Текст книги "До зір крізь терня, або Хочу бути редактором"

Автор книги: Святослав Караванський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 14 страниц)

24. ЗА ПЕРЕНАЗВУ “МОВНИХ ЛЕНІНГРАДІВ”!

Хто з нас не знає, що місто Ленінград після розвалу СССР стало Петербургом? Назва з іменем “вождя” не витримала проби часу. Але не всі ми, а надто молоде покоління, знаємо, що в нашій мові існують “мовні Ленінгради”, які з розпадом імперії зла треба б давно переназвати. Що це за “мовні Ленінгради”? – спитаєте ви. Це слова, які в період “дружби народів” мовознавці-вислугачі за вказівкою згори включили до словесного запасу української мови, замінивши ними нашу споконвічну лексику. Наприклад, жертвоприношення, землеробство, мовленнєвий етикет, показання свідків, правляча верхівка, посягання і десятки інших. До цих слів існують свої українські “Петербурги”, тобто корінні українські форми, що їх вилучено з ужитку поборниками “злиття мов”.

Розміри засмічення неукраїнською лексикою нашої мови ставлять під загрозу саме існування її як окремого лінгвістичного тіла, підживлюючи українофобську тезу про лексичну безпорадність нашої мови. Редакторам від українського Бога, свідомим лінгвоцидної практики минулого, треба без вагань заміняти “мовні Ленінгради” на українські “мовні Петербурга”.

ЧУДОВИСЬКО чи СТРАХІТТЯ?

Моя мати була родом з Чернігівщини. Будучи змушена силою обставин (в Одесі) вчити нас – своїх дітей – нерідної їй російської мови, вона завжди підкреслювала, що її рідна мова до 16 років життя була мова українська; і коли їй бракувало російських слів, вона не вагалася вживати українські. Серед цих слів я досить часто чув слово страхіття, прикладане до чудернацьки убраної людини або до фантастичного зображення на папері. Ніколи я не чув від неї слова чудовисько, яке культивували пророки “злиття мов”, і яке досі циркулює в мові українців. “Нормативні” РУСи УССР, перекладаючи російське слово чудовище, на перше місце ставили чудовисько, і лише на друге – страхіття. Цей мовний підлог повторюють і словники незалежної України. І це тоді, коли слова чудовисько не вживає жоден класик. Тільки страхіття. Правда, Іван Франко вживає слово чудовище, але це – залишки язичія, вплив якого на мову Каменяра годі заперечити. 11-томний СУМ, пояснює слово страхіття так: фантастична істота незвичайного страшного вигляду, страховище. Так само пояснено і чудовисько: жахлива фантастична істота; потворне страховище. Отже ці слова – синоніми. Тому, нерозумно робити з них два різних значенням слова, підсуваючи нам у формі чудовисько ще один “мовний Ленінград”.

ОБЩИНА, ОБЩИННИК чи ГРОМАДА, ЧЛЕН ГРОМАДИ?

Не можуть сучасні лексикографи дати собі ради з перекладом російського слова община. Перекладають так: община, громада. Слова община (поставлене на перше місце!) українська мова не знала – це примусовий асортимент. Перекладаючи далі палату общин, немецкую (болгарскую, русскую) общину, словники вживають слово громада, а вже родовую общину перекладають як родову общину. Чому? Яка тут логіка? А все упирається у невміння користуватися мовою. Мовляв, якщо не вживати слова община, то як тоді перекласти слова общинник та общинность? А чому ми мусимо вживане сьогодні лише в історичних розвідках слово общинник перекладати одним словом? А якщо сказати член громади? Щождо слова общинность, рідко вживаного і в наукових текстах, то йому в дуже рідкісних випадках вживання можна знайти відповідника у формі громадоцентричність.

СПЛАВ, ПЕРЕПЛАВЛЯТИ чи СТОП, ПЕРЕТОПЛЮВАТИ?

Публіковані в УССР до 1932-33 рр. словники перекладали російські слова сплав, плавити, переплавлять відповідно до реалій українського мовлення як стоп, топити, перетоплювати. І це був єдино правильний переклад згаданих лексичних одиниць на нашу мову. У словнику Грінченка та інших мовних джерелах не зафіксовано слова плавити (метали), тільки топити (метали). Отже, запроваджені у мовну практику в УССР слова сплав, плавити, переплавляти – це нічим не виправдане засмічення нашого мовного простору, яке відповідало імперській меті комуністичної верхівки створити міфічну спільноту – совєтський народ, де нам належала роль гарматного м’яса для майбутніх “визвольних” воєн кремлівських імпернаціоналістів. А коли це так, то наш святий обов’язок відкидати накидувану нам з такою метою лексику.

ВЛАСТІ чи ВЛАДА?

За “золотих” для нездар-мовознавців 1933-1941 років, вони пустили в обіг вкрадене в росіян слово власті. Цитую: “…і він вас у першому ж селі передасть властям” (Тютюнник Г.). Зараз важко сказати, чи так писав автор, чи це наслідок “редагування”. Хоч міг писати й автор, бо так учила школа. Редактор же від Бога мав би виправити цей текст так: “…і він вас у першому ж селі передасть владі”. Майже те саме, але своїми словами – без крадіжок.

* * *

Я здаю собі справу, що викорінювати прищеплюване десятиліттями не легко, а надто в умовах, коли “кадра” вчорашнього дня “стоїть на сторожі” своїх сумнівних здобутків, або просто не хоче відходити від засвоєних у школах минулого догм. Але нема на світі “нездобутих фортець”. Треба вчитися їх штурмувати.

25. МОВНИМ СМАКОМ ПО КАНЦЕЛЯРСЬКИХ ЩУРАХ!

Людські мови стало перебувають під впливом якихось чинників. Деякі з цих чинників – корисні, деякі – ні. До некорисних чинників треба віднести вплив канцелярії на мовну стихію. Канцеляризми роблять із живої мови канцелярське язичіе, а ми – ні гадки собі – послуговуємося цим язичієм, не усвідомлюючи, що язичіе – це свого роду короста на тілі мови. У своєму мовленні ми за всіх оказій уживаємо слово обов’язково, коли можна сказати будь-що, хай там що, кров з носа, полюбляємо штамп без всякого сумніву, де можна вжити так і знай (він без всякого сумніву програє = він, так і знай, програє), вдаємось до слова неможливо, коли можна сказати годі (неможливо описати = годі описати). Одним словом, пускаємо з уст канцелярських щурів.

Канцелярські щурі дуже від’ємно позначаються на мові художніх творів. Написаний у канцелярському ключі твір не може викликати естетичної насолоди у підкутого читача. Тому Редактор від Сонця має, де треба, безжалісно виполювати канцелярський бур’ян.

ЗА ВЕЛИКОГО БАЖАННЯ чи ДУЖЕ ХОТІВШИ?

Пише публіцист “…Президент навіть за великого свого бажання не міг “виховати” собі наступника…”. Помилиться той, хто скаже, що публіцистика не література, і там Редакторові нема що робити. Публіцистика саме і є та царина мовного простору, яка сприяє поширенню канцелярських штампів. Публіцистику – газети й журнали – читають мільйони, і читане закарбовується у пам’ять цих мільйонів, з числа яких виходять і письменники, і мовознавці, і літературознавці, і викладачі-мовники. Тим-то канцелярські штампи і “заволодівають масами”. Тож і публіцистам треба думати над мовою і не цуратися помочі редакторів. А Редактор наведене вище переробив би так: “…Президент, навіть дуже хотівши, не міг “виховати” собі наступника…”.

ЗА ЯКОЇ чи КОЛИ?

Закохання у канцеляризмах доводить деяких авторів до того, що вони геть чисто забувають людську мову і вдаються до штучної шварганини. Пише ще один любитель канцелярщини: “…настав кінець системи, за якої влада належала злодіям…”. Чи ж не простіше й дохідливіше сказати: “…настав кінець системи, коли влада належала злодіям…”?

ПРИЧОМУ чи І ТО?

Деякі породжені канцелярською мовою лексичні одиниці так “уїлися” в нашу свідомість, що навіть письменники, і то визнавані непересічними стилістами, не можуть без цих одиниць обходитися. Пише відомий автор: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому зашила сировою ниткою” (Г. Тютюнник). У цій мовній конструкції цілком на місці був би наш місткий мовний зворот – з двох коротеньких слівець! – і то: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, і то зашила сировою ниткою”.

ДИВЛЯЧИСЬ ДЕ, ДИВЛЯЧИСЬ КОЛИ чи ЯК ДЕ, ЯК КОЛИ?

Кальковані канцеляризми мають ту ваду, що вони переважно довші від своїх здебільшого російських прототипів, і тому досить незграбні. А жива мова у багатьох випадках має коротші й місткіші синоніми до калькованих ідіом. Це можна проілюструвати на формах, наведених угорі. Мимовільний користувач кальками (бо так його вчить школа, словники, підручники) може висловитися так: “Охочих, дивлячись коли, буває від кількох до ста осіб”. Цю задовжену фразу можна спростити так: “Охочих, як коли, буває від кількох до ста осіб”.

ЯКИЙ ЗАВГОДНО, ДЕ ЗАВГОДНО чи ХОЧ ЯКИЙ (БУДЬ-ЯКИЙ), ХОЧ ДЕ (БУДЬ-ДЕ)?

До калькованих канцеляризмів належать і форми який завгодно, де завгодно, коли завгодно тощо. Сказати, що ці форми неукраїнські не можна, але їхнє тотальне переважання у мові сучасників над цілим рядом живих синонімів бере початок від часів, коли кремлівські самодури наближали нашу мову до євразійських стандартів. Любов до цих канцеляризмів з боку євразійців можна пояснити структурною близькістю наведених зразків до форм какой угодно, где угодно, кто угодно тощо. А українська ж мовна стихія знає цілий ряд синонімів до згаданих форм, які аж ніяк не поступаються канцеляризмам, культивованим поборниками “зближення мов”. Першими суперниками “зближеної” лексики є звороти хоч який, хоч де, хоч коли, хоч хто – часом удвічі коротші від плеканих форм (хоч де – два склади, де завгодно – чотири): “Почув би ти, що Шпак розумний каже, – Завидно стане хоч кому” (Л. Глібів). Іноді згадані звороти виступають у поширеній формі який хочеш (хочете), де хочеш (хочете), коли хочеш (хочете): “Я не така людина, кого хочете поспитайте…” (М Коцюбинський). Сучасний автор напише “…кого завгодно поспитайте…”. Крім цих, поширених у живій мові зразків, наша мова послуговується і зворотами будь-який, будь-де, будь-коли тощо. Пише майбутній лавреат літературних премій “Я берусь довести якими завгодно засобами… що…”. Чи ж не краще сказати “Я берусь довести будь-якими засобами…”? Хто має мовний смак, озовіться! Можливі в нашій мові, а надто в поезії, і перевернуті звороти, наприклад, де-будь, що-будь, який-будь. Вибір – вічний антипод стандартизації. Стандартизація мови, і то з прицілом на зближення мов, на ділі уодноманітнює, канцеляризує, знегострює і знебарвлює наші художні тексти. Редактор же має поборювати стандартизацію, як тяжку мовну хворобу.

26. В НАУКУ ДО МОВНОГО СМАКУ!

Легкість та взаємопритертість словесних форм наша мова завдячує мовному смакові сотень поколінь мовців, які виробили лексичну палітру української мовної стихії. Наслідок “праці” цього незбагненного смаку можна наочно бачити на широкому різноманіттю нашої лексики. Справді, чому ми на море зеленого кольору кажемо зелень, а на барву неба – блакить?; на океан чорного тону – чорнота, а на рясноту жовтих барв жовтизна або жовтина? Чому не кажемо зеленизна, або чорнизна, або жовтота, або блакитизна? Мабуть, мовний смак наших предків вибрав із словесних варіянтів саме ті, які ми і вживаємо сьогодні. Отже, мовний смак це та мовотворча категорія, якій ми завдячуємо виробленість і красу нашої мови. Але процес творення лексики ніколи не припиняється. Тому наші сьогоднішні словесні пошуки так само потребують контролю з боку мовного смаку.

Кожен, хто пише, не може не творити нових словесних одиниць. Унікальність подій та ситуацій вимагає від пишучої братії нема-нема та й уліпити якесь своє самобутнє слівце. Тенденція варта найширшого заохочення. Але ця тенденція має пройти крізь пильне око Редактора, котрий і собі підпорядковує свою вимогливість редакторові всіх редакторів – Мовному Смакові.

ВІДСТОРОНЮВАТИСЬ ВІД кого чи ЦУРАТИСЯ кого?

Мода – я б сказав – друга натура. Модні сьогодні форми відсторонюватись, відсторонений, відстороненість тощо у всіх на устах. Пише письменник: “Відсторонюючись від інших, ми хочемо відсторонитися від себе”. А що як сказати “Цураючись інших, ми хочемо відцуратися самих себе”? Що тут виграє, а що програє?

ЗА НАПОЛЯГАННЯМ чи НА ДОМАГАННЯ?

Особливої уваги з погляду мовної “притертости” потребує переклад іншомовних сталих зворотів. Тут у великій пригоді могли б стати якісні словники, але їх на сьогодні не дуже густо. Брак якісних словників плюс брак мовного смаку і породжує близьку до карикатурної лексику. Наприклад, такий пасаж: “Це тут за наполяганням графа… було(!) збудовано палац”. Українській мові відоме слово домагання. Як еквівалент російського, слова настояние його наводить РУС А. Кримського, а також УРС АН УССР. Але в пізніших РУСах цей переклад знехтувано. Тільки РУС за редакцією В. Жайворонка відродив цей переклад. Та ж чи заглядав до РУСів автор наведеного пасажу? Очевидно, ні, поклавшись на своє уміння творити відросійську українську мову. А правильно відредагований даний текст мав би виглядати так: “Це тут на домагання графа… збудовано палац”.

БАГАТОБАРВНИЙ чи БАРВИСТИЙ?

Літераторам притаманна не тільки властивість творити нові словесні одиниці, але й уживати старі одиниці в нових комбінаціях. Робивши так, ніколи не шкодить подумати, чи ж ужите мною в новому словесному оточенні слово краще “засвічується”, ніж в усталеному вжитку? У статті літературознавця говориться: “Світ довкола був дзвінкий, багатобарвний. Сказати, що слово багатобарвний у Бога теля з’їло, не можна. Воно має своє поле застосування у точних науках, хоч і там йому можна знайти заміну. Але річ не в тім. Авторка бачить світ дзвінким – і це слово декларує, що усій розповіді потрібна відповідна тональність. “Однотональних” слів є досить: барвистий, веселковий, квітчастий, ряснобарвий. Тож одне з них і треба тут ужити: “Світ довкола був дзвінкий, барвистий…”.

ГІДНИЙ УСІЛЯКОГО НАСЛІДУВАННЯ чи ВАРТИЙ НАЙШИРШОГО НАСЛІДУВАННЯ?

Без запозичення лексики від сусідів не обходиться жодна мова. Кінець кінцем, усі мови наслідували одна одну. Найрозвиненіші мови велику частину своєї лексики позичали у своїх сусідів з багатшими у певному історичному періоді мовами. Багато чого запозичили усі мови світу від найстародавніших мов через Біблію та інші релігійні твори. Отже, наслідування, як і бідність, не гріх, але для успіху воно потребує, хай і невеликого, але вибору. Коли наслідувачів є кілька, то мовний смак мовців вибере з кількох варіянтів найкращий. Отже, будемо дивитися за варіянтами і пропонувати їх мовцям. Пише член НСПУ: “Це слово…вживає…Л.Л., чия… порядність гідна усілякого наслідування”. Коли в російській мові слово всяческий, завдяки цілому ряду ідіом, набуло певного зрозумілого для загалу змісту, то наведене у словниках наше слово усілякий не завжди може заступити свого російського двійника в усіх поширених ідіомах. Наприклад, сказати по-українськи “ця жертовність вища від усіляких похвал” просто таки язик не повернеться. І це тоді, коли російське “выше всяческих похвал” звучить знаменито. Мовний смак підказує нам, що краще сказати “ця жертовність варта найвищих похвал”. Зміст той самий, але нема штучности, натягнутости. Те саме із зворотом “гідний усілякого наслідування”. Чи не краще сказати – вартий найширшого або всебічного наслідування? Я б саме так і сказав: “чия порядність варта найширшого наслідування”.

* * *

Чи ж треба щось додавати до сказаного?

27. МУКИ ПЕРЕКЛАДАЦТВА

У процесі розвитку мов, збагачення їхньої лексики відбувається шляхом перекладу лексичних одиниць з інших, розвиненіших мов. Свідченням цього є наявність у багатьох мовах калькованих зворотів з латини, котра й собі калькувала їх з давніших мов, якими написано Біблію та інші святі книги. Досить назвати вираз рука руку миє, відомий народам, що вже й не існують, а вираз існує. Згаданий зворот дуже легко перекласти з мови на мову, що не завжди буває при перекладі інших ідіом. Звороти потребують від перекладачів уміння пристосувати лексему одної мови до стилістичних норм мови-позичальниці. Так, російський вираз по форме и по содержанию (англійський in form and in content) ми можемо передавати без прийменника: не за змістом і за формою, а просто змістом і формою, і це відповідає нашій мовній стихії. Запозичення з іншої мови стає своїм у мові-позичальниці, коли форма позички вписується у норми, властиві позичальниці. Це саме стосується і до близьких мов. Непродуманий – хапливий – переклад не красить, а карикатуризує невдало перекладену лексику.

Не секрет, що наша письменна братія, пишучи по-українськи, деякі складні і не дуже звороти на ходу перекладає з інших мов – переважно з російської, але часом і з польської, з німецької і подекуди з англійської. Такі самодіяльні переклади не завжди відповідають знаку якости, тому Редактор має тут сказати своє слово.

ПЛАТИТИ ЗА ВСІМА РАХУНКАМИ чи ОПЛАЧУВАТИ ВСІ РАХУНКИ?

Пише молодий філософ: “…ми готові заплатити за всіма рахунками”. Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб бачити, що автор слово-в-слово переклав російський зворот платить по всем счетам. Російський прийменник ПО часом передається по-нашому як ЗА, та не в усіх 100 % випадків. Я б сказав, що рейтинг ЗА у справді українських перекладах не вище, ніж 35 %. Механічний переклад, що підносить цей рейтинг чи не до 100 %, практикований не дуже підкутими перекладачами без огляду на особливості своєї мови, на ділі творить мовні карикатури. Куди простіше й природніше сказати “… ми готові оплатити всі рахунки”.

КРАЇНА СОНЦЯ, ЩО СХОДИТЬ чи КРАЇНА, ЗВІДКИ СХОДИТЬ СОНЦЕ?

Різні автори у різних виданнях називають Японію Країною Сонця, що Сходить. Безперечно, це є переклад з японської мови, здійснений попервах англійцями або французами і нарешті росіянами у формі Страна Восходящего Солнца. Не знаю, як звучить ця назва по-японски, але по-російськи вона звучить гладко, відповідно до виразових можливостей мови Пушкіна й Гоголя. Але сказати, що Країна Сонця, що Сходить іде в парі з нашими виразовими стандартами не повертається язик. Такий переклад нехтує практику мовлення. Дуже вже незграбна ця конструкція, щоб її можна було рекомендувати широкому загалу. А наша ж мова має можливості творити нормальні лексичні одиниці, придатні для широкого наслідування. Такою лексичною одиницею у даному разі буде: Країна, звідки Сходить Сонце.

Деякі, і то українські, звороти мають монопольне поширення через недосконалість та неукраїноцентричність наших перекладних словників, насамперед російсько-українських. Так, російську ідіому не успеешь и оглянуться, наші РУСи перекладають як не встигнеш і оглянутися, не наводячи усіх можливих українських варіянтів. Сказати, що ця ідіома неукраїнська, не можна. Але вона задовга. А наші ж предки могли висловлюватись куди коротше і ближче до змісту самої ідіоми: ідеться про якусь дуже швидку дію, то нащо цей факт аж так розтягати: не встиг і оглянутися? А можна ж сказати: незчувся, як щось трапилось. Ось пише І. Багмут: “…перерви, які завжди проходять так швидко, що й незчуєшся, сьогодні тяглися… повільно”. Чи ж тут слова що й незчуєшся, не відповідають ідіомі що не встигнеш і оглянутися? Але слово незчутися коротке і ним краще передати факт раптової дії: “Незчувся, як почалась стрілянина”.

ЩО ЗБЕРІГАЄ АКТУАЛЬНІСТЬ чи АКТУАЛЬНИЙ І ДОСІ?

Іноді, перекладаючи російські дієприкметники (які збивають з пантелику і досвідчених перекладачів), треба відходити від стандартних канонів “правильного” перекладу і трохи розкидати головою, беручи приклад з живої мови. Візьмім такий уривок тексту “произведение, сохраняющее актуальность и сегодня”. За канонами тут треба сказати “твір, що зберігає актуальність і сьогодні”. Попорпавшись трохи у “сірій речовині” можна зробити з “дуже поправного” перекладу ще поправіший: “твір, актуальний і досі”. Парочка і досі убила одразу двох зайців: замінила дієприкметника сохраняющее, а заразом і слово сегодня. Як бачите, у перекладах можливі прецеденти не гірші від тих, що їх показують на сцені маги-чарівники. Наведений приклад не є якимось винятковим вжитком. Так само сохраняющий спокойствие можна перекласти спокійний як і досі.

ОСВІДОМЛЮВАЛЬНИЙ чи ОСВІДОМЧИЙ?

Ми живемо у XXI столітті, в епоху, коли для успіху хоч у якій галузі потрібна економія засобів, коштів і часу. Українська мова під цим оглядом дуже сучасна мова – наші звороти дуже місткі й короткі, але бездарне перекладацтво попередніх часів засмітило нашу мову словами-динозаврами, чия епоха минула кілька сот тисяч літ тому. Сьогодні в наших текстах подибуємо такі перли, як багатоколірний, де можна сказати барвистий, пригнічуючий, де можна сказати гнітючий, позаминулорічний, де треба казати позаторішній. У цьому ж ряді стоять і слова освідомлювальний, ознайомлювальний та деякі інші. Замість слова ознайомлювальний дехто у своїх текстах вживає коротше ознайомчий і правильно робить, бо дискваліфікує динозавра. А от слово освідомлювальний ще чекає на свого Юрія Змієборця, який замінить його на коротше освідомчий.

* * *

XXI століття – епоха швидкости, економности, ефективности. І це повною мірою стосується до мови.