Текст книги "Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр."

Автор книги: Володимир Сідак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 27 страниц)

Фінансування контррозвідувальної роботи відбувалося через так звані "спеціальні таємні фонди", бюджет яких затверджувався на конфіденційних засіданнях Ради Міністрів спільно з Гетьманом [244]244
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.5 зв.


[Закрыть].

Ефективним інструментом збору службової інформації в системі ОВ був зовнішній нагляд. Кількість філерів та їхнє грошове утримання залежали від розмірів губернських міст і ситуації в них. Найчисельнішим був контингент філерів міста Києва, де за штатом налічувалося 80 співробітників. У розпорядженні ОВ Київського, Харківського, Катеринославського губернських старост було по 30 співробітників. Інші губернські ОВ мали по 40 філерів. Крім того, групи зовнішнього догляду, що діяли в Одесі і Миколаєві (міста зі складною суспільно-політичною обстановкою), мали ОВ кількістю відповідно 50 і 30 осіб. Залежно від розмірів міст і губерній ОВ поділялися на розряди. Філери ОВ 1-го розряду мали річне утримання в 3600 крб. і добові – 4 крб., філери ОВ 2-го розряду – відповідно 3000 і 3 крб. Крім того, виділялися додаткові кошти "на відвідання (в службових інтересах – В.С.) ресторанів, пивних, кав'ярень", а також на незаплановані потреби і користування транспортом [245]245
  233, ф.1216, оп.1, спр.58, арк.31


[Закрыть].

Як зазначалося у доповіді директора ДДВ від 3 вересня 1918 р., некомплект співробітників зовнішнього нагляду досягав 25 відсотків. Ще раніше, 11 липня, директор ДДВ прохав голову МВС збільшити цій категорії співробітників платню на 25 відсотків. Характеризуючи професіональні якості філерів, П.Аккерман зазначає, що знання ними своєї справи "досить задовільне", серед особового складу чимало людей з "добрим службовим тактом, дисципліною, витримкою", а перед вступом на службу кандидати проходять обов'язкову підготовку в резерві, де до них ставляться суворі вимоги.

Важливим каналом отримання службової інформації була секретна агентура. На неї покладалося висвітлення настроїв різних верств населення України. Агенти вступали до політичних партій та організацій з метою збору інформації про їх діяльність та наміри [246]246
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.5 зв., 29


[Закрыть]. Вважалося, що для отримання повної інформації про ситуацію в конкретних місцевостях слід мати відповідну кількість таємних агентів. Наприклад, у Києві – до 100, на території, контрольованій ОВ 1-го розряду, – до 60, ОВ 2-го розряду – 40. Для фінансування (заохочення) роботи агентури виділялося на рік: по столичному ОВ – 25 тис. крб., по ОВ 1-го розряду – 15 тис., ОВ 2-го розряду – 10 тис. Усього на фінансування зовнішнього нагляду й агентурної роботи витрачалося до 75 відсотків коштів системи освідомчих відділів [247]247
  233, ф.1216, оп.1, спр.58, арк.31; спр.64, арк.67


[Закрыть].

Створювалася й мережа конспіративних квартир для роботи з агентурою. За розрахунками, кожна квартира мала забезпечувати роботу оперативних співробітників з 20 агентами. На матеріальне забезпечення конспіративних квартир витрачалося 250-300 крб. на місяць залежно від категорії ОВ.

Керівництво центрального Освідомчого відділу ДДВ постійно дбало про забезпечення конспірації в роботі з агентурою, збереження в таємниці особи агента. В циркулярі начальника ОВ ДДВ від 25 вересня 1918 р. наголошувалося, що "у справі політичного розшуку вельми важливим є охорона особи таємного співробітника від можливого викриття". На начальників ОВ покладалася особиста відповідальність за це. Справжнє прізвище агента мали знати лише оперативник, що працював з ним, і керівник ОВ. У документі наводиться приклад дисциплінарного покарання одного з начальників ОВ, який у службовому листі назвав справжні прізвища агента й оперативного працівника, що з ним контактував [248]248
  233, ф.1216, оп.1, спр.58, арк.5, 32


[Закрыть]. В оперативній роботі ОВ було надано право здійснювати перлюстрацію кореспонденції осіб, які проводять антидержавницьку діяльність або обгрунтовано підозрюються в цьому. Щоправда, губернські старости та близькі до них посадові особи намагалися й собі займатись такою справою. Виникла потреба у відповідних роз'ясненнях з боку керівництва ДДВ [249]249
  233, ф.1794, оп.1, спр.19, арк.65


[Закрыть].

При добуванні інформації про суспільно-політичне становище в Українській Державі здійснювалося й опрацювання періодичних (особливо партійних – В.С.) видань. Циркуляром голови МВС України від 27 вересня 1918 р. керівники місцевих органів влади зобов'язувалися передати до відповідних ОВ місцеву пресу, з якої можна було б почерпнути відомості про політичні партії регіону. Крім того, "банк інформації" ОВ поповнився за рахунок передачі їм усіх оперативних справ колишніх царських жандармських управлінь, фондів місцевих рад, списків членів міських дум, державних органів радянської влади, профспілок тощо. Важливим джерелом інформації вважалися і колишні чини зовнішнього нагляду служб безпеки царського режиму [250]250
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.12-12зв.


[Закрыть].

Зрозуміло, потік інформації, що надходив різними службовими каналами, вимагав узагальнення й опрацювання, доведення до відома державних, в тому числі інших правоохоронних органів України. Спочатку така робота проводилася на рівні апаратів місцевих ОВ. З повітових і губернських ОВ інформація надходила до центрального підрозділу освідомчої системи, де узагальнювалась до рівня висновків і пропозицій для вищих інстанцій. У свою чергу, співробітники відділу, контролюючи роботу підвідомчих ланок на місцях, забезпечували реалізацію завдань на головних напрямках оперативно-розшукової роботи в державі. У центрі велася звітність за даними агентури й зовнішнього догляду, існувала фотокартотека осіб, які перебували в полі зору контррозвідки [251]251
  233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.62


[Закрыть].

Департамент Державної варти багато уваги приділяв і фізичному пошуку в столиці злочинців різного гатунку і в першу чергу – політичних. Він здійснювався за розробленою МВС "Інструкцією щодо заходів боротьби з бандитизмом" від 18 жовтня 1918 р., котра зобов'язувала: періодично у визначений міським головою час силами Державної варти проводити в готелях, нічліжках, приватних будинках та квартирах, мебльованих кімнатах усіх районів міста перевірки проживаючих там осіб на предмет легітимності прибуття, перебування і діяльності в Києві, наявності справжніх документів (сусіди та інші мешканці мали засвідчити, що знають цих людей); посилити нагляд за ресторанами, трактирами, притонами, публічними будинками, місцями масового відпочинку людей, підозрілих затримувати; на околицях міста, в приміських гаях та на пустирях організовувати облави з метою затримання підозрілих осіб; вивчати політичні настрої і моральну благонадійність швейцарів та двірників, активніше використовувати їх у розшукових заходах, для чого встановити чергування двірників на відведених їм ділянках; щодо затриманих негайно проводити належні установочні дії, з'ясовувати мету прибуття й діяльності в Києві; з особами, причетними до більшовизму, чинити відповідно до тимчасового закону про надзвичайні заходи боротьби з бандитизмом [252]252
  233, ф.1794, оп.1, спр.16, арк.81-81зв.


[Закрыть]. Далі побачимо, що подібні дії давали певні позитивні наслідки.

Як уже зазначалося, в структурі центрального ОВ існувала група, що відповідала за безпеку на транспорті. На неї були покладені завдання збору агентурних відомостей про причини аварій (диверсій) на залізницях, про підозрілих осіб, що пересуваються по залізниці; оперативного обслуговування залізничних станцій на кордоні з радянською Росією і прикордонної смуги; ведення обліку підозрілих осіб, складання агентурних звітів [253]253
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.5


[Закрыть]. Безперечно, такі заходи були не зайвими з огляду на значну кількість осіб, що прямували з Росії й регіонів дислокації сил "білого руху" для проведення розвідувально-диверсійних, терористичних, пропагандистських акцій проти Гетьманату.

Було розроблено директивний документ щодо підтримки безпеки в прикордонній смузі – "Тимчасове положення про Пограничні пункти". Такі пункти влаштовувалися на кінцевих станціях. Розрізнялися "прикордонні пункти" (ПП) і "особливі спостережні пункти" . Перші мали завдання не допустити в'їзду на територію Української Держави антиурядових і кримінальних елементів і розміщалися на станціях Орша, Клинці, Хутір Михайлівський, Коренево, Гостищево, Валуйки. Іншим різновидом пунктів були ті, що дислокувалися в тилу ПП і стежили за діями іноземців на підконтрольній ділянці прикордонної смуги. Вони функціонували на станціях Жлобин, Новобілиця, Ворожба, Білгород, Куп'янськ. Зауважимо, що за Брестською угодою УНР з Центральними країнами державний кордон України проходив через південь Білорусі й частину сучасного російського Чорнозем'я.

Загальне керівництво ПП здійснював директор ДДВ, він же призначав їхніх начальників. В адміністративному відношенні ПП підлягали губернським старостам. Кожний ПП мав власну канцелярію, котра вела книгу реєстрації паспортів, алфавітну картотеку підозрілих осіб, щоденники зовнішнього нагляду, складала агентурні звіти. Існувала "Інструкція начальникам ПП на кордоні з Великоросією". Згідно з нею начальник ПП безпосередньо здійснював листування з директором ДДВ, доповідав губернському старості про особливо важливі справи, організовував при необхідності огляд пасажирів і багажу, реєстрацію документів, затримання і передання органам Державної варти осіб без документів. Особовий склад ПП здійснював перевірку документів у потягах, вів спостереження за підозрілими пасажирами, перешкоджав ввезенню зброї, літератури антидержавного змісту, вивчав обстановку в прикордонних районах в інтересах освідомчих відділів [254]254
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.14, 15, 15зв.


[Закрыть]. На прикордонні пункти уряд покладав великі надії. Для контролю за ефективністю їх праці були призначені комісари з широкими повноваженнями, і слід визнати, що вони зіграли певну позитивну роль в цій справі [255]255
  233, ф.1064, оп.1, спр.16, арк.1-1зв.


[Закрыть].

Регіональні підрозділи Державної варти та прикордонні пункти при виконанні своїх завдань тісно взаємодіяли з Окремим Корпусом кордонної охорони, очолюваним генерал-хорунжим Л.С.Байковим. Корпус мав 9 кордонних бригад, зокрема, Волинську, Курську, Азовську, Хоперську, три Чорноморських. Вони докладали зусилля для зміцнення кордонів України з більшовицькою Росією [256]256
  105, с.111, 159


[Закрыть].

В інтересах безпеки в межах країни існували так звані "райони залізничної варти": Київський, Лівобережний, Катеринославський, Харківський, Одеський, Південний. На станції Бахмач, Гребінка, Київ, Фастів, Козятин, Жмеринка були відряджені спеціальні співробітники для вивчення настроїв місцевого населення й відвернення злочинних дій на транспорті. Існував штатний розклад "районів" та інструкція для їх особового складу [257]257
  233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.67


[Закрыть].

Потрібно сказати ще про одну важливу ділянку праці центрального Освідомчого відділу ДДВ. Для зносин МВС та його департаментів з їх місцевими установами й останніх між собою, начальник ОВ Л.Пономарьов особисто розробив так званий рухомий шифр та створив відповідну службу. Зв'язок став більш надійним [258]258
  233, ф.1092, оп.2, спр.713, арк.13-13зв.


[Закрыть]. Щоправда, сучасні фахівці оцінюють цей шифр як дуже простий.

Таким чином, освідомчі (контррозвідувальні) підрозділи Державної варти (зустрічається і назва "інформаційні" – В.С.) мали власну організаційно-штатну структуру за територіальною ознакою й спеціальні підрозділи на транспорті. Розроблялися правові підвалини їхньої діяльності, були визначені форми, методи і засоби добування оперативної інформації, її опрацювання і реалізації в інтересах державної безпеки.

Завершуючи висвітлення правових аспектів проблеми, що розглядається, слід зазначити, що в ряді випадків було важко виявити формально-юридичний статус досліджуваних документальних джерел, оскільки частина необхідних реквізитів (затверджувальні санкції, підписи тощо) в них відсутня.

Аналіз системи підбору та підготовки кадрів Державної варти та її головних підрозділів показує, що при зарахуванні на службу до ДДВ перевага надавалася службовцям колишніх царських органів безпеки – поліції та жандармерії, адже це був єдиний на той час прошарок кваліфікованих спеціалістів з оперативно-розшукової діяльності, зовнішнього нагляду. Більше того, директор ДДВ П.Аккерман 1 серпня 1918 р. надіслав губернським старостам та градоначальникам телеграму такого змісту: "Прошу терміново запропонувати всім проживаючим в межах Вашої губернії колишнім жандармським офіцерам та нижчим чинам Корпусу жандармів і чиновникам, які служили в Російському Департаменті поліції, прибути в Київ, Департамент Державної Варти, Олександріївський палац, Освідомчий відділ, для отримання відповідного призначення в Києві та інших містах". На цей заклик прибували офіцери не тільки з України, а й з Росії. Таку кадрову політику Аккермана підтримувало командування австро-угорських окупаційних військ в Україні [259]259
  233, ф.1216, оп.1, спр.48, арк.228-229; ф.1064, оп.1, спр.16, арк.72-72зв.


[Закрыть]. Думається, що саме широке залучення до служби цих фахівців дозволило у стислі терміни налагодити непогану роботу системи освідомчих відділів. Хоча не завжди ці професіонали були патріотами України. Багато з них були поза політикою і працювали за матеріальну винагороду. Кадровому забезпеченню контррозвідки сприяла і виважена політика щодо неї Гетьмана П.Скоропадського.

Особлива увага приділялась комплектуванню освідомчих підрозділів ДВ. Керівництво ДДВ орієнтувало на необхідність підбирати для цієї служби людей, відданих справі, з досвідом роботи, енергійних, з позитивними моральними якостями. Адміністрація Гетьмана з самого початку подбала про позапартійність силових структур, справедливо вбачаючи в цьому запоруку зосередження їхньої уваги виключно на загальнодержавних інтересах, про невтручання корпоративних і партійних кланів у роботу спеціальних органів, недопущення дискримінації при вирішенні питання щодо прийняття на службу тієї чи іншої особи. 1 серпня 1918 р. було ухвалено закон "Про політично-правове становище службовців військового відомства", за яким військовослужбовцям суворо заборонялося входити "до складу і брати участь у будь-яких спілках, гуртках, товариствах, партіях... та інших організаціях, що мають політичний характер" [260]260
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.23зв.; 158, с.62


[Закрыть]. Такі ж вимоги висувалися і до співробітників ДДВ.

Необхідно зазначити, що Державна варта являла собою воєнізовану організацію. Її керівний склад і співробітники займали передбачені штатами посади певного класу. Частина посад могла займатися особами, які вважаються на військовій службі й іменуються штаб– і обер-офіцерами для доручень [261]261
  151, с.135; 233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.56-58; оп.2, спр.1, арк.29-30; ф.1064, оп.1, спр.288, арк.4-4зв.; 55, № 37


[Закрыть]. Відповідно до закону, ухваленого Радою Міністрів і затвердженого 30 травня 1918 р. Гетьманом П.Скоропадським, чиновники Державної варти як урядовці, що перебували на державній службі, а також особи, котрі виявили бажання вступити на цю службу, повинні були дати обітницю (клятву – В.С.). Того, хто відмовлявся приймати обітницю, не приймали на службу або звільняли зі служби [262]262
  55, № 11; 233, ф.1216, оп.1, спр.36, арк.70-70зв.


[Закрыть].

Відрядження співробітника Державної варти на навчання здійснювалося, як правило, у двох випадках: при зарахуванні на службу (на її першому році) і при призначенні на нову посаду. Існували курси і школи ДДВ. Курси відкривалися в усіх губернських центрах за розпорядженням старости. Через них були зобов'язані пройти всі чини ДВ до помічників начальників районної варти включно.

Що стосується шкіл, то в них підвищували кваліфікацію переважно керівні кадри варти за конкретними напрямами роботи (були школи підвищення кваліфікації начальників відділів та їх помічників, працівників розшукових підрозділів залізничної варти та ін.) [263]263
  233, ф.1216, оп.1, спр.36, арк.46; 55, № 38


[Закрыть]. Для слухачів читалися лекції з поточної політики, географії, української та російської мов, юридичних і спеціальних дисциплін. Лекторів залучали з МВС, губернських органів варти, судового департаменту, цивільних навчальних закладів. Велика увага в навчальному процесі приділялась аналізу політичної, оперативної та криміногенної обстановки в Україні [264]264
  147


[Закрыть]. Усе це дає підстави вважати, що підготовка та підвищення кваліфікації співробітників ДВ організовувались відповідно до напрямків і обсягів їх роботи згідно з вимогами часу.

Як бачимо, уже в ті часи визначились основні структурні елементи, головні напрямки та функції діяльності контррозвідки, котрі в цілому притаманні оперативно-розшуковій діяльності і сьогодні.

§ 3.3. ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ

Оперативно-розшукова діяльність від самого початку зародження національних спецслужб мала багатофункціональний характер в силу різноманітності завдань по захисту державності України. Це визначило і ряд окремих напрямків цієї роботи в період Гетьманату.

Насамперед слід торкнутися оперативних заходів проти антиурядових політичних партій та організацій. У спеціальному циркулярі МВС України від 31 жовтня 1918 р. окреслювалося коло організацій, котрі "безумовно шкідливі й небезпечні для існування державного ладу в Україні". До таких було віднесено осередки РКП(б), КП(б)У, російських та українських соціалістів-революціонерів (есерів), партії та гуртки анархістської течії, російські націоналістичні партії в Україні, що перебували на позиціях "неподільності" [265]265
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.18


[Закрыть]. Як відомо, всі ці політичні об'єднання виношували плани повалення гетьманського уряду насильницьким шляхом, вели підривну нелегальну роботу, застосовували диверсійно-терористичні засоби боротьби, підтримувалися з-за кордону ворожими Україні силами.

Керівництво МВС зобов'язувало освідомчі органи встановлювати зовнішнє та агентурне спостереження за діяльністю цих організацій та їх окремих функціонерів, з'ясовувати їх плани, контакти із закордонними колами, викривати явочні квартири, друкарні тощо [266]266
  54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.12


[Закрыть]. Циркуляром від 18 вересня 1918 р. системі ОВ було поставлене завдання збирати інформацію про розповсюдження такими організаціями агітаційних матеріалів: де, куди, за яких обставин, в якій кількості, в який спосіб надходить підривна література [267]267
  233, ф.1216, оп.1, спр.63, арк.14-15


[Закрыть].

Так, у жовтні 1918 р. агентурними каналами було встановлено, що радянським урядом Росії до України був відряджений "з транспортом більшовицької літератури" студент Петроградського неврологічного інституту Ш.Морозовський. Повідомлялося про його особисті прикмети для затримання [268]268
  233, ф.1216, оп.1, спр.58, арк.11


[Закрыть]. За агентурними даними, у серпні 1918 р. до України прибула група більшовицьких агітаторів з метою впливу на повстанський рух в центральних районах держави. За звітом ОВ при херсонському губернському старості, в губернії спостерігалася активна пропагандистська робота лівих партій, за функціонерами яких було встановлено агентурне спостереження [269]269
  233, ф.1216, оп.2, спр.1, арк.11, 6


[Закрыть]. У вересні 1918 р. керівництво ОВ поставило завдання агентурі з'ясувати розташування центрального й місцевих осередків, склад і організацію роботи "Центрального Комітету офіцерів і солдат, що втекли з полону під час війни". За попередніми відомостями, ця організація вела широку агітацію проти Гетьманату й австро-німецьких військ [270]270
  233, ф.1216, оп.1, спр.58, арк.6


[Закрыть].

На практиці зовнішнє та агентурне спостереження встановлювалося за членами партій, що входили до антигетьманського блоку УНДС (УНС), більшовицьких організацій, партії російських есерів, російських монархічних угруповань, "Бунду" (єврейська соціал-демократія), активістами профспілок, нелояльними до Гетьманату колишніми членами Центральної Ради. Проводилися навіть негласні обшуки і спостереження за "всіма матросами, що поверталися з Росії", адже активна роль "братішек" у Жовтневому перевороті 1917 р. була загальновідомою, як і їхня схильність до анархізму [271]271
  233, ф.1216, оп.1, спр.24а, арк.5-6


[Закрыть].

З'ясовувалася оперативним шляхом і діяльність політичних організацій по підготовці антигетьманського повстання. Наприклад, як повідомлялося у звіті ОВ ДДВ від 10 серпня 1918 р., через агентуру було встановлено, що в Одесі активну діяльність розгорнули партії – члени УНС. Вони нелегально й через місцеві культурно-просвітницькі осередки готували загальне повстання в Україні, планували арешт Гетьмана та його уряду. На задум заколотників, центром повстання мав бути Звенигородський повіт на Черкащині. Туди невеликими групами відправлялися з Одеси офіцери військ колишньої Центральної Ради. Офіцери Генштабу часів УНР розробляли план виступу, а доставкою людей до місця виступу керував колишній член Центральної Ради Пшонек. У документі містилися відомості й про інших активних провідників заколоту [272]272
  233, ф.1216, оп.2, спр.1, арк.4


[Закрыть]. Як бачимо, через агентуру, впроваджену в політичні угруповання України, не лише надходила суто "партійна" інформація, але й досить докладно з'ясовувалися плани підготовки збройних виступів проти існуючого ладу. Освідомчий відділ регулярно складав для зацікавлених державних органів довідки про функціонерів провідних політичних організацій антидержавної спрямованості; в основу цих інформаційних матеріалів покладалися відомості агентури й зовнішнього догляду [273]273
  див., напр.: 233, ф.1216, оп.1, спр.245


[Закрыть].

У полі зору гетьманської контррозвідки перебували й повстансько-партизанські рухи, а також незаконні збройні формування, робота проти яких передбачала: встановлення їх чисельності, дислокації, намірів, арешт ватажків. При цьому ОВ діяли спільно із загальної вартою, військовими органами, австро-німецькими військами. Зрозуміло, силами ОВ неможливо було припинити діяльність цих формувань, тим більше, що повстансько-партизанський рух був спричинений об'єктивними суспільно-політичними обставинами. В архівних фондах збереглися численні звіти контррозвідки про дислокацію й передислокацію повстанських загонів, ставлення до повстанців місцевого населення, чисельність і озброєння партизанів, діяльність їхніх представників у середовищі політичних партій (в першу чергу – членів УНС) [274]274
  див., напр.: 233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.67; спр.71, арк.302-303


[Закрыть]. Наприклад, через агентуру були виявлені активні організатори повстанського руху в Звенигородському й Таращанському повітах – головних центрах зародження антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918 р. Освідомчі відділи одержували інформацію і про такі антиурядові збройні формування, що орієнтувалися на УНДС (УНС), як "Сині жупани", "Січовики" та інші, котрі складалися переважно з вояків Армії УНР періоду Центральної Ради [275]275
  233, ф.1216, оп.2, спр.1, арк.4-4зв.


[Закрыть].

Не менш важливою була робота контррозвідки і проти терористичних груп, котрі, як правило, формувалися при підтримці радянської Росії й російського "білого руху". Головною метою терористи визначали фізичне знищення Гетьмана П.Скоропадського. Так, було встановлено, що терористи-есери виношують план замаху на Гетьмана під час його офіційної подорожі до Німеччини. До Берліна мали попрямувати два бойовики цієї групи і там здійснити терористичний акт. За інформацією ОВ ДДВ, наміри ліквідації членів керівництва Української Держави плекали і члени русофільського "Союзу порятунку України" [276]276
  233, ф.1216, оп.1, спр.71, арк.49; оп.2, спр.1, арк.9


[Закрыть].

Більш детально розглянемо оперативну розробку справи по ліквідації терористичної групи, пов'язаної з комуністичним підпіллям і закордонними російськими колами (листопад 1918 р.).

До місцевого відділу ОВ прийшла довірена особа – квартировласник І.Іванча. Він приніс запечатаного листа, якого передала для квартиранта – студента В.Любарського – підозрілого вигляду особа. В листі за підписом "Шура" викладався план майбутнього терористичного акту і наводилась схема місця його проведення. Крім того, адресата просили "переговорити з Володимиром" або "завідуючим провінціальним відділом" щодо формування диверсійної групи з 7 чоловік для підриву мостів і залізниць.

За відсутності В.Любарського на його квартирі оперативна група влаштувала засідку. Завдяки цьому вдалося затримати групу осіб: самого В.Любарського – студента Політехнічного інституту, 24 роки; О.Новикова, що приніс згаданого листа, – токаря Київського машинобудівного заводу, 24 роки; наречену В.Любарського Д.Туріанську – слухачку Вищих жіночих курсів, 20 років; В.Міхновського – студента Політехніки, 21 рік; колишнього квартиранта – Т.Фрідмана, кандидата комерційних наук, 23 роки.

Після затримання цих осіб проводились їх допити, здійснювались обшуки в помешканнях. При обшуку в кімнаті В.Любарського було вилучено плани одинадцяти районів Києва з позначками місць знаходження головного поштамту і телеграфу, дислокації військових частин, штабу Сердюцької дивізії (гвардії Гетьмана) та її охорони, 78 розписок в отриманні грошей за серпень – листопад 1918 р., звіти про кількість, командний склад, справжні найменування, систему постачання німецьких частин в Україні, дислокацію гетьманських офіцерських дружин, фінансовий звіт Київського губкому партії більшовиків. На квартирі у Т.Фрідмана під час обшуку були знайдені мандати про відрядження члена КП(б)У "Семена" для агітаційної роботи в Харкові і Донбасі, 9 документів шпигунського характеру про дії військ Української Держави проти повстанців, список таємної агентури. Таким чином було попередньо з'ясовано, що йдеться про наявність законспірованої міжрегіональної групи розвідувально-диверсійної й терористичної спрямованості, зв'язаної з комуністичним підпіллям.

На допиті В.Любарський заперечував свою причетність до знайдених документів і засвідчив, що колишній квартирант Т.Фрідман залишив частину своїх речей, прохав його отримувати листи, що будуть надходити для нього. Всього надійшло 5 листів. Т.Фрідман також не визнавав своєї належності до комуністичної організації. Він показав, що його знайомий "Павло", студент Київського університету, просив одержувати для нього кореспонденцію, сплачуючи за цю послугу і за квартиру 300-400 крб. на місяць. Як заявив Т.Фрідман, він згодом хотів відмовитися від посередництва, але "Павло" погрожував його вбити. О.Новиков заявив на допиті, що зустрів свого часу на квартирі у Любарського невідому йому особу, що назвалася "Володєю". Через кілька днів після знайомства "Володя" попросив його віднести листа Любарському, мовляв, з пропозицією стати репетитором його сестри. Свідчення В.Міхновського не зацікавили слідство, і його звільнили. Д.Туріанська засвідчила, що вона відвідувала В.Любарського як наречена і для "спільного вивчення вищої тригонометрії".

Оскільки підслідні вперто не визнавали своєї причетності до справи, було проведено експертизу почерку. За її результатами Т.Фрідман був ідентифікований як "Семен", член Київського губкому партії більшовиків України. Виявилося, що лист за підписом "Шура" написаний О.Новиковим, що також свідчило про його активну роль у роботі злочинної групи. Крім того, цим же почерком були написані розписки в отриманні грошей від "Петра". "Петром" слідство схильно було вбачати В.Любарського, котрий вів таємне листування. Після попереднього слідства затримані (крім звільненого В.Міхновського) були поміщені до Лук'янівської в'язниці. Після цього у справі продовжувались оперативно-розшукові заходи. На жаль, матеріалів про її подальше вирішення не знайдено [277]277
  233, ф.1216, оп.1, спр.71, арк.271-276


[Закрыть].

Говорячи про утримання під арештом підслідних, зауважимо, що на той час губернські старости і міські голови мали право тримати таких осіб під арештом до 2 тижнів, а міністр внутрішніх справ міг продовжити цей термін до 2 місяців [278]278
  233, ф.1216, оп.1, спр.58, арк.36-36зв.


[Закрыть].

У червні 1918 року в Києві співробітники ОВ затримали для з'ясування особи невідомого у військовій формі та спорядженні, котрий назвався підхорунжим 20-го Донського козачого полку Сергієм Рафальським. В ході дізнання вони встановили, що насправді це жінка, житомирська міщанка Роза Висоцька – відома анархістка-комуністка "Маруся Никифорова", – яка скоїла ряд убивств та збройних грабунків у Катеринославській, Херсонській та інших губерніях під час більшовицьких виступів. Вона як ватажок і організатор нападів керувала навіть військовими частинами, здійснювала вибухи, підпали, вбивства, зокрема: пограбування заводу Ельворта в Єлисаветграді (понад 100 тис. руб.), державного банку в тому ж місті (понад 300 тис. руб.), убивство Єлисаветградського військового начальника полковника Владимирова. "Маруся Никифорова" була заарештована і поміщена в Київську губернську тюрму, а всі матеріали дізнання надіслані Єлисаветградському судовому слідчому в найважливіших справах [279]279
  233, ф.1216, оп.2, спр.3, арк.6-6зв.


[Закрыть].

Кошти нелегальним підривним формуванням надходили здебільшого дипломатичною поштою. Органи безпеки, наприклад, затримали радянського дипломатичного кур'єра з 3 млн. крб., котрі, як установили, призначались для ворожої діяльності. Займались "дипломати" й більш серйозними справами. Влітку 1918 р. за несумісну з офіційним статусом діяльність було затримано радянського консула в Одесі М.Бека і вісьмох співробітників консульства. Під час обшуку в приміщенні консульства знайшли значну кількість агітаційної літератури, а також керівний документ для підготовки збройних виступів – "Інструкцію для Червоних Гвардій", а також картки з фотографіями і біографічними даними осіб, що вступили до бойових підпільних організацій [280]280
  151, с.161; 46, с.382


[Закрыть].

За умов активної підривної роботи іноземних спецслужб та підпілля різних орієнтацій особливого значення набувало оперативне забезпечення боєздатності самих органів Державної варти. Освідомчі відділи докладали зусиль і до підтримки внутрішньої безпеки.

Освідомчий відділ, наприклад, припинив ворожу діяльність в ОВ ДДВ агента "білої" організації баронеси М.Нітц [281]281
  233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.67


[Закрыть]. Аналогічну операцію провели в серпні 1918 р. у Миколаєві. Тут в.о. місцевого комісара П.Шахотін та в.о. начальника місцевої варти польський соціал-демократ Я.Зіберт вели серед чинів Державної варти агітацію антиурядової спрямованості, намагалися схилити їх до невиконання службових обов'язків. Для з'ясування обставин їх злочинної діяльності до Миколаєва направили чиновника ДДВ Бєлєвцова, в обов'язки якого входило виявлення неблагонадійних елементів у підрозділах варти. Після розслідування згадані посадові особи і ще 17 працівників, причетних до справи, були звільнені. Заходами ОВ при херсонському губернському старості були виявлені факти проведення антигетьманської агітації з боку ряду співробітників повітової адміністрації [282]282
  233, ф.1216, оп.2, спр.1, арк.12, 6


[Закрыть]. Оперативного забезпечення потребували подекуди навіть ті збройні підрозділи, що відповідали за охорону громадського порядку. Як повідомляв, наприклад, голова Союзу земельних власників Каменецького повіту Харжевський, місцеві сотні "повітової варти" і "прикордонної сторожі", набрані з антисоціальних елементів, вчиняють протиправні дії щодо місцевого населення [283]283
  233, ф.1216, оп.1, спр.32, арк.1


[Закрыть].

Сили освідомчих відділів залучалися і до боротьби з особливо небезпечними кримінальними злочинами, які здійснювались організованими угрупованнями. Наприклад, Одеський ОВ під керівництвом ротмістра фон Лангаммера вів розробку ватажка банди грабіжників і вимагачів М.Винницького, що увійшов до історії злочинного світу як "Мішка-Япончик". Цей бандит 10 років провів у в'язницях, вийшов на волю "в дні свободи" у 1917 р. і повернувся до кримінальної діяльності. Після отримання агентурних відомостей про злочини М.Винницького в його домі було проведено обшук, під час якого вилучено більше 16 тис. одиниць російської та австрійської валюти готівкою і не менше – у цінних паперах. Кримінальний капітал М.Винницький відмивав через фіктивне посередництво свого батька – вантажника одеського порту з платнею у 8 крб. на день. Останній значився власником будинку, кінних екіпажів для найму, співвласником кінематографу з розміром паю в 10 тис. крб. По завершенню розслідування було прийняте рішення вислати за межі України М.Винницького та його коханку Ц.Аверман.