякі спроби з боку большевицьких десантів. Стежі 2 сотні в залісненому перевалі на Алушту попали в засідку та мали убитих 3 людей і одного коня. Четвертий гайдамака, от цей Шило з хорольським подарунком, шаблею, теж був залишений з убитим конем на перевалі, і ми вже думали, що вбитий, але за дві години він вернув, мав прострілену в трьох місцях чемерку – чобіт – дві кулі вдарили в шаблю, а сам він вийшов без найменшого знаку.

Друга сотня та татари було почали розгортатися, щоби порахуватися з засідкою, яку гадали з допомогою татар обійти лісами та кручами, але по шосе на Мамут Султан і далі на Алушту стала посуватися німецька кіннота, тому наші чати з Мамут Султану від'їхали на Янкой, а друга сотня та татари теж відійшли, відкриваючи німцям мурований шлях. Одна з німецьких стеж необережно заскочила майже до Янкой, але там її захоплено без стрілу, роззброєно і відправлено до Мамут Султану з запискою, в якій просилося до часу розв'язання Сімферопільського конфлікту німцям не ходити в гори на південь від шосе на Алушту. Відібрана зброя повернута навздогін на татарському возі.

Таким способом ми були відрізані цілковито, бо з двох боків були німці, з якими зносини не були з'ясовані, а з двох – большевики.

Андрієнко 26-го увійшов по цілому своєму відтинку у дотик із стежами Севастополя, а на його правому крилі німці обійдені з обидвох боків большевиками та змушені до відвороту аж до с. Кевбаз. У час цього бою гайдамацтво та татари спокійненько сиділи у горах, лише слідкуючи, що робиться.

Біля полудня 26-го приїхали через відділ Андрієнка представники від Севастопільських моряків українців. Двох приїхавших принято в одній зі сакель, і вони зробили вражіння зовсім не дикунів, якими їх змалювали контрреволюційні групи, а лиш людей, що більше від нас захоплювались революційними настроями, більше порушених психічно цим кольосальним здвигом суспільного землетрусу.

Це відбивалося у всьому, і в розмові, нервовій та швидкій, і в грубій термінольоґії, і в пропозиціях плянів героїчних може, але не до виконання. (1)

Щоби лекше зрозуміти тим, хто не пережив революційної завірюхи, ці настрої, які очевидячки були певним віддзеркаленням Севастопільських, то їх можна порівняти з психічним станом людей, які щойно пережили бойову грізну небезпеку, або боротьбу з якимсь стихійним явищем, як от пожежою.

Ясно, що такі люди, позбавлені твердого проводу, або ж проводом штурхнені на непомірковані вчинки, могли перекидатись від повільного топлення та катування людей до визнання цієї ж категорії людей своїми начальниками і... навпаки.

Вони сказали нам, що не вірять свойому контрреволюційному начальству, бо воно хоче запровадити фльоту до Новоросійська, де по їх відомостям є небезпека захоплення її російськими старшинами.

Що ця підготовка до виводу фльоти вказує на те, що Севастопіль думають здати без бою, а всіх моряків на катування та загибель. Отже, тому українська частина моряків гадає, що краще Севастопіль здати менш контрреволюційній українській владі, але на умовах, що німці в Севастопіль не входять, українська частина залоги зберігає свою зброю та військову організацію і близчий командний склад, вся фльота піднімає поруч з червоними жовто-блакитні прапори та переходить під обслугу виключно українських екіпажів, кораблі приймають комісарів від Центральної Ради, російська частина залоги вважається невтральною, та якщо їй не можна буде залишити зброї, то обеззброєння та вартування цієї частини мусить бути доручене українським морякам. Далі йшли деталі господарчо-адміністративного характеру, яких я не пам'ятаю, боюся, що і деталі цих умов передані не досить точно, бо з безпосередніх учасників цеї балачки залишився в живих тільки я, а ті, хто мені допомагав поновлювати у пам'яти та занотовувати факти, знали про них лише посередньо з розмов. Генеральний секретар Жуківський у 1919 році теж не міг поновити цих деталів, які він знав з донесень, але казав, що дух їх передачі вірний.

Ми висунули свою контр-пропозицію. За німців не можемо ручити, бо з ними у нас конфлікт, а тому в наших інтересах не пустити їх до Севастополя. Ми певні, що російська команда і частина залоги не пристануть добровільно на цю угоду, тому гадаємо, що краще, щоби українці з залоги Севастополя – пропустили Гордієнківців до порту, де ми залишимо коней та вступимо на кораблі, а, зпрямовуючи гармати на порт, подиктуємо російській частині залоги наші умови, хоч би такі, які пропонують післанці, але з вимогою обеззброєння росіян. Впорядкувавши все в Севастополі, над ним піднімається поруч з червоним жовто-блакитні прапори і німцям шлеться вимогу не чіпати ані твердині, ані фльоти, визнавших уже Уряд Центральної Ради, який видасть дальші накази.

В разі, коли б німці почали офензиву, будемо боронити, а як не зможемо удержатися, то озброївши знову росіян і давши їм можність прорватись на Теодозію – Керч, самі рушимо фльотою до Одеси чи Миколаєва, де шукатимем допомоги від військ Центральної Ради.

На це моряки зауважили, що фльота в такому стані, що не всі кораблі зможуть доїхати до Одеси, хіба на буксирі. З цим післанці і віддалились.

До ночі 27. німці заняли просмик на Алушту біля Шуми, але повз залізницю були примушені відійти аж до самого Сімферополя. Ми вдержали всі свої позиції, а Козмодем'янська група посунулась дещо вперед, опанувавши висоти, з яких було видно море та берегове шосе, що таким робом дісталось під обстріл наших гарматок.

Дня 27 зробили большевики лишень дві спроби нас заатакувати; першу від залізниці на Андрієнка, яка була легко зліквідована його відділом, у якому тоді було вже, крім ядра з Гордієнківської сотні з двома кулеметами, 3 кінні та дві піші татарські сотні, щось до 800 щабель і баґнетів. Друга спроба була більше рішуча, та перебіг її був дуже своєрідний. Большевики підійшли в контрнаступ під самий вечір, але були спинені вогнем Козмодем'янської групи, в якій тоді, крім Гордієнківської сотні, 2 гармат і двох кулеметів, було ще до 250 татарів і турків. Тоді вже виїхав проти групи ворожий крейсер – татари казали, що це "Алмаз" – та почав обстрілювати гори – з "гармат по горобцям", як кажуть, бо у вечірних сутінках – ріденьких наших розстрільних, які ховалися поза скелями узгір'я, корчами та гайочками, зовсім не було видко, а до того на морі була таки филя. Цим однак не обмежилось і "Алмаз" став наближатись і переходити на вогонь дрібних скорострільних гарматок, але зовсім вже вечоріло, гори злялися в одну темну масу і тоді нашим гарматкам прийшла блескуча думка – відповідати. "Алмаз" дуже сердився, намагався попасти в огнички стрілів наших гарматок, але зрештою пішов, а з ним пішли і ворожі розстрільні. Бій коштував декількох вбитих татарів та ранених двох гайдамаків і до 20 турків чи татарів. Також вбитий був стрільном з "Алмазу", що попало випадково між наші коні, і славний хорольський жеребець "Рекорд". На жаль, не мали ми змоги повідомити про це його власника...