Текст книги "Золотий Ра"

Автор книги: Іван Білик

сообщить о нарушении

Текущая страница: 30 (всего у книги 31 страниц)

Отже, Павсаній був людина достатньо багата й могутня, щоб розщедритися перед богами на такий дар.

Але скільки це – 600 амфор?

Амфора, або метрет, дорівнювала сорока літрам води. Казан Павсанія вміщував... 24 тисячі літрів!

Чи було це дивом у ті часи?

Було, але не «восьмим дивом світу».

Батько історії знає не про один такий казан.

– Вирішивши за щось там віддячити лідійському цареві Крезові, лакедемоняни виготували мідний казан для розведення вина, ще й оздобили вінця ззовні найрізноманітнішим орнаментом. Той казан уміщував триста амфор, – розповідає Геродот. – Після багатьох поневірянь казан опинився в храмі Гери на острові Самосі.

Триста амфор – це дванадцять тисяч літрів рідини... Я прошу Геродота розповісти й про інші відомі йому колосальні посудини.

– Той-таки Крез одіслав свого часу в дар Дельфійському храмові два казани для розведення вина. Один був золотий, другий – срібний.

– Ти їх бачив? – питаю я.

– Аякже! Раніше золотий стояв у святилищі, як увійдеш – з правої руки. Ну, а срібний був ліворуч од порога. Тоді храм згорів, ну, після пожежі золотий перекотили в скарбницю клазоменян. Срібний – у притвор храму.

– А які були завбільшки ті казани?

– Золотий важив вісім з половиною талантів і дванадцять мін. Вагу срібного не пам'ятаю, але вміщував він 600 амфор. На свято Феофаній дельфійці наповнювали його втричі розведеним водою вином.

– Ти й ці казани бачив на власні очі? – питаю я, намагаючись у думці виважити казан, зроблений із восьми з половиною талантів і дванадцяти мін щирого золота: талант – 26 кілограмів, міна – близько 450 грамів; отже, на той казан пішло двісті з гаком кілограмів коштовного металу.

– Ті казани бачив не тільки я, а кожен, хто відвідував Дельфійський храм. Хто робив золотий – не знаю, а срібний виготовив Феодор із Самосу. Так мені казали дельфійські жерці. І я з ними цілком згоден. Бо так гарно міг зробити тільки славетний Феодор.

Чітка, детальна розповідь гостя мого не лишає сумнівів у тому, бачив чи не бачив він срібного Крезового казана. На власні очі бачив Геродот і казан Павсанія.

– А казан скіфського царя Аріанта тобі теж доводилося бачити? – з побоюванням питаю я.

– Мені показували його місцеві жителі... – після певної паузи відповідає він і мимоволі поводить плечем.

Отже, тепер я знаю, коли його поранено: як ходив потайки від скіфських жерців-енареїв глянути на той казан; скіфи не терпіли чужинців, котрі намагалися побачити їхні священні місця й священні речі. Геродотові дісталася стріла в плече. Він про це не любить розводитись, та я й не розпитую: кожен має право нікого не впускати до своїх найпотаємніших таємниць...

Зате вже не маю сумнівів, що йому показували той казан. Якщо Геродот бачив щось на власні очі або знає про нього з надійних джерел, він завжди підкреслює: це я перевірив сам; про це мені розповідав управитель храмовим майном у єгипетському місті Саїсі; імена царів перерахували мені за своїми книгами єгипетські жерці; я доїхав аж до Елефантіни, а про землі за Елефантіною вже довелось просто розпитувати в людей і збирати чутки.

Казан Аріанта Геродот бачив особисто. Й порівнював його з так само відомим йому Павсанієвим казаном.

Скіфський казан він називає мідним, виготовленим з переплавлених наконечників стріл. Але міддю греки називали не тільки чисту мідь, а й мідні сплави. Скіфи ж користувалися виключно бронзовими наконечниками стріл. Цих наконечників у наших музеях безліч: акуратні, замашненькі, ще й з гарпунцем.

– Скільки скіфів, – знову каже Геродот, – я не можу точно визначити. Бо, за словами одних, скіфів дуже багато, а за словами інших людей, справжніх скіфів нібито дуже мало.

Це свідчить про племінну строкатість населення скіфських земель.

– Твоя думка знайшла підтвердження в останніх працях наших істориків, – намагаюся я порадувати Батька історії, але він зверхньо дивиться на мене й мовчить.

Академік Рибаков та інші радянські вчені довели на підставі незаперечних археологічних та писемних джерел, що принаймні так звані «скіфи-орачі» й «скіфи-хлібороби» були праслов'янами, а вони ж становили переважну частину населення Скіфської держави й займали три чверті її земель. Та чи міг у ті часи Геродот точніше визначити населення такої великої країни? Він був спроможний сказати лише «багато», «дуже багато» чи, навпаки, «мало», «дуже мало» й при цьому не навести жодних цифр. Або дати образну відповідь: мовляв, за царя Аріанта скіфів було стільки, скільки наконечників для стріл можна виплавити з отого ексампейського казана, що в шість разів більший від Павсанієвого й має стінки шість пальців утовшки. Що Геродот і зробив.

Але розв'язати цю задачу не міг тоді навіть геніальний математик, старший сучасник Геродота Піфагор.

Лита судина таких величезних розмірів могла мати форму тільки півсфери. Казан Аріанта вміщував 3600 амфор, або 144 тисячі літрів рідини. Товщина його стінок була шість пальців; грецький «палець», або «дактиль», дорівнював 19, 3 міліметра.

Отже, маючи такі дані, сучасники Геродота ще не могли обчислити масу казана, але в наш час це вже не проблема, бо через двісті років після Геродота нас навчив обчислювати сфери та кулі геніальний сіракузець Архімед.

Казан скіфського царя обчислив доцент Київського держуніверситету Василь Степанович Копань, а перед цим ми з Людмилою Миколаївною Романюк, завідувачкою відділу археології Київського історичного музею, важили найдавніші наконечники скіфських стріл. Коли ми виважили їх достатню кількість, середня вага такого бронзового наконечника виявилася близько десяти грамів.

Діаметр казана становив 8 метрів 20 сантиметрів, а вага, за даними Геродота, близько 122 тонн.

– Чи можна було вилити в часи досить примітивної металургії таку колосальну судину? – спитав я в доцента Копаня. – Чи не переплутав чогось Геродот?

Василь Степанович Копань, металофізик і знавець історії металургії, відповів не вагаючись:

– Я вірю йому! Найвірогідніше, казан відливали на природному або штучно насипаному пагорбі. А плавильні печі були розташовані колом на самій горі. Їх могло бути півтора-два десятки. Форму ж для казана вистругали посередині між печами й трохи глибше від них. Бронзу в печах плавили й зливали в форму жолобами. За чіткої організації роботи виливання могло тривати безперервно й закінчитися протягом одного дня. Після цього пагорб зрізали, а казан повністю виявився на поверхні.

Очевидно, цей грандіозний пам'ятник першого перепису населення європейської держави вражав уяву своїх і чужих, бо Батько історії захоплено вигукує:

– Який справді незчисленний народ!..

А ми тепер можемо сказати набагато точніше.

Скільки ж наконечників склали підданці до ніг свого царя?

Якщо поділити вагу всього казана на вагу одного наконечника, то одержимо дванадцять мільйонів двісті тисяч штук. Стільки ж було й скіфів за сім сторіч до нової ери, коли про Рим ще ніхто й не чув, а Карфаген ледве вбирався в силу: дванадцять мільйонів двісті тисяч чоловік.

Нам тепер важко порівнювати, багато це чи мало, бо не маємо подібних прикладів з інших країн. Ми тільки знаємо, що в тому-таки Римі через тисячу років після скіфського царя Аріанта мешкало близько одного мільйона громадян і рабів, а в усій, переважно вкритій горами, Італії – п'ять-шість мільйонів. Або що населення України за часів Богдана Хмельницького складало десь одинадцять мільйонів чоловік, а тодішні Польща й Росія мали приблизно по дев'ять...

Отже, Скіфія була дивом античної доби. Недаремно ж наші далекі пращури незадовго до народження Геродота отримали таку блискучу перемогу над «Всесвітньою імперією» Дар'явауша, змусивши персів назавжди забути дорогу через Кавказ і Дунай. Зрозумілішим стає й походження тих грандіозних споруд Правобережної Наддніпрянщини, та й не тільки Правобережної, відомих тепер під назвою Змійові вали: вони вимагали величезних коштів і колосальної кількості робочої сили. Але якщо десять грамів бронзи з кожного породили цистерну на сто сорок чотири тонни рідини, то перед таким народом хочеться шанобливо зняти шапку.

Я схвильований і хочу поділитися своїми почуттями з Батьком історії, але в кріслі моєї робочої кімнати вже нікого нема. Дивлюсь на те порожнє крісло й розчаровано зітхаю. Може, там взагалі ніхто ніколи не сидів? Може, той хитроокий еллін мені тільки примарився? Примарилися його лукава усмішка, ота дорожня крислата шапка з міцної, випаленої сонцем собачої шкіри? Примарилась і та легенда про неймовірних розмірів казан?

Якось так трапляється дуже часто, що все найкраще в житті виявляється мрією...

Крісло порожнє, на ньому давно вже ніхто не сидів. Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара...

Але, неуважливо ковзнувши поглядом по перетоптаних книжками полицях, я втуплююсь у стіл і сам собі кажу:

– Ні, все це мені не примарилося.

На столі лежить грубезна книжка в оправі кольору морської хвилі, вгорі великими золотими літерами тиснено:

          Г Е Р О Д О Т

Розгортаю книжку, й на мене дивиться трохи вирячкуватими, уважними, облямованими мережкою зморщок, циганськими очима відшліфований тисячоліттями мармуровий еллін.

Ні, таки не все було витвором фантазії, Геродот вийшов тільки до завтра, лишивши запорукою свої геніальні думки й оті чудові варварські слова:

– Писати можна про все що завгодно, а вірити в написане зовсім не обов'язково...

СЛОВНИК

Географічні назви

АБІДОС – місто на азійському березі Геллеспонту (протоки Дарданелли).

АРАКС – річка в Середній Азії, нині Амудар'я.

АТТІКА – область в Елладі навколо Афін, заселена іонійцями.

АФІНИ – місто-держава в Аттіці.

БОРИСТЕН – або Борисфен, давньогрецька назва Дніпра.

БОСПОР ФРАКІЙСЬКИЙ – протока, нині – Босфор.

ВЕЛИКИЙ СІРТ – затока Середземного моря на півночі Африки, нині Сідра, в Лівії.

ГАЛІКАРНАС – головне місто Карії на узбережжі Малої Азії; тут народився Геродот.

ГЕЛЛЕСПОНТ – протока між Егейським і Мармуровим морями, нині Дарданелли.

ГЕРАКЛОВІ СТОВПИ – протока, нині Гібралтар.

ДАФНИ – стародавнє місто в Дельті Нілу.

ДЕЛЬФИ – давньогрецьке місто в області Фокіна з дуже популярним святилищем Аполлона, де пророкувала піфія.

ДОРІДА – населені дорійськими еллінськими племенами області в Середній Греції, а також на узбережжі Малої Азії.

ЕКУМЕНА – дехто вимовляє це слово як «ойкумена»; за уявленнями давніх еллінів, освоєна людьми частина світу.

ЕЛЛАДА – так греки називали й називають свою батьківщину.

ЕОЛІДА – заселені еолійськими еллінськими племенами області у Фессалії та на західному березі Малої Азії.

ЕФІОПІЯ – або Нубія; африканська країна у верхів'ях Нілу.

ЄГИПЕТ – африканська країна обабіч середньої та нижньої течії Нілу.

ІОНІЯ – населена іонійцями частина узбережжя Малої Азії та прилеглих островів.

ІСТР – стародавня назва Дунаю – його нижньої течії.

КЕРКІРА – еллінський острів на півночі Іонічного моря.

КІЗІК – еллінське місто на південь від Пропонтіди.

КІМА – еллінське еолійське місто на північному заході Малої Азії.

КОРІНФ – одне з найбільших міст на південному сході Пелопоннесу.

КРІТ – великий острів у Середземному морі.

ЛАКЕДЕМОН – те саме, що й Лаконія чи Лаконіка: південь Пелопоннесу, область Спарти.

ЛЕСБОС – острів в Еоліді, біля Малої Азії.

ЛІВІЯ – давня еллінська назва Африки.

ЛІДІЯ – держава в Малій Азії.

ЛІКІЯ – буквально– «Країна Вовків» (південь Малої Азії).

МЕМФІС – грецька назва міста Меннефера, яке тривалий час було столицею Єгипту.

МЕТІМНА – місто на острові Лесбосі.

МІДІЯ – держава, розташована на північний захід від Персії, зі столицею в Екбатані.

МІЛЕТ – місто в Іонії, поблизу гирла Меандру.

МІСІЯ – область у Малій Азії на схід від Еоліди.

ОКЕАН – за віруваннями стародавніх еллінів, річка, яка обтікає всю землю.

ОЛІМП – гора у Фессалії, де нібито мешкали боги.

ОЛІМПІЯ – місто в Пелопоннесі, де щочотири роки відбувались Олімпійські ігри.

ОЛЬВІЯ – або Бористен, Борисфен; грецька колонія на березі Дніпробузького лиману, заснована в VI ст. до н. е.

ПАРСАСТАХРА – греки називали її Персеполем; стародавня столиця Персії.

ПАТРИ – місто на півночі Пелопоннесу.

ПЕЛОПОННЕС – півострів на півдні Еллади.

ПІВДЕННЕ МОРЕ – так лідійці називали Середземне море.

ПІВНІЧНЕ МОРЕ – так називали Середземне море єгиптяни.

ПОНТ – або Понт Евксинський ( буквально– «Море Гостинне») – Чорне море.

ПОРАТА – праслов'янська (як писав Геродот – скіфська) назва річки Пруту.

ПРОПОНТІДА – нині Мармурове море.

ПУНТ – країна на західному березі Червоного моря.

САЇС – по-єгипетському – Сай; місто в дельті Нілу.

САРДИ – столиця Лідійського царства.

СІРАКУЗИ – грецька колонія на острові Сіцілії.

СПАРТА – головне місто Лакедемону.

СТРІМОН – річка в Південній Фракії; впадає в Егейське море.

СУСИ – друга столиця Персії.

ТАРАНТ – грецька колонія на півдні Італії.

ФЕРМОПІЛИ – або Термопіли (буквально– «Гарячі ворота»); гірський прохід із Фессалії в Середню Грецію.

ФІВИ – 1) головне місто Беотії; 2) невелике місто у Фессалії, в області Фтіотіда; Фівами греки називали також місто Уасет у Єгипті.

ФІНІКІЯ – країна на східному березі Середземного моря.

ФРАКІЯ – країна на Балканському півострові.

ФРІГІЯ – країна на північному сході Малої Азії.

ФУРІЇ – грецька колонія в Італії.

ХАПІ – єгипетська назва Нілу.

ХЕРСОНЕС ГЕЛЛЕСПОНТСЬКИЙ – півострів – нині Галіполі – в Туреччині.

ХІОС – грецький острів біля берегів Малої Азії.

Власні імена

АБ-МОСЕ – передостанній єгипетський фараон (569—526 рр. до н. е.); греки називали його Амасісом.

АЛІАТТ – син Садіатта, батько Креза, передостанній лідійський цар, VI ст. до н. е.

АЛКМЕОНІДИ – великоможний рід в Афінах.

АНАКСАГОР – давньогрецький філософ-матеріаліст із Афін (500—428 рр. до н. е.).

АНАХАРСІС – так греки називали по-своєму скіфського царевича, який жив у VI ст. до н. е.

АНКРА-МАЙНЬЮ – в перській міфології бог темряви й зла.

АНУБІС – у єгипетській міфології бог потойбічного світу; зображували його з головою шакала чи вовка.

АПОЛЛОН – у давньогрецькій міфології син Зевса, бог Сонця, світла, покровитель мистецтв.

АРДУМАНІШ – один з так зв. Великої Шістки персів, що посадили на престол Дар'явауша після вигнання мідійця-мага Гаумати.

АРІАДНА – донька царя Міноса; допомогла Тесеєві вибратися з Лабіринту за допомогою клубка ниток.

АРІАНТ – скіфський цар VIII—VII ст. до н. е.

АРІСТОН – спартанський цар VI ст. до н. е.

АРТАБАН – брат перського царя Дар'явауша.

АРТАФРЕН – брат Дар'явауша; так само звали й Дар'яваушевого небожа.

АРТЕМІДА – в давньогрецькій міфології донька Зевса, сестра Аполлона, богиня родючості, полювання, покровителька породіль.

АСТІАГ – справжнє ім'я – Іштувегу, мідійський цар VI ст. до н. е.; скинутий з престолу перським царем Курушем.

АФІНА – донька Зевса, богиня мудрості й справедливої війни; на її честь названо Афіни.

АХЕМЕНІДИ – перша династія царів Персії; Ахеменіди були при владі з 558 по 330 рік до н. е.

АХІЛЛ – також Ахіллес, герой Троянської війни, син смертного та богині.

АХУРАМАЗДА – також Амаздахура, Мазда, бог світла й добра, головне божество персів.

БАГАБУХША – він же в Геродота – Мегабіз, один із Великої Шістки, яка посадовила на перський престол Дар'явауша.

БАРДЬЯ – в Геродота – Смердіс, син Куруша, молодший брат Камбіса.

БОРЕЙ – еллінський бог північного вітру.

ВЕРГІЛІЙ – римський поет, автор славетної поеми «Енеїда»; жив з 70 по 19 рік до н. е.

ВІДАРНА – в Геродота – Гідарн, один із Великої Шістки, згодом – сатрап І сатрапії.

ВІНДАФРЕНА – по-іншому – Інтаферн, у Геродота – Інтафрен, один із Великої Шістки.

ВІШТАСПА – в Геродота – Гістасп, батько Дар'явауша, сатрап Персії.

ГАТОР – єгипетська богиня Царства мертвих.

ГАУБАРУВА – в Геродота – Гобрій, один із Великої Шістки перських сановників.

ГАУМАТА – в Геродота – Смердіс, маг-мідієць, який разом із братом Патідзіфом захопив перський престол після смерті Камбіса.

ГЕКАТЕЙ – логограф із міста Мілета; жив у кінці VI ст. до н. е.

ГЕКТОР – син царя Пріама, герой Троянської війни.

ГЕРА – еллінська богиня, дружина Зевса.

ГЕРАКЛІДИ – перша династія лідійських царів; її замінила династія Мермнадів.

ГЕФЕСТ – еллінський бог вогню, покровитель ковальства.

ГІМЕНЕЙ – еллінський бог шлюбу, син Аполлона.

ГІСТІЕЙ – мілетський тиран, спочатку служив Дар'яваушеві, потім підняв проти нього повстання.

ГНУР – по-іншому – Вепр, скіфський цар, син Ліка (Вовка), батько Савлія й Анахарсіса; жив у VII ст. до н. е.

ГОМЕР – сліпий давньогрецький поет, автор «Іліади» й «Одіссеї».

ДАР'ЯВАУШ – третій перський цар (522—486 рр. до н. е.); греки називали його Дарієм.

ДЕВКАЛІОН – в давньогрецькій міфології – син Прометея, чоловік Пірри, пращур нового людського роду після світового потопу.

ДЕМАРАТ – син Арістона, спартанський цар; жив у VI—V ст. до н. е.

ДЕМЕТРА – еллінська богиня хліборобства та родючості, сестра Зевса, мати Персефони-Кори.

ЕЗОП – напівлегендарний давньогрецький байкар; жив у VI ст. до н. е.

ЕЛЕНА – по-іншому – Єлена, Гелена; донька Зевса, дружина Менелая, спартанська цариця, через яку почалась Троянська війна.

ЕОЛ – еллінський бог, володар усіх вітрів; жив на острові Еолія за мідними мурами.

ЕОС – еллінська богиня ранкової зорі, світанку, мати всіх вітрів та безлічі зірок, сестра Сонця й Місяця.

ЕРИНП – еллінські богині прокляття, кари та помсти.

ЗАРАТУШТРА – по-іншому – Зердушт, Заратустра; напівміфічний пророк, засновник стародавньої мідійсько-перської релігії; греки казали на нього Зороастр.

ЗЕВС – головний еллінський бог, цар богів і людей.

ЗЕФІР – еллінський бог західного вітру.

ЗОПІР – син Багабухші, згодом – сатрап Вавілонії.

ІНДИ – народ, що жив на схід від Персії.

ІСІДА – єгипетська богиня, сестра й дружина Осіріса, сестра Сета.

КАМБІС – другий перський цар, син Куруша; правив з 529 по 522 рік до н. е.

КЕРИ – в грецькій міфології – демони лихої смерті, погибелі, нещастя.

КІБЕЛА – стародавня малоазійська богиня, по-іншому – Велика Богиня, мати богів, людей і всього живого на світі.

КІПСЕЛ – державний і політичний діяч Корінфа, тиран, батько Періандра; жив у VII ст. до н. е.

КЛЕОМЕН – син Анаксандріда, старший брат Леоніда, цар Спарти з 520 по 491 рік до н. е.

КРЕЗ – по-іншому – Крес; останній цар Лідії, правив з 560 по 546 рік до н. е.

КУРУШ – у Геродота – Кір; походив із роду Ахеменідів; перший цар Персії, правив з 558 по 529 рік до н. е.

ЛЕВТІХІД – спартанський цар; правив разом з Клеоменом.

ЛЕОНІД – син Анаксандріда, брат Клеомена; спартанський цар з 491 року до н. е. Загинув у битві з персами при Фермопілах 480 р. до н. е.

МАДІЕС – син Прототія, скіфський цар VII ст. до н. е.

МЕРМНАДИ – остання династія лідійських царів.

МІЛЬТІАД – афінянин, тиран фракійського племені долонків, що жило на Херсонесі Геллеспонтському (VI ст. до н. е.).

МІТРА – в перській міфології – син Ахурамазди, бог Сонця, чистоти й правди.

НАБУ-НА'ЇД – у Геродота – Лабінет; батько Нідінту-Бели, передостанній цар Вавілонії; правив з 556 по 539 рік до н. е.

НЕРЕЇДИ – німфи, доньки морського царя Нерея.

НІДІНТУ-БЕЛА – син Набу-на'їда, останній вавілонський цар; правив з 552 по 521 рік до н. е.

НОТ – еллінський бог південного вітру.

НЮКТА – по-іншому – Нюкс, Нікс, Нікта; еллінська богиня ночі.

ОКТАМАСАД – так греки називали скіфського царя V ст. до н. е.

ОСІРІС – єгипетський бог добра, чоловік та брат Ісіди, брат Сета.

ПАТІДЗІФ – маг-мідієць, брат Гаумати.

ПЕРІАНДР – тиран Корінфа з 625 по 585 рік до н. е.

ПЕРІКЛ – видатний державний і політичний діяч, вождь афінської демократії; жив з 490 по 429 рік до н. е.

ПРОМЕТЕЙ – титан; подарував людям вогонь, за що Зевс наказав прикувати його до скелі.

ПРОТОТІЙ – також Партатуа, Бартатуа; скіфський цар VIII ст. до н. е.

ПСАММЕНІТ – або Псамметіх; син Аб-мосе; останній єгипетський фараон (526—525 рр. до н. е.).

ПТАХ – або Пта; єгипетський бог, творець Всесвіту, батько богів, покровитель ремесел і мистецтв.

РА-АМОН – також Ра, Ре; єгипетський бог Сонця.

САВЛІЙ – син Гнура, скіфський цар VI ст. до н. е.

СЕСОСТРІС – єгипетський фараон (1878—1841 рр. до н. е.).

СЕТ – єгипетський бог зла, темряви й війни; брат Осіріса й Ісіди.

СІСАМН – перський сановник, батько Утани.

СКІЛ – скіфський цар, сучасник Геродота.

СКОЛОТИ – так стародавні слов'яни, яких греки іменували «скіфами», називали самі себе.

СКОПАСІС – буквально– «Пугач»; видатний воєначальник і державний діяч сколотів, учасник розгрому перського війська, що хотіло поневолити країну наших пращурів.

СОЛОН – афінський реформатор і політик, один із Семи Мудреців Світу; жив із 638 по 559 рік до н. е.

СОФОКЛ – Геродотів приятель, афінський державний діяч, драматург-трагік; жив із 496 по 406 рік до н. е.

ТОМІРІС – цариця масагетів, яка завдала поразки персам; у цій битві загинув і сам перський цар Куруш.

УТАНА – перський сановник, один із Великої Шістки.

ФАЕТОН – в еллінській міфології – син бога Сонця Геліоса; випросив у батька його вогняну колісницю, але, не вміючи правувати кіньми, надто наблизився до Землі й мало не спалив її. Щоб урятувати Землю, Зевс блискавкою вбив Фаетона.

ФАЛЕС – мілетський філософ, один із Семи Мудреців Світу, родоначальник античного матеріалізму й діалектики, астроном, умів передбачати затемнення Сонця; жив із 625 по 547 рік до н. е.

ФЕБ – одне з імен Аполлона.

ФЕМІДА – еллінська богиня правосуддя й законного порядку.

ХАП – або Хапі; священний чорний бик, вісник єгипетського бога Птаха. Греки називали його Епафом.

ХТАЙАРША – син Дар'явауша, четвертий перський цар (486—465 рр. до н. е.). Греки називали його Ксерксом.